Конверсія як лінгвістичне явище (лінгвоісторіографічний аспект)

Ключові слова: Linguistic Historiography, conversion, way word formation.

Постановка проблеми. На межі ХХ - ХХІ ст. особливого розвитку набуває лінгвістична історіографія - наукова дисципліна, що вивчає історію мовознавства, аналіз теорій і концепцій генезису лінгвістичної думки, зокрема, певних її аспектів і розділів науки про мову, традицій, течій, напрямів, шкіл.

Актуальність лінгвоісторіографічних досліджень зумовлена, по- перше, важливістю порушених проблем у лінгвістиці, та, по-друге, відсутністю лінгвоісторіографічного вивчення цих питань. Накопичений лінгвістичний матеріал потребує теоретичного осмислення й лінгвоісторіографічного висвітлення для подальшого його застосування. Такі наукові роботи видаються надзвичайно значущими та перспективними.

Проблема конверсії як лінгвістичного явища неоднозначно висвітлена в лінгвістичних студіях і належить до найбільш дискусійних у сучасному мовознавстві. У нашому дослідженні пропонуємо оцінку наукових позицій граматистів щодо проблеми конверсії, оскільки, попри важливість окресленої проблеми, у сучасній лінгвоісторіографії майже відсутні відповідні комплексні дослідження.

Аналіз останніх досліджень. Конверсія була предметом численних лінгвістичних дискусій серед багатьох мовознавців, а саме: О. І. Смирницького, М. Г. Корлетяну, В. В. Пассека, Ю. О. Жлуктенка, В. В. Бєлого, А. Ю. Михневича, В. М. Жирмунського, Б. О. Ільїша, В. М. Никитевича, Л. С. Бархударова й Д. А. Штелинга, І. О. Мельчука, В. В. Гапеєва, І. П. Іванової, М. Я. Блоха, І. В. Никиєнко, І. П. Крилової й О. М. Гордон, В. В. Левицького, Ф. С. Аухадієвої, М. В. Карапетяна, О. А. Ривлиної, С. П. Татаранюка та ін. Проте, потрібно акцентувати на малодослідженості лінгвоісторіографічних розвідок із проблеми конверсії, здійснених за допомогою системного аналізу значного за обсягом фактичного матеріалу.

Метою статті є лінгвоісторіографічне дослідження проблеми конверсії як лінгвістичного явища, а також висвітлення різних поглядів на окреслену проблему в мовознавстві.

Ця мета конкретизується в таких завданнях:

1) проаналізувати позиції граматистів щодо проблеми конверсії;

2) встановити, що нового було внесено лінгвістами в розв'язання цієї проблеми і яке це має значення для мовознавства;

3) окреслити перспективи подальшого дослідження проблеми, що окреслено в нашій розвідці.

Виклад основного матеріалу дослідження. Традиційно конверсію ототожнюють з транспозицією частин мови, коли слово з однієї частини мови транспортується в іншу. Термін конверсія у лінгвістиці частіше застосовують у германістиці й романістиці; уперше термін використав Г. Суіт у 1898 році у граматиці англійської мови [див. про це: 8]. Твердження про те, що конверсія може розглядатися як транспозиція, знаходимо у працях Є. Куриловича, О. Земської, О. Кубрякової, Н. Лебідь та ін. [12; 7; 10; 13].

Конверсія (від лат. conversio - перетворення, зміна):

1) у вузькому розумінні - спосіб словотворення нового слова при переході основи слова в іншу словозмінну парадигму. Зазвичай, утворена лексема належить до іншої частини мови. За словами О. О. Селіванової, конверсія в цьому значенні - це «неморфологічний, морфологічно-синтаксичний спосіб творення слів як перехід однієї частини мови в іншу без участі афіксів. Наслідком конверсії є зміна граматичної парадигми, синтаксичних ознак і загального категорійного значення при збереженні чи зміні понятійного змісту (наприклад, англ. to jump - дієслово і a jump - іменник, early - прислівник і прикметник; round - прикметник і a round - іменник; укр. молодий - прикметник та іменник; рос. блестящий - дієприкметник і іменник)» [17, с. 279]. Найбільш поширеною є конверсія як спосіб словотворення в тих мовах, де більшість морфем є нульовими (англійська або китайська). Таке розуміння конверсії (власне словотвірного процесу) пропонував, наприклад, О. І. Смирницький: «Конверсія - це такий вид словотвору, при якому словотворчим засобом служить лише парадигма слова» [18, с. 71]. Іншими словами, проблема переходу слів із однієї частини мови в іншу вирішується переважно в словотворчому аспекті. Але в концепції О. І. Смирницького не все є прийнятним, деякі твердження суперечать одне одному. Досить обґрунтовану оцінку вчення О. І. Смирницького щодо конверсії, на нашу думку, дав Ю. О. Жлуктенко. За переконанням дослідника, заслугою О. І. Смирницького є те, що він розглядав конверсію у словотворі; хоча О. І. Смирницький хибно вважав, що досить лише парадигми, щоб морфологічно оформити слово, не беручи до уваги весь комплекс диференційних ознак слова як репрезентанта конкретної частини мови - синтаксичні зв'язки з іншими словами в реченні, загальне категорійне значення тощо. Ось чому поза увагою дослідника залишалися слова з подібними парадигмами, з незмінними парадигмами тощо [5, с. 54-55];

б) у широкому розумінні - будь-яка зміна синтагматики (сполучуваності) мовного знака (необов'язково слова). При такому трактуванні виявами конверсії можна вважати, зокрема, вживання слів однієї частини мови у функції інших, наприклад: моє друге я (займенник я ^ іменник); велике спасибі (вигук ^ іменник), черговий (прикметник ^ іменник) тощо. Таке розуміння конверсії позиціонує, зокрема, І. О. Мельчук [14]. Такі процеси відрізняються від конверсії у вузькому розумінні не дуже істотно: здебільшого, відмінність полягає в ступені регулярності;

в) конверсію іноді трактують як синтаксичну деривацію - творення іншої частини мови за умови збереження понятійного змісту в основі (укр. справедливий - справедливість, прати - пральний, золото - золотий) [17, с. 280].

