Номінації зі значенням "стара жінка" в українській мові (баба та інші)

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 811.161.2'[28+373]

НОМІНАЦІЇ ЗІ ЗНАЧЕННЯМ “СТАРА ЖІНКА” В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ (БАБА ТА ІНШІ)

Гурова О.М.

Анотація

У статті висвітлено особливості складу та семантики лексико-семантичної підгрупи зі значенням “стара жінка” в українській мові; визначено та схарактеризовано походження окремих номінацій, їх функціональну значущість у формуванні українського лінгвокультурного простору, зв'язок із міфологічними уявленнями та обрядами; розглянуто шляхи здійснення вторинної аксіологізації форманту баба;

Визначено особливості семантичного засвоєння запозиченої лексики; з'ясовано характер номінування старої жінки в соціальних та територіальних діалектах.

Ключові слова: лексико-семантична підгрупа, лексема, експресивність, семантика, вторинна номінація, запозичення.

В статье рассматриваются особенности состава и семантики лексикосемантической подгруппы со значением “старая женщина” в украинском языке; определяются и характеризуются происхождение отдельных номинаций, их функциональная значимость в формировании украинского лингвокультурного пространства, связь с мифологическими представлениями и обрядами; рассматриваются пути осуществления вторичной аксиологизации форманта баба; определяются особенности семантического усвоения заимствованной лексики; выясняется характер называния старой женщины в социальных и территориальных диалектах.

Ключевые слова: лексико-семантическая подгруппа, лексема, экспрессивность, семантика, вторичная номинация, заимствование.

In the article features of composition and semantics of lexical-semantic subgroup with the meaning of an “old woman” in the Ukrainian language are highlighted; characterized and determined the origin of peculiar nominations, their functional significance in shaping of the Ukrainian linguistic-cultural space, their relations to the mythological beliefs and rituals; considered the ways of implementation of the secondary axiologization of the formant баба; determined peculiarities of semantic assimilation of loanwords; clarified the nature of the nomination of an old woman in the social and regional dialects.

Keywords: lexical-semantic subgroup, lexeme, expressiveness, semantics, secondary nomination, linguistic borrowing.

У лінгвокультурній свідомості українців чільне місце займають концептуалізовані уявлення про жінку. Вони зумовлюються системою різнорівневих чинників міфологічного, культурно-історичного, психологічного, ментального, світоглядного порядку. Культ жінки є тим фундаментом, на якому виростає широке й розлоге поле текстів народної словесності з образами жінки-берегині, жінки- матері, жінки-господині, коханої жінки. Пильна увага до жінки знайшла своє відображення в численних номінаціях, що стосуються різних її вікових періодів. Старість такою ж мірою широко представлена на лексичному матеріалі, як і молодість. У цьому зв'язку особливий інтерес викликають номінації зі значенням “стара жінка”, що є об'єктом нашого аналізу. Предметом дослідження є семантика слів на позначення старої жінки, їх експресивні ознаки та джерела творення. Завдання статті полягають у дослідженні особливостей семантичного обсягу слова баба та виділенні й аналізі його експресивної семантики.

До складу номінацій на позначення старої жінки належать: беіба, беібка, бабъка, бабсько, бабина, бгібиця, бабіца, бабун'и, бгібця, бабушка, бабусенка, бабусейка, бабусенька, бабусечка, бабїісько, бабище, бабСіще, бабіца, бабуля, бабура, бабиіско, бабега, бабґа, бабря, бабургіха, бабуггі, бабур^ґа, бабуля, бабушка, бабця, бабуня, бабуся, бабурїіско, бабурїіха, бабуха бабсйда, бабера, бабоха, бабциіска, бабора, бабойда, бабойка, бабонька, бабунька, бабунечка, бабулечка, бабулька, бабунє, бабунцунє, бабунця, бабунька, бабочка, буся, бабштеля, пребаба, баіба-яґа, язя, язє, штуба, цуба, цюба, бабуленція, лаійба, леліка, лелічка, ліліка, лілічка, лиліка, лилйіка, уТна, вуТна, вуйна, буна, моша, матуша, кривуля, скрипуля, муня, гнуля, сімнацітка, рудера, куба, яруха, ґрат, кобыла, ґьіба, раха, рахта, ґребенастка, ґребуха, реха, шкредиха, кубуся, кляча, йоруха.

