Проблема термінів в українських дослідженнях сучасного міфу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблема полісемії термінів в українських дослідженнях сучасного міфу

Арсен Гребенюк

Анотація

Статтю присвячено проблемі багатозначності в українській науці термінів, пов'язаних із вивченням сучасного міфу. Встановлено типові багатозначності, контексти використання термінів. Вказано авторитетів, до яких можна апелювати в виборі найбільш адекватних у конкретних випадках дефініцій.

Ключові слова: українська наукова термінологія, терміносистема, полісемія, міф, дослідження міфу.

Аннотация

Статья посвящена проблеме многозначности в украинской науке терминов, связанных с изучением современного мифа. Установлены типичные многозначности, контексты использования терминов. Констатируется, что «миф» есть одним из наиболее широких понятий гуманитарного знания, чем и обусловлена не только полисемия термина «миф», но и его производных. В частности рассматриваются базовые, такие как «миф», «мифологема», «политический миф», и специализированные: «современный миф», «квазимиф» и прочие. В статье доказывается, что понимание мифа как примитивного донаучного способа понимания мира, более не присущего в современности, не является актуальным на современном этапе исследований мифологии. Также обращено внимание на некоторые тонкости украинского правописания, могущие служить подспорьем ошибочной дефиниции терминов. Указаны авторитеты, к которым можно апеллировать в выборе наиболее адекватных в конкретных случаях дефиниций.

Ключевые слова: украинская научная терминология, терминосистема, полисемия, миф, исследования мифа.

Abstract

The article is devoted to the problem of term polysemy connected with the modern myth studies in Ukrainian science. We considered typical polysemies, contexts for the use of terms. It is stated that the "myth" is one of the widest concepts of humanitarian knowledge, which is responsible not only for the polysemy of the term "myth", but also for its derivatives. In particular, the basic ones are considered, such as "myth", "mythologeme", "political myth", and specialized ones: "modern myth", "quasi-myth" and others. The article proves that the understanding of myth as a primitive pre-scientific way of explaining the world is no longer inherent in modern times, is not relevant at the present stage of mythology studies. Also attention is drawn to some subtleties of Ukrainian spelling, which can serve as a basis to the erroneous terms definition. The author points the authorities, to which other scientists can appeal in the choice of the most appropriate definitions in concrete cases.

Key words: Ukrainian scientific terminology, terminology system, polysemy, myth, myth research.

Постановка проблеми. Багатозначність термінів або інакше полісемімя є небажаним, проте поширеним явищем у науці. В межах однієї терміносистеми вона обумовлює неадекватні дефініції. Одне з найбільш широких понять гуманітарного знання - це «міф». Термін, що його позначає, має відмінні, а часом і взаємосуперечливі значення в культурологічному, філософському, літературознавчому, політологічному дискурсах. Існує загальна проблема протиставлення міфу в традиційному розумінні як віджилого, неправдивого уявлення, та сучасному, як важливої складової культури на всіх етапах її розвитку. Як наслідок та ж проблема неадекватності притаманна й багатьом похідним термінам, таким як «міфологема», «неоміф», «політичний міф» тощо. Нерідко дослідник використовує визначення, контекст якого береться з іншої галузі знання, або формулює власне визначення, доцільне в конкретній праці, що тільки посилює полісемію.

Аналіз досліджень. Систематизація дефініцій міфу становить значну частину обсягу практично кожної наукової роботи, присвяченої його вивченню. Проте комплексно проблема багатозначності міфу й похідних термінів у різних дискурсах висвітлена мало. З останніх зарубіжних досліджень слід відзначити книгу «Narrative Machines: Modern Myth, Revolution, & Propaganda» Джеймса Курчіо і статтю «К вопросу о сущности мифа и подходах к его интерпретации» М.В. Родіної. Чи не єдиною окремою українською працею на цю тему є «Міфологема: історія поняття в науковому дискурсі» І. Костюк.

