Діалектні тексти як джерело інформації про генезу і динаміку українських південнобессарабських говірок

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДІАЛЕКТНІ ТЕКСТИ ЯК ДЖЕРЕЛО ІНФОРМАЦІЇ ПРО ГЕНЕЗУ І ДИНАМІКУ УКРАЇНСЬКИХ ПІВДЕННОБЕССАРАБСЬКИХ ГОВІРОК

Колесников Андрій Олександрович

DIALECTAL TEXTS AS AN INFORMATION SOURCE ABOUT ORIGIN AND DYNAMICS OF THE UKRAINIAN SOUTHERN BESSARABIA DIALECTS

The article deals with the problem of heuristic potential of the dialectal texts and program in combination using for grammar descriptive research and grammar studies in linguistic geography of the resettled Southern Bessarabia dialects in Ukraine. It is shown that a lot of phenomena which are a ground of such classification depend on information from dialectal texts.

Українські південнобессарабські говірки - переселенські мікросистеми, що побутують (основна маса близько 200 років) в інтерферентному ареалі межиріччя Дністра та Дунаю (МДД). Існування в умовах міжмовної та міждіалектної взаємодії спричиняє їх інтенсивні зміни, відчутну редукцію або навіть зникнення, адже подекуди етномовна й демографічна ситуація дуже динамічні.

Розв'язуючи завдання дескрипції морфологічного рівня, картографування і класифікації цих говірок, переконалися, що їх адекватний опис, і навіть лінгвогеографічне представлення, були б неможливі без залучення діалектних текстів (ДТ) Діалектологи відзначали, що текстологічні джерела (діалектні тек-сти та писемні документи), “.. .розглянуті в певній хронологічній і терито-ріальній послідовності, можуть бути джерелами для укладання лінгвістичних карт” [11, 120], з іншого боку, тексти в зіставленні з матеріалами атласів та іншими свідченнями можуть дати цінні нові факти, допомогти виявити те, що не ухопила мережа лінгвістичних атласів [8, 128].. Урахування свідчень текстів і пояснення фактів невідповідностей із даними програми уможливило чимало важливих спостережень.

У системі дослідницьких процедур, застосованих до аналізованих діалектних мікросистем (ДМ), ДТ були, по-перше, джерелом налаштування на діалектні особливості під час укладання питальника, по-друге, джерелом додаткової інформації, яку не дає питальник. Невідповідність свідчень ДТ і питальника має високий евристичний потенціал та буває складнішою: ДТ може виявляти факти, які заперечує питальник; ДТ може не виявляти фактів, які діагностує питальник. Остання модель кореляції свідчень різних джерел інформації про говірку не знижує цінності ДТ - реальності мови, не затисненої вузькими берегами нормативних приписів і обмежень, фотографії, на якій справді вірогідно відбито все, що властиво говірці [2; 3]. ДТ створюють умови для об'єктивного лінгвістичного аналізу (зокрема й із застосуванням статистичних прийомів, що уможливлюють розрізнення явищ центральних, периферійних і лакунарних), особливо граматичного, адже функціонування граматичних форм і вияв граматичних значень відбуваються у форматі ДТ. Однак під час інтерпретації фактів мови слід брати до уваги, що це “все” стосується лише конкретної комунікативної ситуації (зазвичай ситуації спілкування між діалектоносієм і “чужим” для нього експлоратором), традиційна (фонетична і графічна) фіксація блокує відтворення й урахування паралінгвістичних засобів спілкування, важливих, напр., для опису займенників, вигуків. Спорадичність ситуацій спілкування лише між діалектоносіями, коли вони б не враховували, що їхнє мовлення повинно бути зрозумілим експлораторові, а також між діалектоносіями і тваринами також суттєво обмежує реалізацію у ДТ мовних фактів, в першому випадку - специфічних і відсутніх в літературному стандарті, а в другому - відповідних вигуків.

У цій статті спробуємо викласти, як допомогли свідчення ДТ у кореляції з даними програми і дотеперішніх досліджень описати і класифікувати українські говірки МДД.

Створення типології українських говірок МДД актуалізувало проблему закономірностей контактування не лише мов, а й діалектних типів (говорів, груп говірок), насамперед тих, які на материнській території інтенсивно не взаємодіють, їхньої динаміки (як змінюється кожний діалектний тип і яким чином впливає на інші типи й говірки).

Зберігаючи показники генези на різних мовних рівнях, українські говірки ареалу демонструють динаміку всіх граматичних класів.

Аналіз морфології та картографування діалектних явищ підтвердили доцільність поділу досліджуваних ДМ за часом формування на основну і новішу формацію, за характером діалектогенезу на мішані (тло, на якому розгортається мозаїка моногенетичних говірок) і моногенетичні (та з ознаками моногенезу), а також розмежування, зокрема і найчіткіше серед останніх, північнобессарабського, закарпатського, західно-поліського, східнополіського, середньонаддніпрянського, слобожанського діалектних типів. Крім того, вони уможливили класифікацію гетерогенних ДМ, з'ясування ступеня їхньої спорідненості та окреслення мікроареалів.МДД - одна з зон українського діалектного континууму, де говірки зазнають активної трансформації, котра призводить до того, що з часом реальний моногенез (походження від однієї говірки) і полігенез (у тому різновиді, коли говірка генетично сягає різних говірок, близьких структурно) стають слабкорозрізнюваними² за мовними рисами. Саме це змусило об'єднати такі говірки в групу ДМ з ознаками моногенезу. І хоч повної ідентичності архетипам в аналізованих говірок вже немає - змінилися всі ДМ (і моногенетичні, і полігенетичні з одної діалектної зони), але збережено й генетичні їхні маркери. Виявлення останніх уможливило визначення архетипів, що лягли в основу новосформованих ДМ, на які пізніше нашаровувалися інші мовні елементи і які стали підставою для класифікації говірок.

