Психологічний аналіз структурних компонентів перекладацької компетентності фахівця

Размещено на http://www.allbest.ru/

Психологічний аналіз структурних компонентів перекладацької компетентності фахівця

Стаття розглядає проблему виокремлення структурних компонентів перекладацької компетентності фахівця. Особливу увагу приділено психологічному аналізу структурних компонентів, що є важливою передумовою навчання майбутніх фахівців. Стаття містить виклад основних напрямків в психологічній структурі перекладацької компетентності фахівця. Розглядається структура «перекладацької діяльності» з точки зору різних психологічних підходів. У статті розглянуто складові перекладацької компетентності та місце перекладацької компетентності щодо інших компетентностей. Проводиться аналіз поняття із урахуванням думок різних вітчизняних та зарубіжних науковців.

Перераховується низка вимог, яким повинен відповідати компетентний фахівець перекладу. Представлено загальні принципи організації навчання перекладу, формування перекладацької компетенції у фахівців іноземної мови. Розкрито проблематику вітчизняних і зарубіжних психолого-педагогічних досліджень у сфері компетентної професійної підготовки фахівців. Представлено загальну характеристику структурних компонентів перекладацької компетентності фахівця, визначені основні характеристики, в яких відображуються вимоги до сучасного спеціаліста. У статті досліджено психологічні особливості, що інакше визначають перекладацьку компетентність фахівця. Зроблено висновок про недостатню розробленість психологічних компонентів структури перекладацької компетентності фахівця та доцільність у подальших дослідженнях та більш глибинне виокремлення структурних компонентів перекладацької компетентності.

Виклад матеріалу подано в руслі моделі, що трактує переклад як засіб міжмовної комунікації, специфіка якого визначає сукупність знань і умінь, які фахівець отримує в процесі навчання.

Постановка проблеми. Одним із центральних положень, визначених у Національній доктрині розвитку освіти в Україні в 21 столітті, є створення умов для підготовки фахівців, здатних практично втілювати нові прогресивні методики й технології навчання, інтегруючи всі етапи навчально-виховного процесу з кращими здобутками світової культури. У цьому контексті процес підготовки компетентних фахівців іноземної мови спрямовується на формування у студентів умінь реалізовувати технології, поєднуючи класичні й інноваційні підходи до навчання у площині особистісного бачення.

Актуальність. У самій психології не існує однозначної думки щодо структурних компонентів перекладацької компетентності фахівця, що істотно ускладнює вирішення завдань, пов'язаних із визначенням психолого-педагогічних умов розвитку перекладацької компетентності майбутніх перекладачів. Відповідно, залишаються нерозкритими психолого-педагогічні аспекти змісту та форм відповідної навчальної діяльності, які істотно впливають на ефективність виконання майбутнім перекладачем його професійної діяльності. Тому особливої актуальності набуває проблема визначення структурних компонентів перекладацької компетентності фахівця, що передбачає науково обґрунтований аналіз його змісту та структури, вивчення форм і методів теоретичної та практичної діяльності фахівця, психологічний аналіз навчальної діяльності, у процесі якої відбувається становлення майбутньої професійної діяльності перекладача.

Мета дослідження - проаналізувати структурні компоненти розвитку перекладацької компетентності фахівця та встановити умови, за яких цей процес набуває цілеспрямованого та керованого характеру.

Виклад основного матеріалу. Термін «перекладацька компетентність» вперше був вжитий американським лінгвістом Д. Хаймсом [16]. Це поняття було розроблено вченим як альтернативне існуючому поняттю про ідеального учасника комунікації (або про ідеального комуніканта) в теорії структурної лінгвістики, яке запропонував Н. Хомськи [14]. Сутність поняття «ідеальний комунікант» полягала в правильному, грамотному, безпомилковому та адекватному змісті висловлюванню вживанні мови. Підхід Д. Хаймса кардинально змінив існуючі наукові уявлення про лінгвістичну компетентність, яка розглядалась Н.Хомським як якість людини, що досконало знає свою мову і не знаходиться під впливом «таких граматично іррелевантних умов, як обмеження обсягу пам'яті, відволікання уваги і знаходження помилок - випадкових або систематичних у застосуванні своїх знань у професійних комунікативних ситуаціях» [14, с.14]. Д. Хаймс виходить передусім, з того, що перекладач працює з двома мовами, одна з яких є для нього нерідною, тому в його діяльності завжди будуть елементи творчості.

