Експресивна функція слова у творах І. Нечуя-Левицького як взірець для сучасних письменників

Размещено на http://www.allbest.ru/

Експресивна функція слова у творах І. Нечуя-Левицького як взірець для сучасних письменників

Л.В. Бабай

Анотації

У статті розглянуто експресивно-емоційну лексику у творах класика української літератури І. Нечуя-Левицького, визначено її функційну роль; проаналізовано особливості семантики експресивних лексичних одиниць, засоби їх вираження; з'ясовано доцільність уживання значної кількості просторічних елементів у творах митця.

Ключові слова: експресія, експресивність, просторічні слова, полісемантизм, вигуки, лайливі слова.

В статье исследуется экспрессивно-эмоциональная лексика в произведениях классика украинской литературы И. Нечуя-Левицкого, определена ее функциональная роль; проанализированы, особенности семантики экспрессивных лексических единиц, средства их выражения; выявляется целесообразность большого количества просторечий в произведениях писателя. лексика семантика експресивний

Ключевые слова: экспрессия, экспрессивность, просторечия, полисемантизм, междометия, бранные слова.

The article analyzes the expressive and emotional vocabulary in the works of the classic of Ukrainian literature by I. Nechui-Levytsky, defines its functional role; Features of semantics of expressive lexical units, means of their expression are analyzed; It is ascertained whether a large number of omnipresent elements is justified in the works of the writer.

We have studied the emotional words of two types: 1) those that do not have a conceptual basis and express only emotions; 2) expressing both concepts and emotions simultaneously. The theoretical significance of the materials is that the generalizations and conclusions of the study deepen already known and form new knowledge about the features of semantics and the functioning of Ukrainian expressive vocabulary.

The complex analysis made it possible to make new, theoretically important generalizations about the types of lexical expressiveness, the means of expressing the emotional-evaluative semantic plans of expressive words in the works of the classics, to put them as a model for contemporary writers.

After analyzing the texts of the works of I. Nechui-Levitsky, we can draw the following conclusions: bright expressiveness manifests itself at the lexical level. It is expressed in the widespread use by the writer of the commonplace. Proverbs are not part of the language linguistic fund of the Ukrainian language, they constitute a definite deviation from the generally accepted norms. However, the prose writer deliberately introduces unnormalized vocabulary into texts, the work of the writer does not burden them at all. Rather, the opposite: stylistically defined deviations are deeply impressive, bring aesthetic pleasure, awaken the intellect of man, and then intensively emphasize the beauty of language.

Key words: expression, expressiveness, common sense, polysemanticism, interjection, cluttered words.

За спостереженнями багатьох славістів, літературна мова за останній час зазнала настільки значних змін, що можна вже говорити про її інший функційний статус: вона різко демократизувалася, звільнилася від жорстких пуристичних меж, оновила свій лексичний і фразеологічний склад, інтернаціоналізувалася й динамізувалася. Замість нормативного стандарту, орієнтованого на зразки класичної "соцреалістичної" художньої прози, на передній план тепер висувають стихію живої мови (жаргон, арго та суржик, вульгаризми, сленг), не контрольовану цензурою й інститутом редакторів. Показово, що сучасні дослідники змушені визнавати виправданість допустимої вульгаризації літературної норми [4, с. 212]. Отже, численність розмовних елементів у сучасній літературі очевидна.

Однак якщо сучасним письменникам подекуди доводиться лавірувати на межі "мовних викрутасів чи зони підвищеної небезпеки" [4, с. 212], то як це питання вирішували класики української літератури?

Ми поставили за мету описати експресивно-емоційну лексику у творах класика української літератури І. Нечуя- Левицького, визначити її функційну роль; проаналізувати особливості семантики експресивних лексичних одиниць, засоби їх вираження; з'ясувати, чи виправдана значна кількість просторічних елементів у творах митця.

Теоретичне значення матеріалів полягає в тому, що узагальнення й висновки дослідження поглиблюють уже відомі та формують нові знання про особливості семантики й функціонування української експресивної лексики. Комплексний аналіз дав змогу зробити нові, теоретично важливі узагальнення щодо типів лексичної експресивності, засобів вираження емотивно-оцінних значеннєвих планів експресивних слів у творах класика, поставити їх за взірець для мови сучасних письменників.

