Молитва як предмет мовленнєвої діяльності та її комунікативний намір

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Молитва як предмет мовленнєвої діяльності та її комунікативний намір

Мовленнєва діяльність, виступаючи предметом сучасної психолінгвістики, охоплює широкий спектр проблем, пов'язаних не лише із психічними механізмами мовленнєвого утворення, а й із соціальною взаємодією, комунікацією, яка є основоположним видом з усіх видів діяльності особистості в її життєздійсненні (Засєкіна, 2008). Саме тому останнім часом психолінгвістичні дослідження переносять фокус уваги на вивчення процесу комунікації у різних сферах життєдіяльності людини, у тому числі і духовно-релігійній.

Релігійність як комплексний психічний феномен, що проявляється у вірі та прихильності священним сутностям на рівні свідомості, поведінки та ставлень особистості, в останній час стає предметом наукового аналізу не тільки психологічних, а й психолінгвістичних досліджень. Серед низки проявів релігійності у центрі уваги психолінгвістики постає молитва як провідний спосіб релігійного дискурсу. Так, на думку Н.М. Савелюк, молитва - процес і спосіб, дія та текстова опора комунікації людини з Богом, представлені на духовно-релігійному, лінгвістичному та психологічному аспектах наукового аналізу. Вивчення молитви дає змогу дослідити складний внутрішній світ особистості через сукупність релігійно зорієнтованих її висловлювань (Савелюк, 2015).

З.С. Карпенко розглядає молитву як специфічну форму «духовної комунікації, метою якої є осягнення Божого задуму щодо світу і себе (свого покликання) з боку людини і дарування свободи й запит про її плоди з боку Господа» (Карпенко, 2009). Молитовне звернення людини до Бога по суті виявляється благанням не бути покинутим, духовно безпомічним, зневіреним, обманутим і розчарованим у граничних чи критичних ситуаціях, що «випробовують на міцність» особистість і відображає вірування, переконання, моральні принципи тощо (Савелюк, 2015).

У широкому психологічному розумінні молитва - це комунікація, через яку людина ідентифікує себе з Божественним (Спилка, Лэдд, 2015). Між тим, хто молиться, та Сутністю, до якої звернена молитва, існують стосунки. Той що молиться привносить у цю взаємодію свої різноманітні інтерпретації та очікування. Очевидно, що той хто молиться приписує владу Богу та у більшості випадків очікує доброзичливості збоку Божества. Ці очікування легко переводяться у віру в те, що людина отримала додатковий захист і безпеку, тому результатом стає більший душевний спокій. У цьому випадку почуттю безпомічності протистає зростаюче почуття контролю, навіть якщо цей контроль носить компенсаторний характер. Ця ключова роль молитви - наділення людини почуттям більшого контролю - це частина більш масштабних галузей релігії і духовності, які позитивно корелюють з психологічним та фізичним благополуччям (McCullough & Willoughby, 2009).

На думку К. Штольца, молитва виступає як спілкування людини з Богом (цит. за Спилка, Лэдд, 2015). Молитва - це досвід перебування у процесі спілкування з Богом (Beckman, 1995). Ф. Василюк зазначає, що молитва - це особисте звертання до Бога, сутністю якого є священне «таїнство зустрічі» (Василюк, 2005). В. Москалець визначає молитву як звернення віруючого до Бога, інших надприродних сил, святих із проханням про дарування благ, заступництво, відвернення зла із вдячністю та уславленням (Москалець, 2004).

Молитва - це акт комунікації, що передбачає такі мовленнєві засоби, як «звернення», «просьбу», «потребу», тобто запускає мотивацію для того, щоб молитись (Спилка, Лэдд, 2015). З одного боку, молитва відображає потреби людини у допомозі та спілкуванні з Богом, невід'ємно пов'язана з безпомічністю людини (Hallesby, 1975), з іншого - молитва має потенціал для індивідуального зростання особистості, виступаючи не тільки як засіб подолання недоліків та невдач (Спилка, Лэдд, 2015).

