Вигуки-меліоративи у середньоанглійській мові

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вигуки-меліоративи у середньоанглійській мові

У ХХІ столітті основним предметом лінгвістичних досліджень і надалі залишаються лінгвокогнітивні, соціокультурні та міжкультурні проблеми комунікації. Незважаючи на безумовну новітність й актуальність згаданих проблем, на нашу думку, вони існують з прадавніх часів - з моменту виникнення соціуму.

Відповідно, питання міжкультурної комунікації на теренах Британських островів є актуальним щонайменше 16 століть, починаючи літочислення з V ст. н. е., коли германські племена ступили на їхню землю і цим самим дали початок змінам не тільки в системі суспільного ладу, але й в основному засобі комунікації - мові. Проте, суттєвих змін англійська мова зазнала не у давньо- англійському періоді, а в середньоанглійському (СА), який починається з нормандського завоювання в ХІ ст. і закінчується появою книгодрукування в Британії у XV ст. З приходом норманів англійська мова попадає під карколомний вплив французької, що й досі відчувається на всіх її рівнях, зокрема, лексичному. Серед лексико-граматичних одиниць, де відбулися істотні зміни, виділяємо вигуки, які є свого роду мовними універсаліями, притаманними будь-якій мові будь-якого періоду.

Актуальність нашого дослідження визначається загальною спрямованістю філологічних студій на комплексне вивчення мовних конструкцій у поєднанні структурного і функціонально-семантичного аспектів. Актуальність обраної теми зумовлена також необхідністю проведення системних досліджень засобів вираження інтер'єктивності в синхронно-діахронній площині, зокрема вигуків як автономних комунікативних актів.

Мета нашої статті - виокремлення мовних засобів вираження середньо- англійських вигуків-меліоративів та їх функціонально-семантична характеристика.

Мета передбачає розв'язання таких завдань: описати мовні засоби вираження вигуків-меліоративів у СА мові й проаналізувати їх комунікативно-прагматичні функції.

Особливості вигуків як предмет наукового аналізу здавна привертали увагу як вітчизняних, так і зарубіжних лінгвістів, серед них: О. Потебня, О. Пеш- ковський, О. Шахматов, Л. Щерба, В. Виноградов, Р. Якобсон, О. Кубрякова, Германович, Ш. Баллі, Ж. Вандрієс, А. Вежбицька, С. Грінбаум, О. Єсперсен, Дж. Ліч, Г. Пауль та ін.

Вигук, попри те, що віддавна є об'єктом дослідження, так і не здобув визначений статус у граматичній системі мові. Існують дві діаметрально протилежні точки зору на граматичну природу вигуку: його або вважають, або не вважають окремою частиною мови. Першу точку, зокрема, підтримують Ф. Амека, А. Вежбицька, Д. Улкінс, Ч. Стівенсон, І. Шевченко та ін. Другу - латинські граматисти, та лінгвісти XIX ст., Е. Сапір, Е. Ґоффман, Р. Траск та ін.

Разом з тим, вчені погоджуються, що вигуки - контекстуально-обумовлені, спричиняючи цим їхнє відмінне тлумачення у різних контекстах. Залежно від контексту один і той самий вигук може реалізувати діаметрально протилежну конотацію. Наприклад, СА вигук a ha! може виражати як жвавий інтерес, здивування, так і критичне ставлення. Так, у прикладі “Nay, therof spak I naught, a ha!” quod she (Chaucer TC) за допомогою вигуку a ha! висловлюється критичне ставлення, а от в A ha! by god, I haue my tale ageyn (Chaucer CT.WB.) вигук a ha! виражає жвавий інтерес. Звідси вигуки можуть передавати як приємні, так і неприємні емоції, тобто мати пейоративне або меліоративне значення. Крім того, один і той самий вигук може мати різне значення, зважаючи на його етимологію. Так, ранньоновоанглійський вигук lo вживається як для передачі горя, здивування, радості, так і для привертання уваги. У першому випадку він походить від давньоанглійського вигуку la, у другому - від дієслова “дивитися” [4, с. 68].

