Ідіолект Парасковії Павлюк крізь призму діалектних текстів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ідіолект Парасковії Павлюк крізь призму діалектних текстів

Глібчук Наталія

Діалектні тексти - важливе джерело багатоаспектних лінгвістичних, фольклористичних, етнографічних, культурологічних, історичних досліджень. Насамперед вони цінні для мовознавців, бо дають змогу об'єктивно й вичерпно описати фонетичні, морфологічні, синтаксичні, лексичні особливості того чи іншого говіркового масиву. На думку П.Ю. Гриценка, фіксація живого мовлення “дозволяє визнати текст за модель досліджуваної говірки, покласти його в основу моделювання говірки як системи” [2, 7]. діалектний текст мовлення парасковія

Саме говірку як мікросистему репрезентують діалектні тексти, записані впродовж 1999-2005 рр. у с. Волосянка Сколів- ського р-ну Львівської обл. від Павлюк Парасковії Андріївни, корінної жительки села, 1914 року народження, неписьменної. Багатство мовлення респондента та евристичний потенціал розповідей стали поштовхом до транскрибування і публікації цих матеріалів. Вони опубліковані у двох хрестоматіях: “Говірки південно-західного наріччя української мови. Збірник текстів” [ГПЗН], “Українські говірки південно-західного наріччя. Тексти” [УГПЗН]. Мета статті - описати ідіолект Парасковії Пав- люк на фонетичному, морфологічному, синтаксичному, лексичному рівнях, виявити своєрідність мовленнєвої особистості носія говірки. Об'єкт дослідження - конкретний представник с. Волосянка як мікросистеми бойківського говору. Предмет дослідження - діалектне мовлення Парасковії Андріївни Павлюк, матеріалізоване в аудіозаписах та затранскрибованих текстах.

Варто відзначити, що фольклористи вже розпізнали в цій жінці справжнього носія народної творчості. Так, у примітках до антології балад “З гір Карпатських” С.В. Мишанич зарахував Параску Павлюк до “яскравих носіїв пісенної епіки старшого покоління з високим громадянським авторитетом, природною мудрістю, помноженою на багатий життєвий досвід, глибоким інтелектом, спостережливістю, розважливістю, історичним та художнім чуттям, поетичною обдарованістю, великим за обсягом репертуаром” [12, 422]. Цінною не тільки для фольклористів, а й для мовознавців є книга “Народні пісні з голосу Параски Павлюк” [13]. Дослідження ідіолекту цієї обдарованої особистості дасть змогу ввести в науковий обіг новий фактичний матеріал.

Українські лінгвісти виявляють наукову зацікавленість мовленням конкретних носіїв говірок, акцентують увагу на тому, що вивчати їхнє мовлення варто на ґрунті діалектних текстів. Як стверджує П.Ю. Гриценко, “пізнання ідіолекту здійснюється шляхом аналізу насамперед текстів, у яких реалізована мовна діяльність ідіолекту, та моделювання мовного довкілля, яке впливало (могло впливати) на досліджуване індивідуальне мовлення та формування рис тексту” [3, 16]. Л.Д. Фроляк низку праць присвятила проблемі вивчення ідіолекту як складової ієрархії української діалектної мови [19-22]. Дослідниця визначає говір як сукупність ідіолектів, вказує на низку соціолінгвістичних параметрів, які виступають чинниками формування словника, граматичної будови індивідуального діалекту, визначають ступінь оволодіння говірковими і літературними нормами. Л.Д. Фроляк трактує ідіолект “як елементарну мовну систему, притаманну окремому носієві говірки” [18, 174].

Глибоко і всебічно тлумачать цей феномен польські соціо- лінгвісти. На їхню думку, “ідіолект відображає не тільки особистість, переконання, темперамент, а певною мірою також нашу соціолінгвістичну біографію - індивідуальну участь у комунікативних ситуаціях як пережитих, даних у досвіді, так і актуальних з відповідною їм мовною поведінкою. Різниця між ідіолектами виявляється більшою мірою у сфері фонетики (вимови) і лексики, синтаксису, ніж на граматичному рівні (флексії, словотвір)” [MST, 50]. Отже, розуміємо ідіолект як сукупність мовних засобів і екстралінгвальних чинників, що характеризують мовлення конкретної людини. Близьким до ідіолекту є термін “мовленнєва особистість”.

На думку К.Д. Глуховцевої, “діалектоносій виявляє себе як мовленнєва, комунікативна, словникова, етносемантична дискурсивна особистість” [1, 124].

Феномен мовленнєвої особистості став об'єктом наукових зацікавлень таких російських лінгвістів, як Ю.М. Караулов [8],

В.Д. Лютикова [11], К.В. Іванцова [7] та ін. Так, О.О. Нефедова акцентує увагу на тому, що саме необхідність вивчення динаміки сучасних говорів, визначення джерел, ресурсів і засобів варіювання висуває на передній план діалектологічних досліджень постать конкретного носія говірки - мовленнєву особистість [14, 34]. Як стверджує Ю.М. Караулов, “за будь- яким текстом стоїть мовленнєва особистість, що володіє системою мови” [8, 2].

