Теоретико-методологічні засади вивчення епістолярію

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ ЕПІСТОЛЯРІЮ

Іванна КОТЯШ, кандидат філологічних наук,

доцент кафедри української літератури

Міжнародного економіко-гуманітарного університету

імені академіка С. Дем'янчука

Анотація

епістолярій семантичний дискурс жанр

У статті проаналізовано та узагальнено теоретичні уявлення про типологічні ознаки семантичної організації епістолярію. Представлено основні підходи до визначення теоретичного статусу епістолярію, зокрема ті, що найбільш активно впроваджуються у сучасній епістолографії й обумовлені практикою його дослідження як стильового явища, текстової категорії, дискурсу, категорії жанру.

Ключові слова: епістолярій, епістолярний стиль, епістолярний жанр, дискурс, текст.

Аннотация

В статье проанализированы и обобщены теоретические представления о типологических признаках семантической организации эпистолярия. Представлены основные подходы к определению теоретического статуса эпистолярия, в частности те, которые наиболее активно внедряются в современную эпистолографию и обусловлены практикой его исследования как стилистического явления, текстовой категории, дискурса, категории жанра.

Ключевые слова: эпистолярий, эпистолярный стиль, эпистолярный жанр, дискурс, текст.

Annotation

The paper analyzes and summarizes the theoretical understanding of the typological features of semantic organization epistolyariyu. Basic approaches to determining the theoretical status epistolyariyu those particular that always implemented in modern epistolografiya due to the practice of his research as stylistic phenomena textual categories of discourse genre categories.

Key words: correspondence, epistolary style, epistolary genre, discourse, text.

Виклад основного матеріалу

Значною і, можливо, найцікавішою інформаційною частиною епістолярного простору людського суспільства є листи. Ще в 1998 році В. Кузьменко, один із провідних учених-дослідників українського епістолярію, справедливо зауважував: «Останнім часом в українському літературознавстві значно посилилася увага до письменницького листування. Практично це виявилося в різних аспектах. Насамперед інтерес до епістолярних пам'яток позначився на масовому виданні приватної кореспонденції письменників- класиків та науковому коментуванні цих творів; плідні пошуки літературознавців сприяли цінним знахідкам нових епістолярних матеріалів і їх оприлюдненню в часописах та збірниках» [4, с. 5].

Попри досить переконливу кількість наукових розвідок, які присвячені проблемам епістолярію, це питання досі потребує нагального вирішення. З одного боку, в українському літературознавстві вже давно і цілком усталено існує й активно впроваджується розгалужена система понять, що охоплює різні теоретичні й історичні аспекти означеного явища, зокрема - епістолографія, епістолярна література, епістолярна критика, епістола, лист, послання, кореспонденція тощо. З іншого боку, гострі дискусії точаться навколо самого теоретичного статусу поняття епістолярію, його родової належності, жанрової природи, суспільно-історичної та естетичної цінності. Відсутність одностайності у переконаннях учених пояснюється не лише індивідуальною розбіжністю їхніх поглядів та оцінних парадигм, а й, здебільшого, неоднозначною, багатогранною сутністю самого листа як семантичного феномену, який може виступати у різних суспільних іпостасях - від звичайного короткого інформаційного повідомлення до розлогої оповіді, якій притаманні всі ознаки повновартісного художнього твору; від незначного, з погляду історії факту приватного листування певних осіб, пов'язаних родинними чи діловими стосунками, до адресованого цілому суспільству, країні або й вічності послання, яке не лише вплинуло на історичні долі його сучасників, а й зберігає непересічне значення для нащадків.

Мета статті - упорядкувати та узагальнити теоретичні уявлення про типологічні ознаки семантичної організації епістолярію.

