Стилістичні фігури як засоби логічного виділення та впорядкування тексту в ораторському дискурсі Стародавньої Греції

Размещено на http://www.allbest.ru/

СТИЛІСТИЧНІ ФІГУРИ ЯК ЗАСОБИ ЛОГІЧНОГО ВИДІЛЕННЯ ТА ВПОРЯДКУВАННЯ ТЕКСТУ В ОРАТОРСЬКОМУДИСКУРСІ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ

Пришляк М.В.

Постановка проблеми. Останніми десятиліттями поняття дискурсу та його різноманітні типології все частіше привертають увагу лінгвістів, оскільки в них використовується велика кількість лінгвостилістичних засобів. Зокрема, набуває ваги вивчення функціонування та значення стилістичних фігур, які беруть активну участь у творенні дискурсу і вважаються основними елементами збагачення та урізноманітнення тексту, а також потужними засобами підсилення емоційного впливу на адресата.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вивченню питань, пов'язаних із дискурсом та його типологією, присвячено дослідження таких відомих лінгвістів, як: Ф.С. Бацевич, Г.Г. Почепцов, Є.В. Сидоров, В.І. Карасик, М.Л. Макаров, 0.0. Селіванова, Н.Д. Арутюнова, О.С. Іссерс, Ю.С. Степанов та багатьох інших науковців. Особливості ж ораторського дискурсу Стародавньої Греції досі залишаються не досліджені, й саме це пояснює актуальність нашої розвідки.

Постановка завдання. Мета дослідження полягає в з'ясуванні функцій та значень стилістичних фігур у текстах ораторського дискурсу, базуючись на промовах грецького ритора Демосфена.

Виклад основного матеріалу дослідження. Під час дослідження прагматики синтаксичної семантики текстів ораторського дискурсу, окрім простих і складних речень, вставних конструкцій і зворотів, важливо звернути увагу і на характерні для синтаксису стилістичні фігури. Це особливі синтаксичні конструкції, які відзначаються оригінальністю форми і використовуються як засіб логічного виділення та впорядкування тексту [7, с. 235]. Вживаючись для підсилення виразності висловлювань у текстах, вони роблять мову автора експресивною, художньо-образною, і створюють «архітектурний ансамбль» його промов [2, с. 413]. Основою для їхньої появи і функціонування в ораторських промовах виступає явище синтаксичної синонімії, яке полягає в передачі приблизно однакової предметно-логічної інформації різними синтаксичними конструкціями з різним функціонально-стилістичним та експресивним забарвленням [4]. До таких стилістичних фігур у текстах досліджуваного дискурсу ми відносимо синтаксичний паралелізм, еліпсис, риторичне звертання, риторичні запитання, повтор, плеоназм, алітерацію, асонанс, асиндетон і полісиндетон.

Великої популярності в політичних промовах набув синтаксичний паралелізм. Існує значна кількість трактувань цього поняття, однак ми звернемося до характеристики паралелізму, яку знаходимо у праці А.П. Коваля «Практична стилістика сучасної української мови». Зокрема, тут підкреслюється, що синтаксичний паралелізм - це особливий «композиційний прийом, який під- креслюєзв'язок міжчастинами синтаксичного цілого і полягає в однотипній синтаксичній будові цих частин без залежності однієї від іншої» [3, с. 317]. Як бачимо, в цьому визначенні вказано на таку важливу для ораторських текстів структурну особливість паралелізму, як цілісність двох чи кількох суміжних речень, які становлять композиційно єдине смислове й інтонаційне ціле. Крім того, підкреслено, що синтаксичний паралелізм - це складник композиційної будови тексту, спеціально задуманий і реалізований мовцем з конкретною стилістичною метою. А конкретне висловлення, орієнтоване на комунікативну ситуацію, підпорядковане певному типові мовомислення в конкретній сфері мовної діяльності, є одиницею значної експресії [2, с. 446].

Для відтворення енергійності, схвильованості мовлення, чіткості й динамізму в ораторських промовах активно вживається стилістична фігура - еліпсис, яка характеризується відсутністю одного чи декількох членів речення, але вони легко компенсуються контекстом [7, с. 236].

