Семантична варіативність топонімічних формантів (на матеріалі французької мови)

Размещено на http://www.allbest.ru/

О. Пежинська кандидат філологічних наук, викладач кафедри романо-германсько'ї філології Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка

Анотація

У статті аналізуються процеси утворення ономастичних лексичних одиниць від категорії апелятивів, що позначають культурно-історичні реалії (похідні від апелятивів, пов'язаних з поселеннями та спорудами).

Ключові слова: топонім, апелятив, дериват, семантика, етимологія.

Аннотация

В статье анализируются процессы образования ономастических лексических единиц от категории апелятивов, обозначающих культурно-исторические реалии (производные от апелятивов, связанных с поселениями и сооружениями).

Ключевые слова: топоним, апеллятив, дериват, семантика, этимология.

Summary

The article deals with the processes of formation of onomastic lexical units from appellatives category, that designate the cultural and historical realia (derived from the names of settling, building and farmstead).

Key words: toponym, appellative, derivative, semantics, etymology.

французький мова топонім апелятив

Топоніми, утворені від апелятивів на позначення культурно-історичних реалій, становлять органічну частину топосистеми французької мови. Серед твірних лексем важливе місце належить термінам, які входять до лексико-семантичної підгрупи «топоніми, пов'язані з поселенням та садибами». Французькі дослідники (А. Доза, А. Льонон, Ж. Кост, Р. Леплі, Е. Віаль, П.-Е. Біллі) розглядають цю тематичну підгрупу у різних аспектах: за лек- сико-семантичними особливостями, за словотвірними характеристиками.

Мета нашої розвідки полягає у дослідженні процесу утворення топонімів, які в основі містять апелятивну лексикопов'язану із поселенням та спорудами, та визначення найпродуктивніших типів. Для досягнення поставленої мети необхідно виконати такі завдання:

встановити твірну апелятивну лексику, відбиту в основах розгляданих топонімів;

дослідити способи й засоби творення зібраних назв та визначити найпоширеніші топоніми.

Джерельною базою послужили праці французьких лінгвістів А. Доза, Е. Віаля, словник власних назв

Ж. Коста та інші. Відапелятивні топоніми Франції займають чільне місце. їх дослідження допомагає повніше вивчати словниковий склад мови та діалектів, а також у топонімах краще зберігаються фонетично-морфологічні особливості лексики попередніх століть.

Відповідно до семантики апелятивної основи, топоніми, які утворились від апелятивів на позначення культурно-історичних реалій можна умовно поділити на декілька підгруп: топоніми, пов'язані з сільськогосподарською лексикою; промислами та ремеслами; топоніми, пов'язані з поселенням та будівлями.

Наше дослідження присвячене топонімам, твірною базою яких є апелятиви, пов'язані з поселеннями та будівлями. Структура цієї діяльності складалася тривалий час на основі особливостей історичного, соціального та економічного розвитку краю, його специфічних природно-географічних умов.

Топоніми, утворені від апелятивів на позначення культурно-історичних реалій, становлять органічну частину топосистеми французької мови. У феодальний період спорудження міцних замків та створення біля них важливих агломерацій набували особливого розмаху (XI ст.). Апелятивні позначення укріплень, фортець спочатку перейшли у фороніми, їх власні назви, а вже після цього - в ойконіми. Наприклад, галл, bona (фортеця) лежить в основі назви французького міста Boulogne', duron > durum (= forteresse) - BH Nanterre (Nemetodurum<nemeto (sanctuaire) + durum), Bayeux (Augustodurum < ім'я імператора Auguste + durum). З подібним значенням утворено назви від герм, werki (francique) = fortification (укріплення). Цим терміном позначали пункти захисту франків від бретонців та вестготів): La Guerche, La Guierche, Garches (50 мікротопонімів на заході країни )[1,с.335].

Важливу роль у творенні топонімів відіграють також імена засновників (або власників) цих споруд та/ або означення, що містять якісну характеристику. Термін chateau (замок) (< castellum < castrum) у різні періоди використовувався у топонімних найменуваннях, починаючи з римської епохи. З часом він зазнавав різних семантичних зрушень: спочатку позначав військові укріплення, фортеці, згодом - головну башту замку, у пізніші періоди - укріплення феодального замку - chateau fort, тепер - замок чи великий заміський будинок. Лексема лежить в основі простих назв невеличких селищ - Chasteaux, Chastel, Chateau, Le Chatel, а також з детермінативами антропонімами Chastel-Arnaud, Chateau-Bernard, топонімами Chatel-St-Germain, гідронімами (Chateau-du-Loir), означеннями Chatelneuf (Chateauneuf) (поширений тип, який часто вимагає детермінатива: Chateauneuf-Miravail, Chateauneuf-sur-Loire або дериватами -ittum (Le Chatelet), -are (Le Chatelier), -ionem (Chatillon) [l,c. 180].