Вважаємо, що терміни “ідіолект” і “мовленнєва особистість” не можна ототожнювати. При аналізі ідіолекту мовознавці акцентують увагу на описі фонетичних, словотвірних, морфологічних, синтаксичних, лексичних особливостей мовлення конкретної людини. Вивчаючи мовленнєву особистість, дослідники зосереджуються на ній самій. Намагаються відтворити її картину світу, що відображена в мовленні, з'ясовують, як за допомогою засобів мовної системи людина творить текст, розглядають позалінгвальні чинники, що впливають на мовлення індивідуума.

Спробуємо описати ідіолект Парасковії Павлюк і водночас окреслити визначальні риси її мовленнєвої особистості. Діалектні тексти, записані від цього інформанта, - вдячний матеріал для комплексних лінгвістичних студій. За нашими спостереженнями, у Парасковії Андріївни було добре розвинуте мовне чуття. Вона досконало знала бойківські звичаї та обряди, різні жанри народної творчості. Більше того, жінка сама складала пісні, намагалася пояснити, осмислити творчий процес: ну та йак миЛ'і п 'ісМ'і при^ход'ат? // йа то ус'о пеиреибьіда / а тёПёр' у'ж'е ч'ётдёр'тт р'ік / йак м'ії ч'одод'ік уМёр' // йа саМа у 1хат'і / ш^тири с^ц'іни / 1йедно в'ік'но // но тёПёр'ка зиМа веиВика / розбити уже ни Згодна / а ш'ч'е виш 'идайу / так т^роха / ни Можу таґ доуго // Пёршш рас усну / а тогды дуМайу і скдадайу // їуно миЛ'і їде на додову Мойе жи^т'а / пеиреижи^т'а // йаґ би то хтос' быу / йаґ оЛо миЛ'і їде на додову Мойе жи^т'а / пеиреижи}т'а / миЛ'і би Векше / йа би б 'іл'ш 'е здо^жида // а то ниМа коМу писати // то ч 'идаї/ оЛо МиЛ'і йак упдидайе на кодову і так і в'іт'ходит // йаґ би то хтос' пидау / йа би доста здо^жида // [ГПЗН, 116].

Діалектоносій репрезентує говірку села Волосянка Ско- лівського району Львівської області. Цей населений пункт розташований у південній частині Бойківщини на річці Славці за 35 км від районного центру м. Сколе, за 8 км від смт Слав- ського і приблизно за 6 км від кордону із Закарпатською областю. Уперше документально це поселення згадане 1572 р. Історичних відомостей про заснування села немає. Кількість жителів - 1537. Парасковія Павлюк (дівоче прізвище - Вепрів) - корінна жителька Волосянки, походила з багатодітної бойківської родини. За спогадами сина Парасковії Андріївни Степана Павлюка, “матуся володіла винятковою пам'яттю: досить було де-небудь почути приповідку, приказку, легенду, якусь історію, пісню тощо, як запам'ятовувалось на все життя. А будучи прекрасним оповідачем, гарно співаючи, а ще жвавою на забавах, весь набутий фольклорний масив закріпила в пам'яті” [16, 10]. Закономірно, що в мовленні цього носія говірки переважають архаїчні риси.

На фонетичному рівні ідіолект Парасковії Андріївни характеризується такими особливостями.

Звук [е]^[ё] як позиційний варіант здебільшого перед м'якими приголосними: на с'т'іу к'дадос'а октавы п'іт сЧатёр'т' і з'в'ёр'ха в'іНіц' із в'іуКа сЧдетеиниї // [ГПЗН, 16]. Зрідка звужену вимову [к] спостерігаємо і перед твердими приголосними: уЗ'ада сёрпёЧину / п'Шда Жыто 1жати // [УГПЗН, 114]. Це явище акомодації та гармонії голосного е охоплює південну частину Бойківщини, східні лемківські говірки і весь закарпатський діалект [АУМ 2, к. 58], тому закономірно, що в мовленні жительки Волосянки простежуються риси, спільні із закарпатськими говірками.

Як свідчать аудіозаписи, звук [и] має позиційно-комбінаторний вияв [ы] - голосний середнього ряду високого підняття: удён' Куры гО'дуйут на Ов'атъй Кёч'ер' / оуКы таКым веиДыкым Мотузом оЧт'агнеис'а і туды пшеиНиц'і с'а усёрёдыну Сипде а^бы Курка не Ктада даде // [ГПЗН, 16].

У наголошеній позиції перед у [а] ^-[а°]: буу кн'аз' у дауниКу / і маоу йедыного Кына // [УГПЗН, 124], а тот СодоМон то^то знаоу // [УГПЗН, 127], уже стаоу ско^тарити / стаоу звиЧаїне со^б'і // [УГПЗН, 126]. Перехід [а] ^[ао] простежується і в закарпатських говірках. Це закономірно, оскільки південно-бойківські та верховинські говірки вза- ємовклинюються, про що свідчать матеріали “Атласу української мови” [АУМ 2, к. 405]. Цілком підтримуємо думку професора Л.М. Коць-Григорчук, що “немає виразних меж єдиного бойківського говору, відсутнє єдине для бойківських говірок спільне ядро, яке могло б цей говір організувати в окрему діалектну структуру, хоч і не позбавлена діалектна Бойківщина на всій своїй території власного мовотворення ” [9, 125].

