Конотаційно-стильова парадигма голосного [и] в українському поетичному дискурсі

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Конотаційно-стильова парадигма голосного [и] в українському поетичному дискурсі

Українець Л. Ф.

Стаття містить аналіз конотаційних параметрів голосного [и] в українському поетичному дискурсі ХІХ-ХХІ ст. Серед одиниць фонетичної системи цей звук здатний ініціювати у свідомості мовців, крім метаобразної прагматики (лінгвістичної категорії оцінності, спричиненої семантичною мотивацією), національні стандарти вокальної структури лексем української літературної мови.

Ключові слова: голосний [и], українська поетична мова, прагматична конотація, асоціація, диференційні ознаки голосних, мовна картина світу.

Статья содержит анализ коннотативных параметров гласного [и] в украинском поэтическом дискурсе ХІХ-ХХІ ст. Среди единиц фонетической системы этот звук способен инициировать в сознании говорящего, кроме метаобразной прагматики (лингвистической категории оценности, порожденной семантической мотивацией), национальные стандарты вокальной структуры лексем украинского литературного языка.

Ключевые слова: гласный [и], украинский поэтический язык, прагматическая коннотация, ассоциация, дифференциальные признаки гласных, языковая картина мира.

This article contains the detailed analysis of connotative properties of vowel [и] in the Ukrainian poetical discourse of XIX-XXIth century. Among other items of phonetic system, this vowel is capable to initiate not only the meta-image pragmatics (linguistic category of evaluation caused by semantic motivation), but also the national standards of the vocal pattern of the Ukrainian language's lexemes.

Key words: vowel [и], Ukrainian poetical language, pragmatical connotation, association, differential features of vowels, linguistic picture of the world.

