Сучасна лінгводидактична термінологія та її роль у шкільному навчанні української мови

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Сучасна лінгводидактична термінологія та її роль у шкільному навчанні української мови

Соловйова Надія

Науковий керівник - професор Пентилюк М.І.

Методисти та мовознавці приділяють все більше уваги до лінгводидактичної термінології.

Професійне засвоєння фахової термінології в підготовці вчителів української мови є однією з найважливіших проблем сучасної педагогічної освіти. Для забезпечення належної культури фахового спілкування майбутньому вчителеві-словесникові необхідно засвоїти чимало нових термінів, передусім лінгводидактичних, що в останні десятиліття значно змінилися й оновилися. Спробу розв'язати цю проблему здійснили Н. Захлюпана, І. Кочан, М. Львов, М. Пентилюк та ін. У їх працях уперше детально подано тлумачення термінів методики мови як окремої термінології. Лексика методики залишається малодослідженою, досі триває процес її формування. Цим зумовлена актуальність дослідження.

З огляду на це метою статті є аналіз сучасної лінгводидактичної термінології та її ролі у шкільному навчанні української мови.

Кожне наукове поняття позначається термінами, тому лінгводидактика, як і будь-яка наука, має свою термінологію. З метою розгляду лінгводидактичної термінології та її особливостей важливо з'ясувати зміст таких понять, як професійна лексика (вікно, дзвоник, мовний матеріал), професіоналізм (зошит, конспект уроку), лінгводидактичний термін (диктант, лексична помилка), лінгводидактична термінологія та їх роль у формуванні професійного мовлення і словника (лексикона) майбутніх учителів української мови.

Індивідуальний словник відображає біологічні, соціальні, психологічні й професійні характеристики конкретної особистості і складається з таких шарів: лінгводидактичний термінологія словник мова

· Лексико-фразеологічне ядро (слова і словосполучення, що належать до загальновживаної лексики);

· слова і словосполучення, пов'язані з колом інтересів індивіда (хобі);

· професійна лексика та фразеологія.

Індивідуальний словник учителя-філолога, крім лексики загального вжитку, спільної для всіх носіїв мови, містить слова і словосполучення, володіння якими зумовлено його фаховими запитами. У коло професійної лексики вчителя української мови входять терміни, офіційно-ділова лексика (звіт, довести, довідка) та загальновживані мовні одиниці (голова, очі, овес, жито, держава), що використовуються зі спеціальним, фаховим значенням (професіоналізми). З погляду нашого дослідження в структурі професійної лексики вчителя-словесника найбільший інтерес являють терміни й професіоналізми. Розглянемо ці поняття детальніше.

Сукупність термінів певної науки становить її термінологію, що входить до терміносистеми української мови. Кожна наука оперує своєю системою понять, відповідно вона має й свою термінологію: лінгводидактичну, лінгвістичну, дидактичну, фізичну, психологічну термінологію тощо. У мовознавстві під термінологією сьогодні розуміють науку про терміни (І. Ковалик, О. Реформатський), частину словникового складу мови, що охоплює спеціальну лексику, систему позначень наукових і професійних понять будь-якої однієї галузі знань (М. Жовтобрюх).

Українська лінгводидактична термінологія - особливий шар лексики, сукупність термінів, що виражають фундаментальні наукові поняття методики навчання української мови.

У термінологічній системі лінгводидактики існує сьогодні ряд проблем. Значення і вживання багатьох термінів потребує уточнення, конкретизації й уніфікації, для назви лінгводидактичного поняття подекуди застосовуються різні лексеми.

Характерною ознакою лінгводидактичної лексики в українській мові є наявність у ній класифікаційних рядів.

У лінгводидактичній лексикографії існують різні принципи й підходи до класифікації методичних термінів.

М. Львов, зокрема, поділяє методичні терміни на групи за джерелами виникнення й ступнем конкретності або абстрактності поняття [2].

І. Кочан та Н. 3ахлюпана, розуміючи методичні терміни як «терміни методичної науки, що позначають поняття, пов'язані з викладанням мови в різних навчальних закладах» [1].

