Образ-символ як домінанта поетичної спадщини Яра Славутича

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 808.3 + 808.2 : 801

ОБРАЗ-СИМВОЛ ЯК ДОМІНАНТА ПОЕТИЧНОЇ СПАДЩИНИ ЯРА СЛАВУТИЧА

У статті подано оцінку образів-символів поета, мовознавця, перекладача та публіциста Яра Славутича як складну мовотворчу одиницю, що впливає на мовностилістичну картину світу митця слова. У структурі наукової розвідки виділено три різнорідні компоненти :слово-символ, дейктична роль слова-символу, вплив на мовну картину світу образних символів. Подано детальну характеристику цих компонентів.

Ключові слова: слово-символ, дейктична роль слова-символу, образ, мовна картина світу, синонім, символ-репрезентант, фрейм, кластер.

образ символ дейктичний славутич

В статье дана оценка образов-символов поэта, языковеда, переводчика и публициста Яра Славутича как сложная языкотворческая единица, которая влияет на лингвостилистическую картину мира творца слова. В структуре научного исследования выделены три разнородных компонента: слово-символ, дейктическая роль слова-символа, влияние на языковую картину мира образных символов. Дана детальная характеристика этих компонентов.

Ключевые слова: слово-символ, дейктическая роль слова-символа, образ, языковая картина мира, синоним, слово-репрезентант, фрейм, кластер.

The article assesses the symbolic images of Jar Slavutych, the poet, linguist, translator and publicist as a complex language-forming unit that influences the linguistic-stylistic world picture of the artist of the word. Three different components are distinguished in the structure of the scientific research: a word symbol, de facto role of the word-symbol, influence on the figurative symbols' linguistic picture of the world. A detailed description of these components is provided.

Key words: word symbol, de facto role of word-symbol, image, language picture of the world, synonym, representative symbol, frame, cluster.

Постановка проблеми. Завдання як поета, в різні періоди творчості, Яр Славутич усвідомлював як своє . Але незмінно домінувала у нього поезія патріотичного звучання, що протягом більш піввікового періоду виконувала важливу соціальну функцію - будила дух непокори, вичавлювала рабську психологію і ганебне почуття меншовартості і зневіри, бичувала і виставляла на загальний суд прояви ''яничарства”, активізувала національний дух, що полягає у постійному русі, борні, безмежнім прагненні, а не вдоволенні даним, у пануванні волі, активної і гнучкої, а не регламентованості раціоналізму, захопленні життям, а не втечі від нього, жадобі життя та вміння, а не пасивізмі та самозреченні.

Прагнення перетворити слово у символ боротьби, обов'язок будити сплячих ріднить творчість Яра Славутича з поезією М. Зерова, М. Рильського, В. Свідзинського та Є. Маланюка. Саме слово-символ Славутича розкриває сутність його творчої манери. Давні мудреці вважали, що думка зароджується і передається в образах і символах.

Звідси виникає потреба у фігурах як складних образах і в образах як містилищах кількох фігур: сонце - істинність, бо незалежне від нас, даність; коло - вічність, тому, що не має кінця, у ньому кінець переходить у початок, це замкненість; зерно - сутність, думка, адже воно містить у собі зародок, ідею життя.

Отже, інтерес до символіки - це інтерес до внутрішньої сутності речей, до ідей та ідеалів, а символ можна сприймати як образ-ідею, що виник на багатозначності предметного чи процесуального змісту і закріпився як фігурант у процесі спілкування. У радянські часи лінгвістична методологія перебувала під вирішальним впливом марксистсько-ленінської теорії, що значною мірою гальмувало розвиток методологічних досліджень у царині мовознавства.

Аналіз останніх досліджень. У пропонованій статті наводиться наша оцінка образів-символів Яра Славутича у порівнянні з рядом дослідників, які зосереджували свою увагу на різних аспектах символіки. Так, наприклад, М. Костомаров розглядав символ як поняття художнього мислення, зокрема, поетичного, акцентував на національно- культурній та релігійній основі символу, вважаючи, що саме в символіці виявляється сутність національного духу, національна специфіка мови, літератури та народної творчості.

На думку Потебні, лексичне зростання мови часто затемнювалося, ознаки в кожному новому слові діставали якісь нові відтінки. О. Потебня вважав, що потреба відновлювати забуті власні значення була однією з причин утворення символів. Близькість основних ознак, яка помітна в постійних тотожних виразах, була й між назвами символу й означуваного предмету. Так, наприклад, калина стала символом дівочої краси тому, що дівчина названа красною [29, с. 8].