У когнітивній парадигмі молитва - це спосіб, яким люди доходять розуміння свого зв'язку з Богом (Watts & Williams, 1988), оскільки той хто молиться визначає молитву як щось, що відбувається між ним самим та надприродною сутністю, то соціальне пізнання, тобто когніції, є обов' язковою частиною такої взаємодії.

Шляхом факторного аналізу Б. Спілка та К.Л. Ледд (Спилка, Лэдд, 2015) систематизували низку психологічних характеристик молитви, до яких віднесено такі лексеми: «восхвалення», «хороше почуття», «ритуали», «поведінкові звички», «розмова», «вдячність», «заступництво», «страждання», «самоаналіз», «сповідь», «сльози», «самкраметральний», «священний», «відпочинок», «духовна просьба», «матеріальна просьба», «радикальний».

Мета-аналіз психолінгвістичного дослідження Н.М. Савелюк (Савелюк, 2015), якою було проведено контент-аналіз змісту «вільних» молитов студентів з подальшою факторизацією, дозволяє охарактеризувати комунікативний намір виокремлених авторкою тематично-смислових блоків з відповідним їх семантичним наповненням: 1) «прохання і звертання» як провідний комунікативний намір студентських молитов; 2) «навчання, вчитися», тобто перелік вчинків, дій, подяк студентів за милість Бога; 3) «внутрішні стани та переживання», тобто опис власних емоційних станів студентів у молитвах; 4) «темпоральність», тобто акцент на часових характеристиках вчинків та рефлексії у молитві; 5) «люди та їх спільноти», тобто згадування членів родини та близьких у молитвах-заступництві; 6) «оцінка» - саморефлексія; 7) «екзистенція» - розгляд екзистенцій них буттєвих проблем життя; 8) «фрустрація» - повідомлення у молитві про власні розчарування; 9) «фізичні здатності» як просьба про здоров'я; 10) «Імена Бога» як наявність прямого звернення до Священної сутності; 11) «місце перебування, територія» - як повідомлення місця, за благополуччя на території якого молиться студент; 12) «риси, якості» - повідомлення про психічні якості, що забезпечують духовно-моральне зростання студента; 13) «священне та його символи» - використання слів - маркерів священної тематики; 14) «володіння і добробут» -розкриття проблеми добробуту; 15) «рух і спрямування» - розкриття тематики руху, спрямування; 16) «етичні категорії» - використання моральних категорій; 17) «релігійні архаїзми» - використання слів - маркерів релігійної тематики; 18) «інформація, знання» - прагнення до отримання знань та ін.

Існуючі розрізненість, багатовимірність та значна чисельність комунікативних намірів молитви, які обумовлені її полімотиваційною природою, визначають різноманітність комунікативних звернень до Бога, що передбачає існування різних видів молитви. Так, К. Паргамент (Pargament, 1988) визначає три молитовних текстів - звернень до Бога: 1) молитва-делегування: особистість звертається до Бога з проханням і потім робить висновок, що «тепер проблема знаходиться в руках Бога»; 2) молитва-співпраця: особистість і Бог працюють сумісно для вирішення проблеми; 3) молитва - самоуправління: особистість визнає роль Бога, однак вважає, що проблема може бути вирішена нею самою.

В. Москалець (2004) за змістом виокремлює такі молитви: 1) прохальні молитви, мотивом яких виступає переживання страху втрати, хвороби, смерті, а комунікативним наміром є благання відвернути все це; 2) молитви заступництва, де прохання також виступає комунікативним наміром, однак за змістом прохання стосується інших людей, в основі мовленнєвого мотиву є любов, турбота, піклування, співчуття до ближніх; 3) молитви подяки, обумовлені мотивом вираження вдячності за радощі, втіху, духовні та матеріальні блага; 4) молитви возлюблення, комунікативний намір яких виявляється у вираженні вдячності від імені не стільки власного, скільки за весь світ.

