Еволюція системи літерних знаків середньофранцузької мови XIV-XV ст. в ідеографічному аспекті

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЕВОЛЮЦІЯ СИСТЕМИ ЛІТЕРНИХ ЗНАКІВ СЕРЕДНЬОФРАНЦУЗЬКОЇ МОВИ XIV - XV СТ. В ІДЕОГРАФІЧНОМУ АСПЕКТІ

Ал Касем В.Ю.

Київський національний лінгвістичний університет

Стаття присвячена дослідженню еволюції системи літерних знаків середньофранцузької мови XIV - XV ст. в ідеографічному аспекті. У представленій роботі проведено фонетико- графічний аналіз ідеографічних комплексів, за допомогою якого встановлено ідеографічний інвентар середньофранцузької мови. Виявлено функціональні навантаження та характеристики літерних одиниць французької графіки й орфографії в ідеографічному аспекті. Визначено особливості еволюційного розвитку літерних графічних комплексів середньофранцузької мови в ідеографічному аспекті. Установлено основні графічні засоби для фіксації літер-ідеограм на письмі протягом становлення фонетико-графічної системи французької мови.

Ключові слова: ідеографія, ідеограма, логографія, логограма, морфограма, ієрогліф, літерний знак.

ЭВОЛЮЦИЯ СИСТЕМЫ БУКВЕННЫХ ЗНАКОВ СРЕДНЕФРАНЦУЗСКОГО ЯЗЫКА XIV - XV ВВ. В ИДЕОГРАФИЧЕСКОМ АСПЕКТЕ

Статья посвящена исследованию эволюции системы буквенных знаков среднефранцузского языка XIV - XV вв. в идеографическом аспекте. В представленной работе проведен фонетико-графический анализ идеографических комплексов, с помощью которого установлен идеографический инвентарь среднефранцузского языка. Выявлены функциональные нагрузки и характеристики буквенных единиц французской графики и орфографии в идеографическом аспекте. Определены особенности эволюционного развития буквенных графических комплексов среднефранцузского языка в идеографическом аспекте. Установлены основные графические средства для фиксации букв-идеограмм на письме в течение становления фонетико-графической системы французского языка.

Ключевые слова: идеография, идеограмма, логография, логограмма, морфограмма, иероглиф, буквенный знак.

EVOLUTION OF THE SYSTEM OF ALPHABETIC SINGS OF THE MIDDLE-FRENCH LANGUAGE IN 14^TH - 15^TH CENTURIES IN THE IDEOGRAPHIC ASPECT

The article is devoted to the study of the evolution of the system of alphabetic signs in the Middle French language of the 14th - 15th centuries in the ideographic aspect. In the presented work, a phonetic-graphic analysis of ideographic complexes was carried out and with its help was established an ideographic inventory of the Middle French language. Functional loads and characteristics of letter units of French graphics and spelling in the ideographic aspect are revealed. Specific features of the evolutionary development of alphabetic graphical complexes of the Middle French language in the ideographic aspect are determined. The basic graphic means for fixing letters-ideograms on the letter during the formation of the phonetics-graphic system of the French language are established.

Key words: ideograph, ideogram, logography, logogram, morphogram, hieroglyph, alphabetic sing.

Постановка проблеми

Система письма середньофранцузької мови характеризувалася постійною зміною складу знаків. Потреба прискорити розвиток письма й можливість передавати складніші за змістом і довші за розміром написання зумовили схематизацію зображень, перетворення їх на умовні літерні знаки. Таким чином, у процесі еволюції французька мова зазнала значних змін у фонографічному й ідеографічному аспектах.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Науковим дослідженням ідеографічних особливостей літерних знаків середньофранцузької графіки займалися як вітчизняні, так і зарубіжні лінгвісти (Н. О. Катагощина, М. В. Сергієвський, А. Доза, В. Г Гак, Г Г Крючков, Л. В. Сидельникова, N. СаїаЛ), розроблення яких дають нам можливість дослідити еволюцію ідеографічного розвитку французької мови XIV - XV ст. Актуальність представленого дослідження зумовлює відсутність у вітчизняних і зарубіжних напрацюваннях комплексного аналізу причин і результатів якісних і кількісних змін у складі графічної й орфографічної систем середньофранцузької мови.