Повної класифікації символів немає на сьогоднішній день. Намагаючись ''впіймати” суть символу, дослідники зосереджували увагу на окремих найвиразніших типах символів: Г. Сковорода - на біблійних, М. Костомаров - на народних, пісенних, О. Потебня - на слов'янських, які досліджувались в основному на фольклорному матеріалі. Філософи та психологи (В. Гумбольдт, З. Фрейд, К. Юнг та ін.) шукали природу символів у межах взаємодії підсвідомості та свідомості, невидимого й видимого, значення і функції, реальності й умовності. У цьому плані їх більше цікавили архетипні символи та їх вплив на розвиток культури, цивілізації. Основою філологічних зацікавлень символікою є символи - словесні образи. Символ - це образ, що виник у результаті метафоризації значення, але такий образ, що входить в соціальну чи особисту сферу.

Метою пропонованої статті є оцінка символічної лексики Яра Славутича, докладна характеристика образних лінгвоодиниць з позицій широкого трактування як домінанти мовотворчості митця.

Ця мета конкретизується в таких завданнях:

1) охарактеризувати слова-символи Яра Славутича як образи художнього та поетичного мислення;

2) вказати на дейктичну функцію образних лексем автора;

3) відтворити мовне багатство бачення світу письменником, його особисту модель, що вказує на неповторність індивідуального стилю.

Виклад основного матеріалу дослідження. Деякі дослідники зосереджували свою увагу на різних аспектах символіки. Так, наприклад, М. Костомаров розглядав символ як поняття художнього мислення, зокрема, поетичного, акцентував на національно-культурній та релігійній основі символу, вважаючи, що саме в символіці виявляється сутність національного духу, національна специфіка мови, літератури та народної творчості.

Так, О. Потебню цікавило виникнення символів. Зародження їх він вбачав у первинній образності слів, яка у процесі лексичного зростання мови часто затемнювалася, ознаки в кожному новому слові діставали якісь нові відтінки. О. Потебня вважав, що потреба відновлювати забуті власні значення була однією з причин утворення символів. Близькість основних ознак, яка помітна в постійних тотожних виразах, була й між назвами символу й означуваного предмету. Так, наприклад, калина стала символом дівочої краси тому, що дівчина названа красною [29, с. 53].

На думку Н. Д. Арутюнової, словом-знаком не можна спілкуватись. Символ є метофоричним, але метафора характеризує, уточнює і тим поглиблює розуміння реальних речей, а символ їх узагальнює, робить дуже умовним сприйняття. Цим мовний символ відрізняється від метафори. Він настільки багатозначний, що стає схемою, а не конкретною характеристикою. Словесні символи є словами-образами, але не всі слова-образи стають словесними символами, а тільки ті, які мають загальні образи-ідеї [1, с. 154]. Для них характерна вказівка (дейктична) функція: наприклад, тризуб - символ української державності:

Двосічний меч в обрамленні Тризуба,

Звитяг берло ми вгору підняли - Прийдешня воля із неволі мли,

І для загарбників сувора згуба [22, с. 126].

Нас дух перемоги обвіяв;

Охрещені в битвах мечем,

Піднявши Тризуба, у Київ Ми гордо його донесем [16, с. 155].

Митець додає художній епітет до назви Тризуба як символу держави, що вказує на образність мислення автора:

Я біля нього став, дев'ятилітній,

В малій мазепинці на голові - Сяйний Тризуб, сплетене проміння,

Мене голубить, надихає в бій [22, с. 479].

Як гарно, що в епоху згуб

Моцарство пращурів надхненне

Людяний золотий Тризуб

Лишило в спадщину для мене! [16, с. 159].

Через усю поезію Яра Славутича проходить образ Дніпра як символу України. Поет уживає всі назви цієї ріки: Дніпро, Славута, Бористен, Яр-Бористен. Невипадково назва Славутич стала псевдонімом поета, а потім прізвищем. Поет часто освідчується в коханні рідній річці:

Я ваш навіки, степові широти,

Зелені зарви рідного Дніпра! [22, с. 176].

Ні гожий Майн, ні Райнові щедроти,

Ні косогорів пишнобарвна гра

Не нагадають степові широти

І не заступлять рідного Дніпра [22, с. 176].

Доробок кожного з поетів-неокласиків також містить образ Дніпра. Тож гідронім вони вживають у поезіях як на історичну тематику, так і в ліричних творах. Дніпро - це символ Батьківщини, рідної землі. На думку М. Рильського: “Нові троянди на землі цвітуть, нові чайки буяють на Славуті” [2, с. 138]. М. Драй-Хмара ж порівняє Дніпро з живою істотою: “І враз прорвалося смоляне шатро: який розгін! Блищить, як змій, Дніпро, на обрії - казкове Межигір'я...” [3, с. 122], Юрій Клен з трепетом згадує, як ''...від Дніпра доносить вітер спів” [9, с. 88], а в П. Филиповича “.і жде Дніпро пташок - човнів веселих” [11, с. 215].

