Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний університет імені В.Н.Каразіна

УДК 81-112:81'34+81'366=161.2

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Мовні особливості почаївського стародруку “Книжиця для господарства” 1788 р. (Фонетика. Морфологія)

Спеціальність 10.02.01 - українська мова

Харків - 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української мови Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник:

кандидат філологічних наук, доцент Венєвцева Любов Василівна, Харківський національний університет імені В.Н.Каразіна, доцент кафедри української мови.

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор Коломієць Лідія Іванівна, Харківський державний економічний університет, професор кафедри українознавства;

кандидат філологічних наук Абраїмова Тетяна Вікторівна, Харківський національний автомобільно-дорожній університет, доцент кафедри українознавства.

Провідна установа: Дніпропетровський національний університет, кафедра української мови, Міністерство освіти і науки України, м. Дніпропетровськ.

Захист відбудеться “___” квітня 2003 р. о ___ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.051.07 у Харківському національному університеті імені В.Н.Каразіна за адресою:

61077, м. Харків, майдан Свободи 4, ауд. ІІ-37.

Із дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна за адресою:

61077, м. Харків, майдан Свободи 4.

Автореферат розісланий “___” березня 2003 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Н.І.Гноєва

АНОТАЦІЯ

Литвиненко О.О. Мовні особливості почаївського стародруку “Книжиця для господарства” 1788 р. (Фонетика. Морфологія). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.01 - українська мова. - Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна, Харків, 2002.

У дисертації проаналізовано графічну, фонетичну та морфологічну системи української мови кінця XVIII ст. на матеріалі “Книжиці для господарства”. Розглянуто явища вокалізму й консонантизму, а також особливості іменної та дієслівної словозміни. Простежено співвідношення загальномовних норм та діалектних явищ, визначено ступінь нормованості фонетичної та морфологічної систем досліджуваного періоду. Проведені дослідження показують, що фонетичні та морфологічні риси пам'ятки засвідчують високий рівень відповідності нормам сучасної української літературної мови, а наявність живомовних елементів зумовлена побутовим призначенням пам'ятки. Окремі діалектні особливості вказують на зв'язок тексту з волинсько-подільськими говорами і впливом польської мови.

Ключові слова: вокалізм, графіка, діалект, історична морфологія, історична фонетика, консонантизм, літературна мова, норма, стародрук.

АННОТАЦИЯ

Литвиненко О.А. Языковые особенности почаевского старопечатного издания “Книжиця для господарства” 1788 г. (Фонетика. Морфология). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 - украинский язык. - Харьковский национальный университет им. В.Н.Каразина, Харьков, 2002.

В диссертации проанализированы графическая, фонетическая и морфологическая системы украинского языка конца XVIII в. на материале «Книжиці для господарства». Рассмотрены явления вокализма и консонантизма, а также особенности именного и глагольного словоизменения. Прослежено соотношение общеязыковых и диалектных явлений, определена степень нормированности фонетической и морфологической систем исследуемого периода. Проведенные исследования показывают, что фонетические и морфологические черты памятника свидетельствуют о высоком уровне соответствия нормам современного украинского литературного языка, а наличие разговорных элементов обусловлено бытовым назначением издания. Отдельные диалектные особенности указывают на связь текста с волынско-подольскими говорами и влиянием польского языка.

Ключевые слова: вокализм, графика, диалект, историческая морфология, историческая фонетика, консонантизм, литературный язык, норма, старопечатное издание.

ABSTRACT

Lytvynenko O.O. Language peculiarities of Pochayv incunabulum “Knyzhytsia dla Hospodarstwa” 1788. (Phonetics. Morphology). - Manuscript.

The dissertation for a candidate's degree by speciality 10.02.01 - Ukrainian language. - Kharkiv national university, Kharkiv, 2002.

The graphical, phonetic and morphological systems of Ukrainian language at the end of the XVIII-th century on the material of “Knyzhytsia dla Hospodarstwa” have been researched. The study of this topic conditions the consideration of its certain aspects: the language features of the incunabulum chosen in the context of the previous investigations of the analogical texts; the peculiarities of the language elements correlation that in modern Ukrainian language are perceived as the common-spoken and dialect; the interferential character and the connections between the Ukrainian and Polish languages. The period of the end of the XVIII century is significant for the linguistic study because at that time the process of the alive people's spoken language fixation in the literature has been formed. It makes possible to recognize the main regularity of reflection the Ukrainian phonetic system by the means of Latin alphabet, to discover the correlation between the standard and dialect features in the domain of vocalism, consonantism, and morphology, to figure out the connection between Ukrainian and Polish languages and to define their fixation in the text. “Knyzhytsia dla Hospodarstwa” reflects the main features of conversion regularities from old Ukrainian written language to the new standard language based upon the colloquial character. Unlike the act documents for which the use of the fixed stamps, official lexis was inherent that was peculiar to the official-business Ukrainian language style of that time, the investigated text has the common-speech tendency. It was demanded with the earmarking of the incunabulum: it was supposed to be used as a read-book at schools, be an advisor for the wide number of the readers, that caused the presence of the colloquial lexis in the text, the fixation of the grammar forms spread in the Pochayv area and reflection of the main phonetic features existing at the territory where the incunabulum was published. Despite “Knyzhytsia's” orthography is of the etymological base; the colloquial elements appear in the text fixated by the graphics. Comparison of the two parts of incunabulum represents the level of dialect and common language elements depending on the communication tendency, and on the base of quality and quantity characteristics it allows to state that phonetics and morphology systems of Ukrainian language at the end of the XVIII century can be characterized as totally formed on the colloquial base and represent the high level of corresponding to the modern language standards. The incunabulum researched, as well as the most Ukrainian written texts of the XVII - XVIII centuries that come from the South-Western and South-Eastern dialects, indicates the main transition regularities of the old Ukrainian literary-written language to the new colloquial-based standard language. It has to be stated that the dialect features represented in the investigated text do not give the narrow dialect meaning to the incunabulum's language, and only indicate its connection with the Volyn and Podillya dialects, and allow to define the compilers' origins. The presence of the Polish elements can be explained with the extra-language reasons, such as the close contact of Ukrainian and Polish languages at the territory of the Western dialects in the XVIII century, the spreading of the Polish language among the wide social groups etc. It should be outlined that the comparison of certain phonetic, orthographic and lexis features represented in the Cyrillic and Latin parts of the text has not only proved O.Horbatch's assumption as to the different dialect bases of those two parts, but also allows to state that the compilers of the two parts were different people. The small number of the archaic grammar forms in “Knyzhytsia” along with the prevalent quantity of the forms inherent for the modern standard Ukrainian language and South-Western dialects gives the evidence that at the end of the XVIII century the nomen and verb word-forming systems have had the modern type. The results obtained make it possible for a modern researcher to study deeply the coming into being of the phonetical and morphological norms in the common Ukrainian spoken language of the period investigated. The research results may be used as the methodic variant of the analogical investigations in modern linguistics.

