Діалектна текстографія як прийом дослідження граматики переселенської говірки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Діалектна текстографія як прийом дослідження граматики переселенської говірки

Делюсто Марина Сергіївна

(Ізмаїл, Україна)

Упродовж ХХ ст. у слов'янській діалектології з-поміж методів вивчення говіркового мовлення домінувало укладання діалектних карт. Наразі ж пріоритетне місце посідає опис говірки як окремої цілісної комунікативної системи, що в ланцюгу діалектного членування є первинною, вихідною, далі неподільною одиницею [11, 9-10]. Подібна дескрипція важлива і для синхронної, і для діахронної діалектології, адже всебічна характеристика сучасного стану говірки уможливлює фіксацію рис, процесів, явищ, які досі не помічені дослідниками або вивчені недостатньо. Відмінності ж у порівнянні синхронних зрізів дають відомості про динаміку діалектів. говірка граматика переселенський

Особливо великий інтерес становить опис переселенських говірок, “що потрапляють в орбіту прямого, безпосереднього активного впливу як місцевих корінних говорів, так і літературної мови”, де “виникають острівці, які серед моря порівняно спокійних міжмовних відносин творять збудженість контактних процесів” [1, 3].

Л.Е. Калнинь відзначила: “Діалект в якості об'єкта синхронного системного опису має вивчатися як мова, використовувана осяжним територіально обмеженим колективом мовців. Це означає, що в цьому випадку слід застосовувати такі дослідницькі прийоми, які прийняті для вивчення мов взагалі в їх синхронному стані” [11, 7]. Оскільки ж мова як засіб комунікації реалізується насамперед у різних за стилем, обсягом, призначенням, формою текстах [10], то закономірно, що сьогодні в діалектології від програм, анкет, записів невеликих текстів говіркового мовлення, етнографічних праць, писемних пам'яток, зразків фольклору, учнівських творів, заяв діалекто- носіїв та інших джерел діалектної інформації фокус уваги переміщено на автентичні макротексти - великі транскрибовані масиви діалектного мовлення, пор. [2; 12; 13; 15-17].

Останнє дало можливість П.Ю. Гриценку [3-7] обґрунтувати положення про новий методологічний прийом дослідження українських говірок - діалектну текстографію, що полягає в опорі на діалектний текст, оцінений як “простір природної реалізації говіркових явищ, як засіб фіксації і збереження важливої для дослідників інформації про реальні процеси, що пронизують діалектне мовлення й говірки як одну з форм існування національної мови” [6, 15]. Він зауважує, що “діалектні тексти репрезентують реальне буття мови, склад, функції мовних одиниць, динаміку їх форми і змісту; це реальність мови, не затиснена і не трансформована вузькими берегами нормативних приписів і обмежень, як у літературному різновиді мови” [7, XVI]. Діалектний текст, що твориться безпосередньо і спонтанно в акті комунікації, є різновидом мовного простору, в якому відбивається реальне співвідношення еле-ментів говіркової структури, проступають їх незвичні, досі не фіксовані синтагматичні зв'язки. На підставі тексту дослідник може простежити, як поділяються граматичні одиниці щодо частоти їх використання в мовленні діалектоносіїв. Таким чином, для відтворення говірки як реальної комунікативної системи, а не конструкту, необхідне залучення до аналізу значних за обсягами діалектних текстів [5, 9], що передбачає створення діалектної текстотеки.