Для інтелектуального та емоційно-експресивного осмислення експліцитних тенденцій і закономірностей поетичного дискурсу ХХ-ХХІ ст. винятково важливою є актуалізація у свідомості мовців конкретно-чуттєвого простору завдяки конотаційному потенціалу голосного [и], який здатний поглибити смислові вектори справді витонченої поліфонічної лірики, підвищуючи її інтонаційну виразність. Як відомо, цей вокатив пройшов складний історичний шлях формування диференційних ознак [22, с. 50; 4, с. 89-90], але навіть у сучасній лінгвістиці немає єдиного погляду не лише на артикуляційно-акустичні характеристики, але й на його статус у фонологічній системі української літературної мови (Т. О. Бровченко, М. Ф. Наконечний, Ю. О. Карпенко, Н. І. Тоцька та ін.). Утворений завдяки співвідношенню двох резонаторів - малого за розміром і надзвичайно вузького ротового та великого й водночас широкого фарингального, цей нелабіалізований голосний переднього ряду, високо-середнього ступеня підняття [24, с. 63; 6, с. 22-23; 12, с. 50 та ін.] має напружену артикуляцію, інтенційно позиціонуючи високу закриту тональність, яка, за біполярним шкалуванням вербалізованих антонімів, переміщує такий найдифузніший акустичний сегмент на позицію, близьку до символічного маркування «швидкий», «неприємний», «темний», «слабкий» [9, с. 42]. Природа візуальної адаптації цього небемольного звука ідентифікована в контексті асоціацій синього кольору, що інтенційно корелює з уявленнями про великий розмір [Там само]. На таких фоносемантичних стратегіях голосного [и] позначилася, безперечно, його артикуляційно - акустична близькість до [і], зокрема реалізація в редукованих чи гармонійно асимільованих [ие], [еи] (характер обниження ^ підвищення артикуляції суттєво коригують суперсегментні характеристики ритмічної структури), що знаходяться в площині психолінгвістичних парадигм звукобуквеного символу и. Всупереч невизначеності диференційних ознак та фонологічного статусу, його «часте вживання в різних текстах є звичним явищем» [26, с. 135], однак така функційна активність - природна риса акцентованої й неакцептовано!' вокалізації мови художньої літератури - сприяє заглибленню в прагматичні параметри вербальної картини світу не стільки з позицій яскравого вияву «секундарної» чи «примарної мотивованості» голосного [и] під тиском контекстуальних умов або мотиву номінації, скільки внаслідок посилення національних стандартів вокальної системи сучасної української мови - вектора дискурсивної перцепції. Можливо, саме цей стилістичний аспект і став причиною спорадичних, але, без сумніву, занадто розлогих в українській фоностилістиці кінця ХХ - початку ХХІ ст. фоносемантичних вимірів цього звукового імпульсу, що «може підсилювати зміст вірша своєю величністю, піднесеністю, радісністю, дитячим вереском, а також сумними нотками осені, осінньою мелодією, зітханням, зажурою, квилінням, стогоном матерів, відчай»; «увиразнювати радісні переживання (уявляється як посмішка, широчінь, розтягнутість у просторі, спокій, схлипування, важке дихання під вагою чогось, біль, квиління, стихання природи)» [21] і навіть моделювання зорової картини - «лисиця облизнулась і посміхнулась» [Там само]. Зважаючи на таку множинну асоціативну інтерпретацію голосного [и] в українській лінгвопоетиці, ми поставили за мету дослідити конотаційну спроможність цього артикуляційно-акустичного імпульсу моделювати «додаткові семантичні або стилістичні відтінки, які накладаються на основне значення слова і служать для вираження емоційно-експресивного забарвлення, надаючи висловлюванню тону урочистості, невимушеності, фамільярності...» [18, с. 151]. При цьому була зроблена спроба визначити на основі асоціативних спостережень 182 респондентів-філологів конфігурацію ядерних та периферійних конституентів конотаційного поля голосного [и] залежно від епістемічно- комунікативної орієнтованості українського поетичного дискурсу ХІХ-ХХІ ст. З огляду на те, що за останні десятиріччя в коло найважливіших проблем потрапила конотація як важливий чинник комунікативного впливу, що сприяє розширенню емотивності різнорівневих одиниць української мови й навіть їхньої семантики, системне вивчення дихотомії «звук - значення» (В. В. Левицький, В. І. Кушнерик, Л. А. Комарницька, С. В. Воронін та ін.) на тлі домінування и-тональності в українському поетичному дискурсі ХХ-ХХІ ст. видається винятково актуальним і своєчасним. Необхідність дослідження конотаційно-стильової парадигми голосного [и] в українській поетичній мові важлива ще й з погляду експлікації національних закономірностей свідомого чи несвідомого моделювання звукового континууму для встановлення множинності інтерпретацій вербалізованої свідомості (Л. І. Шевченко). Осмислення артикуляційно-акустичних парадигм поетичного дискурсу в контексті формування імпліцитної мета образної прагматики (лінгвістичної категорії оцінності, спричиненої семантичною мотивацією) привертає увагу до трансляції авторських смислових орієнтирів, а відтак - до формування стильової специфіки української поетичної мови.

Об 'єктом для спостереження ефективних прийомів стилізації мови обраний голосний [и], конотаційний потенціал якого ініціює в українському поетичному дискурсі емоційно марковані образи як національно мотивовані фонетичні константи декодування транспозицій метафоричного характеру.

Матеріалом для фоносемантичного аналізу послужили відібрані автором вірші 97 українських митців ХІХ-ХХІ ст., чия поетична творчість віддзеркалює мовну картину світу в художніх образах, адекватних національному типові мислення й мовлення, позиціонуючи вишукану звукову архітектоніку. голосний стилізація фонетичний

