Текст і словник: площини перетину

Размещено на http://www.allbest.ru/

Текст і словник: площини перетину

Хобзей Наталія Василівна (Львів, Україна)

Увага до публікації текстів у сучасній українській діалектології більш ніж очевидна. Адже за останнє десятиріччя з'явилася низка різних за обсягом видань. Однак проблеми, які сформулював П.Ю. Гриценко 2003 року: “для чого і як необхідно записувати, транскрибувати й публікувати діалектні тексти, створювати діалектні текстотеки, які сфери і прийоми їх використання” [1, 7], - і надалі залишаються актуальними.

Серед “сфер використання” текстів є й лексикографія.

1. Словник як текст. Не тільки в мовознавчому, а й в інших сучасних середовищах зацікавлення словниками стає дедалі звичнішим - переклад, орфографія, наголошування, значення, походження слів - те, що шукає читач. Є також зворотний процес. В Інтернеті час до часу створюються групи, учасники яких обговорюють значення слів, які користувачі чули в різний час у різних місцевостях. Жанр словникарства впливає й на тексти інших жанрів. Упродовж незначного відтинку часу в українській літературі з'явилися й “Лексикон таємних знань” Т. Прохаська (Львів, 2003), і “Лексикон інтимних місць” Ю. Андруховича (Чернівці, 2011). Щоправда, якщо в Ю. Андруховича лексикон таки має значення `словник' [СУМ 4, 473], де словник, відповідно, - це `книга, в якій в алфавітному чи тематичному порядку подано слова якоїсь мови (із тлумаченням, перекладом на іншу мову і т.ін.)' [СУМ 9, 367], то в Т. Прохаська лексикон - радше, `запас слів; лексика' [СУМ 4, 473] (а відповідно, лексика `сукупність слів певної мови, її окремих сфер чи діалектів', `словниковий склад твору або творів якого-небудь письменника' [СУМ 9, 367]).

Однак, імовірно, назви українських літературних творів навіяні й “Хозарським словником” Мілорада Павича із підзаголовком - “роман-лексикон на 100000 слів” (український переклад 1998 р.). “Книга не має видимої фабули, її неможливо переказати. Це радше величезний каталог сюжетів і мотивів, позичених ланцюжком авторів скрізь, де тільки можна, - із міфології, апокрифів, повір'їв, Біблії, житій, літописів, наукових текстів тощо. Для роману-лексикону Павича затісними є будь- які жанрові рамки. Це текст, що постійно обманює, обіцяючи мудрість, але ховаючи цю мудрість подалі від профанів. Його можна порівняти хіба що зі змією, що ковтає свій хвіст і ховає всередині істину. За формою “Хозарський словник” - радше відкритий гіпертекст із купою посилань, що не вимагає негайного прочитання від першої до останньої сторінки. На те він і словник, щоб відкривати його в потрібний момент і читати (чи навіть опрацьовувати) окремі статті” [4].

Діалектні словники (давні та сучасні) зазвичай подають значення слова, зрідка ілюстрацію, здебільшого невелику й для самого значення малоінформативну. Іноді мета, із якою автор розмістив цитату в словниковій статті, залишається читачеві невідомою. Таке спостерігаємо в більшості лексикографічних праць, однак наведу приклади тільки з “Наддністрянського ре- ґіонального словника” Г Шила: лошітко `лошатко': Лош 'ітко загубилос'і [НРС, 163]; мацьопкий `малесенький': Але воно таке мац 'опке [НРС, 171]; ней `хай, нехай': Ней спит! [НРС, 185]; нех див. ней: Нех спит! та ін. [НРС, 186].

