Інтерпретація генезису і розвитку східнослов’янського акання в мовознавстві 2-ї половини ХХ ст. (лінгвоісторіографічний аспект)

- магистрантка ІІ курса англо-немецкого отделения
филологического факультета Донбасского государственного
педагогического университета
ИНТЕРПРЕТАЦИЯ ГЕНЕЗИСА И РАЗВИТИЯ
ВОСТОСНОСЛАВЯНСКОГО АКАНЬЯ В ЯЗЫКОЗНАНИИ
2-й половины ХХ в. (лингвоисториографический аспект)

Ключевые слова: восточнославянские языки, фонологическая система, подсистема вокализма, аканье.

- Candidate of Science (Linguistics), Associate Professor, Department of
Germanic and Slavonic Linguistics, Donbas State Teachers' Training

- Master's Degree Programme Student, Department of English and German Languages, Faculty of Philology, Donbas State Teachers'

THE INTERPRETATION OF GENESIS AND DEVELOPMENT OF EASTERN SLAVIC PROCESS OF AKANIE IN LINGUISTICS OF THE 2^nd HALF OF 20^th CENTURY (linguistic historiographical aspect)

The views of linguists devoted to the study of formation and development of Eastern Slavic process of akanie according to the common tendencies of Eastern Slavic phonological systems development are subject to the careful analysis in the article. The importance of historical phonological investigations studying with the aim of upgrading explanatory level of Phonology and formation causal-investigatory connects, the result of which is formation of Ukrainian, Russian and Belorussian phonological system, is founded.

Key words: Eastern Slavic languages, phonological system, vowel subsystem, akanie.

Постановка проблеми. Питання про зміни в системах ненаголошених голосних у східнослов'янських мовах та їх діалектах, визначення основних різновидів цих змін та встановлення причинових зв'язків з іншими мовними явищами є актуальним для сучасних дослідників. Проблема генезису та розвитку акання як специфічної фонологічної риси в системах вокалізму східнослов'янських мов та їх діалектів залишається до кінця не розв'язаною. Аналіз сучасних історико-фонологічних досліджень, присвячених вивченню цього питання, показує суперечливість поглядів мовознавців щодо причин виникнення та хронології східнослов'янського акання.

Аналіз останніх досліджень. Фонологічну інтерпретацію акання відбито в дослідженнях Ф. П. Філіна, К. В. Горшкової, Г. О. Хабургаєва, В. В. Колесова, В. М. Чекмана та ін. [17, с. 98-117; 6, с. 106-107; 11, с. 196-205]. Спроби лінгвоісторіографічного аналізу поглядів мовознавців на процес виникнення акання (на східнослов'янському мовному матеріалі) відбито в роботах В. Г. Рудельова, Г. О. Хабургаєва, с. В. Князєва [іб, с. 30; 18, с. 59-63; 9, с. 64, 130, 142]. Проте повне лінгвоісторіографічне висвітлення власне фонологічних концепцій розвитку акання здійснювалося непослідовно.

Отже, актуальність статті визначається браком лінгвоісторіографічного вивчення поглядів сучасних фонологів на процес виникнення та розвитку східнослов'янського акання.

Метою статті є визначення витоків фонологічних концепцій розвитку акання, аналіз сучасних фонологічних досліджень, присвячених вивченню зазначеної проблеми, а також виділення суперечливих питань, які потребують подальшої розробки.

Поставлена мета передбачає розв'язання таких завдань: 1) лінгвоісторіографічний огляд історико-фонетичних досліджень, присвячених проблемі розвитку акання; 2) виділення фонологічних ідей у надрах історичної фонетики, вдосконалення яких відбулося в сучасних концепціях розвитку східнослов'янського акання; 3) аналіз поглядів мовознавців другої половини ХХ ст. на проблему генезису та розвитку акання в східнослов'янських мовах та їх діалектах.

Так, Ф. П. Філін, досліджуючи проблему акання, виділив дві основні гіпотези походження цього явища в східнослов'янських мовах («редукційну» та «праслов'янську»), які вперше були сформульовані ще О. О. Шахматовим [17, с. 99]. Згадано також цікаві ідеї Н. ван Вейка про різночасне походження «окремих елементів акаючого переднаголошеного вокалізму в різний час та на різних територіях» [6, с. 110--111]. Як зауважила К. В. Горшкова, сам термін «акання» може використовуватися у широкому та вузькому тлумаченні [там же, с. 119]. У широкому тлумаченні акання протиставлене оканню як нерозрізнення голосних невисокого підняття в ненаголошених складах; у вузькому тлумаченні акання протиставлене яканню (іканню, єканню тощо) як нерозрізнення голосних невисокого підняття після парних твердих приголосних [там же].

