Базові особливості в дослідженні архетипів і символів через призму сучасного мовознавства та лінгвокультурології

Размещено на http://www.allbest.ru/

Базові особливості в дослідженні архетипів і символів через призму сучасного мовознавства та лінгвокультурології

Нідзельська Ю. М.

У статті розглянуті сутності архетипу, архетипний символ, символ. Виконано такі завдання: висвітлено дефініції вищезгаданих сутностей, виявлено їх основні властивості й функції, з'ясовано принципи кореляції між архетипом та архетипним символом, до того ж представлено основні архетипи, які є спільними для багатьох культур. Сучасні умови глоба-лізації викликають розгляд первинних основ різних культур через призму їх подібних і відмін-них ознак. Колективне несвідоме представлено як загальнолюдська основа духовного життя індивідів, що успадковується на основі індивідуального досвіду.

Ключові слова: архетип, символ, архетипний символ, колективне несвідоме.

Постановка проблеми. Передусім варто зазна-чити, що в сучасній лінгвістичній науці спосте-рігається синтез наукових результатів, які були отримані в суміжних дисциплінах, наприклад, у лінгвокультурології, етнопсихолінгвістиці, когні- тивістиці тощо, зокрема увагу в цих наук привер-тають архетипи та символи.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У сучасному мовознавстві, на нашу думку, цікав-ляться вивченням архетипу й символу такі вчені: А. Лосєв, К. Юнг, М. Алефіренко, А. Баронін,

О. Шелестюк і багато інших.

Постановка завдання. Мета розвідки полягає у визначенні особливостей у тлумаченні архе-типу й символу, встановленні їх кореляції. Задля досягнення мети потрібно виконати завдання: розглянути наявні дефініції вищезгаданих сут- ностей, виявити їх основні властивості та функції, з'ясувати, у якому співвідношенні перебувають архетип та архетипний символ.

Виклад основного матеріалу. Отже, на нашу думку, доречним видається підтримати ідею О. Дон- ченко, а саме: «... архетипову парадигму викликали до життя потужні глобалізаційні тенденції, бо саме архетипи мають надкультурні змісти трансперсо-нального, всезагального психічного» [3, с. 170], тому що сучасні умови глобалізації передбачають розгляд первинних основ різних культур через призму їх схожостей і відмінностей, що значною мірою зумов-лює актуальність запропонованого дослідження.

Етнопсихологія, яка вивчає серед інших аспек-тів архетипи й символи, має такі функції: гносеоло-гічну, описову, прогностичну, культурологічну, комунікативну, етнополітичну, виховну. Нашу увагу привернула саме культурологічна функція, адже її розуміють як вивчення етнопсихологією культурних процесів, що відбуваються в конкрет-ному етносі, а також особливості звичаїв, обрядів, фольклору, які є характерними для певної етнічної спільноти. Етнопсихологічні розвідки пов'язані з лінгвістичними [2, с. 24]. Як зазначає А. Баронін, наслідування архетипами свого етносу є складни-ком детермінантою його розвитку, адже духовне багатство передається від покоління до покоління й, відповідно, зберігається [2, с. 61].

У дослідженні варто звернутися до етимологіч-них основ архетипу. Термін «архетипи» походить від лат. «типос» (відбиток, печатка) й означає певне утворення архаїчного характеру, що має міфологіч-ний мотив. Це клас психічних змістів, походження яких не має своїм джерелом життя й діяльність окремого індивіда. Їх специфіка стосується влас-тивостей людства як певного цілого. Ці «архаїчні залишки» К. Юнг назвав архетипами, використо-вуючи вираз Блаженного Августина. Більше того, вони як психосоматичні структури є людською вродженою здатністю розуміти, організовувати або ж створювати досвід. Архетипи - це водночас біо-логічно зумовлені патерни поведінки та символічні зображення цих патернів [3, с. 173, 175]. дефініція архетип символ

З іншого боку, архетип з грец. arche - початок і typos - образ, першоформа, поняття, яке похо-дить із давньої традиції платонізму та відіграє вагому роль в «аналітичній психології», яка роз-роблена відомим ученим К. Юнгом. Під шаром «особистісного несвідомого», який становить основний предмет вивчення в класичному пси-хоаналізі З. Фрейда, К. Юнг виявляє «колективне несвідоме», що трактується як загальнолюдська основа духовного життя індивідів, що успадко-вується, а не формується на основі індивідуаль-ного досвіду. Якщо в особистісному несвідомому провідну роль відіграють «комплекси», то струк- туроутворювальними елементами колективного несвідомого є архетипи. Отже, згідно з теорією К. Юнга, колективне несвідоме втілюється в архе-типах, що виявляються в міфах і сновидіннях [2, с. 58; 11, с. 31], є не певним конкретним моти-вом, а цілою сукупністю мотивів, що варіюються.

