Назви рис характеру в українській мові XI-XIII століть

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЗВИ РИС ХАРАКТЕРУ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ ХІ-ХІІІ СТОЛІТЬ

докторант кафедри української мови

Запорізького національного університету

Досвід суспільства в пізнанні моральних якостей, рис характеру людини, як і будь-якого іншого фрагмента картини світу, закріплюється в мовних одиницях. Неослабний інтерес до вивчення номінацій сфери моралі, етики, психології можна пояснити не тільки їх високою соціальною значущістю, а й чималою складністю. У вітчизняних лінгвістичних працях найменування рис характеру не були об'єктом спеціального дослідження, проте частково розглядалися в роботах П. Білоусенка, С. Воропай, М. Жовнір, В. Ліпич, Н. Медведовської, О. Меркуловой В. Німчука, 3. Піскозуб, Л. Полюги, Н. Томи та інших мовознавців, які аналізували абстрактну лексику. Сьогодні вивчення іменників, що позначають риси характеру людини, їх семантичних властивостей, словотвірної структури в діахронічному аспекті залишається необхідним для найбільш повного усвідомлення закономірностей розвитку лексико-словотвірної системи української мови. Це зумовлює актуальність розвідки.

У психології характер розуміють як цілісний і стійкий індивідуальний склад внутрішнього життя людини, який виявляється в окремих психічних актах і станах, а також її манерах, звичках, розумі й властивому особі колі емоційних хвилювань. Характер людини формує основу її поведінки і становить предмет вивчення характерології [6, с. 723].

У лексико-семантичній системі української мови назви рис характеру становлять одну з найважливіших і найскладніших категорій, що пов'язана з виявленням людиною власного внутрішнього світу й відображенням його в мовленні, вчинках, поведінці тощо. Згідно зі Словником української мови, характер - це «сукупність стійких психічних властивостей людини, її особистих рис, що виявляються в поведінці й діяльності; вдача» [5, с. 23]. Найменування рис характеру та їх зовнішнього вияву вчені зараховують до абстрактних іменників, які, хоча й виникли пізніше від слів із конкретним значенням, проте вже в праслов'янській мові утворювали розгалужену систему лексико-семантичних типів [4, с. 111]. У сучасній українській мові назви рис характеру, вдачі, нахилів людини становлять різноманітну в семантичному плані сукупність слів, які позначають негативні (гординя, егоїзм, жадібність, жорстокість) або позитивні (доброта, альтруїзм, щедрість, милосердя, порядність) якості. Ця група іменників представлена назвами, що відображають ставлення до людей, колективу, суспільства (чуйність, товариськість, замкнутість, черствість, колективізм, індивідуалізм, грубість)', позначають придатність до праці, ставлення до робочого процесу (нехлюйство, працьовитість, відповідальність, сумлінність, пасивність, активність); указують на ставлення особи до речей, предметів (охайність, дбайливість, недбалість, скрупульозність, обережність); характеризують ставлення людини до самої себе (егоцентризм, самокритичність, зарозумілість, марнославство, сором'язливість) тощо. Отже, метою дослідження є аналіз семантичної та словотвірної структури іменників, які позначають якості, почуття людини, особливості її поведінки, вчинків і фіксуються пам'ятками української мови ХІ-ХІІІ ст.

В обстежених джерелах давньої русько-української мови спостерігається значна за обсягом група позитивних найменувань рис характеру, якостей, нахилів людини, наприклад: м@жьствомй же и храборйствомй просл@ша ви странахй многах (cep.XI/XV Сліл 40); и моужьствомй кркпкомй показа"с# (ХІІ/1425 ЛК 245); и всякими добродктелми наполненй (ХІІ/1425 ЛК 245); благонрави~ (XI Ср І 100) «чеснота»; благонравьство (XI Ср І 100) «те саме»; доблесть (1047 672); безлоби-, безолоби(1073 68), пор. беззлоба, безлоба (1096 СлРЯІ 111) «лагідність, смиренність»; благость (1076 СДЯ1205) «доброта, милосердя, милість»; кротость (1076 СлРЯ VIII75) «лагідність, незлобність, покірність»; доброта (1076 СДЯ III14); великодушие (XI Ср 1234, СлРЯ II 65) «великодушність», пор. веледуши(1226 Ср І 233); благодуши(XI 97); безбани(XIII 49) «відсутність гидливості» (пор. баня (1237 СлРЯІ 70) «джерело, теплий мінеральний ключ, озеро; лазня; миття») тощо.