Подібне розуміння перекладацької компетентності наводить нас на думку про те, що навколо цього поняття існує досить багато ситуативних ознак. Можна вважати, що місце, час, вік комунікантів, їх соціальний статус, емоційний, фізичний, психічний стан на момент спілкування, рівень розумового розвитку, стиль поведінки, виховання і таке інше впливають на результат перекладацької діяльності. Ці ознаки, залежно від їх сукупного домінування в тій чи іншій ситуації, можуть як перешкоджати, так і надавати позитивний вплив на процес перекладу та його результат.

Дещо інше структурування перекладацької компетентності пропонується іншими дослідниками, згідно з якими це поняття містить у собі такі компоненти, як лінгвістичні знання (до них автори відносять паралінгвістичні і невербальні явища), інтерактивні навички в будь-яких конкретних ситуаціях, а також знання про культурне значення іншомовної лексики, яка вживається фахівцем в процесі перекладу. В структурному плані цей підхід відрізняється від перерахованих вище тим, що знання про культурне значення іншомовних слів в парадигмі культури не можуть розглядатися та аналізуватися окремо від знання лексики в цілому, від дискурсу тощо.

Цікавим є підхід німецького вченого Г. Меленка [15]. У його дослідженнях зустрічається поняття «вербальна перекладацька компетентність», яке означає здатність однієї людини впливати на іншу засобами мови і певним чином реагувати на ці засоби. У структурі вербальної перекладацької компетентності автор розрізняє прагматичну, семантичну і синтаксичну, які співвідносяться зі сферами висловлювання. Аналогічно усім вищеперерахованим визначенням виділені аспекти перекладацької компетентності також можна розглядати з двох позицій, зокрема лінгвістичної і прагматичної.

В науковій літературі (Н.М.Гавриленко, І.О.Зимня, Л. Ткаченко, А.П. Чужакін) поняття «вербальна перекладацька компетентність» розглядається як здатність однієї людини впливати на іншу. У психології під впливом розуміють цілеспрямоване перенесення інформації від одного учасника взаємодії до іншого. Так, впливати можна на стан, поведінку і на особистісно-смислові утворення суб'єкта. Отже, розуміння іншомовної перекладацької компетентності, запропоноване Г. Меленком, дозволяє виділити в структурі цього поняття не тільки перцептивну, а й інтерактивну сторони.

Отже, перекладацька компетентність пов'язана зі здатністю передачі-сприймання інформації; з оволодінням різними засобами спілкування (вербальними, невербальними); із особистісним впливом (персоналізація, відтворення себе в іншому); із досягненням однакового сприйняття комунікативної ситуації.

Більшість вчених (Л.К. Латишева, О.М. Леонтьєв, І.І. Халеєва, В.Н. Комісаров) вважають, що перекладацька компетентність передбачає певний рівень розвитку соціальної сенситивності, соціальної спостережливості, пам'яті й мислення (розуміння), уяви, що виявляються найбільш повно в рефлексивності, емоційної чутливості (емпатії) і т.д. За допомогою перекладацької компетентності фахівець здатен продемонструвати певний рівень знань з дисциплін, а також практичних умінь, які забезпечують успішність комунікацій (володіти соціальною перцепцією, розуміти, а не лише візуально сприймати; презентувати себе у спілкуванні; оптимально будувати своє мовлення в психологічному плані, тобто мати вміння мовленнєвого і немовленнєвого контакту .

У межах теорії і практики міжкультурного спілкування перекладацька компетентність розглядається як складне особистісне утворення, в яке входять знання, соціальні настановлення, вміння та досвід у галузі міжособистісного спілкування; перекладацька компетентність аналізується як система внутрішніх засобів регуляції фахівцем власних комунікативних дій; як орієнтування у спілкуванні, засноване на знаннях й емпатійному досвіді індивіда, а також на вільному опануванні засобами спілкування, в тому числі - й кроскультурними [6].

У дослідженнях І.В. Макаровської перекладацька компетентність розуміється як система психологічних знань фахівця про себе й інших, умінь і навичок в спілкуванні, стратегій поведінки в соціальних ситуаціях, що дозволяє спеціалісту вибудовувати міжособистісне спілкування відповідно до цілей і умов перекладацької діяльності [10].

Під перекладацькою компетентністю О.В.Воловик розуміє сукупність лінгводидактичних, лінгвокомунікативних та лінгвокраїнознавчих знань, навичок і умінь перекладача в практичному використанні мови у змінних комунікативних ситуаціях і умовах мовотворення. Лінгвістична компетенція (термін Н.Хомського) входить в перекладацьку компетенцію (термін Д. Хаймса), і під останньою розуміється О.В.Воловик як володіння лінгвістичною компетенцією, тобто певною сумою відомостей мовного характеру, вміннями співвідносити мовні засоби із завданнями та умовами спілкування, а також здатність перекладача організовувати кроскультурне спілкування з урахуванням соціальних норм поведінки та комунікативної доцільності висловлювання [4].

