Назви уманських передмість XVІІ-ХVІІІ ст.: структурно-семантичний аналіз

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 81'373.21(477.46)«16/17»

О.Б. Василик,

кандидат філологічних наук,

старший викладач кафедри української та іноземних мов Уманського національного університету садівництва

Назви уманських передмість XVІІ-ХVІІІ ст.: структурно-семантичний аналіз

У статті досліджено етимологію та словотвірну структуру давніх хоронімів міста Умані в діахронному аспекті. З'ясовано, що представлені назви мають відантропонімне походження, а у їх творенні переважає морфологічний суфіксальний спосіб.

Ключові слова: антропонім, лексема, мікротопонім, словотвірна модель, хоронім.

В статье исследовано этимологию и словообразовательную структуру древних хоронимов города Умани в диахроническом аспекте. Выяснено, что представленные названия имеют отантропо- нимное происхождение, а в их словообразовании преобладает морфологический суффиксальный способ.

Ключевые слова: антропоним, лексема, микротопоним, словообразовательная модель, хороним.

The etymology and derivative structure of the ancient choronyms of Uman town in the diachronic aspect are studied. It is determined that the analyzed names are derived from the antroponyms, and in their derivation, the morphological suffixal method predominates.

Key words: antroponym, lexical item, microtoponym, word-building pattern, choronym.

Одержано 3.03.2018.

Назви топографічних об'єктів є унікальними мовними пам'ятками, що допомагають висвітлити нові факти з історії народу. Пропріативи можуть містити інформацію про першопоселенців, розвиток землеробства, ремесел, промислів, характер ландшафту, типи й види поселень тощо. Значну зацікавленість викликають назви дрібних географічних об'єктів, що з'явилися на початковому етапі розвитку певного населеного пункту. Як зазначає В.В. Лучик, окремі такі мікротопоніми мають глибоке, ще праслов'янське або навіть індоєвропейське коріння, зберігаючи таким чином архаїчні чи зникаючі мовні ознаки [12, с. 125].

На сьогодні існує небагато наукових розвідок, що охоплюють функціонування, семантику, словотвір власних географічних назв Уманщини. Окремі топоніми раніше принагідно аналізували в працях А.П. Коваль, В.В. Лобода, В.В. Лучик, Л.Т. Масенко, О.М. Трубачов, М.Т. Янко. У поле зору вчених-лінгвістів переважно потрапляли ойконім Умань та вибіркові гідроніми, що існують нині. Натомість доволі актуальним залишається дослідження мікротопонімів у діахронному аспекті.

Метою статті є аналіз структурно-семантичних особливостей давніх хоронімів Умані впродовж їхнього функціонування, починаючи від перших фіксацій у писемних текстах до наших днів.

Умань як місто вперше згадується в документах у 1616 р., хоча ця місцевість була заселена ще в давні часи. Вивчення назв мікрооб'єктів цього періоду досить складне, оскільки, по-перше, на картах XVII-XVIII ст. була зображена велика територія, відповідно - маємо фіксацію тільки великих географічних об'єктів; по-друге, якщо й трапляються карти і плани міста, то зазвичай на них відсутні власні назви багатьох об'єктів, до того ж літописні та архівні матеріали можуть лише засвідчувати назву, не мотивуючи її. До таких мікротопонімів належить назва давнього уманського передмістя Раківка. Першою писемною фіксацією цього хороніма є опис меж міста, зроблений польською мовою у XVIII ст.: 1799 р. - przedmiesсіе Rakowka [24]. Але про те, що передмістя виникло у початковий період формування міської території, свідчить літопис Самовидця, де під 1674 р. (під час опису штурму Умані турками) зафіксовано урбанонім Раківська брама: ...у Раковской брами, где були остатнее вмЬстЬ сперлися, усЬхъ вистинали... [11, с. 124]. Зазвичай об'єкти подібного типу отримували назву за найближчим значущим об'єктом (церквою, млином і т. п.), або ж в основу мотивації могло лягти найменування місцевості, де споруджувалась брама, чи в напрямку якої вела дорога, що виходила з цих воріт. Очевидно, саме за останнім принципом отримала свою назву і Раківська брама. Такої думки дотримуються сучасні дослідники: З дуже давніх часів в Умані відома місцевість Раківка. Колись тут було передмістя, де жило багато єврейських сімей, багаточисельних і багатодітних. Одна з двох брам в огорожі міста виходила саме на це передмістя і називалась Раківська брама. Сьогодні жителі міста цієї назви не вживають. І тільки старожили, які кілька поколінь проживають в Умані, пам'ятають її і територію, яку вона охоплювала [27, с. 2].