Класифікацію ускладнювало й те, що відзначені діалектні типи представляють значною мірою перехідні зони материнських діалектів, або зони поширення говірок, що мають ознаки інших діалектів. Так, Пл. репрезентує середньонаддніпрянський архетип, але південнополтавського підтипу, який має риси степових говірок і водночас близький до літературної мови, в той час як С.Ц. представляє полтавський підтип цього ж діалекту з рисами південно-західного наріччя (які є й у Пл.); Яр. (східнополіського типу) походить із ДМ перехідної до середньонаддніпрянського типу; архетип слобожанської за походженням говірки Ол. має ознаки північного наріччя; говірки північнобессарабської генези (Рл.1, Пк., Вс.) репрезентують архетип покутсько-буковинського говору, перехідний між буковинськими і подільськими говірками, тому й досі ці ДМ поєднують материнські буковинські і подільські риси; генетично закарпатська Пб. сягає східноверховинської підгрупи перехідних до бойківських верховинських говірок. Лише архетип західнополіського діалектного типу відносно центральний щодо говору, але і тут діалектоносії відзначають неоднаковість мовлення волинян, що стали переселенцями, навіть на материнській території.

Окрім визнання логічної участі у формуванні мовного ландшафту МДД передусім неоднорідних перехідних ДМ, розташованих поблизу подільських та степових говірок, зауважуємо потужний вплив на них і північнобессарабського діалектного типу, адже, по-перше, значну частину його рис (хоч деякі з них властиві й подільським та іншим) спостережено в різних гетерогенних говірках ареалу, іноді й як відносно інтегральні чи поширені (прикметниковий суфікс -ішч-, індукція твердої групи іменників на м'яку - дуШойу, ковадл 'ом, втрата чергувань кінцевих приголосних основи і наголос в дієслівних формах - Ход'у, крут'у, ¹воз'у, Нос'у тощо), по-друге, як ознаки саме цього діалектного типу інтерпретуємо відзначені А.М. Мукан [12] у наддунайських говірках та схарактеризовані як наслідки впливу російської мови, а тепер значно знівельовані диспалаталізовані [с] і [ц].

В ареалі нетипова бідіалектність [1] ДМ (не н. п.) - не спостережено змішування в рівних пропорціях двох екстериторіальних діалектних архетипів. При поєднанні в н. п., скажімо, західнополіського і закарпатського типів, їх трансформація відбувається під домінантним впливом української літературної мови та південнобессарабського діалектного типу. Дозаселення також не призводить до бідіалектності.

Сподівання щодо чіткої диференціації говірок ареалу за типами варіантів [1] не виправдані. Констатуємо в багатьох випадках затертість динамікою розрізнення полідіалектних, говірок зі змішаною чи затемненою діалектною основою, мішаних і перехідних ДМ за чіткішого протиставлення протилежних типів (моногенетичних та полігенетичних, редуктивних та стійких). Майже в усіх говірках зафіксовано як вільні, так і функційно та позиційно зумовлені варіанти. Фактично всі ДМ вторинні (перехідні або мішані), бо жодна не зберігає незміненого архетипу.

Мішані говірки - специфічні, наразі їх не можна чітко співвіднести з материнськими архетипами, більшість їх рис постала внаслідок діалектотворчого процесу, якому притаманна конкуренція південно-східних, південно-західних та північних ознак. Не лише репертуар диференційних рис таких говірок, що демонструють карти, а насамперед регулярність їх вияву в мовленні (ДТ), сукупність динамічних ознак уможливили розрізнення в МДД чотирьох мікроареалів: 1) наддунайські говірки (домінує степовий тип, південно-західні елементи нівелюються); 2) говірки надмор'я Білгород-Дністровського р-ну (на тлі степових у них регулярніше виявляються північні й південно-західні риси - диспалаталізоване [р] у формах дієслів го^ворут ', числівників трох; формант похідних числівників -нацит' (одинацит', двиНацит', питЛадцит'); перевага суфікса прикметника -ішч- тощо); 3) центральні ДМ - решта Білгород-Дністровського р-ну, Татарбунарський і Саратський р-н (відносно рівномірна Чітке виділення мікроареалів усередині центральної частини МДД утруднене, але стверджувати його повну одноманітність не можна, з одного боку, кожна говірка своєрідна (в них може різною мірою зберігати-ся конкретний діалектний архетип), з іншого, - специфіка варіантності (численність варіантів різної генези) дає змогу говорити про певну єдність морфологічних систем говірок Б. Д., Вип., Сх., Брт., що склалася в процесі їхнього розвитку. суміш подільської, степової, серед- ньонаддніпрянської та ін. складових у різних пропорціях та з помірною активністю морфологічних діалектних генетичних маркерів); 4) північно-західні говірки (розвиток багатьох ДМ Тарутинського р-ну зумовлений потужним впливом говірок з ознаками моногенезу південно-західного буковинсько- подільського походження, значно більшим, ніж в Саратському, Білгород-Дністровському і Татарбунарському р-нах).

Ці типи гетерогенних говірок розріджені мозаїкою моно- генетичних ДМ основної формації та моно- і полігенетичних ДМ новішої формації. Майже суцільний масив говірок останнього типу (його можна кваліфікувати як п'ятий мікроареал, розвиток якого визначають західнополіський та, локально, закарпатський діалектні типи) охоплює Арцизький і частково Тарутинський р-ни.

Дослідженням спростовано гіпотезу, що козацькі говірки - особливий діалектний тип, бо, напр., Пк.2, Біл., Ск., С.Ц., Шв., субетнічну основу яких становлять козаки, - різні ДМ південно-східного типу з неоднаковою кількістю південно-західних і північних рис. Однак на цих підставах можна виділити окрему групу в межах мішаних (Біл., Шв. тощо) і моногенетичних (С.Ц.) говірок. Крім того, різнотипні козацькі говірки стали тією діалектною підосновою, на яку нашаровувалися після 1812 р. діалекти офіційних і напівофіційних переселенців. І досі ці говірки є центрами іррадіації українських діалектних хвиль та відносно стійких зон ареалу.

