Основна характеристика мовної культури державних службовців

Размещено на http://www.allbest.ru/

Основна характеристика мовної культури державних службовців

Ю.А. Нагорна

Сучасні інтеграційні процеси в Україні, її входження до системи міжнародних економічних, політичних та культурних зв'язків потребують висококваліфікованих державних управлінців. Діяльність державного службовця передбачає не лише професійне виконання його обов'язків, а й широку загальну освіту, що пов'язана з усним і писемним спілкуванням та мовленнєвою практикою, точним вираженням понять і категорій у різних сферах державного управління, оскільки під час виконання своїх службових обов'язків державний службовець має різні комунікативні ролі: веде ділове листування, складає проекти законів, постанов, договори й угоди, спілкується зі своїми колегами та громадянами. Недотримання й порушення державним службовцем мовних норм може викликати непорозуміння та негативно впливати на його імідж. Водночас уміння правильно, ясно й чітко висловити свої думки літературною мовою, володіння мистецтвом публічної мови сприяють його професійному й особистісному становленню.

Мовну культуру державних службовців наразі активно досліджують, на особливу увагу заслуговують праці В. Князєва [і], Н. Нижник [4], І. Плотницької [5], П. Редіна [8], які наголошують на важливості культури мовлення для фахівця будь-якого профілю, та Н. Крилової [3], яка зробила свій внесок у дослідження культури ділового спілкування.

Актуальність теми статті визначає недостатнє опрацювання проблеми культури мовлення у сфері державного управління, недослідженість причин низької комунікативної компетенції, що подекуди демонструють окремі державні службовці. У сучасних умовах реформування українського суспільства проблема підвищення мовної культури державних службовців є актуальним завданням сьогодення, адже рівень культури мови впливає не лише на особистий імідж державного службовця, а й на установу, у якій він працює.

У статті ми поставили за мету проаналізувати культуру мови державних службовців та обґрунтувати шляхи її подальшого вдосконалення.

Стаття 8 Закону України «Про державну службу» визначає як обов'язок державного службовця використовувати державну мову під час виконання своїх посадових обов'язків, не допускати дискримінації державної мови і протидіяти можливим спробам її дискримінації, дотримуватися правил етичної поведінки і високої культури спілкування [6], для якої характерна нормативність, що визначає, у який спосіб мають спілкуватися люди в конкретній ситуації та завдяки якій можна уникнути багатьох проблем.

На виконання Закону України «Про державну службу» Постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 № 301 «Про організацію проведення атестації осіб, які претендують на вступ на державну службу, щодо володіння державною мовою» [7] затверджено Порядок атестації таких осіб.

Зміст вимог щодо вільного володіння українською мовою як державною для осіб, які претендують на посади державної служби, докладніше визначено в Стандарті української мови для державних службовців, створення якого є наслідком узагальнення досвіду діяльності державної служби в Україні, демократичних країнах Європи та світу, у яких мовне питання є невід'ємним складником державної політики. Цей досвід засвідчує потребу використання працівником державної інституції державної мови для виконання посадових обов'язків і розвитку його мовної особистості. Повага державного службовця до символів держави, якій він служить, до її історії, громадянських прав і свобод людини беззаперечно поширюється на державну мову.

Статус української мови як державної в багатоетнічному суспільстві передбачає її функціонування в усіх сферах державної політики України. Це зумовлює ефективне впровадження Стандарту й неухильне його дотримання посадовими особами в їхній службовій діяльності.

Належний рівень фахової компетентності державного службовця можливий лише за наявності в нього відповідних мовної і комунікативної компетентностей, що полягають передусім у вільному володінні державною мовою.

Державний службовець, який вільно володіє державною мовою, повинен добре розуміти її структуру, знати особливості словникового складу та граматичної будови, правила написання слів та їх використання в різних функціональних стилях, зокрема в офіційно-діловому. Змістом мовної компетентності державного службовця є знання про функціонування й системну організацію української мови на рівнях лексики, граматики, фонетики і фонології, орфографії, орфоепії, пунктуації [9].

