До питання про корпус українських текстів з Холмщини та Підляшшя: проблеми та завдання його створення

Размещено на http://www.allbest.ru/

До питання про корпус українських текстів з Холмщини та Підляшшя: проблеми та завдання його створення

Фроляк Любов Дмитрівна

(Люблін, Польща)

Українська діалектна текстографія за останні тридцять років досягла того рівня накопичення діалектних даних, який вимагає, з одного боку, їх опису та систематизації, а з іншого - створення такої форми джерельної бази, яка охоплювала б значний обсяг діалектного матеріалу з визначеної території, уможливлюючи зіставне, синхронне й діахронне його вивчення та швидкий до нього доступ. Такі можливості може надати створення електронного діалектного корпусу текстів, що, на нашу думку, є одним із актуальних завдань сучасної діалектології.

Особливо актуальним видається створення корпусу текстів із тих територій, де з різних причин відбувається значна редукція діалектного простору. До таких теренів належать й етнічні українські землі поза межами України, зокрема на північно-західному українсько-польському пограниччі. Важливість такого дослідження підкреслюється ще й тим, що, як відзначає М. Лесів, “мова корінного населення Підляшшя та Холмщини, народна культура якого основана на культурі й мовленні найдавніших східнослов'янських племен - волинян і бужан, що від самого початку нашої писаної історії входили до складу Київсько-Руської держави, належать до найстаріших українських діалектів” [18, 86]. Характеристику текстографії з території Підляшшя подано в різних працях: в обґрунтуванні актуальності дослідницької проблеми в згаданих нижче розвідках В. Шимановського [29, 7-11], В. Курашкевича [5], М. Лесева [18, 6]; С. Вархола та Ф. Чижевського [3, ХХГУ], Г. Аркушина; в окремій статті про завдання української текстографії Г. Аркушина [5, 3-4]; у праці Ю. Бідношиї, який розглядав тексти з Підляшшя з погляду їх етнографічної інформативності [8, 119-123]; у рецензіях Г. Гримашевич [13, 187-189] та Ю. Бідношиї [11, 43] на збірники текстів Г. Аркушина [12], у типології текстів з Підляшшя як джерела діалектологічних досліджень [28]. Однак принципів добору текстів до діалектного корпусу досі ще не було розроблено.

Важливим завданням створення діалектного корпусу текстів є визначення наукового підходу до окреслення поняття тексту та до добору текстів для їх уведення в корпус. Польський текстолог Є. Бартмінський підкреслює, що дедалі частіше текстологи в окресленні поняття текстології, тексту та його обсягу, пристають на позицію антропології слова, яка “дозволяє інтегрувати на культурному, суспільному і соціологічному рівні різнорідні форми комунікації, від слова мовленого, через писемні і друковані комунікати до диференційованих електронних текстів, які динамічно розвиваються” [2, 11]. Антропологічний підхід, як відзначають автори серії праць з антропології слова (Ґ. Ґолдевський, А. Менцвель, Р. Суліма), дає можливість не зупинятися на реєстрації того, що є феноменом і у своїй феноменальності розпорошене, та на з'ясуванні значень і функцій мовних явищ. Силою антропології завжди було те, що до предмету свого дослідження вона підходила з гіпотезою цілісності, що в краплі води - спільноті, яку огортає поглядом, здатна розпізнати “весь світ” [1, 8].

Подібне сприйняття тексту характерне також для корпусної лінгвістики як окремого розділу мовознавства, що остаточно сформувався в першій половині 90-х р. ХХ ст. й основоположним поняттям якого є поняття корпусу як сукупності текстів, масиву мовних даних, який призначено для розв'язання окреслених лінгвістичних завдань, представлено на електронних носіях, структуровано та відповідно марковано [14, 3]. Дослідники підкреслюють, що одним із базових принципів добору текстів для побудови корпусу є внесення до нього невідредагованих текстів, тобто “мову в них представлено в тому вигляді, в якому вона виявляє себе в мовленні (усному чи писемному); крім цього, в корпусі представлено не існуючі «зразки» чи «приписи» для правильної побудови повідомлення, а найбільш можлива кількість «варіантів» мови, якщо навіть деякі з них знаходяться на периферії мовної системи” [17, 80].

Ця думка про введення до корпусу периферійних текстів є важливою для встановлення принципів побудови сучасного діалектного корпусу, оскільки ще не проведено чіткої межі між діалектним мовленням і просторіччям, не розроблено теорії стилістики діалектного мовлення, розв'язання проблем якої можливе за наявності значного професійно сформованого масиву текстів.

