Лексико-граматичні засоби вираження категорії модальності в офіційно-діловому тексті

Анотація

Дата надходження статті до редколегії 30.12.2013 р.

КОЦЮБА Надія Йосипівна - кандидат філологічних наук, доцент кафедри публічного адміністрування та іноземних мов Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, м. Львів.

Коло наукових інтересів: культура ділового мовлення, документоведення, практична стилістика.

У статті проаналізовано засоби вираження модального значення необхідності в офіційно-діловому тексті на функціонально-семантичному рівні. На матеріалі сучасних офіційно-ділових документів зроблено висновки про особливості вираження категорії необхідності в досліджуваних текстах; виокремлено найуживаніші лексичні модифікатори, що експлікують модальність необхідності в офіційно-ділових текстах.

Ключові слова: офіційно-діловий текст, категорії тексту, модальність, модальність необхідності.

Аннотация

В статье проанализированны средства выражения модального значения необходимости в официально-деловом тексте на функционально-семантическом уровне. На материале современных официально-деловых документов сделано выводы об особенностях выражения категории необходимости в исследуемых текстах; виделены самые употребляемые лексические модификаторы, которые экспликуют модальность необходимости в официально-деловых текстах.

Ключевые слова: официально-деловой текст, категории текста, модальность, модальность необходимости.

Annotation

The article analyzes the means of expressing modal meaning of necessity in official and business text on a functional-semantic level. On the material of modern official and business documents the conclusions are made about the features of the expression of necessity category in the studied texts; the most common lexical modifiers that explicate modality of necessity in the official and business texts are singled out.

Key words: official and business text, category of text, modality, modality of necessity.

На сьогодні проблема дослідження тексту належить до числа найбільш актуальних і дискусійних у сучасній лінгвістиці. Під час аналізу тексту все частіше пріоритетним у мовознавчому пошуку є текстові категорії. Попри відчутну активізацію досліджень у цьому напрямі, проблема категорій тексту залишається спірною, а питання про кількість, типологію та ієрархію текстових категорій, установлення чітких критеріїв можливих класифікацій, вивчення змісту та способу вираження, характеру формування, систематизації, визначення функцій мовних та немовних засобів категорій тексту є остаточно невирішеними.

Однією з основних категорій тексту є модальність. Модальність як універсальна семантична категорія є необхідною конструктивною ознакою тексту і відіграє важливу роль у формуванні його комунікативної перспективи. Тому дослідницький інтерес до цієї категорії протягом десятиліть залишається незмінним як у вітчизняному, так і в зарубіжному мовознавстві. Завдяки численним працям учених (Ш. Баллі, С. Дюровіч, І. Пете, В. Адмоні, Ф. Палмер, Дж. Лайонз, А. Вежбіцка,

Д. Ригель, В. Виноградов, Л. Єрмолаєва, Т. Шмельова, С. Вауліна, Л. Дронова, Г. Колшанський, Г. Шинкарук, І. Вихованець, О. Бондарко, Н. Павловська, О. Рогожа, О. Доценко, Т. Ломтєв, Г. Ситар, Б. Хричиков, Л. Павленко, С. Бернацька та ін.) було визначено основні поняття, пов'язані з функціональним статусом зазначеної категорії, а також описано основні засоби її вираження в мові. Проте «феномен модальності» тільки посилює інтерес учених до її вивчення.

Окрім того, послідовна антропоцентрична спрямованість сучасних лінгвістичних досліджень закономірно зумовила велику увагу фахівців до текстово-дискурсивного аспекту у вивченні модальності.

