Концепти української ментальності в мовному дискурсі паремій

Размещено на http://www.allbest.ru/

У статті розглядаються концепти національної концептосфери українців праця, воля, доля, свій/чужий у зв'язку з рисами характеру українців працелюбністю, волелюбністю, фаталізмом, індивідуалізмом. Вербальним утіленням концептів виступають паремії.

Ключові слова: концепт, концептосфера, паремії.

Аннотация

В статье рассматриваются концепты национальной концептосферы украинцев праця, воля, доля, свій/чужий в связи с чертами характера украинцев трудолюбием, свободолюбием, фатализмом, индивидуализмом. Вербальным воплощением концептов выступают паремии.

Ключевые слова: концепт, концептосфера, паремии.

Annotation

The article examines the concepts of national conceptosphere of Ukrainians, which is verbalizedin proverbs with lexical units the following notions as work, fortune, will, we/they [pratsia, dolia, volia sviy/chuzhyy], in connection with the character traits of Ukrainian mentality industriousness, love of freedom, fatalism, individualism. Paremias are carrying the verbal embody of the concepts.

Keywords: concept, concept sphere, paremias.

Дослідження взаємозв'язків мови та менталітету народу сьогодні є вельми актуальною мовознавчою проблемою, адже саме в мові виявляється характер і духовний овид нації, а відтак проявляється її світобачення, національна мовна картина світу. Для кожної нації, народу існують певні значущі слова-домінанти концепти, які і є тими посередниками, містками між мовою та ментальністю, втіленою в мові за їхньою допомогою.

Національна мовна картина світу, будучи вербальним вираженням концептуальної картини світу певного народу так званої концептосфери, це спеціальний предмет лінгвокультурології. Центральна ідея, яка об'єднує численні дослідження в межах лінгвокультурологічного напряму, полягає в тому, що знання представлені у вигляді певних структур-моделей, або ментальних репрезентацій, чільне місце серед яких займає концепт, умовна ментальна одиниця, що використовується при комплексному вивченні мови, свідомості і культури. Концепт має внутрішню структурну організацію компонентів, що формують його зміст. Більшість дослідників обстоюють польову модель концепту, за якою в структурі концепту міститься ядро та периферія. Ядерна зона нерідко ототожнюється зі значенням відповідної ключової лексеми, з образом предмета чи явища. Периферійна зона концепту представлена по-різному: дистрибуцією ключового слова, асоціативними зв'язками з іншими концептами, фразеологізмами, пареміями [8, с. 111]. У цьому дослідженні увага зосереджена на периферії концепту пареміях.

Концепти української ментальності стали предметом дослідження в працях І. О. Голубовської, Н. В. Жайворонка, В. І. Кононенко, О.О. Селіванової, які зосередилися на таких різновидах, як душа, серце в українській, англійській та китайській мовах [1]; концептах, пов'язаних передусім із народними звичаями, батько, мати, берегиня, весілля, вечорниці, домашнє вогнище, доля, дума, душа, вогонь, земля, калина, козак, тополя, хата, хліб [3]; посутніх та визначальних для українців словахпоняттях: земля, мати, хліб, доля [4]. Більшість досліджень здійснювалися на матеріалі фразеологізмів і паремій української мови.

Саме через концепти, оречевлені в мові, можливе розкриття сутності такого складного поняття, як менталітет. Український менталітет став предметом осмислення в працях багатьох учених, зокрема І. А. Гончаренка, І. В. Мінерви, Ю. В. Липи, А. О. Фурмана та ін. Виділяючи такі ознаки українського менталітету, як індивідуалізм, емоційність, релігійність, деякі з дослідників цього питання виходять за межі названих рис. Так, письменник і вчений Юрій Липа вважав, що українцям притаманні прив'язаність до землі, інстинкт оборони свого, рідного, первинність жіночого початку, родинний характер соціальних груп, прагнення до особистої свободи в суспільстві [6, с. 52]. Ці ідеї ще раніше репрезентував Микола Костомаров у своїх історичних дослідженнях, стверджуючи, що для українця характерна перевага особистого над загальним, що виявляється в громадському житті у прагненні до самовияву, в родиному як утворення сімей, у колективному як утворення громад, де на першому місці стоїть особиста самостійність кожного [5, с. 50]. Подальший розвиток цієї системи поглядів простежується і в праці «Психокультура української ментальності» А. В. Фурмана, котрий підсумував такі риси українського менталітету, як інтровертність, що дається взнаки через схильність канонізувати внутрішнє духовне життя; емоційність національної культури, що проявляється в нетрадиційній логіці образів і почуттів, імпульсивності, раціональності, сенсорності, екзекутивності [9, с. 101]. З огляду на проаналізовані праці, можна виділити найбільш прикметні для українців риси індивідуалізм, що є породженням інтровертності українця, зосередженості на своєму внутрішньому світі; працелюбність, прив'язаність до землі,

