Звуконаслідувальна лексика турецької мови

Размещено на http://www.allbest.ru/

звуконаслідувальна лексика турецької мови

Найманова Т. Д.

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

У статті проаналізовано особливості турецьких звуконаслідувальних слів. У центрі уваги постають питання класифікації, утворення та перекладу ономатопоетичної лексики українською мовою. Перекладацький аспект є особливо цікавим у контексті відповідності цих лексичних одиниць у мовах з різними характеристиками словотвору. Також розглядається словотвірний, стилістичний і лексичний потенціал названих лексичних одиниць. Дослідження проведено згідно з традиційними й сучасними підходами фоносемантики.

Ключові слова: фоносемантика, звуконаслідувальна лексика, звуконаслідування, ономатопея.

звукоподражательная лексика турецкого языка

В статье проанализированы особенности турецких звукоподражательных слов. В центре внимания исследования находятся вопросы классификации, образования и перевода ономатопоэтической лексики на украинский язык. Аспект перевода представляет особый интерес в контексте соответствия данных лексических в языках с разными характеристиками словообразования. Также рассматривается словообразовательный, стилистический и лексический потенциал данных лексических единиц. Исследование проведено согласно традиционным и современным подходам фоносемантики.

Ключевые слова: фоносемантика, ономатопоетическая лексика, звукоподражательные слова.

ОNOMATOPOETIC WORDS IN TuRKISH LANGuAGE

In this article the peculiarities of Turkish onomatopoetic words are analyzed. Mostly, the attention is focused on the question of the classification, formation and translation of onomatopoietic vocabulary into the Ukrainian language. The translation aspect is analyzed in the context of the correspondence of these lexical units in languages with different characteristics of the word-formation. Besides, the article deals with the word-building, stylistic and lexical potential of the mentioned lexical units. The research is conducted according to traditional and modern phonosemantic approaches. The study of sound imitative words is one of the key tasks of modern phonosemantics and comparative studies and has the general theoretical and practical significance both at the level of general linguistics and in Turkology in particular. Various aspects of the phenomenon of onomatopoeia in Turkish were studied both in Turkey and abroad, but the amount of materials in the Ukrainian language on this subject is rather limited.

Key words: phonosemantics, onomatopoetic words, onomatopoeia, sound imitative words.

Постановка проблеми

Питання зв'язку значення та звуку привертало увагу багатьох лінгвістів з часів М. В. Ломоносова й Ф. де Сосюра. Великий науковий інтерес до цієї теми зумовлений передусім універсальним характером категорії звуконаслідування та його спільними для більшості мов ознаками. Загальновизнаним є той факт, що такі лінгвістичні універсали допомагають визначити схожі мовні явища й процеси та, як наслідок, сприяти міжкультурній комунікації й перекладацькій справі.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Вивчення звуконаслідувальних слів є одним із актуальних завдань сучасної компаративістики, яка має загальнотеоретичне і практичне значення на рівні як загального мовознавства, так і тюркології зокрема. Одне з перших досліджень питання звуконаслідування в тюркських мовах проведено чуваським мовознавцем Н. І. Ашмаріним. Н. К. Дмітрієв вивчав цей пласт лексики в азербайджанській, кумикській та османській мовах [6]. Доцільно в цьому контексті згадати роботу Л. Н. Харітонова, яка присвячена звуконаслідуванню як окремому явищу в якутській мові. Варті уваги також дослідження, присвячені ономатопоетичним словам у кримськотатарській мові, авторства А. М. Меметової та З. Н. Аджимуратової. Щодо турецького мовознавства цьому питанню присвячено роботи таких авторів, як М. А. Заріпова, О. Н. Туна, Х. Єрке, К. Тюркай, Н. Ючок. Найбільш значущою й вагомою працею в цьому напрямі вважається монографія Х. Зюльфікара «Tьrkзe'de Ses Yansimali Kelimeler - inceleme-sфzlьk» («Звукозображальні слова в турецькій мові: дослідження та словник») [15]. У цій праці досліджено більше ніж 10000 лексичних одиниць. Проте, незважаючи на спроби дослідників проаналізувати різні аспекти звуконаслідування, варто відмітити, що проблема ономатопеї в турецькій мові вивчена ще недостатньо, особливо це стосується перекладу цього пласту лексики українською мовою.

Вибір теми та пошук матеріалу для статті зумовлений тим, що звуконаслідувальні слова в турецькій мові становлять вагому частину лексики. Особливий інтерес становить вивчення явища звуконаслідування з перекладацького погляду. Для української тюркології цей напрям дослідження є порівняно новим і перспективним. Актуальність обраної теми тісно пов'язана з потребою, що постійно зростає, вивчення цього питання в межах перекладознавства, теорії викладання мови та фоносемантики.