Варто відзначити, що в мовленні Парасковії Павлюк виявлено протетичний й у незначній кількості слів: йобдава - уваЖаїте /по^устанМ 'ик 'и / бо йе у вел'і йобдава // [УГПЗН, 115], вочи - та^ї в'ін Чш'ч'е т}роха дыхау / выкододи Жчи // дни дчи выкддоди / 1верди йу пудтин'у // [УГПЗН, 120], йобиЧдеме (обійдемо) - ої у 1дуз'і / у широк'ім / зиждена сми^р'ічка / мы мос'кал'а йобиЧдеме / кои^бьі^ї 1темна Л'ічка // [УГПЗН, 119], вутеирно (ранково) - йутеирно у Поди / на ч 'ис'т'ім Поди // [ГПЗН, 18], йу (у) - ту п 'іу'ночи йу вакон'і зробидис'а пискдты // [УГПЗН, 119]. Зауважимо, що в одному тексті спостерігаємо паралельне вживання поданих слів із протетичним й і без нього: 1йочи - Ччи, йоб^дава - об^дава. Наведених фонетичних діалектизмів не подає “Словник бойківських говірок” М.Й. Онишкевича, не зафіксоване це явище і в “Атласі української мови” [АУМ 2, к. 123-125]. Як відомо, протетичний й характерний для носіїв північного наріччя української мови [АУМ 1, к. 139], а в досліджуваній говірці - це, безперечно, архаїчне явище, збережене в ідіолекті Парасковії Павлюк.

Заслуговує на увагу редукція голосного [у] в словоформах будеш, будете - а ты / стаєра Маты / Мусиш выба'чаты / а йаґ будеш бур^т'іти / выведу т'а с каты // [УГПЗН, 114], закрид'ади л'удовіди / іздаіїтес'і ув'і урас // мы будеме вас стр'Чл'ати / будете 1жити вы у нас // [УГПЗН, 115]. Спостерігаємо скорочення тривалості ненаголошеного звука, ослаблення контрасту між приголосним та наступним голосним, тобто більш суцільну нерозчленовану вимову всього складу. Явищем редукції можна пояснити зміну займенникових форм вона, воно, вони на уна, уно, уни: п'Шда уна до дон'к'и / а дон'ка йаґ \ружа / іди / Імамо / с каты / бо с'а войу мужа // [УГПЗН, 114]. Наголошені звуки не можуть зазнавати редукції, тому поряд із поданими формами в мовленні інформанта зафіксовано дни: дни воб'і фаїно 1жиди / з д'іт'ми гово^риди // [УГПЗН, 115]. Крім цього, виявлено і форму о'ни: та йак (Стави поустан'ч 'ик 'и моска'вик 'іу гЧати //уни ус'і1ноги пово'миви / ни могВи ут'іЧати // о'ни Чрос'ат поустан'Ч 'ик 'іу / шчобп йіх добибати // [УГПЗН, 114]. На вживання того чи іншого фонетичного варіанта, на наш погляд, впливає темп мовлення, інтонація, у пісенних текстах - ритм.

В ідіолекті Парасковії Павлюк, як і в мовленні інших жителів Волосянки, причому різних вікових груп, спостерігаємо посилення функціонального навантаження африкати [и] на місці давнього *ф: у Чуи'ім - та йа с'вого мивеСкого у Чу% 'ім к'райу ізнаІду // [УГПЗН, 121], дож% - на'д'іїде дож% / пшеиЧиц'і с'ау'родит // [УГПЗН, 126]. На думку М.Й. Онишке- вича, це бойківсько-словацька паралель [15, 52].

Після губних відсутній епентетичний звук [л]: висиеп- йут - йак сотому бисиепйут / В'ітьі тоВдьі уже л'а'гайут у то'ту соВому // [ГПЗН, 16], бипйут - а то с'а Врош 'і бипйут та ї бипйут // [ГПЗН, 33], пеиреспйу - тої Важ 'е / бобре / йа їп 'іт Втовиеком пеиреспйу // [ГПЗН, 25].

Варто зазначити, що діалектоносій послідовно вживає альвеолярний [в], тобто звук, що утворюється в процесі наближення або доторкання кінчика язика до альвеол: ої ко'вава зозу'вен'ка у 'вуз'і на каВин'і / йак то буво 'т'ашко Ж'ити на Чаш 'ії Укра'йін'і // йак то буво т'ашко Ж'ити / москаЛі знуш 'Чави / коутІр'і буви украЧін'ц'і / у Сиб'ір в'ітсиЖви // [УГПЗН, 120]. Ця фонетична особливість характерна і для закарпатських говірок.

Шиплячі ж, ч, ш вимовляються історично м'яко, як ж', ч', ш': ш'ч'ом бид'іва / ш'ч'о м пеиреибьіва / ну та іто'то приїшЧо миЧ'і на Ватку / йа тиЧер'к 'и то ск'вадуйу // [УГПЗН, 115].

У мовленні Парасковії Павлюк спостерігаємо послідовний перехід кінцевого, а також серединного [л] після голосних в [у]: с'т'іу, ореу, ро'с'іу, гор'іука. За даними “Атласу української мови”, це явище поширене не лише на Бойківщині: воно охоплює буковинські, надсянські, острівцями - лемківські говірки, а також південну частину наддністрянських [АУМ 2, к. 127].

