Гендерна репрезентація українського мовного простору

Размещено на http://www.allbest.ru/

Гендерна репрезентація українського мовного простору

Біловус Л.І.

Анотація

Стаття присвячена репрезентації гендеру у вітчизняному мовному просторі. Подається розуміння гендеру як безперервного процесу продукування суспільством відмінностей у чоловічих і жіночих ролях, ментальних й емоційних характеристиках та у мовленнєвій поведінці.

Ключові слова: гендер, маскулінність, фемінність, мовна поведінка, «жіноча і чоловіча» субкультури.

Аннотация

Статья рассматривает презентацию гендера в украинском языковом пространстве. Сделаны попытки представления гендера как нескончаемого общественного процесса продуцирования отличий мужских и женских ролей, ментальных и емоциональных характеристик, а также отличий на речевом уровне.

Ключевые слова: гендер, маскулинность, феминность, языковое поведение, «женская и мужская» субкультуры.

Annotation

The article is dedicated to gender representation in native language extension. The concept of gender as a continuous process of the production by society the differences between masculine and feminine roles, mental and emotional characteristics and in language behaviour is given here.

Keywords: gender, masculine, feminine, language behaviour, “female and male” subcultures.

Поняття "гендер" в українську мову ввійшло відносно недавно. Сьогодні цей термін використовується в гуманітарних науках "для відображення соціокультурного аспекту статевої приналежності людини" [8, с. 155]. Гендер так чи інакше присутній у всіх галузях нашого життя. Не є винятком і галузь лінгвістики. За останні десятиліття з?явилася велика кількість літератури, що займається проблемами репрезентації гендеру в мові (праці М.М. Дмитрієвої, А.В. Кириліної, О. Кісь, Луценко О., Піщуліної О.М., Ставицької Л. та ін..). Описуючи особливості цих досліджень, можна скористатися думкою О.Л. Камінської, котра пропонує їх розділити на два напрями. Так, перший напрям - гендерна лінгвістика, яка досліджує мову та мовленнєву поведінку із застосуванням гендерних методів, а об'єктом другого напряму - лінгвістичної гендерології - є вивчення категорії гендеру із застосуванням лінгвістичного інструментарію [3]. Однак не завжди між ними можна провести чітку межу. Справа ускладнюється тим, що в лінгвістику гендерна проблематика увійшла лише з кінця 90-х років ХХ ст., хоча з тих пір цей процес рухається надзвичайно швидкими темпами.

Оскільки питання, пов'язані з розробкою методики лінгвістичного дослідження гендеру та створенням інструментарію гендерних досліджень, сьогодні ставляться на чільне місце у вітчизняній лінгвістиці, у нашій статті ми спробуємо розглянути питання (звичайно, не претендуючи на повноту та всебічність), назву якого винесено в заголовок, опираючись при цьому на дослідження і вітчизняних, і закордонних спеціалістів.

Коли говорити про чоловіків і жінок, "чоловіче" і "жіноче", маскулінність і фемінність, будь-яка людина потрапляє у своєрідні лігвістичні пастки. Приклади сексизму можна простежити у багатьох мовах. Як приклад, літературний критик Н. Габриелян наводить назви професій. Так, в українській, російській мові жіночий рід на означення деяких професій існує швидше у зневажливому значенні -- "архітекторша", "президентша", "генеральша", "прем'єрка" та ін. Ця група слів відбиває погляд суспільства на жінку як на щось вторинне від чоловіка і створює певний психолінгвістичний ефект. По суті граматика у даному випадку виступає як засіб "вживлення в глибини свідомості думки про те, що жінка, яка займається такими професіями, є ніби пародією на чоловіка…" [2, с. 71]. Тим самим лінгво-культурологічний контекст переконує жінок і чоловіків у тому, що їхні ролі наперед визначені. Більше того, у більшості випадків у різних мовах саме поняття «людина» асоціюється винятково з чоловіком. Причому не тільки у філософському, але й у лінгвістичному плані. Наприклад, німецьке “Das Man”, англійське “A man”, французьке “Un homme” - означає і «людина», і «чоловік». А жінка при цьому не тільки не є суб'єктом, але й об'єктом філософського знання, сприймаючись як щось негативне.

Таким чином, лінгвістичний простір здійснює свій диктат стосовно представників обох статей, формуючи "стандартизовані уявлення про моделі поведінки і риси характеру, що відповідають поняттям "жіноче" і "чоловіче"" [1, с. 17]. гендер мовний емоційний жіночий

За кордоном проблемне поле досліджуваного нами питання розроблено досить добре. У лінгвістиці можна виділити два основні підходи до даної теми: перший базується на теорії домінування (Див.: Fishman, 1983; Lakoff, 1973; Thorne and Henley, 1975; West and Zimmerman, 1975, 1983), другий -- на теорії відмінності (Див.: Cameron, 1989; Cheshire, 1982; Coates, 1987, 1995; Jones, 1980; Milroy, 1980).