Осереддям кола дискусійних питань, пов'язаних із теорією листування, є проблема визначення теоретичного статусу листа, його приналежності до певного семантично-мовленнєвого типу засобів сучасної комунікації. Певною мірою проблематичними виглядають навіть самі спроби більш або менш чітко виокремити та систематизувати те розмаїття дослідницьких підходів, якими позначена сучасна епістолографія в прагненні осягнути власну семантичну природу та її відмінні функціональні ознаки. Окремі дослідники, наприклад, Л. Морозова, узагальнюючи подібні теоретичні спроби, виділяють три основних підходи до розуміння специфіки листа. Прихильники першого (Л. Щерба, Г. Винокур, Л. Кецба та ін.) тлумачать його як різновид певного функціонального стилю; прихильники другого (І. Гальперін, А. Акішина, Т. Зоріна та ін.) сходяться на думці, що він бере початок від концепції мовленнєвих жанрів М. Бахтіна; представники третього (О. Цицаріна, О. Москальська, Н. Бєлунова та ін.) вважають його різновидом типу (жанру) тексту [5, с. 11].

Інші дослідники, зокрема й О. Фесенко, констатують значне розширення поняттійних параметрів, за допомогою яких сучасні дослідники намагаються окреслити специфіку листа: «Наявні відмінності в теоретичному осмисленні феномена “епістолярій” призводять до того, що в дослідженнях останнього часу зустрічаються такі термінологічні ряди, як “епістолярний текст”, “епістолярні контексти”, “епістолярне мовлення”, “епістолярний ряд”, “епістолярний стиль”, “епістолярний жанр”, “епістолярна форма”, “епістолярний дискурс”. Автори здебільшого вживають їх без наведення конкретизуючих пояснень дефінітивного характеру. На підставі вивчення теорії питання можна виокремити такі точки зору щодо природи епістолярію:

1. Трактування листування як стильового явища.

2. Співвіднесення листування з поняттям жанру як категорією функціональної стилістики, стилістики мовлення.

3. Погляд на листування як на “синтез” різних стилів і жанрів.

4. Листування - особлива форма поєднання літератури і життя, що не співвідноситься з поняттями жанру і стилю.

5. Епістолярний текст - особливий жанр мовлення, категорія стилістики мовлення.

6. Тісний взаємозв'язок між листуванням і дискурсом [7, с. 132].

Розглянемо основні підходи до визначення теоретичного статусу епістолярію, зокрема ті, які найбільш активно впроваджуються у сучасній епістолографії.

1. Епістолярій як стильове явище.

Ряд науковців (Ш. Баллі, О. Вейзе, Л. Булаховський, Л. Щерба, Т. Винокур, Л. Кецба, О. Григор'єва, А. Гвоздєв, К. Ленець, М. Пилинський, Б. Шарпило, А. Найрулін та ін.) переконані, що природу та специфіку листа визначає його приналежність до певного функціонального стилю мовлення. Вони послуговуються різними теоретичними аргументами, а отже, по-різному оцінюють міру обумовленості семантики листа конститутивними ознаками того чи іншого функціонального стилю. Зважаючи на це, можна стверджувати про наявність у межах означеного підходу різних точок зору щодо семантичного співвіднесення понять «лист» і «стиль»:

* Лист як окремий епістолярний стиль.

Прихильники цього підходу виокремлюють лист як повновартісний функціональний стиль мовлення, заперечуючи можливе термінологічне визначення листа як жанру (літературного чи мовленнєвого), або ж сприймають жанрові ознаки листа як вторинні, похідні від поняття «стиль». Водночас, навіть у межах цієї точки зору думки вчених стосовно теоретичної природи та семантичного об'єкта епістолярного стилю далекі від одностайності. Про це красномовно свідчать спостереження А. Найруліна, одного з прихильників зазначеного погляду: «Виходячи з перерахованих характеристик та ознак, притаманних мовним стилям, поділяємо думку тих учених, які виділяють епістолярний стиль як окремий функціональний стиль української літературної мови. Серед таких учених назвемо Л.А. Булаховського, І.К. Білодіда, М.А. Жовтобрюха, П.П. Плюща, М.М. Пилинського, К.В. Ленець, Б.А. Шарпила, Л.І. Мацько, П.С. Дудика. Усі вони, звичайно, пов'язують епістолярний стиль із листуванням, хоча й тут існують деякі нюанси. Так, П.П. Плющ зауважує, що “епістолярний стиль характерний для приватного листування, щоденників, записних книжок, календарних заміток тощо”. М. А. Жовтобрюх не лише пов'язує його з різними типами листуванням, а й із художніми та публіцистичними творами, написаними у формі одного чи кількох листів до окремих осіб або груп людей. К. В. Ленець та М. М. Пилинський епістолярний стиль пов'язують передусім із приватним, приватно-діловим (приватно-офіційним) та офіційно-діловим листуванням. Б. А. Шарпило звертає увагу на те, що епістолярний стиль - це “явище міжособистісного мовного спілкування у формі взаємного обміну листами». На думку Л.І. Мацько, епістолярний стиль обслуговує як офіційно-ділове, так і приватне, родинне та інтимне спілкування» [6, с. 8-9].