Застосування діалектних текстів в українській діалектології веде свій початок з кінця ХІХ ст. і пов'язане зі студіями І.Г. Верхратського, пізніше - з дослідженнями І.А. Панькевича, В.С. Ващенка, Г.Ф. Шила, Ф.Т. Жилка та ін., які додавали до своїх описових діалектологічних праць зв'язні тексти, окремі вирази, зразки фольклору. Наразі в українському мовознавстві є низка книжкових видань діалектних текстів: загальноукраїнська збірка текстів (К., 1977), тексти говірок Чорнобильської зони (К., 1996), Сватівщини (Луганськ, 1998), Старобільщини (Луганськ, 2000), південно-західного наріччя української мови (Львів, 2000), північно-східної Слобожанщини (Львів, 2002), Закарпаття (Ужгород, 2004), Буковини (Чернівці, 200б), Підляшшя (Луцьк, 2007), Бориспільщини (К., 2008), Південної Київщини (Черкаси, 2008), Волинського Полісся (Луцьк, 2010), Західної Полтавщини (Черкаси, 2012), Східної Слобожанщини (Луганськ, 2011, 2013), українських говірок Румунії (Едмонтон - Львів - Нью-Йорк - Торонто, 2003) та Східної Словаччини (Нью-Йорк - Прага - Київ, 1998), однієї говірки с. Машеве (К., 2003) тощо. Однак донині реального евристичного потенціалу діалектного тексту як специфічного джерела мовної інформації не з'ясовано, оскільки його використання здебільшого мало принагідний, нерегулярний характер, а самі тексти були радше мікротекстами, часто зміненими, облагородженими діалектологами.

Мета пропонованої розвідки - схарактеризувати специфіку та евристичний потенціал діалектного макротексту як джерела мовної інформації про граматику говірки.

Об'єктом спостережень обрано діалектні тексти (10,5 а. а.), записані від носіїв української говірки с. Шевченкове Кілійсь- кого р-ну Одеської обл. - межиріччя Дністра і Дунаю. Говірки цього ареалу, які досліджували у 50-60-х рр. ХХ ст. А.А. Москаленко, Т.П. Заворотна, А.М. Мукан, В.П. Дроздов- ський, В.П. Логвин, у 80-х р. ХХ ст. - П.Ю. Гриценко, привертають увагу своїм переселенським характером та особливістю функціонування - у полілінгвальному середовищі, що зумовлює специфіку структури та ситуації їх побутування. Відомості з історії села свідчать, що, як і більшість інших українських говірок Наддунав'я, воно почало формуватися наприкінці ХУІІІ ст. мігрантами з різних областей України, зокрема з Тав- рії, Полтавщини, Криму, Запорозької Січі, що і досі живе в пам'яті найстарших представників говірки і відбито в діалектних текстах (а Л 'уди с К'риму // т 'їкали с 'уди // не т 'їкали а обШе переиХодили // хто виХодиу так / а хто т 'іКали // і хваМіл'ійі / хваМіл'ійі перемеиІн'али // той ЗабоЛотн'ій // скаЗау / шоб неи питдХодила пид ту / шо у КриМу // а той КоваЛенко / а той // ос' ц 'о гречку поуІс 'ій // ос ' Хаша счас Гречко'с 'ій).

Унаслідок історичних та політичних змін мовлення носіїв говірки, подібно до інших південнобессарабських, зазнавало впливу румунської (1857-1878; 1918-1941; 1941-1944 рр. - привілейований статус румунської мови - 46 років) й російської мов (особливо після 1944 р.). Порівняно з тривалістю привілейованого статусу російської мови (132 роки), вплив румунської був меншим, але за інтенсивністю значнішим, суттєвішим [14; 18]. Адже при румунах українська мова була заборонена як засіб спілкування, у школах застосовували тілесні покарання, що зафіксовано й у діалектних текстах (при Ру'мун 'ійі да'вали карандаш і Нрихвел '; руМини били / зд 'ібалис 'а над Нами; до ч 'е^тир 'і кЧаса руМин науЧиу // уЧител' уСих Чисто перебиу л 'іЧ 'ейкойу // е / по дбац ':ат ' п 'ат 'на доЧон 'і /на доЧон 'і л 'іЧ 'ейкойу от).

Унаслідок вищезазначених іншомовних впливів в аналізованих текстах трапляються румунізми, зазвичай коментовані носіями говірки (воЧа Каже путуросулуй / дурений Каже ти; от ми Кажем бужора `півонія' / а по^кЧижному Накаже?; ви воз 'м 'іт ' Папури `кукурудзяні качани' і полуЧ 'іт '), запозичення з російської мови (д'ет'і / што пос'ейет'е то і пож)н'от'е; йа струдом доработала; йоКо вигнали стр еском), а також болгаризми (в 'ін на гр'адин 'і `поливний колгоспний город' був / а йа бу'ла доЧаркойу; вади `канави' рили; ''кидали чеЧиц' `черевик'), значна частина яких потрапила не безпосередньо з болгарських говірок, а за посередництва румунської мови [9, 23-24].

