Варіантність прислівника в діалектному тексті

Размещено на http://www.allbest.ru/

Варіантність прислівника в діалектному тексті

Гримашевич Галина Іванівна

(Житомир, Україна)

Варіативність - одна з важливих проблем сучасної лінгвістичної науки. Загальнотеоретичні аспекти варіантності порушено в працях як зарубіжних, так і українських лінгвістів: О. Ахманової, Є. Бартмінського, В. Виноградова, Б. Гавранека, Е. Косеріу, О. Курило, В. Матезіуса, О. Пєшковського, Е. Сепіра, В. Солнцева, Ф. де Соссюра, Ф. Філіна, Р. Якобсона та інших, що свідчить про те, що проблема варіантності в лінгвістиці не є новою, хоча передовсім її порушували мовознавці-лексикологи, які працювали над розв'язанням питання тотожності слова і в дослідженнях яких зазначено, що варіанти - різновиди (модифікації) однієї й тієї ж лексичної одиниці.

Натомість упродовж останніх десятиріч зріс інтерес мовознавців, зокрема й українських (І. Вербовської, І. Вихованця, Л. Гнатюк, К. Городенської, Н. Діденко, А. Загнітка, Т. Коць, А. Мойсієнка, В. Семиряк, Г. Стрельчук, Л. Шевченко, І. Царалунги, В. Юносової та ін.), до проблем морфологічної варіативності, хоча переважно їхні дослідження пов'язані з аналізом варіантних форм змінюваних слів. Водночас проблема варіативності діалектних одиниць різних рівнів перебуває в полі зору Н. Глібчук, І. Глуховцевої, Г. Кобиринки, Г. Мартинової, Л. Осташ, Р. Осташа, Б. Пристая, В. Ужченка та ін.

Зауважимо, що в лінгвістиці відоме різне потрактування термінів на позначення мовної варіантності, найпоширенішими з яких є варіантність, варіативність, варіант, варіювання. Як зауважує О. Тараненко, варіанти мовних одиниць - видозміни, паралельні форми існування мовної одиниці, що модифікують різні аспекти її вираження (фонетичний, морфемний або лексичний склад, місце наголосу, парадигму відмінювання, порядок слів і т. ін.), але не порушують принципу її тотожності [6, 62]. Н. Діденко вважає варіантність однією з форм мовного динамізму, яка демонструє складну, об' єктивно вмотивовану діалектичність стабільного і змінного, що визначає конкретні шляхи розвитку мови [4, 5], у нашому випадку - розвитку діалекту.

Предметом нашого розгляду є варіантність спільнокореневих прислівників, зафіксованих у діалектному тексті, який репрезентує говіркове мовлення жителів одного поліського населеного пункту. Вибір діалектного тексту як одиниці, у якій функціонують варіанти прислівників, зумовлений тим, що саме в процесі зв'язного, тим паче діалектного, мовлення людина вживає низку варіантів слів, навіть не задумуючись над цим, оскільки спонтанно розповідає про ті чи інші події. Водночас у лексикографічних виданнях варіативні одиниці здебільшого позбавлені текстового оточення інших класів слів, тому важко простежити варіанти лексем, особливо незмінюваних класів слів, у словниках, хоча в більшості сучасних діалектних лексикографічних видань такі варіанти вже представлені. Зазначене вище ще раз підтверджує думки діалектологів про важливість дослідження мовних одиниць різних рівнів саме в діалектному тексті, бо діалектні тексти - реальність мови, не затиснена і не трансформована вузькими берегами нормативних приписів і обмежень, як у літературному різновиді мови [3, 15], великі діалектні тексти є об'єктивним джерелом вивчення акцентуаційного, фонологічного, фонетичного, морфологічного та синтаксичного рівнів мови, дають змогу засвідчити діалектне явище в системі й простежити всі закономірності його функціонування [2, 5-6].