Основними значеннями слова баба, яке називає особу жіночої статі, є “стара жінка” [11, с. 20; 26, с. 107; 16, с. 16; 13, с. 67; 14, с. 37; 1, с. 4; 25, с. 39; 17, с. 12; 19, с. 3-4] та “мати батька або матері” [11, с. 20; 26, с. 107; 7, с. 77; 6, с. 148; 13, с. 67; 14, с. 37; 1, с. 4; 25, с. 39; 17, с. 12; 19, с. 3-4]. Баба в значенні “стара жінка” та “мати батька або матері” відоме всім слов'янським мовам [26, с. 105-108]. Зауважмо, що значення “стара жінка” давніше за термін спорідненості; “баба" ще не мало значень “бабка” або “бабушка”, воно позначало похилого віку жінку, досвідчену в домашніх справах” [12, с. 38]. Крім того, бабою називали жінку, що приймала дітей під час пологів [11, с. 20; 26, с. 107; 6, с. 148; 16, с. 16; 13, с. 67; 25, с. 39; 17, с. 12; 19, с. 3-4]; баба - це злидарка або жебрачка [26, с. 107; 11, с. 20; 13, с. 67; 17, с. 12], знахарка [26, с. 107; 11, с. 20; 3, с. 18; 13, с. 67; 17, с. 12; 19, с. 3-4] або ворожка, відьма [26, с. 107; 11, с. 20; 3, с. 18; 19, с. 3-4]; баба як розмовний варіант уживання позначає жінку [11, с. 20; 7, с. 77; 6, с. 148; 13, с. 67; 19, с. 3-4], дружину [16, с. 16; 13, с. 67; 1, с. 4; 25, с. 39; 17, с. 12], дівчину [16, с. 16; 1, с. 4], коханку [16, с. 16].

У народній культурі слово баба “використовується для позначення жіночих міфологічних персонажів та духів (Баба-яга, дика баба, лісова баба, банна баба, залізна баба, житня баба [11, с. 20; 3, с. 18]), хвороб [11, с. 20], атмосферних явищ ([11, с. 20]; заметіль, хуртовина [25, с. 39]; туман, що стелиться над лісом після дощу [25, с. 39]), астрономічних об'єктів, календарних дат, ритуальних предметів та ін.; часто протиставлено слову дід або виступає з ним у парі” [11, с. 20; 3, с. 18; 23, с. 122].

Бабою називаються вироби з тіста (солодкий книш [7, с. 77], рід печива з пшеничного борошна, рід паски [3, с. 18]), народні ігри (киці баба, тісна баба, бабу перевозити [11, с. 20; 19, с. 3-4]), технічні деталі (важка підвісна довбня для забивання паль, складова частина кросен [26, с. 107; 14, с. 37]), предмети з різного матеріалу округлої форми (кругла грудка глини, круглий камінець [26, с. 107]), рослини (сорт грушок [6, с. 148], квасоля, головня на кукурудзі [8, с. 102], частуха подорожникова, полуниці [8, с. 102]); солома, покладена на покуті, куди у Різдвяну ніч ставиться сніп-дідух [3, с. 18]; пучок сіна, який кладеться під стіл на Святвечір [11, с. 22]; останній сніп в українських пожнивних обрядах [3, с. 18]; опудало, яке ставлять на городі, на полі [25, с. 39]; риба [26, с. 107] або птах (баба-птиця, пелікан, нежить [11, с. 20; 19, с. 3-4]). Баба - “подоба людської фігури, виліпленої із снігу; у сполученні: снігова баба - також велика конусоподібна кучугура снігу” [11, с. 20; 19, с. 3-4; 25, с. 39]. Бабою у переносному значенні із зневажливим відтінком називають боязкого, несміливого чоловіка або хлопця [25, с. 39]; у переносному значенні стару корову [14, с. 37]. Баба - давнє слово з дитячої мови, іє. *baba або *bhabha, утворене шляхом повторення того самого складу, як і в інших словах подібного типу [8, с. 102]. Праслов'янське *baba - “слово дитячого мовлення з головним значенням “старуха, бабка”, тоді як інші значення - результат вторинного перенесення, в основі якого лежить або проста метафора (позначення будь-чого за схожістю зі старою жінкою, бабою), або язичницьке уявлення” [26, с. 107]. Проте, на думку упорядників Етимологічного словника слов'янських мов, не можна вважати, що саме значення “стара жінка” стало основою всіх інших перерахованих вище. “Тут могли відобразитися давні значення, притаманні ще індоєвропейському звукокомплексів *bab-, *pap-” [26, с. 107].