Натомість діалектний словник, де ілюстраціями слугують спеціально дібрані тексти, має змогу перетворитися в гіпертекст, який від одного реєстрового слова “веде” читача до іншого. Це словник, що не вириває реалії чи поняття з культурного контексту, а демонструє їх у межах цілісної картини світу, кодами до якої стають слова. Наприклад, у гуцульських говірках є слово дримлюх. У словнику можна подати значення `кропива глуха пурпурова (Lamium purpureum)', додати ще традиційну для словників ремарку бот. і вважати статтю завершеною. У “Гуцульські говірки: короткий словник” таке реєстрове слово відсутнє [ГГ]. У словнику “Гуцульські світи. Лексикон” [ГС, 243] вміщено ще й цитату, яка уможливлює певні перспективи прочитання діалектного матеріалу: Як дитину нападут нічниці, купают ї в виварі дрімлюха і кладут єго під голову [Шух 5, 250]. Читач може подумати, що нічниці - `безсоння', і на цьому задовольнити свою цікавість, а відкривши словникову статтю нічниці, зможе підтвердити свій здогад, адже словник фіксує вираз наслати нічниць `позбавити сну': Бізіуно, каже Василина, шо хтось на нас нічниці наслав (Богдан), Не вільно брати ватри с хати вечером, як є мала дитина, бо ватроу мож нічниці наслати і дитина не буде спати (Зелена Надвірнянського р-ну) [ГС, 425-426]. Однак основне значення слова пов'язане з духовною культурою - `душі померлих дівчат, жінок, які з'являються вночі й позбавляють сну', при цьому словник подає і давні, і сучасні ілюстрації: Нічнеці - то душі загиблих не своєв смертев дівок, що находя на чоловіків і від- бирают сон у тих, хто хочет спати, а насилают сон на тих, кому не можна спати (Річка); Як чоловікови шо умре, або він загубит гроші, то він за тим забанує; з того він не може спати, бо єго нападают нічниці приступає до него така вмерла чельидина, йка до него має жьиль, або сама за ним банує [Шух 5, 249]; Се такі дївки, шо по смерти їх душі йивйиют си чоловікови у ночі, вони відбирают єму сон, або знов на того, шо має чогос пильнувати насилают сон. Вони показуют си лиш тому, до кого вони чуют йикус пімсту, чьисом нападают вони дітий такого [Шух 5, 202].

Хоча “Гуцульські світи” не відображають усього лексичного багатства гуцульських говірок, а містять слова, які позначають ключові поняття гуцульської культури, проте із наведених тут текстів можна перейти до реєстрових слів ватра, чельидина, чоловік, дівка, банувати, бізівно та ін., які своєю чергою документують нам інші культурні фрагменти та вказують подальший шлях до пізнання не тільки мовного, а й духовного світу гуцулів.

Кожна словникова стаття є міні-текстом, сукупність яких творить гіпертекст.

Важливим мотто до всієї роботи (хоча наводжу їх тільки зараз) вважаю слова У. Еко, висловлені у праці “Роль читача”: “Створюючи текст, його автор застосовує низку кодів, які надають певний зміст висловлюванням, які він використовує. До того ж автор (якщо він призначає свій текст для комунікації) має виходити з того, що комплекс кодів, які він застосував такий же ж, як і в його можливого читача. Іншими словами, автор повинен мати на увазі деяку модель можливого читача (далі М-Читач), який, як передбачається, може інтерпретувати сприйняті висловлювання в тому ж дусі, в якому письменник їх створив” [3, 17].

Видавалося б, що словник, який є засобом декодування текстів, не має допускати жодної інтерпретації. Мабуть, найближчими до досягнення мети є термінологічні словники, хоча й тут можлива багатозначність, а отже, і різне декодування.

Тут наведу і український, і російський (на який я опираюся) переклади У Еко, які відразу ж засвідчують деякі відмінності у прочитанні тексту різними перекладачами та редакторами:

“Щоб організувати текст, його автор повинен покладатися на низку кодів, що надають певного змісту висловлюванням, які він використовує. Щоб зробити свій текст комунікативним, автор повинен вважати, що ансамбль кодів, на які він покладається, є такий самий, як ансамбль кодів, що їх поділяє його можливий читач. Отже, автор мусить передбачати зразок можливого читача (надалі Зразковий Читач) здатного інтерпретаційно трактувати висловлювання так само, як генеративно трактує їх автор” [2, 28].

“Создавая текст, его автор применяет ряд кодов, которые приписывают используемым им выражениям опредленное содержание. При этом автор (если он предназначает свой текст для коммуникации) должен исходить из того, что комплекс применяемых кодов - такой же, как и у его возможного читателя. Иначе говоря, автор должен иметь в виду некую модель возможного читателя (далее - М-Читатель), который, как предполагается, сможет интерпретировать воспринимаемые выражения точно в таком же духе, в каком писатель их создавал” [3, 17].

