Мовленнєві практики як квінтесенція комунікативного простору

Размещено на http://www.allbest.ru/

Мовленнєві практики як квінтесенція комунікативного простору

Надибська О. Я.

У статті здійснено аналіз комунікативного простору, в якому мова виявляється як відображення сутності й намірів суспільства, передумовою становлення соціальних пріоритетів.

Ключові слова: соціальні пріоритети, цінність, мовна комунікація, дискурс, аргументоване мовлення, консенсус.

В статье проанализировано коммуникативное пространство, в котором язык проявляется как отра-жение сущности и намерений общества, предпосылкой становления социальных приоритетов.

Ключевые слова: социальные приоритеты, ценность, языковая коммуникация, дискурс, аргументированная речь, консенсус.

The analysis of communicative space in which it appears as a reflection of nature and intentions of society, a prerequisite for the establishment of social priorities.

Keywords: social priorities, values, language communication, discourse, reasoned speech, consensus.

Найдоцільнішим способом комунікативної поведінки є вживання мовних засобів, якими володіють усі учасники комунікації. Сучасна наука активно аналізує комунікатив-ний простір, в якому мова виявляється як відображення сутності й намірів суспільства, його своєрідності й уні-кальності, ментальності й емоційності.

Поняття мовної комунікації ґрунтуються на ідеях філософії, соціології й психології, що знайшли своє вті-лення в прагматичних теоріях Юргена Габермаса і Кар- ла-ОттоАпеля, у психоаналітичній теорії дискурсу Жака /Іакана, у теорії дискурсивних формацій Мішеля Фуко, у речовій моделі комунікації Жана Бодрійяра, в аналізі ідеологічних формацій Патрика Серіо, Мішеля Пеше, Жака Дерріди, Юлії Крістєвої, Славоя Жижека та інших.

Комунікативний зв'язок між людьми можливий лише за наявності мовленнєвих практик, які створюють кому-нікативний простір для проявів усіх видів комунікації й багато в чому визначають ефективність спілкування. Мовленнєві практики, засоби їх реалізації, тактики й стратегії комунікантів не раз ставали об'єктом дослі-дження не тільки комунікативної філософії, а й когні- тивної лінгвістики, психолінгвістики й соціолінгвістики, стилістики й риторики. Нам уявляється актуальним і своєчасним дослідження мови як ціннісної передумови становлення й функціонування комунікативного просто-ру, що є основним завданням статті.

Наголошування на вирішальному впливі усталених мовних практик на окремі акти й водночас соціальній і історичній зумовленості цих практик можна вважати головною складовою розпочатого наприкінці 1960-х років “соціального повороту” в дослідженні мови, що став немовби зворотним боком “мовного перевороту” в до-слідженні людини й суспільства, тобто розуміння мовної взаємодії як важливої складової когнітивних і соціальних процесів. За словами Ричарда Рорті, “мова вербує світ”, і отже, найнадійніше знання про світ зашифроване саме в мові. Вивчення мови - ключ до вивчення людини й світу. Погляд на мову як різновид соціальної практики зумовив використання іншого терміна, покликаного підкреслити відмінність від раніше прийнятого тлумачення мови як системи знаків. Прибічники нового погляду називали об'єкт своїх досліджень “дискурсом”, розглядаючи його як однорідну й неподільну сутність мовлення. Проте це не єдине значення, якого набув термін “дискурс”, він володіє широкою синонімією.