Ще однією фонетичною особливістю досліджуваного ідіолекту є зміна м'якого [н'] на [ї] перед [к]: ої Чайу м'ії зивиЧеїк'иї / Вайу гайобаниї /ої бидитц':а / м'ії ми^веїк'иї / ш 'ч 'ос' намал'о'ваниї // [УГПЗН, 124], диШ'иу ^дома Ж'інку ї Мат'ір' /маВеїку д'ітину // [УГПЗН, 120]. Пояснюється це явище “сильнішою, ніж в інших говорах, палаталізацією цього приголосного, що викликана більшим підняттям при його артикуляції спинки язика до середнього піднебіння й просування у сферу творення Ц], який після голосного перед приголосним вимовляється як [ї] нескладовий” [6, 102]. Ця фонетична особливість охоплює незначну частину бойківських говірок, до яких належить говірка села Волосянка.

На морфологічному рівні в мовленні діалектоносія зафіксовано значну кількість рис, відмінних від норм української літературної мови. Здебільшого це архаїзми чи особливості, що витворилися в процесі різних граматичних аналогій. Окреслимо найбільш характерні морфологічні діалектизми.

Парасковія Павлюк послідовно вживає форми із закінченням -и в род., дав., місц. відм. однини та наз. відм. множини іменників колишньої основи на -Ї-: 1ноч'и - та їу'биди москаЛ'уги теимнеиІкойі Чоч 'и // [УГПЗН, 120], крови - уже об^вауц'і іс поус'тан'ц'іу крови с'а напиши // [УГПЗН, 116].

У досліджуваному ідіолекті іменники колишніх основ на -а, -]а в орудн. відм. однини замість закінчень -ойу, -ейу мають переважно флексію -оу, що виникла внаслідок “випадіння інтервокального] і пов'язаної з цим зміни кінцевого голосного -у в нескладотвочний звук -у” [6, 129]. Виявлено поодинокі словоформи із закінченням -еу: пшеиІницеу - 1сипйу тоу пшеиІницеу // [ГПЗН, 16]. Отже, простежується тенденція до уніфікації парадигми: гор'іукоу - там стойала пВетеинка з гор'іукоу // [УГПЗН, 116], веЧ 'ер'оу - йа ш'ч 'е бьіда д'ітиноу мО'воу / йак ус'і мо'вивис'а надвор'і / Перед веЧ'ер'оу і по веЧ'ер'і // [УГПЗН, 116]. Зауважимо, що завжди прикметники, займенники, порядкові числівники переймають закінчення -оу. У текстах зафіксовано форми орудн. відм. однини з флексією -ойу, що відповідає нормі української літературної мови: во^дойу, сдиЛойу - чим с'а уМьійемо / чим с'а уМьійемо / Мойа Л'уба с тоПоуйу? // оїтьі вб'дойу / а йа сдиЛойу // [ГПЗН, 19]. Водночас виявлено унікальні словоформи із закінченням -оуйу: то'боуйу, друЛоуйу - ку'да П 'ідемо / ку^да П 'ідемо / мойа Л'уба / с тоПоуйу? // ої тьі го^роу йеЧ:ойу / а йа го'роу друЛоуйу / м'ії неЛ'убе с тобоуйу // [ГПЗН, 19]. У формах на зразок тобоуйу, дру^гоуйу простежується накладання закінчень -оу та -ойу. Припускаємо, що виникнення таких словоформ зумовлене специфікою жанру, бо в прозових текстах слів із такими флексіями не зафіксовано. Парасковія Андріївна не вивчала поетики, але внутрішньо відчувала ритм пісні, що підтверджує милозвучність її творів.

В аудіозаписах виявлено форми із закінченням -ом в орудн. відм. однини іменників ч. р. на -ец' і с. р. з основою на -ц: рукауЦОм - чим с'а утреМо / чим с'а утреМо / Мойа Л'уба / с тобоуйу?// ої ты руч'нич'Ком / а йа рукаУц'ом / м'ії неЛ'убе / с тобоуйу // [ГПЗН, 19], Лерц'ом - мбден'к'иї / мбден'к 'иї/ ш'ч'о ты ізробиу? / п 'іт Лерц'ом дитинка / а ты йі убиу // [УГПЗН, 122]. Варто відзначити, що в ідіолекті Парасковії Павлюк форми на -ом характерні для всіх іменників ч. р. з основою на м'який приголосний: ко'н'ом - веиЛе коб'ом сбопы [ГПЗН, 26], москаЛ'ом - б'іч'ого туЖ'ити / бо біду за Укрбйіну з москаЛ'ом с'а бити // [УГПЗН, 120]. Ці форми виникли внаслідок граматичної аналогії. Можна стверджувати про вирівнювання, уніфікацію парадигми.