На позначення конверсії як мовного явища (у різних його значеннях) у лінгвістиці послуговуються такими термінами, зокрема, й описовими:

* конверсія (О. І. Смирницький, О. О. Реформатський, О. П. Суник, О. С. Кубрякова, Г. Марчанд, І. О. Мельчук, І. В. Арнольд, О. С. Дружиніна, Г. І. Панова, А. Ф. Гайнутдінова, С. П. Татаранюк);

* оперують також термінами діахронічна (діахронна) конверсія (зміна належності окремої словоформи до певної частини мови) та синхронічна (синхронна) конверсія (випадки регулярного переходу слів певної частини мови в іншу);

* на позначення явища конверсії у лінгвістичній літературі зафіксовано різні термінологічні версії: транспозиція, гіпостазис, функціональне зрушення, функціональне змінювання, функціональний зсув, семантичний зсув, кореневе, або безсуфіксальне словотворення, безафіксне утворення, зміна функції', невласне деривація, нульова суфіксація, нульова деривація, нульове словотворення тощо.

Після критичного перегляду вживаних на позначення явища конверсії термінів І. В. Арнольд робить висновок про домінування терміну конверсія (у розумінні - безафіксне утворення слова однієї частини мови від слова іншої частини мови, яке супроводжується семантичним зрушенням) [1]; це твердження вченої й на сьогодні не втратило своєї значущості.

Трактування конверсії як морфолого-синтаксичного способу словотвору, за допомогою якого слова набувають нових структурно- граматичних особливостей і синтаксичних функцій, поділяють чимало дослідників, як-от: В. В. Пассек, І. В. Арнольд, В. М. Ярцева та ін. [3, с. 18]. Надзвичайно продуктивною конверсія є в англійській мові: про це свідчить можливість утворення чотирьох різних частин мови (наприклад, round - круглий, коло, навколо, округлювати, округлюватися). При цьому автори зазначають, що термін конверсія є найбільш вдалим, бо в ньому враховано всі рівні переходу: синтаксичний, морфологічний, семантичний і дериваційний [там само]. Згадаємо й протилежну думку щодо конверсії: О. Т. Кривоносов, зокрема, категорично заперечував конверсію як один із способів словотвору; поділяючи думку М. Д. Степанової [19, с. 94-95], учений зазначав, що лише зміна синтаксичної дистрибуції дозволяє «переходити» одній частині мови в іншу [9, с. 94].

В. М. Никитевич пропонує розрізняти власне конверсію (обов'язково змінюється друга класифікаційна складова слова) й транспозицію на рівні частин мови (друга складова слова матеріально в самому слові не змінюється, а її похідне значення зумовлено синтаксично) [16, с. 107].

У зарубіжному мовознавстві поняття конверсії загалом пов'язане з тією ж проблематикою, що й поняття переходу частин мови в російській чи українській лінгвістичній літературі: А. Кеннеді говорить про можливість слова належати водночас «двом різним частинам мови»; О. Єсперсен розглядає конверсію як уживання однієї й тієї ж форми в різних значеннях; Ж. Вандрієс - як використання одного й того ж слова у функціях різних частин мови [6, с. 6; 16, с. 104].

На думку більшості лінгвістів, конверсія є значно складнішим процесом, ніж механічне «транспортування» лексичних одиниць з одного лексико-граматичного класу до іншого, тому дослідники пропонують у випадку з конверсією говорити про функціональну трансорієнтацію лексичних одиниць, «оскільки зміна частиномовних (синтаксичних і морфологічних) ознак транспонендів (вихідних форм) є лише одним із наслідків модифікації функціонально-прагматичної «орієнтації» вихідного слова. Функціональна трансорієнтація передбачає повне оновлення функціональної парадигми вихідної одиниці, модифікацію її семантики, зміну дистрибуції» [4, с. 240-241].

Отже, у сучасних наукових розвідках конверсію визначають як специфічний морфолого-синтаксично-семантичний спосіб словотвору, характерними рисами якого є: 1) повне збереження експонента вихідного знаку «зовнішньої форми слова» і відсутність лінійних словотвірних засобів, тобто нові слова виникають без зміни основної форми вихідного слова, а саме без додавання або зміни будь-яких морфем; 2) обов'язкова зміна синтаксичної функції вихідної лексичної одиниці; 3) оновлення парадигми лексичної одиниці порівняно з твірною; 4) модифікація семантики твірної лексеми [15, с. 121; 10, с. 40; 4, с. 240-241; 2, с. 198; 20, с. 219 тощо].

Водночас конверсія істотно відрізняється від перехідності, оскільки при конверсії змінюється вся система флексій, при переході частин мови цього не відбувається. Крім того, при переході слів із однієї частини мови в іншу «нова лексична одиниця створюється не в результаті однократного акту словотворення, як при будь-якому морфологічному словотворі, зокрема й конверсії, - а є продуктом більш- менш тривалого вживання» [21, с. 79]. А така позиція майже унеможливлює зіставлення перехідності з конверсією [11, с. 5-6].