Так дослідниця Ганна Шевченко зазначає, що за різ-номаніттям дефініцій виразно простежуються два підходи до визначення поняття “дискурс”. Відповідно до першого з них дискурс розглядається як форма висловлювання й характеризується як розчленування, розрізнення (подання у формі висловлювання); форма вираження, в яку може бути вкладений будь-який потрібний зміст; метамова й особлива граматика, якій відповідає певний ментальний світ; спосіб опису предмета обговорення або еквівалент поняття “мовлення” в сосюрівському сенсі. Цей підхід особливо доцільний при вивченні дискурсу як інструменту маніпуляції словом, посередника влади або засобу досягнення розуміння й домовленості [7,186- 187]. У другому підході, що на нього звертає увагу Ганна Шевченко, акцентується на внутрішній організації еле-ментів тексту, і тоді дискурс постає як зв'язаний текст; діалог; група висловлювань, пов'язаних між собою за змістом; одиниці, яка за розміром перевершує фразу, висловлювання в глобальному сенсі, тобто того, що є предметом дослідження “граматики тексту”, що вивчає послідовність окремих висловлювань. Подібний підхід ефективний при описі методики проведення дискурс-а- налізу, виявленні одиниць такого аналізу і “розпізнанні” власне дискурсу. Для нас є ціннісними обидва підходи. комунікація мова суспільство

Автор монографічного дослідження “Дискурс укра-їнських медій: ідентичності, ідеології, владні стосунки” Володимир Кулик, зазначає, що значення слова “дискурс” зазнало радикальної трансформації й плюралізації в 50-70-ті роки XX століття. Раніше це слово, констатує Володимир Кулик, що у французькій (discours) і англій-ській (discourse) мовах означало головну розмову чи промову, вживалося як термін тільки в мовознавстві, де так називали уривок, довший за речення, тобто складе-ний з кількох речень, спосіб поєднання яких належало дослідити. Але під впливом філософських і мовознавчих праць французьких авторів, невдовзі перекладених анг-лійською, слово швидко набуло в лінгвістиці й суспіль-ствознавчих і гуманітарних дисциплінах низки значень, що стосуються мови в ужитку, мови як міжособової й, ширше, суспільної взаємодії [3, 17].

За словами Нормана Фейрклафа, “мовні явища є соціальними в тому сенсі, що коли люди говорять або слухають, пишуть або читають, вони роблять це соці-ально зумовленими й соціально впливовими способа-ми” [3,27]. Теза про таку взаємозалежність-зумовленість дискурсу суспільними стосунками та його важливу роль у творенні цих стосунків - є підставою розглядати дискурс як форму соціальної практики, як комунікативну передумову становлення й функціонування пріоритетів.

На сьогодні в академічному середовищі склалися наукові школи й напрямки, що пропонують власні оригі-нальні теоретичні моделі дискурсу й способів проведення дискурс-аналізу. У контексті нашого дослідження ми звернемося до роботи Нельсона Філіпса та Сінтія Харді “Що таке дискурс-аналіз?” [4]. Автори розуміють дискурс “у радикальному, конститутивному ключі: об'єкти, що становлять соціальний світ, включаючи наші ідентичності, формуються в дискурсі. Тобто те, що ми говоримо, і те, чим ми є, суть одне й те ж” [4]. Нельсон Філіпс і Сінтія Харді згодні, що індивіди не завжди володіють розкішшю вибору своєї ідентичності, істини й реальності. “Ми вважаємо, - зазначають дослідники, - що наш досвід значною мірою зумовлений безліччю конфліктуючих дискурсів, частиною яких є й ми самі. Це не означає, що стратегічно ми не можемо самі оперувати дискурсами. Звичайно, можемо. Але наша здатність стратегічно діяти завжди обмежена дискурсами, які супроводжують наші дії, і складними процесами соціального конструювання, що передуютьїм” [4]. Нельсон Філіпс і Сінтія Харді трактують дискурс наступним чином: “Без дискурсу не існує соціальної реальності, і, не зрозумівши дискурсу, ми не можемо зрозуміти реальність, досвід і власне нас” [4]. Автори визнають важливість ролі дискурсу в повсякденному житті й називають його “відправною точкою”. Дослідження Нельсон Філіпс і Сінтії Харді зосереджені на потенціалі дискурсної методології для розкриття процесів соціального конструювання, що конституюють соціальне й організаційне життя.

