Фонотекст як джерело сучасних лінгвістичних досліджень (про перспективу використання "Українського діалектного фонофонду")

Размещено на http://www.allbest.ru/

Фонотекст як джерело сучасних лінгвістичних досліджень (про перспективу використання "Українського діалектного фонофонду")

Іщенко Олександр Сергійович

(Київ, Україна)

The paper informs about the development of a dialectal speech corpora “Spoken Corpus of Ukrainian Dialects”. This is a database of spoken texts (audio texts) that illustrate the spoken language of Ukrainian dialects. Specificity of development of such dialectology resources, their basic types are described here. The importance of the “Spoken Corpus of Ukrainian Dialects” for studies in Ukrainian dialectology is given.

Діалектну мову (мовлення) вчені фіксують головно в польових умовах - під час експедицій у місцях побутування говірок. Можна виділити два найпопулярніші способи фіксації діалектів - спостереження (коли дослідник не втручається в комунікативний процес діалектоносіїв) і комунікація (коли дослідник спілкується з діалектоносієм - ставить питання - задля отримання від нього тієї лінгвальної інформації, що є об'єктом його зацікавлення). Проте, незалежно від обрання способу, діалектний матеріал прийнято записувати на певний носій інформації (сьогодні - на цифрові, раніше - на аналогові прилади) з метою збереження для подальшого наукового використання.

У практиці збирання українського діалектного мовлення, незалежно від проблем, задля розв' язання яких фіксується мовлення, усталилася традиція робити записи тривалого звучання. Записам, що мають значну тривалість і наративний характер, властива евристична цінність, оскільки вони, набуваючи вигляду цілісного тексту (фонотексту, або аудіотексту), стають інформативним джерелом пізнання найрізноманітніших діалектних явищ.

Фонотекст принципово відрізняється від власне тексту (друкованого, або писемного) не лише формально, а й сутніс- но. Друкований текст формується відповідно до письмових традицій (графічних, орфографічних, правописних чи транскрипційних), а тому не вважається абсолютною копією живого усного мовлення, є радше її інтерпретаційною моделлю чи, за словами П.Ю. Гриценка, “образом звучання” [6]. Для діалектологічних студіювань такий нюанс інколи може бути суттєвим недоліком з погляду методики окремого дослідження - передусім у галузі фонетики (фонології). А для праць, скажімо, з історії мови графічний текст, зокрема проблеми ідентифікації окремих графем у ньому, є ще й чинником, що інколи призводить до хибних висновків у дослідженнях .

Натомість фонотекст є повноцінним аналогом живого усного мовлення, оскільки він не залежить від особливостей орфографії, транскрипції тощо. Тому, як слушно зауважує Р.Ф. Касаткіна, результати досліджень, джерелом яких є аудіо- записи, найбільш об'єктивні [9, 303]. Окрім того, унікальність фонотексту виявляється ще й на рівні дискурсії (у розумінні Ж. Фуко [16]): фонотексти, на відміну від друкованих текстів, зберігають ознаки мовленнєвої практики носія мови чи говірки, які не передаються на письмі (ритм, темп, інтонація, пара- й екстралінгвальний супровід). Отже, фонотекст містить більше лінгвальної інформації порівняно з друкованим текстом.

Загалом же проблема співвідношення фонотексту й письмового тексту є окремим виявом дихотомії мови та мовлення. Із цього погляду кожен із різновидів тексту застосовують з неоднаковою метою: фонотексти найчастіше використовують як первинне джерело діалектних досліджень, а друковані тексти - як вторинне. Згадаймо також, що саме фонотексти були здебільшого основним джерелом цінних наукових досліджень О.С. Білої, А.М. Залеського, Т.В. Назарової та інших провідних українських діалектологів періоду, коли магнітофонні записи увійшли в ужиток.

Зберігання діалектних фонотекстів.