З першим підходом пов?язані більш ранні гендерні дослідження лінгвістів. Так, американський дослідник Робін Лакофф зробив висновок, що жінки розмовляють так званою "безвладною мовою", який визначається відсутністю авторитету. Для такої мови характерні нерішуча інтонація, пом?якшені вульгарні вирази, твердження, сформовані як питання. Внаслідок цього така мова отримала назву "жіночий стиль". Критики такого підходу цілком справедливо відмічають, що такі висновки базуються лише на власній авторській інтуїції, а зовсім не на емпіричних даних.

Альтернативним підходом до аналізованої проблеми є теорія відмінностей, яка з'явилася як критична відповідь на теорію домінування. Представники цього підходу уникають постійного порівняння жіночих норм мовної поведінки з чоловічими нормами. Замість цього метою стає вивчення використання жінками мови в їх власних термінах. Такі дослідження тяжіють до виділення різних типів груп, в яких взаємодіють чоловіки і жінки. У межах цього підходу лінгвісти пояснюють гендерні відмінності через виділення і розмежування суто "жіночої" та "чоловічої" субкультур.

Однак два вищеназвані підходи не виключають один одного. В обох є спільні елементи, що пов'язані з концептуалізацією поняття "гендер". По-перше, обидва підходи "характеризуються майже винятковою проблематизацією жінок" [10, с. 10]. Це означає, що гендер використовується як синонім слова «жінка». Як результат, ми дуже мало знаємо про чоловіків і маскулінність. По-друге, обидва підходи мають справу «з поняттям гендеру, що базується на бінарній опозиції» [10, с. 11]. Це означає, що неминучою гіпотезою багатьох досліджень стає твердження, згідно з яким чоловіки і жінки істотно різні, і ця апріорна відмінність відбивається у використанні ними (зовсім протилежно) мовних засобів. При цьому з поля зору випадає дуже важливий факт: обидві статі використовують одні і ті ж лінгвістичні ресурси. Нарешті, має бути визначений певний ступінь подібності чи схожості у мовленні чоловіків і жінок, інакше сама ситуація їх спілкування буде неможливою. Таким чином, імпліцитне припущення про те, що чоловіки і жінки є бінарними протилежностями, і що мова виступає символічним відображенням цієї опозиції, є глибоко проблематичним як із точки зору мови, так і з точки зору гендеру.

На сьогодні більшість учених визнає складні діалектичні взаємозв'язки між мовою і соціумом (Сапір-Уорф, Халлідей, Леві-Стросс, Верон, Лотман, Петров та ін.). Серед різноманітних аспектів цих взаємозв'язків, безперечно, може бути (додамо - має бути) виокремлений і гендерний аспект.

Вивчення мови у термінах «чоловічого» і «жіночого» привело багатьох учених (див.: Cameron, Kiesling, Gill, Skeggs та ін.) до усвідомлення марності пошуків спрощених паралелей між мовою, з одного боку, і гендером, з іншого. Це обумовлено тим, що гендер пов'язаний з виявом особливого у поведінці. Для розуміння гендеру необхідно враховувати соціокультурний фон. Зокрема, уявлення про мужність і жіночність дуже сильно відрізняються у різних культурах, що у свою чергу приводить до варіативності норм мовленнєвої поведінки чоловіків і жінок.

Таким чином, гендер змінюється, як варіативно, так і контекстуально. Тоді стає зрозуміло, чому «існує дуже мало узагальнень, які можуть бути зроблені стосовно формальних, структурних аспектів мови однієї статі як протилежних мові іншої статі» [10, с. 22]. Таке припущення висновується із розуміння, що маскулінність і фемінність (мужність і жіночність) насправді не є протилежними, а діалектично пов'язаними категоріями, які ще й не є чимось стабільно зафіксованим. Навпаки, це соціальні процеси.

Мова - не просто дзеркало гендеру, саме вона допомагає його творити, стаючи одним із способів предтечі гендеру. Він не є незмінним станом буття людини. Гендер - це перш за все певний набір практик, дій. Він виконується людьми, причому у різних ситуаціях по-різному. Якщо провести лінгвістичну аналогію, то можна сказати, що гендер - це не іменник, а дієслово. З методологічної точки зору потрібно відзначити, що при вивченні лінгвістичних процесів конструювання гендерних ідентичностей мова не повинна визначатися лише розмовними конструктами, адже об'єктом дослідження може бути також письмовий чи візуальний текст.

Оскільки гендерні ідентичності не є чимось фіксованим, то, відповідно, і лінгвістичні ресурси, що використовуються для їхнього конструювання, теж не можуть бути однаковими в різних ситуаціях. Гендерні значення, що асоціюються з певними лінгвістичними ресурсами, не є самі по собі атрибутами структур мови. Це пояснюється двома причинами. По-перше, для чоловіків і жінок цілком можливо робити одні і ті ж речі, які, однак, називаються й оцінюються по-різному. По-друге, гендерні значення мовних засобів і відповідно форми вираження цих значень можуть змінюватися. Так, наприклад, лайливі вислови, вульгаризми, сленг (що традиційно вважалися чоловічим лінгвістичним простором) не можуть розглядатися як типово маскулінний тип мислення, оскільки жінки ці форми використовують роками, причому сьогодні, на жаль, все частіше.