Мета дослідження полягає в здійсненні огляду найбільш проблемних випадків полісемії в українських дослідженнях сучасного міфу, вказанні головних дефініцій, актуальних для сучасної вітчизняної науки.

Виклад основного матеріалу. Однією з головних ознак наукового терміна є його однозначність. Однак наукова мова підкорюється законам розвитку мови взагалі, тож словотвір і зміна значень термінів із часом неминуча. Головними шляхами появи неоднозначностей у гуманітарних науках є накопичення наукового матеріалу та запозичення термінів з одних галузей знання до інших. Перш за все це типово для міждисциплінарних наук, таких як культурологія, але не обмежується ними. М. Годована відзначає, що «Полісемія термінів - це природній вияв законів розвитку мови. З нею можна боротися, її можна обмежувати, але вона все одно буде проникати в термінологію як складову частину лексики загально літературної мови» [5].

Сучасна світова наука, і українська зокрема, визнає значний компонент міфічного у масовій культурі, від творення новітніх легенд до реклами й політики. Наразі найбільш актуальними є дослідження міфу політичного та ідеологічного, що спричинено загостренням суспільно-політичної ситуації в Україні.

Марія Родіна слушно зауважує, що завдяки різним підходам і індивідуальному внеску в науку кожного з вітчизняних і зарубіжних вчених стало можливо отримати уявлення про різні аспекти міфу. Проте наукова спільнота не дійшла згодити щодо його загального визначення [19].

Лишається досить сильною просвітницька парадигма торжества розуму над вірою, за якої міф є зумисним обманом, вигаданим представниками влади для маніпуляцій населенням, або наївним анімістичним поясненням явищ, виниклим унаслідок невігластва. У іншому популярному значенні міф - це первісна оповідь, створена для пояснення через анімізм і антропоморфізацію незрозумілих явищ світу, його влаштування. Зокрема англійський антрополог Едвард Тайлор описував міф як донаукову форму мислення стародавньої людини, за якої прояви особистого життя переносяться на навколишній світ [21, с. 19]. Такий підхід, лише перефразований, зустрічається в численних радянських словниках і часто наявний в більш сучасних. Наприклад, «Філософський енциклопедичний словник» містить найтиповіші варіації:1) Оповіді про богів, духів, героїв, про надприродні сили, предків і першолюдей, які брали участь у створенні Землі і Всесвіту, взагалі їхніх як природних, так і людських складників. 2)Ідеологічний продукт давніх уявлень про довколишній світ, особливе похідне від духовних зусиль первісних людських колективів пояснити його генезу, структуру і подальшу долю [25, с. 386]. Подібні визначення стверджують, що існує абсолютна послідовність зміни форм осягнення світу: міфологічної, релігійної та наукової. Очевидно вони обмежують дослідження міфу, заперечуючи вагомі прояви міфологічного мислення в сучасній масовій культурі, увага до яких з року в рік зростає.

Румунський філософ, релігієзнавець і дослідник міфології Мірча Еліде визначав міфом (для того, хто в нього вірить) «істинну, реальну подію», сакральну, що слугує зразком для наслідування [27, с.10]. Доволі довгим, і яке потребує додаткових коментарів, але вагомим є визначення російського філософа і філолога Олексія Лосєва, що «Міф - це така діалектично необхідна категорія свідомості й буття, яку дано як речово-життєву реальність суб'єкт-об'єктного, структурно виконаного (у певному образі) взаємоспілкування, де відокремлене від ізольовано-абстрактної речевості життя символічно втілено у до-рефлективно-інстинктивний, інтуїтивно сприйнятий розумово-енергійний образ»[15, с. 20-21]. За Джеймсом Курчіо, «Кожен елемент нашого навколишнього середовища відкритий для міфічної інтерпретації, щоб надалі бути спожитим і переробленим, виправленим через міфологію, аби бути частиною людської сфери інтересів, яку ми придумуємо, щоб існувати окремо від природи» [2, с. 24-42]. Таким чином, міф створює зрозуміле середовище життя, культуру як перетворену природу і адаптує чужі культури до «нашої».

