Стилістичні особливості функціонування антонімів у творах Петра Могили

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 821.161.2'37/38“16”

Стилістичні особливості функціонування антонімів у творах Петра Могили

Тома Н.М.

У статті розглянуто стилістичні особливості функціонування абстрактної лексики у творчості Петра Могили на прикладі лексичних антонімів. Проаналізовано різні групи антонімів за характером протиставлення та структурою.

Ключові слова: абстрактна лексика, Петро Могила, лексичні антоніми, комплементарні антоніми, градуальні антоніми, контекстуальна антонімія, антонімічна ампліфікація. стилістичний абстрактний лексика антонім

In the article stylistic parameters of abstract vocabulary functioning in the works ofPetro Mohyla at the example of lexical antonyms are viewed. Various groups according to character of contrasting and structure are analyzed.

Keywords: abstract vocabulary, Petro Mohyla, lexical antonyms, complementary antonyms, gradual antonyms, contextual antonymy, antonymic amplification.

Антонімія абстрактних слів у мові творів Петра Могили посідає помітне місце серед виражальних засобів, хоча лексичні антоніми в досліджуваних текстах менш поширені, ніж синоніми. З-поміж лексико-семантичних категорій, одиниці яких беруть активну участь у формуванні системи мовних засобів досліджуваного автора, лексичні антоніми наділено особливими властивостями.

Предметом нашого аналізу є стилістичні пара-метри використання абстрактних лексичних антонімів у різножанрових творах Петра Могили, зокрема на прикладі казання «Крестъ Христа Спасителя и кождого человека», «Требника» та щоденника «Собственноручный записки». Метою цієї розвідки є репрезентація стилістичних пара-метрів абстрактної лексики творів Петра Могили - виявлення, класифікація та аналіз особливостей використання лексичних антонімів, що становлять основу стилістичних засобів у досліджуваних творах автора.

Явище антонімії стало об'єктом дослідження у вітчизняних працях Л. А. Булаховського [1], Л. М. Полюги [10], Л. А. Лисиченко [2], О. О. Тараненка [12] та ін.

На підставі аналізу мовознавчих праць можна узагальнити критерії, за якими виокремлюються слова з протилежними значеннями. До них нале-жать: 1) протилежність значень; 2) належність до однієї частини мови; 3) співвіднесеність позначу- ваних понять; 4) тотожність лексичної сполучува-ності; 5) однакова емоційно-стильова забарвленість (для повних антонімів). Залежно від принципів класифікації, антоніми поділяють на такі різновиди: а) градуальні - комплементарні - векторно-координатні - конверсиви; б) різнокоре- неві - спільнокореневі; в) загальномовні - контекстуальні; г) іменникові - прикметникові - дієслівні - прислівникові.

Стилістичні параметри абстрактної лексики, використаної Петром Могилою, представлено антонімами, які за характером протиставлення можна поділити на чотири групи, достатньо поширеними серед яких є градуальні (конт- рарні) опозиції, що характеризуються ступене- вим зростанням якісної або часової ознаки: счастье - нещастье [3, с. 417]; нароженя - смерть [3, с. 390]; доброе - злое [3, с. 406], [4, с. 116]; веселиться - плакать [3, с. 415]; печалованя - веселіе [3, с. 415]; солнечная светлость - скверны очерненіе [4, с. 58]; любить - ненавидеть [4, с. 124]; хулить - славить [4, с. 125].

Антоніми доброе - злое, счастье - нещастье утворюють чіткі контрарні опозиції. У цих парах антонімічні складники виражають мінімальний чи максимальний ступінь вияву певної якості, властивості, ознаки, стану: доброе - «приязне ставлення» / злое - «вороже ставлення»; любить - «відчувати глибоку прихильність до кого-небудь чи до чого-небудь» / ненавидеть - «відчувати неприязнь до кого-небудь чи до чого-небудь» [9, с. 194]. Наприклад, у реченнях: Отколь ясне даетъ ся видати, же не з предъуставлены Божого воля челов^чая на доброе албо на злое скланятися муситъ» [3, с. 406]; і Четвертое небезпеченство от свкта, который минаетъ, и, яко мксяцъ, в счасте ся и в нещастье отмкняетъ... [3, с. 417].

У науковій літературі антоніми з таким типом семантичної протилежності дослідники називають градуальними. Члени цих опозицій «характеризуються різним ступенем або градацією такої самої ознаки» [8, с. 83]. Градуальні антоніми вказують на поступову зміну якості, властивості, ознаки, стану: нароженя - животь - смерть [3, с. 390]. Взаємозаперечні поняття утворюють тут логічний ряд, у якому наявний середній член - животь. Відповідні опозиційні лексеми позначають максимально протилежні поняття, «значеннєвий» простір між якими може бути заповнено проміжними складниками, а заперечення одного з антонімів не є ствердженням другого: добрий - байдужий - злий [3, с. 406]; любить - бути байдужим - ненавидеть [4, с. 124].