Автори також зазначають, що дискурс-аналіз пропо-нує нові можливості емпіричних досліджень, які сфор-мувалися в рамках лінгвістичного повороту за останні 20 років у соціальних і гуманітарних науках. “Водночас, вважають Нельсон Філіпс і Сінтія Харді, як інші якісні методи мають у своєму розпорядженні добре розроблені підходи до інтерпретації соціальної реальності й сенсів, які містяться в ній, дискурс-аналіз йде трохи далі, охоплюючи сферу послідовної соціально-конструк-тивістської епістемології. Він звертає увагу на процеси, в яких і за допомогою яких конструюється й підтримується соціальна реальність” [4]. Отже, для дослідника становлення й функціонування соціальних пріоритетів дискурс-аналіз створює продуктивно методологічну базу.

У роботах останніх років неодноразово робилися різноманітні спроби систематизації й класифікації існуючих теорій дискурсу й дискурс-аналізу. Серед них найбільш цікавими, на наш погляд, у плані запропонованих методологічних підходів, які можна застосувати в дослідженні соціальних пріоритетів, є класифікації Тойна Ван Дейка, Якоба Торфінга, Маріанне Йоргенсен і Уіуі'зи Філліпс, Умберто Еко та інших.

У контексті нашого дослідження найбільш актуаль-ними та концептуально суголосними нашому баченню проблеми видаються філософські теорії дискурсу, які класифікував Євген Кожем'якін у роботі “Дискурсний підхід до вивчення культури” [2]. Автор виокремлює два напрямки домінантних теорій, які радикально вплинули на зміст більшості дискурсивних досліджень. До першого напрямку належать дискурсні теорії в рамках німецьких шкіл філософії мови (наприклад, конструктивістські те-орії Ерлангенської школи, “філософія нормальної мови” Фрідріха Карла фон Савіньї, прагматичні теорії Юргена Габермаса і Карла-Отто Апеля, теорія верифікаційної семантики Ернеста Тугендхата та інші). Євген Кожем'якін зазначає, що їх базові положення мають у своїй основі, з одного боку, ідеї Канта щодо монологічного розумового дискурсу як форми логічного пізнання і, з іншого - ан- гло-американські теорії мовленнєвих актів.

Тобто цей напрямок філософських теорій дискурсу продовжує ту дослідницьку традицію, яка наприкінці XIX століття постулювала дискурс як нормативне формально-логічне утворення. До другого напрямку належать французькі школи дискурс-аналізу (наприклад, Мішель Фуко, Жан Бодрійяр, Жак Уіакан, Мішель Пеше, Поль Анрі, Патрік Серіо). Цей напрямок, з одного боку, ґрунтується на критиці раціональності Ніцше й Гайдеггера, філософії життя Анрі Бергсона і, з іншого - інтегрований у структуралістські й постструктураліст- ські парадигми. Розвиваючи іншу традицію, закладену наприкінці XIX століття, - традицію вивчення дискурсу як риторичного й естетичного утворення, ця група теорій здебільшого розглядає дискурс у сфері соціальних відносин і взаємодій.

Дозволимо собі звернутися до ключових положень дискурсних теорій цих двох напрямків.

Так, зокрема, Юрген Габермас формулює логі- ко-етичні принципи дискурсу в рамках розробленої ним теорії комунікативної дії. Юрген Габермас зробив спроба інтеграції поняття “дискурс” у корпус категорій, які фіксують систему соціальної дії. До останніх традиційно визначають належність стратегічної, нормативної, драматургічної, комунікативної дії; при цьому Юрген Га-бермас вважає саме комунікативну модель дії найбільш продуктивною щодо формування стабільних, легітимних відносин і стійких особистісних структур. Відповідно, дискурс, будучи різновидом соціально-орієнтованої практики, “забезпечує”, підтримує реалізацію комуні-кативної дії, утворюючи ідеальну поведінкову модель. У нормативному аспекті дискурс здійснюється при до-триманні ряду правил (наприклад, правило повноправної участі в дискурсі всіх учасників або правило досягнення аргументованої згоди), що задає потенційну позитивну значимість дискурсу в аспекті досягнення консенсусу й інтеграції суспільства.