Протягом подальшого існування хоронім не змінив своєї форми, але в жодній історіографічній праці немає його мотивації: 1820 р. - Пр. Раковка [7]; 1838 р. - Раковка [6]; 1844р. - Паровая мукомольная мельница на предместье Раковке [7, арк. 2 зв.]; 1854 р. - В заключении скажем, что главнейшие урочища, в которых подозревают клады, - это Свечкар- ня, Раковка... [15, с. 315]; 1863 р. - Въ предместьях Раковкъ, Турокъ, Мещанскомъ и Сло- бодскомъ... [25, арк. 11]; 1882 р. - Раковка [10, с. 1]; H. posiada kilka przedmiesc: Stare mia- sto, Polanieckie, Rakowka, lysa hora, Babanka, Wofkowo, Turok (SGKP, ІІІ, с. 216]. Лише сучасний «Словник мікротопонімії Черкащини» пропонує відантропонімну гіпотезу походження мікротопоніма від фонетичного варіанта Ракілка, що не характерно для досліджуваної території: Ракілка - мікрорайон міста Умань. Тут жило багато євреїв на прізвище Ракіл (СМЧ, с. 348). Нам видається таке пояснення малоймовірним, оскільки в дисертаційному дослідженні Ю.І. Блажчук «Антропонімія Уманщини XVII - початку XXI ст.» такого прізвища не засвідчено. Але прийнятним є той факт, що на території цього передмістя дійсно проживали євреї. Взагалі, на середину XVII ст., як зазначав П. Алепський, у місті Умані більша частина будинків «принадлежала ляхамъ, евреямъ и армянамъ» [16, с. 22]. Ю.І. Блажчук фіксує прізвища Рак, Раков, що є похідними від назв членистоногих [2, с. 89]. Також і П. Чуч- ка, досліджуючи прізвища закарпатських українців, фіксує антропонім Рак, який є похідним від «назви тварини рак» (Чучка, с. 477). Цей онім є дуже давнім. Так, у деяких районах Польщі прізвище Rak фіксують із 1125 р., а в угорців - з 1571 р. Також дослідних подає прізвище Раковець < укр. патр. із суф. -овець від антр. Рак (Чучка, с. 477).

Лексикографічні праці, у яких кодифіковано українську мову різних періодів, реєструють лексему рак'ка (др.-евр.) «рака, пустой, глупый человек, дурак (бранное слово)» racha (Стс, с. 574); рака (евр.) «оплеванній; пустой человЪк» (Срезн., ІІІ, с. 64). Беручи до уваги неприязність козаків до євреїв, можна припустити, що так називали людей, які жили на цьому передмісті. І нині в діалектному мовленні зустрічаються такі слова, як ракло («злодій»), ракалія («ница, підла людина»).

До іншої гіпотези, зоонімної, можна вдатися, звернувши увагу на особливості місцевості поблизу фортеці. Цю територію омиває річка Уманка, що нині є зовсім невеликою, у деяких місцях навіть малопомітною. У XVN ж ст., як описували мандрівники, Умань - це «большой портовый город на берегу реки», «к северу от крепости местность заросла камышом и заболоченная» [26, с. 238]. Отже, там могли водитися раки або жаби. Словник за ред. Б. Грінченка подає іменник ракавка (як варіанти - раканя, рахкавка) - древесная лягушка (зелена жабка) (Грінч., !V, с. 4). Пор.: куток села Раківка (с. Городниця Уманського р-ну). Це місцевість на околиці села попід Ятранню. Там було багато раків [3,

с. 274]. Топонімічний словник України фіксує подібні лексеми, подаючи як зоонімну, так і відантропонімну гіпотези: Раків - р., л. пр. Вишні (бас. Вісли), Раківка - р., п. пр. Стугни (бас. Дніпра); Раковець - назва кількох пот. у бас. Пруту, Черемошу і Серету. Назви виводять від рак (Cancer) - клас безхребетних тварин типу членистоногих, за допомогою складного суфікса -овець. Дослівно: «Річка, у якій водиться багато раків». Назви також можуть бути відособовими (ТСУ, с. 295-296).