Незважаючи на високий рівень розвитку та поліфункційність української мови, її лексичний ярус остаточно не внормований. Водночас така мовна риса є природною, позаяк лексична система будь-якої мови (на противагу фонетичній або граматичній) важко піддається уніфікації, оскільки на ній щонайбільше позначено вплив екстралінгвальних чинників [5, с. 95].

Зважаючи на те, що наша робота пов'язана з аналізом творів Івана Нечуя-Левицького за ознакою експресивності, передусім потрібно з'ясувати, що позначає термін експресія, як його розуміють різні мовознавці.

На думку В. Григор'єва, експресія - це виразність, те, що передбачає вираження нетривіального (напр., якогось художнього) змісту [3, с. 137]. За О. Ахмановою, експресія - це "виражально-зображальні якості мовлення, що відрізняють його від звичайного (або стилістично нейтрального) і надають йому образності та емоційного забарвлення" [1, с. 524]. Т. Винокур визначає експресію як виразність вислову [2, с. 57]. В. Чабаненко наводить таке визначення: експресія - "це виразність (або зображальність) мовлення, це така якість мовлення, завдяки якій воно набуває стилістичної маркованості (емоційності, образності) і стає спроможним передати певний нетривкий зміст" [5, с. 6].

Утім, на думку того самого В. Чабаненка, визначення мовної експресії потребує істотних уточнень. По-перше, експресія - це не те, що надає мовленню емоційності, образності, характерності, а те, що саме породжено емоційністю, образністю, характерністю мовлення. По-друге, експресія - це не виразність, а інтенсифікація, підкреслення виразності, це збільшення вражальної (дієвої) сили вислову, надання йому особливої психологічно мотивованої піднесеності. По-третє, експресія пов'язана не лише з емоційним та образним, а й іншими планами вислову - вольовим, семантичним, ситуативним тощо [5, с. 6-7].

Поняття експресія нерідко ототожнюють з поняттям експресивність, але вони відрізняються за змістом. Якщо експресія - це інтенсифікація (збільшення, підсилення) виразності, то експресивність - це вже сама інтенсифікована (збільшена, підсилена) виразність, така психологічно вмотивована властивість мовного знака, що деавтоматизує його сприйняття, підтримує загострену увагу, активізує мислення людини, викликає напругу почуттів у слухача або читача.

Розрізняють експресивність мовленнєву та мовну. Мовленнєву інтенсифіковану виразність пов'язують із планом цілеспрямованого вживання лінгвальних одиниць, із планом їхнього постійного функційного оновлення, а мовну - з їх константною, закріпленою конотативною ознакою. І хоч мовленнєва експресія ширша за мовну, будь-яке мовлення, зокрема й індивідуально-авторське, характеризують наявністю обох різновидів експресії. Аналізуючи літературну спадщину І. Нечуя-Левицького, ми переконуємося в цьому. Автор змалював життя та побут українців, створив правдиві, колоритні образи, наділивши їх суто українськими рисами характеру.

Особливої життєсхожості своїх героїв митець досягає завдяки використанню живої української мови. Усі персонажі говорять розмовною українською мовою, крім того, мовленню кожного з образів автор надав індивідуальних рис, що, своєю чергою, сприяло відтворенню внутрішнього світу героїв, тонкій фіксації певних психологічних станів.

Тож з'ясуємо, як експресивність може поставати на рівні внормованості та невнормованості мови. Щодо кодифікованої літературної мови, то абсолютна більшість уживаних у ній слів загальнонародного запасу є нормативними, і лише незначна частина - ненормативними. До ненормативних слів уналежнюють лексеми вузько стилістичного призначення, як-от: діалектизми, просторічні слова, жаргонізми, арготизми, дитячі слова тощо. Саме з використанням елементів цих лексичних прошарків і пов'язане виникнення багатьох експресивних явищ, характерних для української мовленнєвої практики [5, с. 96].

На думку В. Чабаненка, у сучасній українській загальнонародній мові функціонують емоційні слова двох типів:

1) такі, що не мають поняттєвої основи й виражають лише емоції;

2) такі, що виражають і поняття, і емоції водночас [5, с. 147].