Посилення и-тональності в українському поетичному дискурсі внаслідок спонтанного асоціативного процесу підтвердило існування своєрідного поліморфізму мовної свідомості: з одного боку, повторення голосного [и] в складі лексем та їхніх функційно багатоманітних словоформ є результатом національно детермінованих дистрибутивних можливостей, а з другого - конотаційне значення безпосередньо корелює з прагматикою мовних одиниць (фоносемантичні ^ психолінгвістичні концепції В. В. Левицького, О. П. Журавльова, С. В. Вороніна, Г. В. Векшина, М. О. Балаш, С. В. Бондаря та ін.). Асоціативні та конотаційні поля голосного [и] в поетичному дискурсі ХХ ст. - початку ХХІ ст., спираючись на ментальні репрезентації мовців, ілюструють, безперечно, периферійні, а не ядерні його позиції, оскільки для більшості респондентів прагматика цієї звукової одиниці підпорядкована національним стандартам мови: Говорили, судили, годили, Очманіли сухі язики. Продавались за безцінь години - не години, роки і віки (І. Драч). Визначальним експліцитним параметром поетичної мови стало віддзеркалення и-тональністю національно мотивованих відношень між граматично оформленим звуковим комплексом та морфемною структурою. Відтак у вербалізованій свідомості різні з функційно-генетичного погляду лексеми історично зберігають статус голосного [и] як формо- і словотвірного елемента «з ідіоетнічним ореолом» [15, с. 132], що, власне, й компенсує його прагматичний потенціал. В українській літературній мові голосний [и] є компонентом фіксованих мовних ресурсів - активних словотвірних формантів (коренів, префіксів, суфіксів та закінчень), зорієнтованих на моделювання лексичних одиниць різної частиномовної природи. Можливо, саме словотвірна мотивація стала причиною того, що конотаційний потенціал [и] залишився майже непоміченим респондентами в поетичній мові, близькій до розмовно-побутового стилю (Хто сидить над блакитним столиком? <...> Фонтани розлились штучними озерами <...> І піднімались мікроби надзвичайними стихіями, <...> Коли валились будови населе[еи]ні містичними повіями (М. Семенко), як, зрештою, і в сентенціях, природне звучання яких ґрунтується на цьому асонансі: Лиш боротись - значить жить... (І. Франко). Про домінування компресії прагматично-семантичним наповненням и- тональністю немає підстав говорити навіть у поетичній мові, мета якої - формувати «сутність (єство), не пізнавану за допомогою раціоналістичних засобів, а лише доступну інтуїції, на ірраціональній основі, що розкривається через натяк, осяяння» [11, с. 623]: Води і люди! Ви вічний, могутній рух! Не[еи]стримні діти природи... Ви - дух! Ви - сила! Води і люди (Д. Загул). Тільки окремі респонденти з високим чуттям прагматичного потенціалу фонетичних одиниць зауважили, що голосний [и], відображаючи глибинну сутність національного бачення мовної картини світу, накреслює перспективу формування передовсім національних стандартів природної звукової організації лексем, а вже потім аудіальної, психологічної, кінестетичної, конотації просторового мікро(макро)параметра об'єктивної дійсності, психологічно-аудіальної та аудіально- візуальної конотації.

Аудіальна конотація голосного [и] асоціативно апперцепує тишу як стан художньо відтвореної дійсності - Хто це дише, лист колише[еи], Лист, налитий сонце[еи]м? - Тихше! (П. Тичина); Там тиша голубиних крил (В. Свідзінський) - або ж дії, підпорядковані цьому станові: Затихнули, зщулились трави. Тільки бе[еи]рези смутились. За ними ве[еи]рбиці хитнулись. Винирнув віте[еи]р (П. Тичина). Повтором голосного [и] динамічно організована асоціативна картина, що супроводжує стан сну: Укривається блакиттю І тихенько засинає... Хмари-шати розпливлися, Розпливлись по всьому небі (М. Рильський). Адекватність сприйняття сну як вияву тиші стала інтенційною змістовністю голосного [и] для респондентів, коефіцієнт загальної емоційної реакції яких знаходиться навіть у межах конфігурації ядерних конституентів конотаційного поля: Ніби тії любі сни, що снились нам колись, Ніби спомин, що і ми любились й розійшлись (Б. Лепкий); Притихли мотиви <...> вмить. П'яніно <...> спить (В. Кобилянський). Конотаційний ладу и- тональності нейтралізує навіть імперативну інтонацію колисанки: Засни, дитинонько, засни! Хай бризнуть сни квітками! Прийми під захист, Боже, тих, чий шлях прославсь морями! (П. Тичина), що на тлі нульового фонетичного мотивування генералізує іманентну недискретність поетичної мови. Для більшості респондентів відсутність асоціативних розпізнавань ритміко - інтонаційних єдностей, репрезентованих акцентованою та неакцентованою вокалізацією [и], якщо і є причиною уникнення своєрідного дистанціювання між «внутрішнім» (інтуїтивним) і «зовнішнім» (реальним), то тільки за умови, коли йдеться про розвій української поетичної мови на засадах природності - національних артикуляційно- акустичних стандартів вокальних одиниць: Вчора дощик, нині дощик, Завтра виллють ріки. Либонь, ми ся, дівчинонько, розійшли навіки; Хотів би я те[еи]бе дістати З тих темних, таємних глибин, В слова, ніби в шати, прибрати (Б. Лепкий). При цьому повтори голосного [и] сприймаються як «етнічні асоціативи» (термін В. П. Мусієнка), що надають поетичному дискурсу «фону етнічної специфіки» [15, с. 136].