Французький філософ, критик і теоретик семіотики Ролан Барт давав розгорнуті пояснення міфу, озаглавлені «міф - це слово», «міф - це вкрадена мова» і «міф - це семіологічна система». Найбільше його позицію відображає останнє, де Барт звертається до моделі знака Фердинана де Соссюра, що виділяв у ній три основні елементи: означник, означуване і сам знак, який виступає результатом асоціації перших двох елементів. За Бартом міф є вторинною семіологічною системою, надбудованою над первинною - мовною. Тому міф він називає «метамовою», позаяк це вторинна мова, якою відбувається розмова про первинну [26].

Український філософ Мирослав Попович говорив про міф як розповідь про історичні події, яка виконує три функції: а) розповідає про історичне походження даного встановленого порядку; б) допомагає створювати взірець або норму соціальної поведінки та обґрунтовує право і етику; в) реалізує себе у ритуалах і служить безпосередньому психологічному єднанню людей у колективних діях [18]. Дане визначення дуже зручне тим, що охоплює і архаїчний міф, і багато форм сучасного, при цьому є зрозумілим загалу, лишаючись досить конкретним.

Частим питанням постає як правильно писати: «міф» чи «міт» (давньогрецькою м?ипт). Т на місці грецької и (th) в українській мові широко використовувалося на початку XX сторіччя та наявне в сучасних наслідуваннях тодішнього правопису. и переважно передається як т, якщо слово запозичене через латину, і як ф, якщо з давньогрецької мови [16, с. 323-331]. Правопис 2015 року радить писати саме «міф» як узвичаєну форму[23]. Втім, можлива глибша диференціація. Так, український історик і публіцист Ярослав Грицак пропонує трактування: «Міф - це брехня, якою нами маніпулюють. Такі міфи дуже легко звільнити і проти них треба боротися. Міт - це щось більше, він пояснює ті речі, які ви не можете зрозуміти» [10]. Дане твердження відоме з 2015 року, тож поки не набуло помітного розвитку, але не виключено, що з часом міф і міт розрізнятимуться не лише за написанням.

Окремо виділяються «соціальний міф» і «політичний» або «рекламний міф». Авторство першого терміна належить французькому філософу і соціологу Жоржу Сорелю. У його розумінні міф - це сукупність образів, які здатні впливати на інстинкти, викликати у людей почуття, необхідні для здійснення певних дій. Міф відображає та визначає тенденції суспільства, очікування народу[20, с.129]. Наразі замість терміна «соціальний міф» частіше використовується «політичний міф», хоча стосунок означуваного ним наративу часом не стосується політики безпосередньо.

Іспанський філософ Хосе Ортеґа-і-Ґасет політичний міф визначав як статичний образ, який спирається на вірування і дозволяє впорядкувати та інтерпретувати факти й події, створюючи колективне бачення сьогодення і майбутнього [17, с. 51]. Типовим є дане американським політологом Рео Міллардом Крістенсоном: «Система вірувань, що обґрунтовує і виправдовує зручну для суспільства політичну систему - існуючу або відстоювану, - і пропонує стратегію її підтримки або впровадження» [1]. Переважно коли мова йде про політичний міф, мається на увазі саме така позиція. Український політолог Олексій Гарань уточнив важливість міфу для саме української реальності: «В нашому конкретному випадку - [міфи] пояснення природи української історичної самобутності, як її треба застосовувати до сучасних умов. А відтак і передбачення, якими шляхами піде далі Україна»[4].

Суть будь-якого міфу неможливо цілком зрозуміти без дослідження його зв'язку з іншими міфами, яку формують міфологію - систему міфів і тексти, які передають міфологічний зміст, об'єднані спільною концепцією та смисловим полем [24, с. 155]. Слід зауважити, що прикметники міфічний і міфологічний, згідно чинного правопису, можуть вживатися як синоніми, щоправда не у всіх випадках. Ці слова взаємозамінні, коли йдеться про щось притаманне й окремому міфові, й міфології в цілому. Наприклад: міфічний герой і міфологічний герой, міфічний сюжет і міфологічний сюжет. Але вживати міфологічний не слід, якщо мається на увазі «вигаданий», «неіснуючий», «уявний» [22].