У XVN! ст. унаслідок збільшення населення відбувається розширення території, місто розвивається. Історичні документи цього періоду фіксують нові передмістя: 1799 р. - Ostaszowka, Wofkowka [24]. Але в деяких джерелах ХІХ ст. ці найменування засвідчено з іменниковою флексією -е (-о): 1882 р. - Wofkowo (SGKP, ІІІ, 216); 1844 р. - Асташе- во [20]. За дослідженнями О. В. Суперанської, такі мікротопоніми є більш давніми порівняно із суфіксальними утвореннями на -к(а). Останні формуються на основі первинних назв-словосполучень, утворюючи компактніші варіанти [18, с. 120], пор. предместье Wofkowo - Волковка. Але мікротопоніми на -ов(о), -ев(о) зафіксовані нами в джерелах пізнішого часу, ніж їх відповідники з суфіксом -к(а). Тож припускаємо, що назви przedmiescie Wofkowo, предместье Асташево відповідають більш ранньому етапу заселення міста (можливо, навіть XVN ст.), про який не маємо писемних джерел. Як зазначає В.А. Никонов, кожна ділянка землі ставала чиєюсь власністю, а ім'я власника виявлялося найголовнішою диференційною ознакою. Таким чином у топонімію проникали назви, що відповідали вже не на питання «що» чи «яке», а на питання «чиє» [14, с. 30]. Зважаючи на наявність у цих назвах посесивних суфіксів -івк(а) / -ївк(а) (-овк(а)) (подібно до хороніма Раківка), можемо припустити їх відантропонімне походження. Тому послідовність утворення подібних мікротопонімів утворює такий ланцюжок: антропонім Рак ^ Ракове ^ мікротопонім Раківка; антропонім Вовк ^ Вовкове ^ мікротопонім Вовківка; антропонім Осташ ^ Осташеве ^ мікротопонім Осташівка. Підтвердження цьому знаходимо в дослідженнях Г. Ю. Храбана: Осташівське передмістя отримало свою назву або від першого осадника - шляхтича, якому магнат надав право заселяти порожню землю новими людьми, або від першого забудовника. Він міг бути або молдаванином, яких на Україні звали волошинами, волохами, або поляком (Остап - по-церковному Євстахій) [9, арк. 80], пор. Остах, Осташ = Остап (Грінч., IV, 558). П. П. Чучка фіксує прізвище Осташ, утворене від давньоукраїнського чоловічого ім'я Осташ, що відповідає офіційному імені Остап та церковному Євстафій (Чучка, с. 420). У джерелах з історії Умані поч. ХХ ст. згадується прізвище Осташівський: 1900 р. - Грандъ-Отель - Осташевскаго [17, с. 1555].

Протягом ХІХ-ХХ ст. на позначення цього передмістя використовувалися як іменникове, так і прикметникове утворення: 1820 р. - Осташевское [8]; 1838 р. - Пр. Осташевка [6]; 1903 р. - Пр. Осташевка; Осташевское предмЬстье [1, с. 17]. Нині вживається початкова назва: Осташівка [13]; ...до уманського передмістя Осташівки [23, с. 59].

Хоронім Вовківка, на нашу думку, теж має відантропонімне походження. Ю.І. Блаж- чук серед антропонімів Уманщини ХVN-ХХI ст., в основі яких відображені назви диких тварин, виокремлює прізвища Вовк [2, с. 134], Волков [2, с. 88]. За спостереженнями Т.О. Гаврилової, чимало подібних найменувань виникало через посередництво антропонімів, оскільки прізвища Вовк, Горобець, Чайка, Баранник, Хрущ та інші поширені на Черкащині [5, с. 58]. Але існує ще кілька гіпотез щодо мотивації цієї назви: 1) від зоолек- семи вовкъ = волкъ «драпіжний звір з родини псів» (Тимч., І, с. 295). Оскільки передмістя будо досить віддаленим від центру міста, можна припустити, що там водилися вовки. Як зазначає Т.О. Гаврилова, досліджуючи говірки Черкащини, назви на зразок Медведівка, Вовківка тощо могли виникнути на місці колишніх мисливських угідь або позначали прилеглі до лісу околиці поселення, куди іноді забігали хижаки (про що свідчать і народні перекази) [5, с. 58]; 2) за даними «Етимологічного словника української мови», лексема вовк походить від індоєвропейського *ulk^uos, що зіставляється з коренем *uel- «рвати» або uelk- «тягти, волокти»; у такому випадку назва вовка первісно означала «грабіжник» або «той, що роздирає» (ЕСУМ, I, с. 411). Отже, назва передмістя може бути пов'язана з розбійниками чи повстанцями. Таку етимологію подає Я.М. Кочережко: У XVII-XVIII ст. Івангородське передмістя мало назву «Волкове» або «Вовківка». Можливо, тому, що заснувалося козаками на пеньках і тернових згарищах колишнього Наливайкового лісу (XVI століття), у якому Северин Наливайко зимував зі своїм загоном народних месників [21, с. 33].