Систематичне збирання діалектних фонотекстів зумовлює накопичення діалектних аудіоматеріалів. Якщо йдеться про окремого дослідника, який володіє солідним архівом власних записів, то помітною тенденцією є укладання індивідуальних діалектних хрестоматій , що мають вигляд графічних аналогів фонотекстів; інколи хрестоматії супроводжують компакт-диски з відповідним аудіоматеріалом. Якщо ж ідеться про наукові колективи, то прийнято створювати фонотеки, де діалектний звуковий матеріал зберігають у вигляді сукупності записів діалектного мовлення. Така сукупність первинного діалектного матеріалу з погляду ефективного застосування й використання в діалектологічних дослідженнях становить серйозну наукову проблему, пов'язану із систематизацією й структуруванням текстів для роботи з ними. Розв'язати зазначену проблему сьо-годні допомагає створення комп 'ютерного програмного забезпечення для автоматизованої роботи із текстовим матеріалом.

Найбільше зібрання українських діалектних фонотекстів нині представлено в “Українському діалектному фонофонді” (далі - УДФ) Інституту української мови НАН України, в якому охоплено говірки з усіх трьох наріч. Роботу над фіксацією українських діалектів у вигляді аудіотекстів було розпочато ще в середині минулого століття. Раніше зібрані аудіозаписи діалектних текстів було систематизовано в окремий реєстр - “Український діалектний фонофонд ” [15]. Нині здійснюється робота над упровадженням автоматизованої системи УДФ як програмного модуля. Станом на початок 2015 року УДФ репрезентує мовлення у вигляді 804 фонотекстів із 409 населених пунктів зі всіх областей України (крім АР Крим) загальною тривалістю 366 годин. У середньому тривалість одного фонотексту в УДФ становить 27 хв. УДФ є відкритою для поповнення новим матеріалом системою. Це передбачено і в інтерфейсі модуля цього фонофонду.

Збереження і накопичення живого усного мовлення (фо- нотекстів) у фонофондах тяглістю в не одне століття, безперечно, матиме інноваційне значення для праць з описової та історичної діалектології в майбутньому, як, зрештою, і для теоретичного переосмислення цих лінгвістичних дисциплін.

Систематизація діалектних фонотекстів.

У сучасній діалектології комп'ютерні фонофонди (корпуси, бази даних, банки даних тощо) бувають декількох типів залежно від засад їх створення [10]. Так, згідно з однією з них, метою таких фонофондів є зображення діалектів у протиставленні з літературною мовою. Тому подібні фонофонди складаються з текстів-прикладів, що ілюструють лінгвальну відмінність діалектів від літературної мови. Корпус фонотек- стів такого типу, як правило, характеризується лінгвістичною розміткою для роботи з ними (анотуванням текстів як одиниць комп 'ютерної системи за суто лінгвістичними критеріями).

Характерні риси усномовних фондів цього типу:

- одиницями фонофонду є короткі тексти, у яких певна діалектна риса має релевантне (диференційне) значення. Відповідно формально одиниці таких корпусів - це радше текстові фрагменти (від звуків до словосполучень) або мікротексти (одне-кілька речень), а не власне тексти як надреченнєві структурно-смислові одиниці;

- одиниці фонофонду структуровані за лінгвістичною розміткою - фонетичною, морфологічною, лексикологічною, синтаксичною. Проте найчастіше фондами такого типу є окремі корпуси того чи того мовно-структурного рівня з окремої проблеми (фонетичні корпуси, граматичні корпуси, лексичні корпуси тощо).

Усномовні комп'ютерні фонди цього типу зручні для дескриптивних наукових досліджень (описової фонетики, морфології, синтаксису, лексикології тощо), а також для демонстрації мовних явищ (наприклад, у практиці викладання чи просвітницькій діяльності). Проте такі комп'ютерні бази даних не завжди придатні для тих наукових досліджень, що зачіпають проблеми функціонування мовних одиниць, їхньої природи тощо. Основний недолік фонофондів цього типу - це неможливість чи складність віднайдення нових діалектних явищ, оскільки вони є банком зразків усного мовлення, що ілюструють заздалегідь обрані лінгвальні одиниці (процеси, ознаки тощо), які вже відомі науці. Натомість, погоджуючись із думкою І.Р. Романини, першочерговим завданням опрацювання діалектних текстів є “пошук, вияв і фіксація тих рис говіркової системи, яких не змогли засвідчити атласи, словники та наукові студії” [12, 78], тобто тих, які не відомі науковцям.