Постановка завдання

турецький звуконаслідувальний тюркській переклад

Мета дослідження полягає в комплексному аналізі турецьких ономатопоетичних слів. Завдання статті полягає в тому, аби проаналізувати останні дослідження, присвячені проблемі звуконаслідування в турецькій мові, дати загальну характеристику ономатопоетичній лексиці турецької мови, звернути особливу увагу на перекладацький аспект питання.

Виклад основного матеріалу

Значний внесок у дослідження лінгвістичної категорії звуконаслідування зробила нова інтегративна галузь лінгвістики - фоносематика, що являє собою синтез фонетики, семантики та лексикології. Основоположником фоносемантики, науки про звуковий символізм, є мовознавець С. В. Воронін. Згідно із запропонованим ним визначенням, звуконаслідування - це явище із закономірним недовільним фонетично вмотивованим зв'язком між фонемами слова і звуковою ознакою денотата, що лежить в основі номінації [3, с. 23]. Звуконаслідування є мовною універсалією, зустрічається в усіх мовах світу, проте кожна мова має свої особливі способи утворення цієї лексики.

Звуконаслідувальні слова, у свою чергу, - це окремий клас фонетично вмотивованих незмінних слів, які своїм звучанням відтворюють (імітують) звуки навколишньої дійсності [2, с. 64]. У турецькій мові для позначення одиниць цієї лексики використовуються різноманітні синонімічні поняття: ses yansimali kelimeler, yanki kelime, yansilama, sese benzetmeli isimler, onomatopee, tabiat taklidi soz, ses taklidi, yansimali sozcьk, yansima Останній варіант набув найбільшого поширення серед турецьких мовознавців.

Як приклади звуконаслідування в турецькій мові можна навести такі: hav hav - гав-гав!, miyav miyav - няв-няв!, зapir зapir - цмок-цмок, hahha - а-ха-ха!, fikir fikir - шум кипіння, cipilamak - плескання, carilti - легкий шум, зapildak - базікало, tьkьrmek - плювати, vizlamak - гудіти, дзижчати, mizmizlanmak - стогнати, hir hir etmek - хрипіти, inilamak -наспівувати, zangir zangir titremek - тремтіти, як осиковий лист, horlamak - хропіти.

Нині сфера вживання звуконаслідувальної лексики як експресивно-стилістичний засіб зображення навколишньої дійсності в турецькій мові має свої обмеження. Частіше за все цей пласт лексики зустрічається в розмовній мові, художніх, а також у фольклорних творах - піснях, казках, епосах. У цьому контексті варто звернути увагу на дослідження Е. Коджі «Dede Korkut Hikayelerindeki Yansima Sozlerin Leksiko-Semantik Analizi» («Лексико-семантичний аналіз звуконаслідувань у творі «Книга мого діда Коркута»), присвячене аналізу ономатопоетичних слів у цьому творі. Рідше або зовсім не зустрічаються ономатопоетичні слова в офіційних документах, публіцистиці, наукових текстах. У розмовній мові звуконаслідування вживаються поряд із іншими художніми засобами й виконують функцію збагачення та художнього оздоблення.

Утворення великої кількості звуконаслідувальної лексики характерно для мов передусім синтетичних, зокрема аглютинативних. Відповідно, турецька мова відрізняється значним пластом цієї лексики, що зумовлено насамперед морфологічною структурою ономатопоетичних слів, а саме: відсутністю чіткого розподілу лексико-граматичних категорій і використанням афіксів у словотворі [4, с. 98]. Невід'ємною ознакою турецьких звуконаслідувальних слів є той факт, що їх фонетичний склад загалом суперечить загальній фонетичній традиції турецької мови. Особливо це стосується ключової фонетичної універсалії тюркської мовної сім'ї - сингармонізму. Тому такі слова дослідники називають «аномаліями» турецької мови. На думку дослідниці В. А. Разумовської, це можна пояснити окремими фонетичними закономірностями, якими послуговується система ономатопоетичних слів як окремий клас фонетично вмотивованої лексики [10, с. 17].