За своїм характером записані діалектні тексти - оповіді на окрему тему або відповіді на прямі запитання чи запитання-орі- єнтири експлоратора. Вони відтворюють комунікативну ситуацію, у якій беруть участь оповідач-діалектоносій і експлоратор. Зрозуміло, що якість мовного контакту залежить від того, чи є експлоратор носієм говірки, чи він чужий, незнайомий для оповідача. Це впливає на формування структури оповіді, кількість і характер метамовних вставок - парентез, які діалектоносій вживає для актуалізації участі слухача в комунікативному акті. Суттєвим є також фактор індивідуальної мовленнєвої поведінки кожного з опитуваних, який брали до уваги при описі системи говірки.

На відміну від інших описів, для дослідження граматичного рівня діалектний текст може й не відповідати певній темі, містити зумовлені індивідуальним життєвим досвідом неправдиві факти (А'деса при моЧій Камйат 'і була пйат ' хЧт 'іу; Кишу заномеирубаус 'а), не втрачаючи при цьому власне лінгвістичної цінності. Оскільки цікавить передусім не зміст повідомлення, а його граматичне оформлення.

У текстах міститься багато засобів, зумовлених ситуаціями діалогу, налагодженням контакту, знайомством, спонтанністю та іншими комунікативними чинниками. Так, процес актуалізації уваги експлоратора досягається прямими звертаннями до нього (а с'кудова ви?; а у 'тебе йе 'д 'іти? / да?! / то ти Знайеш шо во Но та ке; Значит ' прошу / йа п Лохо 1 чуйу / с 'і 1 дайте бЛижшче). Вплив на слухача посилюють і різні повтори, зокрема дублювання синтагм (а зврчит'йа каЖу счас Кирил // крас'іве 1 імйа / це кра 1 с'іве 1 імйа; з 1 начит '1 йесл 'і йа н 'О'в 'еста/е/жен 'іХова Свад'ба/до меневс'айде с 1 вад 'ба//до мене/оце вс'а Свад'ба; а йа каЖу неиХай! /прийіждж '-айут ' і гос \т 'уйут ' поки йа жива / поки йа жи' ва; по' койник уже дл 'аУсебе приобриу / та^приобриу), рідше - дублювання частин слів (чо ви не йістете?; вона обнагЛ ейейе).

Щоб бути краще зрозумілим, наратор може подавати додаткові коментарі до описуваних подій (у ' кого пойа' виус 'а Пер- вий / в ' д 'ад 'ка Петра / о 1 це шо 1 т 'от 'а в' чад 'іла // н'е / н'е // не в ' нашого ' д'ад'ка // ну в ' нашого ' д 'ад 'ка й^не^' було // ' д'ад'ка та' кий / такуже йак іуйа / ' тоже ос1 тавс 'а //у 1 н 'імцчуро' биу ' б'едний / катир жаниу // а це / у ' ц'ого Папки; а при' йіхау брат дво' йур 'ідн 'ій наш / оцеуж вчн там іужиу де Аврам) та до певних лексем (хот '' було ран 'ше т 'іуж / сволоХа ви'с 'іли по / сеиред / Хати // сч ас бол 'шинст' во з' верху при' йазуйут' / свиЖ 'і /а то таЛ 'і дЛ 'ін '-і сволоЛа). Часте автокоментування оповідачами свого мовлення “свідчить про наявність своєрідного “діалогу” між наратором-діалектоносієм і експлоратором, діалогу, який саме завдяки такому коментуванню уявнюється, есплікується” [7, VIII]. Респондент може також зауважувати особливості власного мовлення чи говірки в цілому (сам наш буу а ' чо^то в ін ш' токау). Актуалізація уваги слухача-експло- ратора відбувається і за допомогою вживання стійких зворотів, паремій (рушни' ки виши' вали / дорожшки виши' вали // ч іп'л 'али ше // ой / од' на ос' талас'а ше не дор' валас'а [сміх]; так і жи' вемо йак горох при дороз 'і /хто йде / той ску' бе; а теипер обратно вже вол 'ному вол 'а; п' тиц 'а гн 'із''да неиУвийе; ро' биу йак в іл / ' т 'іл 'ки не р 'а' бий; шоб та' кого 'з 'іл ':а і на ЗЛгат 'і не^бу'ло) й біблійних звертань (Господ 'і / прос' ти мо' йу ' душу гр 'ешну; сЛава ' богу; сЛава то\бі Лосподи).

