Тексти як джерело дослідження говірок Івано-Франківщини: історіографія та перспективи розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тексти як джерело дослідження говірок Івано-Франківщини: історіографія та перспективи розвитку

Бігусяк Михайло Васильович

Розглядати цю проблему саме в такій площині нас спонукали думки проф. В.В. Німчука про те, що історіографічне вивчення мовного явища, яке тривалий час цікавить учених, інколи є більш актуальним, ніж пошуки нових підходів до його вирішення. Воно дає можливість побачити різні аспекти і методи дослідження, розширення і звуження кола об'єктів спостереження, з'ясувати джерела накопичення і процеси відбору фактичного матеріалу, визначити роль окремих учених у вирішенні загальних та часткових завдань. Також історіографія дозволяє глибше з'ясувати сучасний стан вивчення проблеми і накреслити шляхи її подальшого вивчення [31, 294].

Під цим кутом зору розглядаємо праці вчених різних поколінь, у яких досліджуються всі мовні рівні говірок Івано-Франківщини, але насамперед синтаксичний, крізь призму діалектних текстів; одночасно звертаємо увагу на шляхи формування корпусу діалектних текстів досліджуваного регіону.

Вивчення діалектного мовлення на Прикарпатті розпочалося ще у І половині ХІХ ст., у так званий емпіричний період в історії української діалектології, який тривав, за визначенням А.А. Москаленка, - з кінця XVIII ст. до появи у ІІ половині ХІХ ст. діалектологічних праць О.О. Потебні, якими розпочинається новий теоретичний період в історії української діалектології [29, 15].

Підтвердженням цьому можуть слугувати діалектологічні матеріали, використані нашим краянином І.М. Вагилевичем у підручнику, що вийшов у Львові у 1845 р. Описуючи фонетичні та морфологічні риси практично трьох наріч української мови, він уперше в історії української діалектології виділяє також синтаксичні риси. Так, для галицького наріччя характерним є переважне вживання прийменника о і рідше об, наприклад: о мині, о землю, хоча можуть уживатись обо мні, об земь; для київського навпаки - переважає вживання прийменника об: об землю, обо мні, об земь; а для карпатського наріччя характерним є вживання прийменників ик, ко, к - ик мині, ко мні, к землі. Можемо констатувати, що ці особливості не втратили свого значення і до сьогодні в окреслених говорах.

Важливого значення вивченню живої розмовної мови надавав Я.Ф. Головацький. Так, виступаючи у Львові в жовтні 1848 р. перед учасниками з'їзду “ученыхъ рускихъ” у відомій доповіді “Розправа о язьщ"ь южно-руском и єго нар'ьчшхъ” (опублікована в 1849 р.) зазначає: “Языкъ изъустный народа є запевно правдиве и перше жерело для письменного языка, бо в устахъ народа найчистійше заховуются всі формы, ц'Ьлый ладъ и складъ языка, правый дух єго...” [9, 58]. Хоча жодної синтаксичної риси вчений тут не наводить, однак подає “Деко- три слова онакше уживани” і серед них виокремлює такі прийменники у словосполученнях, що властиві для волинсько-подільського або українського наріччя, як: къ, икъ (икъ мені); для галицького або наддністрянського къ, ко (мені); для гірського або карпаторуського дъ (дъ міні) [9, 55].

Слід зазначити, що у 1876 р. в Києві була надрукована праця П.Г. Житецького “Очерк звуковой истории малорусского наречия”, у кінці котрої подано “Образцы народных говоров малорусскаго нарічія”, які стали, по суті, першою хрестоматією зразків діалектної мови з усієї території України [29, 30].

Під заголовком “Галицкія разнорічія” вміщено 10 пісень із семи сіл та з міста Галича колишньої Станіславської округи (Івано-Франківська область) і 7 пісень із шести сіл Коломийської округи (Івано-Франківська область). До текстів автор додає невеликий коментар, де вказує на те, що галицький говір має три різноріччя: підгірське, гуцульське і лемківсько-бойківське, останнє, зауважує П.Г. Житецький, звичайно, поділяють на лемківське і бойківське, “но мы не видимъ существенныхъ звуковыхъ отлічій между річью лемковъ и бойковъ” [16, 336]. Дослідник звернув увагу на межі побутування цих різноріч, коротко схарактеризував основні фонетичні особливості, однак нічого не сказав про синтаксичні ознаки галицького говору.