The key words: consonantism, dialect, graphics, historical morphology, historical phonetics, incunabulum, norm, standard language, vocalism.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДОСЛІДЖЕННЯ

український мова морфологічний діалектний

Дисертаційна робота присвячена аналізу графічних, фонетичних та морфологічних особливостей “Книжиці для господарства”. Висвітлення цієї теми передбачає такі аспекти, як вивчення мовних рис обраного стародруку в контексті попередніх досліджень аналогічних пам'яток; з'ясування особливостей співвідношення мовних елементів, що в сучасній українській мові сприймаються як загальномовні та діалектні; урахування характеру інтерференції та зв'язків української й польської мов.

Період кінця XVIII ст. важливий для лінгвістичного дослідження тому, що в цей час відбувається процес закріплення в літературі живого народного мовлення. Поширення освіченості в Україні в XVII - XVIII ст. сприяє пожвавленню попиту на літературу світського характеру - як художнього, так і побутового змісту (лікарські та господарські порадники, травники тощо), а їхня мова відбиває тогочасні особливості розмовної української мови. Одним із таких порадників, що вийшов друком у 1788 р. в Почаївській лаврі, є “Книжиця для господарства”; він мав на меті, окрім основного призначення, слугувати ще й шкільною читанкою.

Актуальність теми зумовлюється необхідністю поглибленого вивчення історії української мови XVIII ст. як доби формування сучасних літературних норм. Актуальність роботи вбачаємо і в тому, що подібні дослідження здебільшого базуються на текстах, писаних кирилицею, правопис яких, етимологічний за своїм характером, часто приховував живомовні особливості. Можливість зіставлення однакових текстів, поданих у досліджуваній пам'ятці кирилицею й польською латинкою, дозволить глибше й чіткіше виявити живомовні фонетичні особливості. Матеріал, записаний латинським алфавітом, охоплено лише частково. Відчувається певна недостатність досліджень із фонетики та морфології на конкретному історичному зрізі розвитку мовної системи. Наша робота має на меті певною мірою заповнити зазначену лакуну в історії української літературної мови з урахуванням міжмовної інтерференції.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами: дисертація виконана в рамках державної програми “Аналіз системи рівнів української мови XVІІ - ХХІ століть”, розроблюваної кафедрою української мови Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна.

Метою дослідження є визначення та характеристика фонетичних і морфологічних явищ, притаманних українській мові кінця XVIII ст. на території навколо Почаєва, а також з'ясування специфіки передачі її рис на письмі у “Книжиці для господарства” засобами кириличної та латинської графіки. Для досягнення поставленої мети необхідно виконати такі завдання:

o проаналізувати систему графіки, спираючись на зіставлення кириличного та латинського правопису та особливостей відтворення фонологічних явищ тогочасної української мови засобами різних алфавітів;

o визначити основні риси вокалізму і консонантизму пам'ятки, виділити явища, що стали нормативними для сучасної української мови або функціонують у ній як діалектні;

o проаналізувати морфологічну систему мови стародруку, встановити характер співвідношення нормативних і діалектних рис у ділянці морфології;

o розглянути характер зв'язку між українською і польською мовами та деякі аспекти їх інтерференції наприкінці XVIII ст. на території, з якої походить пам'ятка.

Для реалізації поставлених завдань у роботі використано такі методи дослідження: описовий метод застосовувався для розгляду фонетичних і морфологічних рис пам'ятки, що в сучасній мові функціонують як нормативні та діалектні; статистичний метод дозволив показати кількісне співвідношення між діалектними та загальномовними явищами й визначити у відображенні окремих живомовних рис на письмі певні тенденції, які можна схарактеризувати як правописні правила та відхилення від них; порівняльний метод дав можливість виявити специфіку реалізації певних фонетичних рис пам'ятки засобами кириличної і латинської графіки, з'ясувати особливості інтерференції української та польської мов; вивчення характеру функціонування діалектних елементів у системі вокалізму, консонантизму та словозміни передбачало залучення методів лінгвістичної географії.

Об'єктом дослідження є фонетична і морфологічна системи української мови кінця XVIII ст. на біляпочаївській території.

Предметом нашого дослідження є графічні, фонетичні та морфологічні особливості мови почаївського стародруку “Книжиця для господарства” 1788 р., опублікованого О.Горбачем у збірнику “Пам'ятки мови, ч.1” (Мюнхен, 1985).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше було здійснено лінгвістичний аналіз досліджуваного стародруку на матеріалі фотокопії оригіналу, а не копії, опублікованої М.Возняком у “Записках НТШ” (Т.122, 1915), де текст пам'ятки було передано “гражданкою”, усі прийменники штучно написано окремо, а префікси - разом зі словами, діакритичні знаки відсутні. Можливість оперування саме оригіналом (у нашому випадку - фотокопією) зі збереженням усіх графічних особливостей тексту дає змогу виявити як загальномовні, так і діалектні фонетичні риси шляхом зіставлення реалізацій конкретних звукових явищ засобами двох графічних систем. Нарешті, виконана робота дозволяє схарактеризувати морфологічну систему волинсько-подільських говорів української мови XVIII ст., виділити риси, що на сучасному етапі вважаються нормативними і діалектними, а також доповнити дослідження в напрямку діахронної фонології та морфології.

Теоретичне значення виявляється в напрацюванні методики дослідження фонетичних та морфологічних явищ у мові певного періоду, аналізу взаємодії діалектної, загальномовної та іншомовної складових у період формування літературних норм.

Практичне значення: результати роботи можуть застосовуватись у практиці вищих навчальних закладів для укладання відповідних спецкурсів і збірників вправ з історичної фонетики та граматики; залучатись як допоміжні матеріали для дослідження питань історичної діалектології. Опрацьовані дані дозволяють показати відтворення системи української фонетики кінця XVIII ст. засобами латинської графіки, що може використовуватися для вивчення принципів українського правопису.