У статті ми маємо на меті узагальнити теоретичні напрацювання із означеної проблеми та проаналізувати лексико-граматичні засоби вираження досліджуваної категорії, зокрема модальності необхідності в офіційно-діловому тексті. необхідність діловий семантичний лексичний

Модальність належить до важливих структурно-змістовних елементів концептуальної картини світу, тому вивчення її окремих компонентів є перспективним. Явище модальності надзвичайно складне та багатоаспектне. За визначенням І. Р. Вихованця, «модальність (від сер.-лат. modus - спосіб, міра) - функціонально-семантична категорія, яка виражає відношення змісту висловлення до дійсності або суб'єктивну оцінку висловлюваного» [15, с. 385]. С. С. Бернацька визначає категорію модальності як «функціонально-семантичну категорію, що оформлюється на рівні речення та має розгалужену систему семантичних відтінків і засобів їхнього вираження» [1, с. 8].

Під поняттям «модальність», передусім, розуміємо лексико-граматичну сферу, але у широкому розумінні до неї залучається все, що якимось чином співвідноситься з власне семантичним полем, тобто зі значенням слова. Модальність - це категорія значення, яке містить зв'язок дії з реальністю або ставлення мовця до дії. Мовець не тільки передає інформацію адресатові про дійсність, але й виражає своє ставлення та свою оцінку цієї дійсності. Отже, модальність - це взаємопроникнення мовлення та мислення, у якому мислення для передачі інформації опирається на відповідні мовні структури. Таке поєднання починається пізнавальною функцією мови і закінчується вираженням думки через сформоване висловлення. Так реалізується найважливіше завдання комунікаційної функції мови - передається інформація від адресата до мовця.

Суб'єктивна модальність містить вольову модальність, яка, своєю чергою, поділяється на підтипи - модальність необхідності, можливості та наміру.

Підсистема модальності необхідності характеризує зміст висловлення з точки зору мовця як такий, що має бути. Залежно від підстав твердження про необхідність виділяють три її види: логічну необхідність, фізичну необхідність та деонтичну необхідність. Логічно необхідне все, що випливає із законів логіки. Фізично необхідне все, що випливає із законів природи. Деонтично необхідне те, що випливає із законів чи норм, що діють у суспільстві.

Твердження про щось як про необхідне тільки з точки зору логіки, або фізичних законів, або суспільних законів і норм трапляється, зазвичай, у контексті відповідних наук та вузькопрофесійних сфер спілкування [12].

Як відомо, основними ознаками офіційно-ділового стилю є «нейтральність, відсутність емоційності, повнота і точність формулювань, повторюваність, висока частота штампових конструкцій, власні параметри розподілу використовуваних лексико-фразеологічних і синтаксичних засобів» [7, с. 96]. Офіційно-діловий текст «спрямований на створення прагматичного ефекту, визначається як специфічний вид впливу, що полягає в спонуканні адресата до вчинення певної дії» [4, с. 5], тобто передає «певні норми поведінки, рекомендації і заборони» [16, с. 373], «втілює волевиявлення законодавця в мові» [14, с. 226]. Саме тому цікавим видається розгляд особливостей функціонування модального значення необхідності в офіційно-ділових текстах, оскільки зазначене модальне значення реалізується в ситуаціях, за яких «перед суб'єктом стоїть проблема не вибору, а, швидше, узгодження своєї волі з «волею» об'єктивних обставин, які не дозволяють йому виявляти ініціативу і спрямовують його діяльність у суворо визначене (єдине можливе) русло» [6, с. 15]. Таким чином, у більшості випадків умови, що спричиняють відповідні зв'язки суб'єкта і дії визначаються певними суспільними, юридично оформленими законами, традиціями, обставинами тощо.

Серед мовних засобів, що експлікують модальність необхідності в офіційно-ділових текстах, виділяється широкий спектр лексичних модифікаторів.