Кінестетична конотація голосного [и] викликає асоціацію своєрідної «твердості»: Схопити за роги навратливий вітер. Вітер, як бик, видирає роги (В. Свідзінський), що виразна в численних зразках урбаністичної поезії на тлі акустично складних поетичних образів аудіовізуального характеру: Вискочили, загули світанком, зашипіли крізь сизий дим. Зникли силуети, тіні фіранки, прокидається місто, повн[еи]е залізних рим (М. Семенко). Оскільки за символічним значенням цей голосний належить до категорії «м'яких» і досить «слабких» звукових одиниць [9, с. 42], то релевантна мотивація домінантного вокального сегмента [и] є власне суб'єктивним фонетичним значенням і підпорядкована, припускаємо, семантиці лейтмотивних лексем (залізних рим), формуючи уявлення про функцію звукосмислової композиції [и] в організації еволюційної динаміки світоглядних та аксіологічних парадигм на засадах інтермодального явища синестезії - сенсорно-ментального сприйняття об'єктивної дійсності [14; 13 та ін.]. Емоційна та понятійна домінанта поетичної мови опосередковано регульована конотаційними властивостями голосного [и] як маркером напруженої, «опредмеченої дії» [8, с. 372]:

Виглянь, вийди, Срібновидий <...> Загорися, Підбе[еи]рися височенько. На дороги, На облоги, На поляни Кинь ласкавий Блиск яскравий (Г. Чупринка). Є сенс розглядати мовну картину світу і в контексті репрезентації и-тональністю психофізіологічного стану - напруження: Нерви тре[еи]мтіли нитками голими; Вандині очі пильно дивились Зуби блищали і губи манили, - Губи тре[еи]мтіли, шукали, благали (М. Семенко). Така психологічна конотація голосного [и] сприяє своєрідній корекції емоцій - душевного переживання - і позиціонує загалом почуттєву налаштованість, хоч звукове й зорове сприйняття повторів [и] разом з [у] значно послідовніше ініціює формування кореляції звук ^ смисл, якщо вони підпорядковані семантичній мотивованості, яку В. В. Левицький вважає образністю слова, основаною на метафоричних, метонімічних та інших явищах [9, с. 45]. Такий тип синестезії в аспекті співвідношення модальності й стилістично ініційованого и-континууму допомагає сформувати яскравий психологічний портрет мовця, чиї Нерви. Рухливі в бе[еи]зсиллі. Зимність. <...> Думки похилі <...> Бе[еи]зсилля душить. <...> Туга силу живу заглушить, заглушить, заглушить