Що ж до когнітивних здібностей, то немає жодних підстав говорити про те, що у жінок вони відсутні. Але певна специфіка все ж є. У літературі часто розрізняють чоловічий і жіночий типи пізнання або чоловічий і жіночий типи знання. Іншими словами, гносеологічний образ у чоловіків та жінок - різний. Для першого характерні аналітичність, раціональність, об'єктивність, абстрактність. Жіночий зразок письма - це ірраціональне поле смислів, емоційність, емпатична співпричетність до природи - об'єкта наукового аналізу.

Не можна також не згадати про те, що виконання чоловіками і жінками гендерних ролей передбачає використання тих мовних засобів, які вони сприймають як притаманні для їхньої гендерної групи. Так, наприклад, «дві статі одягаються таким чином, який відповідає гендерним експектаціям» [10, с. 23]. Так само чоловіки і жінки здійснюють відбір мовних засобів відповідно «до правил статі». Саме тому, незважаючи на сучасну хаотичність у традиціях, манера говорити чи манера одягатися все ще асоціюються з однією чи іншою статтю (хоча, звичайно, ці манери можуть бути не прийняті якоюсь групою чи індивідом). У цьому смислі бінарна опозиція, що асоціюється з маскулінністю і фемінністю, досить реальна і доречна при обговоренні гендерної поведінки.

Отже, чоловіки намагаються говорити такою мовою, яку вони розглядають як типову або таку, що відповідає чоловікам; жінки ж намагаються говорити мовою, яку вони розглядають як типову або таку, що відповідає жінкам. Вагомішим, можливо, є те, що чоловіки будуть уникати тієї манери мовлення, яку сприймають як типово жіночу, а жінки будуть уникати тієї, яку сприймають як типово чоловічу.

Тобто в аналізі проблеми, що порушена у статті, центральним, на наш погляд, є розуміння гендеру як безперервного процесу продукування суспільством відмінностей у чоловічих і жіночих ролях, ментальних й емоційних характеристиках, нарешті, у мовленнєвій поведінці. При цьому гендерні ролі і норми не мають універсального змісту і значно варіюються у різних суспільствах. Тому потрібно відмовитися від пошуку тривіальних структурних відображень у мові всього, що може бути, як ми думаємо, типово «чоловічим» чи «жіночим». Не існує «чоловічої мови» чи «жіночої мови». Це, однак, зовсім не означає, що поняття «відмінність» не відіграє ролі у вивченні гендеру і мови. Необхідно лише перенести акценти з «гендерних відмінностей» на «відмінності, що створює гендер».

Література

1. Воронина О.А., Клименкова Т.А. Гендер и культура // Женщины и социальная политика (гендерный аспект): Сб. ст. / РАН, Институт соціально-экономических проблем народонаселення. - М., 1992. - С. 10-20.

2. Габриэлян Н.М. Всплывающая Атлантида (медитации на тему феминизма) // Материалы первуй Российской летней школы по женским и гендерным исследованиям «Валдай-97». - М.: МЦГИ, 1997. - С. 70-75.

3. Гендерные исследования в языкознании (к проблеме становления метода): Доповідь О.І. Горошко // Текст и коммуникация. - М., 1990.

4. Гендерный фактор в языке и коммуникации. - Иваново: ИвГУ, 1999.

5. Кирилина А.В. Гендер: лингвистические аспекты. - М.: Изд-во "Институт социологии РАН", 1999.

6. Соссюр Ф. Заметки по общей лингвистике / Пер. с фр.; Общ. ред., вступ. ст. и коммент. Н.А. Слюсаревой. - М.: Прогресс, 1990. - 280 с.

7. Трощенко Е.Е. Некоторые аспекты изучения проблемы «Язык и гендер» в англоязычной специальной литературе // Язык и социум: Материалы Международной научной конференции, 5-7 декабря 1997 г. - Мн.: Белгосуниверситет, 1998. - С. 139-140.

8. Янчук Е.И. Гендер // Новейший философский словарь / Сост. А.А. Грицанов. - Мн.: Изд. В.М. Скакун, 1998. - С. 155-157.

9. Cameron D. Performing Gender Identity: Young Men's Talk and Construction of Heterosexual Masculinity // Language and Masculinity / Edited by Johnson S. and Meinhof U.H. - Blackwell Publishers, 1997. - P. 45-63.

10. Johnson S. Theorizing Language and Masculinity: A Feminist Perspective // Language and Masculinity / Edited by Johnson S. and Meinhof U.H. - Blackwell Publishers, 1997. - P. 3-45.

Размещено на Allbest.ru