Джерелами нашого дослідження слугували опубліковані записи зв'язного діалектного мовлення редуктивної говірки с. Машеве Чорнобильського району. Вибір саме цих діалектних текстів зумовлений тим, що вони репрезентують говіркове мовлення одного населеного пункту, водночас тут можна простежити різний ступінь варіативності адвербіативів в ідіолекті кожного носія говірки. Зазначимо, що варіативність прислівників розглядаємо з позиції синхронії, оскільки об'єктом дослідження є варіативні одиниці, які функціонують в одну епоху й в одному діалектному соціумі. Крім того, зауважимо, що аналіз варіативності на матеріалі прислівників значно відрізняється від розв' язання цієї проблеми щодо змінних класів слів, які мають парадигми роду, числа, відмінка, часу, особи тощо і в яких варіативність є більш виразною, видимою, природною, цілком закономірною. Водночас саме діалектний текст дає підстави констатувати, що й незмінювані класи слів, із-поміж них і прислівники, у діалектному мовленні набувають значної кількості варіантів.

З огляду на статус прислівника як незмінюваної частини мови серед зафіксованих діалектних варіантів виділяємо насамперед фонетичні (здебільшого не пов'язані з чергуванням звуків), оскільки відзначаємо низку утворень із різним фонетичним наповненням, які вельми часто функціонують у мовленні одного діалектоносія. Крім того, кількість фонетичних варіантів адвербіатива може сягати 5-7 модифікацій: по'тоум [ГСМ 1, 16]1, 'потиМ [ГСМ 1, 16] , по'туом [ ГСМ 1, 16] , пу°'тоум [ГСМ 1, 62]; от'цул'а [ГСМ 1, 18], от'ц'ул'а [ГСМ 1, 100], 'ц:ул 'а [ГСМ 1, 34]; с 'огон 'е , с 'о'годніе [ГСМ 1, 150], с 'е'гон ':е [ГСМ 1, 312], с'о'гон'.е [ГСМ 1, 322], 'с'он':іе [ГСМ 1, 164], 'с 'одніи [ГСМ 1, 166], с 'о'гон 'іе [ГСМ 3, 209]; зноу [ГСМ 1, 16], із'нуоу [ГСМ 1, 36], із'ноуу [ГСМ 1, 65]; сед'но, с'ед'но [ГСМ 2, 258], с'од'но [ГСМ 2, 260],ус 'ед'но [ГСМ 2, 260]; те'пер [ГСМ 2, 94], т 'е'пер [ГСМ 2, 96], т 'е'пер ' [ГСМ 2, 32], ц 'е'пер [ГСМ 2, 226], т 'е'пер 'а [ГСМ 2, 92], от 'е'пер [ГСМ 2, 126І], те'перека [ГСМ 2, 102], т'е 'періика [ГСМ 2, 190], т'е 'переш [ГСМ 2, 66]; тог'диі [ГСМ 1, 18], то'диі [ГСМ 1, 32], тодіи [ГСМ 1, 42]; 'очигн' [ГСМ 1, 20], 'очіин' [ГСМ 1, 20], 'оч'егн' [ГСМ 1, 42], 'очем-то [ГСМ 1, 32], 'очиін'-то [ГСМ 1, 112]; као'ліис', коЛіис' [ГСМ 2, 142], коЛис [ГСМ 2, 232], коЛ 'іс ' [ГСМ 2, 234], коЛіиз ' [ГСМ 1, 150]; із'разу [ГСМ 1, 14], зразу [ГСМ 1, 16]; попе'руод [ГСМ 1, 76], попе'род [ГСМ 1, 80]; ноа'заутра [ГСМ 1, 62], но'заутре [ГСМ 1, 80], но'заутр'е [ГСМ 1, 90]; посл'іе, 'посл'еа [ГСМ 3, 210], у'посл'іе [ГСМ 1, 86]; осто'рожно, сто'рожно [ГСМ 3, 214]; ког'да-то [ГСМ 1, 42], кода-то [ГСМ 1, 42]; ніиг'д'е [ГСМ 1, 58], н'і'д'е [ГСМ 2, 82];уруш'ну [ГСМ 1, 238], уруч'ну [ГСМ 2, 240]; інт'е'ресно [ГСМ 1, 148], онтіи'ресно [ГСМ 1, 160]; специі'йал 'но [ГСМ 1, 172], спеціи'йал 'но [ГСМ 1, 172] та багато ін. Представлені приклади демонструють різноманітні фонетичні варіанти прислівників, які загалом виявляють фонетичні особливості середньополіського діалекту, водночас відрізняються наявністю / відсутністю вставних / приставних звуків, демонструють явища асиміляцій, окання / акання, палатальності / велярності приголосних тощо. Крім того, відзначаємо низку так званих усічених (скорочених) варіантів адвербіативів, наявність яких, очевидно, зумовлена законом мовної економії та темпом мовлення інформанта; у деяких фонетичних варіантах спостерігаємо вплив білоруської мови (дз'ес' [ГСМ 1, 220], дес' [ГСМ 1, 30]; т'е'пер' [ГСМ 2, 32], ц'е'пер [ГСМ 2, 226]). У мовленні діалектоносіїв спорадично функціонують також фонетичні варіанти прислівників у формі компаратива: бо^л 'ш [ГСМ 1, 260], бол 'ш [ГСМ 2, 226]; ранше [ГСМ 1, 318], 'ран 'ше [ГСМ 2, 44], 'ранше [ГСМ 1, 318] тощо.