У великій кількості задіяні в текстах досліджуваного дискурсу і риторичні звертання. Це також важлива фігура античної риторики, яка виявляє не тільки власне звертання, але й реакцію, ставлення мовця до ситуації спілкування [5, с. 150]. Риторичним звертанням не спонукають співрозмовника (його не мають на увазі) до відповіді на поставлене питання. Мовець ставить за мету не спілкування з особою, до якої звертається, а виявляє свій душевний стан, думки, почуття, таким чином, виражається емоційний стан мовця.

Такі риторичні звертання вживаються оратором для емоційно-напруженого зображення подій.

Особливо емоційний стан мовця, зокрема надзвичайне хвилювання, а також особливу напруженість ситуації в промовах відображає така стилістична фігура, як повтор. Це такий прийом, який формується нагромадженням однотипних мовних елементів (звуків, складів, слів, словосполучень) у певній синтаксичній одиниці [7, с. 236]. У поданих прикладах відчувається значна напруженість, а також вияв емоцій оратора, які допомагають посилити стилістичну виразність.

Для ораторських текстів характерним є й засіб плеоназму (від грец. - надмірність, перебільшення). Плеоназмом прийнято називати стилістичний зворот мови, який містить у собі однозначні, семантично близькі чи синонімічні слова [1, с. 299]. Як бачимо з цих речень, плеоназм, попри свою надмірність, допомагає оратору надати його промовам додаткового увиразнення - в першому випадку мовець підкреслює всю велич подвигів своїх предків, а в іншому, завдяки умисному перебільшенню, дає афінянам зрозуміти, в наскільки важкому становищі всі їхні справи, і, таким чином, спонукає до певних дій. Окрім цього, спостерігаємо, що мета цієї стилістичної фігури в ораторських творах полягає в тому, щоб зосередити увагу на повторюваних або схожих за звучанням словах і в такий спосіб посилити їх емоційний вплив, чіткіше змалювати події і поглибити думку.

Помітне місце в арсеналі засобів художньої виразності ораторських промов займає антитеза (від старогр. - протиставлення). Мета її використання як стилістичної фігури полягає в різкому протиставленні понять, образів, думок, почуттів шляхом поєднання їх мовних виражень в одному контексті для досягнення певного виражально-зображального поняття (увиразнення протилежності, підкреслення несумісності тих чи інших понять) [8, с. 26-27].

Так, у першому реченні автор за допомогою антитези наголошує на тому, що як тільки Філіпп опиниться у скрутному становищі, афінянам відразу ж слід вдаватися до активних дій, виступати проти нього в походах, оскільки це буде для них значною вигодою. Таким чином, різке протиставлення понять дає можливість мовцеві створити надзвичайно виразний образ.

Для посилення в політичних промовах динамізму висловлювання може використовуватися стилістична фігура асиндетон, і, навпаки, для того, щоб уповільнити мовлення оратор вдається до прийому полісиндетону. Асиндетон будується на пропускові сполучників між окремими складниками тексту, тоді як полісинтедон представляє собою нагромадження сполучників та інших службових частин мови [7, с. 241].

З першого наведеного прикладу можна побачити, як мовець, вживаючи безсполучниковість, виділяє слова атакта, наголошуючи на повній бойовій непідготовленості афінян. Крім того, завдяки такому прийому, він також сприяє стислості, лаконічності та увиразненню мовлення. В іншому прикладі для підкреслення єдності та функціональної зв'язаності перерахованих елементів оратор вже вдається до багатосполучниковості й, таким чином, логічно та емоційно підсилює і виділяє кожен зі складників висловлювання, а також створює ефект урівноваженості та протяжності викладу. Найчастіше в полісиндетоні в текстах промов бере участь єднальний сполучник каі.