Загальною тенденцією розвитку всіх типів говірок є вирівнювання до західностепового південнобессарабського типу.

Важливим чинником динаміки при цьому є літературний стандарт, котрий як стримує, так і стимулює зміни в ДМ. Центрами іррадіації літературних хвиль, окрім деяких райцентрів, є й говірки новішої формації, адже літературний стандарт - це той мовний взірець, на який орієнтуються діалектоносії, особливо значно відмінних від літературної мови типів, опинившись у меншості в іншодіалектному середовищі.

Актуалізовано й класифікацію аналізованих говірок за ступенем редуктивності. Зокрема, розмежовано сталі ДМ з низькою редуктивністю, з мінімальним рівнем динаміки і нестабільні з високим ступенем редуктивності, зі значним рівнем динаміки, подальший розвиток яких має високу залежність від етномовної ситуації, особливо чутливий до мовної й освітньої політики в регіоні. Говірки останнього типу найширше представлені серед новішої формації (Пб., Соф., В.К., Плц. і стійкіші, порівняно з ними, Нс., Мп.). Натомість чимало відносно сталих ДМ з-поміж говірок основної формації - передусім з ознаками моногенезу (Пл., С.Ц., Яр., Рл.1, Ол., Пк., Вс., Ну.) та мішаних (Шв., Тат., Мк., Ск., Тр., Тз., Труд., Вип., Уд. Шр., Бл., Лим., Ж.Я. тощо). Менше в цій формації (зокрема порівняно з пропорцією щодо редуктивності у ДМ новішої формації) говірок редуктивних і таких, що вимирають (Рл.2, Цр., Кал., Стр., Ізм. та ін.). Такий поділ пояснює й деякі розбіжності між нашими даними і дотеперішніми дослідженнями, зокрема й АУМ.

Генетична класифікація ґрунтується на збережених у говірках на всіх мовних рівнях, у тому числі й на морфологічному в усіх частинах мови, ознаках, чимало з яких засвідчено вперше. З-поміж морфологічних маркерів північнобессарабського (буковинсько-подільського) діалектного типу (в ареалі виявлено 7 говірок з ознаками його моногенезу: Вс., Пк., Ну., Плч., Рл.1, Рл.2, Мл.) є розмежовані передусім завдяки ДТ.

Спочатку діагностовані в ДТ (оскільки дотепер не відзначені), а потім підтверджені питальником такі риси: а) часткова нівеляція в деяких ДМ іменників сер. р. у ІІ відміні (цей видо, йіден в'0ро) і повна в назвах малят тварин IV відміни (йіден куркад'а, йіден пород'а, крад'івий тед'а); б) уживання неперехідного дієслова рости у значенні перехідного вода меде росда; в) фразеологізоване вживання наказового способу з часткою най (най господ' [милуй), але (хай с^[пит); г) специфічні структури питально-відносного і вказівних обставинних прислівників місця на позначення напряму дії чи руху типу [в'іти, [в'ітки, [в'іци.

Спостережено лише в ДТ і слабко реалізовані (або не реалізовані) у програмі: а) індукція словозміни ІІ відміни на іменники чол. р. і не лише в орудн. відм. одн. (с^[таростом, з Д'імком, з М'ішом), але й у дав., род. та знах. відм. одн. (М'ішов'і; че^[кайу ^[Ван'а); б) специфічні форми слова поле в род. відм. (^[йідем з^с Пол 'у; с ^[пол 'у ^[несли), знах. відм. (і^[ти на ^[пол 'у орати, ^ зайде ту^[дау Пол 'у), місц. відм. (скарати по Пол'і, але ^[с 'ійем на Пол 'у); в) специфічна фонетична структура числівника один (йі^ден, йден), відзначена частіше у займенниковій функції; репрезентанти чотири - Штири, штирМа, шти^р 'ох; Штир 'і; шт 'ір 'і, збережені в мовленні старшого покоління; г) структури п'іт^[найсат', два'найс 'і, три^[найс 'ат ', засвідчені локально у ДТ і в мовленні старшого покоління як варіантні; ґ) форми 3 ос. одн. І дієвідміни зі співвідношенням основ -а / -ай мають, окрім -е, закінчення -і (гу^[л'айі, пи^[тайі, сп'і^[вайі) та (лише за свідченням ДТ) -іт, -ет (Майіт, стра^[хайет) за відсутності форм типу гу^[л 'а, пи^[та; д) форми 3 ос. множ. дієслів ІІ дієвідміни з флексією -а (л 'убл'а, ^[вар'а, ^[робл 'а, наКупл 'а, го^[тоул'а, хт'а), варіантні до добре діагностованих питальником форм на -ат (хрест 'ат, хт 'ат, ^[лоул 'ат); е) постпозитивна частка -т (ко'сили-т / гарманува^ли-т; шуКали-т; саМ 'і-т руКами с 'ійали; на фронт 'і-т).

Виявлені програмою, а потім (після усвідомлення діалек- тоносіями форм як зрозумілих експлораторові) підтверджені й текстами, оскільки є функційно зумовленими варіантами (уживаними мовцями переважно між “своїми”), збережені в деяких говірках аналітично-особові форми минулого часу 1 ос. одн. жін. р. на зразок хо^[дилам, ро^[билам, л'у'билам, ^[булам, а також 2 ос. множ. на зразок хо^[дилисте, ро^[билисте.

