Лінгвістичні засоби досягнення комічного ефекту у текстах політичного дискурсу

Виявлення стилістичних засобів, за допомогою яких досягається ефект комічного в політичному дискурсі. Виділення засобів комічного в політичному дискурсі. Особливості використання елементів комічного в політичному дискурсі на основі вечірніх ток-шоу.

Рубрика Иностранные языки и языкознание
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 20.11.2018
Размер файла 26,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛІНГВІСТИЧНІ ЗАСОБИ ДОСЯГНЕННЯ КОМІЧНОГО ЕФЕКТУУ ТЕКСТАХ ПОЛІТИЧНОГО ДИСКУРСУ

Людмила Сирота,

Світлана Радецька

Проблема дослідження політичного гумору представляється актуальною в наш час. Кожен політик використовує гумор у своїх виступах, не тільки щоб надати виразність і емоційність своїм поглядам, але також для підтримки свого політичного іміджу. Політичний гумор є одним із способів, що дозволяє наблизити представника влади до народу, зробити політичного діяча зрозумілим, а його мову більш доступною і привабливою для аудиторії.

Мета дослідження - виявити стилістичні засоби, за допомогою яких досягається ефект комічного в політичному дискурсі. Згідно із метою роботи були окреслені наступні завдання: пояснити феномен дискурсу та дати визначення цьому поняттю; виділити засоби комічного в політичному дискурсі; дослідити особливості політичного дискурсу як одного з різновидів дискурсу; проаналізувати використання елементів комічного в політичному дискурсі на основі вечірніх ток-шоу.

Сферами, де постійно реалізується спланований або спрямований комунікативний вплив, можна вважати сферу ЗМІ, рекламу товарів і послуг і, безперечно, політику. Простежити механізм здійснення впливу на свідомість людей у політиці можна, вивчаючи політичний дискурс, який в останні десятиліття став одним із популярних об'єктів дослідження не лише в лінгвістиці, а й в інших науках.

Актуальними сьогодні є вивчення здатності політичного дискурсу переконувати і спонукати аудиторію до дій та трактування політичного мовленнєвого впливу як такого, що потенційно означає владу чи прагнення до неї. Політичний дискурс - це явище, з яким ми стикаємося майже кожного дня.

Боротьба за владу є основною темою та головним мотивом цієї сфери спілкування. Оскільки ця боротьба реалізується за допомогою мови, а мова є проміжною ланкою між зовнішнім світом та людиною, то існування лінгвістичних досліджень у межах політичної науки стає неминучим. Більшість праць, присвячених аналізу політичного дискурсу, належать до галузі лінгвопрагматики: в них дається детальний аналіз доволі численної кількості мовних засобів, що супроводжуються різноманітними конотаціями, які формують у читача відповідне ідеологічне спрямування [1].

Смішне, гумор, комічне і його форми - це прорив у суть, в істину, це - вічна, людська властивість. Покоління людей черпають мудрість із комічного. Зростаючі наклади гумористичних видань, жарти на телебаченні, в Інтернеті змушують нас переконатися, що Homo Sapiens віддає перевагу здоровому сміху.

Як дискурсивне утворення, жарт, становить собою поєднання текстового, комунікативного та жанрового аспектів. У комунікативному ракурсі жарт є фрагментом жартівливої комунікації; у текстовому ракурсі він являє собою статичний результат жартівливої комунікації (актуальний текст); у жанровому аспекті жарт становить собою мовленнєвий жанр (абстрактна форма). Основна мета жарту - потішити або розсмішити адресата.

Дискурс уважається складним комунікативним процесом, який зумовлюється взаємозв'язками між мовцем та слухачем та їх мовленнєвою поведінкою; до нього залучені не лише мова в її актуальному вживанні, але й ментальні процеси, які мають місце в процесі комунікації [2].

Дискурс визначається як «зв'язний текст» у сукупності з прагматичними, соціокультурними, психологічними та іншими факторами; текст, розглянутий у подієвому аспекті; мовлення, яке розглядається як цілеспрямована, соціальна дія, як компонент, який бере участь у взаємодії людей і механізмах їхньої свідомості (когнітивних процесах) [3].

Політичний дискурс є показником рівня демократії у державі, адже у світі досі чимало країн, де критика уряду суворо заборонена. Американці завжди пишаються своєю майже необмеженою свободою слова, як одним із найголовніших громадянських прав. Саме тому американське суспільство є дуже сприятливим для розвитку політичного гумору.