Найпостійнішим і найпослідовнішим дослідником гуцульських і покутських говірок, за словами Я.В. Закревської, був Б.В. Кобилянський, який ще в роки І світової війни почав збирати матеріал з цих регіонів і в 1928 р. опублікував обширну статтю у першій книзі “Українського діялектологічного збірника” під назвою “Гуцульський говір і його відношення до говору Покуття”. У цьому дослідженні звернена увага на звукову, морфологічну будову двох діалектів і “лексикальну скарбницю” гуцульського говору, за термінологією автора [18, 1-92].

Пізніше, у монографії “Діалект і літературна мова (схід- нокарпатські і покутські діалекти, їх походження і відношення до літературної мови)” вчений звертає увагу на поодинокі синтаксичні діалектизми, які використовували галицькі письменники в художніх творах, однак про народнорозмовні синтаксичні конструкції, що побутують у цих говорах, не сказано нічого. Тільки із статті Я.В. Закревської “Броніслав Кобилян- ський - дослідник гуцульських говірок” ми дізнаємося, що цей учений підготував “Хрестоматію діалектних і фольклорних текстів, записаних у ХІХ-ХХ ст. та вибраних документів і грамот ХІУ-ХУІІІ ст.” і планував видати в книзі “Східнокарпат- ські говірки в сучасному і минулому” (рукописне дослідження має 520 сторінок) [17, 17]. Думаємо, що публікація такої праці не забариться і слугуватиме надійною джерельною базою для вивчення синтаксичних особливостей цих говорів.

Приблизно у цей період відомий мовознавець, наш краянин, уродженець с. Мошківці, тепер Калуського району Івано-Франківської області Ян Янів започаткував вивчення прикарпатських говірок науковцями Львівського університету [12, 97-101]. У 1926 р. він видає монографію “Gware шаіо- гщка Мо8тко-шес і Бтокі naddniestrzanskiej т uwzglednieniem wsiokolicznych”. У ній не лише докладно описано фонетичні, граматичні та лексичні риси говірки, але й подано велику добірку діалектологічних текстів наддністрянського говору, укладено словник говірки. Низку праць Я. Янів присвятив дослідженню гуцульських і покутських говірок, про що докладно довідуємося із статті Януша Ріґера “Ян Янів як дослідник гуцульських говірок” [33, 38-47]. У цих працях вчений також опирався на записані ним зв'язні тексти, однак розлогих міркувань над синтаксичними особливостями досліджуваного матеріалу ми не подибуємо. Добре було б присвятити окреме лінгвістичне дослідження цій проблемі, досліджуючи динамічні процеси, що відбуваються у цих мовно-територіальних утвореннях.

Більше 50 записів зразків говірок української мови подає у додатках до монографії “Нариси з діалектології української мови” (1955 р.) Ф.Т. Жилко. Особливістю цих записів, як зазначає автор, є те, що у наведених текстах точно відтворена їх транскрипція, яка використовується при записуванні матеріалів до Діалектологічного атласу української мови. З досліджуваного нами ареалу потрапили тільки 3 тексти, записані в покутських селах Перерів Коломийського району та Княже Снятинського району [15, 214; 15, 243-247]. Загалом ця праця справедливо одержала високу оцінку в тодішній пресі, однак А.А. Москаленко зауважує, що “автор чомусь подав крім фонетичних, морфологічних і лексичних особливостей ще і синтаксичні, але тільки для південно-західного наріччя. Чому? Адже кожна діалектна група має і деякі синтаксичні особливості” [30, 73].

Виділяючи загальні місцеві синтаксичні риси, професор Ф.Т. Жилко звертає увагу на способи вираження підмета, конструкції підметів з числівниковим означенням - два, три, чотири, виражених назвою предметів у формі родового відмінка множини: два молодих хлопцлу, два молодих хлопцл. У галицьких говірках переважають звороти, що вказують на володіння чимсь, із присудком від дієслова мати: йа Майу Книгу; також використовується складений присудок з дієслівною зв'язкою бути у теперішньому часі: влн йе маши нЛст, рлка йе ширша; окремі дієслова мають безприйменникове керування з давальним відмінком об'єкта (додатка) на відміну від прийменникового: меи ні голова болит; перевага вживання прийменника до зі знахідним відмінком іменника (крім назв країн) при дієсловах руху замість поширеного у (в): сховала до ки^ешен і; також прийменника на у зворотах, що виражають скерованість дії на предмети рослинного і тваринного світу: пл'демо на ма'лини, на гри би, на лаїцл [15, 102-103].