Р. Фостер (Foster, 2002) усі типи молитви розділив на три групи: 1) внутрішні, що пов'язані з саморозумінням, самовдосконаленням та саморозвитком (прості молитви і молитви за покинутих, молитви самоаналізу, молитви розкаюваного серця, молитви підкорення та передання себе у руки Богові, молитви про самовдосконалення, молитви вирішення, обов'язку та згоди); 2) «зовнішні», які спрямовують на зовнішній світ та допомагають покращити стосунки з іншими людьми та навколишньою реальністю (молитви про повсякденне і банальне, молитви-просьби, молитви-заступництво, молитви для зцілення, молитви страждання, офіційні молитви представлення Бога, радикальні молитви для вираження вдячності); 3) «висхідні», які концентрують увагу на Божестві, на поклонінні, вдячності та почутті Божественного (молитви поклоніння, молитви віри та любові Бога, сакраментальні, літургічні молитви та повчальні молитви, молитви про контакт з Богом, медіативні молитви, споглядальні молитви).

Метааналіз підходів до типології молитви у психологічних дослідженнях, проведений Б. Спілкою та К.Л. Леддом (Спилка, Лэдд, 2015) показав існування понад двадцяти відносно незалежних за своїм комунікативним наміром типів молитовних текстів: молитва-поклоніння, альтруїстична молитва, естетична молитва, молитва-прагнення, молитва-спілкування, молитва-сповідь, молитва - освячення, молитва-споглядання, молитва-залежність, молитва - присвячення, егоїстична молитва, етична молитва, евдемонічна (емоційна) молитва, молитва заради зцілення та від хвороби, молитва за померлих, молитва заради Божественної любові, молитва для Божественного повчання, молитва для етичного зростання, молитва-вдячність, молитва-порада, молитва-заступництво, медитативна молитва, містична молитва, духовна молитва, молитва - покаяння, молитва-просьба, молитва-вихвалення, молитва для вирішення проблеми, ритуальна молитва, молитва-повага і увага, молитва-підкорення, подячний молебен.

На основі дослідження Р. Фостера - К. Ледд (Спилка, Лэдд, 2015) визначив вісім видів молитви: «Аналіз» - молитви з самоаналізом та сповіддю; «Сльози» - молитви з елементами нещастя, суму та скорботи; «Просьба» - просьби про матеріальні та фізичні потреби; «Радикальні» - молитви як спор, агресія, самовпевненість; «Відпочинок» - молитви для заспокоєння, підкорення в присутності Божественного; «Страждання» - молитва - ідентифікація з горем інших людей; «Заступництво» - молитва про допомогу іншим; «Сакраментальні» - молитви з оцінкою та використанням ритуалів.

Дж. Янссен (Janssen, 2000) чотири типи молитви:

1) «релігійна» - традиційна християнська, що посилює віру в Бога;

2) «медитативна» - пасивне, Я-орієнтоване занурення в думки, підвищена самосвідомість; 3) «психологічна» - спрямована на само змінення, посилення почуття контролю та самоуправління; 4) «просьба» - молитва, спрямована на внутрішні та зовнішні фактори, об'єктивна та спрямована на проблему.

Отже, висока варіативність класифікацій молитви зумовила породження різних за змістом її функціональних моделей, що в свою чергу спричинило виникнення особистісних опитувальників, подібних за психодіагностичною метою - вивченням провідного комунікативного наміру молитви респондента, однак таких, що відрізняються за внутрішньою будовою. Наприклад, в опитувальнику M.M. Polomaand, B.F. Pendleton (Poloma & Pendleton, 1989) розроблено чотири шкали - медитативна молитва, ритуальна молитва, молитва-просьба та молитва-розмова, а в оригінальному опитувальнику А. Luckow (dela Mora, A., 2004) - шість (молитва - сповідь, молитва-медитація, молитва-просьба, молитва-ритуал, молитва-звичка і молитва-вдячність.