плодючої та легкої для обробітку; волелюбність, тісно пов'язана з індивідуалізмом, прагненням особистої свободи; фаталізм, породжений емоційністю українця.

Предметом нашого дослідження є паремії, оскільки вони найбільш яскраво ілюструють специфіку кожного народу, здатні транслювати стереотипні уявлення етносу. Під терміном паремія слід розуміти анонімні висловлювання, які є придатними для вживання в дидактичних цілях [2, с. 78]. Як правило, це прислів'я і приказки. Паремії становлять посутнє осердя вербалізації принципових для національного характеру концептів, якими насичена й пересипана українська мова, інкрустована талановитими спостереженнями про моделі поведінки українців, що склалися історично й зафіксувалися в мовних конструкціях.

Саме тому метою статті є спеціальне дослідження концептів національної концептосфери українців, вербалізованих у пареміях із лексемами праця, доля, воля, свій/чужий у зв'язку з рисами українського менталітету працелюбністю, фаталізмом, волелюбністю, індивідуалізмом; матеріалом для дослідження стали паремії, дібрані зі збірки «Прислів'я та приказки: Взаємини між людьми» (див. [7]).

За допомогою кількісно-статистичного методу обстеження матеріалу нами було встановлено обсяг паремій, які репрезентують названі концепти. Так, концепт свій/чужий фігурує у 175 пареміях, праця 89, воля 81, доля 79 із загальної вибірки. Відповідно до встановлених даних, можна зробити висновок про ступінь значущості цих концептів для українців.

Концептуальна опозиція свій/чужий представлена, зокрема, такими лексико-семантичними групами:

1. «Своє найкраще»: Свій сухар смачніший від чужих пирогів [7, с. 104]; Своє личко краще чужого ремінця [7, с. 104]; Своє піде й за кулаком, а чуже не піде й за калачом [7, с. 104]; Хто своє носить, чужого не просить [7, с. 104]; Чуже не хапай, свого тримай [7, с. 102]; Ліпше моє, ніж наше [7, с. 102]; Чуже красне, своє найкрасніше [7, с. 106]; Бодай умирати, а в свій горщик зазирати [7, с. 102]; Що є, то моє [7, с. 102] та ін.;

2. «З чужого не матимеш користі»: На чужому коні не наїздишся, на чужому добрі не нахвастаєшся [7, с. 105]; Не в свої сани не сідай [7, с. 105]; На чужий коровай очей не поривай [7, с. 105]; Не квапся на чуже пильнуй свого [7, с. 105]; Чужого возьми жменю, а свою віддаси пізніше пригоршню [7, с. 107]; Чужого не хочу і свого не дам [7, с. 107] та ін.

Низка наведених паремій із ключовим розмежуванням рідного/нерідного доводить, що ветнокультурній свідомості існує розрізнення свого і чужого. Відповідно свій наділений позитивними ознаками, чужий оцінюється негативно. Українець трепетно ставиться до свого і вбачає в ньому існування особистої свободи, натомість чужий виступає символом залежності, несвободи. українець індивідуалізм паремія концепт

Це дає підстави співвіднести репрезентовані в пареміях концепти з індивідуалізмом українців, із характерним для нього відособленням від зовнішнього світу, передусім у прагматичному плані, на рівні матеріальних цінностей, а також співвіднести з інтровертністю, тобто зосередженістю на власних потребах та ідеалах, закритістю характеру і внутрішніх інтенцій. Індивідуалізм це справді глибинна риса української ментальності. Розвиток українського індивідуалізму пішов шляхом прямо протилежним європейському, а саме: він має інтровертний характер і спрямований на відособлення індивіда від інших людей та від суспільства. Зусилля особистості спрямовані на створення свого індивідуального світу, на ізоляцію в ньому й убезпечення себе від впливу інших людей і від соціуму. Соціалізований українець комфортно почуває себе вдома і на своїй території, ним обстоюється індивідуалістичний культурний цикл.

