Говіркове мовлення у мовному просторі Поділля

Размещено на http://www.allbest.ru/

ГОВІРКОВЕ МОВЛЕННЯ У МОВНОМУ ПРОСТОРІ ПОДІЛЛЯ

Н.П. Шеремета

Анотація

У статті заналізовано зміни у фонетичній структурі подільського говору на основі записів сучасного зв'язного діалектного мовлення та монографічних і лексикографічних досліджень минулого століття.

Ключові слова: діалектологія, говіркове мовлення, діалектний текст, подільський говір, фонетичні особливості.

Summary

In the article some changes inphonetic structure of Podill'a dialect are analyzed; it is fulfilled on the basis of modern connected dialect language records and monographic and lexicographical researches of the last century

Key words: dialectology, dialect language, dialect text, Podill'a dialect,phonetic features.

Виклад основного матеріалу

Живорозмовне українське народне мовлення засвідчує не лише давні праукраїнські корені, своєрідну «мовну картину світу» українців, а й лікує українське безпам'ятство й народжує культурно здорову, свідому українську націю. Самобутня національна картина світу українців втілена у різноаспектних назвах реалій, занять, обрядів, у своєрідній побудові фрази, її афористичності. Тому копітка праця нинішніх діалектологів зосереджена на уважній фіксації кожного діалектного слова, відмінного від його літературного відповідника, кожної особливості діалектної мови на інших рівнях.

Щоб мати об'єктивну картину мовних особливостей певної території, діалектологи записують і докладно досліджують тексти - зразки говіркового мовлення. Таке завдання є актуальним та науково зумовленим. Тому зусилля дослідницької роботи мають бути спрямовані на збереження його в часі. Актуальність нашого дослідження зумовлена відсутністю системного опису у науковому світі подільського говору, що належить до змішаного типу говірок з досить розгалуженими нашаруваннями з інших південно-західних та південно-східних діалектів, має елементи старожитності й архаїчності, а також вирізняється особливими регіональними рисами.

Риси подільських говірок певною мірою відбиті у грамотах 14-15ст., актових книгах земських, замкових урядів, різних судових інстанцій, Учительних Євангеліях, літописі Самовидця, «Граматиці» Мелетія Смотрицького, а також у Словничку подільських провінціалізмів А.Кремера, фольклорних та етнографічних записах Каленика Шейковського, Андрія Димінського, Гната Гальки, Миколи Левченка, Костянтина Широцького, Антона Коціпінського, а також у художніх творах Степана Руданського, Анатолія Свидницького, Михайла Коцюбинського, Галини Журби, Михайла Стельмаха, Євгена Гуцала та ін. Цінним джерелом для вивчення подільських говірок є збірка «Українські прислів'я, приказки, і таке інше» М. Номиса. Подільські діалектні як фонетичні, так і морфологічні й лексичні риси віддзеркалені у народних піснях, вміщених у збірках «Пісні родинного життя», «Пісні Явдохи Зуїхи». Це переважно записи Андрія Димінського, Михайла Коцюбинського, Софії Тобілевич, Павла Чубинського, Гната Танцюри та інших дослідників, здійснені у різні часи, починаючи з 70-х років ХІХ і завершуючи 70-ми роками ХХ століття.

Особливості подільського говору можемо простежити у статтях: «Описание говора с. Бодачевки (Колодиевки) Ушицкого у., Подольской губернии» Г.Голоскевича, «Описание говора с. Монастырского, Подольской губернии» О.Сорочана, «Малорусский говор села Кобылевки, Подольской губ., Брацлавского уезда» В.Отроковського, «Описание говора г.Старой Ушицы Подольской губернии» Б.Яцимирського [5, 41-43].

Усі ці надбання є, без сумніву, важливими джерелами вивчення подільських говірок. Однак останнім часом в українському мовознавстві справедливо актуалізовано вивчення особливостей різних мовних рівнів на основі діалектних текстів - взірців говіркового мовлення. На думку П.Гриценка, саме «діалектні тексти репрезентують реальне буття мови, склад, функції мовних одиниць, динаміку її форми і змісту; це реальність мови, не затиснена і не трансформована вузькими берегами нормативних приписів і обмежень, як у літературному різновиді мови» [3, 12].