Велика кількість звуконаслідувальних слів у турецькій мові викликала потребу у створенні окремих класифікацій задля впорядковування та систематизації цього пласту лексики. Вивчення звукозображальної системи й розроблення різних методів аналізу та класифікаційних методів сприяє подальшому глибокому дослідженню загальномовних фоносемантичних універсалій. Цьому питанню присвячені роботи В. А. Разумовської, О. М. Фейтельберг, Л. Л. Владімірової, О. Г. Кайтукової й інших мовознавців. Без особливих відмінностей лексико-семантична класифікація звуконаслідувальної лексики майже завжди відбувається за критеріями: «лексичне значення слова», «семантична структура», «стилістичні особливості вживання» [8, с. 122]. Загалом класифікаційні теорії розрізняють звуконаслідування передусім за характером денотата, тобто всі слова поділяються на звуконаслідувальні (ті, що мають акустичний денотат) і звукосимволічні (ті, що мають неакустичний денотат).

Звуконаслідувальна підсистема зводиться до трьох видів наслідувань звуків:

1) звуки, які створює людина: hap§l - апчхи!, 2іпІ- тріск, ^гиі - звук хропіння, kahkahа - регіт, голосний сміх;

1) звуки, які створюють тварини, птахи, комахи: vrak-vrak - ква-ква, й-йгй-ййй - кукаріку, теее - «мекання» ягня;

1) звуки неживої природи та навколишнього світу: да§гІ да§гІ - шум води, що ллється, рйй рйй - звук легенького дмухання вітру;

1) звуки предметів, приладів, інструментів (інколи виділяються як окремий клас): tik tak - тік- так (звук годинника), зikir §ikir - звук дзвону монет.

Звукосимволічна система, у свою чергу, містить звукосимволізми - слова, які передають незвукові явища або слова, що не пов'язані безпосередньо зі звуками та передаються з відмінністю від реального звучання. Так твориться образ, відчуття від предмета, що позначається. Ця система має у своєму складі три групи:

явища, пов'язані зі світлом: piril piril - яскравий, блискучий;

форма, вигляд та інші характеристики предметів: lapa lapa - лапатий (про сніг);

манери, рухи людини: tipiз tipiз - опис дитячої ходи.

Іншим типом класифікації турецьких звуконаслідувальних слів є принцип творення. За цим принципом виділяють первинні, вторинні й деривативні ономатопоетичні слова [11, с. 133].

Первинні звуконаслідування (тур. birincil biзimler) - найменша та нерозривна одиниця звуконаслідування. Наприклад: caz - шипіння, зat - грюк!, kьt - бух!, §ip - крап-крап! Первинні звуконаслідувальні слова можуть утворювати редуплікації: himhim - гугнявий, dirdir - базікало, civciv - ципля.

У свою чергу, редупліковані та нередупліковані первинні звуконаслідування можуть поєднуватися з допоміжними дієсловами й утворювати нові за значенням дієслова: hik mik etmek - бурмотіти, gьm gьm vurmak - завдати важкого удару, врізати, inim inim inlemek - стогнати, cart curt etmek - патякати, пускати пил в очі.

Вторинні (тур. ikincil biзimler) - це іменні форми, які утворюються від первинних звуконаслідувальних одиниць шляхом додавання особливих афіксів (-il,-ьl, -il, -ul, -ьr, -ir, -ir, -ur, -i§, -i§, -ь §, -u§). Наприклад: didiз didiз didiзmek - розірвати в пух і прах, firil firil donmek - швидко кружляти, зitir зitir - звук хрустіння, civil civil - цвірінкання пташок, tingir tingir - звук металу, дзвін, бряжчання, fosur fosur - звук втягування диму під час куріння.

Деривативні (тур. tьrevler biзimler) - слова, утворені від первинних або вторинних звуконаслідувальних основ за відповідними моделями (як правило, за допомогою різноманітних видів редуплікації чи афіксації). Перша велика підгрупа деривативних ономатопоетичних слів називається дієслівною. Наприклад: hapir hupur atiзtirmak - їсти похапцем, давитися, зatlatmak - лопнути, тріснути, зingirdamak - видати різкий звук, шум, gtimbtirdeme - голосний важкий звук від удару, patirdamak - грохотіти. Інша підгрупа складається з іменних деривативів: cizilti - шкварчання, шипіння, himhimlik - гнусавість, patpat - мототрактор, girtlak - кадик.

Окрім афіксації для утворення нових слів (gicirdamak- скреготати зубами), в турецькій мові використовується також редуплікація основ (gtirtil gtirtil - звук бурхливої течії), а також перехід одних частин мови в інші (слово «civciv» позначає й курча, і звук щебетання). Звуконаслідування досить часто стають частинами сталих виразів або афористичних висловів, у яких відбувається розширення лексичного значення й набуття нового змісту цих лексичних одиниць: ha§ir ne§ir olmak - бути запанібрата, ta§ gatlasa - хай хоч каміння з неба падає, patirti gikarmak - почати суперечку, сварку, zip zip ziplamak - дуже зрадіти, стрибати від радощів, espri patlatmak - вдало, влучно пожартувати, hava patlamak - розлютитися (про погоду), hopoturup hop kalkmak - сидіти, як на голках, firildak - непостійна людина, «вітеру голові».