У текстах офіційно-ділового стилю це прикметник повинен - «який має своїм обов'язком, зобов'язаний щось робити» [2, с. 905]: Суб'єкт господарювання при здійсненні діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами повинен дотримуватись вимог Законів України, постанов Кабінету Міністрів України, наказів Міністерства охорони здоров'я України, інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність, пов'язану з обігом лікарських засобів [9]; дієприкметник «зобов'язаний» - «який повинен виконувати певні обов'язки» [2, с. 380]: Замовник, на користь якого проводяться лісовпорядні чи вишукувальні роботи, зобов'язаний інформувати начальника лісовпорядної (вишукувальної) партії проектної організації про наявність найближчих до об'єкта робіт медичних закладів, в яких може бути надана медична допомога у випадку травмування працівник [8]; безособове дієслово належить - «потрібно, слід» [2, с. 568]: Для працівників, яким належить працювати в лісі, повторний медичний огляд рекомендується організовувати щорічно перед виїздом на польові роботи [8]; дієслово рекомендувати в поєднанні з інфінітивом - «давати поради, вказівки або настанови кому-небудь зробити щось» [2, с. 1023]: Рекомендувати Верховній Раді України підтримати створення Тимчасової слідчої комісії з приводу розслідування порушень пам'яткоохоронного законодавства та встановленої законодавством процедури при прийнятті рішення щодо виключення будівлі Гостинного двору у м. Києві із списку пам'ятників архітектури Української РСР, що перебувають під охороною держави [13]; предикативні прислівники треба, необхідно, потрібно, слід із спільним значенням «необхідно, слід робити, виконувати що-небудь» [2, с. 1023], що виступають в поєднанні із залежним інфінітивом.

Варто зазначити, що найпоширеніший спосіб вираження модальних відтінків умотивований вольовими намірами мовця: модальні різновиди дії, стану, явища передаються сполученням дієслів, одне з яких своїм лексичним значенням виражає модальність іншого, відтвореного формою інфінітива (дієслівний складений присудок).

Найпродуктивнішими в текстах офіційно-ділових документів є аналітичні інфінітивні конструкції, що передають: а) модальне значення обов'язковості, закономірності, потрібності, необхідності здійснення чогось, яке виражається головним чином поєднанням інфінітива з безособовими дієсловами (належить скоротити, залучити, слід розуміти, вважати); модальними модифікаторами (зобов'язується виконати, зберігати, мусить одержати, розглянути); предикативними прислівниками (необхідно домогтися, враховувати, треба визнати, потрібно забезпечити, змінити); предикативними прикметниками (повинен виконувати, здійснювати, зобов'язаний брати участь). З метою вираження значення категоричної обов'язковості інфінітивні конструкції підсилюються прислівниками обставинного значення: неухильно, негайно, невідкладно; б) значення незаперечності, волевиявлення до безапеляційного виконання дії формується поєднанням - форм інфінітива, що виражають основне значення категоричності, примусу, розпорядження, доручення з формами інфінітива іншого дієслова з відповідним лексичним значенням (примусити вчинити, доручити виконати, дозволити здійснити); особових форм повнозначного дієслова з формами присудкового інфінітива (постановляє стягти, зробити, заборонити); інфінітива з безособовими дієсловами (дозволяється купувати, працювати, користуватися, забороняється звільняти, застосовувати).

Проаналізований матеріал офіційних документів (законів, постанов, наказів, інструкцій тощо) з точки зору реалізації в ньому модального значення необхідності показав, що найповніше це значення в текстах офіційно-ділових документів передає прикметник повинен, як правило, у поєднанні із залежним інфінітивом, найслабше - дієслово рекомендувати.

Модальне значення необхідності в офіційно-ділових текстах передає також дієслово-інфінітив, оскільки з його допомогою реалізується таке комунікативне завдання, як припис - владне волевиявлення уповноваженого на те суб'єкта (державного органу, посадової особи). Інфінітив у значенні наказового способу використовується для позначення особливої категоричності: виконати, надати, оголосити, повідомити, оскаржити, заперечити, застерегти, повернути, відшкодувати і под. Підсилюють дію додаткові лексичні засоби: прислівники негайно, терміново, невідкладно, нагально, екстрено, першочергово; прикметники та предикативні прислівники повинен, зобов'язаний, варто, слід, треба і под.