Окремі іменники позначають гарні вчинки, особливості поведінки людини, що характеризують її вдачу, наприклад: благопослушани(1073 Ср І 101); благочьсти(1073 109); покорени~ (1076 СДЯ VII 44) «покірність, слухняність, смиренність»; бесхвалени(XI Ср І 79) «скромність»; бездьрзновени(XI 56) «відсутність зухвалості»; богобо"зньство (бл. 1100 129); покора (ХІІ-ХІІІ СДЯ VII 44) «покірність» тощо.

Назви позитивних відчуттів і пов'язаних із ними ознак і станів, які безпосередньо співвідносяться з характером людини, представлені такими лексемами: колико бо соблюди по м^ти своей (поч.ХІ/1377 Повч 30), милость (СДЯ IV 530) «милість, милосердя» (1076), «жалість, співчуття» (XII); на сихй гора¹ воси"еть блгдть бжь" (XIIПВЛ 159); небоязнь (1073 СлРЯ XI21) «відсутність страху, відчуття безкарності»; беспечали(1073 Ср 174) «безтурботність»; бестрасти(1073 77); бестраши(XI 77) «те саме»; безбо"зньство (бл. 1100 50), безбоязньство (СлРЯ 194) «безстрашність»; беспечалие (XII/XVH 159) «відсутність життєвих турбот, засмучень, безтурботність»; небоязньство (XII/XIV СлРЯ XI 21) «відсутність обережності, безстрашність»; ласка (XII СДЯ IV 389) «доброта, милість, ласкавість»; безгнкви(1296 Ср І 53) «відсутність гніву, смиренність» тощо. Іменники цієї групи не лише позначають позитивні почуття, а частіше вказують на відсутність негативних рис у характері людини, що зумовлюється й відповідною словотвірною структурою таких найменувань.

Негативні риси, особливості поведінки людини представлені в обстежених джерелах ХІ-ХІІІ ст. такими іменниками: лкность бо всему мти (поч. ХІ/1377 Повч 33), йор. лкность (1076 СДЯ IV 455) «байдужість»; гладьство (1047 Ср І 518) «жадібність, нестриманість»; безстуди(1076 77) «безсоромність»; вседкйство (1096 СлРЯ III 119) «підступність»; изрокь, издрокь (1097 VI 205) «порок, вада»; жестота (XI XXI 98) «суворість, жорстокість»; дводуши(XI Ср І 639) «лукавство»; велеядение, велеядие (ХІ/ХІІІXIV СлРЯ II61) «непомірність у споживанні їжі»; любовластие (XIVIII 329) «властолюбство»; лютонравие (XI/XVI 347) «жорстокий, суворий норов»; двомгсли(бл. 1100 Ср І 641) «лукавство»; вктилкни(XII 497) «балакучість» (від ehmu" «красномовство»); высокомыслие (XII/XIV СлРЯ III 253) «гордість, погорда», пор. вышеумье (XIII/XIV-XV 277) «те саме»; злокозньство (XII/XV VI 25) «підступи, підступність, хитрощі»; злонравие, зълонравие (ХІІ-ХІІІ 27) «схильність до зла, поганий характер»; злочиние (XIII/XVI-XVII 36) «погані дії, вчинки» та ін.