Морфологічні генетичні маркери закарпатського діалектного типу, концентровано представлені в Пб. і дисперсно в інших ДМ Арцизького р-ну, усвідомлюються діалектоносіями як явища відмінні від літературної мови, або навпаки, спільні з нею, але відмінні від діалектного оточення, і тому переважно легко діагностовані і програмою, і ДТ. Приблизно так само, як і риси попереднього діалектного типу виявлено в ДТ фонетичну реалізацію числівника-займенника йебин та архаїчні аналітично-особові форми дієслів минулого часу, яких, порівняно з буковинсько-подільським типом, діагностовано більше (ходилам, хобилисте, а також 1 ос. множ. - хобилисме).

Серед морфологічних маркерів західнополіського діалектного типу, що превалює в говірках Мп., Нс., Вш., В.К., також є ті, що зауважено передусім завдяки ДТ: а) використання в род. відм. займенника вона зі значенням належності похідної присвійної форми (бейін зошит `її зошит' - Нс.); б) структура часового прислівника зара; в) прислівники, утворені конфіксом по-...-у на місці літературного по-...-и (поМол ску, по-руску).

Первинну роль мали ДТ і під час дескрипції деяких маркерів східнополіського діалектного типу (йдеться передусім про говірку основної формації Яр., хоч східнополіська генеза зафіксована й у Сем., Плц. новішої формації). Зокрема, завдяки ДТ встановлено генетичну евристичність прикметникових форм наз. відм. множ. з флексією -и (деревйани, вов'н'ани, гоЗодни), а врахування функціонування у ДТ уможливило констатацію домінування в цьому діалектному типові повних неусічених форм І дієвідміни 3 ос. одн. з флексією -е (вит 'аЗайе, пбхайе, зачбнайе, нал 'і^тайе, помбгайе, сп 'івайе).

У середньонаддніпрянському діалектному типові (найближчому за інші типи моногенетичних та деяких мішаних ДМ до літературної мови, хоч різного у Пл. і С.Ц.) морфологічними генетичними маркерами, діагностованими передусім завдяки ДТ, є: а) послідовніше збережено чергування в іменниках, зокрема г // з (до'рога / до'роз 'і); б) близькість ступенювання прикметників до літературного стандарту, зокрема відсутність лакунарності префікса най-, виявленої в діалектному оточенні (найдоб'р'іша, найбуж^шчий); в) усічені дієслівні форми 3 ос. одн. І дієвідміни зі співвідношенням основ -а / -ай (вит 'аЗа, гул 'а, пбта - С.Ц., Пл.); г) збереження синтетичних форм майбутнього часу недоконаного виду (каЗатиму, робитиму тощо).

Проаналізувавши ДТ та узгодивши свої спостереження з відповідями до питальника, до морфологічних генетичних маркерів слобожанського діалектного типу (Ол.) віднесено: а) форми орудн. відм. одн. іменників І відміни м'якої групи з флексією -ейу (Вал'ейу, Тол'ейу, вулицейу, натомість зем^л'ойу, ду'шойу), яка іноді поширюється і на тверду (хатейу), в той час, як у діалектному оточенні домінує нерозрізнення груп за твердістю / м'якістю й безваріантність флексії -ойу; б) варіантна до літературно нормативної специфічна фонетична структура числівника-займенника адин (таку форму питальник спорадично дає й в інших ДМ ареалу, але текстами вона не підтверджується, а відбиває радше поширену в МДД і культивовану школою оцінку діалектоносіями свого мовлення як суржику) та інші наслідки акання тощо.

Внутрішня диференціація в межах діалектних типів ґрунтується на генетичних особливостях і динаміці. Говірки північнобессарабського типу різні за походженням. Про це свідчать відмінність збережених материнських рис, напр., перевага форм компаратива з часткою май за периферійності суфіксальних у Вс. і відносна рівноправність таких форм у Пк. Але внутрішній поділ можливий і на підставі динаміки. Говірки північнобессарабського типу Саратського і Татарбунарського р-нів мінливіші, редуктивніші, більшою мірою змінюються під впливом західностепового діалектного типу, порівняно з ДМ Тарутинського р-ну відповідного походження.

Говірки всіх генетичних різновидів засвідчують динаміку. Часто вона виявляється завдяки зіставленням відомостей дотеперішніх описових та лінгвогеографічних досліджень із сучасним станом говірок; подекуди в синхронії, зокрема в суперечливих фактах різних прийомів (спостереженням над ДТ і питальником), в результатах питальника як коментарі до форм про те, хто їх уживає (молоді чи старі), який із варіантів новий, а який старий, який варіант уживався (частіше вживався) раніше, а який тепер. Динамічних явищ чимало в кожній частині мови й у кожному діалектному типові. Назвемо основні процеси, що помітили завдяки спостереженням над ДТ у зіставленні з даними програми.

Зміни північнобессарабського типу (різної локалізації) полягають у зникненні та відході на периферію, або навпаки появі низки явищ, зокрема, витісненні фонетичних реалізацій числівників (ш^тири, йі^ден), перша залишається в говірках переважно в мовленні найстаршого покоління, а остання - як займенник. Тепер зовсім не засвідчено, або лише украй спорадично, в ДТ говірок редуктивного підтипу (Рл.1, Рл.2, Мл.) форми 3 ос. множ. дієслів ІІ дієвідміни з опущеним флексійним т (шо го'вор'а - Рл.1), але вони поширені й регулярні в ДТ говірок Тарутинського р-ну. У редуктивних ДМ форми 3 ос. одн. дієслів ІІ дієвідміни на -е майже витіснили варіанти з твердим [т] у ненаголошеній позиції. Наказовий спосіб із часткою най (най спит) зникає з вільного ужитку й закріплюється лише за стійкими фразеологізованими конструкціями (най господ' [милуй - Пк.).

