Літургійна лексика в староукраїнській лексикографії: специфіка перекладацької рецепції

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛІТУРГІЙНА ЛЕКСИКА В СТАРОУКРАЇНСЬКІЙ ЛЕКСИКОГРАФІЇ: СПЕЦИФІКА ПЕРЕКЛАДАЦЬКОЇ РЕЦЕПЦІЇ

Анотація

переклад староукраїнський лексикографія літургійний

Стаття присвячена вивченню літургійної лексики в староукраїнській лексикографії кінця ХVІ -- першої половини ХУІІ ст. в аспекті специфіки перекладацької рецепції церковнослов'янської лексичної спадщини. Показано, що автори словників демонструють відхилення від традиційних для кирило-мефодіївської традиції принципів перекладу лексики з її націленістю на достеменне відтворення оригіналу, орієнтуючись на актуальний стан власне староукраїнської лексичної системи.

Ключові слова: літургійна лексика, староукраїнська лексикографія, принципи перекладу.

Annotation

Puriayeva N. V. Liturgical Lexicon in Old Ukrainian Lexicography: Specificity of the Translation Reception. The article is devoted to the study of liturgical vocabulary in Old Ukrainian lexicography in the aspect of the translational reception of Church Slavonic lexical heritage. The sources of the study were three dictionaries: «Lexis... prosto» 80th years of the XVI century, «Lexis» of Lavrentiy Zyzaniy (Vilno, 1596) and «Lexicon» of Pamva Berynda (Kyiv, 1627). Specificity of these lexicographic works was determined by the fact that they were an instrument of interpretation of the sacred texts of Christianity, contributed to their understanding -- an important for the Middle Ages philological task. The study analyzed sources of dictionaries, an attempt was made to isolate the liturgical lexical material itself, to break it into thematic groups. It is shown that the authors of dictionaries demonstrate the rejection of the traditional principles for the Cyril and Methodius tradition of translating vocabulary with its focus on the original language (loan translating, borrowing), focusing on the current state of the Old Ukrainian lexical system.

Key words: liturgical lexicon, Old Ukrainian lexicography, principles of translation.

Виклад основного матеріалу

Лексика староукраїнських лексикографічних праць (особливо окремих лексико-семантичних та термінологічних груп) була і є об'єктом постійної дослідницької уваги українських мовознавців^{1 Войтів} Г.В. Назви одягу в пам'ятках української мови ХГУ--ХУІІІ ст.: автореф. дис....канд. філол. наук: 10.02.01 / НАН України, Інститут українознавства ім. Крип'якевича. Львів, 1995. 24 с.; Дидик-Меуш Г. Українська медицина. Історія назв: монографія. Львів: [б.в.], 2008. 400 с.; Наєнко Г. Термінологія астрономії у «Лексиконі словеноросському» Памва Беринди // Наєнко Г. Астрономічна термінологія у староукраїнських пам'ятках першої половини ХУІІ ст. // Українське небо 2. Студії над історією астрономії в Україні. Львів, 2016. С. 153--163; Гриценко С.П. Лексичні латинізми в українськомовних текстах кінця XVI -- початку XVII ст.: монографія -- Київ: ВПЦ «Київський університет», 2011.367 с. -- та багато ін.

© Пуряєва Н. В., 2018 http://doi.org/10.5281/zenodo.1242974 (жодне дослідження, присвячене історії становлення в українській мові окремих лексичних або термінологічних підсистем не оминуло такого їхнього джерела, як староукраїнське словництво). Комплексний аналіз лексичного складу староукраїнських словників з урахуванням специфіки їхніх джерел та особливостей лексикографічного опрацювання здійснений у фундаментальній монографії В. В. Німчука «Староукраїнська лексикографія в її зв'язках з російською та білоруською» (К., 1981) [10] та у вступних дослідженнях до публікацій цих пам'яток [Бер; Зиз; ЛП].