Дискурс у Юргена Габермаса сприяє залученню суб'єктів до відтворення власної позиції, яка проходить не меншу перевірку, ніж ідеї, прийняті в загальній дис-кусії. Він вважає, що саме консенсус і є тією структурною сферою реальності, на якій тримається “співіснування” в сучасному світі й досягається “взаємне порозуміння”. Юрген Габермас також звертає увагу на те, що дискурс сприяє досягненню консенсусу на підставі відкритості. Причому дослідник розуміє відкритість як “вияв звичних і тому здебільшого анонімних очікувань, які визначають наші запитання й відповіді” [6, 84-91]. У цілому дискурс у Юргена Габермаса набуває оригінального звучання: він означає здатність вільної спільноти обговорювати, критикувати соціальне буття й на основі цього фор-мувати свої пріоритети. На думку Юргена Габермаса, злагода досягається “силою кращих аргументів”, саме тому “аргументоване мовлення” в процесі раціонального дискурсу є передумовою становлення й функціонування соціальних пріоритетів.

Інший варіант дискурсивної теорії в рамках німецької філософії мови знаходимо в уже згаданого в попередньо-му параграфі Карла-Отто Апеля. Фундаментальною характеристикою сучасного філософського процесу Карл-Отто Апель вважає лінгвістичний поворот - prima philosophia, який трансформується у філософію мовлен-ня. Продовжуючи лінію Фрідріха Гельдерліна, Карл-Отто Апель підкреслює, що “ми є, починаючи з розмови”. Він будує “трансцендентально-герменевтичну” концепцію мови, розуміє мову як трансцендентальну величину, проте фіксуючи її віртуальний статус як умови можли-вості “діалогічного розуміння й розуміння самих себе”. Мову Карл-Отто Апель аналізує здебільшого в контексті суб'єкт-суб'єктних відносин.

Ці відносини трактуються як інтерсуб'єктивна кому-нікація, яка не зводиться до “мовного передавання ін-формації”, але “водночас є процесом досягнення згоди”. Мова постає в цьому контексті медіатором розуміння. Карл-Отто Апель трактує комунікацію в контексті “пе- редрозуміння”. Організуючі можливості мови полягають у тому факті, що користування мовою можливе тільки в умовах користування правилами. Крім того, варіативність розгортання мови зумовлює нескінченну кількість шляхів реалізації всередині обмеженого правилами простору. Карл-Отто Апель робить принципово новий крок у розу-мінні мовних ігор. Комунікативність, що конструює зро-зумілий світ, постає тут як структуроутворюючий момент.

Розробляючи поняття аргументованого дискурсу, Карл-Отто Апель підводить читача до поняття комунікації щодо істинності суджень, що висуваються. Адже в суспільстві можуть бути обмеження для раціональної аргументації (нерівні відносини учасників обговорення, що пояснюється їх місцем у суспільстві, фактор примусу, що спотворює комунікацію), які можуть стати фунда-ментом для хибного консенсусу. Тому цінності обробляються, проходять перевірку на загальну значущість, вишиковуючись у певну ієрархію за рівнем значущості. Цей рівень значущості й складає поняття соціального пріоритету. Тому поняття аргументованого дискурсу має для автора цих рядків особливе методологічне значення. Усвідомлюючи, що Карл-Отто Апель, як і Юрген Габер- мас, використовує це поняття інструментально, задля знаходження засобів вирішення соціальних конфліктів, ми все ж таки наполягаємо на загальнонауковій методо-логічній значущості поняття аргументованого дискурсу. Комунікативний простір вибудовується саме в процесі аргументованого дискурсу. Найбільш значущими є ті цін-ності, що зачіпають інтереси більшості даної спільноти, постають на верхніх щаблях шкали пріоритетів, а більш локальні, що стосуються певних груп, залишаються на периферії ціннісного каркасу.