Зазвичай тексти містять вказівку на присутність експлора- тора, що знаходить вияв (окрім коментування та пояснення) у звертаннях типу: оце у ' йа вам роска 'зала од у ' с 'ойі ду' ш 'і; та^й оце^таЛо ' дочко//йа вже^й так наговорила то\б і бавато; йа вже за' була ' доц'а//все шо Можу /тауч^с' кажу /шо неУможу хтос'до' бавит ' ше.

Досліджуючи діалектні тексти, потрібно зважати на специфічні конструкції, пов'язані зі спонтанним мовленням, на авторські новотвори, трансформи - “словоформи, що мають індивідуальний несистемний характер, виникають спорадично” [3, 13], яким не завжди можна дати пояснення, пор.: д 'іти вЧали / увилис 'а; прокроковйак танц 'ухвали / подісКанец ' танц 'ували; Мама тоб 'і меКе обвепсала; напухала туди шо^небуд'/зав'іпнула і поставила; і воба^та висохшуйе чи висохайе чи^шо; визбрехалис'а з Матер'і; повизйіли Кашу; напиКис 'а / ібут ' додому св'іл'ати / ну бат 'ку й Матер 'і / шо вже н'ев'есту посватали; воКо^ж розпадуйец'а; ми поплутувалис'а; а йа приглупачилас'; головокрижл'ен'ійе.

Особливості діалектних текстів виявляються на різних мовних рівнях. Так, на фонетичному рівні спостережено афе- резу: аж^отуди / де о^то найеш [знаєш] / та йак о^то бабин Л'убин д 'ад 'ко; робили у йун'і [червні] м 'іс 'ац 'і свайбу; дала бу^тилочку д'ікаЛону [одеколону]; синкопу: не^було ц'іх о^це по^п'аЦ-от м^іл'іа / мчл'дер'іу [мільярдерів]; в'ін на трбктор'і / на бул'^тозр'і [бульдозері]; баба могрич давала [могорич]; апокопу: дали похвал 'ну граму [грамоту]; на комбайі [комбайні] робила; танц 'ували факстро [фокстрот].

Зафіксовано нерегулярні зміни структури слова: у молдинц 'і [у молодості] йа йіздила / на ц 'ілиК 'і була; у войен-е времйа / вс 'ін '/ та спусКалис 'а парту т'істи [парашутисти]; у Кого Чаче лбце о^то каптус [кактус] о^той; іуКоли і табл'ет'і[таблетки] і бла 1 кади і шо Хочеиш; друцул'ос [бруцельоз] ксРдт 'і; а свад 'бу вил 'ну йійі робила / вил 'ну вил 'ну с 1 вад'бу ро 1 била / і тамеру [відеокамеру]; в мене коваК'ер'іу йак мосору [сміття] 1 було, - причиною появи таких видозмін формальної структури слова є сприймання й засвоєння діалек- тоносіями одиниць мови на слух; імовірно, певну роль відіграє й економія мовленнєвих зусиль.