Фахівці з корпусної лінгвістики зазначають, що важливою передумовою створення корпусу текстів є, з одного боку, логічний задум, логічна ідея, яка об'єднає ці тексти, а з іншого - втілення цієї логічної ідеї, тобто розроблення правил організації текстів у корпусі, алгоритми й програми аналізу корпусу текстів, а також пов'язана з цим методологія [23; 20, 255].

Основною ознакою добору текстів для діалектного корпусу повинна стати їхня відповідність досліджуваному діалектному масиву, автентичність, достовірність, просторова та часова локалізація. Тексти з території мовно-культурного пограниччя повинні відображати специфіку регіону, яка полягає в співіснуванні двох невіддільних тенденцій: взаємопроникненні мовно-культурних явищ та збереженні явищ мови та культури як ознак етнічної самоідентифікації. Важливо встановити також поняття тексту як мовно-культурної одиниці, яка підлягає реєстрації та характеристиці в діалектному корпусі. На нашу думку, на сучасному етапі розвитку українського діалектного континууму, який зазнає зовнішньої та внутрішньої редукції, поняття зв'язного тексту охоплює не лише мовні одиниці значного обсягу, якими оформлено завершену думку (розповідь, опис, роздум, фольклорний твір, діалог і под.), але й так звані “мінімальні тексти” [2, 44-47], до яких належать писемні свідчення з родинних архівів, намогильні написи, неповні (уривкові) свідчення нащадків носіїв підляських говірок, які самі вже активно не володіють говіркою, але відтворюють звучання деяких фраз, словосполучень тощо.

Різночасові джерела, що містять зв'язні писемні та усні тексти, які записано на Підляшші, за їх змістово-стилістичними ознаками можна поділити на кілька груп:

- фольклорно-етнографічні праці, автори яких ставили за мету етнографічний опис населення Підляшшя, залучаючи до нього усну народну творчість як вияв самобутності етнічної групи. Це наукові розвідки з фольклору та етнографії, які містять паспортизовані автентичні тексти у формі цитат чи додатків без їх діалектологічного аналізу;

- етнографічно-лінгвістичні студії, автори яких в етнографічній характеристиці підляшуків спиралися, зокрема, на мовні особливості населення цього терену і подали зразки текстів народного мовлення з елементами лінгвістичного аналізу;

- тексти, які долучено до діалектологічних та етнолінгвіс- тичних праць, метою яких є насамперед опис говірок Підляш- шя і суміжних земель;

- матеріали родинних архівів, які відбивають мовлення діа- лектоносіїв: листування, підписи на фотографіях, щоденники;

- намогильні написи на цвинтарях Холмщини і Підляшшя;

- публіцистичні тексти, написані або виголошені підлясь- кою говіркою;

- художні тексти, написані говіркою або стилізовані під говіркове мовлення;

- аудіо- і відеозаписи говіркового мовлення, до яких надано загальний доступ в Інтернеті;

- аудіо- і відеозаписи в архівах і фонотеках.

Для встановлення класифікаційних ознак кожен із названих типів текстів вимагає окремого розгляду. У цій статті ми зосередимося лише на деяких типах текстів, які можуть стати підґрунтям діалектологічних досліджень, коротко окресливши їхнє місце в джерельній базі та характер маркерів, із якими вони повинні ввійти до діалектного корпусу текстів.

Власне лінгвістичні праці з текстами у формі додатків та збірники текстів із Холмщини і Підляшшя почали з'являтися у I половині XX ст., у міжвоєнний період. Так, два тексти з Білгорайського повіту вмістила у своїй монографії про надсян- ські говірки М. Пшепюрська (1938) [22]. Матеріали, які зібрав В.Курашкевич перед Другою світовою війною, послужили фактичною базою для його розвідок, опублікованих уже після війни. У праці “2агу8 &а1ек1;о^іі wschodnioslowianskiej” учений подав тексти з 4 н. пп. Південного Підляшшя (Любень, Острувки, Кобиляни, Сицина), 5 н. пп. Північного Підляшшя (Цецелі, Малеші, Лосинка, Ожешкове, Огродники), які він записав 1937 та влітку 1938 року [5]. До матеріалів, виданих уже в повоєнні роки, належить праця Я. Токарського, присвячена говірці с. Серпелиці біля Янова Підляського, яка містить кілька текстів [8]. Трохи пізніше опубліковано колективну працю “Тек8Іу gwarowe г ВіаІ08І0С2С2угпу г кошепіагееш j^zykowym” (Варшава 1972) за редакцією А. Обрембської-Яблонської, до якої ввійшли різнодіалектні тексти, записані різними дослідниками на території воєводства, зокрема це тексти з н. пп. Гра- бовець Більського повіту, Дубини і Суховольці Гайнівського повіту та Рогавки Семятицького повіту [7].