Інший тип діалектних комп'ютерних фонофондів передбачає розуміння діалектів як цілісної мовної системи, що розвивається незалежно і безвідносно до загальнонаціональної мови. Одиниця фонофонду цього типу - це аудіозапис мовлення діалектоносія (чи кількох діалектоносіїв, якщо мовлення діалогічне), здійснений у певний час у певному місці. Обсяг запису може бути різним. Проте, з погляду принципів створення цього типу усномовних фондів, короткі (нетривалі) тексти є недоліком , оскільки не дають змоги розкрити мовну сутність діалектів, зафіксувати репертуар релевантних мовних явищ. Великі за обсягом тексти забезпечують значно повнішу картину діалект-ного мовлення з відповідної території. У цьому сенсі що довшої тривалості текст, то вищий його евристичний потенціал.

Одиниці фондів цього типу структуровані (анотовані) за так званою металінгвістичною розміткою, що є “паспортом тексту” [14] (географічна локалізація, час запису, вік, стать діалектоно- сія тощо). Реалізація суто лінгвістичної розмітки (фонетичної, граматичної і т.д.) у таких фондах становить суттєву проблему. Так, лінгвістична розмітка в мовних корпусах інженерно реалізується засобами кодування тексту. На сьогодні поки що не відомо про існування засобів, які б дозволяли кодувати аудіозаписи усного мовлення (звукові файли). Інша річ, писемний текст, для кодування якого вже давно створено відповідні засоби. Отже, для створення лінгвістичної розмітки у фонофондах означеного типу необхідною умовою є наявність графічних аналогів (транскрибованих текстів) для кожного фонотексту. Реалізація графічного супроводу вимагає значних зусиль через великий обсяг (тривалість) фонотекстів. Звісно, фонди, в яких аудіотексти були б супроводжені графічними текстовими відповідниками, мали б перевагу на рівні не лише анотування корпусу, а й зручності ним корис- татися (наявність вибору між аудіюванням і читанням). У фонофондах першого вказаного вище типу супровідний графічний ва- ріант8 зразків мовлення є традиційним - цьому сприяє той факт, що вони складаються переважно з окремих звуків, складів, слів, словоформ чи речень (тобто нетривалих у часі одиниць, для графічного розшифрування яких треба значно менше зусиль і часу).

Прикметною особливістю фонофондів другого типу є багатство в них діалектних явищ. Саме з цієї причини тривалі інформативні діалектні тексти вважаються “надійним джерелом лінгвальної інформації, до якого має бути звернена українська діалектологія” [7, 9].

Отже, різні типи автоматизованих текстових систем мають неоднакове значення для використання як матеріалу для наукових досліджень. Проте немає сумнівів, що діалектні тексти, у якій би автоматизованій системі вони не були представлені, “репрезентують реальне буття мови, склад, функції мовних одиниць, динаміку їх форми і змісту” [8, XV].

“Український діалектний фонофонд” як мовленнєвий корпус.

“Український діалектний фонофонд” створено за принципами другого (вказаного вище) типу усномовних фондів. УДФ - це структурована колекція повноцінних аудіотекстів. Записи, що представлені в УДФ, є текстами здебільшого на теми рідного краю, властивих йому топонімів, гідронімів тощо, історичних віх, традицій і звичаїв. Це - ті теми, які надають записам наративного характеру. У зв'язку з тим, що записувач діалектів якнайменше втручається в розповідь і лише скеровує діалектоносія нечастими навідними запитаннями, текст виходить повноцінним - із характерними для нього логічною зв'язністю, змістовою цілісністю, смисловою завершеністю й авторською індивідуальністю (ідіолектністю).

Діалектні тексти зазначеного вище жанру (які переважають у текстовому корпусі УДФ), на думку Н.О. Руснак, мають особливе для наукових студій значення. По-перше, у них зафіксовано історичні відомості про носіїв говірок; по-друге, вони відображають творчий характер народного мовомислення; і по- третє, такі тексти мають свої індивідуальні закони побудови та індивідуальні структурно-семантичні особливості [13, 393].