Постановка завдання

Мета роботи полягає в дослідженні еволюції системи літерних знаків середньофранцузької мови в ідеографічному аспекті. Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань, як установлення ідеографічного інвентарю середньофранцузької мови, виявлення функціональних навантажень літерних одиниць французької графіки й орфографії в ідеографічному аспекті. Об'єктом роботи є ідеографічна система (літери-ідеограми), а предметом дослідження є саме ідеографічні особливості літерних знаків середньофранцузької орфографії.

Виклад основного матеріалу

літерний знак середньофранцузький ідеографічний

У зазначеному дослідженні під ідеографією чи логографією ми розуміємо певний вид письма, який використовує графічні знаки - ідеограми (літерні), що можуть позначати поняття (логограми), слова, значимі частини мови (морфограми) [3, с. 40]. Основною одиницею ідеографії є ідеограма - неподільний умовний писемний знак лінгвопрагматичного та комунікативного характеру, який відображає лексико-семантичні, граматичні й експресивні характеристики мови [6, с. 303]. Ідеограма не обов'язково має нагадувати про якийсь предмет своєю схожістю з ним, вона може бути умовним знаком слова, який позначає суть слова, його зміст.

Відповідно до того, яке інформаційне навантаження несе в собі ідеограма, літерні знаки можна поділити на морфограми - графічні знаки, що передають певну лексичну чи граматичну інформацію та можуть бути дієслівними чи лексичними морфограмами; логограми - графічні літерні знаки, які несуть у собі семантичну інформацію та розрізняють на письмі омофонічні написання; ієрогліф - умовний знак, який складається з декількох простих знаків, поєднаних у єдиний графічний комплекс [6, с. 303]. Представлена класифікація базується на роботах таких науковців, як Г. Г. Крючков та О. О. Сидельникова. Пропонуємо розглянути подану систему еволюції літерних знаків середньофранцузьких написань у такому вигляді.

Морфограми. Дослідження текстів французької мови XIV - XV ст. допомогло нам виокремити такі морфограми. У представленому монографі й знак акут слугував графічним показником дієприкметників минулого часу (estй, chargiй, demandй, l'ay reffulй, retournй, tournй, eftй) і вживався під час створення відмінкової форми 2-ї особи множини [6, с. 322-323]: vous compre- terйs, loiйs, amйs. Монограф й фіксувався в кінці іменників жіночого роду, які позначали абстракті поняття: citй, iniquitй,biautй, pitй, volontй, loiaultй. Монограф e в дієсловах відображав закінчення 1-ї особи однини І дієвідміни теперішнього часу [5, с. 113]: je porte; je jure. Зазначений монограф e фіксувався в кінці слів для позначення жіночого роду дієслів однини та множини минулого часу: armйe, redoubtйe, donnйe, rebellйe, taillйes, demou- rйes, esgarйes, violйes. Зафіксований у деяких прислівниках і прикметниках середньофранцузької мови монограф l виконує суто етимологічну функцію, оскільки бере свій початок від латинської мови. Згодом у сучасній французькій мові літера l більше не вживалася в таких прислівниках і прикметниках: mieulx - від лат. melius > melz > mieulx > mieux, doulz. Також представлена графема відновлюється в закінченнях множин деяких прикметників та іменників середньофран- цузької мови, що пов'язано з етимологічним походженням слів: chevaulx, vaisseaulx, appa- reaulx, nouveaulx - від лат. nouvus > nouvellus > nouveaulx > nouveau. У середньофранцузькій графіці відбувається укорінення морфологічного принципу написань. Таким чином, монограф s починає вживатися у формі 1-ї особи однини теперішнього часу дійсного способу дієслів ІІ - IV дієвідмін, здебільшого за аналогічним відмінюванням типу je finis [6, с. 306]: je dis - від лат. dicere > dis > dire, je pris, despris, je me rens, je pers.

