Природа експресивності в кінодискурсі

Крысанова Т.А. Природа экспрессивности в кинодискурсе

Статья посвящена анализу особенностей экспрессивности в кинодискурсе. Кинодискурс рассматривается как поликодовое явление, процесс конструирования адресатом смыслов, закодированных с помощью игры актеров. Одно из основных свойств кинодискурса - его экспрессивность специфицируется двуплановым характером коммуникативного воздействия автора на адресата, использованием лингвальных и экстралингвальных кодов

Ключевые слова: автор, адресат, кинодискурс, поликодовость, экспрессивность.

Krysanova Т.А. The nature of expressiveness in cinema discourse

The paper analyses the main properties of expressiveness in cinema discourse. The cinema discourse is regarded as a polycoded phenomenon, a process in which the addressee is construing meanings coded by actors' playing. One of the main features of the cinema discourse is its expressiveness characterized by author's two-level communicative influence on the addressee and the use of linguistic and extralinguistic codes.

Key words: addressee, author, cinema discourse, polycoded, expressiveness.

Актуальність дослідження. Розгляд кінодискурсу змушує нас торкнутись теоретичних проблем, пов'язаних з визначенням дискурсу, виділенням основних характеристик і категорій дискурсу. У сучасних роботах вже були представлені узагальнення основних підходів до визначення поняття дискурс (див. огляд в [5; 9; 10; 13; 16; 23] та інш.). Більшість з них базуються на думці, висловленій Н.Д. Арутюновою, що дискурс - це мовлення, яке розглядається як цілеспрямована соціальна дія, як компонент, який бере участь у взаємодії людей і механізмах їхньої свідомості. «Дискурс - це мовлення, заглиблене у життя» [20, с. 136-137]. Саме поєднання ментального, комунікативного і соціального висвітлюється у визначенні, наданому І.С. Шевченко і О.І. Морозовою, як мислекомунікативної діяльності, яка відбувається в широкому соціокультурному контексті, є сукупністю процесу і результату і характеризується континуальністю і діалогічністю [16, с. 33-38].

Система дискурсу трактується як система-гештальт в єдності когнітивного (конструювання/передача ідей з використанням мови) і соціопрагматичного (взаємодія комунікантів у певних соціокультурних контекстах і ситуаціях) [18, с. 116]. Експресивність є одним з засобів впливу в дискурсі, за допомогою якого автор вирішує комунікативні завдання спішування в певній сфері. Кінодискурс як полікодове мовне утворення характеризується специфічними властивостями експресивності, які проявляються різноманітними засобами впливу в межах певних кодів. Мета статті полягає у розгляді природи експресивності в кінодискурсі на матеріалі американських кінофільмів. Об'єктом дослідження є кінодискурс, предметом слугують особливості експресивності кінодискурсу як полікодового мовного утворення. соціокультурний лінгвальний комунікативний кінодискурс

Прийнятий підхід акцентує увагу на розумінні кінодискурсу як процесу, в той час кінотекст розуміється як результат. Однак текст не протиставляється дискурсу, вони розглядаються як нерозривне ціле, «як нерозривні процес і продукт: продукт немислимий без процесу, як і процес неминуче зумовлює продукт» [3, с. 71].

Питання форми існування кінодискурсу є досить дискусійним. Текстовою фіксацією кінодискурсу є кіносценарій. Кіносценарій вважають «передтекстом» фільму і розглядають як літературний твір, певну модель, необхідну для організації зйомок фільму [4, с. 16-17], яка існує у писемній формі. Кінотекст є усною формою презентації кіносценарію і трактується як зв'язне, цілісне і завершене повідомлення, виражене за допомогою вербальних (лінгвальних) і невербальних (іконічних і / або індексальних) знаків [11, с. 54]. Візуальна форма презентації кінотексту виокремлює ще одну форму існування кінодискурсу. Саме поєднання трьох форм - писемної, усної і візуальної дозволяє стверджувати про складність форми кінодискуру. За своєю формою кінотекст не може трактуватись як тільки усний чи письмовий. Він поєднує усне і писемне мовлення, і має візуальну форму репрезентації. Тому можна стверджувати, що кінотекст існує в усно-писемно-візуальній формі.

У розгляді кінодискурсу як процесу, аналіз кінотексту повинен бути доповнений вивченням соціокультурних факторів, які обумовили його продукування, ролі автора і адресату кінотексту, а також когнітивних процесів продукування і сприйняття кінотексту.