Літургійна лексика Літургійна лексика -- це лексика, що функціонує в богослужбових (літургійних) текстах: гімнографічних (піснеспівних), евхографічних (молитовних) та конфесійних (від лат. confessio [fidei] «ісповідання віри») (віросповідних). Термін «лексика» уживаємо як гіперонім, передбачаючи, що в її складі з огляду на специфіку змісту богослужбових текстів присутня також і термінологія (зокрема догматична)., засвідчена в староукраїнських лексикографічних джерелах, ще не була об'єктом окремого дослідження. Ми поставили собі за мету на матеріалі окремих лексикографічних праць дослідити особливості рецепції в них церковнослов'янського лексичного матеріалу (у галузі літургійної лексики й термінології); висвітлити проблему традиції і новаторства староукраїнських лексикографів у перекладацькій діяльності.

Джерелом дослідження стали три староукраїнські словники: рукописний «Лексис... просто» 80-тих рр. XVI ст., «Лексис» Л. Зизанія (Вільно, 1596) та «Лексикон» П. Беринди (Київ, 1627). Вибір продиктований не лише взаємопов'язаністю цих праць [див. про це у: 10], приналежністю їх до одного лексикографічного типу (церковнослов'янсько-простомовні тлумачно-перекладні словники), а й спільним культурним і мовним контекстом, що значною мірою визначив їхню специфіку.

Становлення староукраїнської лексикографії, пов'язане з появою зазначених вище праць, відбувалося в особливих культурно-історичних умовах. Входження України у сферу впливу культурного ареалу Slavia Latina втягувало її в орбіту притаманного йому мовно-літературного дуалізму, що базувався на опозиції класичних (за статусом сакральних) та «простих» мов. Церковнослов'янська мова як літургійна й частково літературна мова православного слов'янства, а зокрема і українства, в умовах тісного іншоконфесійного оточення (католицького, протестантського) стала об'єктом обстоювання і захисту. Усі філологічні зусилля староукраїнських книжників цього періоду були спрямовані на досягнення, з одного боку, правильності церковнослов'янської мови як ознаки її гідності та рівності за статусом мові грецькій, що, своєю чергою визнавалася рівною латині (відповідь нападкам із боку католиків), а з іншого -- зрозумілості імперативних авторитетних християнських текстів, які вона репрезентувала (передусім Біблії, богослужбових текстів), що стало реакцією на виклики протестантизму [4, с. 17]. Правильність текстів і мови досягалася в процесі книжної справи (редагування текстів за грецькими зразками і приведення їх у повну формально-семантичну відповідність останнім) та шляхом її кодифікації в граматиках. Досягненню зрозумілості мало сприяти створення перекладних (тлумачних) церковнослов'янсько-простомовних лексиконів та власне переклади із церковнослов'янської на просту мови.

Лексикографія в цей період була, отже, важливим інструментом інтерпретації авторитетних текстів християнства (екзегези Екзегеза (гр. іфцуцащ «тлумачення», «виклад») -- спеціальна богословська дисципліна, завданням якої є тлумачення біблійних текстів.) та в умовах притаманної тогочасному суспільству інтенсивної конфесіоналізації -- процесу, «коли всі деномінації прагнули максимально дистанціюватися одна від одної, виробити власну віроповчальну систему» [6, с. 35], важливим засобом індоктринації Індоктринація (від лат in «в» та doctrina «вчення, доктрина») -- передача фундаментальних положень системи вірувань. вірних. У зв'язку з цим доволі характерно, що «Лексис» Л. Зизанія був частиною праці під назвою «Наука ку читаню и розуміню писма слове(н)ского. ту ты(ж) w стой тройци, и вьчловеченїи г(с)дни», що являла собою шкільний буквар катехитично-літургійного типу [6, с. 34], який, крім текстів для читання, містив тлумачення догматів і основних молитов, і таким чином був покликаний формувати не лише мовні, а й доктринальні компетентності учнів. Як припускають окремі дослідники (серед них В. В. Німчук), «Лексикон» П. Беринди також мав завершувати нове критичне видання Біблії, появі якої стала на заваді смерть ініціатора цього видавничого проекту Ф. Балабана [10, с. 111], і бути, отже, своєрідним посібником для її прочитання. Зрештою, і рукописний «Лексис... просто» знайдено під однією палітуркою з Острозькою Біблією 1581 р., що може свідчити про його функціональне призначення.