Особистий внесок здобувача становить статистичне опрацювання матеріалу, виявлення основних рис вокалізму пам'ятки, притаманних сучасній літературній українській мові та волинсько-подільській групі її говорів, шляхом зіставлення фіксації цих явищ засобами кириличного правопису та латинської графіки.

Апробація результатів дисертації: основні положення та результати дослідження обговорювалися на Міжнародній науковій конференції “Традиції Харківської філологічної школи. До 100-річчя від дня народження М.Наконечного” (Харків, 2000), Міжнародній науковій конференції “Українське і слов'янське мовознавство” (Ужгород, 2001), Всеукраїнській науковій конференції “Проблеми загальномовної та ареальної семантики” (Луганськ, 2001), Міжнародній науковій конференції до 70-річчя проф. С.В.Семчинського “Наукова спадщина професора С.В.Семчинського і сучасна філологія” (Київ, 2001) та Всеукраїнській науковій конференції, присвяченій 100-річчю А.А.Москаленка “Наукова спадщина професора А.А.Москаленка і сучасне мовознавство” (Одеса, 2001), у наукових семінарах кафедри української мови Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна. Основні положення дисертації викладено в 5 публікаціях.

Структура роботи: дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів і висновків (обсяг повного тексту - 183 сторінки). Бібліографія налічує 356 позицій.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі “Проблеми дослідження історичних пам'яток української мови” здійснено огляд вітчизняної та зарубіжної літератури з історичної фонетики та морфології української мови, з'ясовано особливості вивчення пам'яток давнішого періоду (XV - XVII ст.) та періоду формування нової української літературної мови (кінець XVIII ст.), визначено місце досліджуваного стародруку серед аналогічних тогочасних пам'яток історії української мови.

Особлива наукова зацікавленість питаннями історії української мови спостерігається з середини XIX ст. та на початку XX ст., коли староукраїнські пам'ятки масово готувалися до друку й видавалися. Історія лінгвістичного вивчення проблем фонетичної системи української мови за пам'ятками різних періодів започатковується працями О.О.Потебні “О звуковых особенностях русских наречий” (1865), “Заметки о малорусском наречии” (1870), П.Г.Житецького “Описание Пересопницкой рукописи XVI в.” (1876), “Очерк звуковой истории малорусского наречия” (1876), “Очерк литературной истории малорусского наречия” (1889), А.Ю.Кримського “Украинская грамматика” (1907), у яких докладно проаналізовано фонетичні особливості багатьох староукраїнських пам'яток XVI - XVIII ст., а також простежено нормування живої мови в процесі взаємодії живої народної та книжно-писемної мов.

У 20-30 рр. XX ст. дослідження пам'яток історії української мови переважно стосувалися питань фонетики й морфології, причому коло самих пам'яток було обмежене. У той час з'являються й монографічні праці з історичної фонетики, у яких здійснюються спроби ввести в науковий обіг нові фактичні матеріали, зокрема “Нариси з історії української мови” І.С.Свєнціцького (1920), де представлено чимало нових даних зі староукраїнських пам'яток, серія статей “Порівняльно-історичні уваги до українського наголосу” Л.А.Булаховського (1928), “Спроба пояснити процес зміни о, е в нових закритих складах у південній групі українських діалектів” О.Курило (1928) та ін. Ці праці є, безперечно, цінними з погляду методики дослідження української фонетики, адже в них висвітлено особливості формування і розвитку української мови на різних історичних етапах, починаючи з явищ праслов'янського періоду, подано зіставлення функціонування живої мови з фактами її відбиття в писаних пам'ятках.

У галузі морфології першу спробу цілісного аналізу з певними історичними коментарями було зроблено в працях О.Огоновського “Studien auf dem Gebiete der ruthenischen Sprache” (Львів, 1880), “Граматика руского языка для школ середних” (1889), однак вони були побудовані на порівняно бідному фактичному матеріалі. У перші десятиліття ХХ ст. з'являються спроби загальних оглядів історії української мови, які включають і морфологію, вивчення історичної морфології української мови стало на один рівень з аналогічними дослідженнями інших слов'янських мов; протягом 60-70-х років з'являється чимало праць, присвячених вивченню історичної морфології української мови, зокрема “Історична морфологія української мови” С.П.Бевзенка (1960), “Нариси з історичної морфології української мови” С.П.Самійленка (1964 - 1970), “Система словозміни української мови на матеріалі пам'яток XVI ст.” І.М.Керницького (1967), “Структура українського дієслова” В.М.Русанівського (1971), “Іменник в українській мові” І.Г.Матвіяса (1974), “Прикметник в українській мові” А.П.Грищенка (1978) та ін. У галузі словозміни та словотвору ґрунтовне дослідження здійснила Л.Л.Гумецька (“Нарис словотворчої системи української актової мови XIV-XV ст.”, 1958 р.). У 1978 р. вийшла перша з серії праць кількатомного видання “Історія української мови” - частина “Морфологія”, у якій узагальнено попередні опрацювання історичної морфології й залучено великий обсяг нового матеріалу з писаних пам'яток. Названі дослідження забезпечили необхідну основу для аналізу морфології пам'яток різних жанрів, історичних періодів, територіального походження.

Розглядати проблеми нормування української мови XVIII ст. не можна у відриві від аналізу особливостей її діалектної диференціації. Тут увагу мають привертати не лише явища, що стали нормативними, але й такі, що характеризували певні ареали діалектного поширення. Ґрунтовні дослідження широкого кола проблем знаходимо в загальних курсах Ф.Т.Жилка “Нариси з діалектології української мови” (1966), С.П.Бевзенка “Українська діалектологія” (1980), у працях Л.Л.Гумецької, І.М.Керницького, В.В.Німчука, Г.П.Півторака, О.І.Приступи, С.П.Самійленка, О.В.Царука та ін. Цінними з погляду методики вивчення фонетичних і морфологічних особливостей на основі їх графічної фіксації пам'ятками різних періодів є дослідження Л.В.Венєвцевої, Л.І.Коломієць, М.Ф.Наконечного, А.О.Свашенко. У плані вивчення особливостей української фонетики XVIII ст. на основі текстів, записаних латинкою, вагомий внесок становить дисертаційне дослідження Н.П.Маліневської. Серед зарубіжних досліджень слід відзначити праці Ю.Шевельова “Історична фонологія української мови” (1979) та “Передісторія праслов'янської мови: Історична фонологія спільнослов'янської мови” (1964), які одержали надзвичайно високу оцінку в наукових славістичних колах.