У діалектних текстах зафіксовано поодинокі залишки двоїни в орудн. відм. множини іменників, а саме словоформи із закінченням -ма, -ома: к'ін'ма - веир'ітайуц':а уже / хДопёц с К 'ін'ма // [УГПЗН, 126], йаїц'ома - мойі куроч 'Кы / неисуч 'Кы / а Л'уц'к'і сеируч 'бы / так бы сте Липады йаїц'ома / йак йа Лип- йу тоу пшеибицеу // [ГПЗН, 16], пал'Іц'ома - а тот пал^цЬмау то'^т'і д'ір'кш // [ГпЗн, 27].

У місц. відм. множини іменників ч. р. зафіксовано паралельні форми із закінченнями -ах, -ох, -іх: у понеиб'ідок ібут ж'ібк'и до Уёр'кви у б'іпц'ох / красбо / у чобот'іх / у кожуЛах // [ГПЗН, 35]. Словоформи на -ох, -іх - архаїчні явища, збережені в мовленні жительки Волосянки. Опираючись на писемні пам'ятки XVI-XVII ст., Ф.Т. Жилко стверджував: “Індукція закінчення -ах місц. відмінка мн. жін. роду -а-, -/а- основ найперше позначилася на іменниках жін. роду -ї-основ та іменниках -о-основ у місц. відм. множини. Проте ця індукція завершилася не в усіх говорах. Частина південно-західних говорів ще зберігають давні закінчення -іх (з - іхь), -ох (з -ъхъ), що походять з -о- та -й-основ” [4, 84].

У 1-й особі множини теперішнього і майбутнього часів дієслів типовими є словоформи із закінченням -ме, -еме, -ыме, як і в бойківському говорі загалом: поус'тан'ч 'ик 'и в 'ітпов 'іви / а мы с'а вам не здаМе / будеМе с'а борознити / Ьак'и 1сиви у нас ставне // [УГПЗН, 115] , мы модкал'а йобиІдеме // [УГПЗН, 119], н'і / ми неиз^робыме то^то // [УГПЗН, 127]. Ці закінчення поширені в південних говірках Бойківщини, охоплюють закарпатські та лемківські говірки [АУМ 2, к. 241]. М.Й. Онишке- вич писав: “Двояко можна розглядати бойківське закінчення -ме, тобто: або як результат впливу словацької мови, або як архаїзм, що зберігся з доісторичної доби в глибоких і глухих Карпатах” [14, 79]. На думку Л.М. Коць-Григорчук, “між українською і західнослов'янськими мовами витворилися в українському діалектному просторі риси, властиві багатьом говіркам - зоні українсько-польських та українсько-словацьких інтерференцій” [10, 231].

Від дієслів на -ати засвідчено форми 3-ї особи однини на зразок 1чекат, поХоват: в 'ін 1 ч 'екатми^веїку / 1мивойі нХма// [УГПЗН, 122], хто поХоват ме стареїку / Хиву гововоч'ку? // [УГПЗН, 121]. У формі 3-ї особи множини також спостерігаємо це явище: де сын? // но гаїдУк'ие ни поХ'ідат // [УГПЗН, 122]. На думку Ф.Т. Жилка, це одна з рис, запозичених від західнослов'янських мов, тобто з польської або словацької [4, 123]. З другого боку, М.А. Пшеп'юрська-Овчаренко пише, що ці форми спільні для бойківських та лемківських говірок [18, 84].

Синтаксичні особливості, виявлені в діалектних текстах, заслуговують на увагу діалектологів як архаїчні і водночас ма- лодосліджені. В ідіолекті Парасковії Павлюк засвідчені форми знах. відм. іменника з прийменником на, що виражають цільові семантико-синтаксичні відношення: на Ходу - і тогХы беи\р'е господар' \рано веид'ро / іХе на воду до кирХщ'і // [ГПЗН, 17]. Функціонують конструкції знах. відм. числівника з прийменником у: у с'ім ^рок'іу д'іднаус'а - дХтину дриїн'ава / ус'о / і \циц'ки дай / по^вагодивис'а / с'ім ^рок'іу коХати / а цар'у с'ім рок 'іу д'ізХаус'а / поХ 'іви / ш'ч'о тдк 'иї і тдк 'иї жийе // [ГПЗН, 17]. Така словоформа передає темпоральні відношення, її відповідник в українській літературній мові - за сім років. У діалектних текстах, записаних від Парасковії Павлюк, виявлено форми дав. відм. з прийменником к, а також із варіантами д, ід: тогды тот кеиреиЧ'ун / хл'іп / госбодар'кидайе в 'іт порога // каЧ'аїс'а в'іт порога // йак с'а приКотит і к ^дав'і бивёрне / того року буде смёр'т' / обоуйаЧково // до тр'ох рас каЧ 'айе // йак п 'іде д \дав 'і / зноу бивёрнеис'а / смёр'т' // йак п 'іде / бивёрнеис'а к прип 'іч 'кови / газбин'а буде бргата / йак п 'іде соб 'і спдк 'іїно / зноу там с'а бивёрне уже буде добре у т'ії Чат'і / йак ід 1дав'і приїде / с'а бивёрне / смёр'т' того року буде [ГПЗН, 17]. У наведеному уривку прийменник к (д, ід) разом із відмінковою формою іменника є виразником об'єктних відношень, хоча в інших контекстах словоформи з прийменником к можуть передавати локативні, темпоральні відношення. Зауважимо, що в “Словнику бойківських говірок” М.Й. Онишкевича прийменник к із його фонетичними варіантами не зафіксований. Його вживання в мовленні респондента свідчить про живий зв'язок діалектології та історії мови, є переконливим фактом того, що на Бойківщині збереглося чимало архаїзмів, які вийшли з ужитку в українській літературній мові.