Від поняття «міф» походять доволі розмиті «сучасний міф», «неоміф», «пост-міф» і «квазіміф». Більшість наведених вище дефініцій охоплюють прояви міфологічного мислення як архаїки, так і сучасності, тому «сучасний», нео-, пост- залежить начебто лише від створення й існування в сучасності як сьогодення і недалекого історичного минулого. Нерідко неоміфом вважається міф пропагандистський, політичний або рекламний, зважаючи на його опору на ЗМІ, сучасні електронні засоби комунікації. Наприклад, «міф про Майдан», «Радянський міф», «міф про безпечні наркотики». Масова культура і масові засоби комунікації, в яких міф існує тепер, дозволяють називати сучасним міфом цілісне й актуальне пояснення світу, сприйняте емоційно-рефлективно через масові факти і символи, і яке організовує життя соціуму.

Один з найважчих до визначення термінів - це «квазіміф». Згідно позиції російського філософа Гашеміди Шенкао, квазіміф є сурогат архаїчного міфу, використовуваний для маніпулювання суспільною свідомістю [27, с. 8]. Але це визначення не є вичерпним, оскільки зараз термін використовується не лише щодо маніпуляцій. Тому, виходячи з наявності префікса квазі-, його доцільно тлумачити буквально як «несправжній міф», «недоміф». Тобто, наслідування міфу, міф, що не використовує всю свою силу (але яка потенційно існує завдяки універсальним міфологічним образам та структурі). Такими можуть розумітися наслідування давніх міфів, представлені в мистецтві, наприклад, у фантастичних творах, або рекламі, масових видовищах.

Говорячи про міфи, не можна оминути їхні складові, передусім міфологеми. Термін «міфологема» походить з психоаналізу К. Юнґа, де позначає конкретні модифікації, різні прояви і видозміни архетипу. Архетипи розуміються як універсали людського існування, а міфологеми - як повторювані розкриття укладених в них смислів [23, с.368-380]. Якщо архетип - постійне схематичне інваріантне ядро, скелет різноманітних міфологічних сюжетів і мотивів у їх граничної абстракції, то міфологема являє конкретні модифікації, різні прояви, видозміни однієї й тієї ж сутності, архетипу. Міфологему можна уявити як багаторівневий структурований набір елементів, кожен з яких позначає той чи інший аспект міфу як єдиного когнітивного цілого [9, с.42-51]. До прикладу, архетип Персони має своєю міфологемою героя.

Однак, з причини відсутності єдиного підходу до розуміння міфу, існують інші сучасні визначення міфологеми. В Юлії Куряти юнґівське розуміння її підсумовується таким чином: «Міфологема - термін для позначення стійких і повторюваних конструктів народної фантазії, що узагальнено відображають дійсність у вигляді чуттєво-конкретних персоніфікацій, сутностей, одушевлених істот, що мислилися архаїчною свідомістю як цілком реальні» [12, с. 229]. Ірина Костюк у статті «Міфологема: історія поняття в науковому дискурсі» зауважує, що міфологема часто вживається як синонім мотиву (наприклад Світового дерева, Воскресіння тощо). Останній в свою чергу може розумітися як дія або стан, що визначають ту чи іншу сюжетну ситуацію; мотивації та обставини, за яких відбувається дія; суб'єкт дії та об'єкт, на який вона скерована; образна система[7].

Близьке до міфологеми, але яке втім слід відрізняти, поняття міфема - елемент міфу, мінімальна змістова одиниця наративу, котра пов'язує персонажів і ситуації [3, с.89]. «Літературознавча енциклопедія» виводить міфологему з міфеми: «Уламок міфу, міфема, яка втратила свої автохтонні характеристику та функції, залучена до фольклорного тексту, в якому сприймається як вигадка, образна оздоба чи сюжетна схема, що вже стала традиційною. Міфологема поширена в художній літературі на рівні асоціацій із міфічними претекстами, алюзій, ремінісценцій, цитат тощо» [14, с. 54].