У текстах функціонують й семантичні діалектні явища, характерні для розмовного мовлення (ну найшоус'а `народився' в нас син; ну тоб 'і вже трохи збжилис 'а // тоб 'і ж зноу / зноу д'руге найшЧос 'а `народилося'; важе / мамо / тебе можна за уборшчиц 'у поквасти `призначити'), вільно використовується обнижена, негативно забарвлена оцінна лексика; норми, які стримують використання жаргонізмів та об- сценізмів у літературній мові не завжди збігаються з нормами у діалектному мовленні (а ти Каже буйвол / у^шо дивиус 'а Іван Гаврилович?; а воКа скотина / одвела йоКо; підоЖди / ше оживут' гн'іди; нуфбл'ін / той М'іс'ац' йаКиї буу?; йоМуж н 'ійака бл'ад'реМонту не^робила!; а там буЛа одНа бл'ад'ушка; а тб'д 'і та т 'от 'а Каже /шо за туди йійі мат' з нев 'істкойу; батоКом наЛупл 'ат ' жопу тоб 'і).

Спонтанна комунікативна ситуація спричиняє появу надлишкових компонентів граматичної структури, зокрема прийменників (а тод'і пішЛа работат' на ф'ерму / на / осем 'еКатором;а шо це до^в^тебе вс 'і бугайі здороукайуц '-а), часток (вже два Коди йа вже не пеиЧу), сполучників (ну^і так / і ми / і позна 1 йомилис ').

Тексти характеризуються й зворотним процесом - відсутністю окремих компонентів структури речень, зокрема прийменників у, на (ми на 1танц 'і ходили / клуб буу / [?] к іно ходили; [?] дв'іКац'-ат' год ос'таус'а без бат'ка; а портом [?] два 1 годи 1 вийіхала в Румин 'ійу в Кос 1 танц 'ійу та там ра 1 ботала; заправиу йа Повнос т 'у [?] бак б 'енЛ 'ін).

Характерними рисами автентичного (нередагованого) тексту на синтаксичному рівні є зміна синтаксичних зв'язків, що відбувається в момент мовлення, внаслідок чого спостерігаємо логічно й синтаксично невмотивовану будову синтагм, речень (зО'то воно получайуц'а / шо не треба; бабу піткидайут' у р 'адК 'і бо / ну за о нуку / те шо в^неш оКука; іди ти в том крашу Клубч / йа в^ц 'ім о К 'о; а йа втором клас'і все Ход 'у; д'ід буу Берл'ін; ро 1 дилас'а у тис'ачу деив'а 1 цот триц'ат' второго году). Тексти аналізованої говірки дають приклади специфічного порядку слів, що також зумовлено спонтанністю комунікації (кру КОМ бо Лото к Луба; вс 'і 1 йідут'шр кайут 'му 1 ку змо Лот' дес ').

Зміни синтаксичного зв'язку в текстах говірки зумовлені й еліптизацією, яка є типовою для діалектного мовлення і може охоплювати різні компоненти речення (а в його м'ішХами [?] канхвети / м'ішвами канхвети / гор'іхи / праники / фис'ташки; ну в'ін 1мисочкойу [?] / вс'акого мисочкойу по \мисочк 'і [?]). Поширеною є також заміна еліптизованого компонента займенниками (М'іша / викл 'учи цей [?] / шоб там не / на ц 'у [?] / не було); подібне вживання останніх суттєво впливає на їхню активність у структурі граматики діалектного мовлення [8].

П.Ю. Гриценко відзначає, що спорадично зафіксовані незвичні синтаксичні зв'язки можуть “сигналізувати про ще не пізнані явища чи процеси у говірках”, а тому “заслуговують на спеціальний розгляд, оскільки за такими формами можуть стояти неоднакові процеси - іншомовні впливи, збереження архаїки, усталення міжслівних зв'язків у мовленнєвому потоці та ін.” [7, ІХ]. Серед такого типу граматичних, але спорадично зафіксованих явищ у текстах говірки с. Шевченкове спостережено: заміну форм наз. в. кличн. в. (іуЛце букв мамо 1кажут '); заміну форм знах. в. множини формами місц. в. (сСад 'бу робили у йійі бат'ках); заміну орудн. в. однини формами знах. в. з прийменником за (у чо^тирнац'ат' год йа пішЛа за теил'атниц'у); функціонування форми орудн. в. у позиції місц. в. (молодост'у хваМ 'іл 'ійу?); відхилення від граматичного розрізнення істот / неістот в іменників чоловічого роду однини (з'начит ' йесл 'і йа беру ну за / ну за Перву друЖшку і за первый боу йарин); конструкції “на + знах. в. іменника” замість “у + знах. в. іменника, до + род. в. іменника” (о^то на к'інот'іатр п'ідем); пропуск префікса на- (ну буЛи багатоумН'іш'і) тощо.