Кінодискурс є діалогічним за своєю природою, де під діалогічністю розуміється адресованість дискурсу, діалогічний характер мислення [2, с. 303]. Автор кінотексту передає адресату певним чином закодовані за допомогою гри акторів думки, ідеї і сподівається, що адресат вірно розпізнає їх і розкодує із залученням екстралінгвальних знань. Діалогічність кінодискурсу відрізняється від повсякденної діалогічної комунікації, адже прямої взаємодії між безпосереднім автором і адресатом кінодискурсу не відбувається. Кінодискурс має колективного автора - режисера, сценариста, тобто команду творців фільму і характеризується двома планами адресатності. Перший план відбувається між самими акторами, які обмінюються репліками в кінодіалозі, демонструючи емоційно-оцінне відношення до певних подій з позицій автора. Другий план існує між автором і глядачем, адже автор створює кінофільм саме для адресата, в той час як актори виступають посередниками і передають інтенцію автора, безпосередньо здійснюючи вплив на глядача. Кінодискурс має специфічну адресованість, за відсутності адресату продукування кінодискурсу втрачає сенс. Адресат кінодискурсу є віддалений у просторі, розтягнутий в часі і множинний. Зазначені плани адресатності є взаємопов'язані і накладаються один на одного в процесі сприйняття кінофільму.

Кінодискурс є соціально обумовлений, адже дискурс - це мовне вираження певної соціальної практики, яка упорядкована та систематизована особливим використанням мови [14, с. 112], а розуміння дискурсу можливе лише за умови його розгляду на тлі широкого соціального контексту і вимагає прийняття до уваги наступних чинників: «контексту, соціальних умов продукування і умов інтерпретації, взаємодії, процесів продукування і процесів інтерпретації, тексту як результату» [19, с. 152, цит. 22, с. 25]. Кінофільм може переглядати велика кількість людей, різна за своїми соціальними, тендерними та національними характеристиками, і це може відбуватись в різний час. Тож кінодискурс можна розглядати як актуальний зріз сприйняття реальності, тривалий соціальний діалог, в якому інтерпретуються такі категорії сприйняття, як час, простір, минуле, майбутнє, свобода, право,чоловіче, жіноче, влада, любов тощо [12, с. 2-3]. Фактично має місце конструювання смислів певного аудиторією (або групою / глядачем) за певних умов. Мова не тільки канал передачі інформації про прості явища, факти або поведінку людей, а «механізм», який відтворює і в результаті створює соціальний світ. Шляхом приписування значення в дискурсі «формується соціальна ідентичність і соціальні відносини» [13, с. 26]. Кінодискурс є джерелом соціального знання і існує одночасно з іншими формами знання, допомагає людині об'єктувати соціальні знання [12, с. 2]

Однією з властивостей експресивності є оцінність. Автори кінофільму створюють його, відображаючи ті цінності, які існують в їх культурі. В колективній свідомості мовних особистостей існує неписаний кодекс поведінки, в якому за допомоги спеціальних прийомів вивчення можуть бути виділені ціннісні домінанти відповідної культури [5, с. 227]. Продукування і сприйняття кінодискурсу відбувається на основі певних культурних кодів, котрі існують у свідомості його реципієнтів. Тому можна стверджувати про культурну обумовленість кінодискурсу.

Ще однією характеристикою кінодискурсу є його здатність конструювати реальність. За допомогою мови ми створюємо уявлення про реальність, яке не просто відображає те, що в ній є, але й конструює її [13, с. 25]. Глядач сприймає на екрані відповідний образ реальності, створений творцями фільму, а не саму реальність. Механізмом досягнення цієї мети слугує викадровка (framing-process) [1, с. 60]. Кіно розкриває реальність, узагальнює досвід і відображає те, що ми бачили, але не змогли сприйняти як дійсне. Під час продукування кінодискурсу відбувається постійне переосмислення реальності, і тому, зображення на екрані не є копією життєвих ситуацій, арезультатом конструювання певних смислів.

Полікодовий характер кінодискурсу відмічався багатьма дослідниками [11, с. 63; 7, с. 24 таінш.] Ю. Лотман зазначав наявність трьох видів інформаційних кодів в змісті кінофільму: зображальний, словесний і музичний [8, с. 89]. Різна в семіотичному плані інформація, яка інтегрується в єдиному смисловому просторі кінофільму, відзначається як на рівні змісту так і на рівні форми. Наявність вербальних і невербальних кодів у структурі кінодискурсу і застосування специфічних кінематографічних кодів (кадр, світло, монтаж, ракурс тощо) свідчить про його складний полікодовий характер, де під кодом розуміють «систему умовних позначок, знаків і правил їх комбінації між собою для передачі, обробки і зберігання інформації в найбільш пристосованому для цього вигляді» [15, с. 90]. Значний прагматичний вплив кінофільму досягається саме взаємодією і взаємопроникненням різних кодів, поєднання яких відбувається на основі соціокультурних норм авторів і адресатів фільму. В кінодискурсі як складній гетерогенній семіотичній системі відбувається взаємодія її компонентів, які семантично доповнюють один одного, формуючи послідовне і осмислене цілеобраз-смисл [6, с. 16]. Кінодискур наповнений не тільки художніми, але й нехудожніми кодами. До останніх, на думку Ю. Лотмана належить гра актора, кодована на трьох рівнях: режисерському, побутової поведінки, акторської гри [8, с. 62-64].

