Ономастичний простір творів Григорія Лютого

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ономастичний простір творів Григорія Лютого

Ходикіна І. І.,

старший викладач, Бердянський державний педагогічний університет

У статті узагальнено подано характеристику ономастичного простору поетичних творів одного із представників запорізької школи письменників - Григорія Лютого. Авторкою виділено найбільш численні групи онімів у збірці “Вибране” та особливості творення поетом називних знаків художнього словесного полотна. Увагу звернено на широку палітру вживання митцем фольклоронімів та конфесіонімів у поетичному мовленні.

Ключові слова: ономастичний простір, антропонім, топонім, конфесійнім, хоронім, космонім, фольклоронім, Г. Лютий.

В статье предложена обобщенная характеристика ономастического пространства произведений одного из представителей запорожской школы писателей - Григория Лютого. Автор выделила наиболее численные группы онимов сборника поэзий “Избранное” и особенности образования поэтом знаков-названий. Внимание обращается на широкую палитру употребления Г. Лютым фольклоронимов и конфесионимов в поэтической речи.

Ключевые слова: ономастическое пространство, антропоним, топоним, конфессионим, хороним, космоним, фольклороним, Г. Лютый.

The article proposes a generalized description of onomastic space works by one of the representatives of Zaporozhian school of writers - Grigoriy Lutiy. The author highlights the most numerical group of onims poetry collection “Favorites” and features character education poet-titles. Attention is drawn to the use of a wide palette of G. Lutiy folkloronims and konfesionyms in poetry.

Keywords: onomastic space, anthroponym, toponym, denominational, khoronym, kosmonym, folkloronym, G. Lutiy.

Онім є невід'ємним елементом будь-якого літературного художнього твору і характеризується значним семантико-стилістичним потенціалом, певною авторською трансформацією, виконанням конотативної функції. Для сучасної ономастики залишається актуальним комплексне дослідження онімної лексики у творчості окремих письменників (Ю. Карпенко, М. Мельник, Л. Селівестрова та ін.), хоча вже й з'явилися розвідки щодо аналізу ономастикону відразу кількох авторів в одній жанровій площині (І. Хлистун та ін.). До уваги мовознавців припали твори корифеїв української літератури - І. Франка, В. Стефаника, Лесі Українки, М. Рильського, Ліни Костенко та ін. Проте не знаходимо ґрунтовного аналізу стосовно особливостей функціонування ономастичних одиниць сучасного часового простору, тобто від початку ХХІ ст. і на суто регіональному матеріалі, маємо на увазі твори когорти письменників, що в шкільній практиці вивчаються на уроках літератури рідного краю. Зважаючи на даний факт, для дослідження обрано онімний простір одного із запорізьких поетів- постшістдесятників - Григорія Лютого. семантика онім лютий ліричний

Мета статті - з'ясувати семантичні та функціональні особливості онімів ліричного простору письменника. Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання наступних задач: зафіксувати у поетичних текстах збірки “Вибране” Г. Лютого ономастичні одиниці, що в подальших розробках стануть матеріалом більш ґрунтовного вивчення - класифікація та частотність вживання онімів, їх семантика і структура, функції у віршованому тексті та ін.

Об'єктом дослідження обрано оніми в творах Г. Лютого. Вибір для аналізу саме лірики цього автора не випадковий, оскільки його поезії не тільки пересипані антропонімами, топонімами, а й вирізняються таким структурним елементом віршового тексту як присвята; окрім того поезія Лютого є широко відомою на Запоріжжі, багато творів покладено на музику, а вчителі-словесники творчість цього автора розглядають на уроках літератури рідного краю.

Зауважимо, що для художніх онімів властиві такі риси: “а) денотати їх конструюються на основі досвіду художника, письменника, музиканта, але не обов'язково існують у дійсності, б) вони створюються за моделями імен реальних або нереальних предметів із врахуванням їх належності до певного ономастичного поля” [7, 148].