Кожна людина є носієм колективного несвідо-мого досвіду філогенетичного розвитку людства через належність до людського роду та культури. Саме цей шар несвідомого є дещо глибинне, особисте, що визначає особливості мислення й почуттів. У зв'язку з цим колективне несві-доме певною мірою стає частиною особистого несвідомого [2, с. 82]. У зашифрованому вигляді колективне несвідоме представлене в структурі архетипів, що матеріалізуються в міфологічних, релігійних, філософських, мистецьких системах, моральних кодексах, державницьких канонічних приписах, наскальних розписах, археологічних знахідках, віруваннях, обрядах, ритуалах, табу, художній літературі, мистецтві, живописі, архі-тектурі, символах [3, с. 171]. Більше того, на думку О. Шелестюк, колективне несвідоме складається з успадкованих інстинктів і форм відчуття, сприй-няття, розуміння, які ніколи не усвідомлювались індивідом, не були затребуваними ним протягом життя, але які є характерною рисою для цілої групи (родина, нація, раса, людство). Колективне несвідоме поділяється на групове й універсальне, синхронне й діахронне, метакультурне й інтра- культурне [3, с. 173].

Архетип позначає сутність, форму, спосіб зв'язку несвідомих першообразів і структур пси-хіки, які успадковуються. Ці утворення забез-печують основу поведінки, структурування осо-бистості, розуміння світу, яке характерне для тієї або іншої етнічної групи. Іншими словами, архе- типи утворюють певні всезагальні апріорні пси-хічні й поведінкові програми [2, с. 56]. На думку В. Круглова, архетипи варто розуміти як вроджені психічні структури несвідомого, що становлять частину досвіду людства, визначають внутрішні образи об'єктивного життєвого процесу та пер-вісні форми збагнення зовнішнього світу, його глибинні схеми, згідно з якими творяться думки й почуття, засновані на міфологічних темах і сюже-тах; це колективний релікт історичного минулого, що зберігається в пам'яті [5, с. 10]. У свою чергу, М. Аліференко виокремлює відмінні властивості та ознаки цих феноменів культури в межах лінгво- культурології: жанрова незакріпленість, відсут-ність в архетипу яскравої етномовної метафо-ричності, стійка семантика архетипу [1, с. 190]. Саму поведінку індивідів або ж етнічних груп можна певним чином пояснити в термінах архе- типної енергії. Ураховуючи той факт, що архетипи завжди наповнюються конкретним змістом, є ней-тральними стосовно добра і зла, для них харак-терні амбівалентність та іманентність [2, с. 58]. До того ж основними характеристиками архети- пів уважають мимовільність, несвідомість, авто-номність і генетичну обумовленість.

Поняття архетипу існує в підсвідомості кож-ної людини, воно пов'язане з інстинктами й має потужний психічний потенціал [7, с. 275]. Необ-хідно зазначити, що в нашій свідомості архе- типи виявляються у вигляді архетипних образів. Отже, архетипний образ є відображенням у сві-домості людини колективного несвідомого, тобто архетипу, тому він має універсальний характер [7, с. 275]. Більше того, К. Юнг навіть пов'язує процес утворення етносів з архетипами колектив-ного несвідомого [2, с. 56]. Архетипний образ є наочно-чуттєвим, це форма наявності архетипу у свідомості, яка надалі трансформує його в сим-вол, зокрема поєднує образ і раціональний смисл [8]. Архетипові образи передують усім формам логічного мислення, вони є умовою людського досвіду [9].

К. Юнг зазначав, що поза нашою безпосеред-ньою свідомістю, яка має цілком особистісний характер, яку ми визначаємо єдиною емпіричною психікою, існує інша психічна система колектив-ного універсального й безособистісного харак-теру, яка є ідентичною в усіх індивідів [12, с. 339]. Архетип починає функціонувати там, де або іще не існують свідомі поняття, або такі через вну-трішні або зовнішні обставини взагалі неможливі. Ці суб'єктивні розуміння, як уважав вищезазна-чений учений, сильніші, ніж вплив об'єкта. Їхня психологічна цінність вища, тому що архетип зна-ходиться в основі всіх вражень [2, с. 57].