Словники української мови серед слів із коренем баб- на позначення старої жінки містять численні зменшено-пестливі суфіксальні утворення: бабка (-к-), бабъка (-к-), бабун'и (-ун-), бабця (-ц-), бабушка (-ушк-), бабусенка (-ус- +- енк-), бабусейка (-ус- +-ейк-), бабусенька (-ус- +-еньк-), бабусечка (-ус- +-ечк-), бабуля (-ул-), бабуня (-ун-), бабуся (-ус-), бабойка (-ойк-), бабонька (-оньк-), бабунька (-уньк-), бабунечка (-ун- +-ечк-), бабулечка (-ул- +-ечк-), бабулька (-ул- +-к-), бабунє (-ун-), бабунцунє (-ун-+-цун-), бабунця (-ун-+-ц-), бабочка (-очк-) та збільшено-зневажливі, згрубілі або фамільярні суфіксальні форми: бабсько (-ськ-), бабина (-ин-), бабіца (-іц-), бабисько (-иськ-), бабище, бабище (-ищ-), бабура (-ур-), бабиско (-иск-), бабега (-ег-), бабеґа (-еґ-), баберя (-ер-), бабуреїха (-ур- + -ах-), бабуреґа (-ур- + -еґ-), бабуриско (-ур- + -иск-), бабуриха (-ур- + -их-), бабугві (-уг-), бабуха(-ух-), бабойда (-ойд-), бабора (-ор-), бабоха (-ох-), бабциска (-ц-+-иск-), бабуленція (-ул-+-енці0-) - жаргонова назва, у якій жартівливо-фамільярного ефекту надає інтернаціональний суфікс -енці(і)-. Крім суфіксального способу, наявні й інші шляхи творення слів-назв жінок похилого віку. Зменшена форма буся (“бабуся”) утворене способом аферези, тобто шляхом усічення початку слова.

Слово вуйна (уТна, вуТна) належить до індоєвропейської та слов'янської термінології спорідненості (вуйна “дружина дядька” - псл. *и/ь; - споріднене з лит. avynas “дядько по матері”, прус. awis “тс.”; разом з ними походить від іє. * | | -io-s [8, с. 438]) і до сьогодні збереглося в українській діалектній лексиці. У Словнику української мови це слово подається як діалектне зі значенням “тітка, сестра матері або дружина материного брата” [20, с. 785]; назву вуйна в значенні “дядина, дружина батькового або материного брата” подано в Словнику буковинських говірок [18, с. 65] та у виданні “Українські говори Румунії” [15, с. 705]. Крім цього, лексема вуйна вживається зі значенням “чужа жінка старшого віку” [20, с. 785; 18, с. 65; 15, с. 705], що відображає давню систему стосунків у роді, які передбачали ставлення до всіх старших за віком жінок як до своїх рідних. А. Бурячок зазначає, що в діалектах, де поширені видові назви, зустрічаються утворення, не зафіксовані раніше (вуйчанка, вуйгінка (Одес.), вуйчина (Закарп.). “Останні вживаються переважно в значенні дружини материного брата, а також як форми ввічливого звертання до старшої віком жінки” [2, с. 87].