Ономастичний простір художнього твору - це усі оніми в тексті, що поділяють його “на декілька полів залежно від специфіки денотативного значення власних назв, співвідношення з національним іменником мови, способу перетворення форм імені та інших ознак” [5, 79]. “Будь-які розбіжності у заповненні ономастичного простору - це вияв мовної відносності, спричиненої своєрідністю концептуалізації навколишнього світу та пов'язаної із фактором ландшафту (тобто життєвими умовами носіїв різних мов), фактором культури (зокрема впливом вірувань, звичаїв і традицій національної культури певного історично усталеного типу) і фактором глибини знань” [4, 390].

Звичайно, ономастичний простір ліричного твору, як і прозового, представлений іменниками - власними назвами, або ж загальними, що набули значення власності, і позначають імена, взяті із реального іменника епохи; загальновживані імена, перенесені у тексті на будь-який об'єкт (художній образ); перенесення відомих літературних імен, імена і назви “напівреальні”, створені автором за певними моделями імена, прізвища і прізвиська із семантично оголеною, “промовистою” внутрішньою формою тощо. З одного боку, власна назва у художньому тексті - це стала мовна одиниця, з іншого - вона схильна трансформуватись, обростаючи новими значеннями. Семантично ускладнена власна назва бере участь у творенні не тільки зв'язності, а й смислової багатомірності художнього тексту.

Ознакою авторського стилю Г. Лютого є процес називання не тільки іменниками власними іменами, а й активне використання дієслів із семантикою називання: Так назвіть мене, / Врятуйте, / Дайте з себе посміятись [6, 57], Його й дражнили дивно: ""Детектив” [6, 140], Назву тебе розлукою, назву... [6, 250] тощо. У процесі творення автором художнього оніма спостерігаємо ще один прийом - апелятив переходить у власну назву: ... Ще день один. Іще маленький крок. /Я на землі ще раз Людиною проснувся. [6, 123]; і знову улюблена Лютим вказівка-підкреслення про велич імені ЛЮДИНА - Несем свою велич і ймення Людини [6, 127]. Використання лексем, пов'язаних із процесом найменування особи, винесено навіть у назву збірки “Назву твоє ім'я.”, а в ній ціла поезія з рядками “Собі боявсь назвать її ім'я”', “Лиш назви її ім'я”, “Назвать її ім'я?' [6, 227]. Онімізуватися у Лютого може й синтаксична сполука, набуваючи емоційного забарвлення: Казав: Моє ти горе! - / Немов малій дитині [6, 303].

В аналізованій збірці виявлено велику кількість антропонімів, топонімів, конфесіонімів та ін., що фігурують у часових пластах: 1) зріз часу поетового життя; 2) біблейська міфологія тощо.

Ономастичний простір Г. Лютого цікавий тим, що в ньому на передньому плані звичайні люди, друзі, мало або практично невідомі: Щоб Льоня прийшов і Льоха, І Володька і грім-Петро, І Валерка грав скомороха / Й Василь воскрешав добро [6, 59]; однак помітні й імена відомі широкому загалу, як поета-земляка Василя Діденка: Така вже в нас доля Василю, - / Глевка й копітка, як слово [6, 61], історичних постатей: Грів Батий свої ноги. / В твоїм вічному чреві [6, 302].

У художньому просторі вибраних поезій Г. Лютого антропоніми поділяються на дві групи - імена реальних осіб і вигадані оніми. Крім того, реальні імена умовно можна поділити на текстуальні та паратекстуальні, тобто ті, що зустрічаються у змісті поезій та їх паратекстуальних елементах - епіграфах і присвятах; виявлено 44 паратекстуальні елементи, що містять ономастичні одиниці.