Ще 1928 р. Олена Курило опублікувала «Матеріали до української діалектології та фольклористики», де були вміщені тексти з 17 поселень Вінниччини, Хмельниччини та Київщини. Тут представлена досить повно побутова сфера, регіональні особливості мовного «обличчя» носіїв говірок.

Надзвичайно цінним є наукове видання «Говори української мови», що здійснив Інститут мовознавства ім. О.О.Потебні в 1977 р. [2]. У ньому репрезентовано тексти із 206 населених пунктів України та ще з 26 українських говірок з-поза меж України. Говірки Поділля репрезентовані у 12 текстах, записаних у 6-и селах Хмельницької обл., 17 текстах з подільських говірок Вінниччини, усього 1-му тексті, записаному у Черкаській обл., жодного тексту з західних р-нів Кіровоградської обл., північно-західних р-нів Миколаївської обл. та північно-західних р-нів Одеської обл.

Зважаючи на актуальність проблеми, розуміючи неабияку вагомість збереження автентичного мовлення, мовознавці-діалектологи кафедри української мови Кам'янець-Подільського національного університету ім. Івана Огієнка та студенти-філологи сумлінно записують на магнітний носій і відтворюють фонетичною транскрипцією тексти говіркового мовлення з різних населених пунктів Поділля.

Мета статті - з'ясувати, як відображено ознаки подільського говору у сучасному мовленні подолян. подільський говір мовлення фонетичний

На рівні фонетики західно-подільському ареалу властиві такі риси:

Звук [а] після м'яких і пом'якшених приголосних переважно зберігається (жал', часто); без дальших змін у цій же позиції залишається [а], який походить з давнього р (жати, з'ат', т'ажко). Однак зрідка фіксуємо перезвук [а] < [і]: Ма]е пЄчис'і там у п)ецу мЧ'асо // зва'риус'і холо'дец // там рр 1 пушчу/ па1 сец'і / за вуздечка триеМа]ус'і / / Мама Мо]і т'ішиелиес'і шо пиел'нуіу маЛих і Гусие паву// ми 1 перши стеиЛили Стого шо ми прели.

Відсутність розрізнення [о] і [у] в ненаголошеній позиції (сильне укання), часте повне заступлення ненаголошеного [о] звуком [у] у сучасних західноподільських говірках не таке поширене, як раніше. Зокрема, порівняємо приклади: йак в'ін ішоу до Нейі на в'іс'іЛ'а і¹тоже тургрвалис'а дуже // брау со^у б'і ко¹ н'а // ]ак прийдеш додом ус'о попри^емерзало на то^уб'і.

Обмежено вживаються в досліджуваному ареалі африкати [дж], [дз], натомість уживаються замість них [ж], [з'], напр., то ¹ ди ма ¹ шина п'ідр ¹ жала і уруЧну гру ¹ зили^е // то ¹ д'і ха ¹ з'а]е^ин ішоу у Чоле^и.

Тексти відбивають у деяких словоформах поширення губно-зубного приголосного ф та заступлення л через в у слові гор'іука: шоб зваритие боршч/ треба ше звечора замоЧитие фавол'у/ шоб \та)а фавол'а мокла до ранку // пеиред тим йак садитие картофл'і траба зоратие і скул'т'ів'іруватие город // у вараЧиц'і кладут' сир / кар1 тофл'і / каЧусту / вишн'і / чеирешн'і / м'асо, хто куда м'ігх / трда уз'ау / хто у карман / а хто у фар'тух // ние дуло тако / йак Зара / гор'іука \т'іки квас буу, гор'іуки Лт'іли / колава Лт'іли / грошеиі // до д'ійок ддходило.

Субституція [т] < [к] перед [і], що походить з ятя відбувається у номені тісто < Ч'істо: п'ішЧи уже го^товіат тдто боршч / то¹ то Ч'істо.

Ствердіння ч' засвідчено у словах горача, уноЧи: уноЧи ходили до ётирти.