На початку ХІХ ст. існувала початкова назва передмістя: 1820 р. - Пр. Волковка [8], але згодом почав функціонувати інший варіант хороніма: 1860 р. - Пр. Ивангородское [4]; 1882 р. - ...въ предмЬстьи города Ивангородскомъ... [10, с. 8]. За дослідженнями краєзнавців, в основі цього найменування знаходиться дромонім: Назву передмістя отримало від того, що дорога з Умані вела в містечко Івангород [9, с. 79]. Цей дромонім фіксують джерела ХІХ ст.: 1861 р. - дорога изъ М. Ивангорода [25, арк. 9]. Така назва вживалася й на поч. ХХ ст.: 1903 р. - Пр. Ивангородское [19; 1, с. 51]. Нині в мовленні місцевих жителів та на сучасних планах міста теж використовується пізніший варіант: Івангородське передмістя [3; 23]. Початкова назва згадується лише в працях істориків та краєзнавців.

Отже, аналіз репрезентованих найменувань дає можливість зробити висновок про їх відонімне походження. Досліджувані хороніми утворені морфологічним суфіксальним способом і виражають значення посесивності. Указуючи на власника території, першо- поселенця чи першозабудовника, назви зберігають антропонімну спадщину Уманщини ХVM-ХVШ ст.

семантика хоронім словотвір

SGKP - Stownik geograficzny Krolestwa Polskiego i innych krajow stowianskich. - Warszawa, 1882-1895. - ^м I-XIV.

Грінч. - Словарь української мови: у 4 т. / упоряд. з доданням власного матеріалу Б. Грінченко. - К., 1907-1909. - Т. І-IV.

ЕСУМ - Етимологічний словник української мови: в 7 т. / за ред. О.С. Мельничука, В.Г. Скляренка. - К.: Наук. думка, 1982-2012. - Т. 1-6.

СМЧ - Словник мікротопонімії Черкащини / укладачі: Т.О. Гаврилова, З.М. Денисенко. - Черкаси: Вид.Ю. Чабаненко, 2010. - 494 с.

Срезн. - Срезневский И.И. Материалы для словаря древнерусского языка по письменным памятникам: в 3 т. / И.И. Срезневский. - СПб., 1893-1912. - Т. 1-3.

СтС - Старославянский словарь (по рукописям Х-ХІ веков) / под ред. Р.М. Цейтлин, Р. Вечерки и Э. Благовой. - М.: Русский язык, 1994. - 842 с.

Тимч. - Історичний словник українського язика / за ред. Є. Тимченка. - Х.; К., 19301932. - Т. І-ІІ.

ТСУ - Янко М.Т. Топонімічний словник України: словник-довідник / М.Т. Янко. - К. : Знання, 1998. - 432 с.

Чучка - Чучка П. Прізвища закарпатських українців: Історико-етимологічний словник / П. Чучка. - Львів: Світ, 2005. - 704 с.

Список використаних джерел

1. Адрес-календарь гор. Умани (с историческим очерком и планом) на 1904 год. - Изд. первое. - Умань: Типография Иосифа Давидовича Барана, 1903. - 115 с.

2. Блажчук Ю.І. Антропонімія Уманщини XVII - початку XXI ст.: дис. ... канд. філол. наук / Юлія Іванівна Блажчук. - Умань, 2008. - 300 с.

3. Василик О. Мотиваційні особливості мікротопонімів історичної Уманщини / О. Васи- лик // Вісник Львівського університету. Серія філологічна. - 2012. - Вип. 56. - Ч. 1. - С. 273-280.

4. Военно-топографическая карта Российской Империи (1860-1890), составленная Ф.Ф. Шубертом.