Найповнішим зібранням текстів південнопідляських говірок, є видання “Polskie i ukrainskie teksty gwarowe ze wschodniej Lubelszczyzny” (Lublin 1998) С. Вархола і Ф. Чижевського. Тут вміщено тексти з 12 населених пунктів, записані від двомовних автохтонів - польською й українською говіркою в населених пунктах колишнього Білопідляського воєводства (з центром у Білій Підляській) [3]. До тексту кожного населеного пункту подано коротку історично-етнографічну характеристику, відомості про релігійну належність громади, зазначено наявність церкви чи костелу, представлено дані про освітні заклади та міграційні рухи на цій території, а також відомості про вік, віросповідання інформантів, деякі дані з лінгвістичної біографії та зауваження щодо специфіки мовлення. Напр., Kobylany: Informatorzy - autochtoni: malzenstwo Eugenia Nowicka, lat 63 i Tadeusz Nowicki, lat 71, prawoslawni, dwujqzyczni, prymarny jq- zyk ukrainski; w latach 80. rozmawiali w obu jqzykach w rodzinie i w sqsiedztwie. E. Nowicka opowiada szybko, ze zrфznicowanq wysokosciq glosu; T. Nowicki - wolno i wyraznie. W wymowie in- formatorфw charakterystyczny jest silny akcent wydechowy [3, 24].

Для транскрибування укладачі використали фонетичний запис на основі латиниці, застосувавши знаки, що передають розрізнення артикуляції голосних за ознаками вузьке / широке відкриття рота, участь ротової / носової порожнини, рух язика по горизонталі / ступінь підняття частини язика по вертикалі, ступінь лабіалізації, висхідна і низхідна артикуляція дифтонгів, часокількість - довгі і короткі голосні. Так само докладно враховано особливості артикуляції та звучання приголосних. До уваги взято і надсегментні характеристики тексту: позначено синтагматичні паузи, інтонацію речення, емфатичні паузи. Також у записах вирізнено чуже мовлення та іншомовні уривки. Важливо, що записувачі описують мовленнєву поведінку інформантів. Тексти супроводжено виносками із поясненнями значень слів, граматичними коментарями, подаються відповідники спорадично вживаних форм тощо.

Помітним явищем у діалектній текстографії стало видання у 2007 р. у Луцьку праці Григорія Аркушина “Голоси з Підляшшя”, де вміщено тексти із 35 населених пунктів, серед яких 7 н. пп. з Люблінського воєводства - Воля-Угруська, Семятиць- кий повіт, Влодава, та 28 н. пп. із Підляського воєводства - Се- мятицький, Більсько-Підляський, Гайнівський та Білостоцький повіти. Важливою ознакою праці є наявність аудіозаписів, що дає можливість зіставити графічне передання звуків із реальним мовленням. Видання Г. Аркушина належить до тих праць, укладачі яких прагнули розширити коло читачів, і тому в збірнику тексти передано транскрипцією та в орфографічному записі. У фонетичній транскрипції, яку використовує дослідник, відображено особливості вимови голосних і приголосних: укання та наближення [е] та [и], дифтонги, спорадична поява звуків [ьі] та [у]; палатальність та напівпалатальність приголосного, оглушення повне і часткове, подовження приголосних і голосних. Тексти різної тривалості й тематики, докладно паспортизовані: є дата запису, дані про інформанта з його короткою лінгвістичною біографією, назви населених пунктів (офіційна та місцева), зазначено умови здійснення запису (у студентській експедиції, наодинці з експлоратором тощо). Оскільки збірник текстів Г Аркушина було докладно прорецензовано [11; 12; 13], відзначимо лише, що тексти представлено з усією необхідною супровідною інформацією про час, місце, обставини запису, а також про носіїв говірки.

До найновіших збірників текстів належить праця І. Ігнатюка “Українські говірки Південного Підляшшя [опис, тексти і словничок]”, яка з'явилася друком 2013 р. Тут вміщено 86 текстів, які було записано в період від 1970 до 2004 року. Важливо те, що І. Ігнатюк - місцевий житель і веде розмову з інформантами їхньою говіркою, тобто немає умов для перемикання кодів. Тексти записано адаптованим українським алфавітом із зазначенням наголосу, дифтонгів. Усі тексти паспортизовано. Подано дані про час записування, локалізацію та відомості по інформанта, напр.: говорив Владислав Ігнатюк. Рік нар. 1924. Сусід, село Данці. Ґм. Ганна, пов. Влодава. Записано в серпні 1970 року; Анна Ігнатюк. Дівоче прізвище Онищук, рік нар. 1911, родом з села Жуки, ґм. Тучна, пов. Біла Підлясь- ка, моя дядина. Записано в серпні 1970 року в селі Данці. Тут з'являються такі означення інформанта: мій двоюрідний брат, моя двоюрідна братова, муж моєї родички Ґандзі. Подано варіанти назв населених пунктів та власних імен інформатів, напр., Довгоброди - Дубогроди, варіанти імен - Говорив Микола (Миколай) Семенюк [16].