• Лист як варіант (підстиль) певного стилю.

Деякі вчені називають лист підстилем розмовного стилю (Е. Ножкіна, О. Сиротиніна) або ж різновидом чи писемною формою розмовно-побутового стилю (І. Чередниченко).

• Лист як міжстил ьове явище.

Серед прихильників цього погляду - вчені Л. Щерба, О. Єфімов, Ю. Бєльчіков, В. Наєр, С. Гіндін, Т. Радзієвська, С. Комарова, Н. Павлик та ін. На їхню думку, епістолярне мовлення - це своєрідна проміжна форма, міжстильове явище, найчастіше - жанр, який насамперед може перебирати на себе ознаки різних функціональних стилів у залежності від контексту, в якому здійснюється кореспонденція.

• Обумовленість предметно-тематичної специфіки листа його стильовою специфікою.

Прихильники цієї точки зору (А. Гвоздєв, Л. Кецба, Г. Мазоха, Кузьменко та ін.) переконані, що тематика та контекст висловлювання листа підпорядковує власним потребам той або інший функціональний стиль мовлення. Виходячи з цього, для ділової кореспонденції притаманний діловий стиль, для побутової - жива розмовна мова, для відкритого листа - публіцистичний стиль, а для віршованого послання чи відтвореного автором художнього твору листа його персонажа - художній.

• Часткове або повне заперечення тотожності понять «лист» і «стиль».

Прихильниками цього погляду є такі вчені, як Т. Зоріна, І. Чередниченко, Єрмоленко, О. Гвоздєв, О. Фесенко та ін. Наприклад, І. Чередниченко мотивував свою думку таким чином: «Підстав для виокремлення особливого епістолярного стилю в загальностилістичному плані немає, адже такі ознаки, як невимушеність і безпосередність при доборі мовних засобів комунікації, властиві для розмовно-розповідної мови та неофіційного листування» [8, с. 46].

2. Епістолярій як текст.

Мотивація виокремлення такої поняттєвої дефініції як епістолярний текст виникає у зв'язку з необхідністю окреслення специфічних саме для листа текстових категорій у контексті загальної теорії тексту, передусім мовленнєво- стилістичних та структурно-композиційних ознак листа, а також його комунікативної складової, визначеної як «монографічний діалог». На підставі аналізу наукової літератури, присвяченої дослідженню будови та мовного наповнення листа (С. Антоненко, В. Кузьменко, Н. Журавльова, Л. Вашків, С. Богдан, Е. Вєтрова та ін.), можна зробити висновок, що його загальну структуру визначають такі компоненти:

1) специфічні стандартизовані формули звертань, початку і кінця епістолярного утворення, що надають йому вигляду цільнооформленої одиниці (різноманітні побажання, поздоровлення);

2) директивна спрямованість;

3) наявність питальних та окличних речень;

4) повідомлювані формули;

5) викладення змісту від першої особи, використання займенників і дієслів другої особи, звернення до конкретного адресата.

Також варто зауважити, що складові листів за зовнішніми ознаками зазвичай сталі, тоді як засоби оформлення початку і кінця тексту - досить різноманітні.

3. Епістолярій як дискурс.