Негативні внутрішні почуття, які зумовлюють і відповідні риси характеру людини, за нашими спостереженнями, в давній русько-українській мові ХІ-ХІІІ ст. передавали такі найменування: оутрьнии бо днь собою печеть с# дйвл~ть бо дні и.злоба сво " (1144 ГЄ 181), пор..зълобство, злобьство (1096 СлРЯ VI18) «злостивість», пор. також злобь, зълобь (ХІІ-ХІІІ 18) «злоба»; лютость (1076 СДЯ IV 486) «злоба, жорстокість, лють»; боуди же слово ваше ей ей и ни ни лишебо сею ^л непрШзни ~сть (1144 ГЄ 177) тощо.

Почуття гордості, пихатості, самозакоханості позначалися в мові аналізованого періоду, за нашими даними, такими найменуваннями: и на тйщеславїе сйклан#"с# (cep.XI/XV Сліл 40); гьрдкни(XII СДЯ II 410) «гордість, пихатість», пор. и прикхаша с великою гордгнею (XIII ЛГВ 339), гйрдгни, гордгни, грйдгни (XI Ср I 614) «те саме»; гйрдость, гордость, гридость (XI613) «гордість, хвастливість» та ін.

Окремі найменування, зафіксовані в пам'ятках давньої русько-української мови, на наш погляд, могли позначати особливості інтелекту й водночас характеризувати (з позитивного чи негативного боку) поведінку людини, її вдачу, наприклад: пркмдрость дана" -моу (1144 ГЄ 186); богоразуми(1073 Ср І 134); беслови(1073 74) «нерозумність, відсутність розуму»; благоразуми(бл. 1100 102); великоумие, великоумство (XI СлРЯ II 68) «мудрість, велич думки»; грубость (XI Ср І 598) «невігластво»; безуми(XI63) «нестача або слабкість розуму»; вгсокомудри(XI 451); безмудри~ (XI 59) «дурість, нерозумність»; безразуми~, бездразуми(XI 63) «те саме»; безумьство (до 1200 64); лудость (XII-XIV СлРЯ VIII 293) «дурість» (пор. лудий «дурний») тощо.

Дериваційна структура назв рис характеру та їх зовнішнього вияву цього періоду відзначається неоднорідністю. В українській мові ХІ-ХІІІ ст. поряд із непохідними найменуваннями функціонували іменники, утворені переважно суфіксальним способом, часто також трапляються композитно-суфіксальні й конфіксальні деривати з аналізованою семантикою.

Найпоширенішу групу найменувань становлять відприкметникові похідні, які творяться переважно за допомогою формантів -ость, -от(а).

Продуктивним виявився лексико-словотвірний тип іменників на позначення рис характеру, особливостей вдачі людини із суфіксом -ость/-ість: благость (1076 СДЯ І 205); гьрдость (1076 II 408); жалость (1076 III 232) від жаль; кротость (1076 СлРЯ VIII 75); лкность (1076 СДЯ IV 455); лютость (1076 СлРЯ VIII 347); лудость (XII-XIV 293); милость (1076 СДЯ IV 530); грубость (XI Ср І 598); дьрзость (XII СДЯ III146) «сміливість, рішучість», пор. дьрзность (XIV 144) «те саме» тощо.

Схожу функцію виконував формант -от(а), який був активним і продуктивним уже в праслов'янській мові, де утворював переважно абстракта [1, с. 46], у давній русько-українській мові ХІ-ХІІІ ст. цей суфікс, за нашими спостереженнями, поступово втрачає продуктивність, наприклад: бодрота (XI/XVII СлРЯ І 269); доброта (1076 СДЯ III 14); жестота (XI СлРЯ XXI 98); приснота (XI XX 21) «щирість».

Майже не вживаються іменники з розгляданим значенням на -гнь: гйрдгни, гордгни, грйдгни (XI Ср І 614) від гордги.

Натомість з'являються раніше не зафіксовані деривати з аналізованою семантикою на -ьств(о): искрьньство (XI/XIII-XIV СДЯ III 170) «щирість, щиросердість»; кисельство, кысклъство (XII СлРЯ VII 137).

Девербативи становлять у давній русько-українській мові невелику за обсягом, проте виразно окреслену групу іменників переважно на позначення вчинків, поведінки, що характеризують вдачу людини.