Також представлена графема має своєрідне написання присвійних прикметників votre, notre, що свідчить про їх етимологічне підґрунтя: vostre - від лат. voster > vostre > votre; nostre - від лат. nos- ter > nostre > notre. Монограф s відображається в дієсловах майбутнього часу, указує на 2-у особу однини: tu feras. Графема s фіксує множини різних частин мови, зокрема іменників, займенників і прикметників: tous les jours, toutes, bonnes, belles, doulces, plaisans, gracieuses, courtoises, jointures, nulles, aventures, cures, amours, savoureuses, pures, desloiales, pointures, mesdisans, princes, eschas. Монограф t у зазначений період виконував передусім морфологічну функцію в дієсловах 3-ї особи однини ІІ - IV дієвідмін [6, с. 307]: il vit, ravit, vuet, vint, convint. У ході аналізу французьких написань було відмічене використання морфеми t в дієсловах 1-ї особи однини: je mort. Монограф x виступав графічним маркером множини іменників, прикметників, числівників і злитого означеного артикля [6, с. 308]: douloreux, san- gloux, piteux, aireux, aux, plureux, maleьreux, fructueux, vertueux, vigoreux, avantureux, amoureux. Монограф z характеризує множини різних частин мови: іменників, займенників, прикметників, числівників. Таке явище показує, що графеми z і s були графічними синонімами, оскільки виконували одинакові функції, тобто виступали в ролі морфограми, фіксуючи відмінкові флексії та множину різних частин мови, наприклад: moz, faiz, beaulz, ditz, acouardiz, ilz, estatz, metz, pugniz, escriptz. диграф aп у середньофранцузький період був аналогом диграфа ay й виконував ідентичні граматичні функції: фіксував відмінкову форму 1-ї особи однини дієслова avoir: ayez; відображав 1-у особу однини минулого часу дійсного способу в закінченнях дієслів: je aiperdoie; передавав відмінкове закінчення 1-ї особи однини майбутнього часу дійсного способу: deffendrai, verrai, garderai. Диграф au використовувався під час формування множини деяких іменників, які в однині мали закінчення -al, -il, -lle, наприклад: chevaulx (cheval); appareaulx (appareil); nouveaulx (nouvelle); vaisseaulx (vaisselle). Зазначений диграф у серед- ньофранцузькій мові також використовується як показник графічної форми злитого означеного артикля в однині та множині: au disner, aux autres. диграф ay був синонімічним до графічного комплексу ai й виконував декілька граматичних функцій: передавав відмінкову форму 1-ї особи однини дієслова avoir: je l'ay einsi fait; відображав 1-у особу однини минулого часу дійсного способу в закінченнях дієслів: sзay, apensay, avansay, eslongnay, agelongnay, plaindray; фіксував відмінкове закінчення 1-ї особи однини майбутнього часу дійсного способу: nauray, congnoistray, ame- ray, tendray. У ході аналізу написань середньо- французької літератури було відмічено диграф ee, який мав на меті передати граматичну форму жіночої особи однини, наприклад: menee, fumee, esplouree, fondee, nommee, donnee. Представлений диграф em був лексичною морфограмою й виступав у ролі дієслівного префікса, що утворився від латинського -im: empesche - від лат. impedicare > empesche > empкcher; empreinte - від лат. imprл- mere > empreinte > empreindre; empire - від лат. imperium > empirie > empire; emploie - від лат. implпcare > empleier > employer; embassadeurs - від італ. imbasemento > embaser> embassadeur; empetreront - від лат. impastoriare> enpaistrier > empetrer > empкtrer. Так само, як і попередній графічний комплекс, диграф en також отримує статус морфограми, оскільки виступає префіксом багатьох середньофранцузьких дієслів: enflambй - від лат. inflammare > enflambй > enflammer; entieres - від лат. integer > entiere > entier; enten- doit - від лат. intendлre > entendre; enfanзon - від лат. infantio > infantione (m) > enfanзon; envoia - від лат. inviare > enveier > envoi > envoyer; encloьre - від