У фонетичній структурі слова простежується також стверділий р': чим б'іл'ше ж'ідкос'т'і 1 теплор / неи горачоjі // так таким народним Можна ратр вати // | варат у горш1 ку, шоб1 була гО това уже веи чера //на бура ках уруЧ ну ус'орО билие // 1 доуго 1 т'щ бура ки кО палие/ прамо до зиеми // так'і пораткие робила Мам'і // киедайеимо туби 1 каш'і / цеиго бурака // буЛа ланкб войу/ хО дила нарад да вала // Іду запрагайу йіх.

У подільських говірках, як свідчать матеріали другого тому «Атласу української мови», ствердіння р' > р виявляється в різних позиціях фонетичного слова: бура, зора, пража / пр'ежа / Прижа,раСниї,рабиі, запраЖу [1, к.115-116].

Депалаталізації зазнає також [ц] у тих позиціях, у яких в інших говорах і літературній мові [ц']: Старша друшжка з Старшим дружбом брали бохунец Хл'іба з в'Шком І бркетиеками // 'нецки вСлик'і / дереу^ан'і // ус'о ^ілирувами і холодец бралирувами // гЛинан'і горШки / тавш горНец, беиру ст'ілец/ с'ібаjу // б'іл'ше н1і'чого на ві'б'іл'і неи було / лиш чСтири страви / холодец / ка пуста / Солубц'і і слиер ки //се та к'і буди в'іС'ілд.

Дзвінкі приголосні у кінці слова, як і у багатьох інших говорах, можуть втрачати свою дзвінкість і мати форму: вот та киї хл'іб^п // хл'іб^п повине^ин си^ед'іти у П йецу п'іутора / два чада. Хоча у цій же говірці кінцевий приголосний лексеми Солод звучить дзвінко: йак буу Сорок С'омиІ р'ік / то уже буу¹ голод / то уже бЧда буЛа. У мовленні подолян минулих часів такого оглушення не було.

У позиції перед іншими глухими приголосними також відзначається оглушення дзвінких:

¹ п'ісл'а вие чер'і1 лошки І тар'іЧ ки н'іХ то неи Мийе // кие дайем ку сочок дрожд'іу // деиреиуЛ'анойу 1 ложшкойу робм'ішуйем і вд но прокие сайе // Ішли ба би на ба зар / 1 несли гор'іхи / 1 йабпка // а ше рббили пастухи на Стешц'і М'іни // так було тбди т'ашко 1 житие // киедаjу тбмат/ Лиjу трохие смеи тание і додану Мишку му ки// полу чалис'а дорошки.

Приголосні у позиції після голосних перед давнім закінченням -ьjе не подовжуються: на Укрбйін'і виес'іл'у пиериедувало Сватан'а // шоб дов'ідатиес'а чи йіх приех'ід йе бажан'ам // це було видно з се'атвоеого убраН'а хаз'бйіу та запрошиен'а до Латие // Мама приеноСила потр'ібне З'іл'а /// барв'інок дл'а спл'ітан'а в'іЛ ка молод'і //у суботу / за ден' до вие с'іл'а, тод'і С'Цау1 тоjеи зеирно/ шо приелажеинеи на наС'ін'а.

Після губних [б], [п], [в] може бути наявний вставний приголосний [л], а не [й]: попеиреду миер ц'а ние сут диериевл'аниІ хрест Ів'іЛ ки // котр'іб тарш'і Ллопц'і застарл'айут завеир тати худобу // киедайем кусочок дрожд'іу // деиреиуЛ'анойу1ложшкойурозмЧшуйем і во но прокиесайе.

Підтверджуємо наявність вставного [н] після [м] на місці [й]: Маjе пСчис'і там у п^ецу м^н'асо // вокие неи буде мн'ахМоіу // йа помн'атайу шо були в'іуц'і.

Нерідко сполука [вн] переходить у [мн]: поп'ітстриСгаjу jім 1 чолкие// jак завну р'іМн'атие 1 тщ1 чолкие до Самого чоба уже1 т'щ1 чолкие приер'іМн'ала.