Упровадження гумору у політичний дискурс - один із найбільш дієвих методів завоювання електорату. Майже в кожній промові політика Великої Британії і, особливо, США присутній жарт. Таким чином, політичний діяч постає перед виборцями «свояком», якому можна довіряти, адже він уміє жартувати, бути щирим, як всі звичайні люди. Таку поведінку політики називають популізмом. [1] Порівняймо промови Р. Рейгана, Б. Клінтона, Дж. Буша.

В одній із бесід з виборцями Рональд Рейган «зізнався»:

«I have learned that one of the most important rules in politics is poise - which means looking like an owl after you have behaved like a jackass» [5]

Р. Рейган використав яскраве метафоричне порівняння, за допомогою якого, на його думку, він завоював серця своїх виборців. Одним із проявів популізму є розмивання кордонів між інформативною та розважальною функціями сучасних ЗМІ. Своєрідним гібридом двох основних функцій ЗМІ у виборчій президентській кампанії стали елементи, які мають назву «інфортеймент» (information + entertainment, тобто інформація + розвага). В наш час телебачення вимагає легкої дотепності, іронії та стриманості. Телевізійний політик не може виступати з промовою - він має провести відверту розмову зі слухачем. У Сполучених Штатах майже під час кожної президентської кампанії кандидати обов'язково беруть участь у таких шоу, як ток-шоу, вечірні комедійні шоу та музична мережа МТВ.

Розважальне шоу Ларі Кінга стало одним з найважливіших чинників кампанії, в якій використання гумору є шляхом до популярності. Проте мають місце і інші цілі: привернути увагу аудиторії, показати упевненість у собі, розслабити, знизити напруженість, залучити оточуючих в політичній суперечці на свій бік. «Впливаючи на адресата, гумор у тій або іншій комунікативній ситуації виконує одну чи декілька функцій та служить діючим засобом прагматичного впливу».

Наведемо ситуацію, що викликала сміх під час однієї з передвиборних кампаній Дж.

Буша:

The President: There's a certain patience required in order to achieve a diplomatic objective. And our diplomatic objective is to continuing working with our friends to make it clear to Iran we speak with a single voice. Listen, whoever thought about modernizing this room deserves a lot of credit (Laughter). Like, there's a very little oxygen in here anymore (Laughter). And so, for the sake of a health press corps and a healthy President, I'm going to press the press conference. But I want to thank you for giving me a chance to come by and visit [6]

У цьому контексті Дж. Буш намагається використовувати гру слів (наприклад, to press the press conference), але слід зазначити, що гумор у Дж. Буша досить заяложений. Проте за допомогою гумору йому нерідко вдавалося протистояти атакам своїх опонентів. Наприклад, намагаючись бути оригінальним, Р. Рейган часто використовував гумористичні псевдодефініції: кажучи про комуністів, він заявив:

«Well, it's someone who reads Marx and Lenin».

Наприклад на запитання, хто такі антикомуністи, Р. Рейган сказав:

«It's someone who understands Marx and Lenin». [5]

Тим самим, Р. Рейган ужив прийом протиставлення:комуністом не можна залишитися, якщо глибоко переймаєшся теоріями Маркса і Леніна. Порівняймо:

«Winston Churchill was once asked to name the chief qualification a politician should have. His reply: «It's the ability to foretell what will happen tomorrow, next month, and next year - and to explain why it didn't happen»

У жарті використовується прийом порівняння (політику приписуються властивості ворожки - дієслово to foretell і остання фраза why it didn't happen саме й сполучається із так званим «прогнозуванням»). Натяк робиться на те, що політики багато обіцяють, але мало що роблять.

Усі форми гумору політиків є своєрідною аргументацією на конкретні реальні ситуації, які являють собою аргументи або контраргументи конкуруючих політиків. Так, у діалозі зі своїми прихильниками Рейган відзначив:

«Sometimes our right hand doesn't know what our far-right hand is doing» [5].

У цьому висловлюванні вжито образне порівняння діяльності команди Р. Рейгана і надана їй іронічна оцінка (тобто політики - люди не завбачливі) за допомогою ступеню порівняння (far-right).