лат. inclaudere > includere > enc- loьre > enclore; endure - від лат. indurare > endurer. У французькій мові XIV - XV ст. було зафіксовано декілька написань із диграфом en, який, імовірно, фіксував відмінкові закінчення 3-ї особи однини дійсного способу деяких дієслів: puent, tuent. У ході дослідження середньофранцузьких текстів було виявлено декілька написань із диграфами im та in, які все ж таки зберегли у своїй орфографії латинський префікс -im та -in: impression - від лат. impressio > impression; immortel - від лат. immortalis > immortel; invisible - від лат. invisibilis > invisible; inconveniant - від лат. inconveniens > inconveniant > inconvйnient. У французькій мові XIV - XV ст. було зафіксовано старофранцузькі написання з диграфом eь у відмінкових закінченнях Participe passй, які мали фонографічні властивості, що свідчить про етимологічний вплив на середньофранцузьку графіку: peьst - від лат. pavor > poьr > peьst > peur; heьst - від лат. agurium > eьr > heьst > heur; sceь, sceьst; neьst; perceьst; creьst. Монограф e у сполученні з графемою z утворює диграф ez, який фіксує відмінникові форми дієслів 2-ї особи множини теперішнього, майбутнього часів та імперфекта дійсного способу [6, с. 312]: pourriez, tendrez, voulez, honourez, gardez, soiez, tenez, trespassez, amez, amiez, servez, baladez, ferez, ostez. диграф oi у середньофранцузькій графіці являє собою морфограму, оскільки характеризує дієслівні флексії імперфекта дійсного способу та теперішнього часу умовного способу, які вимовлялися як [з] [6, с. 312]: joie, soie, drois, endrois, estoit, avoit, lisoit, disoit, voit, sambloit, moroit. Також диграф oi був зафіксований у дієсловах майбутнього часу й показував 3-ю особу однини: trouveroit, esprouveroit, diffameroit, pourroit, diroit. Диграф oy передавав відмінкові закінчення однини дієслів типу devoir: doy, croy. Як засвідчують приклади середньофранцузької графіки, мова зберігала написання з диграфом oy, оскільки літери y й і були синонімічними та взаємозамінними [6, с. 312]: foy, toy, soy, moy. Диграф ui фіксував відмінкові закінчення 1-ї особи однини дієслова кtre і 3-ї особи однини дієслів типу cuire: je suis, m'anuit, cuit, destruit, conduit, duit, vuit. диграф un являє собою неозначений артикль чоловічого роду однини, який походить від латинського числівника «один», що збереглося й до сьогодні. Представлена морфограма un у поєднанні з кінцевим е утворює форму неозначеного артикля жіночого роду: de personnes estre en une unitй tous d'un acort et d'un ferme courage; un cotelle; une pomme. Диграф uy фіксував відмінкові закінчення деяких дієслів теперішнього часу дійсного способу: fuys, escuyers, deduyt, m'annuye. Починаючи із середньофранцузького періоду представлена графема маркує графічну форму особового прислівника 3-ї особи однини [6, с. 314]: luy. У текстах французької літератури XIV - XV ст. досить часто трапляється написання з подвоєною літерою (диграфом) ff, що свідчить про етимологічне відновлення графіки слів: affine, deffine, def- fermer, meffait, souffrance - від лат. soufferire > soufrir > souffrance > souffrir. Диграф ll почав виступати показником жіночого роду прикметників, займенників, деяких іменників і дієслів: conseille, nulle, merveille, chappelle, vaille, paille, faille, aille, pareille, pucelle, nouvelle, s'orgueille, m'appareille. У середньофранцузький період певна кількість графем виступала в ролі морфо- грами. Під час дослідження функціональних ознак диграфа nn було визначено, що в цьому періоді він починає маркувати в написаннях різні граматичні явища, такі, як закінчення 3-ї особи множини дієслів (типу venir, tenir, prendre) і жіночій рід прикметників; також подвоєння nn відбувається під час формування деяких прислівників: annйe/an, veinnent, terrienne, celestienne, encien- nement, certeinnement, tiennent. Диграф rr вико-