В історії української діалектології беззаперечним є те, що із виходом у 1977 р. збірника “Говори української мови” починається становлення української текстографії. Адже тут вміщено тексти із 206 населених пунктів України, а також із 26 українських говірок з-поза її меж. До цього видання ввійшли також і тексти говірок Івано-Франківщини із 15 населених пунктів, які репрезентують 5 бойківських, 3 наддністрянських, 5 гуцульських, 7 покутських говірок; по одному тексту записано із перехідних гуцульсько-бойківських та гуцульсько-покутських говірок. Ці тексти, поряд із іншими, частково стали предметом дослідження О.В. Юсікової у статті “Основні диференціації явищ діалектного синтаксису” [36, 243-257].

Дослідники відзначають, що пік друкування подібних збірників припадає на перше десятиліття ХХІ віку (див. детальний огляд у статті Г.Л. Аркушина) [1, 4]; безпосереднім поштовхом до публікації текстів став, звичайно, збірник “Говірки Чорнобильської зони” (науковий керівник проекту П.Ю. Гриценко) [8]. Серед таких праць, що репрезентують досліджуваний регіон, можна виокремити збірник “Говірки південно-західного наріччя української мови” [7] і його продовження “Українські говірки південно-західного наріччя: тексти” [34], в основу котрих лягли студентські записи із діалектологічних експедицій. У першій праці наведено 8 текстів із двох бойківських та із однієї наддністрянської говірки Івано-Франківщини. Друга збірка представляє 18 текстів: 15 - із двох наддністрянських говірок і 5 - із однієї бойківської говірки. Затранскрибовані тексти репрезентують архаїчні діалектні явища, які можуть стати об'єктом різноаспектних лінгвістичних досліджень. Цікавими є спостереження впорядниці збірника Н.М. Глібчук про давні діалектні риси на різних мовних рівнях, які побутують і сьогодні у мовленні старших та молодших діалектоносіїв. Серед синтаксичних особливостей виділяються прийменникові кон - струкції без^{с 1} поле^и, без^с Хату у надсянських, наддністрянських говірках; к Соб'і, д Хат'і у бойківських говірках. Засвідчено також, що й експлоратори в говірковому оточенні не цураються діалектних норм, які, на відміну від норм літературної мови, не закріплені в словниках та правописі, а вироблені традиціями життя говору, передаються від покоління до покоління, сприймаються як природні [34, 5].

Зразки суцільних текстів з різних регіонів Гуцульщини, зроблені на основі сучасних магнітофонних записів, подано у збірнику “Гуцульщина. Лінгвістичні етюди” [11, 271-284] та в розділі “Полонинське пастухування Гуцульщини в текстах”, що є складовою монографії Т.О. Ястремської “Традиційне гуцульське пастухування” [37, 217-271]. До цього унікального дослідження лексики, пов'язаної з гуцульським відгінним пастухуванням у всіх його виявах, ввійшло 9 обширних текстів, записаних на теренах галицької Гуцульщини: у Косівському та Верховинському районах.

Скрупульозним дослідником гуцульських та покутських говірок, мовлення галичан є професор кафедри слов'янських мов Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника М.П. Лесюк. Цим проблемам він присвятив, за нашими підрахунками, близько 40 статей та монографію “Мовний світ сучасного галицького села” (2006 р.) [26]. У монографії подано фонетичною транскрипцією і паралельно в звичайному записі 18 обширних автентичних текстів мовлення мешканців села Ковалівка Коломийського району, деякі обрядові пісні, колядки та віршовані тексти, найпоширеніші парубоцькі коломийки-співанки. Цікавими, на нашу думку, є записані місцевою говіркою так звані ковалівські придибашки, тобто різноманітні дотепи, жарти, анекдоти, описи курйозних сцен. Вражає також тематичне розмаїття текстів, адже в книзі поряд із наративами на традиційні теми: спогади дитинства, минулого, мабуть, уперше записані спогади про сталінські гулаги, про Сибір, про боротьбу ОУН-УПА, про Афганістан. Тому справедливо в рецензії на це монографічне дослідження Г.Я. Василевич відзначає: “Вона є цінною і для діалектологів, які досліджують українські говори, і для пересічного, незаанґажованого читача; у ній кожен може знайти щось цікаве для себе... Перечитуючи книжку, записані на диктофон тексти, і насмієшся, і наплачешся” [5, 61].