Більше того, коли йдеться про архетипи як уні-версальні феномени, мається на увазі нескінче- ний процес смислоутворення, а також трансляція смислів. Іншими словами, основою всіх культур-них феноменів є первинні прамоделі. Модифіку-ючись у процесі історичного розвитку, архетипи зберігають ті першообрази, які відповідають етнокультурам як частинам загальносвітової куль-тури й подані в національних образах культури. Існування архетипів як пам'яті є основою куль-турно-історичної та соціальної зміни буття, цін-нісно-значеннєвим стрижнем культури. У цьому контексті архетипи як універсальні феномени культури виконують функцію соціальної пам'яті, оскільки акумулюють не тільки індивідуально створені програми, а й загальні колективні знання та досвід. Вони є неодмінною умовою існування суспільства [9]. Крім того, як відомо, існують інші функції цих одиниць, а саме: забезпечення основи поведінки і структурування особистості, розу-міння світу, забезпечення взаємозв'язку культури та взаєморозуміння між людьми.

Отже, архетипи в нашому розумінні нерідко виступають як певні установки, передчуття, як досвід інтуїції, що регулюють психічне життя й соціальну поведінку людини. Вони є певними медіаторами між зовнішнім і внутрішнім у кар-тині світу людини, інтегруючи всю роботу пси-хічного [3, с. 176]. Архетипові елементи не є особистими спогадами, адже навіть тоді, коли явище й було елементом особистого характеру, тоді воно мало проявлятися в усьому, в результаті чого особа набула деяких рис цього архетипу. Але це є міфологією, тобто колективною психікою, не індивідуальною, тому що через індивідуальне несвідоме ми є пов'язаними з історичною колек-тивною психікою [2, с. 59].

Один із аспектів аналізу архетипів колектив-ного несвідомого, який, на нашу думку, вартий уваги дослідників, повинен бути пов'язаний із поняттям символу. Але перед розглядом символу варто згадати, що К. Юнг уважав, що різні міфи про створення людини походять із тієї чи іншої форми єдності, яка була «на початку часів». Ця єдність відображається в різних символах, а саме: єгипетський небесний змій, який кусає власний хвіст (оуробор), китайський Тайцзи, який має кру-глу форму, є вмістилищем усіх протилежностей, Світове Яйце філософів, rotundum алхіміків, дво-статеві істоти, що подібні до Пуруше індуїстської релігії. Ці атрибути не можуть бути застосовані до певної людської особистості, хоча вони, як пра-вило, у вигляді інтуїтивних і неґрунтовно переві-рених суджень постійно проектуються на оточую-чих [2, с. 58]. Поряд зі сказаним варто зазначити, що існує багато інших архетипних символів, які є складовим матеріалом міфології, релігії, снови-дінь, мистецтва, - від універсального Інь-Ян (що символізує дихотомічність) через закодовані ман- дали й до психоформ (квадрат, трикутник; число-вий ряд) [3, с. 179] тощо.

Отже, як відомо, основними критеріями виді-лення символів є: 1) схожість за асоціацією, 2) полісемантичність, 3) контекстна зумовленість символу (кожен контекстуальний рівень допо-магає виявити як збереження, так і втрату пев-них символічних значень), 4) ритуально-магічна й культурна зумовленість (виникнення символів пов'язане з появою перших елементів культури, 5) антропоцентричність (символізація задана людині через суспільство, підлягає його психо-логічним і соціальним настановам і самостійно їх виявляє) [8, с. 7]. Учений А. Лосєв визначає символ як ідейну, образну або ж ідейно-образну структуру, що містить у собі вказівку на ті або інші відмінні від неї предмети, для яких вона є узагаль-ненням і нерозгорнутим знаком [6, с. 35]. Символ від грец. symbolon знак, ідея, образ або об'єкт, що має власний зміст, але водночас становить в узагальненій, нерозгорнутій формі певний інший зміст. На думку Т. Жеребило, він є графічним або звуковим знаком, що слугує умовним позначен-ням якого-небудь поняття [4, с. 322]. Як це під-креслено А. Бароніним, Е. Еріксон наголошує на життєвій важливості символів і міфів в інтеграції суспільства. Особливо чітко вони проявляються в міфічних розповідях, казках навіть у випадках психічних розладів. Їх набір уважають обмеже-ним, тому що вони знаходяться в основі творчості, сприяють внутрішній єдності людської культури, забезпечують взаємозв'язок різних епох. Напри-клад, Мати-Земля, Дитя, Воїн, Бог, народження, смерть присутні в міфах різних народів [2, с. 60].