Як відзначив Ф. П Філін, досить поширеною серед мовознавців є теза про зв'язок акання із занепадом «редукованих» [там же, с. 102-108]. Подібної думки дотримувалися Я. В. Вовк-Леванович, М. С. Трубецькой, Р. О. Якобсон, В. В. Колесов, Р. І. Аванесов, В. В. Іванов, К. В. Горшкова [3, с. 15, 20; 10, с. 60-61] та ін. Проте вище вже відзначалося, що є гіпотеза про праслов'янське (чи навіть протослов'янське) походження акання, пов'язане з дією закону делабіалізації. Цікаві зауваження щодо розрізнення праслов'янського акання, яке не залежить від редукції голосних, та давньоруського акання, пов'язаного з редукцією, наявне в рецензії В. В. Колесова, В. М. Маркова на книгу Ф. П. Філіна [13, с. 129-130]. У вказаній рецензії зазначається також, що на відмінності різниці між праслов'янським та давньоруським аканням наголошував В. К. Журавльов [там же]. Аналіз двох гіпотез походження акання проводила Н. Т. Войтович [2, с. 83-84].

Ю. Шевельов, постулюючи тезу про праслов'янське виникнення акання, уважав це наслідком диференціації *₀а, *оа в *о та *а [19, с. 115]. Так, у білоруській мові, указав дослідник, з праслов'янських *оё та *оа розвинувся звук [а] в ненаголошених складах; для української мови акання є «історично чужим» і відбите лише в деяких діалектах, переважно на межі з білоруською та російською мовними територіями [там же, с. 116-117]. Крім того, дослідник указав на можливість пізнішого виникнення акання на українській території як наслідку міжмовного контактування [там же, с. 117]. Так, Ю. Шевельов постулював виникнення так званого «нового а» в діалектах української мови, але для сучасної фонологічної системи української мови рефлекси цього явища є не типовими (наприклад винятки: багатий, кажан тощо) [там же, с. 645-658]. В. В. Колесов уважав, що акання в українській мові не розвивалося тому, що «фонологічна втрата <ъ, ь> у цій мові передувала втраті часокількісних ознак, а не збігалася з нею, як це трапилося здебільшого в російських діалектах» [11, с. 197]. Крім того, у діалектах української та білоруської мов розвинулося укання; на сучасному етапі залишками цього явища є у-подібний призвук у переднаголошеному складі, якщо в наступному наголошеному складі стоїть <у> або <і> [2, с. 84-85; 19, с. 660].

Ґрунтовний аналіз фонетичних та фонологічних концепцій розвитку східнослов'янського акання-якання проведено в роботі Г. О. Хабургаєва [18, с. 55-64]. Досліджуючи погляди П. С. Кузнецова, В. В. Колесова, Я. Ріглера та ін., Г. О. Хабургаєв висловив припущення про зв'язок східнослов'янського акання з такими процесами, як перехід до динамічного наголосу (у В. В Колесова акання пов'язане з рухомим типом наголосу [12, с. 68-70]), дефонологізація диференціальної ознаки довгота / короткість, «друге пом'якшення приголосних», занепад «редукованих», зміна <е ^ -о> тощо [18, с. 58-59]. Розвиток

експіраторного наголосу, і як наслідок цього - посилення наголошених голосних та послаблення ненаголошених, зазначається у Ф. П. Філіна, є головною причиною редукції ненаголошених голосних [17, с. 137]. Проте, зазначив Ф. П. Філін, «ареал редукції ненаголошених голосних із самого початку її виникнення не збігається з ареалом акання» [там же, с. 138], тобто акання не має нічого спільного з редукцією ненаголошених голосних [там же, с. 140]. Г. О. Хабургаєв зробив висновок про наявність більш загальної тенденції, властивої східнослов'янським мовам: скорочення системи голосних (унаслідок уніфікації їх диференціальних ознак) водночас із ускладненням системи приголосних [18, с. 58-59]. Висновки Г. О. Хабургаєва підтверджені даними історичної діалектології. Так, К. В. Горшкова, с. М. Треблер, с. В. Бромлей та ін., поділяючи східнослов'янські діалекти на центральні та периферійні, установили таку важливу особливість центральних діалектів, як розвиненість консонантних ознак [1, с. 14-15; 6, с. 134]. До речі, у центральних діалектах, на відміну від периферійних, послідовно розвинулася також кореляція за твердістю / м'якістю, перехід <е ^ ¦о> тощо, тобто всі ті явища, з якими мовознавці пов'язали виникнення акання [6, с. 143-146]. Проте сам Г. О. Хабургаєв відзначив, що «фонологічні інтерпретації російського акання не дають принципово нового розв'язання проблеми, а лише зводять на рівень фонології вже висловлені раніше фонетичні гіпотези - з усіма їх неточностями та протиріччями» [18, с. 55].