2. Текст у словнику. Важливість корпусу текстів під час створення кожного словника незаперечна. Сучасні технології дають змогу оперувати власне міні-текстами, а не просто скарткованими вибірковими цитатами. Проте для діалектологічних словників укладачі, наразі здебільшого, і далі йдуть проторованим шляхом - виписують на картках чи створюють в комп'ютері цитати-фрагменти. Текст важливий не тільки для формулювання значення тих маловідомих загалу слів, які виявляємо в потоці діалектного мовлення, а й для виявлення відмінностей у значеннях загальновживаних слів. Саме записи текстів часто сприяють виявленню нових значень чи додаткових компонентів значень.

Тому і звичні для нас слова, які часто навіть не потрапляють до діалектних словників (а звідси, не відомо, чи слово вживається в конкретному обширі чи ні), можуть мати в різних читачів різне декодування.

Слово паска в говірках південно-західного наріччя, як і в літературній мові, має два значення: `Великдень, Пасха' та `обрядовий хліб, який печуть спеціально до Великодня та освячують у церкві'. Окрім цього, у гуцульських говірках слово паска має значення `писанка за типом орнаменту' [ГС, 453]. Однак сам великодній хліб не всюди однаковий та має відмінності і в зовнішньому вигляді, і в складниках, із яких замішують тісто, зрештою, і в призначенні самого виробу [докладно див.: 5, 6]. Саме “літературність” слова і “традиційність” реалії спричинили відсутність слова у низці діалектних праць, наприклад, у словниках наддністрянських та буковинських говірок [СБГ, НРС] (натомість у збірнику буковинських діалектних текстів багато фрагментів, у яких вжито назву паска [див.: БГХ, 166-- 199]), хоча й маємо у цих словниках відповідник баба в одному зі значень - у наддністрянських: `солодкий здобний високий білий хліб циліндричної форми, який випікають до Великодня': К'іл 'ко баб'ів напекли'сте? (із поширенням - 6 населених пунктів) [НРС, 30] та, ймовірно, що й у буковинських: `вид здобного хліба' (із поширенням - 6 районів) [СБГ, 20]. У гуцульській традиції паска має свої особливості випікання, а також різне призначення, що й засвідчує словник “Гуцульські світи. Лексикон” (подано скорочений текст словникової статті) [ГС, 451-453]: паска `великодній хліб, оздоблений виробленими з тіста хрестами, пташками тощо, призначений для освячення, споживання на Великдень та роздавання за простибіг': По тім сїдають усї до стола, кушають свяченої паски промовляючи: “Дай Боже ґіждати від нинї за рік; дай Господоньку ґіждати у мирности, у єдности усїм людим и нам” [Он2, 39-40]; Дав- нїйшими літами (20-30 лїт) не вмів тут нїхто упекти паски, але кождий купував у містїу Надвірній, у тамошних міщанок. Нинї бере ґаздиня “8-20 кварт муки” (“по заможности”) і “причиньиї” паску. Як “рошчина” підкисне, додає муки, яєць, молока, коріня і “місит ”. При своїй роботі заняті майже всї домашнї - ті місять, те “віроблєї” прикраси на верх паски, инше приладжує корінє. Не одна ґаздиня не вміє ще й нинї сеї штуки. Є много ґаздів, що печуть паску самі, инші знов наймають собі “пекарів” або пекарок і платять за упечене по 60 сотиків. Як тїсто виросло, вирабляють із нього паску і кладуть у “велику бльиху”; кругом (верх паски) кладуть з тіста “обруч ”; відтак вироблюють (з тіста) хрест (аби файно росла) і ставлять його верх паски; на середині хреста і на його чотирох кінцях кладуть пять “плащів” (се є паланичок краєм покроєних ножем), а на кождий з тих плащів кладуть по “гусцї” (малі булочки з дзюбками), врешті біля кождої гуски кладуть по дві “долонї” (то божа рука, аби сї паска удала) з пальцями (з тіста). Виробивши таку паску, зачиняють двері, приказують усім стояти (аби паска не запала сї, аби росла у гору) і всаджують її в піч. По сїм умиває ґаздиня руки і мокрими іще “гладит на віґлї кожду дитину по лици і приповідає: “Абис такий величний, як хлїб пшеничний, а ґіучьити ”: “Абис така велична, як паска пшенична”. Всім ходить про те дуже, щоби паска “удала сї” [Он2, 35-36]; Вкинувши віхопнику піч, саджає ґаздиня на великій лопатї першу паску, помастивши єї зверха сметаною або маслом; підчас чого стріляє з пістоляти ґазда, що дивить ся з надвіря у вікно, а ґаздиня промовляє: “Йика ти лїзеш у піч ладна, гладонька, така аби-с вілїзла!” - значить: абис не попукала, бо з того, як паска у печи пукне, ворожать, що умре ґазда або ґаздиня або маржина, або той, на котрого ґаздиня саджаючи паску у піч, “помінит си ” [Шух 4, 231] ;