Така функціональна специфіка середньовічної лексикографії спричинила дифузний характер словників, в яких переклад і тлумачення виявилися взаємодоповнюючими та взаємно підпорядкованими процедурами (промовистим у цьому сенсі є окреслення Л. Зизанія: «РеченїА... събраны. и из(ъ) слове(н)скаго Азыка, на простыи Рускій ДіАле(к)ть истолкованы» (Зиз., 23). При цьому,згідно з вимогами екзегези,інваріантом перекладу в них виступала не церковнослов'янська, а грецька лексема-оригінал в її контекстних вживаннях У певному сенсі словники Л. Зизанія і П. Беринди були результатом праці їхніх авторів у галузі книжної справи.:

церковнослов'янське простомовний реєстрове слово відповідник

Саме цим, до речі, можна пояснити виразну формально-семантичну незалежність перекладної (тлумачної) частини аналізованих словників від реєстрової та майже цілковиту відсутність у ній церковнослов'янізмів (запозичень і кальок). Через застосування відповідних типів лексикографічного опрацювання лексики, а саме: еквівалентного тлумачення(один еквівалент), описового тлумачення (еквівалент відсутній, слово пояснюється описово), варіантного тлумачення (до слова наведено два і більше еквіваленти) -- лексикографи розкривали основні лексико-семантичні характеристики грецької лексеми-оригіналу: лексичне значення, полісемію, синонімію, контекстну семантику. Пор. для прикладу відображення багатозначності: цсл. миръ -- відповідник гр. eipnvn (літургійний контекст -- священицький богослужбовий виголос Eipnvn пасі! «Мир усім!») «мир», «тиша», «спокій», «гармонія» [8, с. 71]: ми(р) покой (ЛП, с. 186) --ми(р), покой (Зиз., с. 13) -- миръ: покой, смире(н)е, згода, помиренье (Бер., 64). Відтворення синонімії, притаманної гр. лексемам, ілюструє, зокрема, тлумачення в «Лексисі» Л. Зизанія та «Лексиконі» П. Беринда лексем цсл. истина та правда: истин(н)а, пра(в)да (Зиз., с. 52) -- истина: правда (Бер., с. 50), пра(в)да, справедливость (Зиз., 70); правда: справедливость (Бер., с. 91), що відображає семантичну відмінність гр. лексем о&пбєіш; «правда», «істина» [8, с. 28] та гр. 5ікаюот>тп, що також реалізує значення «правда», але в юридичному сенсі (правосуддя, справедливість) [8, c. 64].

Церковнослов'янська літургійна лексика, представлена в аналізованих словниках, сформувалася в процесі перекладу церковно-релігійних текстів із грецької мови на слов'янську. Традиція цього перекладу, відома під назвою кирило-мефодіївської, базувалася на богословськи обґрунтованій необхідності В основі кирило-мефодіївської перекладацької концепції лежить неоплатонічна ідея образу, сформульована у творах блаженного Августина та Діонісія Ареопагіта. Вона обґрунтовувала розуміння перекладного слова як ікони слова оригіналу, що своєю чергою було іконою позначуваного ним трансцендентного [1, с. 184]. максимального відтворення оригінального грецького тексту, який би мав буквально «просвічувати» крізь переклад. Визначальним для цієї концепції був прицип verbum verbi reddere (перекладай слово в слово) Послівний і поморфемний переклад притаманні кирило-мефодіївським перекладам і перекладам блаженного Ієроніма (автора латинського перекладу -- Вульгати).. Послівний, а у випадку передачі складних слів (композитів) навіть поморфемний переклад вимагав, своєю чергою, застосування відповідних перекладацьких прийомів, суть яких полягала у створенні слов'янських відповідників до грецьких лексем. Цими прийомами були: транспозиція, що полягала в перенесенні релігійної семантики грецької оригінальної лексеми на слов'янську (напр.: гр. то aya0ov «трансцедентне джерело буття; найвищий атрибут Бога, одне з Його імен» -- цсл. благо з первісною семантикою «добро»), калькування -- побудова слов'янських номінативних словосполучень, похідних і складних слів за моделями грецьких(напр.: веззаконїе, Благовістити, влаготворити, пріовраженїе, нечистота та ін.) та запозичення (перенесення грецької лексеми на слов'янський мовний ґрунт, напр.: аминь, ангелъ, евангелїк, пасха, осанна тощо) [2, с. 18-21].