Звуконаслідування часто зустрічається в художній літературі, наповнюючи письмову мову різноманітними звуками, що допомагає читачу яскраво уявити картину навколишнього світу. Такі лексичні одиниці важко піддаються перекладу, адже постає потреба зберегти не тільки лексичний, а й фоносемантичний компонент. І тому, незважаючи на універсальний, наявний у всіх мовах феномен звукозображування, на практиці перекладачі зазвичай зіштовхуються з відсутністю еквівалентів і застосовують лише описовий переклад. Фоносемантичні та фоностилістичні засоби також є інтегративною частиною художнього тексту, тому мають бути адаптовані до мови, якою перекладається текст. Передача звукових явищ у художніх текстах, особливо що стосується поезії, - це особистий внесок перекладача, його творчий підхід, який визначає переклад звуків зовнішнього світу звуками нашої мови. І хоча явище ономатопеї зараховують до майже неперекладних, неточна передача або взагалі ігнорування звуконаслідувальної лексики помітно відбиваються на перекладі. Інколи такі лексичні одиниці залишають без змін, але в такому випадку своєрідна форма слів сприймається як дещо незрозуміле й чуже [12, с. 211].

Наприклад, у романі «Чаликушу» Решата Нурі Гюнтекіна зустрічаємо цікаві зразки перекладу звуконаслідувальних слів:

Muallimimiz, bu kahkahalarin sebebini bir tьrlь anlamayarak фfkesinden зiglik зigliga bagiriyordu. - Священик ніяк не міг уторопати, чого вони сміються, отож сердився ще дужче й починав кричати.

Kвmran'in bana dogru geldigini gфrdьgьm zaman ьrkmьз bir at gibi patir patir kaзiyordum, arkamdan sapan taqi yetiзemiyordu. - Варто було мені побачити, що Кямран іде в мій бік, як я кидалася навтікача, мов наполохана сарна, та так, що й стрілою не доженеш.

Istanbul matbuati ateз etmeye hazir bir batarya vaziyetinde, benden kьзьk bir iзaret ьzerine bam bum... -Mьthiз bir bombardiman. - Стамбульська преса, як артбатарея, готова до бою. Тільки один маленький сигнал і - бах!., бах!..

Fakat kadincagiz o kara gьne yetiзti ise kopardigi vaveyla, benim dьgьn gecesi sabahi evde kendimi yabanci bir kadinin koynunda buldugum zaman kopardigim vaveylanin yaninda hiз kalirdi. - Але навіть якщо бідна жінка і дожила до того чорного дня; однаково, я думаю, її стогони були ніщо порівняно з моїм воланням наступного дня після весільного бенкету, коли я прокинулася на руках у якоїсь незнайомої жінки.

Перекладу звуконаслідувальної лексики в романах Орхана Памука присвячене дослідження О.В. Краснової, у якому вона наголошує на необхідності збереження фоносемантичної моделі в більшості випадків перекладу ономатопоетичної лексики [8, с. 124]:

O hiз beklemedigim ta§ darbesiyle kafatasim kenarindan kirildiginda, o alзagin beni фldьrmek istedigini hemen anladim da, фldьrebilecegine inanamadim. - Я одразу зрозумів, що цей убогий хоче мене вбити, коли мій череп затріщав від неочікуваного удару каменем, проте я не міг повірити, що він здатен завершити цю справу до кінця.

Цікаво, що, незважаючи на різницю між мовними особливостями турецької та української мов, у цьому реченні ономатопея та її переклад мають схожу звукову модель. У такому випадку мова йде про еквівалентність перекладу не тільки на лексичному рівні, а й на рівні фоносемантики. Звернімо також увагу на переклад деяких ономатопоетичних слів у романі «Біла фортеця» Орхана Памука:

Sarayda da hissediliyormu§ bu beklenti, yere bir fincan dьзtь mь, birisi gьrьltьyle фksьrdь mь, birden fisir fisir konu^an ve Sultan bugьn bakalim ne karar verecek, diyerek bekleyen o ukalв kalabaliginin фdь patliyormu§, ama bir зey olsun da, ne olursa olsun, diyen зaresizler gibi de, hemen heyecanlaniveriyorlarmi§. - У палаці теж панувало очікування смерті: тільки-но падала філіжанка чи хтось кашляв, як юрмисько розумників переходило на шепіт і злякано сподівалося почути останнє рішення падишаха, вони хвилювалися, незнання виснажувало їх, усі чекали на лихо.