Зазначимо, що в досліджуваних текстах фіксуємо низку фонетичних варіантів прислівника з початковими [у], [у], які, на відміну від літературної мови, де вони сприяють милозвучності, в діалектному мовленні зовсім не пов'язані з евфонією, оскільки представлені в будь-якому фонетичному оточенні: уно'чіи, уно'чіи [ГСМ 3, 209]; 'ун 'іи'зу, уніи'зу [ГСМ 3, 211] , уздоуж, уздоуж [ГСМ 3, 212]; у'дома, удома [ГСМ 3, 212] ; у'ранциі [ГСМ 1, 338], у'ранциі [ГСМ 1, 342]; уп'еа'т'ох [ГСМ 1, 326], уп 'е'т 'ох [ГСМ 1, 326] та ін. варіантність прислівник діалект

Як зауважують мовознавці, морфологічні варіанти відрізняються, по-перше, наявністю різних формотворчих афіксів та парадигмою відмінювання (дієвідмінювання); по-друге, варіантністю граматичних категорій при змінній або незмінній формі слова, особливо на рівні роду, іноді числа [6, 63]. Оскільки прислівники належать до незмінюваних слів, у них спостерігаємо лише різноманітність формотворчих афіксів, передусім суфіксів, для утворення форм компаратива адвербіативів, напр.: 'бол 'ейе [ГСМ 1, 228], бо'л 'еї [ГСМ 2, 216], 'бол 'е [ГСМ 2, 210], 'бол 'ше [ГСМ 1, 246], бо^л 'ш [ГСМ 1, 260]; м'еншч, 'м'еншче [ГСМ 1, 66], 'мен'шеї [ГСМ 1, 114]; ран'ше [ГСМ 2, 44], ра'н'іше [ГСМ 2, 92], ран'е [ГСМ 2, 158], ро'ніишеї [ГСМ 1, 202], 'ранчеї[ГСМ 1, 344]; дал 'ш [ГСМ 1, 212], дал 'ше [ГСМ 1, 240], 'дал 'еї [ГСМ 1, 296], 'дал 'іиї [ГСМ 2, 128]; 'луч:е [ГСМ 2, 22], 'луч:ей [ГСМ 1, 24] та низка інших.