Аналіз показав, що серед топонімів найбільш частотними є гідроніми: Я стояв над Дніпром, над весняним стрімким клекотанням, І Вдалині і в душі відкривались нові острови [6, 22] та ... Проснеться в жилах так Черемош - 11 йдем тоді у плотарі [6, 100]. Зважаючи на те, що “будь-яка власна назва може мати неозначену кількість значень, тобто перетворюватись у символ” [3, 115-116], гідронім Гайчур у поезії гуляйпільських авторів виступає символом “малої батьківщини”: Де Гайчур кладкою, як сміттям, І Вітрам шляхи переступив... [6, 143] або у інших авторів: Тихо Гайчура плине вода, І Свої хвилі у Вовчу впліта. І Все ріка пам'ятає, І Все розказує гаю І Про колишні буремні літа І [1, 35]. У таких випадках автори вводять у поетичний текст загальну назву-посилання ріка: Річка Гайчур, що в степу тече, І Вільна, ніби козака плече. І Степ і воля побратались навіки І З берегами рідної ріки / [2]. Посиланням для визначення незнайомої загальному колу читачів гідронімічної назви може бути і дієслово із семантикою “литися струменем, потоком у певному напрямі”, “переміщати свої води в певному напрямі” - тече.

Топоніми-ойконіми виконують у збірці різноманітні функції: розширюють уявлення читача про “малу батьківщину” поета: ...Чапаєвка понад плесами І Крилом яворів маячить [6, 61], стають прецедентними символами: У них в утробі - І Один Чорнобиль [6, 50] - про пустоту душі, занепад. В топонімах закладений історико- хронотопний компонент: Татко не покинув нас. І Він подався подався по хліб на Кубань [6, 270]. Однак, не віно було б вважати, що автор обмежується українською ойкономастикою, ономастичний простір збірки представлений і світовими урбанонімами: Вальс над Віднем плив, вальс Париж вінчав [6, 411].

Як правило, конфесіоніми представлені синонімічними онімами Бог, Всевишній, Творець: ... Я у Бога про землю спитав. І І сказав посмутнілий Всевишній: / - Ця земля вже тому вам свята, І що із лона її ви всі вийшли [6, 49]; Що таке полон, / Коли всі у полоні Творця? [6, 53]; виявлено й онімізовані біблійні сполуки: Якщо кара це Божа, то ми І За все людство гріховне сплатили [6, 51]; Я в тій веселці не один згораю, І В огні - наскрізна Господа рука [6, 242] тощо. Широко представлені в ономастичному просторі збірки біблійні міфоніми або теоніми: І тут Марія затремтіла, / Сльоза у неї закипіла [6, 256]; Світ зневірою вкривсь, І Як футляром покривджена ліра. І Будь ти хоч Прометей - І Не повірять [6, 9]; І гіпнотично билося вітрило І Із полум'я, що бачив і Адам [6, 185]; вони надають магічності змістовому плану розповіді, виконують міфологічну функцію, набувають певної символічності, яка криється в самому міфоантропонімі або ж розкривається контекстом.

Ономастичні одиниці на позначення держави, рідного краю (хороніми) закономірно у поетичному тексті не позбавлені емоціонального змісту: Ти жива ще, Вкраїно, поглянь, І Ще степи твої щедрі уповні! [6, 51], у цьому ж вірші й порівняння - Україно, полин мій гіркий! [6, 51]; використання пестливої форми - В степу зоряній вишиванці, / Щастям кликаний всі часи, / Народився син та й у бранки - / В Україноньки зі сльози [6, 48] тощо.

Ареал космонімів у збірці поступається чисельністю вище названим групам онімів, але не амплітудою номенів: Нас троє, / Всесвіт увесь - між нас [6, 53]; Під місяцем повис літак, мов одірваний лист / Із дерева Землі [6, 139]; Сонце - колесо в наших тачанках, / Коні космосу, гей, вороні! [6, 44].