Термін «дискурс» в останні десятиліття активно впроваджується в дослідницьку практику багатьох гуманітарних наук. О. Фесенко дає таке визначення епістолярного дискурсу: «Для нас у визначенні епістолярію як дискурсу важливим є той факт, що дискурс створюється в процесі спілкування і відображає на мовленнєвому рівні контакт і міжособистісні стосунки між автором і адресатом. Переформульовуючи визначення дискурсу, запропоноване К. Ф. Сєдовим, можна сказати, що епістолярний дискурс - це мовленнєвий твір, що написаний і функціонує з урахуванням певної національно-історичної епістолярної традиції, представлений у письмовій формі та реалізується в усьому розмаїтті його когнітивно-комунікативних функцій. При цьому епістолярний дискурс - не результат, а процес мовленнєвої поведінки. Це означає, що формальна складова епістолярію (сам текст листа) створюється у процесі дискурсивного розгортання.

Розгляд епістолярію у тісному зв'язку з поняттям “дискурс” дає можливість виявити такі смислові пласти тексту листа: лист як мова, лист як слово, лист як знак, лист як символ, лист як жанр, лист як раритет, лист як культурний спадок і - зрештою - лист як вияв Божественного через людське [7, с. 140].

4. Епістолярій як жанр.

Концепція листа як жанру належить до започаткованої ще М. Бахтіним та В. Виноградовим теорії мовленнєвих жанрів. Сучасні вчені, які досліджують епістолярій із позицій лінгвістичної науки, як правило, або заперечують наявність епістолярних жанрів як таких (О. Кустова, О. Нікітіна, Є. Прохоров, Н. Степанов та ін.), вказуючи на те, що «жанру листа не існує, є лише різні групи листів, які слід розглядати окремо» [3, с. 107], або ж вважають, що специфіку епістолярного жанру обумовлює особливий епістолярний стиль (А. Акішина, Н. Бєлунова, І. Гальперін, Т. Зоріна, І. Суханова та ін.).

Літературознавці зазвичай намагаються уникати прямого ототожнення понять «лист» і «жанр» або ж ставляться до такого ототожнення дуже обережно, тим самим констатуючи, що епістолярний жанр як літературний феномен є надто складною і суперечливою семантичною реальністю, яка, зважаючи на свою мінливу природу, важко піддається однозначним і прямолінійним дефініціям.

Висновки

Отже, проблема визначення теоретичного статусу листа, його належності до певного семантично-мовленнєвого типу засобів сучасної комунікації є доволі проблематичною і неодностайною, тому основні підходи до визначення теоретичного статусу епістолярію обумовлені практикою його дослідження як стильового явища, текстової категорії, дискурсу, категорії жанру.

Список використаної літератури

1. Бахтин М. М. Автор и герой: к философским основаниям гуманитарных наук / М. М. Бахтин. СПб.: Азбука, 2000. 336 с.

2. Жанри і стилі в історії української літературної мови. К.: Наук. думка, 1989. 288 с.

3. Кожин А. Н. Функциональные типы русской речи / А. Н. Кожин, О. А. Крылова, В. В. Одинцов. М.: Высш. шк., 1982. 392 с.

4. Кузьменко В. І. Письменницький епістолярій в українському літературному процесі 20-50-х років ХХ ст. / В. І. Кузьменко. К.: НАН України ; Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка, 1998. 305 с.

5. Морозова Л. І. Письменницький епістолярій у системі літературних жанрів: дис....канд. філол. наук: 10.01.06 / Морозова Людмила Іванівна ; Київський нац. ун-т ім. Т. Шевченка ; Ін-т філології. К., 2007. 223 с.

6. Найрулін А. О. Епістолярій Михайла Коцюбинського в історії української літературної мови (особливості конотації епістолярію письменника): дис....канд. філол. наук: 10.02.01 / Найрулін Анатолій Олександрович. Луганськ, 2006. 190 с.

7. Фесенко О. П. Эпистолярий: жанр, стиль, дискурс / О. П. Фесенко // Вестник Челябинского государственного университета. 2008. Вып. 24. № 23. С. 132-143. (Серия «Филология. Искусствоведение»).

8. Чередниченко І. Г. Нариси із загальної стилістики сучасної української мови / І. Г. Чередниченко. К.: Рад. шк., 1962. 495 с.

Размещено на Allbest.ru