Закономірними і природними в цьому ідіолекті є сполучник би `щоб' у підрядних з'ясувальних реченнях: а йа 1ішоу Чор'і бедом та ї с'а опта'дапау // кабау миЧ'і богаЧ 'еїко / би йа б'іуку сбатау // [УГПЗН, 121]. У реченнях міри і ступеня виявлено частку ци в значенні сполучника як: т'іл'к'ие у Ж'інк 'ие розуму у годов 'і / ци у о^тых бартиц'ах // [УГПЗН, 125]. Замість порівняльного сполучника ніби Парасковія Павлюк уживає сполучник ім: а у пса таб 'иїйабык /ім л'убыни // [УГПЗН, 125]. В ідіолекті функціонують сполучники кобис', абис' у значенні `щоб': даш / баже бан'ійі / газдыни / кобис' н'ібому ни дау прочи^тати // і тамк'и напиебау / йак приїде тот хропёц до^м 'іу / абис'в 'ідразуу бровар'// [ГПЗН, 27]. Наведені приклади свідчать, що й на синтаксичному рівні Парасковія Павлюк дотримувалася діалектних норм говірки с. Волосянка. Описані риси виходять з ужитку, їх не завжди можна простежити в мовленні інформантів молодшого віку.

На особливу увагу заслуговують словотвірні діалектизми, виявлені в діалектних текстах: д'ітибиц'а `дитина'- кодиШис'а / кодибочко / та боп'іт поваду // а йа у тоб'і зако'дишу д'ітибиц'у \маду // [ГПЗН, 21]; сёрпёбина `серп'- у'з'ада сёрпёбину / п'Шда Жыто 1жати // [УГПЗН, 114]; тобарисниї `близько знайомий' - а тамк'и берёд ворба 'хата і та'ка 'буда 'ж'інка то'варисна / і йа заїш'да до 'нейі // [ГПЗН, 34]; фар1 бити `фарбувати'- д'іу'чата соб'і писан'к'и пие'сади / фарбиди / і ус'о // [ГПЗН, 34]. У “Словнику бойківських говірок” М.Й. Онишкевича наведені слова не зафіксовані. Не знайдемо в ньому і діалектизму ан'кагеиб `член НКДБ (Народного комісаріату державної безпеки СРСР)': аш ту приїМди ан'кагеибиуно'чи /у'з'ади мне в'ідтМамк'и до 1темно- йі т'ур'ми // [УГПЗН, 125]. На основі абревіатури Парасковія Павлюк створила оказіоналізм, який став історизмом. Здатність до словотворення свідчить про високу творчу активність діалектоносія, її вміння володіти мовними засобами.

Лексичний рівень досліджуваного ідіолекту може бути предметом окремого лінгвістичного аналізу. У мовленні цієї непересічної особистості функціонує чимало діалектизмів, які є нормативними в говірці с. Волосянка. На основі фактичного матеріалу можна виділити окремі тематичні групи лексики:

назви осіб за професією чи родом діяльності: ко'нар' `конюх' - дие'в'іц':а / кобар' / хдопб'ина / там із б'ін'ми // [ГПЗН, 29] , ско'тар' `пастух' - ско'тар' соб 'іуставе / виІмайе то^т'і дьішбьі / повересдо / і дабе божн'іїхудобин'і змісти // [ГПЗН, 29], по'л'іжниц'а `породілля' - а по'л'іжниц'а ш'ч'е у 'л'ішку / бо уно'чи у'родида [ГПЗН, 29];

назви одягу, головних уборів, прикрас: ч 'ібец' `очіпок', бартиц'а `стрічка' - і вьтрада соб'і цариц'а ч 'ібец' // боста бартиц' у'с'ак 'их / у'с'ак 'их / так в 'ібт 'вуха бо ''вуха / то'то во так ма'хада і подоЖида на парбан // но і в'ітер' буйе і бартиц'ами ма'хайе // [УГПЗН, 124], ру'батка `кусок полотна', пеидеибча `пелюшка' - і дивиц':а / там йабас'ру'батка гідавайе // бумайе / та у воду неи п'ібу // шо то зарубатка? / може / г'рош 'і / може / шос'/ йа'кас'рубаточка // бивиц':а / а там дитина жива у пеидеибчат'і // [ГПЗН, 26];

назви страв, хлібо-булочних виробів: ро'с'іу `пісна рідка страва на відварі з грибів' - на С'в 'атиї 'веч 'ір' / ва'риц':а 'перше / у нас ва'рили ро'с'іу із гри'бом // [ГПЗН, 16], кеиреиб'ун `різдвяний хліб' - і тогбьі рано йакус'танут і кеиреич 'убьі с'а пеибе кругл'і / веМик 'і / та'к 'і трохи мен'ч 'і / г 'і пас'кь // [ГПЗН, 17];

