Мовна проблематика в інформаційному просторі українців США

Размещено на http://allbest.ru

Тернопільський національний економічний університет

Кафедра документознавства, інформаційної діяльності та українознавства

УДК 930.22 ,

Мовна проблематика в інформаційному просторі українців США

Біловус Леся Іванівна,

кандидат філологічних наук, доцент

У результаті міграційних процесів, опинившись в інонаціональному оточенні, кожна людина стикається з проблемою адаптації, з необхідністю підтвердження свого етнічного статусу у просторі своєї діаспори. Усвідомлення свої належності до однієї мовно-культурної спільноти - запорука єдності та консолідації діаспорної групи.

Наукових досліджень про побутування української мови поза метрополією, на американському континенті, не так уже й багато: Ю.А. Жлуктенко [10] («Українсько-англійські міжмовні відносини. Українська мова у США і Канаді», «Мовні контакти»), Б.М. Ажнюк [1,2] («Мовна єдність нації: діаспора і Україна»). Аналіз літератури показав недостатню розробленість проблем, пов'язаних з національною мовою у середовищі української діаспори США, що й окреслило мету нашого дослідження: проаналізувати періодику української діаспори США на предмет мовного життя українців за кордоном як продукту різних діаспорних процесів.

На відміну від материкової України, де українізація національного інформаційного простору відбувається не так швидко і системно, періодика закордонних українців унаслідок своєї незалежності від олігархічних угруповань мовні питання вважає важливими, а тому часто в діаспорній пресі зустрічаються виступи та висловлювання з приводу національного самозбереження у контексті мови як чи не єдиної ознаки, за якою можна ідентифікувати «своїх» у чужорідному оточенні.

У сучасному мультикультурному, глобалізованому та інформаційному світі багато традиційних цінностей опиняються перед загрозою зникнення, серед них - збереження національної мови у середовищі діаспори. Характерною особливістю сучасного світу є постійні міграційні процеси, що сприяє взаємному культурному, мовному та інтелектуальному збагаченню.

Проте це також викликає появу уніфікованої культури, стирання історичного коріння. І першим, що зникає у цьому вирі мультикультуралізму - мова. Вже друге-третє покоління з метою посісти гідне місце у новому суспільстві та адаптуватися переходять на мову нової держави, частково чи повністю забуваючи мову предків. Але рідна мова - потужний інструмент для утвердження національної ідентичності, у тому числі й українців за кордоном, тому її вивчення та збереження - найважливіше у роботі українських діаспорних громад. У періодичних виданнях українців США є опубліковані матеріали, що стосуються власне культури рідної мови, уникання неправильностей та огріхів, зроблених через незнання або ж свідоме калічення української мови.

Наприклад, розлога стаття Ірини Фаріон, вміщена у газеті «Час і Події», висвітлює питання мови як регулятора поведінки людини, зокрема тієї, що сидить у владних кабінетах. Мовознавець детально аналізує фонетичні та словотвірні помилки, надзвичайно спотворений лексичний (вживання слів у невластивому значенні, фонетично пристосовані росіянізми, багатослів'я) та граматичний рівні, роблячи висновок: «Мова - одне з найнебезпечніших благ: вона нещадно викриває кожного і відображає загальну тенденцію суспільного безладу перевернутих стосунків. […] Мова завжди буде лише копією людини і держави» [22]. Юрій Гнаткевич, автор «Короткого словника-антисуржика для депутатів Верховної Ради та для всіх, хто хоче, щоб його українська мова не була схожою на мову Вєрки Сердючки» (до речі, анонсованого в діаспорі), вбачає подолання проблеми мовного безкультур'я та засилля русизмів в українській мові шляхом зростання загальної і мовної культури українців та їхньої національної свідомості [7]. український фонетичний діаспора русизм

Узагалі, формуванню мовної культури українців діаспори періодика США надає багато уваги. Практично у кожному номері газети «Час і Події» у рубриці «Культура» чергуються матеріали (підготовлені Ольгою Зозулею, «Панянкою») під промовистими назвами: «Уроки української мови», «Шукаємо різницю», «Мовні нюанси», присвячені правильному слововживанню та наголошенню, униканню кальок з російської та інших мов (зокрема, й англійської), труднощів у застосуванні паронімів, географічних назв, транслітерації іншомовних імен тощо.