На відміну від інших джерел діалектної інформації, діалектний текст має початок і кінець, що допомогло з' ясувати статистичні характеристики словоформ, граматичних явищ, лакунарність у реалізації граматичних форм, а, отже, уможливило розгляд граматики говірки з позицій функціонально-го аналізу, який відповідає сучасним принципам дослідження граматики, див. [8].

На підставі застосування прийому діалектної текстогра- фії визначено такі типові риси граматики аналізованої говірки: а) у системі частин мови - активність іменників І відміни, дієслів І дієвідміни; тенденція до незмінюваності числівників; поширеність займенників і часток та використання останніх для заповнення пауз; б) у словозміні, формотворенні, словотворенні - поширеність форм з флексією -іу у род. в. множини іменників І відміни (собакіу, пйаниц'іу), з флексіями -ов'і, -ев'і у дав. в. та місц. в. іменників ІІ відміни (бат'ков'і, по поло'тенц 'ов 'і); творення форм ступенів порівняння прикметників та прислівників за допомогою слів Самий, Саме (сама б ідН 'іша, Саме Хуже); вживання форми наз. в. у позиції род. в. при відмінюванні кількісних числівників (с чо'тир'і Соди); функціонування неозначених займенників з постфіксом -то (такий-то) та з префіксом н 'е-, кой- (Н 'екотор 'і, Кой-йак 'і) за непредставленості неозначених прономінативів з префіксами аби- та де-; регулярність префікса -о та конфікса о-.-о у займенників та відзайменникових прислівників (оту'ди, ота'ко); відсутність чергувань д - дж, т - ч, з - ж, с - ш, ст - щ у дієслівних формах 1 ос. однини ІІ дієвідміни, у дієсловах 1 класу та в пасивних дієприкметниках; наявність усічених форм 3 ос. однини І дієвідміни (гуЛ 'а, пи^та); вживання лише аналітичних форм майбутнього часу недоконаного виду (буду робити); семантична координація дієслівного присудка у формі множини з підметом, вираженим іменником, що позначає старшого члена родини та сукупність (Мама буЛи; моЛод 'аж неи сЛухайуц '-а); утворення пасивних дієприкметників від дієслівних основ на -и- за допомогою суфікса -ан- (заСруз 'аний); розгалужена синонімія прислівників (с'переиду - сПереид'і - попеиЦед 'і -упеиЦед - Попеиред); активність демінутивних відзайменникових прислівників з суфіксами -еички, -еичко, -иечки, -иечко (тамеички, 1тутеички, 1такеички, о^туточки); вживання прислівника де у значенні `куди' (де ти біЖиш?); активність прийменника із (іс); поєднання прийменника Попид насамперед зі знах. в. іменника (Попид Сікна кал 'абуйут '); наявність сполучників іл 'і, но (но), йесл 'і... то, зато шо; функціонування кон'юнктива де в позиції сполучників який, котрий, що, як; регулярність сполучника йак у порівняльних конструкціях у функції літ. ніж, мов, немов; вживання запозичених з румунської мови вигуків мей, бре.