З технічного погляду УДФ як комп 'ютерна система реалізована за допомогою спеціально створеного програмного модуля , який забезпечує роботу з діалектним мовленням у двох режи-мах. Перший режим - це корпус діалектного мовлення, в якому фонотексти систематизовано за металінгвістичною розміткою. Другий режим - це атлас діалектного мовлення, в якому фоно- тексти структуровано картографічно (за топографічними параметрами, що так само належать до ознак металінгвістичної розмітки). Отже, УДФ як комп'ютерна система діалектного усного мовлення є зручною для наукового використання.

Теоретичне і практичне значення УДФ для досліджень з діалектології.

Лінгвістика - це та галузь наукових знань, що спрямована на вивчення мови в різноманітних наукових аспектах - структурному, функційному, синхронному, порівняльно-історичному, типологічному тощо. Вона покликана досліджувати мовні явища (одиниці, процеси, ознаки, факти) - описувати їхню структуру, встановлювати причини появи, досліджувати функціонування і динаміку, вивчати зв'язки з іншими явищами.

Українська діалектологія як ланка лінгвістичних знань - від свого становлення до сьогодні - зосереджена переважно на виявленні й описі, осмисленні й переосмисленні диференцій- них діалектних явищ. Наскрізна тенденція української діалектології - це поглиблене вивчення мовних одиниць, процесів, рис, фактів. У полі зору перебували й продовжують перебувати окремі говірки, групи говірок, діалектні порубіжжя, рідше говори й наріччя. Концентрація уваги на менших діалектних ареалах сприяє поглибленню дослідження мовних явищ та розширенню розуміння сутності більших діалектних ареалів. Проте, на думку В.Є. Гольдіна та О.Ю. Крючкової, такий підхід зумовлює те, що діалектологію й надалі вважають периферійною науковою галуззю [4, 268].

Українські діалекти не є ізольованими мікросистемами української мови, а тому одні говірки необхідно вивчати з урахуванням інших - не лише інколи порівнюючи з окремими (наприклад, прилеглими), а й на тлі всіх інших. Національні текстові фонди, які репрезентують діалектне мовлення зі всієї території поширення української мови - як-то УДФ, дають змогу вийти на інший - полідіалектний (міждіалектний) - рівень лінгвістичних досліджень. Зауважимо, що аналіз мовних явищ крізь призму всього мовнонаціонального ареалу не є якісно новим типом досліджень. У цьому сенсі варто згадати інноваційне досягнення української лінгвістичної географії - тритомний “Атлас української мови” [3].

Сучасна українська діалектологія потребує описових праць на основі аналізу мовних явищ у полідіалектному аспекті. Лише так можна досягти повноти інформації про діалектні явища, вийти на новий рівень їх наукового опису, збагнути сутність кожного діалектного утворення, української мови загалом та її місце серед інших слов'янських. Уважаємо, що УДФ має всі підстави бути джерелом для досліджень цього напряму.

У зв'язку з тим, що матеріали УДФ - це аудіозаписи усного мовлення, то закономірно, що найпершою сферою їх використання є діалектна фонетика і граматика. Однак це ніяк не применшує ваги фонотекстів УДФ для інших розділів діалектології. фонотекст мовлення діалектний

Загалом, як видається, теоретичне і практичне значення УДФ для української діалектології та можливості, які цей фонд надає досліднику, поки що важко збагнути повною мірою.

Комп 'ютерні джерела наукових досліджень автоматизованого типу набувають дедалі більшого використання серед мовознавців. Їхня наявність не лише оптимізує працю дослідника, а й спонукає науку до нових зрушень у вивченні мови. Одним із таких комп' ютерних джерел аналізу лінгвальних явищ є автоматизовані фонди усномовних текстів (зразків усного мовлення). Національним фондом записів усного українського діалектного мовлення вважаємо УДФ, який є:

1) однією із форм збереження (накопичення) експедиційних аудіозаписів (фонотекстів) діалектного мовлення;

2) оптимізованим способом систематизації і зручного використання накопичених текстів;

3) мобільним засобом удоступнення текстів для широкого кола дослідників;

4) цінною джерельною базою для досліджень, що відповідають потребам сучасної науки.