До першого типу емоційних слів належать емоційні вигуки, що є експресивними знаками найрізноманітніших переживань людини та її реакцій на певні фізичні подразнення. Це слова на зразок а!, ах!, ай!, е!, ет!, леле!, цур!, іч!, ух! та ін. Для більшості з них характерний полісемантизм. У писемному мовленні їхню семантику можна виявити лише на широкому контекстуальному тлі, в усному ж мовленні її можна визначити за інтонацією, за силою голосу тощо. На відміну від вигуків, ужитих в усному мовленні, що виступають природними сигналами, спонтанно виражають емфатичні та інші стани суб'єкта, вигуки, вживані в писемному мовленні, - це вже не просто сигнали, а сигнали імітації, тому тут їхня підсилена виразність є штучною, стилістично заданою [5, с. 148].

У досліджуваних творах фіксуємо повторювані вигуки, підкреслені окличною інтонацією, що на письмі передають за допомогою окличного знаку. Крім того, автор нерідко парцелює речення, де наявні вигуки, з метою відтворення психологічного стану мовця, переважно схвильованості. Використовуючи вигуки, митець гостріше передає відчуття болю, суму, переляку або невдоволення: Ох, сину, час мені помирати (1, с. 7); Ой, Боже мій, рятуйте мене, хто в Бога вірує, - закричала Марина, прокинувшись. - Ой пече мене коло серця! Рятуйте мене, Василю! Ой матінко, голубочко, Ганно, Василю! Ой горю я в огні, гасіть мене! (1, с. 55); Свят, свят, свят! перехрестися! Де ті чорти взялися? (1, с. 270); Ой, лишенько! ой упаду! ой, ой, ой, ґвалт!.. - зарепетувала Мотря не своїм голосом (1, с. 279); Ох, ох! Так у мене болить спина, так ниють руки - почала Мотря тонесеньким голосом, передражнюючи свекруху (1, с. 201); Ой крикну, - думала Кайдашиха, - ой не видержу, заохаю! Оце сором! (1, с. 233).

Виразність реалізовано в найрізноманітніших синтаксичних побудовах, але особливо тоді, коли емоційний вигук постає в ролі якого-небудь члена речення, підсилювального інтерпозиційного елемента тощо. Прикладів такого вживання вигуків фіксуємо у творах І. Нечуя-Левицького досить багато: - Я не знаю, хто тобі й вгодить, - сказала Кайдашиха, розсердившись, - де ж пак! (1, с. 227); Цур вам, пек вам! Поставлю вам хату через сіни та про мене хоч голови собі поскручуйте (1, с. 247); А вона стоїть, як дурна вівця, та тільки: ух! ух! ух! ух! (1, с. 312); Я за ними та крадькома - шусть у шинок! - та притаїлась за дверима (1, с. 315); Я спересердя - пху їй в вічі! (1, с. 315); Я хрьоп дверима та на двір (1, с. 321); Та еге ж! Не з добра стали бурлакувать (1, с. 103); ...та з усієї сили лусь об одвірок (1, с. 233); Покотилась я в рів, а кісточка в нозі хрусь (1, с. 307); А вона стоїть, напнута білою хусткою; морда наче сажою обмазана, а зубища проти сонця - блись, блись (1, с. 314); Параска рип нашими сінешніми дверима! (1, с. 319); З чорнявим постояла б, а рудому зась (1, с. 181); Трісь тебе по щоці, аж голова перекрутиться! (1, с. 9).

Емоційні лексеми другого типу, на думку В. Чабаненка, натомість можна поділити на два розряди: 1) слова, які називають певні емоції та переживання; 2) слова, у значенні яких є емоційно-оцінний інгредієнт [5, с. 148]. Відносно нечисленні лексичні одиниці першого розряду, як, наприклад, любов, журба, ненависть, лють, смерть, радість, - виявляють свій виразовий потенціал у різних стильових умовах по-різному. У спеціальних (наукових) контекстах вони втрачають емоційність і постають як стилістично нейтральні елементи, у художніх, епістолярних та інших контекстах зберігають емоційність та є стилістично маркованими.