У монографії описано поряд із фонетичними, граматичними та лексичними особливостями говірки с. Ковалівка також і синтаксичні відмінності. Серед них відзначено збереження у знахідному відмінку історичних форм, ідентичних формам називного: Майу дрібні діти. Уживаються тут у давальному відмінку іменники з прийменником до, у якого відбулася редукція [о]. Засвідчені різноманітні безприйменникові конструкції: тото чтим (для дітей), пшоу води (по воду); або з прийменником за на місці літературного про: за них говдрило цчле село і под. [26, 73].

У передмові до цієї книжки автор справедливо відзначає, що тепер змінилося ставлення до мови автохтонного населення, уже немає гоніння на місцеві говірки, як це було в радянські часи, коли кожна форма слова, що відрізнялася від літературної, викликала іронічні зауваження чи кепкування вчителів. Корінні мешканці, особливо старше покоління, “зберегли рідну говірку, користуються нею в побуті і передають своїм дітям та онукам. Її не нехтують, не зневажають, нею не гордують, вона почувається у сільському соціумі, як і належить рідній мові, затребуваною і необхідною, важливим засобом спілкування і взаємовідносин людей” [26, 10].

Зауважимо, що дослідник часто вводить у свої наукові розвідки діалектні тексти - зразки гуцульського, покутського, наддністрянського, бойківського говорів. Наприклад, свої спостереження над сучасним діалектним мовленням краю у статті “Взаємодія діалектно-територіального та літературного мовлення” професор М.П. Лесюк обґрунтовує, виходячи із аналізу шести діалектних текстів з різних регіонів. Аналогічні підходи застосовано і в розвідках “Сучасне мовлення гуцулів” [27, 115-118], “Фонетичні та граматичні риси говірки с. Сваричів на Івано-Франківщині” [28, 100-105], “Динамічні процеси в говорах Прикарпаття” [22, 22-25]. Предметом мовознавчих студій ученого став також лінгвістичний феномен митрополита Андрея Шептицького та мова його послання “До моїх любих гуцулів” [24, 104-109; 25, 119-125].

В україністиці вже стало традицією вміщувати у додатках до дисертації зв'язні тексти, що відповідають темі дослідження. Однак, за нашими спостереженнями, таких робіт, де предметом дослідження є тексти або зв'язне мовлення говірок Прикарпаття, ще досить мало. Серед них можемо відзначити дисертаційне дослідження Я.Ю. Вакалюк “Лексика народної медицини українських говорів Прикарпаття (на матеріалах говорів Івано-Франківської області)”, захищено 1974 р. У додатках подано тексти народнорозмовного мовлення про лікування хвороб [4, І-У]. 30 текстів гуцульського мовлення додано також до дисертаційної роботи О.В. Вінтоняк “Фонологічна, морфологічна і лексико-семантична система говірки с. Баня-Березів Косівського району Івано-Франківської області” [6, 194-217]. Різноманітним є тематичне спрямування текстів. Це наративи про народні промисли і ремесла, від- гінне пастухування, предмети побуту, пісні, прислів'я й приказки, легенди.

Добре збереження гуцульських говіркових рис у мовленні молодшого покоління засвідчують тексти зі села Криворівня Верховинського району у записах Ю.І. Бідношиї [3, 327-331].

Низку обширних текстів бойківської весільної обрядовості опублікувала Н.В. Хібеба. Такими є “Оповідки про весілля” у селах Слобода-Небилівська та Осмолода Рожнятівського району, які додані до статті “Бойківське весілля: стан і перспективи мовознавчих досліджень” [35, 480-502]. На основі цих текстів та записів весілля у 5 селах Богородчанського району опубліковано транскрибовані тексти під назвою “Повір'я та звичаї бойківського весілля” у 8 (с. 333-340) та у 9 випусках “Діалектологічних студій” (с. 548-553). Ці тексти репрезентують автентичне бойківське весілля і народну філософію. Більшість записів зроблено у першому десятилітті ХХІ ст. і в них, як слушно зауважує дослідниця, помітний вплив літературної мови на діалекти. У мовленні одного і того ж інформанта трапляються фонетичні трансформи: діалектні та літературні [35, 482].