Визначаючи функції будь-якого акту як комунікативну, апелятивну, поетичну, експресивну, фатичну й метамовну [5, с. 203], Р. Якобсон звертає увагу на здатність вигуків виконувати експресивну функцію, вказуючи, що вигуки репрезентують суто емотивний шар мови, відрізняються від засобів реферативної мови за звучанням і за синтаксичною роллю, тобто виступають не членами речень, а їх еквівалентами [5, с. 198]. У схожому ракурсі розглядає вигуки Р. Траск, стверджуючи, що вигук - “лексична одиниця чи фраза, яка служить для вираження емоції і типово не входять у жодну синтаксичну структуру” [9, с. 144]. Це дає підстави вважати вигуки автономними одиницями. У свою чергу, Шевченко визначає вигук як частину мови, що “сигналізує емоційний стан мовця, не називаючи його” [4, с. 67]. Отже, вигуки - це автономні лексико- граматичні одиниці, які служать для вираження емоційних реакцій адресанта на навколишню дійсність.

Матеріалом нашого дослідження слугував словник середньоанглійської мови “Middle English Dictionary” (електронний словник вільного користування), з якого методом суцільної вибірки вилучено 153 первинні і вторинні СА вигуки. За Ф. Амекою, первинні вигуки - слова, які не можуть вживатися в іншому значенні, окрім як вигуку. А вторинні вигуки - “слова, які мають самостійне семантичне значення, але які можуть вживатися як окремі висловлення для вираження розумового ставлення або стану” [6, с. 111]. У нашій вибірці 69 вигуків є первинними, а 84 - вторинними.

Згідно з отриманими даними джерелами походження СА вигуків були дав- ньоанглійська, давньофранцузька, давньоскандинавська, латинська, середньовічна латинська, кельтська, шотландська ґельська, ірландська ґельська, серед- ньонідерландська, давньоісландська й англо-французька мови. Крім того частина СА вигуків є звуконаслідувальними. Основним джерелом походження середньоанглійських вигуків є давньофранцузька мова. У нашій вибірці налічується 41 вигук, що має давньофранцузьке коріння. Цей факт не є дивним, беручи до уваги історичні події того часу, а саме - нормандське завоювання Англії у 1066 р., що стало початком періоду СА мови і пануванням французької мови у різноманітних сферах життя тогочасних британців.

Як ми уже зазначали вище, у мовленні вигуки виконують різні функції, зокрема експресивну функцію, у якій чітко простежується прагматичне значення, оскільки мовець вживає вигуки з метою вираження своєї реакції на дійсність, зміст повідомлення чи адресата. Адже під прагматикою, як правило, розуміємо закріплене у мовній одиниці відношення мовця до: 1) дійсності; 2) змісту повідомлення; 3) адресата [1, с. 164]. Серед прагматичних значень, яке несе вигук, ми виділяємо негативне та позитивне емоційно-оцінне значення, котрі, у свою чергу, можна назвати пейоративним і меліоративним [3, с. 269]. Слід зауважити, що пейоративи і меліоративи розглядаються, за нашими даними, здебільшого через призму іменників, прикметників та дієслів, а от пейоративне чи меліоративне значення вигуків не виділяється окремим аспектом вивчення. Для потреб нашого дослідження вводимо поняття вигуків-пейоративів та вигуків-меліоративів, опираючись на доступні нам визначення термінів “пейоратив” і “меліоратив”.

Так, за О. Голод, пейоратив - це лексична одиниця, в структуру лексичного значення якого входить негативна емотивна сема [2, с. 7]. У словнику “Longman dictionary of contemporary English” знаходимо “пейоратив - слово або вираз, що є пейоративним, вживається з метою показати несхвалення чи образити когось” [7, с. 1215]. Лінгвістичний словник подає таке визначення: “Пейоративний - семантична характеристика мовних виразів, які реалізують негативну конотацію” [8, с. 872]. Отже, вигуки-пейоративи - це автономні лексико-граматичні одиниці, які містять негативну оцінну конотацію, тобто виражають негативне ставлення мовця до дійсності, змісту повідомлення чи адресата.

Щодо терміну “меліоратив”, то нам вдалося виявити тільки одне його визначення, а саме в “Оксфордському словнику англійської мови”: “меліоратив - слово, значення якого стало меліоративним”. Тому ми детермінуємо вигуки- меліоративи на основі визначення вигуків-пейоративів, зважаючи на їхню полярність. Таким чином, вигуки-меліоративи - це автономні лексико-граматичні одиниці, які містять позитивну оцінну конотацію, тобто виражають позитивне ставлення мовця до дійсності, змісту повідомлення чи адресата.

Серед досліджуваних нами вигуків СА мови виокремлюємо 37 вигуків- пейоративів та 16 вигуків-меліоративів. Оскільки одним із завдань нашої статті є функціонально-семантична характеристика СА вигуків-меліоративів, то далі фокусуємо нашу увагу саме на них.