Окреме питання, на якому варто зосередити увагу, - це проблема українського правопису. Вище ми вже зазначали, що українська діаспора використовує Правопис 1928 р., знаний ще як «скрипниківка» (від прізвища Народного комісара освіти Миколи Скрипника, який затвердив новий правопис. - Л.Б.). Історія його прийняття неодноразово висвітлювалася у діаспорній періодиці, оскільки процес цей був наскрізь демократичний та науково виважений: укладачами були відомі українські мовознавці та літератори, проект було опубліковано для обговорення, проведено Всеукраїнську конференцію правопису.

Для досягнення компромісу, в остаточному варіанті враховувалися особливості української мови Галичини і Наддніпрянщини, що зумовило його поширення на всій території України. Однак з 1933 р. цей правопис визнано націоналістичним, і надалі українську мову намагалися якомога більше наблизити до російської. Зі здобуттям Україною незалежності філологи неодноразово намагалися підняти питання про відродження хоча б деяких норм старого правопису, однак поки що ця проблема тільки обговорюється, а подекуди зустрічає шалений спротив.

Українська діаспора послуговується скрипниківським правописом з кількох причин: по-перше, значна частина українців вивезла свого часу з України саме такі мовні звички і передала їх нащадкам, а по-друге, цей правопис нагадує про часи українського відродження 1920-1930-х років і протиставляється русифікації, що не закінчилася із розпадом Радянського Союзу. З цих же міркувань, частково, до старого правопису після 1991 р. повернулася частина науковців, письменників, видавництв, ЗМІ (зокрема, канал СТБ) [6]. Тим не менше діаспорна преса багато уваги приділяє відмінностям «скрипниківки» і сучасного українського правопису.

Зокрема, Святослав Караванський на сторінках щоденника «Свобода» зауважив, що чимало спотворень, занесених за 70 років, так і не було виправлено, а внесені зміни радше косметичні, а не спрямовані на відродження самобутніх рис української мови (до речі, жоден науковець з діаспори так і не був запрошений до розробки уніфікованого правопису). Відтак мовознавець подає цілком конкретні приклади з української мови, перекреслені і не виправлені новим правописом. Недосконалість правопису, яким сьогодні користується материкова Україна, спричинює хаос та дискредитує українську мову, що дало змогу у свій час робити голослівні заяви у вже незалежній державі про її вторинність та непотрібність.

Звичайно, українська діаспора стурбована таким фактом, адже один народ (незалежно від місця проживання) має розмовляти й писати однаково: правопис для мови - це все одно що конституція для держави. Мова не може розвиватися без належно розробленого правопису, без нього неможливі значні мовознавчі програми та дослідження. Існування двох правописів - це наслідок політики лінгвоциту, якому підпорядковувалось усе культурне життя українців від 1930-х рр. [12].

Мабуть, тому в 1997 р., коли в Україні готували новий правопис, президенти УВАН (д-р Марко Антонович) і НТШ-А (д-р Леонід Рудницький) опублікували в «Свободі» своє звернення до усіх редакторів та авторів українських видань діаспори і надалі дотримуватися Харківського правопису, зауважуючи, що в останні десятиліття преса діаспори, хоча і не так суттєво, але впливала на мову сучасної України, а тому традиції потрібно продовжувати, поки нові орфографічні норми не будуть остаточно затверджені на історичній батьківщині [3].

Крім цього, за ініціативи НТШ-А в Іллінойському університеті відбулася конференція, присвячена 70-літтю Всеукраїнської правописної конференції у Харкові, результатом якої стало видання збірника доповідей «Про Український правопис і проблеми мови», придбання якого можливе відповідно до зазначених вказівок [5].