Крім суфіксальних утворень, способами поповнення групи слів на позначення старої жінки є запозичення: з молдавської або румунської мови - леліка (молд. [пеликЗ] (рум. [Іеіюа]) “тітка (у звертанні до старшої віком жінки)” є зменш. формою від леле (іЄіє) “тс.”, що походить від болг. леля “тітка (сестра батька або матері; звертання до старшої віком жінки)”, спорідненого з укр. [лЄля| “старша сестра” [10, с. 217]). Слова леліка, ліліка, рідко лиліка, лилика (зменшені форми лелічка, лілічка) в буковинських говірках уживаються в значеннях “дружина брата”, “старша сестра”, “чужа жінка старшого віку”, “форма звертання до невістки, молодої господині” [18, с. 256]. Як зауважує А. Бурячок, “у слов'ян це слово (якщо не враховувати вживання його на означення родичів чоловічої статі) функціонує в основному в трьох значеннях: “тітка” (переважно “сестра матері”), “старша сестра” і “старша віком жінка”, останнє є результатом пізнішого розширення його семантики” [2, с. 90]. У словнику буковинських говірок спостерігаємо лексему моша, що має кілька значень (1. заст. Баба-повитуха. 2. Акушерка. 3. рідк. Рідна баба, мати батька або матері. 4. рідк. Прабаба. 5. обр., рідк. Жінка або дівчина, яка тримала дитину під час обряду хрещення (не кума) [18, с. 299]). Ця лексема є запозиченням з молдавської і румунської мов (молдавське мовішз і румунське mosi§a у значенні “бабуся; повитуха, акушерка; тітка” походять із дунайської латині, до якої ввійшли з дако-мізійських говорів (пор. албанське motshёm “старий”) [10, с. 526]). Запозиченням зі східнороманських мов також є матуша (молд. мэтушэ “тітка”, рум. matu§a “тс.” є зменш. формою від іменника *mita, що походить від лат. amita “тс.”, яке зіставляється з давньоісландським amma “баба”, давньоверхньонімецьким amma “мати”, грецьким а^а “тс.” [10, с. 417-418]). В українській мові (буковинських говірках) слово матуша вживається на позначення тітки, сестри батька або матері; будь-якої жінки старшого віку та зневажливо називає стару бабу [18, с. 281]. У Словнику буковинських говірок представлена лексема буна зі значенням “баба, мати батька або матері” [18, с. 42], запозичена зі східнороманських мов (молд. бунэ, буникэ(рум. Ьйпа, bumca) “тс.” походять від лат. bonus “добрий, хороший”, спорідненого з лат. beatus “щасливий”, дінд. duvasysiti “шанує, нагороджує, дарує” [8, с. 295]). Запозичення слів леліка, матуша, моша, буна відбулося в повному обсязі: в українській мові функціонують не лише форми цих слів або одне зі значень, а й усі значення, що фіксуються в мові-донорі.

Українська арготична лексика містить запозичену з новогрецької мови назву яруха, що означає “баба” [4, с. 39]. В українській мові на позначення старої, хворої жінки вживається лексема лайба [16, с. 201], що є запозиченням з польської мови (польське [leiba] “млява, вайлувата людина; дурень, розтелепа; людина в завеликому одязі; незграбний одяг” походить від нововерхньо- німецького [leib] “блуза, каптан, корсет” [10, с. 214]). Слово лайба в українській мові позначає великий човен з двома щоглами і косими вітрилами [21, с. 437]; зі зневажливим відтінком велосипед та будь-яку стару машину, механізм (автомобіль, мотоцикл, трактор) [16, с. 201]; ледаща, ледаря; неакуратну одежину”, “спрацьовану машину; неповоротку, ледачу людину [10, с. 214]. Лайба в значенні “стара, хвора жінка” - номінація, утворена шляхом актуалізації сем “млявість”, “спрацьовуваність”, “незграбність”. Шляхом вторинної номінації утворені лексеми кривуля (зневажливо “стара баба”) [14, с. 387] та гну ля (іронічно “стара згорблена жінка”) [13, с. 98]. стара жінка номінація семантика

До групи вторинних номінацій на позначення старої людини жіночої статі належать і жаргонові та арготичні назви: рудера (із молодіжного жаргону, із жартівливим відтінком уживання) [22, с. 291], що є результатом вторинної номінації, пов'язаної з розвитком метафоричного значення слова рудера “ветха будівля, руїни” (запозичення з польської мови; п. rudera “старий, зруйнований будинок, руїни” походить від лат. rudus (род. в. ruderis) “уламки каміння, будівельне сміття, руїни”, що зіставляється з дісл. rast “руїна”, норв. [rust] “рештки мусору”, лит. rausyti “розкопувати”, рос. рыхлый [9, с. 134]). Утворення лексеми рудера в значенні “жінка похилого віку” відбулося шляхом актуалізації семи “старість, зруйнованість, непотріб”. Такого типу творення й арготизм ґрат [5, с. 39] на позначення старшої жінки. Це слово споріднене з ґрєітя (“старі речі; мотлох; кухонний посуд”), яке є запозиченням із західнослов'янських мов (порівняймо польське grat “старі речі, меблі, мотлох, дрантя”, чеське gr6ty “мотлох”) [8, с. 587]. Лексема ґрат є вторинною номінацією, яка відбулася на підставі асоціативної подібності стану старих меблів або інших речей і старої людини з актуалізацією семи “зношеність, непотріб, мотлох”.