5. Гаврилова Т. Місцева географічна номенклатура як джерело номінації сільських кутків (на матеріалі говірок Черкащини) / Т. Гаврилова // Студії з ономастики та етимології. 2002. - К.: Кий, 2002. - С. 54-64.

6. ДАКО, ф. 1542, оп. 1, спр. 2415, арк. 1.

7. ДАКО, ф. 804, оп.1, спр. 1671, арк. 2 зв.

8. ДАКО, ф. 1542, оп. 1, спр. 2414, арк. 1.

9. ДАЧО, ф. P-5624, оп. 1, спр. 87. - 82 арк.

10. Демочани. Умань / [Составлено и. д. уездного воинского начальника подполковником Демочани]. - К.: Тип. Окружного штаба, 1882. - 35 с.

11. ЛЪтопись Самовидца по новооткрытымъ спискамъ съ приложешемъ трехъ малороссшскихъ хроникъ: Хмельницкой, «Краткого Описанія Малороссіи» и «Собранія Историческаго». - К., 1878. - С. 1-207.

12. Лучик В. Власні назви місцевостей в українській мові / В. Лучик // Студії з ономастики та етимології. 2002. - К.: Кий, 2002. - С. 123-127.

13. Василик О.Б. Матеріали топонімічних експедицій, зібрані протягом 2010-2014 рр.

14. Никонов В.А. Введение в топонимику / В.А. Никонов. - Изд. 2-е. - М.: Изд-во ЛКИ, 2011. - 184 с.

15. Присовский И. О преданиях уманцев / И. Присовский // Киевские губернские ведомости. - 1854. - № 46. - С. 315.

16. Путешествіе Антіохійскаго патріарха Макарія въ Россію въ половинh XVII вhка, описанное его сыномъ архидткономъ Павлом Алеппскимъ. Переводъ съ арабскаго Г. Мурко- са. (По рукописи Московскаго Главнаго Архива Министерства Иностранныхъ Дhлъ). - Том

II. - М.: Университетская типографія, 1896. - С. 15-24.

17. Список населенных мест Киевской губернии. - К.: Тип. Ивановой, 1900. - 1985 с.

18. Суперанская А.В. Имя - через века и страны / А.В. Суперанская. - Изд. 2-е, испр. - М.: Изд-во ЛКИ, 2007. - 192 с.

19. Уманський краєзнавчий музей, № 640-17, арк. 1.

20. Уманський краєзнавчий музей, НВФ-325, арк. 1.

21. Уманський краєзнавчий музей, НВФ-349, 21 арк.

22. Умань. План міста. - Умань : Фавор, 1996.

23. Храбан Г.Ю. Спалах гніву народного (антифеодальне народно-визвольне повстання на Правобережній Україні у 1768-1769 рр.) / Г.Ю. Храбан. - К.: Вид-во при Київ. ун-ті, 1989. - 176 с.

24. ЦДІАК України, ф. 49, оп. 1, спр. 37, арк. 9.

25. ЦДІАК України, ф. 442, оп. 92, спр. 204, 25 арк.

26. Челеби Э. Книга путешествий. 1666-1667 гг. / Отв. ред. А.С. Тверитинова. - М., 1961. - Вып.1. - 338 с.

27. Чорномиз В. Історія уманських передмість / В. Чорномиз, Н. Сєрякова // Уманська зоря. - 2001. - 31 жовтня. - С. 2-3.

References

1. Adres-kalendar gor. Umani (s istoricheskim ocherkom i planom) na 1904 god [The address-calendar of Uman town (with the historical documentary and plan) for 1904]. Uman, Tipografija losifa Davidovicha Barana Publ., 1903, 115 p.

2. Blazhchuk, Ju.l. Antroponimija Umanshhyny XVII - pochatku XXI st. Dys. kand. filol. nauk [Anthroponomy of Uman district from the Seventeenth to the beginning of the Twenty First Centuries. Cand. philol. sci. diss]. Uman, 2008, 300 p.

3. Vasylyk, O. Motyvacijni osoblyvosti mikrotoponimiv istorychnoi Umanshhyny [The motivational features of the microtoponyms of the historical Uman]. Visnyk Lvivskogo universytetu. Serijafilologichna [Visnyk of the Lviv University. Series Philology], 2012, issue 56 (1), pp. 273-280.

4. Shubert, F.F. Voenno-topograficheskaja karta Rossijskoj Imperii (1860-1890) [The military map of Russian Empire (1860-1890)].

