Постановка проблеми. Художній час і простір - важливі складники тексту, які формують його жанрово-композиційну структуру [6, с.34], і невід'ємні компоненти створення індивідуальної картини світу автора. Хронотоп визначає особливості стилю, сприяє віддзеркаленню мислення художника слова. За словами літературознавця М. Гея, "час і простір - це вихідні величини, з якими має справу автор, константи змісту й форми твору" [2, с.270].

Аналіз останніх досліджень і публікацій.

Основоположником теорії художнього хронотопу вважають М. Бахтіна, який уперше вжив термін стосовно літературного твору. У фундаментальній праці "Форми часу і хронотопу в романі. Нариси з історичної поетики" дослідник дав визначення хронотопу як взаємозв'язку часових і просторових відношень, художньо освоєних у літературі [1, с.234]. У роботах учений зазначає, що вхід особистості у світ мистецтва уможливлюється через "ворота хронотопу", які він розуміє як "формально-змістову категорію, що виражає злиття просторово-часових особливостей у художнє ціле" [1, с.235]. Дослідник розкриває значення терміна "хронотоп", його роль в осягненні природи твору, розробляє типологію хронотопів, особливе місце в його працях відведено саме виявленню функцій художніх часово-просторових зв'язків.

Ідеї М. Бахтіна отримали подальший розвиток у працях Ю. Лотмана, Д. Лихачова, В. Топорова [3-5; 7].

Ю. Лотман визначає художній простір у творі як "континуум, у якому розташовані персонажі й відбувається дійство" [5, с.260-265], виокремлюючи кілька його підтипів: замкнутий і відкритий, земний і космічний, реальний і вигаданий. Учений зауважує, що поведінка персонажів твору більшою мірою пов'язана з простором, у якому вони перебувають, а тому, переходячи з одного простору в інший, герой деформується згідно з новими законами. Ю. Лотман уводить поняття "історико-епохальні або національні типи сюжетного простору".

Схожої думки дотримується й Д. Лихачов, який присвятив проблемі хронотопу кілька розділів у праці "Поетика давньоруської літератури". Поняття "простір" учений кваліфікує і як перелік країн, і як обмеження однією кімнатою й поділяє його на реальний і вигаданий, але так чи інакше вважає його невід'ємним від фабули й сюжету [3, с.352-356]. Художній час дослідник розглядає як прояв самого художнього полотна [4, с.7].

Концепція "простору" віддзеркалена й у роботах В. Топорова, який розробив структурно - генетичний підхід до проблем простору й часу. Об'єктами вивчення дослідника є особливості функціонування простору й часу, психоментальні структури в художньому полотні твору, індивідуальні образи простору [179].

Постановка завдання. Для досягнення мети статті, що полягає у виявленні специфіки відтворення хронотопних індикаторів оригіналу в перекладі, передбачаємо розв'язання таких завдань:

- схарактеризувати поняття художнього часу і простору;

- визначити домінантні особливості репрезентації хронотопу в романах жахів;

- проаналізувати перекладацькі трансформації, що використовуються під час відтворення хронотопних маркерів.

Виклад основного матеріалу. Проектуючи дослідження на виявлення хронотопного континууму жанру літератури жахів і дослідження його перекладознавчого потенціалу, відзначимо, що часово-просторові координати відіграють надзвичайно важливу жанрово-композиційну роль, оскільки темпоральність і локальність - це тло для формування жанру. Одним із головних складників адекватності відтворення хронотопу літератури жахів є чітке відтворення всіх особливостей хронотопу, зокрема й деталей.

У статті зроблено спробу виявити й описати ознаки хронотопу жанру літератури жахів, що підлягають обов'язковому відтворенню в перекладі.

Хронотоп літератури жахів представлений такими елементами:

1) топос замку, будинку тощо; описи інтер'єру, екстер'єру;

2) пейзажні описи;

3) нагромадження темпоральних індикаторів.

Розглянемо кожний елемент із погляду пере - кладознавства, визначаючи тим самим труднощі, що постають перед перекладачем творів зазначеного жанру.

1. Топос замку, будинку; описи інтер'єру, екстер'єру.

Замок як просторова координата літератури жахів відокремлений від звичного середовища існування й у текстовій тканині набуває жанротвірної сили. Відстороненість від реального світу, незвичність і зловісна загроза увиразнені за допомогою топосу замку, будинку. Ізольованість замку, будівлі відокремлює їх від звичного середовища, і читач змушений сприймати події, якими б вони не були незвичайними, відповідно до законів потойбічного світу, тобто створює ефект достеменності.