Нечастим, втім вагомим терміном є «міфоморфема», який легко сплутати з міфологемою як модифікацією архетипу. Міфоморфемою визначається індивідуальна одиниця міфологічного досвіду, котра фіксує перетворену форму сучасного міфу, що відзначається унікальною особистісною інтерпретацією [13, с. 189-194]. Так, прикладом міфеми слугує наділена надприродними силами людина, чаклун, а міфоморфемою чаклуна в сучасній масовій культурі є екстрасенс.

У контексті стосунку міфу до літературної творчості існує проблема визначення міфопоетики. Виділяються чотири підходи до її дефініції: 1)відображення міфів у творчому авторському світогляді; 2)«міфологічна традиція», тобто використання попередніх світоглядних шаблонів у пізніший історичний час; 3) відображення індивідуального світогляду; 4) «методологічний принцип дослідження семантики літературної творчості» [11, с.115].

Самі дослідження міфу можна охопити терміном «міфологія», близьким до якого часом є «міфокритика». За більшої конкретизації під міфокритикою мається на увазі метод, який полягає у пошуці та тлумаченні міфологічних складових твору [6].

Висновки. У даній статті перелічено базові поняття і терміни досліджень міфу та їх головні розкриття. Вони покликані дати орієнтири в термінологічній невизначеності та вказати авторитетів, до позиції яких можна апелювати в подальших дослідженнях.

Термінології досліджень міфу характерні проблеми, типові для термінології гуманітарних наук: несистематичність і полісемія. Головною причиною останньої є індивідуальна термінотворчість і посилання на різні авторитети вітчизняними дослідниками, що втім виправдано бурхливим зростанням інтересу до сучасної міфології, в тому числі української. Зважаючи на багатозначність головного поняття «міф», а як наслідок і похідних термінів, виходом вбачається подальше зазначення контексту в кожній конкретній науковій праці. Але асоціація міфу лише з первісним мисленням витісняється в міру нових досліджень, зокрема міфів сучасності, що дещо зменшує семантичне поле термінів.

термін міф полісемія дефініція

Джерела та література

1. Christenson, Reo M. Ideologies and Modern Politics / Reo M. Christenson, // London: Harper & Row; 3rd edition, 1981. - 260 p.

2. Curcio James. Narrative Machines: Modern Myth, Revolution, & Propaganda / Narrative Machines: Modern Myth, Revolution, & Propaganda // Mythos Media, 2017. - 208 p.

3. Johnson Christopher. Claude Lйvi-Strauss: The Formative Years / Christopher Johnson //Cambridge University Press, 2003. - 208 p.

4. Гарань О. Ліки від національної неповноцінності / Олексій Гарань //«День» - №38, 17.12.96 р. - С.6.

5. Годована М.П. Спостереження над семантичними особливостями термінологічної лексики.

6. Драненко Г.Ф. Міфокритика та рецептивна теорія: продуктивний діалог / Г. Драненко // Питання літературознавства: Науковий збірник. - Чернівці: Рута, 2009. - Вип.78. - С. 243-251

7. Иванова Т.Г. Мифологема и мотив (к вопросу о фольклористической терминологии) // Комплексное собирание, семантика, экспериментальная текстология фольклора / Отв. ред. В.М. Гацак, Н.В. Дранникова. Вып. 2. - Архангельск, 2004. - С. 5-14, С.12-13

8. Костюк І. Міфологема: історія поняття в науковому дискурсі / І. Костюк // Вісник Львівської національної академії мистецтв. - Вип. 22. - Львів, 2011. - С. 405-416.