Географія топонімів з основою castellum дає змогу провести умовну лінію з півночі на південь Франції. Варто акцентувати, що народні форми кількісно переважають форми класичні.

Апелятив castrum, сашр fortifie (укріплений табір), згодом chateau fort (міцний замок), сформував низку топонімів, які належать до V ст.: Castres, Chastres, Chatres, la Chatre, Chestres [1, c. 120]. Здебільшого компоненти castellum та castrum вживаються для номінації міста чи села.

Терміни, які семантично окреслюють середньовічні фортеці - roche, roque та лат. госса - представлені у власнихназвах Roquefort, Rochefort, Laroque-des-Alberes, LaRoche-Guyon.

Термін mur (стіна) лежить в основі топонімів Мйг-de-Bretagne, Murs, Murat, Murviel. Лексема plessis (ого- рожене місце) виявилась дуже продуктивною: похідна від неї BH Plessis вживається для номінації 26 французьких комун та десятків сіл, що вказує на існування тут у минулому оборонних укріплень. Топоніми латинського походження у пізніше германізованих регіонах належать до V-VI століття.

Згадку про римські укріплення містить складний термін murocintus (IV ст.), від якого утворились дещо видозмінені варіанти (як наслідок стародавньої кристалізації) Mursens, Murcin, Morsan(g), Morsant, Mulcent, Meurchain та інші.

Таблиця 1. Способи номінації топонімів, похідних від лат. castellum (народні та класичні форми)

Географія топонімів з основою castellum дає змогу провести умовну лінію з півночі на південь Франції. Варто акцентувати, що народні форми кількісно переважають форми класичні.

Апелятив castrum, camp fortifie (укріплений табір), згодом chateau fort (міцний замок), сформував низку топонімів, які належать до V ст.: Castres, Chastres, Chatres, la Chatre, Chestres [1, c. 120]. Здебільшого компоненти castellum та castrum вживаються для номінації міста чи села.

Терміни, які семантично окреслюють середньовічні фортеці - roche, roque та лат. госса - представлені у власнихназвах Roquefort, Rochefort, Laroque-des-Alberes, LaRoche-Guyon.

Термін mur (стіна) лежить в основі топонімів Мйг-de-Bretagne, Murs, Murat, Murviel. Лексема plessis (ого- рожене місце) виявилась дуже продуктивною: похідна від неї ВН Plessis вживається для номінації 26 французьких комун та десятків сіл, що вказує на існування тут у минулому оборонних укріплень. Топоніми латинського походження у пізніше германізованих регіонах належать до V-VT століття.

Згадку про римські укріплення містить складний термін murocintus (IV ст.), від якого утворились дещо видозмінені варіанти (як наслідок стародавньої кристалізації) Mursens, Murcin, Morsan(g), Morsant, Mulcent, Meurchain таінші [1, с. 120].

У франкський період (VI-X ст.) поштовхом до утворення топонімів стало створення нових споруд, будівель, а навіть поступове зникнення їх із римської цивілізації. Наприклад, мотивацією топонімів стали руїни теплових станцій: Bains, Воёп (balneum, bain - ванна), їх похідні: Bagneres (суфікс -aria), Banyuls, Bagneux, Baigneux, Bagneaux (суфікс -olum), у жіночому роді - Bagnoles, Bagnolet; лат. caldarium із семою - etuve (сушильна камера) входить до ВН Caudies.

Близькість шляхів завжди була важливою рисою населених пунктів, їх позначення інколи лежить в основі назв поселень. Свій відбиток у географічних назвах залишили римські дороги - strata (еліпсис від via strata lapide, «voie couverte de pierre» - дорога, вкрита каменем): Lestrade (аглютинація артикля), Estrees (збереження початкової стародавньої форми) - у північних районах Франції; Etrez та декілька ВН Estrade - на півдні країни; лексема via функціонує у ВН Aubevoye, Courbevoie та у демінутивній назві Viols. Лат. calceata (chaussee - проїзна частина дороги) лежить в основі етимологічних дублетів Chaussade, La Chaussade, La Chaussee, Chaussee / Caussade, Cauchy, La Cauchie; топоніми Chemin, Le Chemin походять від фр. chemin, шлях, дорога, путь [1, с. 184].