(М. Семенко). У цьому зв'язку справедливими видаються висновки М. Крупи про те, що асоціації голосного [и] «утворюють тематичні тяжіння відповідно до семантично-образного наповнення <...> слів у поезії» [8, с. 371-372]. Таким «звуком руху» як ефективним виражально-зображувальним засобом можна досягти не лише природності опису в межах національних стандартів комунікативної спрямованості поетичної мови, але й посилення її експресивності: Напиши ме[еи]ні листа, напиши, Напиши лиш подихом, подиши Тим трояндовим, молодим, А я тобі ямбовим - сивий дим (І. Драч). Конотаційне маркування голосного [и] особливо відчутне, якщо напруженість дії конситуативно підпорядкована лексемам із семантикою мінімально вираженої часової окресленості: «Спинися мить!» - душа не просить; Хвилину - не вмолити. Дорогу - не спинить. Лиш той уміє жити, Хто вміє ще любить (Г. Чубач). Є випадки позиціонування повторів вокатива [и] як фонетично мотивованої версифікаційної химерності, що ініціює неприємні враження: двома дитинними вандалами лишали фарбу на граніті <...> витанцьовували в зливі коридори е[еи]ле[еи]ктроніки витанцьовували в собі пиятику (Б.-О. Горобчук).

Аналізуючи структурно-ізоморфний за своєю природою фонетичний рівень поетичної мови ХХ-ХХІ ст., респонденти вважали емоційний компонент звукосмислової домінанти [и] маркером просторового мікро(макро)параметра об'єктивної дійсності, актуалізуючи його як звуконаслідування водоспаду: Униз! Униз! <...> Водоспаде[еи], спустись! Мусиш слухатись Вічного трибу:Униз! Униз! (Д. Загул), що викликає асоціації «стрімкості, швидкоплинності». Однак конотаційний ореол просторового макропараметра об'єктивної дійсності голосного [и] виявляє амбівалентність такої модальності, значно послідовніше вербалізуючи асоціації повільного руху:

у морській стихії: Блакитом чистим хвиля лине В глибокім <...> морі (Б. Лепкий); З моря солоних глибин Випливали ротаті акули, Живились шматками, Чигали на здобич живу, Бились за тіло живе і за трупи (М. Рильський);

у повітряному просторі: Ви чули? Жайворонки приле[еи]тіли! (М. Рильський); Випливали сизі дими з-за міста вквітчались оранже[еи]вими стьожками пе[еи]ре[еи]ливались вилиском намиста і мінялись казками (М. Семенко);

у повітряному та морському середовищі:

Зголубіли зимні шиби, Проле[еи]тіли птиці сонні, Заспокоїлися кроки... Фантастичні плинуть риби (М. Рильський).

Конотаційна лінія голосного [и], спираючись на асоціації, пов'язані з повільним протіканням подій у видимій частині мікрокосмосу (матеріалізація такого стану звичайно продукується хмарами) та в природі, символізує розуміння гармонії явищ об'єктивної дійсності: І поки небо тихе[еи], сине[еи] <...> Блакитом чистим хвиля лине[еи] (Б. Лепкий); Хтось гладив ниви, все гладив ниви <...> Пливли хмарини, не[еи]мов пе[еи]рлини... Їх вид рожевий - уста дитини!; Линьте[еи], хмари, Ой прилиньте[еи], хмари, - ясний день. <...> Хай схитнеться - жито усміхнеться (П. Тичина); І хмари тихо поле[еи]тіли... І сльози сріблились на них... І ніби сльози, з скель німих Каміння, котячись, сіріли (Олександр Олесь). Окремі респонденти своєрідну статику в природі - Хмари оспинились. Вигнулись горби.<...> Лиш все те шумить і говорить (П. Тичина) - асоціювали як озвучений голосним [и] малюнок, що знаходиться в площині аудіально-візуальної конотації. На тлі и- тональності цілком можливе й поєднання звукової та просторової модальності: Як природи щирий син, І в припливах, і одливах. І гудеш, як дивний дзвін, Про природу в ніжних співах (Г. Чупринка). Така інтенційна зорієнтованість на природну гармонію має у своїй основі відчуття спокою, і тоді є достатньо підстав для виокремлення психологічно-аудіальної конотації: Як поводитися з ним і голубим таким, широким - тим коханням (О. Влизько). Крім позитивного мотивування почуттів, можливе й психологічно-аудіальне нагнітання негативних емоцій: Два тижні, як ми мовчимо Два тижні як ми чужі... Чи були ми коли так не[еи]стримно злими Скажи, скажи? (М. Семенко). За асоціативними враженнями респондентів, лінгвістична природа цього конотаційно нейтрального вокатива в лексичних номінаціях хоч і не порушує мелодійної тональності мови, однак і не є виразником поетичної естетики. Є випадки позиціонування повторів [и] як фонетично мотивованої химерності поетичної мови, що ініціює навіть неприємні враження: двома дитинними вандалами лишали фарбу на граніті двома дитинними вандалами витанцьовували в зливі коридори е[еи]ле[еи]ктроніки витанцьовували в собі пиятику (Б.-О. Горобчук).