У науковій літературі вже приділялася певна увага окремим мовним особливостям “Книжиці для господарства” (зокрема, в дослідженнях М.Возняка, О.Горбача, А.Грищенка, І.Слинька), але ці праці фрагментарні і являють собою невеликі за обсягом статті або містять принагідні посилання на матеріали пам'ятки.

Розглянуті в цьому розділі дослідження створили достатній методологічний і фактографічний ґрунт для вивчення фонетики й морфології пам'яток української мови. Однак у них практично відсутній аналіз фонетичних і морфологічних явищ на основі зіставлення їх фіксації засобами латинської та кириличної графіки в писаних пам'ятках, що дозволило б точніше схарактеризувати мовні особливості досліджуваних джерел.

У другому розділі “Особливості графіки “Книжиці для господарства” визначено важливість дослідження графічних особливостей стародруку для подальшого вивчення фонетичних та морфологічних рис пам'ятки, що відкриває можливості з'ясування закономірностей уживання окремих графем для відображення результатів звукових процесів української мови, які відбулися на момент написання пам'ятки.

Графіка досліджуваної пам'ятки, як і багатьох пам'яток XVII - XVIII ст., не є внормованою, а вживання окремих кириличних літер на позначення тих самих звуків не є послідовним. В орфографії відображено вплив як традиційного письма, так і мовленнєвої практики, що взагалі було характерним для українських пам'яток досліджуваного періоду.

Дослідивши особливості графіки почаївського стародруку “Книжиця для господарства” (1788), можемо стверджувати, що кириличний правопис більш традиційний, латинський більш наближений до тогочасної живомовної практики.

Часто той самий звук у кириличній частині позначається кількома літерами, так, літери и та r позначають звук [и], причому написання
з и засвідчено в 70 % випадків: нa високихъ, жrлr; літери o та w - звук [о]: wdлoмoвaти, oбвзaти; для позначення того самого звукосполучення [jе] вживаються дві різні літери залежно від позиції в слові: на початку слова - e: eстъ, edинъ; усередині слів - g: зм гноgмъ та ін.

Багатофункціональною в “Книжиці”, як і в багатьох тогочасних пам'ятках, є буква ї, яка вживається для позначення звуків [и] (вимїй, которїй), [j] (мaїовимъ, гноїовой) та для позначення м'якості попереднього приголосного (злїоdомъ, пgрцїовихъ). Ця неоднозначність також свідчить про недосконалість староукраїнського правопису.

За традицією пишеться літера ъ у кінці слів після всіх букв, що позначають тверді приголосні: рaзъ, точaтъ; уживаються діакритичні знаки - паєрик (м) та камора (), - що переважно не мають ніякого дистрибутивного значення: нh, въ крaинh; по нadм горломм , хudнgтм.

Літера ь переважно вживається для позначення м'якості приголосних у кінці слів: бudь, хмhль, але й тут укладачі пам'ятки не уникли традиційних написань: хочь, опрочь і под. Усередині слів іноді м'якість приголосних передається за допомогою паєрика: uлмкr.

У пам'ятці графічно розрізняються звуки [г] та [ґ] за допомогою літер відповідно г та : огнь, въ гaлuзхъ; рuнтъ, uлкr; лат.: ohoс, w haіuziach; grunt, garnec.

Цінним для вивчення особливостей наголосу подільської говірки XVIII ст. є послідовне позначення наголошених голосних знаками оксія (/): кунь н чтъри нуги зчбвъ кuлгбти - та варія (\): зaвсgгdа, тогт - у кириличній частині. У латинковій частині наголоси не позначені.

Уживання великої літери в пам'ятці ширше, ніж у сучасному українському правописі. Окрім початку речень та сакральних слів, з великої літери пишуться слова - загальні назви людей, тварин, рослин, місяців та пір року: q Лhкaровъ, нa лій Конgви въ горло, въ Мaрцh мцh.

Незважаючи на те, що правопис “Книжиці” в основному продовжує давню орфографічну традицію, у тексті засвідчено певні живомовні риси, яких не могла не зафіксувати графіка. Так, у тексті відображено асиміляцію, дисиміляцію та спрощення в групах приголосних, буква и вживається на позначення українського звука [и]: били, с висиплg, чgтири, буква h позначає звук [і] будь-якого походження (з [h], [о], [е]): сhрки, сhлмлю, нa осhнь тощо.

Третій розділ “Фонетичні риси пам'ятки” присвячено аналізу систем вокалізму і консонантизму “Книжиці” та виявленню рис, що функціонують у сучасній українській літературній мові як нормативні та як діалектні. Почаївський стародрук 1788 р. “Книжиця для господарства” засвідчує властиві сучасній українській літературній мові риси в системі вокалізму.

Наявність початкового [о замість [je] засвідчена в 31 випадку, напр.: осgни, въ озgрh, w oseni, z olchowym. Однак майже в такій же кількості написань засвідчено [je] на початку слова в лексемі edинъ та похідних. Показово, що у відповідних розділах, писаних латинкою, знаходимо написання тільки з початковим о у словах odnak, odnoho, odno. Очевидно, ці приклади підтверджують спостереження, що діалектна база латинкової частини пам'ятки виразно пересунена до біляпочаївських околиць Волині - Західного Поділля. Приклади з початковим je в пам'ятках української мови, напевне, відбивають вимову, поширену й тепер у говорах південно-західного наріччя української мови.

На місці колишнього [к] виступає звук ['а, що за традицією ще позначається літерою : обтти, dgсть, кuпaйс.

У “Книжиці” виявлено 322 написання з повноголосними сполуками -оро-, -оло-, -ере- на місці колишніх *tort, *tolt, *tert, *telt: впgрgdъ, dgрgво, волосъ, виголоdити, боронити, въ dорогu та ін. Незважаючи на те, що пам'ятка походить із території, де активно вживалася польська мова, й у самій пам'ятці досить часто зустрічаються полонізми із характерними неповноголосними сполуками (47 написань), значна кількість нормативних із сучасного погляду написань засвідчує високий ступінь відбиття народнорозмовних рис у “Книжиці”.