Як бачимо, праця І. Ігнатюка є зразком своєрідного сприйняття говірки її носієм з висоти загальнодіалектологічних знань.

Такі праці надзвичайно інформативні й можуть бути використані у вивченні говіркового мовлення в когнітивному аспекті.

Порівняння останніх хрестоматій - Ф. Чижевського та С.Вархола, Г. Аркушина та І. Ігнатюка - виявляє, з одного боку, необхідність уведення до діалектного корпусу пояснювальних записів з уточненням принципів транскрипції, яку використовують укладачі збірників текстів, з історичним та соціолінгвістичним коментарями, а з іншого боку - необхідність систематизації текстів насамперед за говірками з їх віднесенням до території, а потім встановлення хронологічних маркерів, тематичних та жанрових характеристик тексту, а також маркеру відношення особистості збирача до говірки (носій говірки, носій іншої говірки цього самого діалектного масиву, носій іншої мови тощо).

Іншого підходу вимагають тексти з фольклорно-етнографічних та етнографічно-лінгвістичних праць, які серед записів з Підляшшя та Холмщини є найдавнішими за часом їх появи.

Фольклорно-етнографічні описи життя українців ХІХ ст. з території Польщі містять як записи фольклорних текстів, здебільшого пісень, так і власне діалектні тексти. Найбільш відомими є праці М. Янчука “Малорусская свадьба въ Корницкомъ приході Констант, у. Сідлец. губ.”; “Образцы народныхъ говоровъ малорусскаго нарічія. Сідлецкьія разнорічьія уЬздовъ Більскаго, Константиновскаго и Радинскаго” в праці “Очеркъ звуковой исторіи малорусскаго нарічія” П. Житецько- го (пісні); О. Ріттіх “Приложение к материалам для этнографии Царства Польского. Губернии Люблинская и Августовская, 1864” (нарис народної культури та тексти пісень); зразки фольклору в “Трудах этнографическо-статистической экспедицш въ Зап. Русскій край” Чубинського, тт. 2, 5, 7); К. Яроцького “Бытовыя черты Русинки Холмскаго края по пЬснямъ” (Живая старина, 1892, вип. IV, с. 125-134). Фольклорно-етнографічні праці, у яких вміщено матеріали з Підляшшя, мають різну цінність для діалектологічних досліджень. На увагу діалектологів, безперечно, заслуговують матеріали ХІХ ст. з Підляшшя, вміщені в названих вище працях М. Янчука, П. Житецького, П. Чубинського, які найбільше відповідають потребам сучасного діалектографічного дослідження.

Фольклорні тексти з Холмщини і Підляшшя знаходимо також у праці В. Шимановського “Звуковыя и формальныя особенности народныхъ говоровъ Холмской Руси. Обзоръ, съ приложениемъ образцовъ народныхъ говоровъ” 1897 р., у якій проаналізовано матеріали, говірок з колишніх Красноставського, Білгорайського, Холмського та Грубешівського повітів Люблінської губ. та Більському і Володавському повітах колишньої Сідлецької губ.; крім записів пісень, уміщено зв'язні тексти - зразки народного мовлення з 16 населених пунктів Холм- щини: з Холмського повіту (Руда, Скородів, Гнішув, Павлове, Депультичі, Волковяни), Грубешівського повіту (Степанковичі, Сагрин, Сліпче, Підгірці), Білгорайського повіту (Тарногрод, Біща) та з Томашівського повіту (Потирин, Шлятин, Типін, Переспа). Тексти належать до різних жанрів: пісні, переважно обрядові (Депултичі, Павлове, Подгірці, Сліпче); приповідки і приказки (Степанковичі, Сагринь Грубешівського повіту); казки “Хумек Приступа і дурней” (Волковяни (Укувани)), про господаря і циганського сина (із Тарногрода); про загублений перстень (із Гнишева) та ін. Тексти передано спрощеною транскрипцією на основі гражданки, при цьому автор праці пояснює особливості передачі говіркової вимови [29, ХХХІ].