Крім УДФ, лінгвоукраїністика потребує мовленнєвого фонду іншого типу, в якому було б зібрано усномовні зразки, що яскраво ілюструють типові характерні риси (диференційні ознаки) українських діалектів. Ним може бути скорочена версія УДФ.

Литература

1. Аркушин Г. Голоси з Волинського Полісся. Луцьк. 2010; Говірки Південної Київщини. Збірник діалектних текстів / Упоряд. Г.І. Мартинова, З.М. Денисенко, Т.В. Щербина. Черкаси. 2008; Говірки Західної Полтавщини. Зб. діалектних текстів / Упоряд. ГІ. Мартинова; відп. ред. Т.В. Щербина. Черкаси. 2012; Говірки Черкащини. Зб. діалектних текстів / Упоряд. Г.І. Мартинова, Т.В. Щербина, А.А. Таран. Черкаси. 2013; “Палає пам'яті свіча. Вогонь - не згас”: Хрестоматія діалектних текстів очевидців Голо - доморів / Упоряд. І.В. Гороф'янюк. Вінниця. 2014; Siskova R., Musinka M., Musinka A. Ukrajinska nareci Slovenska. Praha. 2005.

2. Аркушин Г.Л. Українські діалектні тексти (до питання методології) // Науковий вісник ВНУ ім. Лесі Українки: Філологічні науки. Мовознавство. № 1. 2011.

3. Атлас української мови: в 3 т. Т. 1-3. К. 1984-2001.

4. Гольдин В.Е., Крючкова О.Ю. Текстовый диалектологический корпус как модель традиционной сельской коммуникации // Компьютерная лингвистика и интеллектуальные технологии. М. 2008.

5. Гонтар И.А. Звучащий текст как объект методики в аспекте РКИ // Русский язык за рубежом. №2. 2011.

6. Гриценко П.Ю. Текст як джерело дослідження чорнобильських говірок // Говірки Чорнобильської зони. Тексти. К. 1996.

7. Гриценко П.Ю. Текст як простір вияву діалектних явищ // Збірник лінгвістичних праць: до 60-річчя проф. О.А. Колесникова. Ізмаїл. 2000.

8. Гриценко П. Тексти як джерело дослідження українських говірок Румунії: передмова // Павлюк М., Робчук І. Українські говори Румунії: ді- ялектні тексти. Едмонтон; Львів; Нью-Йорк; Торонто. 2003.

9. Касаткина Р.Ф. Русские диалектные звучащие хрестоматии как лингвистический источник // Proceedings of International Congress of Dialectologists and Geolinguists. Vol. 1. Lublin. 2000.

10. Крючкова О.Ю. Электронный корпус русской диалектной речи и принципы его разметки // Известия Саратовского университета: Филология. Журналистика. Т. 7. Вып. 1. Саратов. 2007.

11. Мойсієнко В.М. Варіативність у староукраїнській літературно-писемній мові (на прикладі текстів північноукраїнського ареалу XVI ст.) // Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем. Вип. 22. Ч. 1. Житомир. 2010.

12. Романина І.Р. Особливості вияву категорій діалектного тексту (наддністрянські тексти про чуда) // Українська мова у ХХІ столітті: традиції і новаторство: Тези доповідей ІІ ВЛФМУ К. 2012.

13. Руснак Н.О. Діалектні тексти як вияв екзистенційних знань // Матеріали 5-го конгресу Міжнародної асоціації україністів. Мовознавство: зб. наук. текстів. Чернівці. 2008.

14. Сичинава Д.В., Качинская И.Б. Корпус диалектных текстов в национальном корпусе русского языка: сегодняшнее состояние и перспективы // Компьютерная лингвистика и интеллектуальные технологии: По материалам Международной конференции “Диалог”. Вып. 13 (20). М. 2014.

15. Український діалектний фонофонд / Упоряд. П.Ю. Гриценко, О.А. Малахівська, М.В. Поістогова. К. 2004.

16. FoucaultM. Fearless Speech / Ed. by J. Pearson. Los Angeles. 2001.

Размещено на Allbest.ru