У пам'ятках української мови XIV - XVII ст. відображене явище лабіалізації [е після шиплячих, хоча в більшості випадків g зберігається на письмі. У XVIII ст. частіше фіксується перехід [е в [о; чіткої системи, проте, не простежувалося й у цьому явищі. Ця фонетична риса засвідчена достатньою кількістю прикладів у “Книжиці”: жовтой, жонки, чорнu, czotyry, dрuчокъ, грuшокъ, hruszok, z hrubszoho, иншого. Однак цей процес відбито в досліджуваній пам'ятці непослідовно. Так, іноді у флексіях прикметників середнього роду за відсутності фонетичних умов знаходимо написання з о після шиплячих: волчоg, свинчоg, що є, очевидно, діалектною рисою подільських говорів, де вживаються ще й тепер подібні форми прикметників. І навпаки, за наявності відповідних фонетичних умов перехід е в о не відбувається: чgтири, прgdъ вgчgромъ, чgловhкъ. Очевидно, такі написання зберігаються за традицією, однак вони могли пояснюватись і діалектними причинами, адже в частині південно-західних говорів звук [е взагалі не лабіалізується. Не виключено також, що процес зміни [е на [о гальмувався живими контактами з західнослов'янськими мовами. Привертає до себе увагу те, що в поданій латинкою частині пам'ятки послідовно пишеться о в числівнику “чотири”: czotyry - відповідно до написань з g в кириличній частині, очевидно, тому, що діалектні основи цих двох частин є різними.

У досліджуваній пам'ятці відображено послідовний перехід h в і незалежно від наголосу, як і в сучасній українській літературній мові. Про те, що h передає саме звук і, свідчать такі незаперечні факти: а) уживання h на місці секундарного і з о, е в нових закритих складах: кhсточкою, сhллю, хмhль, колhсъ і под.; б) уживання h на позначення і в словах іншомовного походження: dgлhкaтнu, мhнgрaлg, фhолgтовa тощо. У латинковій частині цей звук послідовно передано літерою і: ricz, oblipy, odrizowaty тощо.

У “Книжиці для господарства” злиття етимологічних [ы, [і у звукові переднього ряду високого підняття [и відображене досить послідовно, уживання літер r та и вже зовсім не розрізняється: гоdинa, мило, посипъ, рибu. Зауважимо, що в досліджуваній пам'ятці звуки [і] та [и] виступають як вияви двох різних фонем, як і в сучасній українській літературній мові.

Притаманний сучасній українській літературній мові перехід [о, [е в [і у “Книжиці” засвідчений у 103 написаннях з h та и в нових закритих складах: нa спhdъ, гhdъ, попhлъ, чмhнь, нa осhнь. Поряд із тим, у 131 написанні в пам'ятці зустрічаються етимологічні о, g, напр.: бокъ, конь; въ вgчgръ, шgсть та ін. Традиційність таких уживань у “Книжиці” підтверджується тим, що в стародрукові зустрічається 52 написання (близько 22% від загальної кількості), у яких паралельно вживаються о, g та h і в тих самих позиціях. Крім того, сусідство польської мови сприяло збереженню етимологічного е в окремих словах, де в польській мові в такій позиції вживається е (jesieс, szeњж).

Ненаголошені [е та [и, очевидно, мали близьку вимову, про що свідчать такі написання у “Книжиці”, в яких спостерігається поплутання вживання літер и та g; напр.: синового - сgновu; нa високихъ - нa вgсокихъ, широкїй - szeroke. Часте поплутання на письмі літер, що позначають ненаголошені [е та [и, в українських пам'ятках XVII - XVIII ст., писаних латинкою, свідчить про близьку до сучасної вимову цих звуків.

У системі консонантизму досліджувана пам'ятка відбиває властиві сучасній українській літературній мові риси.

На місці колишніх *dj, *tj, *kt, *gt наявні звуки [ж, [дж, [ч: посaжgнrй, сadжaнg, хочg, pomocz, нa нhчъ. Лише тричі в стародрукові зустрічаються написання, що відбивають уплив старокнижної писемної традиції: нa ноmъ, gсли хоmgшъ; стрuжdgнномu.

У досліджуваній пам'ятці знаходимо 41 приклад уживання епентетичного л' після губних приголосних (як і в сучасній українській літературній мові): зроблgнu, випрaвлgтъ, зgмлh, скроплювaти. Поряд із цим п'ять разів зустрічаються написання без л у дієслівних формах 3 особи множини теперішнього і простого майбутнього часу: викормтс, с робтъ, любтъ, робтъ, підтримувані польською мовою (lubi№, robi№).

Наявність звуків [з', [ц', [с', що виникли з [г, [к, [х унаслідок другої палаталізації задньоязикових, є характерною рисою фонетичної системи української літературної мови, такі написання зустрічаються в “Книжиці” 32 рази: въ dорозh, въ нозh, по вgрсh, по wброцh. Слід зауважити, що ця риса відбита в досліджуваній пам'ятці послідовно й жодних відхилень від норм сучасної української літературної мови не виявлено.

У більшості випадків (близько 70%) на письмі відображено зміну л на ў: вовни, dовгg, жовтой, пhвквaрти, потовчи, бuвъ. Цей факт дозволяє стверджувати, що у XVIII ст. цей звук вимовлявся так само, як і в сучасній українській літературній мові. Як відомо, у староукраїнських пам'ятках зрідка траплялася й заміна на письмі літери в, що позначала відповідний етимологічний звук, на л, отже, в такій позиції, очевидно, однаково читали [ў як тоді, коли писали в (довго), так і тоді, коли відповідно писали традиційну літеру л (долго). Отже, хоча в пам'ятці зустрічаємо 21 написання за традицією: бaвgлни, волкъ, волни і под. - вважаємо, що ці слова вимовлялися з [ў].

Асиміляція приголосних широко засвідчена в “Книжиці”, напр., за способом творення: вишша, нижшg - та за голосом: скaжgнїй, схоdилa, звhтки, нa хрgптh, зdg, зdоровимъ. Асиміляція j із попереднім м'яким приголосним засвідчена у 50 прикладах подовження лише звука л' із подвоєнням на письмі, напр.: зhлл, сhлмлю, сhллю. У пам'ятці також відбито явища дисиміляції: mо, szczo, нaвхрgстм - та спрощення в групах приголосних: влaсною, мaслa, зaтисни, нa мhсцh, милa. Ці написання засвідчують високий рівень відповідності консонантної системи “Книжиці” сучасним літературномовним нормам.

У “Книжиці” засвідчено 16 написань слів із протетичним в перед [і<[о та [у, що співвідносяться з сучасною українською літературною нормою: вhвцh, вhсhмъ, вhспa, вuжъ, вuсaчъ. Однак у переважній більшості випадків (81 раз) протетичні в, г відсутні: всa, ohon, орhхъ. Дані “Книжиці” дозволяють припустити, що відсутність протетичних приголосних у говорах XVIII ст. була поширена південніше, ніж у сучасній українській мові.