Sonra, agir agir ejderhalarimizi geзirdik; burun deliklerinden, agizlarindan, kulaklarindan alevler fiяkmyordu. - Потім ми запустили драконів, з їхніх пащ та вух також вихоплювалося полум'я.

Sonra kendilerinden geзtiler, bir iti§ kaki§ oldu, kalabalik dalgalandi, yeniзeriler geri ittiler bizi. - Почуття вирували, народ божеволів, почалася товкотнеча, нас притримували яничари.

Однак варто зазначити, що українська мова не володіє такою кількістю звуконаслідувальних характеристик, як турецька, і тому в більшості випадків описовий переклад стає не просто доречним, а чи не єдиним можливим варіантом. Наприклад, під час перекладу унікальних за гумористичними та фоносемантичними ознаками творів Азіза Несіна. Звуконаслідування в тексті слугують важливим елементом для передачі емоцій героїв, створення ситуаційної атмосфери, а також носіями гумористичного компонента й експресії:

Diзlerimi sika sika, yumrugumu vura vura, kalemi bastira bastira yazdigim yazilari hatirayip birden kendimden korkmaya baзladim. - Коли я пригадував усе написане мною міцно стиснувши зуби, б'ючи кулаком по столу, все сильніше давлячи на ручку, я починав боятися самого себе.

Висновки і пропозиції

Вивчення звуконаслідування як поняття й особливостей звуконаслідувальних слів розкриває широкі перспективи для порівняльного аналізу різних культур, виявлення в них універсального та ідіоетнічного. Отже, здатність розрізнити, виділити фоносемантичний елемент, визначити його функцію в тексті й зберегти його значення в перекладеному варіанті є надзвичайно важливою для донесення стилістичної унікальності тексту та індивідуального стилю автора. Тому перекладач повинен володіти основами фоносемантики й фоностилістики, аби мати змогу влучно та з найменшими втратами сенсу донести загальну думку художнього тексту. Особливо це є актуальним для повного тонкощів, але надзвичайно перспективного напряму художнього перекладу з турецької українською мовою та навпаки. Аналіз звуконаслідувальної лексики, на наш погляд, допоможе визначити оптимальні шляхи перекладу й викладання цього матеріалу у ВНЗ.

Список літератури

1. Баскаков А. Н. Большой турецко-русский словарь. Москва: Живой язык, 2006. 960 с.

2. Бродович О. И. Звукоизобразительные и звуковые законы. Саратов, 2008. 550 с.

3. Воронин С. В. Основы фоносемантики. Москва, 2006. 248 с.

4. Гаценко І. О. Типологічні особливості звуконаслідувальних слів (на матеріалі української, російської та англійської мов): дис. ... канд. філол. наук: спец. 10.02.15. Київ, 2003. 154 с.

5. Гюнтекін Р Н. Пташка співуча: роман / пер. В. М. Верховеня. Харків: Фоліо, 2011. 506 с.

6. Дмитриев Н. К. Строй тюркских языков. Москва, 1962. 607 с.

7. Комиссаров В. Н. Теория перевода. Москва: Высшая школа, 1990. 253 с.

8. Краснова А. В. Перевод звукоизобразительной лексики турецкого языка средствами английского языка (на материале произведений Ферита Орхана Памука). Вестник ЛГУ им. А. С. Пушкина. 2015. № 1. С. 193-200.

9. Памук О. Біла фортеця: роман / пер. з турец. Г. В. Рог. Харків: Фоліо, 2011. 191 с.

10. Разумовская В. А. Звукоподражательные слова в турецком языке: интегративный подход. Вестник ИГЛУ 2009. № 4. С. 79-86.

11. Щербак А. М. Очерки по сравнительной морфологи тюркских языков. Москва: Наука, 1977. 191 с.

12. Bartashova O. A. Tackling the problem of translation of Turkish phonetically motivated units. Journal of Siberian Federal University. 2015. № 2. P. 209-217.

13. Gьntekin R. N. Зalikuзu. Istanbul: inkilap Kitabevi, 2008. 541 s.

14. Pamuk O. Beyaz kale. Istanbul: Yapi Kredi Yayinlari, 2013. 150 s.

15. Zulfikar H. Turkзe'de Ses Yansimali Kelimeler. Ankara, 1995. 699 s.

Размещено на Allbest.ru