Звукосполука [ст^/] переходить у (сц']: б'ідн'іс'ц' була.

Різноманітних фонетичних видозмін зазнають числівники: а 1 пот'ім у Жене11 було уже у шщіС'ат' вос'м'ім чи у шщіїс'ат дев^ат'ім роц'і було // д1 вац'іт' // на третиІ ден' Ішли до молодого на пиериесувиени // ранком диевиет}нац'атого 1 с'ічн'а л'уди в'ідзнбчайут Йардан' // на п'ійіс'атиІ ден' 1 п'ісл'а Паски св'ат)куйеимо Зиелен'і бв'ата // в'ід 1 нашого сиела на завод дваНаІц'іт' кЧломеитр'іу // треба 1 було1 дати по датки // м н'аса бв гато / 1 сорок Штири к'іл'і треба ''було дати / дв'іс'т'а Сорок йайец / дв'іс'т'а 1 сорок л'ітеир молвка треба було в'ід:ати деир жав'і.

Дисиміляцію простежуємо у слові Менч'і: а ми Менч'і завеиртайеим худобу.

Виразною фонетичною рисою західноподільського говору є наявність протетичного приголосного [в], особливо у порівнянні з іншими подільськими говірками, де поширений протетичний [г], зі степовим говором, а також літературною мовою, де протеза не виявляється: (були дужи^е ' добрі / восе^и лед'ц'і були / у Ша тав'і // по тому ус'і р'ідн'і Ідут на во'¹ б'ід / шоб помйб нути душу // руки клбдут навхрест на груди / а вочи закри^евайут // бе^ирем ' нецки /ре^ише^ито // ' с'ійем му ку /' пари^емо вокропом // ви^ести^е гайе.

Лабіалізація е послідовно репрезентована у таких номенах: ну і ус'о // неи можна було соЖ'оного рсти // на бура ках урув ну ус'о рббилие, мама в'ітв'і чала за ус'о.

Водночас лабіалізації не відбулося, на відміну від літературної мови, у слові ' цего: ут'іЧла в'ід них І приевиела до 'цего дому, йак>шо х>лопеиц буу з другого сеила брау д'іучиену з 'цего сеила зв'ідтки молода / збиералис'а І пеиреиходили молодого.

Не завжди [о], [е] чергується з [і] у сподіваній позиції: в'ін на ' с'етц'і спвниуса // воз'му ' тимие д'іучатамие киеруjу // шобп ' т'істо п'ідоІШло // йа за'кончила с'ім Члас'іу // ' пот'ім в'ідоС нала до р'ічки //йа так затиеб нула Зуби / так шомиен'і ажш поло вина' зуба в'ідор1 валас'а // кови вил'ізли Сост'і зо стола.

У досліджуваних текстах помітили й інші фонетичні зміни: видусила Шипку, \т'іл'ко шо | лишками боршч jіли / дереріан'і | лишки / череп^ан'і | лишки так'іво веЛик'і // нашкробалие барабоЛ'і // киедаіу таМат/ Лиіу трохие смеитание ї додану лишку муКи//

Форми 3-ї особи одн. теперішнього часу на -ть були живими формами мови східних слов'ян найдавнішого періоду. Це м'яке закінчення 3-ї особи збереглося в більшості говорів української мови, хоч, щоправда, лише в другій дієвідміні, куди ввійшли дієслова ІУ класу, та в так званій архаїчній дієвідміні, яку склали дієслова V класу: ходить, носить, просить тощо, їсть, дасть, відповість, єсть(=є). У багатьох південно-західних говірках, у тому числі і в подільських, як і в окремих південно-східних та північних, у 3-ій особі множини поширені форми з твердим -т, тобто форми на -ут(-ют), -ат(-ят) [1, к.240, 242]. Спостерігається таке ствердіння і в записаних текстах: варат холодец / пи^еЧут ковбаси // п'ід час розмови б'іучи^ена колуЛалас'а у пйецу ї це зНачи^ело / шо в'ін йії п'ід^тХодит // коЛи л'у'дина поми^ерайе^и / поМийут йійі ї уби^ерайут у Жмат'а // ме^ирЛец ле^иЖит вутку / а пбтому при^еходит бат'ушка // п'ішЛи уже гоTовjат тдто боршч / то¹ то Х'істо // варат у горШку // д'ірки пос'ідайут на Плота дес' / сп'івайут // гор'івок так не^{и 1} пили / йак¹ зараз /¹ вин'іу / н'ічого //Л'уди^ерозби^ераjут хдз'аїство коЛгоспне^и. Метатеза засвідчена у слові ки^ерНиц'а: ¹ нос'ат воду з киир\ниц'і.