Уживання звука [ф у словах іншомовного походження в пам'ятці цілком збігається з сучасним: dо фaбрики, фhолgтовa, fabryki. На підставі даних “Книжиці” можемо судити, що фонема /ф/ була досить поширеною у XVIII ст. на території південно-західних говорів української мови.

Чергування [у з [ў представлене поодинокими прикладами: qростgтъ - wroste, qdaютс, qdagтс - wdaiutsia, qмhшaвши - вмhшaй. Хоча ще не можна сказати, що це чергування залежить від попереднього звука, напр.: зrйdgтъ и qростgтъ, нa вgснu qdaютс, однак у частині пам'ятки, писаній латинкою, вже помітна тенденція до уникнення “зяяння”, напр.: zyide i wroste (c. 98), na wesnu wdaiutsia (c. 106), kotoryi wbyweњ (с. 108). Очевидно, це могло бути викликане більшою на той час послідовністю польської орфографії, ніж кириличного правопису, традиційний принцип якого ще часто приховував справжню вимову окремих звуків.

У “Книжиці для господарства” відображені й такі фонетичні риси, які притаманні подільським і волинським говорам південно-західної діалектної групи української мови, а також окремим її північним говіркам.

Переважна відсутність подовження приголосних унаслідок асиміляції з [j на письмі передається відсутністю подвоєння (в 39 написаннях): волосмъ, збожg, корhн, клочg.

Приголосний [р є послідовно твердим, усього виявлено 79 прикладів: гaрaчкa, dвh вgровки, dрuчокъ, нозdрr. Так само в сучасних окремих говорах південно-західної групи та в північних говорах непалатальна фонема /р/ не має протиставлення за твердістю - м'якістю.

Твердість приголосного [ц у суфіксі -ець спостерігаємо 27 разів: горнgцъ, конgцъ, нa пaлgцъ, пgрgцъ, mgdринgцъ. Проте в переважній більшості випадків (48 разів, що становить близько 58 % усіх написань із ц) зустрічаються написання букв , ю після ц, що свідчать про м'яку вимову ц', напр.: билиц, блошицю і под., які цілком відповідають фонетичним нормам сучасної української літературної мови.

У пам'ятці спостерігаємо окремі фонетичні явища, властиві польській мові, що проникли до тексту пам'ятки разом із численними полонізмами з польських джерел.

Приголосний [ц уживається на місці колишніх *tj, *gt: хоць бr, хоцъ бr, моцно, моцнrй, въ моцной, зъ моцною.

Неповноголосні сполуки ро, ло, ре пишуться на місці колишніх *tort, *tolt, *tert, *telt: въ прgdъ, острожнg, злотоголовъ, чрgзм, ostroїne, czrez.

Хоча в тексті “Книжиці для господарства” зберігається значна кількість традиційних написань, проте наявні риси живої мови відбивають загальну тенденцію розвитку використання народно-розмовних елементів в українській літературній мові кінця XVIII ст. і принаймні часткової передачі їх на письмі.

У четвертому розділі дисертації “Морфологічні особливості “Книжиці” аналізується словозміна самостійних частин мови та їхні категорії. Мовний матеріал, представлений у досліджуваній пам'ятці, є цінним з погляду вивчення морфологічної будови української мови XVIII ст., адже побутовий характер стародруку зумовив широке використання живомовних словоформ і фіксацію їх на письмі, що дає змогу з'ясувати основні особливості систем відмінювання та дієвідмінювання в розмовній українській мові того часу на біляпочаївській території. Зауважимо, що цей розділ роботи найбільший за обсягом, що було зумовлене самим характером аналізованого матеріалу.

У підрозділі “Іменник” досліджуються особливості категорій роду, числа, відмінка та парадигма відмінювання. Зазначимо, що категорія роду іменників переважно нічим не відрізняється від неї в сучасній українській мові. Винятки становлять слова, які в сучасній літературній мові мають жіночий рід, а в пам'ятці вжиті в чоловічому: zaлій wлhgмъ, вapи иzъ мaкuxoмъ. У дисертації розглядаємо особливості відмінювання іменників, об'єднавши досліджуваний матеріал за родами, оскільки й сучасні типи відмінювання в українській мові групуються в основному за родами і загалом є наслідком історичного процесу перерозподілу основ.

Досліджувана пам'ятка досить повно засвідчує відмінкові форми іменників, властиві сучасній українській літературній мові. Це розрізнення на семантичній основі закінчень _a, _ і _u, _ю в родовому відмінку однини іменників чоловічого роду: чgловhкa, зм волкa, сaмц; лadaнu, крохмалю; поширення закінчень _овh, _gвh в давальному відмінку однини іменників чоловічого роду: конgвh, воловh; досить послідовне вживання флексій _aмъ, _мъ; _aми; _aхъ, _хъ у давальному, орудному й місцевому відмінках множини іменників усіх родів, напр., чоловічого: волaмъ, конмъ; зм бhлками; въ зuбaхъ, о короликaхъ; жіночого: овцамъ; зм гaлuзкaми, жrлaми; въ aптикaхъ, въ овчaрнхъ; середнього: зъ вhdрaми, поdъ qхaми; въ очaхъ, по полхъ.

Серед діалектних рис, притаманних говорам південно-західної діалектної групи, у “Книжиці” виявлено такі: уживання закінчень _ови, _gви (поряд із _овh, _gвh) в давальному відмінку однини іменників чоловічого роду: псови, товaрови, волови, чgловhкови (більш точно вимову відтворюємо за латинковими написаннями: chlibowy); наявність флексії _и в родовому відмінку однини іменників жіночого роду колишньої *_і_основи: живности, dо тлuстости; збереження давньої флексії _g в іменниках середнього роду, утворених за допомогою суфікса _ьj(e): клочg, збожg, zboїe; наявність флексії -і після задньоязикового в називному відмінку множини іменників чоловічого роду: prutyki, remesnyki, robaki; уживання старих форм знахідного відмінка множини для іменників - назв істот: къ рaтовaти конh, воли, рaки ловити, сaмцh рhзaти, къ гuбити muрh.

Поряд із тим пам'ятка засвідчує окремі архаїчні риси в системі відмінювання іменників: наявність давнього закінчення _ий в родовому відмінку множини іменників колишньої *_і-основи: мишїй, грошїй; збереження форм двоїни окремих іменників колишньої *-а-основи в поєднанні з числівниками “дві”, “три” (наявність форм двоїни також можемо віднести до діалектних рис пам'ятки): dвh ложцh, нa три dобh.