На початку ХХ ст. виходить праця І. Бессараби “Матеріальї для этнографш СЪдлецкой губерніи”, у якій подано опис українських підляських говірок з околиць с. Ломази [21, 1-40, 259299] та вміщено зразки мови, паремії й тексти пісень із сіл Лю- бенка й Докудів [21, 41-119, 239-259], а в кінці книги - словник діалектних слів [21, 300-319]. Розповіді різного жанру на 16 тем автор наводить у розділі “Образцы Ломазскаго говора. Народные разсказы”. Це переважно легенди, розповіді-пере- кази, анекдоти, які часто мають усталену форму, що необхідно враховувати під час як класифікації текстів, так і їх використання в дослідженнях. Як зазначає автор, тексти він записав у Любенці в 70-80-х рр. ХІХ ст., частину - дослівно, а частину - відтворив на основі кількох розповідей; які саме розповіді було скомпоновано з кількох - дослідник не вказує [21, 77]. Це зауваження є важливим, оскільки свідчить про суб'єктивний вибір укладачем одного з варіантів тексту, що повинно бути зазначено під час характеристики тексту в корпусі.

Отже, праці В. Шимановського та І. Бессараби, окрім узагальнювального наукового опису говіркового мовлення, містять різножанрові тексти, записані спрощеною транскрипцією на основі гражданки. Укладачі намагаються якнайточніше передати звучання слів, напр.: На Грумници напьетьця п^евэнь водици, а на Юрія найізсьця вуол травици [21, 81]. Однак, як бачимо з наведеного вище мінімального тексту, запис не дає чіткого розуміння вимови деяких звукосполук (напр., чи відбувається асиміляція приголосних у слові напьетьця). Таким чином, постає питання про придатність таких текстів для діалектологічних досліджень та про критерії їх уведення до діалектного корпусу.

Залучення до діалектного корпусу записів говіркового мовлення не викликає сумнівів. У зв'язку зі значною редукцією українського діалектного простору зростає значення записів ХІХ-ХХ ст., зокрема текстів із Ломаз і Докудова. Відзначимо, що в науковій літературі мало свідчень докудівської говірки, що, за класифікацією І. Ігнатюка (який на терені Південного Підляшшя виділяв 5 типів говірок - луговицьку, хмацьку, полівицьку, говірку на -ил, -іл та архаїчну), належить до мертвої на сьогодні архаїчної говірки [16, 20-21]. Однак у збірнику текстів “Українські говірки з Підляшшя [опис, тексти і словничок]” (2013), який уклав І. Ігнатюк, міститься 4 тексти з Докудова в записах 80-х рр. ХХ ст. [16, 50-51, 55], що разом із матеріалами І. Бессараби уможливлює відтворення певною мірою архаїчної говірки та визначення її місця серед інших південнопідляських говірок.

Відзначимо, що дискусія про придатність для діалектологічних досліджень текстів, які містяться в етнографічних, фольклорних збірках з української етнічної території, виникла ще в 60-х рр. ХІХ ст., коли діалектологія та етнографія розвивалися в одному нурті, але вже намагалися розрізнити предмети дослідження. У кінці ХІХ - на поч. ХХ ст. на цьому питанні зосереджувалися й дослідники українських (руських) говірок та фольклору Холмщини та Підляшшя (М. Янчук, В. Шимановський та ін.), які застерігали від ототожнення говіркового мовлення і мови фольклору, яка лише частково відбиває діалектні ознаки. В. Шимановський підкреслював, що не можна нехтувати фольклорним матеріалом, який є частиною живої народної мови, але треба пам'ятати, що не всі пісні мають однакову цінність як джерело опису говірок, різною мірою відбиваючи явища говіркового мовлення [29, 2; 30, 71]. Придатність для використання фольклорних матеріалів для діалектологічних досліджень визначається для вченого також відповідністю записів звучанню та наявністю паспортизації. Так, він відзначає точність записів (особливо казок) у “Трудах этнографическо-статистической экспедицш въ Зап. Русскій край” П. Чубинського [29, 8-9], водночас вказуючи на неналежний рівень матеріалів зі статей Войціцького та Альбертова; зауважено, що в деяких якісних матеріалах, як тексти пісень у праці Яроцького, вміщених у “Живій старині”, відсутня паспортизація, хоча “за змістом і формою пісень, можна сказати, що вони записані дуже близько від Холма” [29, 9].