9. Иванова, Ю.А. Категория мифологического времени в современном романе-мифе (на примере романа Джеймса Джойса "Улисс"). / Ю.А. Иванова//Санкт-Петербург: Российский государственный педагогический университет имени А. И. Герцена, 2002. - 188 с.

10. Історики обговорили роль пропаганди та історичної пам'яті

11. Киченко А.С. Мифопоэтические формы в фольклоре и истории русской литературы ХІХ века / А.С. Киченко // Черкассы: Изд-во Черкас. ун-та, 2003. - 372 с.

12. Курята Ю.В. Проблеми загальної та педагогічної психології / Ю.В. Курята // Проблеми загальної та педагогічної психології: Збірн. наук. праць. - 2010. - Т. ХІІ. Ч. 4. - С. 225-232.

13. Лактионов А., Алпатова К. Структурно-динамические особенности мифологического опыта личности / А. Лактионов, К. Алпатова // Вісник Харківського національного університету. Збірник наукових праць. Серія “Психологія”. - 2009. - №842.

14. Літературознавча енциклопедія: У 2 т. Т. 2 / Авт.-уклад. Ю.І. Ковалів. - К.: ВЦ “Академія”, 2007. - 624 с.

15. Лосев Алексей. Диалектика мифа / А. С. Лосев // М.: Мысль, 2001. - 561c.

16. Німчук В.В. Проблеми українського правопису в ХХ ст. / В. В. Німчук// Український правопис (проєкт найновішої редакції). Київ 1999. - 340с.

17. Ортега-и-Гассет Х. Восстание масс / Х. Ортега-и-Гассет // Избранные труды. - М.: Издательство “Весь мир”, 1997. - 704 c.

18. Попович М. Міфологія в суспільній свідомості посткомуністичної України / Мирослав Попович // Часопис «Дух і Літера» № 3-4. К.: Дух і літера, 1998. - С.57-68.

19. Родина М.В. К вопросу о сущности мифа и подходах к его интерпретации / М.В. Родина // Уникальные научные исследования XXI века. - 2015. - №3. - С.226-241.

20. Сорель. Ж. Размышления о насилии. М.: Фаланстер, 2013. - 293 с.

21. Тайлор Э.Б. Первобытная культура. - М. : Политиздат, 1989. - 573с.

22. Українська без помилок. Говоримо і пишемо правильно : сучасний довідник з урахуванням останніх змін у правописі і мовленні : правопис, стилістика, граматика, орфографія, синтаксис, пунктуація, лексикографія, тексти / укл. О.М. Журенко. - Харків : Клуб сімейного дозвілля, 2016. - 512с.

23. Український правопис / НАН України, Ін-т мовознавства ім. О.О. Потебні; Ін-т української мови. - К.: Наук. думка, 2015. - 288 с.

24. Ульяновский А.В. Мифодизайн в рекламе: учеб. пособие / А.В. Ульяновский // СПб.: Филологический ф-т СПбГУ, 2011. - 168 с.

25. Філософський енциклопедичний словник / В.І. Шинкарук та ін. ; НАНУ, Ін-т філософії ім. Г.С. Сковороди. К. : Абрис, 2002. - 742 с.

26. Чубукова Е.И. Мифологическая концепция коммуникации Р. Барта // Серия «Мыслители», Смыслы мифа: мифология в истории и культуре. , Выпуск 8/ Сборник в честь 90-летия профессора М.И. Шахновича Санкт-Петербург : Санкт-Петербургское философское общество, 2001.

27. Шенкао Г.Х. Мифо-эпическое сознание и современная псевдомифология: автореферат дис. кандидата философских наук: 09.00.01 / Шенкао Гошемида Хаджимуратовна; М-во высш. и сред. спец. образования РСФСР, Рост. гос. ун-т им. М.А. Суслова. - Ростов-на-Дону, 1987. - 21 c.

28. Элиаде Мирча. Аспекты мифа. Пер. сфр. В. Большакова М.: «Инвест - ППП», СТ «ППП», 1996 - 240 с.

Размещено на Allbest.ru