Розширено та скореговано такі граматичні відомості про говірку с. Шевченкове як одну з говірок межиріччя Дністра і Дунаю: іменник, який вживається разом з топонімом, може з ним не узгоджуватися (у Сородт КіЛ 'ійі); назви неістот чоловічого роду у формі знах. в. однини частіше приймають флексії род. в. однини (обмазували причілка); іменники жіночого роду колишніх -І- основ в орудн. в. однини мають флексію -ійу (бол 'ійу); у слові Церква при відмінюванні відновлюється давня -ЬУ- основа (у Церков'і); функціонують форми двоїни типу дв 'і сеист'р 'і; числівник дв 'і може поєднуватися з род. в. множини іменника (дв 'і д 'іу'чат); наявне закінчення -ейі у род. в. прикметників жіночого роду (двойур 'ідн 'ейі); може відбуватися ствердіння основ у наз. в. множини прикметників (дурни заКони); у складених порядкових числівниках може відмінюватися не тільки останній, а й інші компоненти (у тис 'ачу девйарсот сорок второму роц 'і); чергування г//ж у дієслів І дієвідміни в 1 ос. однини можуть бути відсутніми (Могу); пасивні дієприкметники можуть утворюватися й за допомогою суфікса -он- (трав'л 'он ':і); найвищий ступінь порівняння прислівників може творитися поєднанням слова більше й синтетичної форми вищого ступеня (біл'шеи блуд^н'іше); значення вищого ступеня порівняння може виражатися сполучником йак (Старше йак ти); частка хай бере участь у творенні аналітичних форм наказового способу; елементами граматичної системи є прийменник ^бчл 'а, частка май (рум.), вигук ади (а ти дивись). Більшість цих виявлених на підставі текстів граматичних явищ сигналізує про міждіалектні зв'язки досліджуваної говірки як типового представника степових говірок межиріччя Дністра і Дунаю з говірками інших ареалів, про що свідчить “Атлас української мови” та інші лінгвогеографічні й дескриптивні праці.

Таким чином, тексти спонтанного діалектного мовлення, суттєво доповнюючи відповіді на програми-питальники, забезпечують дослідника надійною лінгвальною інформацією, на підставі якої можливе системне вивчення граматики говірки, аналіз специфіки функціонування елементів граматичної структури.

Литература

1. Гриценко П.Ю. Тексти як джерело дослідження українських говірок Румунії // Українські говори Румунії. Едмонтон; Львів; Нью-Йорк; Торонто. 2003.

2. ДелюстоМ.С. Граматика говірки у світлі тексту: дис. ... канд. фі- лол. наук. К. 2010.

3. Дроздовский В.П. Украинские говоры Бессарабского Приморья (на материале обследования Саратского, Татарбунарского и Белгород- Днестровского районов Одесской области): автореф. дисс. ... канд. филол. наук. К. 1962.

4. Золотова ГА. Грамматика в контексте филологии // Научные доклады филологического факультета МГУ Вып. 4. М. 2000.

5. Калнынь Л.Э. К вопросу об иерархии методов изучения славянских диалектов // Исследования по славянской диалектологии. Вып. 9. М. 2004.

6. Кобиринка Г.С. Діалектний текст як джерело дослідження акцентної системи // Діалекти в синхронії і діахронії: загальнослов'янський контекст. К. 2014.

7. Коваленко Н.Д. Вияв багатоплановості фразеологічної одиниці в діалектному тексті // Діалекти в синхронії і діахронії: загальнослов'янський контекст. К. 2014.

8. Колесников А.О. Етномовний чинник як складник класифікації українських говірок межиріччя Дністра і Дунаю // Слов' янський збірник. №17. Одеса. 2012.

9. Лєснова В.В. Структура висловлень оцінної семантики в діалектному тексті // Лінгвістика: зб. наук. праць. №1 (25). Луганськ. 2012.

10. Мартинова Г.І. Вербалізація менталітету середньонаддніпрянців у діалектному тексті // Діалекти в синхронії і діахронії: загальнослов'янський контекст. К. 2014.

11. Руснак Н.О. Діалектний текст: лінгвокогнітивний і прагматичний аспекти: автореф. дис. ... докт. філол. наук. К. 2011.

12. Kolesnykov A. The Influence Of The Romanian Language On The Grammar Of The Ukrainian South-Bessarabia Dialects // Journal of Danubian Studies and Research. Vol. 3. №1. 2013.

Размещено на Allbest.ru