Н.В. Копилова розуміє перекладацьку компетентність як сукупність сформованих професійних знань, комунікативних і організаторських умінь, здібностей до самоконтролю, емпатії, культури вербальної і невербальної взаємодії. В цілому перекладацьку компетентність Н.В.Копилова розглядає як складову частину психологічної компетентності, яка свого роду є інтегративною якістю особистості, що виникає у процесі «взаємодії і гармонізації» компетентностей, які відносяться до взаємодії і діяльності людини. Це, насамперед, наступні компетентності:

* компетентність виконання пізнавальної діяльності як здатність створення і розв'язання нестандартних, проблемних ситуацій - їх продуктивне і репродуктивне пізнання і дослідження;

* компетентність самовдосконалення як здатність до самостійного професійного; мовленнєвого і мовного розвитку; оволодіння культурою рідної мови, володіння іноземною мовою;

* компетентність соціальної взаємодії як здатність адекватного встановлення взаєморозуміння, уникнення конфліктів, створення клімату довіри;

* компетентність в спілкуванні як здатність цілком адекватної взаємодії у процесі знаходження вербальних і невербальних засобів і способів формування й формулювання думки під час її породження і сприйняття рідною та нерідною мовами;

* компетентність інформаційно-технологічна як здатність користуватися, відтворювати, удосконалювати засоби та способи отримання і відтворення інформації в друкованому та електронному виглядах [8].

На думку В.П.Павлової, поняття «перекладацька компетентність» певним чином корелює з дефініцією «міжкультурна компетенція» за такими характеристиками:

- відчуття ідентичності на рівні нації, колективу, особливо в плані виконання фахівцем професійної діяльності, згідно з ціннісно-смисловою системою певного соціуму;

- знання культури, яке дозволяють розглянути характеристики її представників зсередини і застосувати певний набір правил етикету відповідно до національних або місцевих (локальних) традицій, норм, звичок тощо;

- культурні норми і принципи, важливі для аналізу культури діяльності в даному соціумі;

- володіння інструментами і методами відтворення культури;

- усвідомлення численних потреб ринку праці та поліпшення методів роботи з національними меншинами та етнічними групами у своїй країні та за кордоном;

- участь у роботі міжнародних організацій та ін. [12].

На думку багатьох науковців, поняття «перекладацька компетентність» пов'язане і з таким поняттям, як «міжкультурна взаємодія». У системі освіти міжкультурна взаємодія постає способом осягнення картини світу. Найбільш адекватними постулатами картини світу є її визначення як вихідного глобального образу світу, що покладений в основу світобачення перекладача, який репрезентує базові характеристики світу в розумінні її носіїв, і є результатом професійної активності людини в цілому. Картина світу - дуалістична за своєю природою. Вона існує як неопредмечений елемент свідомості і життєдіяльності людини, а також у вигляді опредмечених фреймів, які постійно з'являються в результаті життєдіяльності людини. «Відбитки» картини світу можна виявити в мові, жестах, образотворчому мистецтві і музиці, ритуалах, мові, етикеті, міміці, моді, способах ведення господарства, технологіях, побудованих з урахуванням «логіки» предметного світу, а також соціокультурних стереотипів поведінки людей і т.д.

Інакше кажучи, з одного боку, картина світу експлікує образи світу, пов'язані з життєдіяльністю людини, а з другого - має місце процес виникнення нових образів світу, здійснюваних у ході спеціальної рефлексії систематичного характеру. Слід зазначити, що індивідуальна картина світу синтезує в собі єдність «особистого» і «народного». Оскільки картини світу різних людей мають загальне ядро, яке за своєю суттю вирізняється «народним» характером, вони є категоріями, які можна порівняти. Постаючи універсальним посередником між різними сферами людської культури, картина світу сприяє інтеграції людей в суспільстві. За твердженням

А.Л. Тряпіциної [2], соціальна потреба в картині світу полягає в бажанні досягти єдності бачення дійсності, створити засіб, що забезпечує інтеграцію індивідів і груп й загальне керівництво різноманітними професійними діяльностями.