До динамічних явищ у межах північнобессарабського діалектного типу належить трансформація частки май (діагностованої спорадично текстами, а вже потім під час перевірки й програмою) в мей (чітко діагностовану питальником і ДТ), виявлена у редуктивному підтипові (мей дешево, трошки мей с^[тарш'і, б'іл'ш мей ¹качеств'енно, і^[ше мей поперед'і - Мл.; мей до^[бавили, десело мей ^[було, мей прост'іше, ^[л'уди мей сотали / мей кул'тур^[н'іш 'і - Рл.2; ^[саме мей ^[хуже, ^[саме мей т^[рудний, ^[саме мей т'аже^[л'ішче, мей десело ^[було йак ш'ас - Рл.1); поява індукції м'якої групи прикметників на тверду (здо^у[ров 'ій, ма^[л ' ій, стар ' іх, в о^уд^Ін 'іх, по разн 'іх, ц 'іх), констатована корелятивними свідченнями двох прийомів.

Північнобессарабський тип впливає на контактні говірки інших типів (Нг., Нд., С.Ц., Скр., Гн., Бл.), що також своєрідно відбито результатами програми і спостереження над мовленням. Серед явищ, що різною мірою проникають в ці ДМ, слід назвати запозичення форм прислівників ^[в іти, ^[в ітки, ^[в'іци / ^[в'іц'і (Нг., Нд., С.Ц., Скр., Гн.); частки май (Скр., Гн.); форм орудн. відм. іменників ІІ відміни (зар 'ізали з но^[жом; з Пет 'ом, М'ішом, с^[таростом) (Скр., Гн.). Часто їх не виявляє програма, а лише ДТ.

Говірки новішої формації закарпатського й західнополіського типу в динаміці мають багато спільного - високу редуктивність і рух у бік літературної мови, демонструючи аксіологію індивідуальної мовленнєвої поведінки діалектоносіїв. Окремі представники молодшого покоління носіїв західно-поліського типу більшою мірою зазнають і впливу російської мови. Зміни цих типів визначаються стиранням ознак, що відрізняють говірку від літературної мови й діалектного оточення (кількість таких рис домінує в закарпатському типові), інтенсивність і швидкість цих процесів у багатьох випадках залежить від локальної етномовної ситуації, ставлення мовців до діалекту (є діалектоносії, що майже виключили зі свого мовлення материнські діалектні риси Причини такої моделі індивідуальної мовленнєвої поведінки й ди-наміки говірок ілюструє цитата з мовлення переселенців із Банату (ко-лишніх представників закарпатського типу): тут см' ійалис'а з нас шо // йа Помн'у п' ішЛа ко'лис' йа в магазин / хл' іб куп'л'ала // ну і попросила булку хЛ' іба // гово'р'у дайте меЛ'і той /май приЖарений // та розсм'ійалис'а з мене // бо //май /май / шо це май? //¹майа не^ма ше! / шо ти майкайеш? // см' ійалис'а з нас тут // (Мп.). Відмовившись під тиском діалектного ото-чення від рідної діалектної, представники зауваженого діалектного архе-типу в Мп. зорієнтовані передусім на літературну модель., і такі, що їх утримують). Урахування свідчень ДТ у різних комунікативних ситуаціях при індивідуальному полілінгвізмі й полідіалектності, найбільш властивих говіркам новішої формації, та вмінні мовців перемикати коди - особливо актуальне.

Динаміка середньонаддніпрянського типу (ближчого до літературної мови порівняно з багатьма іншими діалектними типами) простежується у стиранні в мовленні (ДТ) окремих діалектоносіїв деяких специфічних ознак південно-західної генези материнських говірок, напр. у С.Ц., твердого [т] у дієслівних формах (ли^тит, Ыдит, спрашуйут); стягнених форм 2 ос. одн. дієслів (нагуКаш, з¹ наш, думаш, згО'даш). Ці риси непослідовно діагностуються як ДТ, так і питальником. Водночас окремі південно-західні елементи в цьому різновиді зберігаються чи з'являються внаслідок дозаселень (форма орудного інструментального з но'жом спостережена у ДТ Пл.).

На тлі взаємодії з літературною мовою розвиток говірок визначають діалектні інтегральні явища (хоча про повну інтегральність, поширеність однаковою мірою в усіх ДМ ареалу не йдеться - винятком можуть ставати говірки новішої формації, рідше - найстійкіші моногенетичні основної) або значно поширені в генетично різнотипних говірках та регулярні, частотні в них. До таких, що потужно впливають на динаміку всіх українських говірок МДД, відносимо: усунення наслідків другої палаталізації (чергувань г, к, х // з, ц, с, особливо к // ц'), зокрема у дав. і місц. відм. іменників І відміни (на ноЛ 'і, Вал'к'і, Жінк'і, у стр'іх'і), особливо у власних назвах (у МиЛайл ' івк ' і / у МиЛайловк ' і, ї'ван ' івк ' і /1вановк ' і, у МоЛог ' і); активізацію в ІІ відміні іменників закінчення -ов 'і (братов 'і); послаблення змінюваності (парадигматична нестабільність) власних назв (напр., місц. відм. - в Тарутино, в МоЛодов'і); втрату диференціації у відмінкових закінченнях (не фіналах основ) за твердим і м'яким типами іменників І і ІІ відміни з індукцією з боку твердого типу (земЛ' ойу, Лулиц ойу, дуШойу; кала'чом, ст 'іл 'Ц 'ом, дн 'ом, бурдейом); зняття обмежень у кореляції за числом (холоЦ:'і, Сойашники, цимен^та, шифе^ра, три йід 'і, ба^гато йід 'іу, шокоЛад 'іу) та багато ін. Це зазвичай явища частотні у ДТ і так само засвідчені питальником.