Матеріально не виражений формант спостерігається в словотвірній структурі таких іменників: ласка (XII СДЯ IV 389); покора (ХІІ-ХІІІ VII 44) від покоритися тощо.

Лексико-словотвірний тип на -и~, -ни~ виявляє продуктивність у давній русько-українській мові ХІ-ХІІІ ст.: весели(1076 СДЯ І 394); покорени(1076 VII 44); блажени(XI/XIII-XIV І 222); благодарени(XII 176); благодари(XII 177); гроущени(ХІІ-ХІІІ II 396); гърдкни(XII 410); люблени(XIIIV 466) «любов, прихильність, милість»; пожалени(1296 VI 562) «співчуття, милосердя» тощо.

Відіменникові найменування назв рис характеру та їх зовнішнього вияву трапляються, за нашими даними, значно рідше.

В українській мові ХІ-ХІІІ ст. поступово набуває продуктивності лексико-словотвірний тип десубстантивів із суфіксом -ьств(о), властивим абстрактним іменникам, наприклад: гладьство (1047 Ср І 518) від гладй; зълобство, злобьство (1096 СлРЯ VI 18) від зйлоба; храборйство (cep.XI/XV Сліл 40); моужьство (XII СДЯ V 41) «мужність, доблесть».

Дуже поширеними в давній руськоукраїнській мові ХІ-ХІІІ ст. виявилися відіменникові назви рис характеру, вдачі, поведінки людини, у словотвірній структурі яких виділяються конфікси з другим компонентом -и~, рідше --ств(о). На відсутність в істоти певних почуттів указують переважно похідні з першим компонентом форманта без-/бес-, наприклад: беслови(1073 Ср І 74); беспечали(1073 74); беззьлоби(1076 СДЯІ 122) «незлобивість»; безстоуди(1076 141) «безсоромність», пор. бесстудие (ХІІ/ХІІІ СлРЯ І 173) «те саме»; безуми(XI Ср І 63); бездьрзновени(XI 56) «відсутність зухвалості»; безстраши(XI Ср І 77, СДЯ І 140) «безстрашність»; бесхвалени(XI Ср І 79); безумьство (до 1200 64); безбоязньство (XII СлРЯ І 94); безпечальство (XIIXIII СДЯ І 133) «незворушність, безпристрасність»; безоупъеанъстео (ХІІ-ХІІІ 146) «відсутність надії, безнадійність»; безгнЬви(1296 СДЯ І 114, Ср І 53) «відсутність гніву, беззлобність»; безмилосьрди(1296 СДЯ І 126) «жорстокість»; безстрасти(XIII 139) «незворушність, безпристрасність»; бессрамие (ХІІІ/1477 СлРЯ І 171) «безсоромність»; безбани(XIII Ср 149); бескваси(ХШ 72) «моральна чистота», пор. квась «хмільний напій; те, що роз'їдає, кислота, кислий смак» тощо.

Окремі найменування рис характеру та їх зовнішнього вияву давньої русько-української мови ХІ-ХІІІ ст. утворені, на наш погляд, переважно від іменникових і дієслівних основ за допомогою конфікса з першим компонентом не-. Такі похідні «характеризуються запереченням (невиконанням) названої мотивувальним словом дії» [З, с. 63], наприклад: немилосьрди~ (1076 СДЯ V 300) «відсутність милосердя, жорстокість» (від милосердги); невоздержание (1076 237) «нестриманість, непомірність» (воздержати); непоболігние (XI СлРЯ XI 213) «безсердечність, черствість» (поболкти); небо"ни~ (ХІІ-ХІІІ СДЯ V 229) «відсутність благоговіння перед Богом» від бо"ти(ся); невьзхотігни(1296 238) «небажання» (возхотігти); незълоба (1296 276) «покірність, беззлобність» (від злги або префіксальне утворення від зълоба) тощо.