Інтенсифікація є одним із головних проявів так званої "авторської активності" в жанрі літератури жахів. "Авторська активність" у процесі розробки топосу пов'язана з необхідністю нав'язати авантюризм герою, який, потрапляючи в замок, перетинає межу між "відкритим" і "закритим" світами. Основна мета, якої намагається досягти автор у процесі зображення простору в жанрі літератури жахів, - розроблення мотиву замкненості, фатальної неспроможності подолання меж. Перебування героя в заплутаному просторі топосу алегорично розглядається як спроба подолати межі людського досвіду, отримати трансцендентні знання. Важливу роль у зображенні топосу відіграє змалювання його екстер'єру й інтер'єру. Зовнішній вигляд і пейзаж, що відкриваються в радіусі його локусу, - перші просторові координати хронотопу, з якими ознайомлюється читач. Похмура палітра кольорів, незвична архітектура з гостроподібними елементами, пейзажні замальовки руїн та обривів і майже примежова зона розташування, яка здається складною до проникнення, одразу привертають увагу. Разом з екстер'єром для просторового компонента хронотопу літератури жахів характерна й складна внутрішня архітектура з потаємними переходами й підземеллями, опис автором інтер'єру кімнат, які надзвичайно контрастують між собою (одна повністю в коштовних атрибутах, інша - абсолютно занедбана). Ще одним важливим елементом просторового континууму досліджуваного жанру є цвинтар. Провідна тема жанру літератури жахів - тема смерті, тому опис подій на цвинтарі, та й опис самого цвинтаря як місця дислокації персонажа відіграє важливу жанрово-композиційну роль у творенні хронотопу.

Усі зазначені нами вище особливості мають бути відтворені у вторинному тексті, тому завдання перед перекладачем постає достатньо складне: максимально зберегти всі просторові індикатори хронотопу в перекладі, оскільки вони важливі для подальшого розвитку жанрово-композиційної лінії твору. Від того, наскільки перекладачеві вдасться зберегти всі елементи хронотопного континууму оригіналу, залежить адекватність перекладу для сприйняття. Елімінація та генералізація в процесі відтворення топосу замку недоречні, адже в досліджуваному жанрі кожна деталь надважлива для передачі головної ідеї творів, що полягає в боротьбі життя й смерті. Проаналізуємо уривок із роману Б. Стокера "Дракула":

Suddenly, I became conscious of the fact that the driver was in the act of pulling up the horses in the courtyard of a vast ruined castle, from whose tall black windows came no ray of light, and whose broken battlements showed a jagged line against the sky [11]. Раптом я відчув, що ми зупинилися. Ми були на подвір'ї напівзруйнованого замку, високі вікна якого були темні й похмурі, а обламані зубчасті стіни при світлі місяця витягнулися в зигзагоподібну лінію [9, с.21].

У цьому уривку автор уперше знайомить героя із замком Дракули. Опис замку з деталізацією екстер'єру, а саме вікон, які були розташовані високо, щоб унеможливити проникнення до споруди, гостроподібних стін, які теж не дають змоги пройти всередину, мають бути відтворені в перекладі, оскільки створюють жанрово-композиційну єдність твору. Уривок не свідчить про якісний вихідний перекладацький продукт, у якому наявні всі деталі хронотопу, зокрема опис зовнішнього вигляду замку vast ruined відтворений як напівзруйнований, відповідник можна вважати частковим, перекладач елімінував важливу просторову характеристику замку - його масштабність, яка згодом відкривається для героя в його внутрішній складній архітектурі. Важливим є збереження кольорової палітри автора та лексем, що змальовують будівлю.

2. Пейзажні описи.

Текстові фрагменти, що містять пейзажні описи, є функціонально значущими для текстової тканини літератури жахів. Естетичний характер природи як елемент хронотопного континууму сполучає останній із головною функцією художнього тексту - вплинути на думки й почуття читачів. Пейзажні описи є антропоцентричними, оскільки є представленням світу природи автором, відбивають його індивідуальну картину світу.

У жанрі літератури жахів пейзажні описи є важливим хронотопним і жанрово-композиційним елементом. За допомогою пейзажних замальовок, що зображують природні зміни в просторових координатах героя, автор створює напруження текстової тканини та уможливлює нагнітання атмосфери жаху й таємниці, які є релевантними для досліджуваного жанру. Увага авторів сфокусована на змалюванні природних змін як потужної динаміки розвитку подій і природних стихій, що змінюють пейзажі та є вісниками змін для героїв. Так, ліс, море, озеро, гори, дощ, блискавка, грім, гроза, туман постають ключовими складниками пейзажних замальовок досліджуваного жанру. У пейзажних описах автори найчастіше послуговуються епітетами, метафорами, стилістично - маркованими лексемами, короткими синтаксичними конструкціями, які допомагають створити відповідне емоційне тло текстової тканини.