Висновки та перспективи подальших розвідок. Підсумовуючи результати лінгвоісторіографічного дослідження зазначеної проблеми, відзначимо, що врахування цілого комплексу причин розвитку акання у фонологічних системах східнослов'янських мов у сукупності їх діалектів (наявні в роботах Ф. П. Філіна [17, с. 98-136], В. В. Колесова [11, с. 197-201], Я. Ріглера [15, с. 47-69], Г. О. Хабургаєва [18, с. 58-59], В. К. Журавльова [7, с. 107] та ін.) допоможе правильно встановити відносну хронологію та чітку класифікацію цього явища. Узагальнювальним щодо розглянутої проблеми можна вважати висновок Ф. П. Філіна, у якому зазначено: «Складний комплекс взаємопов'язаних явищ ненаголошеного вокалізму, як він поданий у наш час, є результатом тривалого історичного розвитку», і далі: «...окремі елементи цього комплексу виникли в різний час та з різних причин» [17, с. 137].

Література

1. Бромлей С. В. Различия в степени вокализованности сонорных и их роль в противопоставлении центральних и периферийных говоров. Диалектография русского языка / отв. ред. Р. И. Аванесов, А. И. Горшков. Москва: Наука, 1985. С. 8-31.

2. Войтович Н. Т. О структурном параллелизме типов безударного вокализма и нарушениях его в белорусских говорах (К проблеме аканья). Вопросы языкознания. 1971. № 2. С. 83-92.

3. Воук-Левановіч Я. В. Беларускае аканне. Беларуская лінгвістьїка. 1993. Вып. 40. С. 13-29.

4. Георгиев В. И. Общеславянское значение проблемы аканья. Вопросы языкознания. 1964. № 4. С. 151-152.

5. Георгиев В. И. Русское аканье и его отношение к системе фонем русского языка. Вопросы языкознания. 1963. № 2. С. 20-29.

6. Горшкова К. В., Хабургаев Г. А. Историческая грамматика русского языка. Москва, 1981. С. 106-107.

7. Журавлёв В. К. Генезис протезов в славянских языках. Вопросы языкознания. 1965. № 4. С. 32-43.

8. Карский Е. Ф. Митрофан Алексеевич Колосов: Из истории русского языковедения // Карский Е. Ф. Труды по белорусскому и другим славянским языкам. Москва: Изд-во АН СССР, 1962. С. 622-648.

9. Князев С. В. Звуковые изменения в русском и праславянском языках в свете современных фонетических представлений. Вестник Московского университета. Сер. 9. Филология. 2004. № 2. С. 9-33.

10. Колесов В. В. Значение лингвистических трудов А. А. Шахматова для современного славянского языкознания. Вопросы языкознания. 1971. № 2. С. 53-61.

11. Колесов В. В. Историческая фонетика русского языка: учеб. пособие для вузов. Москва: Высш. школа, 1980. 215 с.

12. Колесов В. В. О некоторых особенностях фонологической модели, развивающей аканье. Вопросы языкознания. 1964. № 4. С. 151-154.

13. Колесов В. В. [Рец.:] Ф. П. Филин. Происхождение русского, украинского и белорусского языков. Ленинград: Наука, 1972. 655 с.

14. Мейе А. Общеславянский язык: пер с фр. / общ. ред. С. Б. Бернштейна. Москва: Издательская группа «Прогресс», 2000. - 500 с.

15. Риглер Я. Общеславянское значение проблемы аканья. Вопросы языкознания. 1969. № 3. С. 47-69.

16. Руделёв В. Г. К фонологической интерпретации русского аканья. Вопросы языкознания. 1963. № 2. С. 30-38.

17. Филин Ф. П. Происхождение русского, украинского и белорусского языков: историко-диалектологический очерк. Москва: Наука, 1972. 655 с.

18. Хабургаев Г. А. О фонологических условиях развития русского аканья. Вопросы языкознания. 1965. № 6. С. 55-63.

19. Шевельов Ю. Історична фонологія української мови. Харків: Акта, 2002. 1056 с.

Размещено на Allbest.ru