У «Словнику-довіднику з української лінгводидактики», ураховуючи принципи історизму, авторської достовірності, джерелознавства й функціональності, автори виділили терміни загальнодидактичні, лінгводидактичні, мовленнєвознавчі, інноваційні. Ознака класифікації в словнику не названа, але фактично цей поділ відбиває семантику термінів та ступінь їх новації в методиці [5].

Методика опрацювання змістових ліній шкільної програми з мови передбачає використання як загальних, так і специфічних, вузькоспрямованих термінів, тому всі лінгводидактичні терміни ми ділимо на групи залежно від змісту навчального матеріалу і структурування шкільного курсу мови на терміни загальнолінгводидактичні (універсальні) і специфічні, що вживаються у процесі реалізації окремих змістових ліній. До першої підгрупи відносимо терміни метод бесіди, диктант, помилка, мета уроку, а до другої - граматичне питання, орфограма, стилістична помилка, комунікативні уміння, активний словник учнів тощо. Серед специфічних у свою чергу виділяємо терміни мовленнєвознавчі. мовні (лінгвістичні), соціокультурні й стратегічні. Оскільки лінгвістичні й мовленнєвознавчі терміни нами вже були описані, більш детально зупинимося на соціокультурних і стратегічних. Виникнення соціокультурних термінів пов'язане з необхідністю виховання «національно свідомої мовної особистості», з реалізацією на уроках з мови культурологічного принципу, спрямованого на ознайомлення учнів з історією, традиціями українського народу. Це такі лексеми, як культурна пам'ять учнів, лінгвоукраїнознавство, мовний знак (логоепістема, національно-мовна картина світу) та ін. Стратегічні терміни забезпечують реалізацію діяльнісної (стратегічної) лінії шкільної програми, а саме оволодіння учнями базовими мисленнєвими прийомами й методами: порівнянням, узагальненням, аналізом тощо, усвідомлення школярами структури власної пізнавальної діяльності. До них ми відносимо терміни пізнавальна дія, пізнавальна активність учнів, мисленнєві дії, мета пізнавальної діяльності та ін.

Таким чином, лінгводидактична термінологія - складна система, структура якої представлена схемою. В основу її класифікації покладено особливості джерел виникнення лінгводидактичного терміна і зв'язків його з поняттями суміжних наук, походження й будову, ступінь новизни в науці, зміст і структурування шкільного курсу української мови.

За своєю структурою й складом лінгводидактична лексика - складна система, в якій можна виділити певні групи на підставі критеріїв: джерела виникнення; походження; час виникнення; зміст і структурування навчального матеріалу.

У межах нашого дослідження найбільший інтерес представляють терміни новаційні й мовленнєвознавчі, оскільки саме вони пов'язані із сучасними процесами реформування шкільної освіти, відображають найновіші досягнення в галузі лінгводидактики й методики української мови та суттєво впливають на професійну підготовку майбутніх учителів-філологів.

Література

1. Кочан І.Н., Захлюпана Н.М. Словник-довідник з методики викладання української мови. - Львів, 2002. - 248с.

2. Львов М.Р. Словарь-справочник по методике русского языка: учеб. пособ. для студ. пед. ин-тов / Михаил Ростиславович Львов. - М.: Просвещение, 1988. - 240 с.

3. Методика навчання української мови в середніх освітніх закладах /колектив авторів за ред. М.Л. Пентилюк: М.І. Пентилюк, С.О. Караман, О.В. Караман та ін. - К.: Ленвіт, 2005. - 400с.

4. Пентилюк М.І. Теоретичні орієнтири сучасної української лінвгодидактики / Марія Іванівна Пентилюк // Актуальні проблеми сучасної лінгводидактики: зб. статей. - К.: Ленвіт, 2011. - С. 49-57.

5. Словник-довідник з української лінгводидактики: Навчальний посібник / Кол. авторів за ред. М.Пентилюк. - К.: Ленвіт, 2015. - 320 с.

Размещено на Allbest.ru