Фіксуємо значну кількість одиниць першого розряду в текстах письменника: Він зненавидів Миколу, бо вгадав в його гордих очах велику ненависть до себе (1, с. 166); А журба та туга давила її коло серця, як важка гора (1, с. 35); Чого він став такий блідий як смерть, та нужденний, неначе слабкий (1, с. 262); І де ти, красо, вродилася - подумав Лаврін, - з твоїми шовковими бровами (1, с. 221); Ще оддалечки було чути їх веселий сміх, жарти. То заспіває вся купа піснею, то знов жартує, регоче (1, с. 16); - Господи, як тут у Києві гарно! А як подумаю, що треба додому, то мені здається, що оце треба через день умирати (1, с. 251); Ой гарна ж дівчина, як рай, мов червона рожа повита барвінком (1, с. 221); Розмова з Василем роз'ятрила старе серце, старі рани, вже загоєні старістю та швидким текучим часом. Згадала вона про своє горе, що перетерпіла на своєму віку (1, с. 9).

Лексичні одиниці другого розряду за будь-яких умов не втрачають емотивної експресії, щоправда, якість оцінного інгредієнта їхнього значення (позитивне - негативне) може мінятися залежно від контексту й ситуації мовлення. Цих одиниць дуже багато в українській мові, вони різняться тематично, граматично, стилістично, відтак їх докладної класифікації ще немає, але традиційно тут виділяють такі класи слів: 1) слова на позначення осіб: а) за зовнішньою ознакою - велетень, милий, здоровий тощо; б) за рисами вдачі, характеру - баламут, брехун, веселун, ледащо тощо; в) за вчинками, способом життя і родом діяльності - лицемір, нероба, зрадник, шибеник та ін.; 2) слова - лайливі назви осіб (переважно з переносним значенням) - баран (дурень), біс, бовдур, змій, мавпа тощо; 3) лайливі слова на позначення частин людського організму: казан (голова), пика, пузо; 4) слова на позначення деяких побутових предметів, речей (переважно збірних): барахло, бебехи, ганчір'я та ін.; 5) слова на позначення деяких приміщень і споруд (нерідко з переносним значенням): загашник, закапелок, халупа; 6) слова на позначення деяких опредмечених дій людини: балачка, біганина, тяганина, шарпання; 7) слова на позначення багатьох опредмечених рис людини: відвага, скупість, сміливість, чванство; 8) слова на позначення деяких абстракцій: брехня, добро, зло; 9) слова на позначення багатьох неопредмечених рис і ознак людини: безстрашний, брехливий, ледачий, чудовий; 10) слова на позначення багатьох неопредмечених дій і процесуальних станів людини: бахнути, скиглити, хильнути; 11) слова на позначення багатьох ознак дій: боязко, гарно, мудро, щедро.

Привертає увагу те, що більшість перелічених слів має інтенсифіковану виразність негативного оцінного плану. У художньо-белетристичному різновиді літературної мови вони є яскравими, незамінними стилістемами і служать для реалістичного зображення дійсності, для характеристики й самохарактеристики персонажів, для надання текстові особливого емоційно-експресивного тону [5, с. 151]. Серед таких лексем розрізняють слова із самодостатнім емоційно-оцінним змістом (бовдур, мотлох, варнякати, бешкетувати) і слова із ситуативним емоційно-оцінним змістом (слова з переносним значенням на зразок корова, змій). Експресивність перших виявляємо і в контексті, і поза контекстом; експресивність других - лише в контексті [5, с. 152].

Аналізуючи твори І. Нечуя-Левицького, констатуємо, що з емоційних лексем другого типу переважно характеризовано високим ступенем вираження експресивності такі:

1) слова - лайливі назви осіб (переважно з переносним значенням): Вранці буджу, буджу, кричу, ричу, а вона вивернеться на полу, як кобила, та тільки сопе... - Од кобили чую! - крикнула Мотря (1, с. 199); Лихо в хаті тільки затихло й притаїлось, неначе гадина зимою. Весняне тепло кинули на ту гадину перше молодиці. І гадина підвела голову, засичала на всю Кайдашеву хату, на все подвір'я (1, с. 206); Із'їсть свекруха, люта змія, мій вік молоденький (1, с. 207); В мене свекруха люта змія: ходить по хаті, полум'ям на мене дише, а з носа гонить дим кужелем (1, с. 218); Заставила б стару суку халяндри скакати (1, с. 219); Кайдашиха стала шута, як безрога корова (1, с. 248); Це чиста сатана, не при людях згадуючи. Мабуть, Параска через те й мою матір зве відьмою: оббрехала мене на все село (1, с. 317); Чи ти людина, чи ти звірюка? - сказала Кайдашиха (1, с. 280); Дражніть уже, дражніть, як ту собаку, - говорила Мотря (1, с. 275); І тітка була її відьма, і завод їх такий поганий, та й сам чоловік її злодій (1, с. 309); ... піду, думаю, подивлюсь, як будуть вести відьму під руки та ще й з музиками (1, с. 310); А вона стоїть, як дурна вівця... (1, с. 312); А вона, як собака через тин, так ці плигнула проз мене через поріг... (1, с. 319); А баба вже й труситься, як та овечка (1, с. 21); Нащо ти пускаєш ту зміюку в нашу хату, через наш поріг? (1, с. 320); Що ти, свиню! Ну! Чого ти на мене тикаєш! (1, с. 178).

2) слова на позначення багатьох неопредмечених дій і процесуальних станів людини: Як роззявить рота, як покаже свої залізні зуби (1, с. 309); ...то ще за селом аж язика висолопить та вже й ладна лаятись. Сяде на покуті,...розпустить язика... (1, с. 309); Як говорить, то тільки плює словами (1, с. 307); ... ти б узяла грудку землі та заткнула своїй матері рота (1, с. 307); Стара Кайдашиха вешталася коло хати без діла (1, с. 294); Мовчала б уже та не гавкала (1, с. 295); Піди та виколи своїй матері друге око. Піди та хоч обскуби її коси (1, с. 293); Карпо ти чуєш, чи тобі позакладало (1, с. 291); Мотря прожогом вибігла до хати, держачи в руках пояс та репетуючи на весь город.з дверей повискакували всі: і Карпо, і Лаврін, і Кайдашиха, і Мелашка. Вони повитріщали очі на Мотрю (1, с. 273); ...вона вже й вибігає на поріг, вже й верещить (1, с. 309); - Вставай, бо зіпхну! - крикнула Мотря. - Ану пхни, чи подужаєш? (1, с. 182); Як визвіриться вона на мене, а син за нею (1, с. 324); А Параска плеще громаді, що я буцімто відьмила, кругом криниці лазила навколішки, ще й била лобом поклони в колючки (1, с. 317); Як причепилися до мене, як приперли до дверей, то я ледве вибігла з хати (1, с. 321); Баби знялися з місця і швиденько почимчикували з цвинтаря (1, с. 252); Глянула на мене, та як роззявить свою вершу, як гавкне на ввесь город: чи вже знов приблудилася до села, приблудо, волоцюго (1, с. 326); Тепер всі люди на мене чогось визвірилися: вже не просять мене на обіди трапезувати, навіть не здоровкаються зо мною. Усярідня мене кляне, товче (1, с. 316); Ще й піп не благословить людям іти з церкви, а вона зараз так і попре з цвинтаря, аж намітка на їй метляється! (1, с. 317); .а шинкар, щоб збутись клопоту, виволік Марину за ноги та й кинув на вулицю (1, с. 58); Господи, як я помордувалась з його дітьми (1, с. 139); Схаменися та подумай, що ти бовкнув? (1, с. 155); Вербівці покидали карти на стіл і пороззували роти (1, с. 169); Вже мені осточортіло тинятися по сахарнях - промовив Джеря (1, с. 183); Суддя знав, як робиться таке діло в Акерманщині, і тільки реготався (1, с. 228).

3) слова на позначення багатьох неопредмечених рис і ознак людини: - За свого невірного гнилого кабана та ви взяли нашого коня!.. - То ваш кінь гнилий та червивий (1, с. 295); Та й бриклива ж ти Мотре, хоч я колись любив тебе за той перець (1, с. 291); ...тут такий добрий шинкар, такий добрий, чорт його знає, де він такий добрий взявся (1, с. 289); - Карпо чоловік гордий та жорстокий, з його буде гарний сіпака, може його боятимуться хоч баби та молодиці (1, с. 287); Коли б пак було копирснути хоч раз того каторжного горбика (1, с. 186); Що за лихий! Мордатий, патлатий, рудий та головатий! (1, с. 8); Господи, яка гарна та моторна дівчина (1, с. 13); Велике добро дітям стара, добра, нелайлива матір (1, с. 19); ... на виду він був здоровий чоловік, свіжий і повний, звичайно, як чоловік саме на силі (1, с. 21); Як же весело світило тоді сонце щасливій Ганні і всій сім'ї старої Хомихи! (1, с. 20); Молода, весела, жартлива, вона й не гадала об тім, як важко з нелюбом жити (1, с. 24); Хороший, свіжий та молодий був Василь Хоменко (1, с. 10); І що вона поробляє, безщасна, з малою дитиною, з старою матір'ю (1, с. 201).