При визначенні генетичних ознак окремо виділені явища, які, трапляючись у мішаних говірках (часто мозаїчно та локально), маркують їхнє походження, що виходить за межі моногенетично представлених в ареалі діалектних типів. Про подільську чи іншу південно-західну складову таких говірок можуть інформувати наявність залишків двоїни (дв'і маШин'і). Про південно-східне походження говірок ареалу, напевно, сигналізує відносно локалізована стягненість форм прикметників (у веЛик'і Лат'і). Названі явища погано діагностуються питальником, частіше вони відзначені завдяки аналізу ДТ. Слабку діагностованість програмою деяких фонетико-морфологічних явищ пояснюємо їхньою належністю до категорії невимовляння (фонетичного усічення, опущення) кінцевих приголосних (хт 'а, Лар 'а; у т 'і глубок 'і кирЛиц 'і).

З огляду на широкий евристичний потенціал відмінностей синхронних свідчень ДТ і програми, йдеться про те, що не всі явища, неоднаково діагностовані цими прийомами, є маркерами динаміки, наголошено, що й відмінності між свідченнями попередніх і теперішніх спостережень - не завжди динаміка, а можуть інформувати про лексикалізацію, фразеологізацію, комунікативну зумовленість репрезентанта / варіанта тощо. Яскравим прикладом цього є різне відбиття явищ, пов'язаних із чергуваннями та двоїною, в АУМ, де свідчення було зібрано за допомогою програми, і в описових дослідженнях, що ґрунтувалися на спостереженні над мовленням. Карти АУМ не змогли відбити лексикалізацію при вияві другої палаталізації (по дорозі, на ялинці), і тому презентують її як поширене в МДД явище [АУМ 3, ч. 2, к. 50], в той час, як описові праці [6; 12] стверджують протилежне. Стосовно двоїни дескриптивні студії фіксували, по-перше, поширеність варіантних форм двоїни жін. р. дв'і п'ід^вод'і (тон'і, кат'і, ма^шин'і, ш^кол'і) [6, 17], оцінених як найтиповіша та найчисленніша загальноговірква особливість, співвідносна з рисами багатьох говорів української мови [5, 139], по-друге, відсутність двоїни іменників жін. р. на задньоязиковий приголосний г, к, х (дв'і ру'ц'і, дв'і но'з'і, три мус'і) [7, 138]. Але не адаптована до ареалу програма АУМ не враховувала цю особливість і зафіксувала двоїну (переважно дв 'і ру'ц 'і) у словосполученні дві руки [АУМ 3, ч. 2, к.76] як явище непоширене в МДД, локальне.

Таким чином, вивчаючи переселенські говірки в рухомій полімовній і полідіалектній етномовній ситуації, треба зважати на способи отримання матеріалу, адже, як демонструє дослідження, з одного боку, програма не здатна вичерпно зафіксувати граматику говірки (є низка суто текстових і складно діагностованих питальником явищ), а з іншого, й тексти (фіксоване мовлення) цілком її не охоплюють. За таких обставин дескрипція переселенських говірок вимагає залучення різних методик із критичною оцінкою їхніх відомостей.

Зокрема, увага до суперечливої інформації дозволила інтерпретувати окремі виявлені в попередніх студіях [4; 7; 10; 12] і спостережені нами у ДТ, але не виявлені програмою явища як оказіональні трансформи.

Часто статус трансформ (переважно текстові явища) і невисокий ступінь генетичної евристичності мають факти функційної взаємодії грамем. Взаємодії грамем відмінка, зокрема, сприяє їхня семантична і / чи формальна спільність, напр., функціонування одного і того ж прийменника в зумовлює використання форми знах. відм. у позиції місц. відм. (а там не йе н 'іх^то в той дом - Вс.); синтаксична спільність, безприйменниковість грамем пояснює функційну взаємодію наз. відм. і кл. відм. (м 'ій хлопче І^ван - Вс.). Іноді такі факти зумовлені й, або виключно, переорієнтацією мовців у процесі породження мовлення, напр., вислів хо'дили по л 'у'дей пробили (Мл.) пояснюємо взаємовпливом двох інтенціональних грамем місц. відм. хо'дили по л 'уд 'ах і род. відм. л 'у'дей про'сили; сполуку при + знах. відм., наз. відм. уважаємо трансформою, викликаною взаємодією інтенцій при + місц. відм. і наз. відм. (при сб'в 'ецкий сб'йуз / йак лиш прийшов /¹було ха^ора'шо - Пк.); використання наз. і знах. відм. в позиції орудн. відм. без прийменника (наградили меде м 'ідал' за отдагу - Мл.) пояснюємо можливою конкуренцією мовленнєвих намірів наградили медал ':у і дали медал '.

Оказіональними трансформами є й факти синтагматичної індукції між іменниками і прикметниковими словами, аналогії між частинами мови, словозмінними класами, граматичними формами в межах однієї частини мови. Статус трансформ мають форми з флексіями -ий та -ій у род. відм. одн. жін. р. прикметникової парадигми (вторий групи інвад ' ід, ни йід''нойі дуШ'і р'ідн'ій); форма род. відм. та^[кего, що водночас має й генетичну евристичність; форми займенників / прислівників займенникового походження на зразок нау'с 'а, простой, поу'те, почтой, по^те, фіксовані в наддунайських говірках і раніше; своєрідні форми 2 ос. множ. “з аналогійним наростом-те” (йіс^[тете); “цікаві” форми дієслів майбутнього часу типу буде звут ', буде попадец 'а; поєднання прийменника по зі значенням причини з дієслівною формою (по не^и^здайу будайе тадо); інфінітивна форма шо роб'іт - Вс.; реалізація наказового способу з трансформованими дубльованими флексіями -іт' та -Чте (і^[д'іт'те), зауважена раніше у Пр.БД. поряд з оказіональною формою дійсного способу доконаного виду поч^[нуу, яка була пояснена аналогією до гук^[нуу, Кин 'те, с^[тан'те [5, 136] тощо.