Залежно від контексту СА вигуки-меліоративи набували позитивного прагматичного значення і вживалися для передачі:

• захоплення: а! Наприклад,

Tharefore Ihesu es thy name. A! A! that wondyrfull name! (English Prose Treatises of Richard Rolle de Hampole)

• здивування: aha!, ei!, ha!, ho!, hou!, o!, oho!, ou!, we! Наприклад,

O, how swete is sich oonheed and vnyoun to a taastynge soule. (The Orcherd of Syon)

• радість: a!, ai!, ei! Наприклад,

“Ey, uncle myn, welcome iwys” quod she. (Chaucer TC)

• сміх: ha ha! Наприклад,

“Ha, ha!” quod he, “for Cristes passioun, This millere hadde a sharp conclusioun Vpon his argument of herbergage!” (Chaucer CT.Co)

• веселість: trolli lolli! Наприклад,

Юanne seten somme & sungen at ює ale, And holpen ere ює half akir w'rn `hey trolly lolly'. (Piers Plowman: The A Version, Will's Visions of Piers Plowman and DoWell)

• схвалення: in god time!, vah! Наприклад,

“His name ys sir Urre of the Mounte.” “In good tyme,” seyde the kynge. (Malory Wks.)

• вдячність: gramerci! Наприклад,

Graunt merci, sire, Eouwer guode wille! (Altenglische Legenden)

• зацікавленість: aha!, ha! A ha! by god, I haue my tale ageyn. (Chaucer CT.WB.)

Як бачимо, СА вигуки-меліоративи реалізовують різні компоненти позитивного емоційно-оцінного значення - від захоплення до зацікавленості. Слід також зазначити, що СА вигуки-меліоративи не є виключно такими. Вони можуть містити як негативну, так і позитивну конотацію, тобто з розряду вигуків- меліоративів вони переходять в розряд вигуків-пейоративів і навпаки, залежно від контексту. Так, наприклад, вигук a! є вигуком-меліоративом у випадку передачі захоплення мовця, і вигуком-пейоративом, коли несе негативне емоційно- оцінне значення горя.

Зважаючи на різницю між кількістю вигуків-пейоративів та вигуків-меліора- тивів, а саме 37 і 16 досліджуваних одиниць, можна зробити висновок про те, що середньоанглійському мовцю притаманна негативна емоційна оцінка дійсності, змісту повідомлення чи адресата. Однак, у запропонованій праці ми брали до уваги тільки словникові статті, тому результати проведеного дослідження не є вичерпними і не претендують на остаточність, що передбачає проведення додаткового аналізу СА вигуків-меліоративів. У подальшій перспективі вбачаємо необхідність визначити частоту вживання СА вигуків-меліоративів та їх прагматичне значення у текстах різних жанрів.

Література

1. Беляева И.В. Прагматика интеллектуальной оценки / И.В. Беляева // Знание. Понимание. Умение. - 2008. - № 4. - 163-167.

2. Голод О.Є. Особливості семантики та функціонування пейоративної лексики в сучасній німецькій мові : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.04 “Г ерманські мови” / О.Є. Голод. - Львів, 2001. - 18 с.

3. Карасик В.И. Язык социального статуса / В.И. Карасик. - М. : ИТДТК “Гнозис”, 2002. - 333 с.

4. Шевченко И.С. Историческая динамика прагматики предложения: английское вопросительное предложение 16-20 вв. : [монография] / Ирина Семеновна Шевченко. - Харьков: Константа, 1998. - 168 с.

5. Якобсон Р. Лингвистика и поэтика // Структурализм : “за” и “против” : Сборник статей / [под ред. Е.Я. Басина и М.Я. Полякова]. - М. : Прогресс, 1975. - С. 193-230.

6. Ameka F. Interjections: The Universal Yet Neglected Part of Speech / F. Ameka // Journal of Pragmatics. - 1992. -№ 18. - Pp. 101-118.

7. Longman Dictionary of Contemporary English / [director, Della Summers]. - Pearson Education Limited, 2005. - 1950 p.

8. Bussman H. Routledge Dictionary of Language and Linguistics / H. Bussman. - London : Routledge, 2006. - 1304 p.

9. Trask R.L. A Dictionary of Grammatical Terms in Linguistics / R. L. Trask. - London : Routledge, 1993. - 352 p.

10. Wharton T. Interjections, Language and “Showing-saying” Continuum / T. Wharton // Pragmatics and Cognition. - 2003. - № 11 (1). - Pp. 39-91.

Размещено на Allbest.ru