Психологічне розуміння молитви надає потенціал для осягнення фундаментальних психічних процесів віруючого (мотиваційних, когнітивних, емоційно-вольових тощо) і потребує психодіагностичного виміру, що передбачає суб'єктивну оцінку важливості релігії та релігійних уявлень і світогляду, застосування шкал, пов'язаних зі структурою системи вірувань, розгляд поведінкових індикаторів (молитви, частоти відвідування релігійних служб тощо), застосування у психодіагностиці психосемантичних досліджень релігійних категорій та психолінгвістичних досліджень молитви. У даному дослідженні розглядається проблема адаптації існуючого зарубіжного інструментарію для вивчення переважного комунікативного наміру молитов респондентів.

Метою дослідження є аналіз дослідницького потенціалу методики «шкала молитви» як психодіагностичного інструментарію для вивчення індивідуальних особливостей комунікативного наміру молитви.

Процедура емпіричного дослідження передбачала адаптацію англомовної методики шкали молитви А. Лакоу (Luckow et al., 1997, citedin David, 1999) для україномовної вибірки досліджуваних засобами перевірки статистики альфа Кронбаха, первинної описової статистики, факторного та кореляційного аналізу.

Оригінальна методика містить 28 пунктів, що репрезентують такі виміри молитви: 1) субшкала «сповідь» (confession), в основі шкали покладені питання про спільне життя з Богом, почуття провини, гріх, наприклад: «Мені важливо розповісти Богові про мої гріхи або недоліки»), 2) субшкала «просьба» (petition), спрямована на визначення ступеню звернення за допомогою чи сприянням, наприклад, «Коли я молюся, я прошу Бога для особливих благословення»); 3) субшкала «ритуал» (ritual), спрямована на виявлення міри слідування жорсткому порядку молитви: «Коли я молюся, я маю певні слова або фрази, які я повторюю кілька разів»); 4) субшкала «медитація» (meditation-improvement), спрямована на вдосконалення способів медитації, тобто характеризує залучення молитви як таке, що забезпечує почуття безпеки або внутрішнього благополуччя, наприклад, «Молитва допомагає мені зберегти своє життя врівноваженим і щасливим»; 5) субшкала «звичка» (habitual), що характеризує звичку молитись в певні часи дня, наприклад, «Я завжди молюся, перш ніж я лягаю спати»; 6) субшкала «вдячність» (compassionatepetition), яка характеризує застосування молитви, щоб подякувати Богові за відповідь на молитви і допомогти близьким, наприклад, «Я молюся, щоб дякувати за все, що Бог зробив для мене».

Надійність шкал, отриманих в авторській версії опитувальника, варіювала у значенні альфа Кронбаха від 0,62 до 0,95 на нерелігійних вибірках (студенти, хворі на онкологію тощо) (David, 1999). На вибірках респондентів з високою релігійністю (наприклад, студенти Християнського коледжу) надійність шкал сповіді, просьби та медитації була нижчою і сягала лише показників 0,58, 0,44 та 0,19, відповідно, що пояснюється низьким варіюванням відповідей у високорегелігійних (dela Mora, А., 2004).

Методика А. Лакоу представлена 28 пунктами. В оригінальній методиці оцінка пунктів опитувальника здійснюється за 6-бальною шкалою, де 1 - повністю не згодний, 6 - повністю згодний. Ми оптимізували оцінювання до 7 пунктів відповідно до стандартної шкали Лайкерта.

Надійність опитувальника. Першим кроком в обробці отриманих сирих даних булла перевірка внутрішньої узгодженості опитувальника. Для цього розраховувалася статистика альфа Кронбаха для шкали, що включає всі 28 пунктів. Величина альфа Кронбаха для шкали із 28 запитань склала 0,683, що є нижчим за мінімально прийняте значення 0,7.