Серед українських школярських і студентських арготизмів, зібраних О. Горбачем, трапляються назви кобьіла, ґьіба на позначення поганої старої жінки [5, с. 46]. Ґеба (назва корови), ґиба, ґіба (“худий кінь”) запозичені з угорської мови (gebe “шкапа”, можливо, пов'язане з дієсловом gebedni “здихати” [8, с. 488]). Л. Ставицька фіксує слово кляча як назву старої жінки [22, с. 462]. Такі вторинні номінації виникли в результаті метафоричного перенесення, асоціації за подібністю і схожістю фізичного стану старої худоби та старої людини, коли актуалізується ознака “немічність, знесиленість, недужість”.

В українській мові серед назв старої жінки трапляється лексема муня як зменшена форма до “бабуся” [18, с. 300]. В Етимологічному словнику української мови муня тлумачиться як слово з дитячої мови, очевидно, пов'язане з бабуня [10, с. 535].

Акцентуємо наявність збірних назв на позначення старих жінок (бабота [17, с. 15], бабство [17, с. 15; 25, с. 42], бабня [14, с. 38], баб'ятина [24, с. 55], бабнє [25, с. 42], беїбзно [25, с. 40], бабнота [25, с. 42]) і відсутність таких назв на позначення старих чоловіків.

Аналізований матеріал дозволяє зробити такі загальні висновки: в українському лінгвокультурному просторі широко представлена лексика для називання старої жінки.

Ядерним конституентом відповідної лексико-семантичної підгрупи є індоєвропеїзм баба. Численні утворення експресивного характеру з коренем баб- можна розглядати як свідчення важливості ціннісних характеристик номінованих об'єктів.

Вторинна аксіологізація форманту баба здійснюється шляхом його антропоморфного використання для називання широкого кола явищ дійсності. Значну частину досліджуваної лексики становлять представлені в діалектах української мови запозичення, які зберігають експресивний характер семантики.

Перспективи подальшого дослідження номінацій, що належать до лексико- семантичної підгрупи “стара жінка”, пов'язані з аналізом назв, що мають затемнену внутрішню форму (раха “жінка, баба” [22, с. 413], рахта “жінка, баба” [22, с. 413], цуба “жінка, баба” [22, с. 413], ґребенастка “мати, баба” [22, с. 413], ґребуха “стара жінка, баба” [22, с. 413], реха “стара жінка, баба” [22, с. 413], шкредиха “стара жінка, баба” [22, с. 413], куба “стара жінка, баба” [22, с. 413], кубу ся “бабуся” [22, с. 413]) і викликають значний науковий інтерес.

Література

1. Аркушин Г. Л. Словник західнополіських говірок: У 2-х т. - Т. 1. А-Н / Григорій Аркушин. - Луцьк : Ред.-вид. відд. “Вежа” Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2000. - XXIV - 354 с.

2. Бурячок А. А. Назви спорідненості і свояцтва в українській мові / А. А. Бурячок - К. : Вид-во АН УРСР, 1961. - 150 с.

3. Войтович В. Українська міфологія / Валерій Войтович. - Київ : Либідь, 2002. - 664 с.

4. Горбач О. Арґо українських лірників. // Наукові записки Українського Вільного Університету. - Ч. І. - Мюнхен, 1957 // Горбач О. Зібрані статті І. Арґо на Україні [фотопередрук] / О. Горбач. - Мюнхен, 1993. - С. 5-44.

5. Горбач О. Арґо українських школярів і студентів // Наукові записки Українського Вільного Університету, Ч. 8., 1964-1966, Філософічний Факультет, Мюнхен, 1966 // Горбач О. Зібрані статті І. Арґо на Україні [фотопередрук] / О. Горбач - Мюнхен, 1993. - С. 3-55.

6. Горбач О. Говірки й словник діялектної лексики Теребовельщини. - Мюнхен, 1971. - 196 с.

7. Горбач О. Північно-Наддністрянська говірка й діялектний словник с. Романів Львівської області. // “Наукові записки” Українського Технічно-Господарського Інституту в Мюнхені, Т. VII/Х, 1965. // Горбач О. Зібрані статті. - V. - Діялектологія [фотопередрук]. - Мюнхен, 1993. - С. 56-156.

8. Етимологічний словник української мови :В7 т./АНУРСР.Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні ; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред.) та ін. - Т. 1 : А-Г / Уклад. : Р. В. Болдирєв та ін. - К. : Наук. думка, 1982. -634 с.