Розглянуті визначення перекладацької компетентності повною мірою відображують розуміння авторами перекладу як процесу мовного перекодування. Однак у таких підходах не приділяється належної уваги психологічним особливостям професії. Ми не можемо погодитися з таким підходом, вважаючи його дещо спрощеним.

Інакше визначають перекладацьку компетентність фахівці І.І. Халеєва та В.В. Сафонова. Вчені розглядають перекладача як суб'єкта культури і включають в структуру досліджуваного явища соціокультурний компонент, відводячи важливу роль в перекладацькій компетентності вмінню проектувати на висловлювання в тексті суб'єктні можливості реципієнтів, які беруть участь в перекладацькій діяльності, враховуючи відмінності в фонових знаннях і в обстановці спілкування [13]. Поділяючи точку зору цих вчених, Н.В. Комісаров в перекладацькій компетентності філолога виокремлює поряд із соціокультурним компонентом лінгвістичний і соціально-психологічний. Лінгвістична складова відображує специфіку міжмовної діяльності перекладача. Соціокультурна ж включає в себе країнознавчий (наявність уявлень про національні надбання) і культурологічний (наявність уявлень щодо національного менталітета) компоненти. Соціально-психологічна складова вміщує міжособистісний і комунікативний компоненти[6].

Отож, стає цілком очевидним, що думки вчених, які займаються проблемою професійної компетентності перекладачів, дещо різняться. Деякі вважають достатнім лише добре володіти іноземною мовою, в той час як інші бачать необхідність в екстралінгвістичних якостях, що включають знання, вміння та навички психологічного, культурологічного, країнознавчого характеру.

Знайомство з навчальними матеріалами про вищу освіту в різних країнах світу (Великобританія, Франція, Фінляндія, Швейцарія), аналіз робіт вітчизняних і зарубіжних дослідників у цій галузі дозвяють нам зробити висновок про те, що важливою складовою підготовки майбутніх перекладачів є психологічний компонент. Сучасні перекладознавці (Ю.В.Попов, В.Н. Комісаров, Г.Є. Мірам, Д. Робінсон, Г.В. Чернов та ін.) пояснюють таку необхідність специфікою професії, яка відноситься до класу «людина-людина».

Г.Є.Мірам небезпідставно вважає, що перекладацькі вміння та навички слід формувати і розвивати разом з необхідними психологічними характеристиками, такими як стійкість уваги і обсяг оперативної пам'яті. При цьому частина умінь має бути перетворена в автоматичні навички і застосовуватися перекладачем інтуїтивно [11, с. 314].

Разом з тим, вважає Я.В. Левковська, в структурі перекладацької компетентності слід виокремити ще один компонент, який відображує вимоги до сучасного спеціаліста - інформаційно-технологічну компетентність [9]. Підтверджуючи необхідність виділення даної складової, слід зазначити, що зі вступом людини в епоху інформаційного суспільства зросла роль інформаційних комунікаційних систем, з'явився Internet Explorer, електронні засоби перекладу (електронні словники, машинні перекладачі та ін.). Суттєво зросла кількість переговорів за допомогою теле- і відеоконференцій. Отже, перекладач має знати особливості використання обладнання (пульту синхронного перекладу, багатоканального теле- і відео- зв'язку, різних проекторів для презентацій і т. ін.).

Найбільш надійними серед систем автоматизованого перекладу вважаються різні версії програм Socrat і Stylus, Lingvo Office for Windows 95, Prompt. Останнім часом досить широкого поширення набула система перекладацької пам'яті Trados (Translation Memory). Слід зазначити, що рівень машинного перекладу за багатьма параметрами суттєво відстає від професійного перекладу. Проте, програми комп'ютерного перекладу є досить корисною підмогою для швидкого ознайомлення зі змістом певного документа, написаного іноземною мовою, з метою отримання важливої інформації і планування подальших дій з його професійного перекладу. Знання програм для перекладу, їх переваг і недоліків, вмінь працювати з ними стає необхідним компонентом підготовки сучасного перекладача.

Розглядаючи інформаційно-технологічну складову професійної компетентності перекладача, А.С. Белкін користується терміном «інформаційна компетенція» і наповнює її наступним змістом: знання та вміння, що стосуються аналітичної переробки інформації; знання інформаційних потоків в галузі професійної діяльності; вміння вилучати інформацію з різних джерел і ефективно її використовувати; конкретні навички з використання сучасних технічних засобів, розуміння їх застосування для автоматизації перекладацьких операцій [3].