Пункти опитувальника з величинами показника альфа, якщо відповідний пункт буде видалений, представлені в таблиці (див.: табл. 1). Виходячи із значень останнього стовпчика можна бачити, щопункти 5, 10, 12, 14 та 26 погіршують психометричний показник одномоментної надійності. Аналізуючи міри центральної тенденції для цих тверджень, можна помітити, що більшість досліджуваних займають більш крайні (негативні) позиції при відповідях на ці пункти. Стосовно зазначених пунктів респондентичастіше не згодні з відповідними твердженнями. Можна стверджувати, що дані пункти не володіють високою диференційною силою і їх можна виключити із кінцевої версії опитувальника. Видалення цих пунктів привело до збільшення величини альфа Кронбаха, яка становить 0,715 і є прийнятною величиною внутрішньої узгодженості пунктів опитувальника задоволеності потреб у фізичній активності.

Таблиця 1. Характеристика перекладених на українську мову пунктів опитувальника «Шкали молитви» А. Лукоу

Конструктна валідність опитувальника. Для виявлення внутрішньої структури методики проводився факторний аналіз. У результаті експлораторного факторного аналізу (з кутовим обертанням було виділено сім факторів, які не корелюють один з одним (0,010-0,017), отже, кінцевий варіант нашої адаптованої методики відрізняється від оригінальної шестифакторної.

Перший фактор (інформативність 11,31%) об'єднав наступні пункти: 17, 7, 3, 4 (також перераховані в порядку убування факторного навантаження). Психологічний зміст пунктів, що утворили цей фактор (показовим є пункт 17 із найбільшим навантаженням (0,703) «Коли молюся, я зізнаюсь у речах, що не мав би робити.», полягає в тому, що він відображає молитву як сповідь.

Другий фактор (інформативність 10,67%) об'єднав наступні пукти: 18, 19, 5, 11, 24 (також перераховані у порядку убування факторного навантаження). Психологічний зміст пунктів, що утворили цей фактор (показовим є пункт 19 із найбільшим навантаженням (0,706) «Я прошу Бога допомогти іншим, коли сам не можу.», полягає в тому, що він відображає молитву як просьбу за інших.

Третій фактор (інформативність 9,38%) утворили пункти: 6, 8, 21 (представлені в порядку убування факторного навантаження). Зміст пунктів, що утворили даний фактор, (наприклад, пункт 6 (0,741) «Я молюся, щоб подякувати Богу за все, що Він зробив для мене») вказує на те, що він може бути позначений як фактор молитви як вдячності.

Четвертий фактор (інформативність 8,36%) об'єдна в наступні пункти: 22, 15, 13 (також перераховані в порядку убування факторного навантаження). Психологічний зміст пунктів, що утворили цей фактор (показовим є пункт 22 із найбільшим навантаженням (0,683) «Більшість моїх молитв Богу - для вирішення проблем.», полягає в тому, що він відображає молитву як прохання для себе.

П'ятий фактор (інформативність 8,17%) об'єднав наступні пункти: 1, 9, 20 (також перераховані в порядку убування факторного навантаження). Психологічний зміст пунктів, що утворили цей фактор (показовим є пункт 1 із найбільшим навантаженням (0,657) «Коли я молюся наодинці, у мене є ритуал, якого я суворо дотримуюся», полягає в тому, що він відображає молитву як ритуал.

Шостий фактор (інформативність 7,30%) об'єднав наступні пункти: 23, 16, 2 (також перераховані в порядку убування факторного навантаження). Психологічний зміст пунктів, що утворили цей фактор (показовим є пункт 16 (0,633) «Молитва допомагає мені тримати життя у балансі і щасті», полягає в тому, що він відображає молитву як медитацію.

Сьомий фактор (інформативність 14,17%) об'єднав наступні пункти: 28, 25, 12, 10. Психологічний зміст пунктів, що утворили цей фактор (показовим є пункт 28 із найбільшим навантаженням (0,606) «Я молюся щоденно», полягає в тому, що він відображає молитву як звичку.