5. Gavrylova, T. Misceva geografichna nomenklatura jak dzherelo nominacii silskyh kutkiv (na materiali govirok Cherkashhyny) [The local geographical nomenclature as a source of nomination of the rural portions (on the material of dialects of Cherkasy region)]. Studiiz onomastyky ta etymologii. 2002 [The studios from the onomastics and etymology. 2002]. Kyiv, Kyj Publ., 2002, pp. 54-64.

6. DAKO, fund 1542, register 1, archiving 2415, plate 1.

7. DAKO, fund 804, register 1, archiving 1671, plate 2.

8. DAKO, fund 1542, register 1, archiving 2414, plate 1.

9. DAKO, fund. P-562, register 1, archiving 87, 82 plates.

10. Demochani. Uman [Uman]. Kiev, Tip. Okruzhnogo shtaba Publ., 1882, 35 p.

11. Letopis Samovidca po novootkrytym spiskam s prilozheniem treh malorossijskih hronik: Hmelnickoj, "Kratkogo Opisanija Malorossii" i "Sobranija Istoricheskogo" [Samovidets chronicle on the new lists with addition of three Little Russian chronicles: Hmelnitskaya, “The Short Description of Little Russia" and “The Historical Collection"]. ^iv, 1878, pp. 1-207.

12. Luchyk, V. Vlasni nazvy miscevostej v ukrainskij movi [Own names of localities in the Ukrainian language]. Studii z onomastyky ta etymologii. 2002 [The studios from the onomastics and etymology. 2002]. ^iv, Kyj Publ., 2002, pp. 123-127.

13. Vasylyk, O.B. Materialy toponimichnyh ekspedycij (2010-2014) [The materials of the to- ponymic expeditions (2010-2014)]. (in Ukr., unpublished).

14. Nikonov, V.A. Vvedenie v toponimiku [Introduction into toponymy]. Moscow, Izd-vo LKI Publ., 2011, 184 p.

15. Prisovskij, I. O predanijah umancev [About the traditions of Uman residents]. Kievskie gubernskie vedomosti [Kiev provincial journal], 1854, no. 46, p. 315.

16. Moskovskiy Glavnyj Arhiv Ministerstva Inostrannyh Del. Puteshestvie Antiohijskogo patriarha Makarija v Rossiju v polovine XVII veka, opisannoe ego synom arhidiakonom Pavlom Aleppskim [The travelling of Antiochist Patriarch Macarius to Russia in the middle of the 17th century, described by his son Archdeacon Pavel Aleppo]. Moscow, Universitetskaja tipografija Publ., 1896, pp. 15-24.

17. Spisok naselennyh mest Kievskoj gubernii [The list of inhabited places in Kiev province]. tyiv, Tip. Ivanovoj Publ., 1900, p. 1985.

18. Superanskaja, A.V. Imja - cherez veka i strany [The name - through the centuries and countries]. Moscow, Izd-vo LKI Publ., 2007, 192 p.

19. Umans'kyj krajeznavchyj muzej [A study of local lore museum in Uman], no. 640-17, plate 1.

20. Umans'kyj krajeznavchyj muzej [A study of local lore museum in Uman], NVF-325, plate 1.

21. Umans'kyj krajeznavchyj muzej [A study of local lore museum in Uman], NVF-349, 21 plates.

22. Uman. Plan mista [Uman. The plan of Uman town]. Uman, Favor Publ., 1996.

23. Hraban, G.Ju. Spalah gnivu narodnogo (antyfeodalne narodno-vyzvolne povstannja na Pravoberezhnij Ukraini u 1768-1769 rr.) [The outbreak of the people anger (antifeudal popular liberation uprising in the Right-Bank Ukraine in 1768-1769)]. Kyiv, Vyd-vo pry Kyiv. un-ti Publ., 1989, 176 p.

24. CDIAK Ukrainy, fund 49, register 1, archiving 37, plate 9.

25. CDIAK Ukrainy, fund 442, register 92, archiving 204, 25 plates.

26. Tveritinova, A.S. Chelebi Je. Kniga puteshestvij. 1666-1667 gg. [Chelebi Je. The travel book. 1666-1667]. Moscow, 1961, 338 p.

27. Chornomyz, V. Istorija umanskyh peredmist [The history of Uman suburbs]. Umanska zorja [Uman Star], 2001, 31 October, pp. 2-3.

Размещено на Allbest.ru