назви предметів побуту: об'н'іжеин'а `дошки, що з'єднують ніжки стола' - і тог'дьі у 'хат'і перед ве'череу 'кодо сто'да / нази'вайес'а об'н'іжеин'а то'то / об'йазувади дан'цом // [ГПЗН, 17], 'тоучка `товкач з цвяхами на головці'- та'ка ^тоучка / шчо ко'дис'пшеи'ниц'у об'шустовади // [ГПЗН, 31];

назви ознак: кв'і^тованиї `квітчастий' - у понеид'іл'ок ідут ж'інК'и до Цер'кви у 1ч'іпц'ох / крас'но / у чобот'іх / у ксРжуХах /у таК 'их кв 'іїтованих // [ГПЗН, 35];

назви на позначення дій, станів: 1верчи `кинути', ''йімитис'а `загорітися'- і тогды черкали / скрут'ат Пап'ір і 'вержут у п 'іч / йак Пап 'ір с'а у Пар'і йімит / зго'рит / не саджайут / бо шче зго'рит Паска // [ГПЗН, 35], доїкати `кричати' - д'ітьі тогды уже л'адайут у то'ту со'дому і Поїкайут і шу'кайут цуП 'ер'кы падыч 'Памы // [ГПЗН, 16], об'шустовати `очищати зерно від лушпиння' - та'ка 1тоучка / шчо ко'дис' пшеи'ниц'у об'шустовади // [ГПЗН, 31].

У текстах виявлено чимало семантичних діалектизмів, які, як відомо, мають інше лексичне значення, ніж відповідники літературної мови. Наприклад, слово ро'б 'ітниї в ідіолекті Парасковії Павлюк має значення `будній': а ко^дис' ж'ін^к'ие но'сиди 'ч 'іпц'і на годо'в'і та'к'і / так с'а в'іїтади / і Мади у ро'б'ітниї дён'ходыти у ч 'іп'ц'ах [УГПЗН, 124]. У “Словнику української мови” в 11 -ти томах наведено такі значення прикметника робітний: `працьовитий', `який працює', `призначений для роботи і робітників' [ СУМ 8, 585]. Семантичним діалектизмом є іменник пш 'е'ниц'а у значенні `кутя': по'мол'ац':а / пок'дич 'ут по'мерших і пш'е'ниц'а ди'ш'айец':а на сто'л'і / 'кажут / шо при'ход'ат мер'ц'і 'йісти // [ГПЗН, 16]. Слово пшениця в українській літературній мові має значення `рослина родини злакових', `зерна цієї рослини' [СУМ 8, 415]. У “Словнику бойківських говірок” М.Й. Онишкевича зафіксовано іменник пшениця у значенні `пшенична кутя' [СБГ 2, 164]. У діалектних текстах виявлено іменникро'с'іу у значенні `юшка': у нас ва'ридиро'с'іу із гри'бом [ГПЗН, 16]. Слово розсіл (росіл) у літературній мові має значення `розчин для засолювання овочів, риби тощо', `насичена сіллю природна вода' [СУМ 8, 808]. Наведені семантичні діалектизми трапляються в записах від інших інформантів із Волосянки, наприклад: у насроб'іу таб 'иїйе / то йа неи зПайу /у д'ругих дедах йодо надеуно неи вПр'ат // то ка'пуста в 'ідвареина і туда гриб 'іу да'йут / п 'ід^'бьіваниїта'к 'иї// но неи тоїроСіу / шо Кур'ачиїназивайец':а / а то таК 'иїп 'ісЛьїї// [УГПЗН, 138]. Це свідчить, що лексичний рівень ідіолекту, як і всі інші рівні мовної системи, є “віддзеркаленням” діалектних норм Волосянки, які формувалися впродовж тривалого часу.

Щоправда, поодинокі росіянізми, виявлені в діалектних текстах, хоча не вписуються в систему бойківської говірки, проте в піснях є яскравим стилістичним засобом: ска'меїка `лавка', диЖурншї `черговий' -уЗ'ади мне в 'ідтМамк 'иу ^тем- нуйу т'урМу / Мамку подоЖ 'иди у сыру зимЗ'у // Сижу йа на скаМеїц'і / диЖурншї дЗир'і в'іт:орМос /уз'ау і заЗ'іу н'а до с'л'іЧ:ого на выпрос // [УГПЗН, 118], ду'б'інка `дрюк', `ломака' - бо у т'урмах /у п 'ідЗал'і йісти ни дО'йут / т'іл'ко зМ'ійі вартоЗийі дуб'інкам'і бйут // [УГПЗН, 120]. Від сина Парас- ковії Андріївни Степана Павлюка нам вдалося довідатися, що його мати не була в Сибіру, проте надзвичайно болісно сприймала розповіді родичів, знайомих, фіксувала цю інформацію в пам'яті, а потім відтворювала в піснях.