До речі, інформацію про це вміщено на першій сторінці щоденника, що свідчить про її вагу для середовища діаспори, як і повідомлення про правописну конференцію у Києві, організовану Українською національною комісією з питань правопису, НТШ-А при співпраці Інституту української мови та Українського мовно-інформаційного фонду НАНУ та НаУКМА. На конференції порушено загальні принципові та специфічні закони правопису чи вживання термінології.

У пізніших номерах з'явилися розгорнуті статті, присвячені цій конференції, що висвітлювали шалені дискусії щодо хоча б часткового повернення норм Харківського правопису: представники діаспори, як і частина українських науковців, виступали «за». Позитивним моментом цього факту стало те, що це перше зібрання з порушеного питання, де зібралися представники не тільки усіх регіонів України, а й діаспори [21].

Однак подальший аналіз змісту діаспорної періодики показав, що питання українського правопису так і залишаються невирішеними, а газета «Міст» опублікувала інтерв'ю професора Інституту журналістики Київського національного університету ім. Т. Шевченка Олександра Пономаріва, яке він дав Бі-Бі-Сі, відповідаючи на цілком конкретні питання мовної практики. Як мовознавець він пояснює, чому не можуть досягнути компромісу у правописних питаннях: сучасні українські мовознавці стоять на різних позиціях. «Одні хочуть усунути наслідки більшовицької наруги з українського правопису, а їх нечисленні опоненти досі не вийшли з радянської шинелі й обстоюють те, що нам нав'язали в добу зближення мов і правописів» [17]. Без усунення такої суперечності неможливо вирішити назрілі питання.

Це можна пояснити тим, що проблема української ідентичності так досі і не розв'язана. Значна кількість українців усе ще відчуває себе всередині «единого пространства», а відтак перебуває у контексті чужинецького історичного процесу. У періодичних виданнях нашої діаспори у США можна знайти чимало інформації з приводу того, що саме сьогодні, у суверенній Українській державі, існує реальна загроза лінгвістичній та культурній ідентичності українця (повсюдне вживання російської мови у держорганах, освітніх закладах (особливо на Сході та Півдні), друкованій продукції, на українських телеканалах триває радянська практика «інтернаціоналізму» (наприклад, два різномовних ведучих), мовні покручі з телеекранів шанованих каналів, демонстрація заідеологізованих серіалів про російських вояків, які воюють у Чечні, російський спецназ, ігнорування державної мови українськими вояками, ветеранами Другої світової війни, відсторонення росіян в Україні від автохтонного населення тощо). А мова - ознака ідентичності будь-якої людини, незалежно від місця перебування. Сьогодні практично всі етнічні українці володіють російською мовою, але це не робить їх росіянами, швидше навпаки - навіть якщо й доводиться перебувати в російськомовному середовищі і послуговуватися цією мовою, то більшість з них пов'язує себе все рівно з Україною. Тобто, визнання мови як «своя» і «чужа» - один із проявів самоідентифікації людини із певною групою.

Так, безумовно, ситуація сьогодні змінюється (хоча й дуже повільно), лише шкода, що для того, щоб відбулися зрушення у політиці та світогляді українців, мали відбутися воєнні дії з боку «дружної і братньої» держави та загинуло чимало патріотів. Ми змушені усвідомити, що поняття «інформаційна війна» - не просто словосполучення, яке не має до мене жодного відношення, бо не болить і не пече, не є чимось далеким та ефемерним, а відбувається вже і зараз та ще довго відгукуватиметься, якщо її ігнорувати.

Апологети російської кіноіндустрії повинні зрозуміти, що заборона російських фільмів - не просто чиясь примха. Мова іде навіть не про художні, а про пропагандистські якості кінострічок: «вони є інструментом імперської влади, продовжують возвеличувати радянську імперію, перешкоджають самим росіянам відмовитися від принципів колоніалізму в ставленні до колишніх республік; […] а таке ідеологічне навантаження, безумовно, стає на заваді упровадження українцями власного дискурсу, який би сповідував інші цінності та допомагав у самоідентифікації як нації» [19]. Так, ми все частіше говоримо про мовну агресію, але не замислюємося, що сучасне українське суспільство розколоте за мовною ознакою. Невирішення цієї проблеми призведе до катастрофічних наслідків.