Словотвірні варіанти розрізняються видозмінами морфем і взагалі частин слова при словотворенні [6, 63]. І. Вербовська, розв'язуючи проблему словотвірної синонімії та словотвірної варіантності прикметника в українській мові, спираючись на різні теорії про морфемне варіювання, зокрема на погляди І. Ковалика, А. Грищенка, Н. Клименко, Є. Карпіловської, словотвірні варіанти визначає як спільнокореневі похідні, утворені за допомогою вільних варіантів або за допомогою аломорфів, водночас зазначаючи, що невід'ємним параметром дериваційної варіантності є тотожна лексична і словотвірна семантика компонентів пари [1, 5], з чим ми цілком погоджуємося. Словотвірних варіантів загалом у досліджуваних текстах виявлено чимало, незважаючи на статус прислівника як незмінюваної частини мови, водночас відзначаємо здатність адвербіативів утворювати дериваційні варіанти за допомогою невеликої кількості афіксів, причому словотвірних варіантів набувають насамперед прислівники місця та часу, рідше - способу дії завдяки додаванню здебільшого суфіксів чи постфіксів, рідше - префіксів: у'доуж, заудоуж'кі, доужі'нойу [ГСМ 3, 221]; 'ну°ч:у, уно'чіи [ГСМ 3, 209] ; П 'еішкиі [ ГСМ 1, 20], п 'еішаКа [ГСМ 1, 20]; 'зарез, Зарезко [ГСМ 3, 210]; Змолоду, із 'молоду [ГСМ 3, 210]; ко Л 'і-'н 'ебуд ', ко Л 'іс '[ГСМ 3, 211]; там, 'тамака [ГСМ 3, 212]; Гордо, гордЛіиво [ГСМ 3, 214]; 'раптом, роп 'тово [ГСМ 3, 216]; о 'гулом, о 'гул'но [ГСМ 3, 216]; рачки, ноко'рачкі [ГСМ 3, 219]; ноумо'н'ак, ноумон'кіи [ГСМ 3, 219]; пуд рад, пудре Ідиі [ГСМ 3, 220]; те 'перака [ГСМ 1, 16], те 'пер [ГСМ 1, 16]; наоЗад [ГСМ 2, 140], узад [ГСМ 2, 142]; 'дома, 'удома [ГСМ 3, 212]; но'л'ево, у'л'ево [ГСМ 3, 212]; ноправо, управо [ГСМ 3, 212]; н 'еноЖерліво, обЖерліво [ГСМ 3, 216]; йакос' [ГСМ 1, 158], йак-ніи' буд' [ГСМ 1, 162]; напри" мерно [ГСМ 2, 234], напрі 'мер [ГСМ 2, 236]; рано, зо ран 'ше [ГСМ 3, 210]; кос'ае'ка, науко'с'ак [ГСМ 3, 2218], в'ес'нойу, нов'ес'неі [ГСМ 3, 209] та низка інших.

Водночас зауважимо, що представлений матеріал демонструє також комбінаторні варіанти адвербіативів, які розрізняються кількома ознаками: строш'не [ГСМ 1, 66], страшно [ГСМ 1, 82]; бао'гато, бого'т'ушчо [ГСМ 1, 140]; 'ранчеі [ГСМ 1, 344], ран 'шей [ГСМ 1, 160]; по 'ка [ГСМ 1, 132], 'покул' [ГСМ 1, 132]; 'даром, доремно [ГСМ 3, 219] тощо, причому насамперед спостерігаємо функціонування акцентуаційно-фонетичних, фонетично-формотворчих, фонетично-словотвірних модифікацій прислівника.

Отже, дериваційна варіантність прислівників пов'язана з варіюванням морфеми в спільнокореневих словах, вільній заміні однієї морфеми іншою, використанням у тій самій ситуації мовлення різноманітних словотвірних варіантів-дублетів, які мають однакову семантику. З-поміж зафіксованих словотвірних варіантів переважають суфіксальні та постфіксальні варіанти прислівників, рідше - префіксальні та префіксально-суфіксальні; усі вони демонструють багатство діалектного словотворення.

Зауважимо, що серед словотвірних майже не відзначено варіантів (крім одного: ту'да-с'у'да [ГСМ 2, 134], с'у'да-ту'да [ГСМ 1, 236]), які відрізняються порядком компонентів, що насамперед мали б спостерігати в адвербіативах-юкстапозитах, оскільки такі прислівники функціонують спорадично й використані в усталеному порядку розташування їхніх компонентів: кр'ест-'накр'ест [ГСМ 1, 240], 'перво-'наперво [ГСМ 1, 182], буол'ш-м'енш [ГСМ 1, 86], с у'ди'-ту'ди' [ГСМ 1, 192], Ніишком- ' тіишком [ГСМ 3, 216] тощо. Крім того, не зафіксовано словотвірних варіантів прислівників зі зменшено-пестливими суфіксами, оскільки такі демінутивні утворення в мовленні інформантів відзначені лише спорадично й, на нашу думку, залежать від ідіолекту носія; прислівників зі згрубілими суфіксами не зафіксовано зовсім.