Таким чином, кінцева версія опитувальника «Шкала молитви» містить такі субшкали - молитва як сповідь (4 пункти), молитва як просьба за інших (5 пунктів), молитва як вдячність (3 пункти), молитва як просьба для себе (3 пункти), молитва як ритуал (3 пункти), молитва як медитація (3 пункти) та молитва як звичка (4 пункти). Дана психодіагностична методика відповідає сучасним вимогам до психометричного обґрунтування особистісних опитувальників. На відміну від оригінальної методики, пункти шкали просьби розбилися на два незалежні фактори, які пояснюють молитву як просьбу за інших та молитву як просьбу за себе.

Побудова нормативної шкали. В таблиці 2 представлені описові статистики «Шкали молитви».

Таблиця 2. Описові статистики адаптованої «Шкала молитви»

При розбивці на три інтервали граничні значення норми для показників «молитви як сповіді» та «молитви як звички» становлять 9-23 бали, для субшкали «молитви як просьби за інших» - 12-28 балів, для інших субшкал - 7-16 балів. Для сумарного показнику потреби у молитві нормативні значення становлять 70-120 балів.

Ретестова надійність опитувальника. Повторне тестування однієї і тієї ж вибірки (60 осіб) було проведено з інтервалом у два тижні. Кореляція між результатами першого та другого тестування виявилася на рівні r=0,862, що свідчить про високу ретестову надійність опитувальника.

Конвергентна та дискримінативна валідність «Шкали молитви» перевірялась шляхом визначення кореляційних зв'язків показників субшкалшкали молитви з показниками релігійних допінгів (Kuznetsov, 2017) та методики діагностики індивідуальної релегійності І. Мягкова та співавторів (Мягков, Щербатых, Кравцова, 1996). Встановлено високу конвергентну валідність методики, про що свідчать позитивні статистично значущі зв'язки між субшкалами «молитви-сповіді» (0,36, p<0,0001), «молитви - просьби за інших» (0,43, p<0,0001) з показниками копінгу «релігія як ресурс почуття комфорту», між субшкалами копінгу «релігія як ресурс світогляду та пошуку смислу» і субшкалами «молитви - сповіді» (0,41, p<0,0001), «молитви-просьби за інших» (0,52, p<0,0001), «молитви-вдячності» (0,39, p<0,0001), «молитви-просьби для себе» (0,55, p<0,0001).

Про високу дискримінативну валідність свідчать відсутність статистично значущих зв'язків між субшкалами молитви та показниками індивідуальної релігійності (p>0,05).

Отже, виокремлення в аналізованій методиці типів молитви як різновидів релігійного тексту здійснено на основі експериментального виділення таких комунікативних намірів, як сповідь, вдячність та просьба. В результаті нашої експериментальної апробації комунікативний намір, пов'язаний із просьбою виявився розподіленим на два окремих фактори, а саме: молитва як просьба за інших та молитва як просьба за себе. Психолінгвістично виокремити відмінність одного типу молитви від іншого виявляється можливим за такою ознакою молитовного тексту, як його комунікативний намір.

Молитва відповідає ознакам мовленнєвої діяльності, оскільки вона є текстом релігійного змісту, який може бути предметом продукції чи рецепції. Аспект молитви як мовленнєвої діяльності виявляється тоді, коли вона розглядається як специфічний текст духовно-релігійного характеру. Проте таке визначення молитви не суперечить тому, що вона може розглядатись і як акт комунікації, оскільки, з одного боку, мовлення має комунікативну функцію і є засобом реалізації комунікативної діяльності. Множинність комунікативного наміру молитовного тексту є підставою для класифікацій типів молитви (молитва-просьба, молитва-вдячність, молитва-медитація тощо), які складають основу для створення багато шкального психологічного інструментарію. Адаптований україномовний варіант психодіагностичного опитувальника для дослідження комунікативних намірів молитви показав високу валідність та надійність. Сім субшкал методики («молитва як сповідь», «молитва як просьба за інших», «молитва як вдячність», «молитва як просьба для себе», «молитва як ритуал», «молитва як медитація» та «молитва як звичка») дають можливість всебічно розкрити місце та роль типів молитви у релігійній комунікативній поведінці людини. Запропонований адаптований матеріал методики може служити матеріалом для психолінгвістичних досліджень релігійного дискурсу.