Сьогодні Україна ще продовжує залишатися двоменталітетною державою: вибір між Європою та Росією на побутовому рівні зводиться до вибору між цивілізацією та слов'янським марґінесом. Так, західний світ має чимало темних сторін, а пристосуватися до нього людям із общинницьким менталітетом дуже важко. Тому і тягне до Росії як до чогось вже звичного. Однак общинний спосіб життя сьогодні - безперспективний, а тому зміна менталітету та розбудова сучасного інтелектуального суспільства в Україні дозволить нам вписатися у нові світові структури і конкурувати на рівних [14]. Науковець із Санкт-Петербурзького університету Костянтин Мітчін зазначив: «Жителям України, якщо вони хочуть утвердити державу, необхідно усвідомити себе як єдиний народ, […] відмежуватися від інших «материнських» цілостей і постаратися утвердитися у своїй самості. Якщо такого самостійного народу не виявиться або його не вдасться відділити від російського, існування держави Україна буде оспорюватися. Нинішня державність України залишається вкрай нетривкою саме через брак виразної національної ідентифікації» [цит. за 19]. А мова якраз і є найдієвішим засобом консолідації суспільства. У газеті «Час і Події» є стаття Юрія Белінського, передрукована з «Української правди», де автор говорить про нагальну необхідність проведення позитивної дискримінації щодо української мови, бо саме розширення вжитку української мови може стати об'єднуючим чинником для країни. Звичайно, таку позитивну дискримінацію можна і не впроваджувати, а це призведе до зникнення української мови (що, як не дивно, теж може об'єднати країну), однак ми маємо бути свідомі такої відповідальності [4].

Після Помаранчевої революції мовна ситуація в країні і пріоритети дещо змінилися, однак проблема не зникла, набувши дещо інших обрисів. У рубриці «Точка зору» газети «Свобода», де віднедавна друкуються найгостріша та найактуальніша аналітика, вміщено статтю відомого правозахисника Аскольда Лозинського з приводу мовної проблеми швидше у психологічній площині.

Йдеться про перебіг одного з протестів біля представництва Росії до ООН у Нью-Йорку, коли жінка, після вступного слова українською, хотіла продовжити виступ російською і дістала відмову. Цей факт у соціальних мережах активно обговорювався та мав неоднозначні коментарі.

Для прояснення ситуації та розставленні усіх акцентів Аскольд Лозинський через «Свободу» вирішив пояснити ситуацію. Він нагадав, що, з одного боку, російська мова - мова окупанта, нею видавалися жорстокі закони, спрямовані на знищення нашого етносу, а з іншого - українці, які народжені у США або прибули туди після Другої світової війни, не розуміють російської мови і вивчати її не збираються. Більше того, жінка з Луганщини, коли почула, що виступати може тільки по-українськи, це блискуче зробила.

Сьогодні, проте, на українську мову чигає ще одна небезпека. Аскольд Лозинський пише про бенкет, що відбувся в одному з найпрестижніших готелів Нью-Йорка, на честь високих гостей із Києва. Хоча перші промовці були з України і говорили про Україну (серед них - прем'єр-міністр А. Яценюк), складалося враження ірреальне: усі промовляли англійською мовою, незважаючи на те, що серед 800 гостей ледве набралося б 10 осіб, які не розуміли української. Хіба це не є та ж проблема занехаяння, меншовартості рідної мови? «Ми, українці, люди добрі, шануємо чужих і чуже, а своє рідне зневажаємо і тому не бережемо. І думаємо, що це нормально» [16].

Щодо «мовних» подій, які відбувалися і відбуваються на материковій Україні, діаспорна преса дещо «скупа» на інформацію, однак основні тематичні напрямки можна виділити. Це, передусім, проблеми існування україномовних шкіл. Таке питання досить актуальне на Сході та Півдні України, де кількість російськомовних шкіл більша приблизно у п'ять разів, причому урядовці ніяк не поспішають покращувати ситуацію. У пресі української діаспори США вміщено кілька заміток, що стосуються відкриття нових українських шкіл у таких регіонах.