Додаткові координаційні параметри для дослідження комунікативного простору надає нам теорія дискурсивних формацій Мішеля Фуко. У його творчому доробку поняття дискурсу займає виняткове становище. Майже всі роботи французького філософа ґрунтуються на “генеалогічному досвіді” дискурсу. Історія божевілля, народження медицини, сексуальний досвід, літературні проблеми авторства, істинність - усе пронизане й опосередковане теорією дискурсу. Розвиток і зміна всіх “шарів і речей” підпорядковане законам дискурсу. У ряді робіт (“Порядок дискурсу”, “Воля до знання”, “Археологія знання”) Мішель Фуко аналізує дискурс, розвиває власну теорію його значення й впливу на соціальні інститути й процеси.

Його головним завданням було визначення умов і підстав формування, розповсюдження, фіксації й розпаду системи знання. Як такі умови він бачив дискурс (дискурсивну практику, дискурсивні формації). Згідно з Мішелем Фуко дискурс стосується способів мислення й мовлення про різні аспекти реальності: “Дискурс є сукуп-ністю висловлювань щодо тієї чи іншої сфери, і структу- рує спосіб говоріння на ту чи іншу тему, про той чи інший об'єкт, процес” [1,6]. Мішель Фуко вважає, що дискурс включає в себе сукупність загальних припущень, що можуть бути настільки прийнятні як самі по собі зрозумілі, що стають невидимі для індивідів або присвоєні ними. Дискурси утворюють каркас дискурсивних формацій, що впорядковують реальність певним чином. За Фуко, вони (дискурс і дискурсивна формація) підтримують певний режим вироблення знання, а також роблять можливими одні способи роздумів про реальність і виключають інші. Отже, вони детермінують, хто може говорити, коли і з яким авторитетом і, навпаки, хто не має на це право.

Доробок Мішеля Фуко створив особливий погляд, що дозволив побачити виведене за межі такого, що сприймається як нормальне. На цьому тлі пріоритети суспільства стають більш помітними, більш опуклими. Мішель Фуко зауважує в передмові до “Історії божевілля”, що божевілля, нездатне пристосуватися саме до цього соціального простору, є найкращою характеристикою цього простору. “Якщо ми зрозуміємо, від чого вони тікають, ми зможемо краще зрозуміти структуру соціуму” [5, 8-10]. Додамо від себе: якщо ми зрозуміємо, що суспільство не може погодитись бачити всередині себе, ми теж якнайкраще зрозуміємо структуру цього суспільства, його пріоритети. Філософська спадщина Мішеля Фуко актуальна тим, що поставила дуже серйозні питання про витоки, розвиток і функціонування сучасної західної цивілізації. Він розмірковує про це як філософ, “який малює” історію сучасності. Мішель Фуко вишукує й позначає точки перетину дискурсів, з яких виростають нові форми знань і влади.

Підсумовуючи, зазначимо, що в сучасну епоху триває багатосторонній колективний пошук стратегій подаль-шого соціального розвитку. Стабільність соціального розвитку визначається постійною співпрацею суб'єктів, що у філософському сенсі розглядається як наближення до істини, до узгодження соціальних пріоритетів. Саме тому для сучасного наукового знання симптоматичним є звернення до аналізу комунікативного простору, в якому мова виявляється як спосіб упорядкування соціокуль- турних відносин, створення соціокультурного порядку, передумови становлення й функціонування соціальних пріоритетів.

Погляд на мову як різновид соціальної практики зу-мовив використання іншого терміна - дискурс, а одним з методологічних міждисциплінарних проектів вивчення суспільства стає дискурсний підхід (дискурс-аналіз). Слід погодитися з думкою дослідника Євгена Кожем'якіна, який вважає, що сучасне суспільство живе здебільшого в дискурсній, а не предметній реальності, тобто у світі конструйованих цінностей і сенсів, а не речей і фактів, у світі залежних від контексту конвенцій, а не універсальних норм, у світі знаків, а не предметів, які вони позначають. Така взаємозалежність є підставою розглядати дискурс як форму соціальної практики, як квінтесенція становлення й функціонування комуніка-тивного простору.