У праслов'янській мові не траплялися назви рис характеру, утворені композитно-суфіксальним способом [4], проте такі деривати властиві мові пізнішого періоду. В XI ст. поширеними виявилися деривати на -и~, -ств(о), наприклад: богоразуми(1073 Ср І 134); благочьсти(1073 109); благопослушани(1073 101); хоткславие (1073 III 1390) «пиха, марнолюбство»; славохоти(1076 407) «зарозумілість»; добросьрди(1076 13) «сердечність, доброзичливість»; милосърди(1076 СДЯ IV 532) «милосердя, співчуття»; вседШство (1096 СлРЯ III 119) «підступність»; благодуши(XI Ср І 97); благонрави(XI100); жестосьрди(XI/XIII-XIV СДЯ III252) «жорстокість»; истиньнолюби(XI/XIII-XIV IV 172) «любов до істини, правди»; любослави(XI/XIII-XIV 474) «любов до слави, честолюбство»; лютонравие (XI/XVT СлРЯ VIII 347) «жорстокий, суворий норов»; любовластие (XI 329) «властолюбство»; великодушие (XIII65) «великодушність»; вгсокомудри(XI Ср І 451); дводуши(XI639) тощо.

Більше таких похідних спостерігається у XII ст.: благоразуми(бл. 1100 СрІ 102); двомгсли(бл. 1100 641); благодуши(XII СДЯ 1182) «спокій, радість»; благомоужьство (XII190) «мужність, хоробрість»; богобо"зньство (XII 253) «богобоязливість, побожність»; 6hco6o"m~ (XII 365) «боязнь бісів, забобонний страх»; добродоуши(XII II 483); высокомыслие (XII/XIV СлРЯ III 253) «гордість, погорда»; злонравие, зьлонравие (ХІІ-ХІІІ VI 27) «схильність до зла, поганий характер» тощо.

У наступні періоди розвитку української мови цей лексико-словотвірний тип продовжує поповнюватися новотворами, наприклад: боголишьство (1296 СДЯ І 258) «жорстокість»; любосласти(1296 IV 474) «любов до задоволень» тощо. Більш детально іменники цього типу проаналізувала в монографічному дослідженні композитно-суфіксальної деривації іменників В. Ліпич [2].

Отже, у давній русько-українській мові ХІ-ХІІІ ст. спостерігається велика кількість абстрактних іменників на позначення особливостей характеру, вдачі людини. У цей період відбувалися активні процеси формування лексико-словотвірних типів іменників з такою семантикою. Обстежені джерела фіксують переважно відприкметникові похідні на позначення рис характеру із суфіксами -ость, -от(а) (доброта, благость, жалость, жестота). Девербативи трапляються рідше. Це здебільшого нульсуфіксальні іменники (покора) та структури на -и~ (блажени~). Відіменникові суфіксальні похідні з аналізованою семантикою - це переважно деривати на -ьств(о) (моужьство), проте серед конфіксальних і композитно-суфіксальних похідних найбільш поширені саме десубстантиви (безбоязньство, благодуши-, милосърди-). Уже на цьому етапі історичного розвитку української мови виразно окреслилася група іменників на позначення внутрішнього світу людини, що мала чітко виражену семантику й визначений набір словотворчих засобів.

Література

1. Іншакова І.О. Походження форманта -ота (-ета) та його функції в праслов'янській мові Філологічні студії. Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету. 2015. Вип. 12. С. 39-46.

2. Ліпич В.М. Нариси з історії українського словотворення (композитно-суфіксальна деривація іменників української мови XI-XVIII ст.): монографія. Донецьк: ТОВ «Юго-Восток, ЛТД», 2007. 158 с.

3. Нариси з історії українського словотворення (іменникові конфікси) / П.І. Білоусенко, І.О. Іншакова, К.А. Качайло, О.В. Меркулова, Л.М. Стовбур. Запоріжжя - Кривий Ріг: ТОВ «ЛІПС» ЛТД, 2010. 480 с.

4. Сіроштан Т.В. Іменники з абстрактним значенням у лексичній системі праслов'янської мови Знакові величини у формуванні лінгвального образу світу українців: монографія. Мелітополь: Вид-во МДПУ ім. Богдана Хмельницького, 2017. С. 91-111.