Популярним різновидом політичного гумору вважають «Late-night shows» (вечірні шоу). Це телепередачі, у яких обговорюють найважливіші події суспільного та політичного характеру.

Якщо врахувати, що телебачення завжди відображало життя, а домінуючим його жанром вважається комедія, то не дивно, що елементи комічного потрапили у вечірні шоу. Гумор скрасив нудні політичні дискусії та полегшив їх сприйняття.

Вечірні шоу об'єднує присутність незмінного ведучого, який задає тон передачі. Ведучих шоу в англійській мові називають «the host» (від англійського дієслова «to host» - приймати гостей), адже більшість телевізійних шоу не лише обговорюють певні події, а й запрошують до студії знаменитих людей, політиків та беруть у них інтерв'ю.

Під час дослідження вечірніх ток-шоу було виявлено різноманіття засобів, які створюють комічну атмосферу у політичних дебатах.

У цитаті Джона Стюарта «Stop shouting, stop throwing things, stop drawing Hitler mustaches on people who are not Hitler» використано метафору, вживання власного імені замість загального.

Критика Джона Стюарта завжди має дві сторони, якщо в одному з випусків він висміює бажання американської влади втрутитись в конфлікт Росії з Україною, то у наступному - він насміхається з поміркованих, засобів впливу Америки на Росію:

«Guess what, Putin, you just woke up sleeping giant.

The White House imposed two sanctions: freezing assets, banning entrance to some key Russian officials...

Boom! Tell us how our assets taste, Putin!». [6]

У наступному висловлюванні Джон Стюарт не лише кепкує із зовнішньої політики США, а й з бездіяльності провідних держав світу:

«The G8 is now the G7. And you're not gonna be there and I heard this year there would be a face-painting». [6]

Таким чином, порівнюючи Велику Вісімку з дитсадком, Джон Стюарт натякає на несерйозність цієї організації. Комічний ефект, знову ж таки, досягнутий несподіваними висновками та кепкуванням.

Досліджуючи вечірні ток-шоу, було виявлено велику кількість елементів комічного. Гумористичний ефект досягається не лише стилістичними засобами, а й інтонацією, мімікою, жестами. Було також виявлено велику кількість ненормативної лексики, вживання якої має на меті збільшення експресивності, вираження обурення або відвертого глузування та передачу емоційного стану ведучого.

Серед засобів комічного найуживанішим виявилась гіпербола. У політичному дискурсі, де факти та цифри мають важливе значення, спекуляція даними неприпустима. Така умова заперечує можливість використання гіперболи, проте гумор не піддається регламентації. Саме несподівані висновки в якості когнітивного процесу, а не стилістичного засобу викликають сміх.

Стилістичний прийом порівняння як засіб створення сатиричного ефекту реалізується у політичному дискурсі через аналогію, алюзію або заміну.

Сарказм, як засіб комічного дає змогу ведучим шоу вкладати у свої виражено патріотичні вирази протилежний зміст. Цей засіб надзвичайно експресивний і має високий потенціал впливу на публіку.

Із дослідження випливає, що комічне у політичному дискурсі - складний та маловивчений, проте надзвичайно цікавий феномен, що потребує подальшого вивчення з лінгвістичного погляду, соціології та психології. А в зв'язку із зростаючою популярністю вечірніх ток-шоу їх дослідження залишається актуальною темою.

стилістичний комічний політичний

ЛІТЕРАТУРА

1. Дмитриев А. В. Социология политического юмора / А. В. Дмитриев. - М: РОССПЭН, 1998. - 312 с.

2. Нагорна Л. П. Політична мова і мовна політика: діапазон можливостей політичної лінгвістики / Л. П. Нагорна. - К.: Світогляд, 2005. - 315 с.

3. Сахарчук Л. І. Методологія комунікативних досліджень / Л. І. Сахарчук. - К.: Київськ. нац. ун-т імені Тараса Шевченка, 2006. - 214 с.

4. Шевченко І. С. Дискурс як когнітивно-комунікативний феномен / І. С. Шевченко, [ та ін.]. - Харків: Константа, 2005. - 356 с.

5. Fraser B. What are discourse markers? / B. Fraser // Journal of pragmatics. - USA: Boston University. - № 31.

6. The Late Late Show with Craig Ferguson [Електронний ресурс] - Режим доступу до ресурсу: http://www.tv.com/shows/the-late-late-show-with-craig-ferguson/watch/.

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.