Досить помітним явищем є випадіння звука або групи звуків у середині слова у формах дієслова хотіти (синкопа): а іа бужеи захЖ'іла // ЛашЛ'а]еи / дре / дре / і н'ічо неи Ыожут' з'' нати / шо таі ке // моЛодиї скр пиї буу і неи хт'іу давати 1 того / шо вдни хт'ат //но хЛопц'і пеиреимаЗаЛи // ус'о коПчаЛос'а ^миром пдтом // б'ішие н'ічого ние буЛо так / йак зара // гор'іука т'іки квас буу // дружба дружц'і плПтиу / хто Ск'іки м'іг // хт'іу миен'і помоЖчи.

Розширення й обниження артикуляції голосного е після сонорного простежується у словах: траба: іак поП нец':а зад туда / траба употреибЛ'ати м'ід// дЛ'а ' того ' шоб зваритие пиердги ' нам траба муки' першойі // траба йдго м'івитие пов'іЛ'но.

У лексемі треба може опускатися один чи кілька звуків у кінці слова внаслідок акцентнофонетичних процесів (апокопа): ми ходиЛи / бо тре буЛо коров'і шос' ' йісти ' кинути. Апокопа може супроводжуватися також обниженою вимовою е - тра.

Апокопу засвідчують і такі приклади: ти іакби бачиу / jdка Зара б'іука / виеЛика / крепка // н'і чо // коЛис' тв ке' буЛо шо д'ір ки неи їшЛи до хЛоп'іу йак1 зара //' зара понакЛв дайут на т'і стбЛи ус'оЗо / таї позавишуйуц'а / сиед'ат /бодеж рушиетиес'а.

Афереза - усічення початкового звука або складу простежується у словах: `самперед. Засвідчено чимало прикладів зміни наголосу у словах, як-от: буЛи, буЛо, при^еновиЛа, пЛеЛи, корови^е, ' кидаЛи,' несЛи, ув'аЛа,' пушчу, приїде¹¹, вариц':а, мор, своіу, п'ідн'аЛа.

Отже, аналіз говіркового матеріалу, записаного на початку ХХІ ст. переконує нас у тому, що «великі діалектні тексти є об'єктивним джерелом вивчення акцентуаційного, фонологічного, фонетичного, морфологічного та синтаксичного рівнів мови, дають змогу засвідчити діалектне явище в системі і простежити всі закономірності його функціонування» [4, 9].

Список використаних джерел

1. Атлас української мови [Карти]: в трьох томах. Т.2. Волинь, Наддністрянщина, Закарпаття і суміжні землі / Ін-т мовознавства ім. О.О.Потебні. К.: Наукова думка, 1988. 520 с.

2. Говори української мови [Текст]: За ред. Т.В. Назарової. К.: Наук. думка, 1977. 590 с.

3. Гриценко П.Ю. Тексти як джерело дослідження українських говірок у Румунії // Павлюк М., Робчук Ф. Українські говори Румунії: діалектні тексти. Едмонтон - Львів - П'ємонт - Торонто, 2003. 782 с.

4. Мартинова Г.І. Говірки Південної Київщини як об'єкт лінгвістичного вивчення // Говірки Південної Київщини. Збірник діалектних текстів / Упоряд. Г.І. Мартинова, З.М.Денисенко, Т.В.Щербина. Черкаси, 2008. С. 9.

5. Москаленко А.А. Нарис історії української діалектології / А.А.Москаленко. Одеса: Вид-во Одеського університету, 1961. 48 с.

Размещено на Allbest.ru