нує морфографічну функцію, тобто відображає дієслівні форми майбутнього часу дійсного способу та дієслівні флексії умовного способу [6, с. 351]: verra, verront, pourray, porras, pourroit, porroient. У ході аналізу середньофранцузьких текстів було відмічено, що парадигма написань із диграфом ss досить збільшилася: по-перше, у процесі еволюції латинського суфікса -есе-, який трансформувався в середньофранцузькій мові у відповідний суфікс -esse- (noblesse - від лат. nobi- lis > nobilece > noblesse; fortresse - від лат. fortari- cea > forterece > fortresse); по-друге, подвоєння було спричинене появою нових дієслівних форм однини й множини умовного способу дієслова faire і деяких інших дієслів (fusse, fussent, deьsses, pelisses, eusses); по-третє, утворення іменників і прикметників жіночого роду (princesse, richesses, tristesse, maistresse, prouesse, juenesse, vesquisse, promesse). Як показує дослідження середньофранцузьких літературних пам'яток, кількість написань із диграфом tt значно збільшилась у зв'язку зі словотвірними змінами та появою зменшувального пестливого суфікса -ette-, який також указував на жіночий рід однини та множини різних частин мови: chanfonnette, herbette, freschelette, saiette, flourettes, pucelettes, longuettement, droitte, compaingnettes, violettes, regraitte, nouvelette, simplette, doucette, palette. Диграф tt також виступав графічним показником низки дієслів типу maоtre, наприклад: mette, desmette. Зазначений подвоєний комплекс tt фіксував утворення нової форми 2-ї особи множини дієслова faire і деяких інших дієслів 3-ї особи множини теперішнього часу дійсного способу: faittes. Триграф ein указував на ІІІ відміну однини дієслів типу teindre, vendre, plaindre,peinture й ін.: teinte, veint, enseinte, pleint, meintes, peinte. У ході аналізу середньофранцузь- ких текстів було відмічено мінімальну кількість написань із триграфом eue, який відображав фонетичні особливості відмінкових форм деяких дієслів і, імовірно, фіксував лабіалізований звук [о] [6, с. 316]: esleue. Триграф ian був зафіксований лише в декількох написаннях і фіксував відмінкові закінчення 3-ї особи однини теперішнього часу дієслова nier і похідного прикметника inconvйnient від дієслова inconvenir: niant, inconve- niant - від лат. inconveniens > inconveniant > inconvйnient. У середньофранцузький період також нетрадиційним було написання іменника beautй, судячи з його латинського відображення, можна припустити, що триграф iau має етимологічне походження: biautй - від лат. bellitas > biautй > beautй. Триграф ien фіксував форму 3-ї відміни однини дієслів типу tenir, venir: tien, vient, cou- vient. Починаючи з епохи Середньовіччя триграф ngn починає транслювати форму 3-ї особи однини умовного способу дієслів типу tenir, venir, а також видозмінювати за аналогією деякі інші дієслова: tiengne, viengne, maintiengne, souviengne, com- paingne, grifaingne, remaingne, prengne.