Фіксуємо також у політичних промовах часте використання автором стилістичних прийомів асонансу та алітерації. Асонанс (фр. Assonance, від лат. Assono - відгукуюсь) - прийом фоностилістики, який полягає у співзвуччі або повторенні однакових чи акустично близьких голосних звуків, в той час як алітерація (від лат. Ad - до, при і littera - літера) представляє собою повторення однакових або близьких за акустико-артикуляторними ознаками приголосних звуків [6, с. 432, 433]. А це те, чого вам слід боятися. Вживаючи в поданих реченнях асонанс (у першому) і алітерацію (у другому), мовець вдало створює звуковий образ і фон, а також виділяє в мовному потоці слова, які набувають певного інтонаційного значення. Таким чином, оратору вдається привернути увагу аудиторії до найбільш значущих слів, які чинять певний емоційний вплив на цільову аудиторію. Найчастіше у своїх промовах для творення асонансу він використовує голосні - 8, а, а для алітерації - приголосні л, т.

Таким чином, проаналізувавши стилістичні фігури в політичних промовах Демосфена, ми дійшли висновку, що в текстах ораторського дискурсу активно вживаються паралелізм, еліпсис, риторичне звертання, риторичне запитання, повтор, плеоназм, алітерація, асонанс, асиндетон і полісиндетон. В основному вони використовуються для підсилення виразності та емоційності в політичних промовах. Стилістичні фігури також сприяють створенню у тексті структурної впорядкованості та семантичної цілісності, вони допомагають оратору під час спілкування економити мовні зусилля та підтримувати взаємний контакт зі слухачами.

давньогрецький оратор демосфен стилістичний

Література

1. Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. К.: Вищашкола, 1985. 360 с.

2. Гуйванюк Н.В. Слово - Речення - Текст: вибр. праці. Чернівці: Чернівецький нац. ун-т, 2009. 664 с.

3. Коваль А.П. Практична стилістика сучасної української мови. К.: Вища школа, 1987. 349 с.

4. Львова Н.Л., Микитюк І.М. Функціонування засобів експресивного синтаксису художньому тексті. URL: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/VChdpu/ ped/2012_101/Lvova.pdf

5. Мацько Л.І., Мацько О.М. Риторика: навч. посіб. Вид. 2-ге, стер. К.: Вища школа, 2006. 311 с.

6. Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови: підруч. для студентів факультетів журналістики. Вид. 2-ге, стер. К.: Либідь, 1993. 248 с.

7. Русанівський В.М., Татаренко О.О. Українська мова: енциклопедія; ред. В.М. Русанівський, 0.0. Татаренко та інші. К.: Укр. енциклопедія ім. М.П. Бажана, 2000. 824 с.

8. Demosthenis Philippicae orationes Vet Libanii Vita Dem- osthenis eiusdemque argumenta: De pace. Demosthenis. Frankofurtia. M.:Prostat in Officina Broenneria, 1829. P. 296-313.

9. Demosthenis Philippicae orationes V et Libanii Vita Demosthenis eiusdemque arguments: OL I. Demosthenis. Frankofurtia. M.: Prostat in Officina Broenneria, 1829. P. 121-140.

10. Demosthenis Philippicae orationes Vet Libanii Vita Demosthenis eiusdemque argumenta: OL II. Demosthenis.

Frankofurtia. M.: Prostat in Officina Broenneria, 1829. P. 145-166.

11. Demosthenis Philippicae orationes Vet Libanii Vita Demosthenis eiusdemque argumenta: OL III. Demosthenis. Frankofurtia. M.: Prostat in Officina Broenneria, 1829. P. 173-193.

12. Demosthenis Philippicae orationes Vet Libanii Vita Demosthenis eiusdemque arguments: PH I. Demosthenis. Frankofurtia. M.: Prostat in Officina Broenneria, 1829. P. 204-239.

13. Demosthenis Philippicae orationes Vet Libanii Vita Demosthenis eiusdemque argumenta: PH II. Demosthenis. Frankofurtia. M.: Prostatin Officina Broenneria, 1829. P. 46-86.

14. Demosthenis Orationes: PH III. Demosthenis. Lipsiae: In aedibus B.G. Teubneri, 1903. P. 145-163.

15. Demosthenis Orationes: PH IV. Demosthenis. Lipsiae: InaedibusB.G. Teubneri, 1903. P. 163-181.

Размещено на Allbest.ru