Варто зазначити, що символ дає змогу увійти в непредметний світ смислових відносин. Отже, за допомогою символів усвідомлюються смисли, які не піддаються нашому розумінню, які живуть у несвідомих глибинах душі й об'єднують людей в етнокультурну спільноту. До того ж справжній символ не просто виражає певний смисл, а передає також увесь спектр його магічної сили. Він є непід- контрольним нашому усвідомленню [1, с. 189]. У широкому семіотичному смислі символ є бага- тосмисловим конвенціональним мотивованим зна-ком, який репрезентує, крім власного денотата, також пов'язаний із денотатом, але якісно інший, більшою мірою абстрактний референт так, що первинне і вторинне значення об'єднуються під спільним означаючим [10, с. 46]. Також О. Шелес- тюк підкреслює представленість символу в різних семіотичних системах, наприклад, у таких як міф, мистецтво, релігія, література, фольклор кожної окремо розглянутої культури, та перехрестя сим-волів у культурах, які належать до різних часів і народів [10, с. 60]. Символ завжди розімкнутий у два боки - у світ конкретних реалій і світ неусві- домлених архетипних переживань. Послання під-тексту архетипу завжди адресоване несвідомій час-тині психічного. Отже, автори, що використовують з метою впливу символи, не повинні забувати про все розмаїття каналів сприйняття. Але не тільки відомих - слух, зір, нюх, а й тих, які працюють на рівні провідних психічних функцій типу людини [3, с. 175]. Функція збереження в згорнутому вигляді цілих текстів виявляється в структурній самостійності символу, який включений до пев-ного синтагматичного ряду. Символ не належить до якого-небудь синхронного розрізу культури. Функ-ція інтеграції різних синхронних пластів культури пов'язана зі стійкістю символу [10, с. 60].

У формально-семантичному аспекті осно-вною функцією символу є репрезентативна, тобто функція означування референта денотатом. Гно-сеологічна функція відображає пізнання ідейного боку предметного світу, усвідомлення смислу у видимому, сутності в явищах. Комунікативна функція виявляється в умовно-знакових систе-мах, кодах, символи слугують для повідомлення про імпліцитний факт або його ідеальний смисл. Щодо магічної функції, то варто наголосити, що це функція заміщення символом езотеричного й татуйованого [10, с. 47]. Естетична функція, у свою чергу, означає створення певного враження в адресата за допомогою використання символіки.

Окрім знаковості в гуманітарній традиції, як відомо, акцентуються такі властивості символу: образність (іконічність), мотивованість, комплек-сність змісту символу й рівноправність значень у ньому, «іманентна» багатозначність і розмитість кордонів значень у межах символу, архетипність символу, його універсальність в окремій культурі, перетин символів у культурах різних часів і наро-дів, убудованість символу в структуру міфології та інших семіотичних систем [2; 10, с. 47]. Отже, іманентна багатозначність символу означає наяв-ність у нього смислової перспективи, ланцюжків значень, усе більш абстрактних за ступенем від-далення від вихідного значення [10, с. 56].

Етнічна самосвідомість виникає тоді, коли існує протиставлення етнічної групи навколишній дійсності. Індивід може відчувати саму етнічну спільноту або ж спільність етнопсихологічних ознак. Етнічна самосвідомість може також про-являтися в моменти долучення до культури своїх предків. У цьому випадку проявляється фак-тор колективного несвідомого, яке розглянуто К. Юнгом, тобто тут проявляються особливості особистісної психології. Отже, генетично закла-дений досвід предків виявляється в несвідомому потязі до їхньої етнічної культури, тому в людей, у яких прояв несвідомого є достатньою мірою акти-візованим, належність до певної етнічної культури значно визначає їхню поведінку [2, с. 82]. Архе- типи - це кумулятивні уявлення про світ і життя в ньому людини, які не залежать від рівня наяв-них сьогодні знань. У філософії К. Юнга архе- типи є структурними елементами несвідомого, що лежать в основі всіх психічних процесів. Це вроджені патерни людської поведінки. Тому, коли людина потрапляє в архетипну ситуацію, вона діє згідно з певною типовою внутрішньою схемою. Архетипи містять у собі більшість психічного, соціологічного, політичного з того, що аналізують учені. Це колективні уявлення, масова свідомість, соціальні установки, стереотипи - все, що стано-вить більшість наповнення соціальної та індиві-дуальної психіки, що обумовлює можливість вза-єморозуміння людей [3, с. 171], що, безперечно, є дуже важливим для ведення успішної комунікації.

Висновки і пропозиції. Отже, ми можемо підсумувати, що архетипи позначають сутність, форму та спосіб зв'язку несвідомих первообра- зів, структур психіки, які успадковуються, а символи виражають образну структуру, що міс-тить у собі вказівку на ті або інші відмінні від неї предмети. Згадані структури є поліфункціо- нальними й забезпечують структурування осо-бистості, керування поведінкою особи і групи осіб. У перспективі дослідження - вивчення особливостей процесу, коли архетипи, архе- типні образи й символи детермінують людське мислення та поведінку в межах окремих етно-сів, аналіз трансформації архетипів у напрямі від психічної структури до важливого культур-ного феномена.

Размещено на Allbest.ru