До питання про синтаксичні особливості законодавчого підстилю української мови

Размещено на http://www.allbest.ru/

До питання про синтаксичні особливості законодавчого підстилю української мови

У статті констатовано, що з трьох підстилів офіційно-ділового стилю української мови детально описаний лише адміністративно-управлінський. Законодавчий і дипломатичний залишилися поза увагою дослідників. Через відсутність достовірних даних щодо, зокрема, законодавчого підстилю, лінгвістичні словники й підручники зі стилістики в загальних описах офіційно-ділового стилю подають перелік синтаксичних особливостей, які не властиві законодавчим актам. У розвідці проаналізовано такі невідповідності.

У сучасних енциклопедіях, лінгвістичних словниках, вишівських підручниках та електронних посібниках зі стилістики української мови усталився погляд, за яким в офіційно-діловому стилі визнають існування трьох підстилів: законодавчого (мова законів), дипломатичного (мова міжнародних документів), адміністративно-управлінського (ділові папери). На жаль, не всі вони набули розгорненого висвітлення. Увага спеціалістів зосередилась лише на адміністративно-управлінському підстилі, про що свідчать видані в останні роки монографії й підручники з ділового мовлення [9; 15]. У них детальному розглядові піддані лексичні й граматичні особливості писемного й усного ділового мовлення, реквізити та правила оформлення документів, окремо подаються зразки узвичаєних у діловій сфері словосполучень. Два інші підстилі -- законодавчий і дипломатичний -- не стали предметом аналізу ні в окремих студіях, ні в монографіях. Їхні специфічні мовні ознаки окремо не розглядаються ні в підручниках, ні в словниках. Це спричинилося до того, що серед найхарактерніших особливостей офіційно-ділового стилю називають такі, які не властиві законодавчому підстилю, а тому не можуть бути визнані загальними для цього стилю. Наприклад, твердження про те, що для офіційно-ділового стилю характерне «широке використання наказових форм» [10, с. 7], «переважання наказових форм дієслів» [16, с. 9], неприйнятне, оскільки спонукальні речення, які виражають наказ, розпорядження, постанову, неможливі ні в статтях Конституції, ні в текстах законів України.

Як виявилося, приклади невідповідності між потрактуваннями, репрезентованими в довідковій і навчальній літературі та реальністю, непоодинокі.

Мета розвідки -- довести необґрунтованість віднесення до специфічних особливостей офіційно-ділового стилю синтаксичних одиниць, які не виявляються специфічними в законодавчому підстилі.

Джерельну базу спостережень склали: Конституція України, Кримінальний кодекс України, Господарський кодекс України, Сімейний кодекс України. Предметами аналізу не стали укази й постанови, функція яких не законодавча (формулювати й упорядковувати права й обов'язки громадян), а розпорядна, інакше -- імперативна, не властива законодавчим жанрам.

Відсутність емпіричних досліджень законодавчого підстилю викликала суперечливі твердження про поширеність простих і складних речень: від визнання того, що «найхарактерніші для цього стилю речення -- прості поширені» [10, с. 7], до того, що «структура речення у більшості ділових документів складна» [12, с. 565], що «у синтаксичній будові речень домінують складні конструкції з сурядним і підрядним сполученням речень та їх частин» [14, с. 48], що «переважають складні синтаксичні конструкції, особливо помітні у законодавчій документації» [8, с. 214], що «складні речення ... широко використовуються в офіційно-діловому мовленні» [3, с. 277]. Однак достовірність цих визнань не підтверджена ні цифровими, ні відсотковими показниками, що й змусило вдатися до проведення підрахунків.

Здійснені нами обчислення поширеності простих і складних речень у текстах законодавчих актів зводяться до таких даних

Таблиця

Підрахункам піддавалися лише складні сполучникові речення -- складнопідрядні і складносурядні -- з огляду на те, що в поданих вище цитатах фігурували саме ці види складних структур.

Наведені дані засвідчують, що у трьох із чотирьох зіставлюваних текстів ні прості, ні складні речення не переважають і не домінують. Це означає, що жоден з типів речень не становить специфічної ознаки законодавчого підстилю, а відтак немає підстав називати їх серед своєрідних рис офіційно-ділового стилю. Обидва типи речень є власне лінгвальними засобами формування законодавчого підстилю.

Переваги простих речень над складними в незначному за обсягом тексті Конституції України (500 речень) недостатньо для надання їм статусу специфічних особливостей офіційно-ділового стилю. Специфічними в законодавчому підстилі робить їх незвичне для інших стилів структурне наповнення з розширеним набором однорідних членів.