Аналіз теорії комунікативної дії Юргена Габермаса дає можливість забезпечити вирішення проблем за-гальносуспільного характеру через залучення громадян до дискурсу, у рамках якого створюються умови для вільного, неупередженого діалогу, що спрямований на досягнення консенсусу, що є передумовою становлення й функціонування соціальних пріоритетів. Проте інший філософ, у центрі наукових зацікавлень якого перебуває теорія комунікативності, Карл-Отто Апель, визнаючи важливість реального консенсусу, порозуміння в ре-альному обговоренні, вказує на істинність суджень, що висуваються. Суспільство, де представлена одна точка зору, яка має привілей на істинність і не може бути піддана сумніву, має досить високі шанси отримати ав-торитарний стиль управління: від політики до культури. Оскільки на основі процедури дискурсу встановлюється відмінність між істинним і хибним консенсусами, можна стверджувати, що цим же встановлюється певна ієрархія цінностей за рівнем значущості. Цей рівень значущості й складає поняття комунікативного простору.

Доробок Мішеля Фуко дозволяє сформулювати важливу методологічну проблему - аналіз того, що в тому чи іншому середовищі інституційно дозволено до говоріння, а що замовчується; того, як конструюються, змінюються й розуміються базові ціннісні концепти; як конституюється й реалізується “право на говоріння”; в яких інституційних рамках “виробляється” знання; як формуються пріоритети.

Унаслідок сказаного слід акцентувати на тому, що існує фундаментальний спільний інтерес людей, відпо-відно до якого принципово можливо досягти консенсусу за допомогою вироблених норм і соціокомунікативних установлень розумного, толерантного щодо унікальності духовно-інтелектуального універсуму Іншого, обгово-рення. Дискурс і є тією інстанцією, тим світоглядним універсумом, оприявненим в буттєвій реальності, за допомогою якої обґрунтовуються норми й цінності й формується комунікативний простір. Отже, соціальний вимір поняття дискурсу є таким, що сприяє та значною мірою визначає ці соціальні пріоритети та установлення в атмосфері вільного обміну думками, в атмосфері ін-телектуального взаємовпливу й толерантності, де немає наперед визначеної точки істинності або хибності явищ, понять, категорій, а є інтелектуальна інтерференція різ-них соціальних груп, верств і особистостей, що, зрештою, і визначає поступальний еволюційний рух особистості та соціуму як вільних самодостатніх одиниць у гармонійній картині світу.

Література

1. Кожемякин Е.А. Анализ дискурса как системы рассеивания в традиции французской философии второй половины XX века (М. Фуко, М. Пеше ) [Текст] / Е.А. Кожемякин // История философии и социально-гумани-тарных наук. - 2008. - № 4. - С. 6.

2. Кожемякин Е. Дискурсный поход к изучению куль-туры / Е. Кожемякин. - [Электронный ресурс]: http:// www.discourseanalysis.org/st5.html. - Название с экрана.

3. Кулик В. Дискурс українських медій: ідентичності, ідеології, владні стосунки [Текст] / В. Кулик. - К.: Кри

тика, 2010. - 656 с.

4. Филлипс Н. Что такое дискурс-анализ ? / Н. Фил-липс, С. Харди. - [Электронный ресурс]: http: // www. discourseanalysis.org/st5.html. - Название с экрана.

5. Фуко М. История безумия в классическую эпоху [Текст] / М. Фуко. - СПб: Университетская книга, 1997. - С. 8-10.

6. Хабермас Ю. Комунікативна дія та дискурс [Текст] / Ю. Хабермас // Першоджерела комунікативної філософії. - К., 1996. - С. 84-91.

7. Шевченко А.Ю. Теория коммуникации и приклад-ная коммуникация [Текст] / А.Ю. Шевченко // Вестник Российской коммуникативной ассоциации. - 2002. - Вип. 1. - С. 186-187.

Размещено на Allbest.ru