Привертає увагу заява щодо популярності таких навчальних закладах у Криму та Донбасі, бо молоде покоління вже незалежної України усвідомлює, що знання української мови потрібне не тільки у побуті, а й для вступу у виші та посідання значних посад [20].

Однак ганебним є випадок, коли за каденції одіозного міністра освіти Д. Табачника районні відділи освіти «на випередження» пропонували батькам писати заяви про викладання предметів російською, бо, мовляв, вона є найбільш бажаною. І відбувалося це не деінде, а на Заході України, де російською практично не послуговуються.

Таке обмеження функції української мови може призвести до занепаду справжнього українського етносу. Якщо до цього додати численні, нічим не підтверджені заяви вищезгаданого чиновника про те, що українська мова вимирає, то отримаємо як результат вседозволеність міністра-українофоба, розпалювання ним національної ворожнечі. Святослав Караванський у газеті «Свобода» опублікував листа до українців із закликом не бути байдужими, не зневірюватися, а звернутися до відповідних юридичних органів з приводу таких злочинних висловлювань Д. Табачника. Адже самий факт такого звернення приверне увагу широкої громадськості, інші ж тричі подумають, чи можна так чинити [13].

А свого часу був досить хорошим задум міністра освіти І. Вакарчука: у вишах повністю перейти на викладання українською мовою, якщо ж викладач не дотримуватиметься цієї норми - звільнення. Звичайно, опору було багато, наводили різні контраргументи: існуючі стереотипи, зазіхання на свободу користуватися рідною мовою та ін. [15].

Однак саме освіта формує особистість. Чи зможе викладач, який не володіє відповідним рівне мовної компетенції, формувати у студентів національну свідомість? Тому для виховання нової еліти, підняття статусу нашої мови і було запроваджено в аспірантурі викладання української мови за фаховим спрямуванням, вступний та кандидатський іспити для аспірантів усіх наукових галузей та введено обов'язковий державний іспит з української мови. В інтерв'ю, яке дала Тетяна Космеда, відомий український лінгвіст, зазначено: «Якщо вони (викладачі. - Л.Б.) відповідно володітимуть державною мовою, то, й закономірно, рівень опанування її студентами також підвищиться. Зусиль лише викладачів-філологів недостатньо, щоб мовна і комунікативна компетенція фахівців у проекції на кожну спеціальність набула належного рівня.

Тому таким слушним і своєчасним є наказ міністра освіти» [9]. Однак наказ міністра І. Вакарчука недовго був чинним: у часописах «Свобода» та «Час і події» вміщено текст Заяви Українського католицького університету з приводу скасування Постановою КМУ норми про обов'язковий екзамен з української мови за професійним спрямуванням при вступі до аспірантури та складання кандидатського іспиту з української мови для здобуття наукового ступеня кандидата наук.

У досить розлогому тексті спільнота університету вказує на конкретні приклади методичного пониження статусу української мови, зауважуючи, що «в українській вищій школі необхідною передумовою наукової кар'єри має бути належне знання української мови», і виправдовувати звуження поля її застосування у сфері вищої освіти оптимізацією фінансових витрат вищих навчальних закладів - суперечить здоровому глузду [11].

Звичайно, ця проблема надто близька українським вишам, однак, зважаючи на принциповість у цьому питанні інтелектуальної еліти української діаспори в США, можна було б сподіватися на їх активнішу позицію з цього приводу.

Також хочемо звернути увагу ще на одну невеличку замітку у газеті «Міст», що висвітлює події напередодні Дня української писемності і мови під Адміністрацією Президента. Інформація важлива тим, що, незважаючи на зміну влади у країні, мовне питання так і не вирішилось, Закон «Про основи державної мовної політики» не скасовано [18].