Галл, лексема mantalo (= peage chemin, voie, route - дорога, шлях) задіяна у ВН Petramantula (867) > Petramanda (1059) > Pierremande, Manthelon, Manthes, Monthelon. Галл, randa (= frontiere - кордон) започаткувала ряд BH Randens, Arandons, Chamarande (галл, cam- + randa, limite= chemin-frontiere).

Топоніми Carrouges, Carouge, Carrouge, Charroux, Charolsутворені від лексеми quadrivium (або quadruvium), що означає «un carrefour» (перехрестя). Наступний термін, пов'язаний з цією тематикою - мости (les ponts), він представлений галльським апелятивом briva (Brive) або латинським/юих, який часто його змінює. Таким чином, топонім Briva Isarae згодом отримав назву Pontoise.

Лат. лексема тасегіа, трансформована у топонімах Mazeres, Mazieres (південь), Maizieres, Mesieres (nord), використовується для позначення спустошених міст і є символом занедбаної цивілізації [2, с. 134].

К. Жуліан підкреслює, що нові центри культури формувалися у результаті розподілу гало-римських земель, про що свідчать топоніми Рассіасит (Passy), Billancourt, Mesnil (пізніше Boulogne), Catulliacum (стародавня назва Saint-Denis), Chaussy (Colombes) [4].

У топонімних утвореннях задіяно декілька франкських апелятивів. До прикладу, ношен fara, бошаіпе (володіння, район) функціонує у ВН Fere, La Fere - народна форма (l'Aisne la Мате); герм, лексема ham, village трапляється на півночі Франції у ВН Нат, Нап та у словосполученнях Bohain (Bukk-ham-, village du hetre - букове село) [2, с. 144]. Спостерігаються у цій підгрупі ойконіми-синекдохи, наприклад, Cite (cite - місто, містечко, населений пункт), Натеаи (невеличке село, селище, хутір) [1, с. 342], Bourg (містечко, селище) [1, с. 105]. Варто зазначити, що апелятиви зі значенням «місто», «село» у своїй власній структурній формі стають ойконімами дуже рідко.

Іншим варіантом творення топонімів є компонент vicus - bourg (містечко), представлений у топонімах Vic, Vy, Vieu (Ain) та у складних конструкціях Neuvy, Neufvy, Neuvic, Vinneuf Vigneux (Seine-et-Oise), Vieuvicq, Vievy, Longvic, Longwy [2]. Його деривати vicinus або vicinium функціонують у назвах Beauvoisin, Le Vesinet, Bezing. Такі ВН утворені у франкський період, проте декілька складених назв - Blesae-vicus Blevy, Mosae-vicus Meuvy - має гало-римське походження.

До цієї лексико-семантичної підгрупи відносяться також ойконіми-синецдохи Cayres (H.-Loire) < лат. quadrum > пров. caire, angle (кут), який, на думку А. Доза, має значення «відокремлене, самотнє затишне місце» [1, с. 158], а також назва Coudure від гасконського cout (кут) [1, с. 216]. Виявлено й декілька ойконімів-синекдох, які означають види помешкань. Наприклад, назви Chabottes, Chabotonnes походять від провансальського caboto, chaboto (хатина, халупа) [З, с. 164]. Назви поселень Chenove, Chenoves < cannaba мають значення «халупа» [3, с. 185].

Зафіксовано декілька гібридних апелятивів, наприклад, у ВН Castellodunum обидва компоненти виражають значення «замок» - лат. castello та галл, dunum, гібридні з точки зору етимологічних характеристик їх структурних елементів шляхом з'єднання власне мовного та раніше запозиченого й асимільованого у мові елементів.

У каролінгську епоху для позначення великих володінь використовувалися три латинських терміни: curtis, casa та villa.

Розмовне curtis (класичною латиною cohors) «cour, enclos» (двір, огорожа) вживалося майже в усіх регіонах Галлії для позначення спочатку будівлі як центру сільського господарства, згодом сукупності таких центрів. Зазнало метонімічного розширення народне casa, «hutte» (хатина) - спочатку воно позначало будинок, згодом - основну будівлю, з часом - комплекс сільського господарства та, врешті, саме сільське господарство. Класичною латиною термін villa одночасно означав житло власника сільськогосподарської ферми та саму сільськогосподарську ферму: саме з останнім значенням термін утвердився у середньовічній латині. Таким чином, використання трьох латинських синонімів у топонімах відносять до меровінзького та каролінзького періодів. Окрім основних міст-комун, назви la Cour, la Ville та la Chaise позначають також другорядні агломерації.