Експресивність кінодискурсу полягає у його здатності передавати певні емоції і викликати емоції у глядачів кінофільму. Кінофільм завжди спрямований на створення певного емоційного стану глядача, адже «видовище викликає в ньому ті ж емоції, що і саме життя» [8, с. 18]. Саме завданням кінофільму є не стільки передати інформацію, скільки викликати певний емоційний стану глядача, певні «специфічні художні емоції» [8, с. 19]. Якщо в кінофільмі через емоцію транслюється смисл [1, с. 179], а смисл виявляє комунікативно-прагматичний потенціал емоції, то саме цей процес слугує виникненню органічного екранного образу. Можна стверджувати про існування кіножанрів - фільм жахів, бойовик, тріллер - які спрямовані саме на переживання глядачем «емоційного сплеску». Кінодіалог як вербальний компонент кінотексту є відображенням усної розмовної мови, завжди відрізняється емоційним забарвленням, про що свідчить частотне вживання сленгізмів, вульгаризмів, скорочених форм, вигуків, еліптичних і питальних конструкцій, порушення граматичних норм побудови речення тощо.

На думку Ю. Лотмана, глядач, усвідомлюючи ірреальність того, що відбувається, емоційно відноситься до нього, як до дійсної події [8, с. 10]. Передача експресивного настрою фільму досягається за допомогою світлотіньової насиченості кадру, колористичних партитур, метафоричних пейзажів, гострих ракурсів, а також музичних і вербальних компонентів звукового образу [1, с. 72].

Лінгвальнаі екстралінгвальна складові кінодискурсу тісно інтегровані, створюючи цілісний і закінчений образ. Вербально-візуальне зчеплення елементів кінодискурсу свідчить про його цілісність і зв'язність. Всі дії творців фільму взаємопов'язані і спрямовані на вирішення спільної мети - створення продукту - кінотексту. Взаємодія всіх учасників кінодискурсу - аудиторія фільму - команда творців фільму - взаємодія героїв фільму, реалізована грою акторів [21, с. 354-356]. Таким чином, можна стверджувати, що кінодискурс є цілісною і зв'язною системою, яка складається із певних рівнів, які є взаємопов'язані.

Символіко-метафоричний характер кінодискурсу полягає в його здатності оповідати, створюючи символи, які є метафоричними. Відмінною рисою кінодискурсу є те, що він унаочнює ці символи. Так, наприклад дерево Ейвау фільмі «Аватар» є символом мудрості народу, планета Пандорра - метафорою планети Земля, образ Грейс - втіленням милосердя та розуміння. Велику роль у передачі символів належить кінематографічному монтажу, якому вдалось створити цілу систему метафоричних образів [8, с. 98]. Символічність фільму формується як перехід від області конкретного видимого простору в галузь асоціативну за допомогою пластичних алегорій, метафоричних зіставлень [1, с. 72]. Усвідомлення символіко-метафоричного змісту кінофільму допомагає розкривати його філософсько-ідейний смисл.

Таким чином, кінодискурс володіє як загальними рисами мовного дискурсу так і специфічними, характерними тільки для цього типу. Кінодискурс містить лінгвальну і екстралінгвальну складові. До лінгвальної складової відносимо текст кіносценарію і репліки персонажів або тітри. До екстралінгвальної відносимо кінематографічні коди (монтаж, освітлення, зображальні засоби декорацій, костюмів, сценічного руху тощо), які слугують створенню полікодового кінотексту, який розуміємо як продукт кінодискурсу. Кінодискурс є складним цілісним соціально і культурно обумовленим мисленнєво-комунікативним медійним феноменом, який характеризується експресивністю, діалогічністю, сполученням лінгвальних і екстралінгвальних кодів у своїй структурі та є символіко-метафоричним за своєю природою. Особливість експресивності в кінодискурсі полягає в двоплановому характері комунікативного впливу на глядача, який реалізується певними кодами.

Перспективним є подальший розгляд складових кінодискурсу з встановлення взаємозв'язків між ними, що сприятиме розумінню способів досягнення авторами фільму запланованої прагматичної мети. Подальше розкриття експресивної складової кінодискурсу дозволить виокремити певні стратегії впливу на глядача.