Складається враження, що українському політикуму «не до цього», вибори уже відбулися та не за горами майбутні, тож для чого зайвий раз дратувати потенційний електорат. І сьогодні, в часи смертельної небезпеки для нашої державності і цілісності, проблема української мови знову «притихла», відійшла на задній план, як це бувало вже не раз (завжди не на часі, завжди є якісь важливіші питання).

Політичні сили мають нарешті усвідомити, що українська мова не може бути предметом партійних торгів, а тому не розуміти вирішального впливу мови, а через неї - традицій, фольклору, літератури, культури в цілому на формування світогляду, ментальності і національного самоусвідомлення людини - великий злочин перед своїм народом [8]. Але такою політикою української мови не врятувати. Загальновідомо, що мова фокусується в особистій культурі кожного громадянина. Особиста ж культура починається з родини, а родина - це ланка суспільства, обов'язком якого є створити найсприятливіші та найширші умови для національно-культурного становлення українця.

Як бачимо, мова - унікальна характеристика людського суспільства. У ній збережено досвід поколінь, вона виконує роль регулятора суспільних та міжетнічних, міжнаціональних відносин. Мова, разом із політичними й економічними чинниками, є важливим засобом цілісності нації, консолідації на рівні світової спільноти. Україномовна періодика США через різні публікацій щодо мовної теми робить свій посильний і важливий внесок щодо збереження, функціонування рідної мови поза межами материкової України.

Література

1. Ажнюк Б.М. Мовна єдність нації: діаспора й Україна / Б. М. Ажнюк; НАН України. Ін-т укр. мови. - К. : Рідна мова, 1999. - 450 с.

2. Ажнюк Б.М. Національна ідентичність і мова в українській діаспорі / Б. М. Ажнюк [Електронний ресурс] : Режим доступу // http://www.ethnos.lemky.com/

3. Антонович М., Рудницький Л. Звернення НТШ та УВАН до української преси в Америці / Марко Антонович, Леонід Рудницький // Свобода. - 1997. - Ч. 59. - С. 3.

4. Белінський Ю. Українська мова : завтра може бути запізно / Юрій Белінський // Час і Події. - 2010. - № 47. - 26 листопада.

5. Вийшов збірник НТШ-А про український правопис // Свобода. - 1998. - Ч. 11. - С. 1.

6. Вісімдесят чотири роки тому АН України запровадила новий правопис // Міст. - 2013. - 28 березня; Лямпа, катедра, бациля: 85 років тому затвердили український правопис // Час і Події. - 2013. - № 39. - 26 вересня.

7. Гнаткевич Ю. Уникаймо русизмів в українській мові! / Юрій Гнаткевич // Час і Події. - 2011. - № 5. - 02 лютого.

8. Грабовська В. Не пора, не пора, не пора… / Віра Грабовська // Свобода. - 1995. - Ч. 144. - С. 2-3.

9. Жила О. Дуже часто і викладачів треба навчати правильної української мови [інтерв'ю з Тетяною Космедою] / Оксана Жила // Час і події. - 2009. - № 44. - 05 листопада.

10. Жлуктенко Ю. О. Українсько-англійські міжмовні відносини : Українська мова у США і Канаді / Ю.О. Жлуктенко; Київ. ін-т нар. господарства. - К. : Вид-во Київ. ун-ту, 1964. - 168 с.

11. Заява Українського католицького університету з приводу Постанови № 642 Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до Положення про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів» / о. Борис Гудзяк // Час і події. - 2010. - № 32. - 11 серпня; Принципова позиція УКУ / о. Борис Гудзяк // Свобода. - 2010. - № 34. - С. 3.

12. Караванський С. Віз поперед коня / Станіслав Караванський // Свобода. - 1993. - Ч. 56. - С. 2; Свобода. - 1993. - Ч. 57. - С. 2; Колісник Р. Українська «солов'їна» мова для солов'їв чи для народу? / Р. Колісник // Свобода. - 1993. - Ч. 97. - С. 2; Караванський С. Правильне написання «незалежности» / Станіслав Караванський // Свобода. - 2013. - № 34. - С. 7.