Образ 'Дніпро” є активним репрезентантом-символом образу України, однієї з домінант творчості поета, для якого Дніпро - рідна ріка, що тече в рідній землі, втамування великої спраги:

Зачерпнути сили Славути,

Впасти в битві на береги,

Від яких уже не звернути

На чужинні мандрів круги [22, с. 540].

Оригінальним 'згустком семантики” є образний вираз 'зачерпнути сили “, який, з одного боку, асоціюється із 'зачерпнути води” з Дніпра, з іншого - набратися сили, натхнення від головної артерії життя України.

Фіксується асоціація України в поета з образами-символами калини (Червона калина стала й мені Снагою життя в чужій чужині [22, с. 295], барвінку (Земля, що стелила барвінок під ноги [22, с. 288], ромену (У головах калина зашумить і даль поклониться роменом білим [22, с. 92], І гоїсту суцвіть ромену не морозила уночі! [16, с. 30]), у назвах дерев (дуб, тополя, верба та інші):

Кремезний дубе! З тихого узлісся

Чи ти ще й досі радісно шумиш? [22, с. 286].

Над синім Дніпром, на зеленій горі,

Де гречка на сонці кипіла,

Стояла в тополях.

У щасті й добрі Хатина, як маківка біла [22, с. 88].

Мені ввижаються далекі Херсонські села на осонні,

Дзвінких дворів ранковий клекіт

І став, і верби мрійно-сонні [16, с. 226].

Відомий неокласик М. Драй-Хмара використовує саме “кущ калини” як схованку від дощу: ''Розігнулись полільниць спини: Під калину тікать мерщій? Не сховає й кущ калини: як з відра линув грімій” [3, с. 72].

Вікористовуються образи-символи ідилічної української природи, зігріті теплими людськими почуттями, що зближує стиль Яра Славутича з поетами-”неокласиками”, зокрема відчувається вплив М. Рильського у змалюванні природи як невід'ємної частини України: 'Високі айстри, небо синє, Твій погляд милий і ясний...”[2, с. 135]. Для М. Драй-Хмари молоко гречки - спомин про щось рідне і близьке: “А кругом молоко гречки, наче море яке запашне.” [І3, с. 78]. Це успішне намагання продовжити найкращі мовні традиції неокласичної шляхетності, строгості і простоти.

Використовуючи слова-символи, Яр Славутич надає їм специфічні, семантичні нашарування, але в кожному конкретному випадку чітко простежується загальномовне значення символічної лексеми. Так, індивідуально-авторських характеристик набуває образ дороги. Розглянемо, які ж слова групуються навколо домінанти дорога за допомогою синонімічного ряду: ^ смуга землі, по якій їздять і ходять:

І тоді тебе з дороги На палючій скелі край води,

Як прокляття, кинуте під ноги,

Приланцюжать месники - з біди! [26, с. 123].

Часто використаним у мовотворчості неокласиків є лексема шлях та її синонім - дорога, путь, стежка. Так, у М. Драй-Хмари цей образ асоціюється з широким простором: “За садом царина і поле. Гей, Скільки йде туди стежок” [2, с. 152]. М. Зеров використовує іменник шлях у значенні звичайної ґрунтової сільської дороги: “А по шляху, немов казковий змій, На зсипище сільська ватага суне” [11, с. 132]. П. Филипович використовує слово шлях з метафоричним значенням: “Десь ідуть чабани, Серце шляхів - тверде” [11, с. 223].

Образ дороги як символ життєвого шляху Яр Славутич використовує для символу-образу шляху важкого, тернистого, який супроводжує ліричного героя в різноманітних ситуаціях:

Бринить оголена дорога,

Гуде холодний косогір [27, с. 27].

Згородивши в терники дорогу.

І до ярів перехопивши гін. [27, с. 73].

Що проводжала на Сибір в дорогу

Сама німуючи, мов нежива [27, с. 164].

У поетичних творах Яра Славутича є лексема путь, яка є близькою за функціонально-стилістичними можливостями до проаналізованих іменників дорога і шлях. “Словник сучасної української мови” подає значення цього слова як застаріле:

Бо вдячні правнуки шукають путь До зваги прадідів, що без старіння Із покоління йде у покоління [27, с. 119].