Аналізуючи культуру мови державних службовців, не можна не погодитися з думкою О. Козієвської, що внаслідок негативної взаємодії української й російської мов державні службовці нерідко порушують норми сучасної літературної мови. З огляду на це одним з найважливіших аспектів розроблення загальної проблематики культури української мови в нашій державі є аналіз помилок, що трапляються в процесі мовленнєвої діяльності [2, с. 7].

Аналіз фактичного матеріалу (Конституції України, стенограми пленарних засідань Верховної Ради України, Комітету з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки, Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин) дає змогу згрупувати помилки в мовленні державних службовців у такий спосіб:

Орфоепічні й акцентологічні помилки, пов'язані з порушенням норм вимови (наприклад, [сеенге] замість [есенге], проблєма замість проблема, ч'астина з пом'якшеним [ч] замість твердого), наголосу (наприклад, випадок замість випадок, середина замість середина), законів милозвучності (в цьому разі у місті виникають певні питання щодо фінансування видатків по аеропорту) (4).

Словотвірні, пов'язані з порушенням словотвірних норм: непланована нарада замість незапланована нарада, солідаризуватися замість ставати солідарним, приналежність до етнічної групи замість належність до етнічної групи (5).

Морфологічні, пов'язані з ненормативним утворенням словоформ у процесі їх змінювання. Наприклад, форма чинності у складі сталого сполучення слів набирати чинності (потрібно набирати чинність) (2); неправильне поєднання форм у процесі творення ступенів порівняння прикметників (більш точніше, найбільш видатніший) (2).

Значна кількість помилок у мовленні державних службовців пов'язана з відмінюванням числівників. На відміну від російської мови, в українській мові в числівниках на -десят перша частина не змінюється (наприклад, попереднім скликанням облради було прийнято рішення збільшити депутатський корпус з шестидесяти восьми до ста п'ятидесяти депутатів замість попереднім скликанням облради було прийнято рішення збільшити депутатський корпус з шістдесяти восьми до ста п'ятдесяти депутатів. Також нерідко порушують правило, за яким у складених порядкових числівниках змінюється лише остання частина. Тому, замість голодомор тисячу дев'ятсот тридцять другого - тридцять третього років..., 10 місяців двох тисяч шостого року потрібно вживати голодомор тисяча дев'ятсот тридцять другого - тридцять третього років..., 10 місяців дві тисячі шостого року (3).

У процесі мовлення постає багато помилок, що пов'язані з використанням сталих сполучень слів, до складу яких входять прийменники. Доволі нерідко ті службовці, які спілкуються українською та російською мовами під час виступів і неофіційно, перекладають сталі словосполучення за російськими моделями: ми його заслухали по питанням замість ми його заслухали з питань, обрати в секретаріат замість обрати до секретаріату, при необхідності замість у разі потреби, к нам поступають такі пропозиції замість до нас надходять такі пропозиції, в порядок денний включили замість до порядку денного внесли тощо (6).

Лексичні - використання слів у ненормативних значеннях, порушення лексичної сполучуваності, невиправдані повтори й тавтологія, використання російських за структурою слів, що вимовляють на український кшталт. Наприклад, уживання лексеми благополуччя замість добробут: Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя (1).

Синтаксичні - неправильна побудова сполучень слів, простих і складних речень. Розрізняють внутрішньомовні відхилення від норми, пов'язані з контамінацією засобів вираження синтаксичного значення в межах однієї мови (наприклад, у реченні «якщо протягом тридцяти календарних днів з дня подання законопроекту ... Верховна Рада України не прийме закон або не відхилить поданий законопроект більшістю від її конституційного складу» порушено правило керування дієслова, який у разі вживання з часткою не потребує після себе іменника в родовому відмінку - не відхилить поданого законопроекту), та відхилення, зумовлені міжмовною білінгвістичною інтерференцією (наприклад, уникнення конструкцій на -но, -то, які властиві саме офіційно-діловому стилю сучасної української літературної мови, підміна їх російськими відповідниками. Наприклад: Цензура заборонена (1); На території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом (1).

Стилістичні помилки, пов'язані з використанням мовних засобів, недоречних в офіційно-діловому стилі (розмовно-побутової лексики, жаргонізмів, вульгаризмів, нецензурної лексики тощо). Наприклад, уживання слів розмовного стилю в текстах інтерв'ю: Ця стаття є тяжкою і громадяни отримають реальний строк позбавлення волі; Ми відчистимо наше місто від бандитської швалі; Нашим пріоритетом є боротьба з негодяями (7).