13. Караванський С. Чи знайдеться в Україні козак? / Святослав Караванський // Свобода. - 2013. - Ч. 19. - С. 7.

14. Качковський Л. Проблема мови в Україні чи проблема менталітету українців? / Лесь Качковський // Час і Події. - 2010. - № 10. - 11 березня.

15. Корнійчук М. За лекцію російською - звільнення / Марина Корнійчук // Час і події. - 2008. - № 27. - 03 липня.

16. Лозинський А. Наша мова - наша зброя / Аскольд Лозинський // Свобода. - 2014. - № 41. - С. 5.

17. Олександр Пономарів : «Чому триває правописна війна»? [Інтерв'ю] / Бі-Бі-Сі // Міст. - 2014. - 27 лютого.

18. Під АП відбулася акція на захист української мови // Міст. - 2014. - 13 листопада.

19. Романчук О. Українська ідентичність : проблем більше, ніж здобутків / Олег Романчук // Час і Події. - 2007. - № 20. - 17 травня; Гонський В., Надоша О. Мова як чинник формування людини і нації / Володимир Гонський, Олег Надоша // Час і Події. - 2007. - № 18. - 03 травня; Тимощук Ю. Двомовність чи повзуча агресія / Юрій Тимощук // Час і Події. - 2009. - № 47. - 26 листопада; Зьобро О. Лише українці вміють «їстоньки» і «кохатоньки». А росіянин сам не «побєдит» / Оксана Зьобро // Час і Події. - 2012. - № 7. - 15 лютого.

20. Томків Я. Чи буде в Ялті ще одна українська школа? / Ярослав Томків // Час і події. - 2008. - № 1. - 03 січня; Зозуля О. Проблема мовної освіти в Україні / Ольга Зозуля // Час і події. - 2009. - № 45. - 12 листопада.

21. У Києві відбулася правописна конференція / Пресова референтура НТШ-А // Свобода. - 1998. - Ч. 14. - С. 1; Гумецька А. Правописна конференція у Києві / Ася Гумецька // Свобода. - 1998. - Ч. 20. - С. 2; Свобода. - 1998. - Ч. 21. - С. 2-3.

22. Фаріон І. Людину видно по словах, бика по рогах, а депутата… / Ірина Фаріон // Час і Події. - 2006. - № 29. - 20 липня.

Анотація

УДК 930.22

Мовна проблематика в інформаційному просторі українців США. Біловус Леся Іванівна Кандидат філологічних наук, доцент кафедри документознавства, інформаційної діяльності та українознавства Тернопільського національного економічного університету. Тел.: 096 915 43 42, e-mail: kaputcinbil@rambler.ru

Стаття присвячена висвітленню мовних питань в україномовній періодиці США. Розглянуто різні аспекти порушеної проблеми: культура мови, функціонування правопису. Особливу увагу приділено публікаціям, що стосуються мовної ситуації на материковій Україні.

Ключові слова: мова, українська діаспора, ідентичність, інформаційний простір

Аннотация

Языковая проблематика в информационном пространстве украинцев США. Биловус Л.И., к. Филол. н., доцент.

Статья рассматривает языковые вопросы в украиноязычной периодике США. Рассмотрены различные аспекты затронутой проблемы: культура речи, функционирование правописания. Особое внимание уделено публикациям, касающимся языковой ситуации на материковой Украине.

Ключевые слова: язык, украинская диаспора, идентичность, информационное пространство

Annotation

Language issues in Ukrainian information space US. Belovus Lesia Ivanivna Ph.D. in Philology, Associate Professor of the Department of Documentation, Information Activity and Ukrainian Studies of the Ternopil National University of Economics

The article is devoted to coverage of issues in Ukrainian-language periodicals USA. Different aspects of the problems are raised: language culture, function a spelling book. Particular attention is paid to publications about the language situation in mainland Ukraine.

Keywords: language, Ukrainian diaspora, identity, information space

Размещено на Allbest.ru