Підрозділ “Прикметник” присвячено аналізу прикметникової парадигми мови “Книжиці”. У системі відмінювання прикметників у досліджуваній пам'ятці знаходимо багато спільного з сучасною українською мовою. У цьому підрозділі розглядаємо також особливості відмінювання порядкових числівників, які з формального погляду можна віднести до порядкових прикметників.

Виявлені в досліджуваній пам'ятці риси свідчать про те, що в кінці XVIII ст. система відмінювання прикметників практично повністю сформувалася, оскільки більшість прикметникових форм цілком відповідають нормам сучасної української літературної мови. Прикметники чоловічого роду в називному відмінку однини мають флексію -rй, _їй: бhлrй, вoлнrй, простїй; прикметники середнього роду в називному відмінку однини вживаються з флексією _g, -е: doвгg, орhховg, чgрвонg, orychowe; форми родового, давального й орудного відмінків не виявляють особливих відмінностей від сучасних нормативних: зм гuсчого, dgрgвного, dикого; молоdомu, скажgномu; гuсчrмъ, гuсчимъ, dобрrмъ, dобримъ; прикметники жіночого роду переважно мають у називному відмінку однини флексію -a для твердої групи та _, лат. _ia для м'якої: вgликa, зgлgнa, zeіena, вgрхн, werchnia, син; у знахідному відмінку прикметники жіночого роду в однині мають здебільшого флексію _u: нa цhлu, чистu, чорнu; орудний відмінок однини прикметників жіночого роду, як і в сучасній українській літературній мові, характеризується флексією -ою для твердої та м'якої груп: зимною, лhтною, овечою; у множині прикметники за родами, як і в сучасній українській літературній мові, не розрізняються: воли робочіи, прuтики моложaвїи свhжїи мaліи, нa пaрхи овчїи, жaбr воdнїи, блочкa duбовїи, iabіoczka dubowyi; непрямі відмінки множини не виявляють відмінностей від сучасних, напр., родовий: бзовrхъ, гhркихъ; давальний: dихaвичнимъ, зdоровимъ; орудний: duбовrми, жgлhзнrми; місцевий: нa вgсокихъ, в зdоровrхъ.

Серед рис, притаманних частині південно-західних і північних говорів, пам'яткою засвідчено такі: наявність скороченої форми знахідного відмінка однини прикметника чоловічого роду: листъ крuгли мagтъ; уживання прикметників середнього роду в називному - знахідному відмінках однини в нестягненій формі: бhлog, daвнog, duбobвog; місцевий відмінок прикметників чоловічого й середнього родів переважно виражається флексією -омъ без переходу [о в [і: въ daвномъ, нa конскомъ, в мaломъ, в новомъ; прикметники жіночого роду в називному відмінку однини зрідка вживаються в нестягненій формі (паралельно до стягненої): болнa, знaчнa, острa, цhлa; родовий відмінок однини прикметників жіночого роду характеризується флексією -ой: глинr жoвтoй, вodr zимнoй кpиничнoй; давальний і місцевий відмінки однини прикметників жіночого роду так само мають закінчення -ой без переходу [о в [і: зaпобhгти воловой хоробh, daти gmg зdоровой; въ горhлцh моцной, въ той пaрh тgплой (ця риса також притаманна й південно-східним говорам, зокрема слобожанським і степовим); у знахідному відмінку однини значна кількість прикметників жіночого роду виступає з нестягненою флексією -uю/_юю (паралельно вживаються і стягнені форми): вgрхнюю, грuбuю, dикuю; у називному - знахідному відмінках множини переважають нестягнені форми із флексіями -їи (_іи), _їg: свhжїи, скaжgніи; мгкїg, рожнїg.

У підрозділі “Числівник” розглядається структура і відмінювання кількісних і дробових числівників. На підставі даних “Книжиці для господарства” можна скласти певне враження про відмінювання числівників в українській мові кінця XVIII ст. на біляпочаївській території.

Числівник на позначення одиниці в досліджуваній пам'ятці переважно вживається з початковим [je і змінюється за родами: edинъ, edgнъ, edно, edнa. У непрямих відмінках засвідчено такі форми цього числівника: edного, изм edной; по edиномu, по edной; нa edнu, edнимъ, нa edнимъ. Числівник “два” в досліджуваній пам'ятці засвідчений у формі dвa для чоловічого роду та dвh для жіночого. Форм середнього роду в тексті не виявлено. Показовим є те, що при цих числівниках іменники вживаються переважно у множині. Привертають увагу сполучення числівників “три”, “чотири” з іменниками у формі родового відмінка множини, причому як у позиції перед числівником, напр., qглhвъ три, локтhвъ чgтири, так і після нього: три зgрнтъ, na czotyry іoktiw. Подібні конструкції зустрічаємо переважно при переліку інгредієнтів у рецептах. Серед форм непрямих відмінків знаходимо лише форми числівника “дев'ять”, який відмінюється за зразком колишніх іменників з основою на *-і: dо dgвти dgнь. Збірні числівники виступають у цілком сучасному вигляді: обa посторонки, зa wбиdвa концh, въ обh нозdрr. Дробові числівники представлені лише двома прикладами: пhвторa лuтa, полчвgрти лuтa.

У підрозділі “Займенник” аналізуються особливості займенникової словозміни “Книжиці для господарства”. На підставі дослідженого матеріалу можемо зазначити, що в “Книжиці” переважно засвідчені цілком сучасні форми відмінювання займенників. Виявлено такі риси, характерні для сучасної української літературної мови: послідовне вживання предметно-особових займенників чоловічого й середнього родів із початковим н у прийменникових конструкціях: зъ нgго, въ нhмъ, на нgмъ; питально-відносний займенник уживається у формі, співвідносній за вимовою із сучасною: mо - 22 рази (лат. szczo - 5 разів); спостерігається тенденція до вирівнювання парадигми відмінюваних неособових родових займенників за зразком прикметникової відміни, напр., в однині: тaкомu, тaкимъ та ін.; у множині відсутнє, як і в сучасній українській мові, розрізнення за родами: трgбa иншrхъ лhкaрствъ, которїи зdg клaduтс, рaнки… которїи бuduтъ по ногaхъ…, нgdaвaти пaросткaмъ wdростaти которїи къ покaжuтс, wdрhзовaти і под.; пам'ятка фіксує повну втрату форм двоїни займенників.