У процесі відтворення пейзажних характеристик жанру як хронотопного компонента перекладач зіштовхується зі складним завданням - потребою зберегти експресивність вихідного тексту, передати природні зміни, що мають подекуди агресивний характер, відтворити ті мовні засоби, за допомогою яких автор першотвору намагається донести до читача просторові координати твору. Відтворення пейзажних описів вимагає від перекладача занурення в емоційну наповненість оригіналу, уміння зберегти напруження текстової тканини, атмосферу жаху та невідання. Проілюструємо сказане уривком із роману Д. Стокера й А. Голта "Дракула. Повстання мерців":

Tears from heaven poured to the earth as if God knew that tonight his reign would finally end. The waves of the North Sea pitched high. Lightning ripped through the darkness [12]. Thunder roared. Небесні сльози дощем лилися на землю, наче Господь знав, що сьогодні остаточно скінчиться його панування. Хвилі Північного моря сягали небаченої висоти. Блискавки шматували темряву. Гуркотів оглушливий грім [8, с.426].

У цьому уривку зафіксовані надзвичайно серйозні зміни природного стану, пов'язані переважно з водною стихією. Автор зображує нещадну силу дощу крізь порівняння із закінченням володарювання Бога, якому на зміну йде Диявол. Стривоженість, неспокій і страх зображені в першотворі за допомогою хвиль моря, які сягали надзвичайної висоти. Автор метафоризує змалювання блискавки та послуговується ономатопією в зображенні грому. У перекладі знаходимо гуркотів оглушливий грім. Стилістичного засобу не збережено, однак експресивну наповненість вихідного тексту відтворено завдяки тавтологічним лексемам гуркотів оглушливий.

3. Нагромадження темпоральних індикаторів.

Особливістю поєднання теперішнього й минулого в наративній структурі жанру літератури жахів є інтенсифікація часу: за відносно короткий часовий відтинок розгортаються досить протяжні в темпоральному ракурсі насичені події. Як інтенсифікація простору, так й інтенсифікація часу видається формою виявлення "волі" автора, безпосередньо пов'язаною з активною авторською організацією наративності в жанрі літератури жахів.

Інтенсивність як визначальна риса хронотопу досліджуваного жанру нерозривно пов'язана із заплутаністю. Інтенсивний хронологічний час, що матеріалізується в інтенсивному заплутаному просторі, теж стає заплутаним. Розгортання часу є нелінійним, наративна структура жанру - фрагментарною. Вона побудована за принципом "шкатулки" і створює декілька часових пластів: зумовлює складну хронологію, оскільки для загальної ретроспективної організації текстової тканини з періодичними "забіганнями наперед" характерний паралельний, нерівномірний, переривчастий плин часу. Важливим компонентом заплутаності хронології в жанрі літератури жахів є суб'єктивне сприйняття часу, адже "особистий" час персонажа відіграє важливу роль у розгортанні сюжету.

Уведення темпоральних індикаторів між короткими відтинками текстової тканини вказує на потужну динаміку й інтенсивний характер оповіді, відтворити які має перекладач. Утрата в перекладі хронології темпоральних маркерів послаблює динаміку оповіді, ускладнює розуміння жанрово-композиційної будови твору та призводить до неадекватного перекладу. Уміння перекладача зберегти увесь темпоральний континуум у перекладі свідчить про глибоке проникнення в жанрові особливості оригіналу, зокрема хронотопу. Розглянемо уривки з роману М. Шеллі "Франкенштейн, або Сучасний Прометей":

When I was about fifteen years old we had retired to our house near Belrive, when we witnessed a most violent and terrible thunderstorm [13]. Коли мені минув п'ятнадцятий рік, ми переїхали на нашу заміську дачу біля Бельрів і там стали свідками дивовижно сильної грози [10, с.380].

When I had attained the age of seventeen, my parents resolved that I should become a student at the university of Ingolstadt [13]. Коли я досяг сімнадцяти років, мої батьки вирішили відправити мене до університету міста Інгольштадта [10, с.381].

У наведених уривках бачимо інтенсивність розвитку подій твору у віковому розрізі. Уведення темпоральних індикаторів, що вказують на вік, через короткий відрізок текстової тканини створює динаміку, потужність хронології часу та інтенсивність розгортання сюжету. Від того, чи збереже темпоральний континуум перекладач, залежатиме якість перекладацького продукту й розкриття хронотопного складника жанру реципієнтові вторинного тексту.

Висновки і пропозиції