Як сї трафит, шо кавалок паски відлетит, то хтос не діжде другого Великоднї. У нас самих раз сї трафило, шо відросла одна гуска и відкачьила сїгет - то умер ґітвах [Он2, 36].

У “Гуцульських світах” зафіксовано й словосполучення перша паска - `паска, яку випікають першою та освячують на Великдень': Як упече ся “перша паска”, призначена до по- сьвяченя в церкві, ложать її серед стола, почім печуть меньші паски призначені до покраяня на “дору” - поману, опріч того “перепічки ” - малі хлїби, та иньше печиво, а в деяких селах печуть ще “стільник” = “застівник” - великий хлїб, в який ти- чать глухим кінцем тілько яєць, кілько є душ у хатї [Шух 4, 232], а також худобйина паска - `великодній хліб, який висушують, розтирають та дають худобі як ліки впродовж року (замішують на тісті, з якого випікають великодню здобу, додають яйця, сир, сало, бджоли, які загинули у вулику, тощо)':

З кождого тїста, призначеного на печиво, яке ґаздиня пече на сьвята, надто з сира, яєць, солонини і т.и, лишає ґаздиня по трохи на “худобйину паску”, яку з того усего замісить, домішуючи ще черваточини з улія, погиблі бжоли, цукор, що оси роблять, і ви- місуючи, промовляє:

“Абис була така старлива, така плідна, така приязна, така легка, як бжола; йик бжола сидит при купі та вертає си, хоть аби куда пішла, і одна другу не лишит, а вертає у улій, так моя худоба аби через цїлий рік вертала ід своїй кошьирі, ци ніч, ци днина, йик іде бжола у вічко, а так аби сї плодила, йик бжола плодит сї, йик сї роїт ”. - Тоту паску сушать, труть на муку, мішають із сілю та дають маржинї з нагоди усяких слабостий, на які вона западає [Шух 4, 232-233].

У наддністрянській говірці Болехова слово паска вживають зі значенням `великодній хліб': Тепло, як сі напалило, пішло догори, і вно давит зверху, і вно за тото припалює перше верх, середину і так донизу йде. Накриваю, аби не згоріла паска, бо буде дегот, чорне.

Так накрита вна сі пече, вна темнішша вже не буде. Отака, як зробиласі, така вна вже буде. Хіба хочеш, аби була темнішша, то ше си здоймеш папір під кінец, якшо хочеш [Гн]; натомість слово бабка позначає просто здобну булку, споживання якої не пов'язане із Великодніми традиціями: Ниніка на снідані буде бабка з молоком [Гн].

Для кожного з нас великодній виріб із тіста, який позначає слово паска, має свій особливий, часто родинний, код (солодка - несолодка, оздоблена - не оздоблена), а тому прочитавши слово у словнику чи тексті, кожен згадає свій Великдень (Паску), свій “великодній хліб”. Тому такими важливими у словнику стають міні-тексти.

Відчитування коду, про яке говорить У. Еко, мало кого з нас “скерує” до “паски з гусками”.

Варто зазначити, що оздоблення паски виробленими з тіста хрестами характерне не тільки для гуцульської та закарпатської традиції, однак, видається, що на цих теренах вона таки найбільш “орнаментальна”.