Логограми. Окрему ланку середньофранцузь- ких літерних знаків становлять логограми або логографи. У ході аналізу літературних пам'яток середньофранцузького періоду було зафіксовано несистемне використання монографа а, який виконував насамперед ідеографічну функцію для розмежування омофонів. Таким чином, літерний знак показував відмінність між означеним артиклем (la) і прислівником місця lа, а також дієсловом avoir (a) у третій особі однини та прийменником а [6, с. 317]: Et vйes ci et lа nos enemys / Que par la grande desloialt; Chaundos fut а terre abatus / Or as response a ta demande. У французькій мові XIV - XV ст. диграф oщ був спеціально маркований гравісом для того, щоб розрізнити омографи - прислівник oщ і сполучник ou: Oщ pour le present je vous voy / Ou prieres d'aucun prince ou d'aucun. Триграф ung у французькій мові XIV - XV ст. використовувався у формі неозначеного артикля однини, що надавало йому статусу морфограми. Також триграф ung застосовувався як відокрем- лювач різних частин мови, які мали однакову графічну форму, а саме форму неозначеного артикля un чоловічого роду однини та числівника un - один [6, с. 316], наприклад: Ung grant tas de veielles commeres.

Експресивні графеми. Представлені нижче ідеограми несли в собі експресивну властивість літерного знака, яку автори використовували для емоційного та стилістичного забарвлення графіки й орфографії, що теж мало безпосередній вплив на адресата та на його емоційну сферу. Починаючи із середньофранцузького періоду багато написань використовували монограф y як синонім графеми i, що має декоративну функцію, а також для експресивного забарвлення слова: y, ny, my, ty, soucy, envye, amys, endormy, ennemy, lyesse/liesse, Pyma- lion, Mydos/Midos. У процесі дослідження французьких літературних текстів XIV - XV ст. у творах деяких авторів було зафіксовано дуже цікавий літерний знак - монограф f який використовувався як спеціальний орнаментний знак f замість графеми с [6, с. 319]: poincture, saincts, faictes, correction, deftruction, docteur en medecine. У серед- ньофранцузькій мові фіксується цікаве написання дієслова savoir із використанням монографа з: sзavez, sзeust - від лат. sapere > savйir > sзavez savez; enзaintc - від лат. inquantum > enquant encant > enзaintc > encan; souspeзon - від лат. suspicio > suspecenos > sospeзon > sopeзon > sous- peзon > soupзon. У цьому разі, судячи з етимології слова, монограф з виконує лише ідеографічну функцію для підкреслення експресивного навантаження змісту слова. Тому ми вважаємо, що автор таким чином хотів надати сильнішого понятійного значення слову: doulзour - від лат. dolorem > dulor > doulзour > douleur; pieзa, maleпзon. Починаючи зі старофранцузького періоду графема h почала вимовлятися як гортанний [h]. Варто відзначити, що деякі написання з літерним знаком h на початку слова не мали етимологічного походження, що вказує на експресивну функцію монографа h, а отже, він був ідеограмою [6, с. 320]: haut - від лат. altus > halt > haut; haguenee - від лат. eiguenot > haguenee > huguenot; trahyson - від лат. tradere > traпson > traпr > trahison > trahir; herbis - від лат. herba > erbe > herba. Д, л, п, я, ь. Представлені монографи д, л, п, я та ь виконували насамперед ідеографічну функцію, оскільки трема над літерою використовувалась авторами середньофранцузького періоду для надання слову більш декоративно-експресивної форми, наприклад: dourer, Boлce, Misaлl, Ceяs/Ceпs, Morpheьs, Orpheьs, troпllus. Зазначений орнаментний знак (монограф) f був дуже розповсюджений у середньофранцузькій графіці та був подібний до літери f і використовувався для позначення літери s: (fouvient, fзeu, eft, blafme, chanfonnette, princeffe, refume, griefve). У середньофранцузькій графіці деякі автори використовували монограф v замість літери u, уживаючи неозначений артикль, скоріше за все, для того, щоб відрізняти на письмі форму артикля від форми числівника (один), які були ідентичними, наприклад: (Vngpetite ruiffellet paffoit). Диграфи aa, ee й oo виконували фонографічну функцію для чіткої передачі звуків мовлення й ідеографічну - для надання слову певної графічної форми [6, с. 321]: faame, priveement, pooit estre. У середньофранцузький період досить широко використовувався супраграфемний знак трема на літерою у (диграфи oя та яn), що давало можливість авторам виокремити свій власний стиль письма та надати слову експресивності: oя, Moяse, roяne.

У середньофранцузькій графіці до ієрогліфічних написань можна віднести монограф &. Представлений орнаментний знак & використовувався для передачі сполучника et, а отже, виступав у якості ієрогліфа, наприклад: A tout cesproces & fon fac / L'autre la prife & la fortune.

Висновки і пропозиції

Поява в середньофранцузькій мові таких ідеограм, як монограми, логограми й ієрогліфи дала можливість розмежувати омофони та виявити окремі граматичні засоби, що сприяли появі нових слів та ідеографічних явищ. Представлене дослідження відкриває перспективу подальших наукових розвідок, зокрема вивчення функціональних особливостей літери-символу.

Список літератури

1. Доблхофер Э. История письма. Эволюция письменности от Древнего Египта до наших дней / пер. с нем. Г М. Бауэра, И. М. Дунаевской. М.: ЭКСМО, 2002. 400 с.

2. Доза А. История французского языка / пер. с франц. Е. Н. Шор. М.: Изд-во иностр. лит., 2003. 471 с.

3. Єрмоленко Л. Ю. Піктографічні та ідеографічні знаки у сучасній французькій мові. К.: Вид. Карпенко В. М., 2005. 220 с.

4. Сергиевский М. В. История французского. М.: Учпедгиз, 1938. 295 с.

5. Сидельникова Л. В. Фонографія та ідеографія французького письма ХІХ - початку ХХІ століття: монографія. К.: КНЛУ, 2012. 512 с.

Размещено на Allbest.ru