Концепт праця репрезентується в таких лексико-семантичних групах:

1. «Необхідність праці»: Корінь праці гіркий, але овоч солодкий [7, с. 281]; Гірко зароби, а солодко з'їж [7, с. 277]; Без труда не виловиш рибки з пруда [7, с. 276]; Без роботи не чекай доброти [7, с. 276]; Без праці не будуть калачі [7, с. 276]; Без роботи ані хліба, ані хати [7, с. 276]; Без праці жити тільки небо коптити [7, с. 276]; Коли праця вийде дверима, то біда лізе в хату [7, с. 281].

2. «Важкість праці»: Від роботи аж згорбився [7, с. 277]; Від тяжкої праці скоріше будеш горбатий, чим багатий [7, с. 277]; Латане не хватане, а зароблене зам,озольване [7, с. 281]; Легко втратити, тяжко заробити [7, 281]; Доробиться горба на плечах [7, с. 277]; Все робиться трудовими ручками та пучками [7, с. 277].

3. «Лінощі»: Їсти дай, випити дай, а про роботу не питай [7, с. 281]; Вбирало би ся красно, їло би ся масно, а робити страшно [7, с. 276]; Жило би ся пишно, їло би ся смачно, та робити лячно [7, с. 276]; До роботи не силуйте, а до їди таки бийте [7, с. 279]; До їжі вовк, а до роботи заєць [7, с. 278].

У цих лексико-семантичних групах кристалізувалося народне ставлення до праці, оцінка її, засудження ледарства, що свідчить про важливість концепту праця (робота) для українця. Праця виступає передумовою добробуту, достатку, проте підкреслюється й те, що праця важка, потребує зусиль. В іронічному ключі засуджуються лінощі як протилежність працелюбності. Наведені паремії підкреслюють шану до працелюбності, що виступає основною рисою ментальності українців. Перше в українській природі, що не могло не позначитися на українському національному характері, це власне фізичний ґрунт, зокрема чорнозем, м'який, родючий, легкий для обробітку. Він стимулював удячне, синівське ставлення до землі. З цього виникає дивовижна працездатність і працелюбність українського народу.

Концепт воля реалізується в таких лексико-семантичних групах:

1. «Цінність волі»: На волі я й гори потоплю [7, с. 179]; Вільному воля, а спасенному рай [7, с. 177]; Моя воля, моя сила [7, с. 179]; Воля дорожча за життя [7, с. 178]; Воля дорожча від усього [7, с. 178]; Воля це вічна молодість народів [7, с. 178]; Воля то маленьке слово, а всі йому раді [7, с. 178]; Хотя й голі, аби на волі [7, с. 179] та ін.;

2. «Тяжкість неволі»: Краще вмерти, чим сидя в неволі жити [7, с. 179]; В неволі ніщо не миле [7, с. 179]; Чоловік без волі, що кінь на припоні; ...то кінь на припоні; ...як кінь на припоні [7, с. 180]; Народ без свободи як риба без води [7, с. 180]; Без волі плачу доволі [7, с. 177] та ін.

Наявність цих паремій свідчить про значущість концепту воля для українців. Воля виступає життєвою необхідністю, потребою, чи не найвищою серед людських потреб. Це з достатньою часткою вірогідності свідчить про характерну рису українського менталітету волелюбність, бажання особистої свободи. І ця риса тісно пов'язана з індивідуалізмом, орієнтованим на створення свого незалежного світу. Українець понад інші духовні вартості ставить свободу своєї особистості, йому нестерпно перебувати під владою чийогось авторитету. Волелюбність українця породжує демократизм у всіх сферах життя.