Отже, варіантність прислівників спостерігаємо в мовленні всіх інформантів, матеріали від яких представлено у виданні “Говірка села Машеве Чорнобильського району”, хоча варто відзначити, що кількість варіантів прислівників залежить від ідіолекту носія говірки , тривалості його мовлення, оскільки спостерігаємо найбільшу кількість варіантів одного й того ж слова в найбільших за обсягом записах. Наші спостереження підтверджують думку Л. Осташ та Р. Осташа про те, що варіантність залежить від особистості мовця, його творчої індивідуальності, емоційного стану інформанта, тривалості розмови, умов бесіди [5, 155]. Аналіз варіантів адвербіативів із досліджуваного видання засвідчує, що більша кількість варіантів притаманна, крім зазначеного вище, інформантам із мінімаль-ною освітою; водночас мовці з вищим рівнем освіти уникають (свідомо чи несвідомо) значної кількості варіантів, іноді називають спочатку виразний діалектний варіант й одразу ж схожий до літературного чи навіть літературний. Очевидно, значна кількість варіантних утворень зумовлена ще й тим, що інформанти свідомо уникають повторення однієї й тієї ж форми, демонструючи в такий спосіб розмаїття своїх мовних засобів. Л. Осташ та Р. Осташ вважають, що діалектне розмовне мов-лення дає змогу мовцеві почувати себе вільно при вираженні думок у різних ситуаціях і використовувати як спільні мовні надбання певного діалектного соціуму, так і власні творчі знахідки [5, 157]. Отже, варіантність морфологічних діалектних форм загалом і прислівника зокрема зумовлена зазначеними вище факторами, наявність чи відсутність яких призводить до збільшення / зменшення кількості модифікацій слова.

Водночас частотність уживання інформантом варіантних форм прислівників різна і залежить від розряду адвербіатива за значенням. Найбільшу кількість варіантів мають прислівники місця та часу, що зумовлено тематикою розповідей інформантів, оскільки вони подають інформацію про події, пов'язані з особистим життям, які відбувалися в певній хронології та в певному місці.

Найвищу частотність використання мають фонетичні та словотвірні варіанти прислівника від питомих основ, від запозичених їх відзначено набагато менше, як і самих прислівників з іншомовними коренями. Однією з причин появи фонетичних варіантних форм адвербіативів є близькість із білоруськими говірками. Крім того, на кількість варіантів впливає літературна мова та загальна освіта діалектоносія. Функціонування фонетичних, морфологічних варіантів діалектних прислівників іноді супроводжується змінами акцентів адвербіатива, тобто сприяє появі комбінованих варіантів прислівників. Використання діалектоносіями кількох паралельних форм прислівників є свідченням активності діалектного слово- та формотворення в царині прислівника, оскільки ця частина мови, незважаючи на давню історію становлення, й досі поповнюється новими діалектними елементами, наслідком чого є збагачення говіркового мовлення та поповнення діалектного лексикону новими утвореннями.

У діалектному мовленні різноваріантні форми прислівників функціонують паралельно, не заперечуючи й не виштовхуючи один іншого, а, навпаки, залежно від ситуації мовлення, підсилюючи вказівку на місце, час, причину, спосіб дії, про що свідчить паралельне вживання одним діалектоносієм під час розповіді про ті самі події значної кількості варіантів прислівників.

Отже, варіантність прислівників у діалектному тексті є своєрідним виявом мовного паралелізму насамперед на граматичному рівні, сприяє виникненню значної кількості нових варіантних форм не тільки від проаналізованих нами спільно- кореневих, а й різнокореневих адвербіативів, які в діалектному тексті перебувають у різних типах системних відношень (лексичних і граматичних), що й буде предметом дослідження в наступних наукових студіях.

Література

1. Вербовська І.Т. Словотвірна синонімія і словотвірна варіантність прикметників української мови: автореф. дис. ... канд. філол. наук. Львів. 2007.

2. Говірки Західної Полтавщини: Зб. діалект, текстів / Упоряд. Г.І. Мартинова. Черкаси. 2012.

3. Гриценко П.Ю. Тексти як джерело дослідження українських говірок Румунії // Павлюк М., Робчук І. Українські говори Румунії. Едмонтон; Львів; Нью-Йорк; Торонто. 2003.

4. Діденко Н.М. Варіантність дієслівної парадигми у староукраїнських пам'ятках першої половини ХУІІ століття: автореф. дис. ... канд. філол. наук. К. 2013.

5. Осташ Л., Осташ Р. Варіантність у діалектному мовленні // Діалектна мова: сучасний стан і динаміка в часі: До 100-річчя професора Федота Трохимовича Жилка. К. 2008.

6. Тараненко О.О. Варіанти // Українська мова: Енциклопедія. К. 2004.

Размещено на Allbest.ru