У текстах, записаних від Парасковії Павлюк, простежуємо біль, тривогу за долю України, зневагу та ненависть до окупантів. І це зрозуміло, адже її родина зазнала утисків та знущань тоталітарного режиму. На очах Парасковії 1946 року від рук енкаведистів загинула сестра Настасія, чоловік Петро пережив десятилітнє ув'язнення як ворог радянської влади. Тому цілком закономірно, що в текстах так багато експресивних засобів. Найбільше їх виявлено на лексичному рівні: москаЗ'уг'и - ту п'іуЛочи москаЛ'уг'и удо\миди у ха^тыну // [УГПЗН, 115], л'удо^йід™ - у'дариу йі л'удо^йід™ у Зодову // [УГПЗН, 116], анЗагеиби - аш ту приїш^ди анЗагеиби уноЗи // [УГПЗН, 118]. Наведені слова виражають негативне ставлення діалектоносія до ворогів українського народу. Водночас у текстах функціонує чимало лексем із зменшено-пестливими суфіксами позитивної оцінки: поуустан'Іч'ик'и - мати в'ікЛо в'ітворида / та ї виЗ'ер'у пода'да // уваЖаїте / поуустан'Іч'ик'и / бо йе у Зел'і йобдаЗа // [УГПЗН, 115], мат'іЛочка - іш'З'е с'тара матіночка в 'ідт в 'ікЗа ни в 'ітступЗда // йак об^дауц'іу 1поуна Зата до ха^ты с'аУточ 'ида // [УГПЗН, 115], кроуц'а - з мойіх Циц'ок кроуц'а 1тече / а Зруди йу кранах // [УГПЗН, 115].

Аналіз ідіолексикону Парасковії Павлюк дозволяє говорити про системність діалектних виявів на цьому мовному рівні у межах описаних тематичних груп. Значна частина експресивних утворень і порівняно невеликий відсоток оказіоналізмів відображають індивідуальну манеру мислення й оригінальну асоціативність інформанта.

Отже, комплексне дослідження ідіолекту показує, що діалектні тексти презентують непересічну мовленнєву особистість, яка творчо використовувала все багатство мови. Парас- ковія Павлюк як представниця бойківського говору через рідну говірку транслювала досвід попередніх поколінь. Описаний ідіолект яскраво відображає не тільки характерні говіркові риси, а й індивідуальний креативний підхід у використанні мовних ресурсів - образність, виразність, насиченість архаїчними елементами та індивідуальними новотворами. Параско- вія Павлюк є водночас типовою представницею говірки с. Волосянка і яскравою мовленнєвою особистістю, дослідження ідіолекту якої в різних аспектах має наукову перспективу.

Література

1. Глуховцева К.Д. Діалектоносій як дискурсивна особистість // Діалекти в синхронії та діахронії: загальнослов'янський контекст. К. 2014.

2. Гриценко П.Ю. Діалектний фонофонд як джерело інформації про українську мову // Український діалектний фонофонд. К. 2004.

3. Гриценко П.Ю. Ідіолект і текст // Лінгвостилістика: об'єкт - стиль, мета - оцінка. Збірник наукових праць, присвячений 70-річчю від дня народження проф. С.Я. Єрмоленко. К. 2007.

4. Жилко Ф.Т. Говори української мови. К. 1958.

5. Жилко Ф.Т. Нариси з діалектології української мови. Вид. 2-ге. К. 1966.

6. ЖовтобрюхМ.А., Волох О.Т., Самійленко С.П., Слинько І.І. Історична граматика української мови. К. 1980.

7. Иванцова Е.В. Феномен диалектной языковой личности. Томск. 2002.

8. КарауловЮ.Н. Русский язык и языковая личность. М. 2002.

9. Коць-Григорчук Л. Діалектні проблеми Бойківщини // Український діалектологічний збірник. Кн. 3. К. 1997.

10. Коць-Григорчук Л. Зона вібрацій на західному мовному пограниччі // Діалектологічні студії. 3: Збірник пам'яті Ярослави Закревської. Львів. 2003.

11. Лютикова В.Д. Языковая личность: идиолект и диалект: автореф. дисс. ... д-ра филол. наук. Екатеринбург. 2000.

12. Мишанич С.В. Примітки // З гір Карпатських: Українські народні пісні-балади. Ужгород. 1981.

13. Народні пісні з голосу Параски Павлюк / Зібр. та упоряд. В. Сокіл. Львів. 2008.

14. Нефедова Е.А. Лексико-семантическое варьирование в пространстве диалекта. М. 2008.

15. Онишкевич М. Нариси з лексикографії і лексикології Бойківщини за даними словника бойківських говірок: дис. ... докт. філол. наук. Львів. 1968.

16. Павлюк С. Слово про Матусю // Народні пісні з голосу Параски Павлюк / Зібр. та упоряд. В. Сокіл. Львів. 2008.

17. Пшеп'юрська-Овчаренко М. На пограниччях надсянського говору // Записки Наукового товариства ім. Шевченка. Т CLXII: Збірник філологічної секції. Т 25. Нью-Йорк; Париж. 1954.

18. Фроляк Л.Д. Ідіолект гетерогенного походження у системі ново- створеної говірки // Діалектологічні студії: зб. на пошану Дмитра Гринчи- шина. Вип. 1. Мова в часі і просторі. Львів. 2003.

19. Фроляк Л.Д. Ідіолект як частина говірки // Лінгвістичні студії. Вип. Х. Донецьк. 2002.

20. Фроляк Л.Д. Функціонування ідіолекту з південно-західною діалектною основою в умовах новоствореного говору // Українська історична та діалектна лексика: Збірник наукових праць. Вип. IV. Львів. 2003.

Размещено на Allbest.ru