Література

молитва семантичний комунікативний релігійний

1. Василюк Ф.Е. Переживание и молитва. Опыт общепсихологического исследования. Москва: Смысл, 2005. 190 с.

2. Засєкіна Л.В. Тенденції розвитку вітчизняної психолінгвістики: методологічний огляд проблем та окреслення шляхів їх вирішення. Психолінгвістика. 2008. Вип. 1. URL: http://psychling.phdpu.edu. Ua/images/arhive/1-2008/4.pdf Карпенко З.С. Аксіологічна психологія особистості. Івано-Франківськ: Лілея-НВ., 2009. 512 с.

3. Москалець В.П. Психологія релігії. Київ: Академвидав, 2004. 240 с.

4. Мягков И.Ф., Щербатых Ю.В., Кравцова М.С. Тест «Психологический анализ уровня индивидуальной религиозности». Психологический журнал. 1996. Т 10. №6. C. 120-122.

5. Савелюк Н.М. Психолінгвістичні особливості молитви як основного жанру релігійного дискурсу. Психолінгвістика. Психолингвистика. Psycholinguistics. 2015. Вип. 18 (1). С. 99-110.

6. Спилка Б., Лэдд К.Л. Психология молитвы. Научный подход. Харьков: Гуманитарный центр, 2015. 256 с.

7. Beckman, R.J. (1995). Prayer: beginning conversations with God. Minneapolis, MN: Augsburg.

8. David, J.P. (1999). Structure of Prayer Scale. In PC. Hill & R.W. Hood (Eds.), Measuresof Religiosity (pp. 70-72). Birmingham, Alabama: Religious Education Press. dela Mora, A. (2004). The God factor: the role of religious involvement on depression, health, and well-being. Dissertation Abstracts International, 65 (06), 3221B. (UMI No. 3136303).

9. Hallesby, O. (1975). Prayer. Minneapolis, MN: Augsburg.

10. Foster, R.J. (2002). Prayer: finding the heart's true home. San Francisco: Harper. Janssen, J.A., Prins, M.H., Van Der Lans, J.M., & Baerveldt, C. (2000). The structure and variety of prayer: an empirical study of Dutch youth. Journal for the scientific study of religion, 29, 99-107.

11. Kuznetsov, O.I. (2017). Religiousness: Components, Types and Coping Strategies.

12. Science and education, 11, 70-75. doi: 10.24195/2414-4665-2017-11-9 Luckow, A., Ladd, K., Spilka, B., Mcintosh, D.N., Parks, C., & La Forett, D. (1997). The structure of prayer. Un published manuscript, University of Denver, Denver, CO.

13. McCullough, M.E., & Willoughby, B.L. (2009). Religion, self-regulation, and selfcontrol: Associations, explanations, and implications. Psychological Bulletin, 135 (1), 69-93. doi: 10.1037/a0014213.

14. Pargament, K.J., Kennell, J., Hathaway, W., Grevengoed, N., Newman, J., & Jones, W. (1998). Religion and the problem-solving process: three styles of coping. Journal of the scientific study of religion, 27, 90-104.

15. Poloma, M.M., & Pendleton, B.F. (1989). Exploring types of prayer and quality of life: A research note. Review of Religious Research, 31 (1), 46-53.

16. Strong, A.L. (2009). The Psychology of Prayer. Charleston: BiblioBazaar.

17. Watts, F., & Williams, M. (1988). The psychology of religious knowing. Cambridge, UK. Cambridge university press.

Размещено на Allbest.ru