Серед твірних лексем варто зазначити терміни -villa та -court. Наприклад, топоніми з компонентом villa утворювалися ще у VH-VIII століттях, на зміну їм прийшли форми з компонентом -court, особливого ж поширення -villa набула значно пізніше - у Х-ХІ століттях (етимологія слова виводиться від гало-римського villa, початкове значення - «exploitation agricole» - сільське господарство, у меровінзьку і каролінзьку епохи сформувало стійке її значення - «бошаіпе, propriete» (володіння, власність). Доволі часто цей компонент поєднується з германськими антропонімами та у Нормандії - зі скандинавськими. На синхронічному рівні -ville [vil] сприймається як топоформант, оскільки масово повторюється у топонімних назвах, наприклад, Franconville, Albertville, Granville, Abbeville [5].

Складні топонімні моделі утворюються від апелятивів (Donville - від старофранцузького dom «seigneur» (володар), з лат. dominus; Chevreville) та значно більше - від прикметників (Granville, Hauteville, Longueville, Petitville, Bretteville «bretonne», Neville «noire», Magneville «grande», Crasville «grosse» та інші). Рідше елемент ville розташований на першому місці складної назви: Villebaudon та Villedieu. До XI ст. така схема побудови топонімів була звичною у південній частині департаменту Ла Манш (La Manche) та почала поширюватися в інших департаментах. Компонент -ville часто використовується у мікротопонімних найменуваннях, особливо для називання хуторів або невеличких поселень, де він вживається у своїй ізольованій формі (la Ville) або у складній конструкції (la Villette). У старофранцузькій мові апелятив vile або ville поєднувався з семами «ferme», «maison de campagne» та позначав села та хутори, розташовані поряд. Саме у Нормандії топоніми з конструктивним елементом -ville найкраще досліджені. В окрузі Шербур-Окте- віль (Cherbourg-Octeville) налічується 59% онімів з даним компонентом, а у кантоні Бомон-Аг (ВеаишоШ- Hague), який входить до цього округу - 81%. В окрузі Кутане (Coutances) налічується 26,7% назв, звідки у Saint-Lo - 7%, а в Avranche - 2,5% топонімних найменувань. Р. Леплі стверджує, що найбільше топонімів з цим компонентом зосереджено саме на півночі Франції, особливо у департаменті Ла Манш, у південній же частині вони трапляються украй рідко [5]. У таблиці представлено кількісні дані топонімів, мотивованих апелятивом ville та їх структурні форми.

Отже, основу розгляданих топонімів становить апелятивна лексика пов'язана із поселенням та спорудами, адже навколо нових просторів люди освоювалися та створювали нові містечка та села і разом з цим апелятиви, які яскраво проявляють себе на позначення нових топонімних утворень середньовічного періоду (-villa, -court (VII-VTII; Х-ХІ ст.)).

Переважають топоніми з компонентом -ville на півночі та півдні країни за схемою: додаток + означуване; з компонентом -court - за схемою: означуване + додаток та навпаки. У період германського вторгнення обидва елементи вживаються із подібною семантикою.

Розглянувши топоніми за семантикою їх основ, констатуємо, що частина термінологічної лексики має прозору семантику і поширена по всій території країни. Більшість топонімів - латинського походження та похідні від лексеми ville - германського і мають прозору етимологію.

Зібраний і систематизований фактичний матеріал може бути використаний для укладання навчальних посібників із лексикології та у лексикографічній практиці. Результати даного дослідження можуть бути використані представниками інших галузей науки (істориками, географами, краєзнавцями).

Література

1. Dauzat A., Rostaing Ch. Dictionnaire etymologique des noms de lieux en France. Paris: Larousse. Librairie Guenegaud,

2. 1963. 738 p.

3. Dauzat A. Les noms de lieux. Origine et evolution. Paris: Librairie delagrave, 1926. 264 p.

4. Coste Jean. Dictionnaire des noms propres: Toponymes et patronymes de France. Paris: Armand Colin, 2006. 700 p.

5. Jullian C. Histoire de la Gaule. Paris: Librairie Hachette, 1920. 400 p.

6. Lepelley R. Dictionnaire etymologique des noms de communes de Normandie. Paris: Bonneton, 1993. 387 p.

Размещено на Allbest.ru