Серед діалектних рис, притаманних волинсько-подільській групі говорів, у пам'ятці знаходимо такі: відсутність лабіалізації е у предметно-особових займенниках чоловічого й середнього родів: teго, з нgго, eмu та ін.; предметно-особовий займенник жіночого роду в знахідному відмінку однини має архаїчну форму ю: кормити ю сhномъ и оброкомъ; предметно-особовий займенник жіночого роду в родовому відмінку однини виступає у формі, омонімічній із давальним відмінком: нaшкробaй eй солонини - О.Л. dобрu пригорmъ - родовий відмінок - і daти eй пhuлкu (с. 66) - давальний відмінок; неособові родові займенники жіночого та середнього родів переважають у пам'ятці в нестягнених формах: которa, тa; котороg, тоg, тgg , тоgжъ; кuю, кaжduю, тuю та ін.; вказівний займенник середнього роду вжито в нечленній формі то; неособові родові займенники виступають у формі називного відмінка навіть тоді, коли вони пов'язані з іменниками - назвами істот: къ тіи робaки гuбити.

Підрозділ “Дієслово” присвячено аналізові дієвідмінюваних і недієвідмінюваних дієслівних форм. Досліджуваний стародрук дає цінний матеріал для вивчення дієслівної системи української мови XVIII cт. Перш за все привертає до себе увагу категорія виду, що набула того рівня розвитку, який характеризує сучасне українське дієслово, про що свідчать і попередні пам'ятки української мови.

Розглянута нами дієслівна система мови почаївського стародруку 1788 р. “Книжиця для господарства” значною мірою близька до сучасної української літературної мови та південно-західних говорів. У пам'ятці виявлено риси, притаманні сучасному українському дієслову: наявність у 2 особі однини дієслів теперішнього і простого майбутнього часу закінчень _еш, _иш: знaйdgшъ, говоришъ; наявність (хоч і в невеликій кількості) форм 3 особи однини дієслів І дієвідміни без кінцевого _ть: бgрg, можg, хочg; наявність у формах 3 особи множини теперішнього часу закінчень _ут/_ют і _ат/_ят (із діалектно твердим [т), що цілком збігається з поділом дієслів на дієвідміни в сучасній українській літературній мові: гризuтъ, кuпuютъ, ностъ, роблтс, сиdтъ та ін.; форми минулого часу, за незначним винятком, мають цілком сучасний характер: бuвъ, бuлa, зaтgкло, вийшли та ін.; майбутній час у пам'ятці виступає у двох формах: простий майбутній, напр., dосгнg, с нaйduтъ, а також аналітична форма: рости бudgтъ, daвaти бudgшъ; умовний спосіб представлений цілком сучасними формами, що складаються з колишніх дієприкметників на _лъ, _лa, _ло й частки би, бr, бъ: мавъ би, dобрg бr бuло, моглибъ тощо; форми наказового способу практично не відрізняються від сучасних: вимrй, бhжи, qсмaжъ, описові конструкції утворені з частками “нехай” і “нех” (діалектна): нgхaй мокнgтъ, нgхъ возмg, нgхaй hdтъ, нgхъ обисхнuтъ; інфінітив представлений у пам'ятці великою кількістю прикладів із суфіксом -ти, напр.: daвaти, гнaти та ін.; серед форм дієприкметників сучасний характер має широке вживання пасивних дієприкметників минулого часу в атрибутивній: звhрa звaного Рис, половu зм отрuбaми змhшaнu - і предикативній функціях: члонки нaполнgнr сuть, нaмочaнїй бudgтъ корgнь та ін.; активні дієприкметники теперішнього часу, не властиві сучасній українській літературній мові, меншою мірою представлені в тексті: вони або мають книжний характер - шgсть dgнь нaстuпuюmихъ, qпaловъ пaнuюmихъ, - або ж ад'єктивізувалися - в сточой воdh, слюзъ смgрdчїй; форми на -но виступають у “Книжиці” присудками в безособових реченнях: къ… нaписaно, тaмъ, гdg нaрhзaно бuло; дієприслівники в пам'ятці представлені великою кількістю вживань у цілком сучасному вигляді: клadи, попихaючи, взвши тоgй гuбки лuтъ edgнъ, гuбкu потовкши, dобрg вaрити та ін.; афікс “ся” в більшості випадків (77%) уживається в постпозиції, приєднавшись до дієслова: кuпaйс, кuсaютс та ін.

У дієслівній системі пам'ятки спостерігаємо також і діалектні риси, характерні для південно-західних говорів української мови: наявність у 3 особі однини й множини дієслів обох дієвідмін теперішнього й майбутнього часів депалаталізованого [т, властивого подільським говорам: встagтъ, зaгвозdитъ, вийduтъ, любтъ; уживання здеформованих перфектних форм, які й тепер зберігаються в південно-західних говорах, зокрема, в подільському: въбивgсь, aбись нg рuшивъ; відносно вільне вживання афікса “ся”, який може розміщуватись у препозиції й навіть відділятися від дієслова іншими словами: aбис збожg нgзaнло, aжъ с dобрg зпотитъ, жgбис кuривъ; такою ж характерною для південно-західних говорів діалектною рисою є вживання “ся” в разі збігу двох зворотних дієслів у реченні лише при одному з них: и тимъс кuрuючи лhчaтъ.

У висновках узагальнюються основні результати, отримані в процесі аналізу мовного матеріалу. “Книжиця для господарства”, як і більшість пам'яток XVII - XVIII ст., що походять з територій як південно-західних, так і південно-східних говорів, відбиває провідні закономірності переходу староукраїнської літературно-писемної мови до нової літературної мови, що витворилася на живомовній основі. Фонетична й морфологічна системи пам'ятки виступають як цілком сформовані, вони характеризуються як окремими архаїчними рисами, так і інноваціями, що взагалі було властивим мові пам'яток досліджуваного періоду. Правопис “Книжиці” відбиває діалектні (з погляду сучасності) фонетичні особливості, що виразно виступають як відхилення від староукраїнського етимологічного правопису і були засвідчені вже пам'ятками XVII ст. Зіставлення окремих фонетичних та правописних особливостей, відбитих у кириличній та латинковій частинах стародруку, не лише довели правильність припущення О.Горбача щодо різних діалектних основ цих частин, але й дозволяють нам стверджувати, що укладачами двох частин “Книжиці” були різні люди, про що свідчать окремі невідповідності кириличного тексту його латинській транслітерації на лексичному, граматичному та фонетичному рівнях.