5. Словникукраїнськоїмови: в 11 т. /уклад. І.К. Білодідтаін. Київ: Наукова думка, 1970-1980. Т. 11.

6. Философский энциклопедический словарь / редкол.: С.С. Аверинцев, Э.А. Араб-Оглы, Л.Ф. Ильичев и др. Москва: Сов. энциклопедия, 1989. 815 с.

Перелік скорочень назв джерел

ГЄ Галицьке (Крилоське) Євангеліє 1144 року НімчукВ. Хрестоматія з історії української мови Х-ХІІІ ст. Житомир: «Полісся», 2015. С. 174-193.

ЛГВ Галицько-Волинський літопис XIII ст. за Іпатіївським списком близько 1425 року Німчук В. Хрестоматія з історії української мови Х-ХІІІ ст. Житомир: «Полісся», 2015. С. 335-346.

ЛК Київський літопис XII ст. за Іпатіївським списком близько 1425 року Німчук В. Хрестоматія з історії української мови Х-ХІІІ ст. Житомир: «Полісся», 2015. С. 236-247.

ПВЛ «Повість временных літ» початку XII ст. за списком Лаврентіївського літопису 1377 року Німчук В. Хрестоматія з історії української мови Х-ХІІІ ст. Житомир: «Полісся», 2015. С. 158-168.

Повч «Повчання» Володимира Мономаха початку XI ст. у списку 1377 року Німчук В. Хрестоматія з історії української мови Х-ХІІІ ст. Житомир: «Полісся», 2015. С. 30-35.

СДЯ Словарь древнерусского языка (XI-XIV вв.) / гл. ред. Р.И. Аванесов. Москва: Русский язык, 1998-- 2008. Т. 1-7.

Сліл «Слово о законі і благодаті» митрополита київського Іларіона середини XI ст. у списку XV ст. НімчукВ. Хрестоматія з історії української мови Х-ХІІІ ст. Житомир: «Полісся», 2015. С. 39-45.

СлРЯ Словарь русского языка XI-XVII вв. Москва: Наука, 1975-2008. Вып. 1-28.

Ср СрезневскийИ.И. Материалы для словаря древнерусского языка. Санкт-Петербург, 1893-1912. Т. 1-3.

Анотація

лексема риса характер семантика

Т. СІРОШТАН. НАЗВИ РИС ХАРАКТЕРУ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ ХІ-ХІІІ СТОЛІТЬ

У статті на широкому фактичному матеріалі давньої русько-української мови ХІ-ХІІІ століть простежується історія тематичної групи назв рис характеру людини, визначаються особливості семантики таких іменників, розглядається словотвірна структура похідних лексем.

Ключові слова: назви рис характеру, лексико-словотвірний тип, словотвірна структура, формант, давня русько-українська мова.

Аннотация

Т. СЕРОШТАН. НАЗВАНИЯ ЧЕРТ ХАРАКТЕРА В УКРАИНСКОМ ЯЗЫКЕ ХІ-ХІІІ ВЕКОВ

В статье на широком фактическом материале древнего русско-украинского языка ХІ-ХІІІ веков прослеживается история тематической группы названий черт характера человека, определяются особенности семантики таких существительных, рассматривается словообразовательная структура производных лексем.

Ключевые слова: названия черт характера, лексико-словообразовательный тип, словообразовательная структура, формант, древний русско-украинский язык.

Summary

Т. SIROSHTAN. THE NAMES OF CHARACTER TRAITS IN UKRAINIAN LANGUAGE OF THE llth-13th CENTURIES

In the article the history of the thematic group of the names of human traits is traced, the peculiarities of the semantics of such nouns are determined, and the derivational structure of derived lexemes is considered on the broad factual material of the Ancient Russian-Ukrainian language of the llth-13th centuries.

Key words: names of character traits, lexical word-forming type, word-forming structure, formant, Ancient (Old) Russian-Ukrainian language.

Размещено на Allbest.ru