Отже, використання застарілого іменника путь надає у творчості митця певної урочистості піднесення, високого стилю контексту. Іншого емоційного значення смутку, туги, розчарування набуває синонім путь у поезії М. Драй-Хмари: “Ти прйшла у вербляницю: ''Здрастуй!” про мене хай верби цвітуть: не топтатиму синього рясту, у глуху виїжджаючи путь” [2, с. 153].

Здійснене дослідження дозволяє зробити такі висновки:

1. Символічні значення лексем у поетичних творах Яра Славутича взаємодіють, переплітаються, відтворюють мовне багатство бачення світу письменником, його особисту модель, що вказує на неповторність індивідуального стилю.

2. Слова-символи Яра Славутича як образи художнього та поетичного мислення домінують у його поетичній творчості.

3. Дейктична функція образних лексем автора вказує на перевагу у створенні мовної картини світу письменника.

Перспективи подальших розвідок ми вбачаємо у поглибленому вивченні низки актуальних питань:

1. Поняття образу-символу у творчості письменників.

2. Вплив мовної картини світу на формування творчої особистості автора.

3. Дослідження образів-символів як складових концептів і кластерів у мовотворчості митців художнього слова.

Література

Арутюнова Н. Д. Языковая метафора. Лингвистика и поэтика. Москва: Наука, 1973. С. 147-173.

Атом серця: [українська поезія першої половини ХХ ст. / упоряд. Ю. Ковалів]. Київ: Веселка, 1993. 350 с.

Драй-Хмара М. Вибране. Київ: Дніпро, 1989. 542 с.

Зеров М. К. Твори: в 2-х т. Київ: Дніпро, 1990.

Зеров М. К. Поезії. Переклади [упоряд. Г. П. Кочур, Д. В. Павличко]. Київ: Дніпро, 1990. Т. 1. 843 с.

Зеров М. К. Антологія римської поезії. Київ: Час, 1990. 64 с.

Зеров М. К. Камена. Київ: Час, 1990. 80 с.

Зеров М. К. Сонети і елегії. Київ: Час, 1990. 80 с.

Клен Юрій. Вибране [упор. Ю. Ковалів]. Київ: Дніпро, 1991.461 с.

Рильський М. Т. Вірші та поеми. Київ: Радянська школа, 1990. 350 с.

Розстріляне відродження: [антологія 1917 - 1933: Поезія - проза - драма - есей / упоряд. Ю. Лавріненко]. Київ: Смолоскип, 2002. 984 с.

Славутич Яр, Білоус-Тарасевич М. С. Ми не розлучались з тобою, Україно. Вибране, 1952 - 1998. Дітройт, 1998.

Славутич Яр. Гомін віків. Поезії. 1940 - 1945. Авґсбурґ: Золота брама, 1946. 123 с.

Славутич Яр. Живі смолоскипи. Едмонтон, 1983. 127 с.

Славутич Яр. Завойовники прерій. Едмонтон, 1984. 128 с.

Славутич Яр. Зібрані твори. 1938 - 1978. Едмонтон, 1978. 408 с.

Славутич Яр. Місцями запорозькими: Нариси та спогади. 3-є вид. Едмонтон: Славута, 1988. 64 с.

Славутич Яр. Оаза. Едмонтон, 1960. 63 с.

Славутич Яр. Розстріляна муза. Київ: Прометей, 1995. 96 с.

Славутич Яр. Розстріляна муза: Мартиролог. Нариси про поетів. 2-е вид., випр. і доп. Київ: Либідь, 1992. 183 с.

Славутич Яр. Твори: в 2-х т. Київ: Дніпро, 1994.

Славутич Яр. Поезії. Київ: Дніпро, 1994. Т. 1.671 с.

Славутич Яр. Поеми. Переклади. Київ: Дніпро, 1994. Т. 2. 365 с.

Славутич Яр. Трофеї. 1938 - 19б3. Едмонтон: Славута, 1963. 320 с.

Славутич Яр. Твори: в 5-т. Київ: Дніпро, 1998.

Славутич Яр. Поезії 1937 - 1997. Київ: Дніпро, 1998. Т. 1.469 с.

Славутич Яр. Поеми. Переклади. Нариси. Життєпис. Київ: Дніпро, 1998. Т. 2. 331 с.

Славутич Яр. Розстріляна муза: Меч і перо. Київ: Дніпро, 1998. Т. 3.

492 с.

Славутич Яр. Українська література й мова на Заході. Київ: Дніпро, 1998. Т. 4. 484 с.

Славутич Яр. Спогади. Записи. Київ: Дніпро, 1998. Т. 5. 352 с.

Потебня А. А. О некоторых символах в славянской народной поэзии. Символ и миф в народной культуре. Москва: Лабиринт, 2000. С. 5-91.

Размещено на Allbest.ru