Зрештою, аналіз наукових праць таких авторів, як В.Н. Коміссаров, Г.Є. Мірам, Л.К. Латишев, Р.К. Миньяр-Белоручєв, В.В. Сафонова, І.І. Халеєва та ін., виявив принципово значущі положення і певну систему поглядів на проблему професійної компетентності перекладача.

Результати аналізу наукової літератури дозволили сформулювати власне поняття перекладацької компетентності майбутнього фахівця, під якою ми розуміємо здатність приймати ефективні рішення у процесі здійснення професійної діяльності з опорою на знання, уміння, навички, а також особистісні якості, необхідні перекладачеві для успішного виконання професійної діяльності. При цьому професійна компетентність майбутнього перекладача не є якимсь новоутворенням, а інтегративною характеристикою фахівця, що вміщує наступні взаємопов'язані компоненти:

* гносеологічний компонент - необхідні перекладачеві професійні знання, що включають належне володіння мовами і технікою перекладу, обізнаність перекладача в галузі науки, представником якої він є. Їх обсяг і рівень і є головними характеристиками перекладацької компетентності;

* етнолінгвістичний компонент - вміння вибудовувати професійну діяльність з урахуванням психічних, етнічних і т.д. особливостей іншої культури, побуту і звичаїв представників іншої країни;

* психологічний компонент, що включає:

- соціально-перцептивну складову, яка передбачає такі ха-рактеристики, як воля, емпатія, доброзичливість, проникливість і спостережливість;

- аутопсихологічну складову, яка виявляється в умінні майбутнього перекладача використовувати і розвивати

власні ресурси, прагнути постійного саморозвитку та самовдосконалення, а також у готовності і здатності особистості до цілеспрямованої психічної роботи з метою зміни властивостей особистості, її поведінки, діяльності і взає-мостосунків з метою прогресивного особистісно-професійного становлення;

* інформаційно-технологічний компонент, що передбачає знання, уміння, навички, способи діяльності у сфері в області роботи з професійно значущою інформацією (пошук необхідної інформації, її подальший аналіз, обробка, зберігання, обмін) за допомогою інформаційних технологій (ІТ). Такі ІТ включають в себе: електронні словники, електронні перекладачі, системи виду Translation Memory, всесвітню мережу Internet Explorer та ін.

Висновки

перекладацький навчання компетентність

Отже, ми бачимо, що в науковій літературі не існує єдиної думки стосовно структури перекладацької компетентності. Хоча всі автори розуміють під цим поняттям цілісний феномен, що складається з певних компонентів, які так чи інакше відображають знання, вміння та навички перекладача, що дозволяють йому успішно здійснювати професійну діяльність.

Перспективи подальших досліджень. Подальші дослідження будуть спрямовані на більш глибинне виокремлення структурних компонентів перекладацької компетентності, пошук ефективних шляхів їхньої класифікації та розробки відповідних програм, спрямованих на підвищення перекладацької компетентності майбутніх фахівців, так як перекладацька компетентність є інтегративною характеристикою фахівця, що вміщує певні взаємопов'язані компоненти, які є важливими у структурі перекладацької компетентності студентів-філологів.

Список використаних джерел

1.Адольф В. А. Формирование профессиональной компетентности будущего учителя /В.А. Адольф // Педагогика. - 1998. - № 1. - С. 72-75.

2.Акулова О.В. Школьное образование в современных социо-культурных условиях [Текст]: монография / О.В. Акулова С.А.Писарева, Е.В Пискунова, А.П Тряпицына; под ред. А.П. Тряпицыной. - СПб.: ПетроПресс, 2005. - 181 с.

3.Белкин А.С. Компетентность. Профессионализм. Мастерство / А.С.Белкин. - Челябинск: ОАО «Юж.-Урал. кн. изд- во», 2004. - 176 с.

4.Воловик Н.В. Формирование профессионально-педагогического интереса у будущих офицеров в системе гражданского вузовского образования: автореф. дис. на соискание науч. ступеня канд. пед. наук: спец. 13.00.08.«Теория и методика профессионального образования» / Н. В. Воловик. - Чебоксары, 2004. - 24 с.

5.Емельянов Ю.Н. Теория формирования и практика совер-шенствования коммуникативной компетентности: автореф. дисс. на соискание науч. ступеня докт. псих. наук: спец. 19.00.07 «Педагогическая и возрастная психология»/ Ю.Н.Емельянов. - Л., 1991. - 38 с.

6.Комиссаров В.Н. Теория перевода (лингвистические аспекты): [Текст] / В.Н. Комиссаров. - М.: Высшая школа, 1990. - 253 с.

Размещено на Allbest.ru