Це пов'язано з тим, що інфінітив вносить у значення необхідності більш категоричний відтінок - незаперечність. Стилістична унікальність імперативного інфінітива полягає в тому, що він дає змогу «приховати» особу мовця, осмислювати її узагальнено. Стає можливим відсторонення особи волевиявника, що надає вислову офіційності, безапеляційності, виражає незаперечність, невідкладність дії. Така функціональна транспозиція уможливила появу особливих волюнтативних конструкцій з модальним значенням неминучості, особливої категоричності: слідство належить провадити, страхувальник зобов'язаний оголосити суму, суд повинен дослідити докази, допитати підсудних, потерпілих, заслухати висновки, оглянути речові докази, оголосити протоколи. Зміст імперативного волевиявлення в юридичних текстах передає припис чітко визначеної дії, що не допускає різнотлумачень, а з погляду семантики потенційний стан справ перетворює у реальний.

Варто зазначити, що в текстах офіційно-ділового стилю зазначені модифікатори реалізуються в безособових конструкціях, у яких зв'язок суб'єкта і дії максимально послаблений, зважаючи на граматично підлеглий характер першого, що збільшує об'єктивність змісту висловлювання: Вибір території для зон відпочинку слід здійснювати на основі розробки техніко-економічного обґрунтування (ТЕО) або техніко-економічних розрахунків (ТЕР), комплексної оцінки природних ресурсів з урахуванням санітарно-гігієнічних та епідеміологічних вимог до чистоти ґрунту, рівня стояння ґрунтових вод, відводу стоку атмосферних опадів, наявності доброякісних джерел водопостачання [11].

Часто в офіційно-ділових текстах модальне значення необхідності виражається в паралельному контекстному вживанні його експлікаторів, а саме слів повинен, зобов'язаний, а також іменника необхідність. Наприклад: Відповідальний по ГУМВС, УМВС, МУ, ЛУ зобов'язаний: виїжджати на місця вчинення кримінальних правопорушень і подій, інформація про які підлягає направленню до МВС, або при виникненні іншої надзвичайної події для координації дій ОВС; за необхідності направляти на місця подій відповідальних від керівництва структурних підрозділів [10].

Семантичні особливості конструкцій зі значенням модальності об'єктивної необхідності дозволяють систематизувати їх за низкою ознак, найважливішими з яких є рівень облігаторності реалізації потенційної ситуації; позитивне/ негативне ставлення суб'єкта предметної ситуації до необхідної дії; контрольованість/неконтрольованість реалізації ситуації необхідності. За рівнем облігаторності здійснення ситуації необхідності, наприклад, у тексті Конституції України ми виокремили конструкції: 1) з дуже високим рівнем облігаторності, потенційно необхідна дія в яких є єдино можливим варіантом розгортання потенційної ситуації: У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом [5]; 2) з високим рівнем облігаторності, коли суб'єкт предметної дії зобов'язаний виконати певну дію відповідно до займаного ним соціального статусу або покладених на нього професійних обов'язків:

Батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття [5]; 3) із середнім рівнем, коли суб'єкт предметної дії сам обирає спосіб її виконання: Кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки [5]; 4) з низьким рівнем облігаторності, коли суб'єкт предметної діяльності визначає доцільність реалізації потенційної ситуації: Ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази [5].

Категорія необхідності тісно взаємодіє з іншими мовними категоріями - контрольованості, повинності, впевненості/невпевненості мовця в достовірності повідомлюваної інформації, директивності, темпоральності, допустовості, альтернативності.

Отже, здійснений функціонально-семантичний аналіз показав, що експлікація модального значення необхідності в офіційно-ділових текстах забезпечується досить широким набором модифікаторів. Аналіз лексико-граматичних засобів вираження модальності в текстах офіційно-ділового стилю дає підстави стверджувати, що об'єктивна модальність нерозривно пов'язана з предикативністю (категорія часу і категорія модальності, що вказує на інтерпретоване мовцем відношення змісту речення до дійсності, становлять комплексність категорії предикативності) і є обов'язковою ознакою речення в діловому тексті. Специфічною особливістю вираження модального значення необхідності в досліджуваних текстах є неоднаковий ступінь «присутності» суб'єкта дії у висловлюванні.

Література