4) слова на позначення осіб: - А справді ти, Параско, добре радиш, - сказала Кайдашиха, - ходім та присіпаємося до тієї дурисвітки, - може, вона знає (1, с. 255); Він став високий та поставний чолов'яга... (1, с. 226); ...гордовито сказав Джеря - я не волоцюга й не пройдисвіт (1, с. 227); А не діждеш ти, щоб я тобі гроші платила або злодієві святий хліб давала (1, с. 306); Не беріть у баби гостинців, бо вона злодійка! - крикнула Мотря з своєї хати (1, с. 280); - Ой, буде, буде, - залепетала Кайдашиха, - така гірка, як полин. Я не знаю, як ті п'яниці її п'ють (1, с. 191); Сама вона блудниця зроду, як і її мати була. А ще на мене кричить, що я байстрюка привела (1, с. 319); Чи й загряницею тягалася, волоцюго, чи тільки по Одесі старців водила? (1, с. 326); Од того часу пан мав на прикметі Миколу й звав його бунтарем (1, с. 152); Ви не грек, а якийсь дезертир з Афона, а може, й каторжник, пройдисвіт! - лаялася Палладія через поріг (1, с. 411).

5) лайливі слова на позначення частин людського організму: ... так і обплює свою погану морду (1, с. 307); А вона мовчить та витріщає на мене баньки (1, с. 311); А вона стоїть напнута хусткою, морда наче сажою обмазана, а зубища проти сонця... (1, с. 314); ...не поворачивай рожі! прямо держи! (1, с. 9); задерла пику в гору, закотила очі під лоб... (1, с. 310); Мабуть, тільки Парасці повилазили баньки (1, с. 318); Та протри лишень свої п'яні баньки! (1, с. 241);

6) слова на позначення деяких приміщень і споруд (нерідко з переносним значенням): Запри її, сяку-таку, в холодну на три дні та здери з неї чотири карбованці (1, с. 321); Мене всі поважають.а вони мене закидають у свинюшник (1, с. 323).

Лексеми для вираження експресивності двох останніх типів уживані у творах письменника рідше.

Експресивність є характерною ознакою будь-якого художнього твору, різними бувають засоби її вираження. Проаналізувавши тексти творів І. Нечуя-Левицького, можемо зробити такі висновки: найяскравіше експресивність виявлено на лексичному рівні, у широкому використанні письменником просторічної лексики. Позаяк просторіччя не входять до загальномовного фонду української мови, вони становлять певне відхилення від узвичаєних норм. Однак прозаїк свідомо вводить до текстів неунормовану лексику, що зовсім їх не переобтяжує. Скоріше навпаки: стилістично задані відхилення глибоко вражають, приносять естетичне задоволення, збурюють інтелект людини, а відтак інтенсивно увиразнюють мову.

Бібліографічні посилання

1. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. - Москва: Советская энциклопедия, 1966. - 608 с.

2. Винокур Т.Г. Закономерности стилистического

использования языковых единиц. - Москва: Наука, 1980. - 238 с.

3. Григорьев В.П. Поэтика слова. - Москва: Наука, 1979. - 344 с.

4. Рибалка Я. І. Жаргонізми в літературі: мовні викрутаси чи зона підвищеної небезпеки? (на матеріалі роману "Архе" Л. Дереша) // Дослідження з лексикології і граматики української мови. - Дніпропетровськ, 2014. - Випуск 15. - С. 212-222.

5. Чабаненко В.А. Стилістика експресивних засобів української мови. - Запоріжжя: ЗДУ, 2002. - 351 с.

Размещено на Allbest.ru