У XVI ст. разом із новою для ареалу Slavia Orthodoxa ідеєю зрозумілості сакральних текстів сюди прийшла й нова доктрина перекладу, яку в цей період найкраще теоретично обґрунтував і втілив батько європейської Реформації, перекладач Біблії німецькою мовою Мартін Лютер (1483--1546) -- sensum sensui reddere. Згідно з нею, перекладу мала підлягати не словесна оболонка оригіналу, а його смисл (нім. Sinn, Meinung) [15, с. 71]. При цьому смисл потрібно було не лише максимально точно передати, а й зробити його доступним носіям мови перекладу. Таким чином, нова концепція не лише відкрила двері простим мовам у сферу сакральних текстів; вона наполягала на врахуванні при перекладі їхнього актуального стану -- синхронії та узусу. Перекладацька діяльність полягала тепер не у створенні, а в пошуку еквівалента.

У зв'язку з вивченням літургійної лексики в староукраїнських словниках важливим є питання джерел їхнього лексичного складу та тлумачення. Текстуальний аналіз лексикографічних праць, а також дослідження системи позначок-відсилань у них Позначки присутні лише в «Лексисі» Л. Зизанія 1596 р. (частково) та в «Лексиконі» П. Беринди 1627 р. майже послідовно. дозволили публікаторові та дослідникові цих пам'яток В. В. Німчуку достеменно встановити їхню джерельну базу, це: 1) лексикографічні, глосографічніджерела: ономастикони, толкованія, двота багатомовні лексикони; глоси); 2) текстові джерела: Біблія, катехизми, патристичні, агіографічні, літургійні тексти, пор.:

Таблиця 1.

Джерела лексикографічних праць(за [10])

Привертає увагу насамперед той факт, що лексикографи залучали до джерельної бази своїх словників іншоконфесійні релігійні тексти та біблійні переклади (протестантські, католицькі). Це не могло не вплинути на інтерпретацію лексичного матеріалу, а також спричинило мовні впливи в ділянці літургійної лексики насамперед із боку польської та чеської мов, що збігалося з загальною тенденцією розвитку староукраїнської мови в цей період, лексична система якої інтенсивно розвивалася під впливом домінантних у культурному плані мов.

Як видно з таблиці, лише П. Беринда, який максимально розширив джерельну базу свого словника, охопивши всі значні жанри релігійної писемності, залучив до неї і власне літургійні тексти (хоч і обмежено). Відомо, що, працюючи у друкарні Києво-Печерської Лаври, лексикограф брав участь у виданні таких богослужбових книг, як Служебник (Стрятин, 1604), Требник (Стрятин, 1609), Постова Тріодь (Київ, 1627). Проте жодна словникова стаття в «Лексиконі» не містить прямого відсилання до зазначених книг. (Нам вдалося віднайти лише одне пряме відсилання до тексту Божественної Літургії (архиєрейської): літургійний виголос Исъ полла та Єти деспота: на многа літа вл(д)ко. с(х): на лv(т)р: (Бер., с. 209)).