Тематичне поле “літературно-фольклорні персонажі” у збірці автором позначене прецедентними власне-українськими фольклоронімами: Котигорошко, візьми цю землю / В свисток вербовий для хлопчака [6, 48], Ще на місяці Байда - ребром .„[6, 49]; прецедентними світовими фольклоронімами: І ті слова - як лампи Алладіна [6, 85]; Немов з Жар-Птиці вирване перо [6, 137]; прецедентними літературними онімами, переосмисленими у поезії з уособленням певних якостей інших денотатів: Немов Дон Кіхот, на дахові / Од нас поскакав зненацька [6, 60], Пошила Дюймовочка плаття / З пелюсток маку [6, 194], Ходимо, в землю дивимось: / Тільки чомусь Дюймовочок / Не хочемо... чи не бачимо [6, 194], тим самим надаючи авторській сповіді передавати країнознавчі фонові знання читачеві. Слов'янські казкові фольклор оніми у поезіях Лютого переважно виконують естетичну функцію: Зелене, мохнате чугикає “Хо”, / На ньому лопух, мов старий балахон [6, 329] та На фермі мама, а дитина / Букет Снігурочки плека [6, 334]. Ономастичні одиниці типу Алладін, Байда, Дон Кіхот, Дюймовочка та інші виступають в ономастичному просторі поезій Лютого як імена-знаки.

Часовий простір Г. Лютий передає фольклоронімами: прецедентним номеном Дід Мороз - мороз як явище природи ... Курив Мороз тут люльку уночі... [6, 106], теохрононімами: Жінка - та, яку любив він, / На Свят-вечір йшла із ферми [6, 203] Замреш отак, мов знак чи заповіт / Тобі відкриє обрій на Покрову [6, 208] та ін.

Простежується якісна трансформація звичайного жіночого антропоніма у теонімічно-біблійне ЛЮБОВ у “Легенді про кохання” від простого до маркованого: спочатку подано загальновідомий жіночий антропонім - Давно колись жила в селянській хаті / блакитноока дівчина - Любов / [6, 283], далі (за текстом) відбувається омономастичний перехід оніма-імені в онім-почуття - Але хіба Любов таку остудиш [6, 284], як резюме - біблійномаркований теонімічний поетонім: Така Любов живе у кожній жінці. / Не зрадь її ніколи. Не убий... / [6, 284]. Опоетизуванню цього жіночого імені сприяє більш приємний для слуху сонорний л.

Проаналізований матеріал свідчить: 1) переважна більшість онімів поезій Г. Лютого є узуальними антропонімами і топонімами, за частотністю вживання до них тяжіють різнорідний за групами чисельний клас конфесіонімів; 2) периферійну частину онімного простору творів цього поета займають хороніми, космоніми та ін.; 3) Г. Лютий активно використовує прецедентні фольклор оніми. Досліджуваний ономастикон має великий потенціал для подальшого вивчення, зокрема звукові форми онімів, його лексико-семантичного потенціалу, засобів трансформації власного імені в поетовім і т.ін. Таким чином, ономастичний простір поетики Лютого орієнтований на традиції української поетичної школи.

Література

1. Будугай О. Д. Скарби Приазов'я : [поезії] / О. Д. Будугай, А. О. Будугай. - Бердянськ : Південна зоря, 2001. - 112 с.

2. Вірші про Бердянськ [Електронний ресурс] / Запорізька обласна універсальна наукова бібліотека. - Режим доступу : Ьйр://іоипЬ.2р.иа>..>(Андрей и Ольга Будугаи).

3. Калинкин В. М. Поэтика онима / В. М. Калинкин. - Донецк : Юго-Восток, 1999. - 408 с.

4. Кантемір С. Власні назви як база творення вторинних номінацій / С. Кантемір // Наукові записки. Серія : філологічні науки (мовознавство). - Кіровоград : РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2014. - Вип.129. - С. 388-392.

5. Коржанова Ю. В. Онімний простір поетичного тексту (на матеріалі поезії Бориса Олійника) / Ю. В. Коржанова, Т. М. Можарова // Вісник КДПУ імені Михайла Остроградського. Серія : гуманітарні науки. - Вип. 6/2008 (53). - Ч. 2. - С. 78-82.

6. Лютий Г. Вибране : вірші, поеми, пісні / Г. Лютий. - Запоріжжя : Хортиця, 1998. - 532 с.

7. Суперанская А. В. Общая теория имени собственного / А. В. Суперанская. - М. : Наука, 1973. - 367 с.

Размещено на Allbest.ru