До текстової джерельної бази говірок Івано-Франківщини належать опубліковані матеріали так званої народної прози. Такі записи автентичного матеріалу стали наслідком наукового підходу до збирання матеріалу, який оформився на кінець ХІХ ст. і вимагав обов'язкового збереження і фіксації діалектних особливостей. Цей фольклорно-літературний рух охопив усю Україну, особливо значним він був у Галичині. Тут, на теренах нашого краю, тоді працювали такі визначні письменники, етнографи, фольклористи: І.Я. Франко, В.М. Гнатюк, ГМ. Хоткевич, Ф.М. Колесса, Ф.К. Вовк, В.О. Шухевич, А.І. Онищук та ін. Опублікований у різних джерелах цей скарб усної прозової словесності ще недостатньо описаний, однак є важливим свідченням для цілісного дослідження говірок. Сьогодні жде своїх дослідників і збірник “Коломийки Прикарпаття”, який упорядкував і видав Я. Куняк у 2006 р.; матеріали збірки паспортизовані, що підвищує їх наукову цінність. Відзначимо, що синтаксис коломийкового вірша розглянуто й у статті В.В. Коломийцевої, але на матеріалах інших збірників [20, 129-133]. Фразеологічний аспект коломийок частково став предметом дисертаційної роботи “Лексика та фразеологія інтимної лірики (на матеріалі українського фольклору)” С.М. Григораш; евфемістична лексика та фразеологія описана у монографії М.П. Лесюка “Еротизм в українському пісенному фольклорі: лінгвістичний аспект” (2010 р.).

Говірки Івано-Франківщини неоднаково заманіфестовано в українській художній мові, з-поміж усіх говірок, поширених у краю, найбільше представлено гуцульський діалект. Використанню діалектних рис гуцульського, бойківського, покутського та лемківського діалекту в мові української художньої літератури ХІХ-ХХ ст. присвячена монографія Василя та Валентини Ґрещуків “Південно-західні діалекти в українській художній мові. Нарис” (2010 р.). Залежно від ступеня насиченості мови художнього твору гуцульськими діалектними одиницями, їх різновидів, вживання їх у авторській мові та мові персонажів, автори виділили чотири типи літературно-діалектної взаємодії [13, 190-192]. Уперше, на нашу думку, виокремлено четвертий тип - “література на діалектах”, тобто суціль писана діалектом, який репрезентують новели О. Манчука та роман П. Шекерика-Доникова “Дідо Иванчік”. “Про мову останнього твору можна говорити, - зазначають автори, - як про писемну пам'ятку художньо опрацьованого гуцульського говору, риси якого настільки повно відбиті, наскільки дозволила правописна система без застосування фонетичної транскрипції, і з успіхом може використовуватись у діалектологічних дослідженнях” [13, 189]. Аналогічне можна сказати і про тексти “Рік у віруваннях гуцулів. Вибрані твори” (2009 р.), куди ввійшли наративи, надруковані у 10-30-х рр. минулого століття у тогочасній періодиці, в яких збережені особливості мови автора, правопису та пунктуації.

До пограничної сфери між діалектним і художнім текстом належить книга “Старовіцкі повісторькє” П. Плитки-Горицвіт, як зазначає авторка, “твір написаний Гуцулсков говірков - переважно - майже ? з додатком пояснювання на Гуцулскі слова” [32, 11]. П.Ю. Гриценко зауважує, що тексти згадуваної книги не тільки орієнтовані на збереження мови гуцулів, але й одночасно в них відчувається стремління до вишуканої народної словотворчості, використання прийомів фольклорної поетики [10, 13].

Сучасний дослідник покликаний студіювати художню творчість наших земляків Р. Іваничука, Р. Федоріва, Д. Павлич- ка, Т. Мельничука, С. Пушика, а також модерні тексти Ю. Ан- друховича, С. Процюка, Т. Прохаська та ін., більшість з яких орієнтовані на діалектне мовлення. На регіональне спрямування цих творів вказують назви: “Кілько того світа”, “Ади жию”, збірки поезій В. Шкургана; прозові тексти “БотакЄ”, “НепрОсті” Т Прохаська; “Косиці на писанках” М. Яновського; “Миколині фіґлі” М. Негрича та ін. Наприкінці минулого року вийшла збірка гуцульської прози “У нас, гуцулів” Люби-Параскевії Стринадюк, куди входять дві повісті - “А кємуєш, єк то було” й “У нас, гуцулів”, у яких майстерно переплетено живе гуцульське діалогічне мовлення на тлі літературного ідіому.