На тлі порівняно індиферентних щодо асоціативної образності системних відношень голосного [и] в українській поетичній мові ХХ-ХХІ ст. прагматика його артикуляційних та акустичних властивостей демонструє амбівалентність як визначальну рису дискурсивно кодованих автором «синонімічних, антонімічних, омонімічних значень, що можуть мати різний зміст і різний характер експресії» [21]. В естетичних, ритмічно організованих мовленнєвих структурах конотаційний потенціал цього функційно активного вокатива здатний маніфестувати ностальгійні настрої, своєрідну задумливість та гармонію душевних переживань у контексті спокійного, неспішного протікання подій.

Література

Влизько О. Поезія / Олекса Влизько // Лавріненко Ю. Розстріляне відродження : антологія 1917-1933 : поезія - проза - драма - есей / упоряд., передм., післям. Ю. Лавріненка ; [післямова Є. Сверстюка]. - К. : Смолоскип, 2007. - С. 378-389.

Горобчук Б.-О. Немає Жодної Різниці : збірка поезій / Богдан-Олег Горобчук. - К. : Факт, 2007. - 172 с. ; іл.

Драч І. Ф. Берло : [книга поезій] / І. Ф. Драч ; передм. І. М. Дзюби ; іл. А. В. Чебикіна. - К. : Грамота, 2007. - 912 с. : іл. - (Серія «Бібліотека Шевченківського комітету»).

Жовтобрюх М. А. Історична граматика української мови / М. А. Жовтобрюх, О. Т. Волох, С. П. Самійленко, І. І. Слинько. - К. : Вища шк., 1980. - 319 с.

Загул Д. Ю. Поезії / Дмитро Загул ; [редкол. В. В. Біленко та ін. ; упоряд., вступ. ст. і прим. С. В. Далавурака, В. М. Лесина]. - К. : Рад. письменник, 1990. - 326 с. : 4 вкл. іл. - (Бібліотека поета).

Карпенко Ю. О. Фонетика. Фонологія / Ю. О. Карпенко // Сучасна українська мова: Фонетика. Фонологія. Орфоепія. Графіка. Орфографія. Лексикологія. Лексикографія : [навч. посіб.] / О. І. Бондар, Ю. О.Карпенко, М. Л. Микитин-Дружинець. - К. : ВЦ «Академія», 2006. - С. 7-110 (Альма-матер).

Кобилянський В. Поезії / В. Кобилянський ; [вступ. ст. С. Крижанівського ; упоряд. та прим. С. Крижанівського, В. Лесина, О. Романця]. - К. : Рад. письменник, 1959. - 352 с.

Крупа М. Лінгвістичний аналіз художнього тексту / М. Крупа. - Тернопіль : Підручники і посібники, 2005. - 416 с.

Левицкий В. В. Семантика и фонетика : пособ., подготовл. на материале эксперимент. Исследований / В. В. Левицкий. - Черновцы, 1973. - 104 с.

Лепкий Б. С. Поезії / Б. С. Лепкий ; [редкол. В. В. Біленко та ін. ; упоряд. вступ. ст. і прим. М. М. Ільницького]. - К. : Рад. письменник, 1990. - 383 с.