Водночас не відносимо до оказіональних регулярні суто текстові елементи (та ті, що слабко діагностуються програмою), реалізація яких часто зумовлена фонетичними закономірностями спонтанного мовлення й пов'язана з лаку- нарністю порівняно з наддіалектною моделлю, випадінням початкових чи кінцевих елементів форм: прийменників (не ош 'у^[ш 'ала шчо це [?] меде не^[майе гро^[шей; води з даншчини т 'ідали / [мамин 'і / баба з д 'ідом / [?] йадойіс даншчини; ко^[го пок^[ласти // цей [?] дойарку); фіналей флексій, напр., в ареалі слабко діагностується стягненість прикметникових слів (у т і ^[сам'і Хат'і), а також буковинські дієслівні форми без кінцевого [т] на зразок Ход'а, дар'а, хт'а, ^[нос 'а, робл 'а. Окремі текстові факти пов' язані з надлишковістю порівняно з літературним стандартом, напр., така особливість діалектного мовлення, як повторюваність часток (оЦе^ж^аж, о^[це йа оцеву^[во), наявність додаткових кінцевих звуків (^[майіт, страХайет, товЧет); з перестановкою елементів, напр., здатність частки с 'а віддалятися від дієслова в умовному способі (вЧив би са, бойав би са).

Лише текстами з мовлення старшого покоління діагностовано, ймовірно, генетично евристичне заступлення словозмінних форм наддіалектної моделі менш парадигматичними. Напр., північнобессарабський тип послідовно маркують конструкції у + знах. відм. із локативною семантикою, на відміну від літературних у + місц. відм. (познаЧомилиса у дом кул'тури; розбила в од 'ел Кадр 'іу; живут в АрЦиз; М'іша там робе в АрЦизний аеродром; не йе н 'іКто в той дом), синтаксеми на + знах. відм. на місці літературних на + місц. відм. / орудн. відм. без прийменника на позначення інструмента та засобу пересування (на маШинку перемел 'уйу; на прес даул 'ат; по'в 'із на маШину у Бородино; работав на бул'дозер; не не'сут на ноКилки). Такі форми посідають проміжне місце між трансформами та варіантами, наближаючись до однієї чи другої категорії.

Відомості програми в зіставлені зі свідченнями ДТ сприяли й розв'язанню проблеми лакунарності в діалектному мовленні. Обґрунтовано доцільність ширшого застосування поняття лакунарність, адже перевірка неповноти (первинно - лакунарності у ДТ) зазвичай не дає абсолютної впевненості для її констатації в діалектному мовленні. З функційного погляду це поняття відбиває баланс семантики і формальної сторони мови, зокрема граматичної системи, виявами порушення якого є, з одного боку, лакунарність із морфологічною недостатністю, а з іншого, надлишковість. Лакунарність із недостатністю компенсується одиницями інших рівнів, як правило вищих - недостатність у парадигматиці компенсується засобами синтагматики. Узагальнена модель реалізації лакунарності в загальнонародній мові спостережена у ДТ і зафіксована питальником. Напр., уникаючи відмінювання числівника Корок, мовці замінюють пропонований контекст сороКа / сороКам хКопц ам да'ли Кісти, ухиляючись від лакунарної форми непрямого відмінка числівника, іншими (сорок хЧопц 'ів накормили, на Корок душ приготовити).

Поняття “лакуна” співвідносне й з поняттям “нульова реалізація”, “нульова діалектна риса”. Залучення структурного підходу й нульових ознак (лакунарність / нуль реалізації того, що в літературній мові / інших говірках має позитивний вияв) дозволяє коригувати теорію про поділ діалектних рис на протиставні та непротиставні, доповнює генетичну класифікацію говірок ареалу. Якщо лакунарність стосується парадигми, то це поняття корелює з парадигматичною неповнотою в літературній прескриптивній моделі. Хоч висновок про лакунарність можна робити лише на підставі аналізу ДТ [4], всі типи лакун у говірках ареалу впевнено констатовано за тотожності свідчень програми й текстів.

З-поміж лакун визначено інтегральні та диференційні, генетично евристичні. Спільними нульовими ознаками говірок МДД є: форми непрямих відмінків прономена 6к'іки (сК 'іл'ки), 6т'іки (с'т'іл'ки); займенники ністільки, ніскільки, стількись, жоден; форми непрямих відмінків числівників, особливо складних і складених. Важлива диференційна та генетично інформативна лакуна, усвідомлювана й самими діалектоносі- ями (коментована ними у ДТ і питальникові), - відсутність у говірках багатьох типів, окрім мікросистем південно-західної, а також західнополіської діалектної генези, сполучника але.

Неповнота в літературній моделі (однинні, незмінювані іменники), в діалектній нівельована засобами того ж мовного рівня (тому визнана лакунарністю), хоча діють і моделі компенсації недостатності таких слів, зауважені щодо стандарту [9].

Емпіричний матеріал доповнив відомості про ареал. Встановлено низку фактів, що потребують переоцінки з погляду генези й динаміки, зокрема уточнено генетичну інформативність (хоч і не зовсім чітку) прислівників багато, ба^гац ' ко (лакунарність репрезентанта ба^гац ' ко засвідчена у ДТ і підтверджена питальником у говірках північнобессараб- ського типу, деяких моногенетичних ДМ із південно-східною основою (Ол., Пл.), а також у говірці південно-західної закарпатської генези, водночас у ДТ окремих ДМ північнобессараб- ської генези констатовано фонетично змінений репрезентант ба^гацко - Мл.); помічено, передусім у ДТ, що постфіксальний морф -с 'дієслова спорадично приєднується до основи на приголосний (в 'ін у'чивс ', бойаус ').