Подібного погляду дотримувався й І. Бессараба, який у праці “Матеріальї для этнографш Сідлецкой губерніи” (1903) підкреслював, що зразки різних жанрів усної творчості відрізняються за ступенем наближення до говіркового мовлення. Відзначаючи багатство народного мовлення у приповідках, прислів'ях та приказках, він, зокрема, зауважував, що “складъ річи въ этихъ пословицахъ вполні народный, и служить образцомъ современнаго народнаго Ломазскаго говора; а если встрічаются отклоненія оть разговорной річи, то очень рідко” [21, 84]. Водночас учений класифікував паремії досліджуваної місцевості за їх наближенням до розмовного мовлення, звертаючи увагу на наявність серед них запозичень із польської мови, а також виразів із ширшим ареалом функціонування тощо. Щодо придатності народних пісень як джерела вивчення говірок дослідник зауважував: “Народныя пісни данной містности, какь это справедливо замічено этнографами, не могуть вполні служить образцомъ містнаго говора, такь какь оні сложились по большей части подь вліяніем другихь говоровь в містностяхь иногда довольно отдаленныхь [...]; но нікоторья пісни, очевидно, містнаго происхожденія, такь какь по складу народной річи и особенностямь ея формь весьма близки кь подляшскимь говорамь” [21, 85]. Як бачимо, дослідник наголошував на розрізненні загальноукраїнських пісень, які могли бути певною мірою адаптовані говіркою, та пісень місцевого походження, тексти яких містять діалектні явища різних структурних рівнів.

І. Бессараба звернув увагу на невідповідність “форм віршованої мови та розмовної” у текстах українських пісень, ареал яких не обмежено Підляшшям: це розбіжності в наголошуванні, у словниковому складі (напр., личко - твар; де другим наведено факт ломазького говору), у звуковій реалізації окремих фонем (не вмила - не вміела), у словотвірній моделі слова (скрипонька- скрипочка), у структурі граматичної конструкції (у скрипоньку грати - на скрипочци грати), у морфологічному вираженні форми слова (молода - молодая) та ін. [21, 86-87]. Однак учений підкреслив, що “звуковыя особенности Ломаз- скаго говора въ большинства случаевъ соблюдаются во всЬхъ малорусскихъ пЪсняхъ какого бы оні ни были происхожденія” [21, 85]. Справедливість цього зауваження підтверджує також наш аналіз сучасних записів загальнонародних українських пісень у виконанні носіїв підляських говірок із с. Трещотки. Аналізовані нами тексти виявляють послідовну їх адаптацію до говірки насамперед на фонетико-фонематичному рівні: тут спостерігаємо, зокрема, реалізацію */о/, /е/ дифтонгами [уо], [іе] та монофтонгом [у], ствердіння приголосних, більшу, ніж в інших говорах і літературній мові, навантаженість фонеми [у], що зумовлено різними причинами тощо [27, 98-104].

Уведення до текстотеки різночасових записів фольклорних творів уможливлює на прикладі змін у текстах простеження динаміки окремих говіркових рис. Так, у матеріалах І. Бессараби, які він записав у Ломазах та Любенці у 60-х рр. ХІХ ст., знаходимо варіант відомої української пісні “І шумить, і гуде”, де спостерігаємо, зокрема, дієслівну форму 3 ос. із закінченням на твердий приголосний (шумить), дифтонг як реалізацію фонеми /о/ у наголошеній позиції (друобни), відсутність протези та відхилення від чергування у префіксі -одо- (одозвався), закінчення -ом у формі М. в. прикметника (на солодком): “І шумить, і гудэ, друобни дощикь ідз, /А хто- жь мэнэ молодую до домоньку довэдэ. / Одозвався козакь на солодкомь мзду...” [21, 89]. Зіставлення тексту з пізнішими записами з цього регіону вказує на стійкість низки діалектних ознак. Так, у збірнику “Співаюче Підляшшя” (записи Оксани Савчук 2004 р.) знаходимо подібний варіант пісні: “І шумит, і гуде / Дрібний дощик іде, / А хто ж мене молодую / Та й додому заведе. // Обозвався козак / На солодком меду..” [25, 71]. Як бачимо, відмінність лише у відсутності дифтонга у слові дрібний, яку можемо пояснити тим, що говірка села Добриво- да, де здійснено запис, відрізняється від сусідніх говірок саме відсутністю дифтонгів.

Тотожність, збіг форм у записах різних пісень з одного населеного пункту від тих самих або різних діалектоносіїв можуть підтверджувати системний характер діалектної ознаки, а розбіжність вказує на варіантність діалектної риси або розхитування системи: напр., у записах О. Савчук, які здійснено в сс. Вілька Нурецька, Полична, Ріпчиці та ін. у різних піснях натрапляємо на форми дивчина (дивчину), дивчинонька [25, 43-51], що свідчить про послідовність вираження кореневої голосної фонеми звуком [и] після твердого приголосного, а вживання форм маршєлок, маршілок у текстах з одного села - про варіантність у засвоєнні запозиченого слова [25, 181-182]. Зауважимо, що І. Бессараба свого часу відзначив уживання форми дивчина і под. як притаманну лише пісенним текстам, на відміну від “розмовної” говіркової діевчина [21].