Та незважаючи на те, що прямих свідчень про безпосереднє використання богослужбових книг при створенні аналізованих словників немає, окремі лексеми, наявні в них, усе ж таки свідчать про зорієнтованість авторів на літургійне слововживання. Це, зокрема:

а) літургійні виголоси (давньогебрайські, давньогрецькі запозичення): аллилуга фала живому Богу (ЛП, с. 178) -- аллилуія. хвала бу. Гер(ъ)ма(н) патриа(р)хъ в толкованіи литу(р)гіи стои мовить. аллилуїя, приходи(т) бъ, хвалите и вьспіва(й)те живаго ба. єврейски(м) бо дзыко(м) єсть аль, иде(т), явися, а иль, бгь. а уїд, хвалите вьспіва(й)те (Зиз., с. 23-24) -- аллилуіа: хвала Бу. або приходи(т) Бъ, хвали(те) и вьспівайте живаго Ба. Евре(й)ски бо Аль: иде(т), Яви(с). Иль: Бъ. Уіа: хвали(те) вьспівайте (Бер., с. 174); аминь право, воистинну (ЛП, с. 178) -- ами(н), запра(в)ды а(л)бо неха(й) такь будеть (Зиз., с. 24) -- аминь зри буди то -- буди то, или буди, ст(с); аминь. Нехай буде(т), нехайсд стане(т), або нехай стало буде(т), албо ліпше правда. [Таксд нехай стане(т), або заправды, вірнш, истинно, та(к) є(ст). або стансд, або такш Бе дай, або нехай та(к) буде(т), або заправды та(к) є(ст), албо правш е(ст)]... въистинну, или да будеть. апо(к): т(л): г(л). с(х): д. (Бер., с. 175); «санна: зба(в) прошу, а(б) спси нні мф: ка ф (Бер., с. 242); а^іос: достои(н), годны(й), поважны(й) (Бер., с. 178); вонмЬмъ: зроз^міваймо, розуміймо, пильно слухаймо (Бер., с. 17);

б) літургійне ім'я Бога: савам'еъ сили (ЛП, с. 190) -- савамфъ войска, вели(к): ли(ч): або жолнірства, а(б) мадци, мадцности (Бер., с. 230);

в) окремі вирази, що входять до складу богослужбових текстів: «Лексис...просто» містить перші слова великого прокимна, який виконують на всенічній (Пс. 92): гдь воцарисд господь царствуеть (ЛП, с. 181); «Лексиконъ» П. Беринди -- виголос єктенії г(с)ди помилуй: Пане змилуйсА, а єже потрощи глетсА: упомнени бываемъ симъ, да басмо къ Гу Бгу в(ъ) Тр(о)ци єдиному w мл(с)рдїе часто учащали (Бер., с. 27);

г) лексеми, літургійне вживання яких -- безсумнівне: в «Лексиконі» П. Беринди: дароношенми: дардоношенми, б(с). а(п). л(ст) вспг. окружаючими (Бер., с. 29), ужита в Херувимській пісні, що входить до складу Літургії Йоана Золотоустого (Яко да царя всЬ^ь подпмемъ, ангельскими невидимо дороноспма чинми). Зауважимо, що варіант дароношенми, наведений у «Лексиконі», -- калька гр. композита Sopt^opoupevov «несений на списах», в якій перший неперекладений компонент гр. Sopu -- «держак списа» був переосмислений під впливом лексеми дари (з гр. [ауіа] Sopou «[Святі] Дари»). П. Беринда зредагував переосмислену форму, повернувши їй первісну мотивацію: він навів варіант -- дардоношенми, де перша частина -- лексема дарда «спис на дерев'яному держаку» (див. у самому «Лексиконі» дарда Староукраїнська лексема дарда -- запозичення з польської мови, куди вона потрапила з французької (<стп. darda, ііагіКфр. dard< італ. dai^to) [3, с. 358:].: wружїе: мФчъ, бронь, зброА, дарда, болтъ, стріла, потіскь. копІА, дрівце... (Бер., с. 153). Привертає увагу також переклад-тлумачення цього слова в «Лексиконі». Гр. лексема Sopt^opoupevov позначала старовинний обряд тріумфального внесення царя-переможця на щиті в оточенні почесного ескорту воїнів-списоносців [13, с. 71]. Як переклад-тлумачення композиту дароношенми П. Беринда протиставив одноосновний еквівалент окружаючими, що є прикладом смислового перекладу із «відсіканням» («нечитабельного») образу (метафора перетворилася на слово). Прикметно, що згодом такий перекладацький прийом ужили автори всіх українських богослужбових перекладів, пор.: Щоби царя всього прийняти, якого невидимо провожають ряди анголів [11, с. 52]; Щоб і царя всіх ми прийняли, що його в славі невидимо супроводять ангельські чини [12, с. 43]; Щоб підняти Царя всіх, Якого в славі проводять невидимо ангельські чини [14, с. 76].