Оскільки одним зі складників загальної професійної культури є високий рівень володіння мовою як засобом спілкування, удосконалення культури усного та писемного мовлення державних службовців постає однією з важливих умов підвищення їх професіоналізму для забезпечення практичної реалізації функцій української мови в державному управлінні. Цю проблему може вирішити цілеспрямоване вилучення русизмів, невиправданих кальок і запровадження до вжитку власне українських слів, а також наполеглива праця кожного державного службовця над удосконаленням індивідуального мовлення.

Бібліографічні посилання

мовлення державний службовець помилка

1. Князев В.М. Філософія державного управління, її сутність, особливості та проблемне поле досліджень [Електронний ресурс] // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. - 2014. - № 1. - С. 510. - URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Vnadu_2014_1_3 (дата звернення: 10.11.2017).

2. Козієвська О.І. Особливості формування культури мовлення у професійній діяльності державних службовців : автореф. дис. ... канд. наук з держ. управління: 25.00.03 «Державна служба». - Київ, 2003. - 20 с.

3. Крилова Н.Б. Формування культури майбутнього спеціаліста. - Москва: Высшая шк., 1990. - 142 с.

4. Нижник Н.Р., Мосов С.П. Державне управління в Україні: функція координування [Електронний ресурс] // Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. - 2014. - № 6. - С. 111-116. - URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ Nzizvru_2014_6_24 (дата звернення: 10.11.2017).

5. Плотницька І.М. Теоретико-методологічні засади аналізу мовної політики в державному управлінні [Електронний ресурс] // Державне будівництво. - 2007. - № 1(1). - URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/DeBu_2007_1%281%29_7 (дата звернення: 10.11.2017).

6. Про державну службу: Закон України від 10.12.2015 № 889-VIII: [Електронний ресурс]. - URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/889-19/page5 (дата звернення: 10.11.2017).

7. Про організацію проведення атестації осіб, які претендують на вступ на державну службу, щодо володіння державною мовою: Постанова Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 № 301 [Електронний ресурс]. - URL: http://www.kmu.gov.ua/ control/uk/cardnpd?docid=249955971 (дата звернення: 10.11.2017).

8. Редін П.О., Терещенко В.М. Ділова українська мова в державному управлінні. - Харків: Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2012. - 232 с.

9. Стандарт української мови для державних службовців [Електронний ресурс]. - URL: http://nads.gov.ua/page/ atestaciya-shchodo-vilnogo-volodinnya-derzhavnoyu-movoyu (дата звернення : 10.11.2017).

10. Конституція України [Електронний ресурс]. - URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254.

11. Стенограма засідання Комітету з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки від 01.06.2016 [Електронний ресурс]. - URL: http://kompek.rada.gov.ua/uploads/ documents/29678.pdf (дата звернення: 11.02.2018).

12. Стенограма засідання Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин від 17.06.2015 [Електронний ресурс]. - URL: http://kompravlud. rada.gov.ua/uploads/documents/32816.

13. Стенограма комітетських слухань на тему: «Проблеми малих міст при проведенні реформи місцевого самоврядування та бюджетної децентралізації» від 22.05.2015 [Електронний ресурс]. - URL: http://komsamovr.rada.gov.ua /uploads /documents/40 933 (дата звернення: 10.02.2018).

14. Стенограма пленарного засідання Верховної ради України від 20.10.2006 [Електронний ресурс]. - URL: static.rada.gov.ua/zakon/skl5/2session/STENOGR/DOC/23.doc (дата звернення: 10.02.2018).

15. Стенограма пленарного засідання Верховної Ради України від 31.05.2016 [Електронний ресурс]. - URL: http://iportal.rada.gov.ua/ meeting/stenogr/show/6226.html (дата звернення: 04.02.2018).

16. Українські чиновники будуть відповідати за матюки [Електронний ресурс]. - URL: https://www.radiosvoboda.org/ a/24764188.html (дата звернення: 11.02.2018).

Размещено на Allbest.ru