Великої ваги набувають збірники фольклорних творів, які укладено дослідниками - носіями говору. Такими є “Фольклорні записи з Підляшшя” (11 зошитів) та сім збірок народних пісень різних жанрів І. Ігнатюка [Ігнатюк, 12], який не лише зібрав тексти близько 1200 пісень, але й упорядкував їх звукові записи.

Таким чином, розгляд текстів усної народної творчості, а також аналіз поглядів учених щодо їхньої цінності як джерела діалектної інформації дозволяє ствердити, що фольклорні тексти можуть становити евристичну цінність для вивчення говіркового мовлення і ширше - культури етносу. Особливої уваги вимагають записи пісень як текстів, які поширюються активніше за інші фольклорні твори, а тому їхня вербальна структура піддається як адаптації до говіркових норм, так і нівеляції діалектних рис.

Фольклорні тексти перед їх внесенням до діалектного корпусу вимагають насамперед оцінки щодо відповідності їх мови місцевому говору та щодо тривалості побутування твору на території досліджуваного регіону. Необхідно також встановити ареал поширення цих творів та їх походження: належать ці твори до загальноукраїнських, регіональних чи вузько локальних, запозичених чи автохтонних. Зауважимо, що специфікою мовно-культурної ситуації на польсько-українському пограниччі є широке побутування двомовних текстів, зокрема обрядових пісень, легенд, казок, прислів'їв та под., тексти яких містять діалектні ознаки і повинні ввійти до корпусу із відповідними кваліфікаторами.

На особливу увагу заслуговують писемні матеріали, серед яких і публіцистичні тексти, написані підляською говіркою, або зі вставленням текстів говіркових на ламах часопису “Над Бугом і Нарвою”. Прикладом такого тексту може слугувати багатий на історико-культурні та мовні факти нарис про трагічні події 1944 року на Підляшші та вшанування пам'яті загиблих “Пашкуовщина - на сторожи паметі”, який написано говіркою, спрощеною транскрипцією із передачею особливостей місцевого мовлення. Автор нарису В. Сосна так підписав його: “Що учув од люди, А що сам знав, Тоє всьо з Пашкуовщини Во- лодька Сосна написав” [Сосна, 13]. Зокрема, у нарисі йдеться про пам'ятну стелу, яку встановили односельчани на честь загиблих, де напис відтворює говіркову лексику, антропонімію, граматичні конструкції притаманні говірці, що також свідчить про доцільність внесення подібних пам'ятних написів до корпусу діалектних текстів.

Отже, огляд різножанрових текстів з говірок Холмщини та Підляшшя дозволяє стверджувати, що дослідники зібрали й зберегли значний текстовий масив, який чекає на систематизацію та структурування у форматі діалектного корпусу текстів на електронних носіях. У розумінні тексту необхідно керуватися антропологічним підходом, який враховує множинність мовленнєвої діяльності діалектоносія та надає можливість подальшого дослідження текстів корпусу не лише у власне діалектологічному, але й в етнолінгвістичному, соціолінгвістичному, когнітивному та текстологічному аспектах. У доборі текстів для діалектного корпусу доцільно враховувати їхню автентичність, відповідність досліджуваному діалектному масиву, достовірність, яку забезпечує, зокрема, просторова та часова локалізація, а також зв'язок з історичними процесами досліджуваного регіону. Тексти з території Холмщини та Під- ляшшя повинні відображати специфіку формування та розвитку говорів мовно-культурного пограниччя.

Класифікація текстів повинна враховувати їх жанрово-стилістичні особливості, оскільки кожен тип тексту вимагає спеціальних підходів та маркування в діалектологічному корпусі. Так, особливої уваги та оцінки щодо їх придатності як джерел діалектологічного дослідження вимагають тексти творів усної творчості, намогильні написи, стилізовані під діалектне мовлення літературні твори. Класифікаційні ознаки та вимоги до діалектних текстів, які ввійдуть у лінгвістичний корпус, потребують уточнення і подальшого опрацювання.