Саме тому О. Надрага у книзі спогадів “Серед львівських парків”, згадуючи, які паски випікала мама перед Великоднем, називає одну з них гуцульською паскою, адже її мама навчилася робити на Гуцульщині [Нд, 96].

Міні-тексти словника можуть слугувати ілюстраціями до значень та водночас задіювати зовсім інші коди, які з реєстровим словом не пов'язані, що спостерігаємо, наприклад, у прочитанні “Лексикону львівського” [ЛЛ].

3. Словник у публікаціях діалектних текстів. Складовою багатьох наукових видань є словники малозрозумілих слів.

Проте серед публікацій діалектних текстів на них натрапляємо не завжди. Усталеної традиції пояснювати малозрозумілі слова в такого типу працях також немає. Наприклад, у хрестоматії текстів буковинських говірок [БГХ] укладачі подають такі слова наприкінці кожного рубрикованого тексту, а в публікації “Українські говори Румунії” автори окремим розділом праці подають “Словник діалектних текстів” і зазначають, що тут змінні слова подано в такому відмінку чи дієвідмінюваній формі, в якій вони зареєстровані в текстах, а номер у кінці словникової статті вказує на сторінку книжки, де реєстрове слово чи його фонетичні варіанти знаходяться [УГР, 633]. Наприклад: “поману ім. ж. роду знах. відм. одн. (< рум. рошапа) милостиню (Суч.). 456, 470, 503, 507, 542” [УГР, 686];

“си_токмили дієсл. мин. часу 3 ос. мн. приставали на угоду, домовлювалися (Мар.). 195” [УГР, 697];

“скопец ім. посудина (Суч.). 396” [УГР, 698].

Відсутність діалектних словничків у збірниках текстів звужує коло читачів, обмежуючи його тільки лінгвістами й носіями говору.

словник діалектний текст публікація

Література

1. Гриценко П.Ю. Тексти як джерело дослідження українських говірок Румунії // Павлюк М. Робчук І. Українські говори Румунії. Едмонтон; Львів; Нью-Йорк; Торонто. 2003.

2. Еко У. Роль читача. Дослідження з семіотики текстів / Перекл. М. Гірняк. Львів. 2002.

3. Эко У. Роль читателя. Исследования по семиотике текста / Перев. С. Серебряного. М. 2005.

4. Купріян О. “Хозарський словник” Мілорада Павича: текст на межі смислів, метафор і абсурду // http://sumno.com/article/hozarskyj-slovnyk- milorada-pavycha-tekst-na-mezhi-/

5. Мазур Г. Назви великоднього хліба в українських говірках Карпат // Гуцульські говірки: лінгвістичні та етнолінгвістичні дослідження. Львів. 2000.

6. Шелемех В. Назви хліба в календарній обрядовості в говірках над- сянсько-наддністрянського суміжжя // Gwary dzis. 6. Aktualne problemy dialektologii slowianskiej. Poznan. 2012.

Буковинські говірки: Хрестоматія діалектних текстів / Уклад. Руснак Н., Гуйванюк Н., Бузинська В. Чернівці. 2006.

Гуцульські говірки: короткий словник / Відп. ред. Я. Закревська. Львів. 1997.

Гнатишак Ю. Слова з Болехова / Машинопис. Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України. Львів.

Хобзей Н, Ястремська Т., Сімович О., Дидик-Меуш Г. Гуцульські світи. Лексикон. Львів. 2013.

Хобзей Н, Сімович О., Ястремська Т., Дидик-Меуш Г. Лексикон львівський: поважно і на жарт. Вид. 2. Львів. 2012.

Шило Г. Наддністрянський регіональний словник. Львів; Нью-Йорк. 2008.

Онищук А. Народний календар. Звичаї й вірування привязані до поодиноких днїв у році // Матеріяли до української етнольогії. Т 15. Львів. 1912.

Словник буковинських говірок / За заг. ред. Н.В. Гуйванюк. Чернівці. 2005.

Словник української мови: в 11 т К. 1970-1980.

Павлюк М., Робчук І. Українські говори Румунії. Едмонтон; Львів; Нью-Йорк; Торонто. 2003.

Шухевич В. Гуцульщина // Матеріяли до українсько-руської етнольоґії. Т 1-5. Львів. 1899-1908.

Размещено на Allbest.ru