Сьогодні процеси діалектизації (за висловлюванням П.Ю. Гриценка) охопили також важливі сегменти комунікативного простору, де раніше побутувала винятково літературна мова. Говірковий матеріал досліджуваного регіону сміливо займає свою нішу у мові засобів масової інформації. Це виразно проступає у публікаціях журналу “Перевал”, який виходить в Івано-Франківську і є всеукраїнським письменницьким виданням, у місцевих газетах “Галичина”, “Галицький кореспондент”, “Репортер”, “Західний кур'єр” і в районній пресі. Такі публіцистичні дискурси, насичені діалектним мовленням, як у репортажах, так і в авторських текстах, є цінним джерелом до пізнання цілісного портрету говору. Активніше варто залучати до аналізу мову модерних масмедійних засобів, яким є Інтернет. Минулого року в спеціалізованій вченій раді Прикарпатського національного університету імені Василя Стефа- ника Я.Б. Голодюк захистив кандидатську дисертацію на тему “Прагматичні виміри українського інтернетного дискурсу”, у якій є підрозділ, присвячений особливостям використання говіркових елементів південно-західного наріччя української мови в інтернетній комунікації. Тут зосереджено увагу на когнітивно-прагматичних особливостях перемикання коду з конвенційного на діалектний у мережевому дискурсі.

Підсумовуючи зазначимо, що початки вивчення діалектного мовлення Прикарпаття сягають І пол. ХІХ ст. Підтвердженням цьому слугують діалектологічні праці І.М. Вагилевича, Я.Ф. Головацького, в котрих до аналізу лінгвістичних проблем залучалися записи діалектного та фольклорного матеріалів. Згодом на зламі ХІХ-ХХ ст. у Галичині пожвавився фольклорно-літературний рух, який позначився науковим підходом до записів етнографічних матеріалів і публікуванні їх у друкованих джерелах, які на сьогодні є надійним джерелом для вивчення діалектної діахронії. Інтенсифікація формування діалектної текстології досліджуваного регіону припадає на ІІ пол. ХХ ст. і пов'язана із виходом загальноукраїнської та регіональних хрестоматій діалектних текстів і опублікуванням текстів як додатків до дисертаційних досліджень.

На сьогодні кожен діалект, що побутує на Івано-Франківщині, має свою базу діалектних текстів, але найбільш представленим у діалектній текстографії є гуцульський говір, інші репрезентовано фрагментарно, особливо покутський. Заповнити цю прогалину повинна хрестоматія діалектних текстів говірок Івано-Франківщини, яку заплановано видати разом із аудіодиском.

Історіографія питання вказує на те, що діалектні тексти часто є первинним джерелом для вивчення всіх рівнів діалектної мови, однак і досі малодослідженими є синтаксичний та акцентуаційний рівні говірок Івано-Франківщини.

На часі скрупульозне вивчення особливостей та специфіки використання діалектних рис письменниками-модерністами, які продукують оригінальні тексти, у яких діалектні риси часто слугують благодатним матеріалом для художніх словесних практик. На окреме дослідження заслуговують питання діалектних впливів на літературну норму через художній текст та публіцистичні дискурси.

гуцульський говірка модерніст текст

Література

1. Аркушин Г.Л. Українські діалектні тексти (до питання методології) // Науковий вісник Волинського національного університету: Філологічні науки. Мовознавство. № 1. Луцьк. 2011.

2. Бевзенко С. Історія українського мовознавства. Історія вивчення української мови: навч. посібник. К. 1991.

3. Бідношия Ю. Діалектні тексти зі села Криворівня Верховинського району Івано-Франківської області // Діалектологічні студії. 5: Фонетика, морфологія, словотвір. Львів. 2005

4. Вакалюк Я.Ю. Лексика народної медицини українських говорів Прикарпаття (на матеріалах говорів Івано-Франківської області): дис. ... канд. філол. наук. Ужгород. 1974.

5. Василевич Г.Я. Визначна діалектологічна праця // Лесюк Микола Петрович: бібліографічний покажчик (до 70-річчя від дня народження). Івано-Франківськ. 2010.

6. Вінтоняк О.В. Фонологічна, морфологічна і лексико-семантична система говірки с. Баня-Березів Косівського району Івано-Франківської області: дис. ... канд. філол. наук. Івано-Франківськ. 2011.