Такими є прості речення:

а) з однорідними підметами: Об'єктами прав інтелектуальної власності у сфері господарювання визнаються: -- винаходи та корисні моделі... [2, с. 67] (всього 9 однорідних членів речення; подібне на стор. 48, 106); [5, с. 41-46] (37 підметів); [6, с. 34-35] (9 підметів); [11, с. 7] (6 підметів);

б) з однорідними присудками: Президент України: 1) забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави... [5, с. 58] (усього 31 присудок, подібне на стор. 47, 68-69); [2, с. 47,48] (по 8 присудків);

в) з однорідними додатками: Місцеві державні адміністрації на відпо-відній території забезпечують: 1) виконання Конституції та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади... [5, с. 71] (7 додатків); [6, с. 45] (13 додатків).

На структури з однорідними підметами, присудками, додатками вказувалось у [10, с. 7]; [12, с. 566-567]; [16, с. 21].

До них доречно додати зразки простих речень з однорідними членами при узагальнувальних словах, як-от: Органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції: вилучення прибутку (доходу); адміністративно-господарський штраф..[2, с. 96] (12 однорідних членів); [2, с. 11] (9 однорідних членів).

В аналізованих текстах виявлені також складнопідрядні речення з незвичною для інших стилів кількістю однорідних членів речення. Однорідними у них виступають:

а) підмети: Такими, що не мають судимості, визнаються: 1) особи, засуджені відповідно до статті 75 цього Кодексу, якщо протягом іспитового строку вони не вчинять нового злочину...[6, с. 34] (9 підметів); [2, с. 90] (8 підметів);

б) присудки: Не можуть бути усиновлювачами особи, які: 1) обмежені у дієздатності; 2) визнані недієздатними... [11, с. 57] (8 присудків); [5, с. 88] (10 присудків);

в) додатки: Особи, що вчинили злочини у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років, підлягають кримінальній відповідальності лише за умисне вбивство (статті 115-117), посягання на життя... [6, с. 9-10] (17 додатків); [2, с. 66] (6 додатків); [5, с. 71] (7 додатків);

г) обставини: Суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі: 1) закінчення строку, на який його обрано чи призначено; 2) досягнення суддею шістдесяти п'яти років... [5, с. 76] (9 обставин).

Поширеність таких простих і складних речень у всіх жанрах законодавчо-правових актів -- специфічна особливість розглядуваного підстилю.

Характеризуючи офіційно-діловий стиль, окремі автори вказують на використання складнопідрядних речень «у більшості з підрядними причини, мети, наслідку, умови» [1, с. 175]. Спостереження над текстами законодавчого підстилю засвідчують, що в усіх його жанрах найчастіше вживаються складнопідрядні речення з означальною підрядною частиною. Наприклад, серед усіх складнопідрядних речень означальних у текстах Конституції України -- 72,9%, Кримінального кодексу України -- 73,1%, Сімейного кодексу України -- 71,2%, Господарського кодексу України -- 72,1%. У значно меншій кількості представлені (в різних жанрах по-різному) умовні, часові, з'ясувальні, причини. Тому твердити про більшість їх використання немає достатніх підстав. Правомірніше визнати специфічними для розглядуваного підстилю речення з означальною підрядною частиною.

У визначеннях офіційно-ділового стилю різні автори вказують на «високу частоту вживання ... речень із дієприслівниковими і дієприкметниковими зворотами» [4, с. 196] і на те, що «серед дієслівних форм виділяються частотністю використання ... дієприкметники і дієприслівники» [7, с. 262]. Щодо дієприкметників, уживаних у своєму первісному -- означальному -- значенні та в ролі іменної частини складеного присудка, теза про високу частоту їх використання підтверджується нашими спостереженнями. Частотність їх уведення в законодавчі тексти має такі відсоткові показники: у Конституції України -- 21%, Кримінальному кодексі -- 31%, Господарсько-му кодексі -- 33%, Сімейному кодексі -- 34%. Наведені дані вживання в законодавчих актах дієприкметників дозволяють визнати їх однією з ознак стилістичної норми законодавчого підстилю. Ці показники поширеності дієприкметників відрізняють розглядуваний підстиль від інших книжних стилів. Уживаність їх, наприклад, у філологічних жанрах наукового стилю менша вдвічі -- 16%. Ще в одному книжному стилі -- художньому -- вона досягає лише 10-16%.

Заява ж про «широке використання» дієприслівників в офіційно-діловому стилі, про що йшлося в наведеній цитаті, є надмірним перебільшенням.