Бер. -- Лексикон словенороський Памви Беринди / підгот. тексту і вступна стаття В.В. Німчука. -- Київ: Вид-во АН УРСР, 1961. 271 с.

Зиз. -- Лексис Лаврентія Зизанія // Лексис Лаврентія Зизанія. Синоніма славеноросская / Підгот. текстів і вступні статті В. В. Німчука. Киї: Наук. думка, 1964. С. 7-89.

ЛП -- Лексись сь толкованиемь словенскихь мовь просто сь предисловіемь Д. Чл. О. Архимандрита Амфилохія // Лексис Лаврентія Зизанія. Синоніма славеноросская / підгот. текстів і вступні статті В.В. Німчука. -- Київ: Наук. думка, 1964. С. 176-202.

Література

1. Алексеева И. С. Антропоцентризм и текстоцентризм в современной теории и философии перевода. Вестник Воронежскогогос. ун-та. Серия: Лингвистика и межкультурная коммуникация. Воронеж, 2013. С. 183-188.

2. Верещагин Е. М. История возникновения древнего общеславянского литературного языка. Переводческая деятельность Кирилла и Мефодия и их учеников. Москва: Мартис. 1997. 315 с.

3. Гриценко С. П. Тенденції розвитку лексико-семантичної групи «назви зброї та її частин» (на матеріалі українських писемних пам'яток XVI -- XVII ст.). StudiaLinguistica. Вип. 6. 2012. С. 345-367.

4. Запольская Н. Н. «Простой» руський язык в библейских текстах XVII в. Роль библейских переводов в развитии литературных языков и культуры славян. Тезисы докладов международной научной конференции (Москва, 23-24 ноября 1999). Москва, 1999. С. 27-30.

5. Катехизис Петра Могили. Оригінал 1645 року / упор. А. Жуковський. Київ-Париж: Вид-во «Воскресіння», 1996. 285 с.

6. Корзо М. А. Польские буквари XVI века: молитвенник, катехизис, сборник сентенций. История педагогики и образования. Западная педагогическая традиция. № 6. 2014. С. 24-37.

7. Лопухин А. П. Толковая Библия или комментарий на все книги Св. Писания Ветхого и Нового Завета. Евангелие от Матфея / Воспр. изд. Петербург, 1911--1913. Москва: Директ-медиа, 2011.

8. Назаренко А. Греческо-русский словар христианской церковной лексики с толковыми статьями. Москва: Изд-во Моск. Патриархии РПЦ, 2015. 192 с.

9. Никифорова С. Ранняя славянская терминология христианства: структура и семантика композита (на материале древнерусского и древнечешского языков): Disertacniprace. 2014. 157 с.

10. Німчук В. В. Староукраїнська лексикографія в її зв'язках з російською та білоруською. Київ: Наук. думка, 1980. 304 с.

11. Свята Служба Божа св. Отця нашого Іоана Золотоустого мовою українською. На українську мову з грецької переклав Професор Іван Огієнко. Ч.І. Текст. Львів,1922. 94 с.

12. Священна і Божественна Літургія во святих отця нашого Йоана Золотоустого. Рим, 1968. 152 с.

13. Седакова О. Мариины слезы: к поэтике литургических песнопений. Київ: Дух і літера, 2017. 176 с.

14. Служебник. Київ: «Видавництво Воскресіння». Видання УАПЦ, 1995. 416 с.

15. Цвиллинг М. Я. Мартин Лютер и его значение для переводоведения. О переводе и переводчиках: сб-к научн. ст. Москва: Восточная книга, 2009. С. 70-72.

16. Чевела О. В. Герменевтика литургической поэзии: историко-лингвистическое исследование: автореф.дис.... канд. филолог.наук: 10.02.01. Казань, 2010. 50 с.

Размещено на Allbest.ru