7. Говірки південно-західного наріччя української мови: збірник текстів / Упоряд. Н.М. Глібчук. Львів. 2000.

8. Говірки Чорнобильської зони: Тексти / За ред. П.Ю. Гриценка. К. 1996.

9. Головацький Я. Розправа о языць южноруском и єго нар'ьчіяхь. Львов. 1849.

10. Гриценко П. Диалекты в современной языковой ситуации Украины // Исследования по славянской диалектологии. Вып. 15. М. 2015.

11. Гуцульщина. Лінгвістичні етюди. К. 1991.

12. Ґрещук В.В. Дослідження гуцульських говірок у Львівському університеті міжвоєнного періоду // Етнос і культура. Івано-Франківськ. № 8-9. 2011-2012.

13. Ґрещук В.В., Ґрещук В.В. Південно-західні діалекти в українській художній мові. Нарис. Івано-Франківськ. 2010.

14. ДурновоН.Н. Хрестоматия по малорусской диалектологии. М. 1913.

15. Жилко Ф.Т. Нариси з діалектології української мови. К. 1955.

16. Житецький П.Г. Очерк звуковой истории малорусского наречия. К. 1876.

17. Закревська Я.В. Броніслав Кобилянський - дослідник гуцульських говірок // Гуцульські говірки: лінгвістичні та етнолінгвістичні дослідження. Львів. 2000.

18. Кобилянський Б.В. Гуцульський говір і його відношення до говору Покуття // Український діалектологічний збірник. Кн. 1. К. 1928.

19. Кобилянський Б.В. Діалект і літературна мова (східнокарпатський і покутський діалекти, їх походження і відношення до української літературної мови). К. 1960.

20. Коломийцева В. Синтаксис коломийкового вірша // Вісник Прикарпатського національного університету. Філологія. Вип. ХХУ-ХХУІ. Івано- Франківськ. 2010.

21. Лесюк Микола Петрович: бібліографічний покажчик (до 70-річчя від дня народження). Івано-Франківськ. 2010.

22. Лесюк М.П. Динамічні процеси в говорах Прикарпаття // Мовознавство. № 4. 2011.

23. Лесюк М.П. Взаємодія діалектно-територіального та літературного мовлення // Етнос. Соціум. Культура: регіональний аспект. К.; Івано-Франківськ. 2006.

24. Лесюк М.П. Митрополит Андрей Шептицький - знавець гуцульського діалекту // Вісник Прикарпатського університету. Філологія. Мовознавство. Вип. ХІХ-ХХ. Івано-Франківськ. 2008.

25. Лесюк М.П. Мова послання Андрея Шептицького “До моїх любих гуцулів” // Спадщина Митрополита Андрея Шептицького. Івано-Франківськ. 2000.

26. Лесюк М.П. Мовний світ сучасного галицького села (Ковалівка Коломийського району). Івано-Франківськ. 2008.

27. Лесюк М. Сучасне мовлення гуцулів // Діалектна мова: сучасний стан і динаміка в часі. К. 2008.

28. ЛесюкМ., Ткач Н. Фонетичні та граматичні риси говірки с. Свари- чів на Івано-Франківщині // Етнос і культура. Івано-Франківськ. 2008.

29. Москаленко А.А. Нарис історії української діалектології. Одеса. 1961.

30. Москаленко А.А. Нариси історії української діалектології (Радянський період). Одеса. 1962.

31. Нимчук В.В. Карпатоукраинско-южнославянские языковые параллели и тождества (история и перспективы проблемы) // Общеславянский лингвистический атлас. Материалы и исследования (1984). М. 1988.

32. Плитка-Горицвіт П. Старовіцкі повісторькє. Косів. 2008.

33. Ріґер Я. Ян Янів як дослідник гуцульських говірок // Гуцульські говірки: лінгвістичні та етнолінгвістичні дослідження. Львів. 2000.

34. Українські говірки південно-західного наріччя: тексти / Упоряд. Н.М. Глібчук. Львів. 2005.

35. Хібеба Н. Бойківське весілля: стан і перспективи мовознавчих досліджень // Діалектологічні студії. 4: Школи, постаті, проблеми. Львів. 2004.

36. Юсікова О. Особливості диференціації явищ діалектного синтаксису // Діалектологічні студії. 6: Лінгвістичний атлас - від створення до інтерпретації. Львів. 2006.

37. Ястремська Т. Традиції гуцульського пастухування. Львів. 2008.

Размещено на Allbest.ru