Справжній стан речей такий: у текстах 153 статей Конституції України (500 речень) виявлено лише чотири дієприслівникові звороти: включаючи надання відпусток (с.14), беручи до виконання (с.53), заступаючи на цей високий пост (с.57), діючи в межах коштів (с.69), що становить 0,8%; у статтях Сімейного кодексу України -- 0,2%; у статтях Господарського кодексу України -- 4%; у статтях Кримінального кодексу України -- 2%. Незначний відсоток задіяних у текстах законодавчих документів дієприслівникових зворотів унеможливлює визнання їх специфічними синтаксичними одиницями офіційно-ділового стилю. У його межах дієприслівникові звороти виконують роль загаль-нолінгвального засобу.

Проте в окремих текстах державних документів засвідчуються речення з використанням дієприслівникових зворотів як однорідних членів. Так, зокрема, побудована преамбула про прийняття Верховною Радою Конституції України:

Верховна Рада України від імені українського народу -- громадян України всіх національностей, виражаючи суверенну волю народу, спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім українським народом правом на самовизначення, дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на землі України, прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу, усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдеш ними поколіннями, керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням, приймає цю Конституцію -- Основний Закон України.

Подібна будова характерна і для тексту Акту проголошення незалежності України:

Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року,

-- продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні,

-- виходячи з права на самовизначення, передбаченого статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами,

-- здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України на створення самостійної української держави -- України.

Такі документи обраховуються одиницями, тому спиратися на них у визначенні ступеня використання дієприслівникових зворотів у синтаксичній будові законодавчих актів немає підстав. Про них слід говорити як про окремі жанри правової документації з такою будовою текстів.

Серед синтаксичних ознак офіційно-ділового стилю називають «високу частоту вживання інфінітивних конструкцій» [4, с. 196], «широке використання односкладних речень, зокрема інфінітивних, безособових, що пояснюється імперативним характером документів» [7, с. 263]; [16, с. 16]. Щодо інфінітивних речень, то це твердження не можна віднести до законодавчого підстилю, адже в його жанрах не відзначено жодного інфінітивного речення зі значенням імперативності. Вони прийнятні для формування наказів, постанов, ухвал, що є жанрами адміністративно-управлінського підстилю, якому властива імперативність. Законодавчому підстилю така модальність чужа.

Що ж до безособових речень у законодавчих текстах, то в них уживаються лише такі, у яких головний член виражений формами но, -то. Однак твердження про «високу частоту вживання конструкцій ... з формами на -но, -то» [4, с. 196] слід визнати перебільшеним. В обстежених текстах виділено близько одного відсотка речень з безособово-предикативними формами на -но, -то. Низька частотність використання їх у законодавчих жанрах вказує на те, що функціонують вони як загальномовні засоби.

Отже, аналіз законодавчих текстів довів, що: а) ні прості, ні складні (складносурядні та складнопідрядні) речення; б) ні інфінітивні речення з імперативним значенням; в) ні дієприслівникові звороти; г) ні речення з дієсловами в наказовій формі; ґ) ні структури з безособово-предикативними формами на -но, -то -- не становлять специфічних ознак законодавчого під-стилю. Їхня функція -- загальнолінгвальна.

Разом з тим установлено, що до специфічних особливостей законодавчого підстилю належать прості і складні речення, ускладнені однорідними головними й другорядними членами речення, у тому числі й однорідними дієприслівниковими зворотами. Частотність використання дієприкметникових зворотів у будові законодавчих статей заслуговує на визнання їх властивими жанрам законодавчого підстилю.

Перелічені найхарактерніші синтаксичні особливості не єдині в розглядуваному підстилі. Це й актуалізує подальші дослідження.

Література

документ синтаксичний речення

1. Ганич Д. І. Словник лінгвістичних термінів. К.:Вища школа, 1988. 360 с.

2. Господарський кодекс України. Одеса, 2003. 150 с.

3. Дудик П. С. Стилістика української мови. К.: Вид. центр «Академія», 2005. 367 с.

4. Єрмоленко С. Я. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів. К.: Либідь, 2001. 224 с.

5. Конституція України. К., 2006. 122 с.

6. Кримінальний кодекс України. Харків, 2001. 165 с.

7. Мацько Л. І. Сидоренко О.М., Мацько О.М.. Стилістика української мови. К.: Вища школа, 2003. 460 с.

8. Мова і час. Розвиток функціональних стилів сучасної української літературної мови. К.: Наукова думка, 1977. 236 с.

9. Плотницька І. М. Ділова українська мова в державному управлінні. 3-є вид. К.: НАДУ, 2011. 168 с.

Размещено на Allbest.ru