Літературознавчий словник-довідник / [за ред. Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка]. - К. : Академія, 2007. - 752 с. - (Nota bene).

Лобода В. В. Фонетика і фонологія / В. В. Лобода // Сучасна українська літературна мова / М. Я. Плющ, С. П. Бевзенко, Н. Я. Грипас та ін. ; за ред. М. Я. Плющ. - К. : Вища шк., 1994. - С. 16-83.

Лупенко Е. А. Психологическая природа интермодальной общности ощущений : автореф. дис. ... канд. психол. наук : спец. 19.00.01 «Общая психология, психология личности, история психологии» / Е. А. Лупенко ; Ин-т психологии РАН. - М., 2008. - 22 с.

Лурия А. Р. Память и строение психических процессов / А. Р. Лурия // Вопросы психологии. - 1960. - № 1. - С. 145-155.

Мусієнко В. П. Українська етнографічна лексика: ідентифікація та типологія / В. П. Мусієнко // Мовознавство. - 2006. - № 2-3. - С. 130-136.

Олесь О. Вибране : [поезії] / О. Олесь ; упоряд. Олег Бабишкін, Борис Буряк, Юрій Мельничук ; передм. М. Рильського. - К. : Рад. письменник, 1958. - 518 с.

Рильський М. Вибрані твори : [лірика та поеми] / М. Рильський ; [вступ. ст. Олександра Дейча ; мал. та портрет роботи худ. В. Є. Перевальського]. - К. : Дніпро, 1977. - 351 с.

Розенталь Д. Э. Словарь-справочник лингвистических терминов : пособ. для учит. / Д. Э. Розенталь, М. А. Теленкова. - 2-е изд., испр. и доп. - М. : Просвещение, 1976. - 543 с.

Свідзінський В. Є. Твори : у 2 т. / В. Є. Свідзінський ; [вид. підготувала Елеонора Соловей]. - К. : Критика, 2004. - Т. 1. Поетичні твори. - 584 с. ; іл. - (Серія «Відкритий архів. Нове українське письменство»).

Семенко М. В. Поезії / М. В. Семенко ; [редкол. О. Є. Засенко та ін. ; вступ. сл. М. Бажана ; упоряд. та ст. Є. Г. Адельгейма]. - К. : Рад. письменник, 1985. - 311 с. - (Серія «Бібліотека поета»).

Тимченко Є. Курс історії українського языка. Ч. I. Вступ і фонетика / Є. Тимченко ; перед. ол. В. Глухенка. - 2-ге вид. - Харків ; К. : Держ. вид-во України, 1930. - 214 с. [+2].

Тичина П. Г. Золотий гомін : [вибрані твори] / П. Г. Тичина ; [упоряд., вступ. ст. та приміт. С. А. Гальченка]. - К. : Криниця, 2008. - 608 с. : іл. - (Серія «Бібліотека Шевченківського комітету»).

Тоцька Н. І. Звукова характеристика сучасної української літературної мови. Голосні звуки / Н. І. Троцька // Сучасна українська літературна мова. Вступ. Фонетика / за заг. ред. акад. АН УРСР І. К. Білодіда. - К. : Наукова думка, 1969. - С. 50-134.

Франко І. Я. Лірика / І. Я. Франко ; [вступна стаття І. І. Пільгука]. - К. : Дніпро, 1966. - 203 с.

Чередниченко І. Г. Нариси з загальної стилістики сучасної української мови / І. Г. Чередниченко. - К. : Рад. шк., 1962. - 495 с.

Чубач Г. Т. Небесна долина : [вибр. поезії] / Г. Т. Чубач ; [передм. І. Дзюби]. - К. : Укр. письменник, 1993. - 367 с.

Чупринка Г. О. Поезії / Г. О. Чупринка ; [редкол. : В. В. Біленко та ін. ; вступ. ст. М. Г. Жулинського ; упоряд. і прим. В. В. Яременка]. - К. : Рад. письменник, 1991. - 495 с. - (Серія «Бібліотека поета»).

Размещено на Allbest.ru