9. Етимологічний словник української мови :В7 т./АНУРСР.Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні ; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред.) та ін. - Т. 5 : Р-Т / Уклад. : Р. В. Болдирєв та ін. - К. : Наук. думка, 2006. - 704 с.

10. Етимологічний словник української мови : В 7 т. / АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні ; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред.) та ін. - Т. 3 : Кора-М / Уклад. : Р. В. Болдирєв та ін. - К. : Наук. думка, 1989. - 552 с.

11. Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури : Словник-довідник / Віталій Жайворонок. - К. : Довіра, 2006. - 703 с.

12. Колесов В. В. Мир человека в слове Древней Руси / Владимир Викторович Колесов.- Ленинград : Издательство Ленинградского университета, - 312 с.

13. Корзонюк М. М. Матеріали до словника західноволинських говірок // Українська діалектна лексика [Зб. наук. праць] / М. М. Корзонюк. - К. : Наук. думка, - 268 с.

14. Онишкевич М. Й. Словник бойківських говірок / М. Й. Онишкевич. - Ч. 1 (А-Н). - К. : Наук. думка, 1984. - 496 с.

15. Павлюк М. Українські говори Румунії / Микола Павлюк, Іван Робчук. - Едмонтон - Львів - Нью-Йорк - Торонто : Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАНУ, 2003. - 784 c. -XVI (Серія “Діалектологічна скриня”).

16. Сагаровський А. А. Матеріали до Діалектного словника Центральної Слобожанщини (Харківщини). - Випуск 1. А - Об'ясняться / А. А. Сагаровський. - Х. : ОВВ НМЦ ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2011. - 296 с.

17. Словарь украинскаго языка / за ред. Б. Грінченка [зібрала редакція журнала “Кіевская Старина”; упорядкував, з додатком власного матеріалу, Борис Грінченко] - Томъ І (А-Ж) [надруковано з видання 1907-1909 рр. фотомеханічним способом]. - К. : АН УРСР, 1958 - 496 с.

18. Словник буковинських говірок / За заг. ред. Н.В. Гуйванюк. - Чернівці : Рута, 2005. - 688 с.

19. Словник української мови XV! - першої половини XVN ст. / НАНУ; Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича - Випуск 2 (Б - Богуславецъ) - Львів, 1994. - 152 с.

20. Словник української мови : В11 т. /АНУРСР.Ін-т мовознавства ім.О. О.Потебні ;редкол. І. К. Білодід(голова)таін. -Т. І :А-В /Уклад. : А. Бурячок та ін. - К. : Наук. думка, 1970. - 801 с.

21. Словник української мови : В11 т. /АНУРСР.Ін-т мовознавства ім.О. О.Потебні ;редкол. І. К. Білодід(голова)таін. - Т. IV :І-М /Уклад. : О. Винник та ін. - К. : Наук. думка, 1973. - 840 с.

22. Ставицька Л. Український жаргон. Словник : Містить близько 4070 слів і понад 700 стійких словосполучень / Леся Ставицька. - К. : Критика, 2005. - 496 с.

23. Терновская О. А. Баба / О. А. Терновская, Н. И. Толстой // Славянские древности: Этнолингвистический словарь в 5-ти томах / Под общей ред. Н. И. Толстого. - Т. 1 : А-Г. - М. : Международные отношения, 1995. - С. 122-123.

24. Чабаненко В. А. Словник говірок Нижньої Наддніпрянщини : у 4-х т. / В. А. Чабаненко. - Запоріжжя : ВПК Запоріжжя, 1992. - Т. 1. - 1992. - 324 с.

25. Шило Г. Ф. Наддністрянський реґіональний словник [наукове видання “Діалектологічна скриня” ; ред. колегія : Наталя Хобзей (голова) та ін. ; відпов. редактори : Левко Полюга, Наталя Хобзей] / Гаврило Шило. - Львів - Нью-Йорк : Ін-т українознавства ім. І. Крип'якевича Національної академії наук України; Наукове товариство ім. Шевченка в Америці, 2008 - 288 с.

26. Этимологический словарь славянских языков (праславянский лексический фонд) / Под ред. чл.-кор. АН СССР О. Н. Трубачева - Вып. 1 (А- *besedbjiv - М. : Наука, 1974 - 214 с.

Размещено на Allbest.ru