діалоговий діалектний текст підляшшя

1. Antropologia slowa: Zagadnieia i wybцr tekstцw / oprac. G. Godlewski, A. Mencwel, R. Sulima. Warszawa. 2003.

2. Bartminski J., Niebrzegowska-Bartminska S. Tekstologia. Warszawa. 2012.

3. Czyzewski F., Warchol S. Polskie i ukrainskie teksty gwarowe ze wschodniej Lubelszczyzny. Lublin. 1998.

4. Kolberg O. Chelmskie, cz. I // Dziela wszystkie. T. 33. Poznan. 1964; Kolberg O. Chelmskie, cz. II. Dziela wszystkie. T. 34. Z materialцw posmiertnych wydal I. Kopernicki. Wroclaw-Poznan. 1964.

5. Kuraszkiewicz W. Zarys dialektologii wschodnioslowianskiej z wyborem tekstцw gwarowych. Warszawa. 1963.

6. Niebrzegowska-Bartminska S. Wzцrce tekstцw ustnych w perspektywie etnolingwistycznej. Lublin. 2007.

7. Teksty gwarowe z Bialostoczczyzny z komentarzem j^zykowym / red A. Obr^bska-Jablonska. Warszawa. 1972.

8. Tokarski J. Gwata Serpelic: fonetyka, fleksja. Wroclaw. 1964.

9. Аркушин Г. Голоси з Підляшшя (Тексти). Луцьк. 2007.

10. Аркушин Г.Л. Українські діалектні тексти (до питання методології) // Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки. Філологічні науки. Мовознавство. №1. 2011.

11. Бідношия Ю. Діалектні тексти закордонних українців як джерельна база етнографічних студій // Народна творчість та етнологія. №2. 2013.

12. Бідношия Ю. Слухаймо Підляшшя // Над Бугом і Нарвою. №2 (90). 2007.

13. Гримашевич Г “То такі подобни єзик бил до українського...” (Рец. на кн.: Аркушин Григорій. Голоси з Підляшшя (Тексти). - Луцьк: РВВ “Вежа” ВДУ ім. Лесі Українки, 2007. - 536 с.) // Волинь-Житомирщина. Вип. 17. 2007.

14. ЗахаровВ.П. Корпусная лингвистика. СПб. 2005.

15. Зілинський І. Проба упорядкування українських говорів // Записки НТШ. Т CXVII-CXVIII. Львів. 1913.

16. Ігнатюк І. Українські говірки Південного Підляшшя [опис, тексти і словничок]. Люблин. 2013.

17. Козлова Н.В. Лингвистические корпуса: определение основных понятий и типология // Вестник Новосибирского государственного университета. Серия: Лингвистика и межкультурная коммуникация. Т. 11. Вып. 1. 2003.

18. Лесів М. Особливості говору українців Холмщини та Підляшшя // Холмщина і Підляшшя. К. 1997.

19. Лесів М. Українські говірки в Польщі. Варшава. 1997.

20. Мальцева М.С. К определению термина “лингвистический корпус” и его вариантов // Социально-экономические явления и процессы. №7 (029). 2011.

21. Матеріали для этнографш Сідлецкой губерніи. Собралъ И.В. Бессараба. СПб. 1903.

22. Пшепюрська-Овчаренко М. Мова українців Надсяння. Перемишль. 2007.

23. Рыков В.В. Прагматически ориентированный корпус текстов // Тверской лингвистический меридиан. Вып. 3. 1999.

24. Сосна В. Пашкуовщина - на сторожи паметі // Над Бугом і Нарвою. №5. 2011.

25. Співаюче Підляшшя: українські народні пісні Північного Підляш- шя у записах Оксани Савчук. Більськ. 2006.

26. Труды этнографическо-статистической экпедицш въ Западно- Русскій край, снаряженной Императорскими русскими географическими обществомъ. Юго-Западный ОтдЬл. Матеріальї и изслідованія. Собранный д. чл. П.П. Чубинскими. T. 1-7. СПб. 1872-1878.

27. Фроляк Л. Адаптація текстів загальноукраїнських пісень носіями підляських говірок // ТЕКА Komisji Polsko-Ukrainskich Zwiqzkow Kulturowych OL PAN. Т Х. Lublin. 2015.

28. Фроляк Л. Тексти з Підляшшя як джерело діалектологічних досліджень // Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія: Філологія. Вип. 19. Одеса. 2016.

29. Шимановській В. Звуковыя и формальныя особенности народныхъ говорови Холмской Руси. Обзори, си приложениеми образцови народныхъ говорови. Варшава. 1897.

30. Янчук Н. Некоторые особенности Корницкого говора // Труды Этнографического Отдела Императорского Общества Любителей Естествознания, Антропологии и Этнографии при Московском университете. Кн. 7. М. 1885.

Размещено на Allbest.ru