Завдяки взаємному підтвердженню свідчень ДТ і програми відзначено моделі взаємодії та поплутання займенників-при- слівників (числівників, часток) вказівного стільки (с'т 'іл 'ки, 6т'іки, с'т'іко, 6т'іл'ко, т 'ілко), питально-відносного скільки (с'к'іл'ки, с'к'іки, с'к'іко, с'к'іл 'ко, с 'іко, 'к 'іл'ко), видільного слова тільки ('т'іл 'ки, 'т'ілко, 'т 'іл 'ко, т'іки, 'т 'іко / т'і'ко, тол ' ко, т ' ікон ' ко), неозначено-кількісного числівника кілька, що може супроводжуватися лакунарністю того чи іншого займенника та вказує на спільність їхнього значення, синтагматичного й парадигматичного функціонування. Часто фіксуємо вживання вказівного займенника с'т ' іки в позиції питально- відносного с'к'іки; рідше - питально-відносного займенника с'к' іки у стверджувальному значенні неозначено-кількісного числівника кілька чи вказівного займенника с'т'іки, а також поплутання із займенниками с'т ' іл ' ки, с'к ' іл ' ки слова 'т ' іл ' ки ('т ' ілко замість скільки).

діалектний текст південнобессарабська говірка

Посилання

1. Баранникова Л.И. Говоры территорий позднего заселения и проблема их классификации // Вопросы языкознания. № 2. 1975.

2. Гриценко П. Тексти як джерело дослідження українських говірок Румунії // Українські говори Румунії / М. Павлюк, І. Робчук. Едмонтон; Львів; Нью-Йорк; Торонто. 2003.

3. Гриценко П.Ю. Текст як простір вияву діалектних явищ // Збірник лінгвістичних праць: до 60-річчя проф. О.А. Колесникова. Ізмаїл. 2000.

4. ДелюстоМ.С. Граматика говірки у світлі тексту: дис.... канд. філол. наук. К. 2010.

5. Дроздовський В.П. Південнобессарабські українські говірки // Праці Х республіканської діалектологічної наради. К. 1961.

6. Дроздовский В.П. Украинские говоры Бессарабского Приморья (на материале обследования Саратского, Татарбунарского и Белгород-Днестров- ского районов Одесской области): автореф. дисс.. канд. филол. наук. К. 1962.

7. Дроздовський В.П. Українські говірки Бессарабського Примор'я (на матеріалі обстеження Саратського, Татарбунарського та Білгород-Дністровського районів Одеської області): дис.... канд. філол. наук. Одеса. 1962.

8. Касаткин А.А. Леонардо Сальвиати и Джованни Папанти как исследователи итальянских диалектов // Проблемы картографирования в языкознании и этнографии. Л. 1974.

9. Колесников А.О. Синтагматична парадигматика категорії числа морфологічно недостатніх іменників: автореф. дис.... канд. філол. наук. Одеса. 2000.

10. Логвин В.П. Морфологічна система говірок нижньої правобережної Наддністрянщини // Територіальні діалекти і власні назви. К. 1965.

11. Мильман Н.Н. Значение текстов в лингвогеографических исследованиях (к проблеме реконструкции ареалов) // Проблемы картографирования в языкознании и этнографии. Л. 1974.

12. Мукан А.М. Українські наддунайські говірки. Фонетико-граматичні особливості: дис.... канд. філол. наук. Глухів. 1960. Атлас української мови: в 3 т. Т 1-3. К. 1984-2001.

Список населених пунктів

Б.Д. - м. Білгород-Дністровський Білгород-Дністровський р-н; Біл. - Білолісся Татарбунарський р-н; Бл. - Благодатне Тарутинський р-н; Брт. - Бритівка Білгород-Дністровський р-н; Вип. - Випасне Білгород- Дністровський р-н; В.К. - Веселий Кут Арцизький р-н; Вс. - Височанське Тарутинський р-н; Гн. - Ганнівка (Височанська сільрада) Тарутинський р-н; Ж.Я. - Жовтий Яр Татарбунарський р-н; Ізм. - м. Ізмаїл Ізмаїльський р-н; Кал. - Каланчак Ізмаїльський р-н; Лим. - Лиман Татарбунарський р-н; Мк. - Миколаївка Білгород-Дністровський р-н; Мл. - Молдове Саратський р-н; Мп. - Мирнопілля Арцизький р-н; Нг. - Негрове Саратський р-н; Нд. - Надежда Саратський р-н; Нс. - Новоселівка Арцизький р-н; Ну. - Новоукраїнка Тарутинський р-н; Ол. - Олександрівка Тарутинський р-н; Пб. - Прямобалка Арцизький р-н; Пк. - Петрівка Тарутинський р-н; Пк.2 - Петрівка Білгород-Дністровський р-н; Пл. - Плахтіївка Саратський р-н; Плц. - Плоцьк Арцизький р-н; Плч. - Плачинда Тарутинський р-н; Пр. БД. - Приморське Білгород-Дністровський р-н; Рл.1 - Ройлянка Саратський р-н; Рл.2 - Ройлянка Татарбунарський р-н; С.Ц. - Стара Царичанка Білгород- Дністровський р-н; Сем. - Семенівка Білгород-Дністровський р-н; Ск. - Старокозаче Білгород-Дністровський р-н; Скр. - Скриванівка Тарутинський р-н; Соф. - Софіївка Білгород-Дністровський р-н; Стр. - Струмок Татарбунарський р-н; Сх. - Сухолужжя Білгород-Дністровський р-н; Тат. - м. Татарбунари Татарбунарський р-н; Тз. - Тузли Татарбунарський р-н; Тр. - Трапівка Татарбунарський р-н; Труд. - Трудове Кілійський р-н; Уд. - Удобне Білгород-Дністровський р-н; Цр. - Царичанка Татарбунарський р-н; Шв. - Шевченкове Кілійський р-н; Шр. - Широке Білгород-Дністровський р-н; Яр. - Ярославка Саратський р-н.

Усі населені пункти розташовані в Одеській області.

Размещено на Allbest.ru