Концепт доля представлений у таких лексико-семантичних групах:

1. «Непередбачуваність долі»: Не у всіх доля однакова: одним сиплеться зерно, а другим полова [7, с. 136]; Доля карає й вельможного ... й незаможного [7, с. 175]; На торгу долі не купиш [7, с. 176]; Долі й найбистрішим конем не об'їдеш [7, с. 175]; Доля не питає, що хоче, те й дає [7, с. 176];

2. «Суворість долі»: Погладила судьба його, але проти шерсті [7, с. 176]; Долі скаргами не власкавиш [7, с. 175]; Від лихої долі не сховаєшся [7, с. 175]; Лихая доля і під землею надибає [7, с. 176].

3. «Необхідність зусиль задля здобуття долі»: Доля тому дасть силу, честь і власть, хто здобуде її у боротьбі [7, с. 176]; Як будеш чекати долі, то не будеш мати й льолі [7,с. 175].

4. «Приреченість долі»: Бездольному всюди недоля [7, с. 175]; Моя доля як з собачого хвоста сито [7, с. 176]; Не займай голяка його доля така [7, 176]; Не збереш поля, коли лиха доля [7, с. 176]; Хто не має долі, то від вінця і до кінця [7, с. 177].

У зауважених лексико-граматичних групах концепт доля виступає як значущий для українця. З одного боку, доля розцінюється як вищий суддя, котрий керує, виносить свої присуди людині, а з іншого, як об'єкт, що його людина може змінювати відповідно до своїх життєвих прагнень. Існування цього поняття в паремійному фонді української мови підтверджує фаталізм українців, що проявляється у вірі людини в ірраціональні сили, залежність її від зовнішніх обставин. А це є однією з істотних ознак українського етносу. На відміну від прагматичного європейця, який у всьому покладається на власні сили, українець уважає, що все залежить від долі. На нашу думку, фаталізм є породженням емоційності українців: він не наслідок раціонального осмислення дійсності, а результат чуттєвого, безпосереднього її сприйняття.

Отже, розглянувши вербальні репрезентації концептів праця, воля, доля, свій/чужий у пареміях, установивши високу частотність уживання паремій з цими концептами, простежуємо не тільки значущість їх для українця, але й безпосередній зв'язок із сутністю національного характеру. Репрезентація паремій доводить їх співвіднесеність із рисами менталітету українців індивідуалізмом, працелюбністю, волелюбністю, фаталізмом. Проаналізовані концепти є лише невеликою частиною концептосфери українського народу, що знаходить своє вербалізоване втілення не тільки на лексико-семантичному рівні мови, а передусім на фразеологічному та у невичерпних фольклорних джерелах.

Література

1. Голубовська І. О. Душа і серце в національно-мовних картинах світу (на матеріалі української, російської, англійської та китайської мови) / І. О. Голубовська // Мовознавство. 2009. № 5. С. 5-9.

2. Даниленко Л. І. Лінгвокультурологічна характеристика прецедентності паремійного тексту / Л. І. Даниленко // Мовознавство. 2007. № 3. С. 78-83.

3. Жайворонок Н. В. Українська етнолінгвістика : нариси : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Н. В. Жайворонок. К. : Довіра, 2007. 262 с.

4. Кононенко І. В. Концептологія в лінгвістичному аспекті / І. В. Кононенко // Мовознавство. 2006. № 2-3. С. 75-79.

5. Костомаров Н. Две русские народности / Н. Костомаров // Основа. СПб. , 1861. № 3. С. 33-80.

6. Липа Ю. О. Призначення України / Ю. О. Липа. Л. : Просвіта, 1992. 270 с.

7. Прислів'я та приказки : Взаємини між людьми / упоряд. М. М. Пазяк. К. : Наук. думка, 1991. 440 с.

8. Сердюк А. М. Теоретичні засади вивчення концепту / А. М. Сердюк // Нова філологія : зб. наук. пр. Запоріжжя, 2009. № 34. С. 108-112.

9. Фурман А. О. Психокультура української ментальності : наукове видання / А. О. Фурман. Тернопіль : Думка, 2008. 132 с.

Размещено на Allbest.ru