Проведений аналіз показав, що розгорнені пара-дигми контрарних антонімів у досліджуваних текстах трапляються дуже рідко і використовуються здебільшого з метою глибшого аналізу певних релі-гійних понять. У досліджуваних творах представлено лише фрагменти антонімічної градації.

У деяких контрарних антонімах, наприклад, счастье - нещастье [3, с. 417]; печалованя - веселіє [3, с. 415]; хулить - славить [4, с. 125], проміжний член не має спеціального вираження, але завжди розуміється як якась точка відліку протилежності [8, с. 224]. «При такому типі антонімії сума значень антонімів не вичерпує всього родового поняття» [2, с. 103]. Наприклад, лексеми веселиться - плакать [3, с. 415] не охоплюють усього поняття вираження емоцій, оскільки між ними перебуває проміжний компонент бути спокійним, який виражає перехідний стан.

Дослідження показало, що взаємозаперечні поняття можуть також утворювати чіткі логічні опозиції, що не допускають проміжних компонентів - комплементарні антоніми. Вони становлять найбільшу групу серед досліджуваних антонімів: духовный - покревный [3, с. 387]; духовный - светский [3, с. 411]; смерть - вьскресеніе [3, с. 390]; небо - земля [4, с. 97]; мудрость свіцкая - мудрость Божія [3, с. 393]; прирожоная мудрость - мудрость Божія [3, с. 393]; верный - невіруючий [3, с. 397]; чувственное - мысленное [3, с. 400]; душа - тіло, сердце - мысль [3, с. 419]; примушати - позво- ляти [3, с. 406]; примушати - самохотнє зезво- ляти [3, с. 406]; живот вічньїй - вечная погибель [3, с. 417]; хотеть - мусити [3, с. 406]; погибель - живот [3, с. 407]; вічная мука - царство небесное [3, с. 407].

Заслуговують на увагу спостереження над антонімами нароженя - смерть [3, с. 390] / смерть - вьскресеніе [3, с. 390], коли вживання одного слова смерть виступає як антонім до двох слів: нароженя, вьскресеніе. Подібну ситуацію зафіксовано і в наступних антонімічних парах. До лексеми праведный теж є два варіанти антонімів - грішний, нечестивый; праведный - грішний [4, с. 105] / праведный - нечестивый [4, с. 105].

Словосполучення доброволное истье виступає як антонім до двох слів мус і гвалт у таких антоні-мічних парах: доброволное истье - мус [3, с. 407] / доброволное истье - гвалт [3, с. 407]. Вживання одного слова примушати виступає як антонім до двох слів позволяти і самохотнє зезволяти: примушати - позволяти [3, с. 406] / примушати - самохотнє зезволяти [3, с. 406]. При цьому в кож-ному з наведених випадків ступінь протиставлення зіставлюваних понять однаковий.

Отже, стилістичні параметри абстрактної лек-сики в мові творів Петра Могили репрезентовані основними типами лексико-семантичної проти-лежності: комплементарними та градуальними. Антоніми-конверсиви в досліджуваних текстах не виявлено. Кілька антонімічних пар, на нашу думку, можна віднести до векторно-координатних, бо вони дають змогу орієнтуватися в просторі та часі, наприклад: предьидучее - провадя- чее [3, с. 388]; пришлое - притомное [3, с. 402].

З погляду структури розрізняють спільно- та різнокореневі антоніми. Варто зауважити, що Л. А. Булаховський зараховує до антонімів лише різнокореневі лексеми з протилежними значеннями. На противагу цьому, Л. О. Новиков, Л. А. Лисиченко, Л. М. Полюга, О. О. Тараненко вважають антонімами як різнокореневі, так і спільнокореневі слова. Саме таке розуміння антонімів представлено в цій роботі.

У творах Петра Могили переважає різнокоре- нева антонімія, репрезентована в мові прикмет-никами, іменниками, дієсловами й прислівниками: духовный - покревный [3, с. 387]; нароженя - смерть [3, с. 390]; добро - зло, доброе - злое [3, с. 409], [4, с. 116]; духовный - світский [3, с. 411]; смерть - вьскресеніе [3, с. 390]; небо - земля [3, с. 391], [4, с. 97]; праведный - грішний [4, с. 105]; чувственное - мысленное [3, с. 400]; душа - тіло, сердце - мысль [3, с. 419]; примушати - позволяти [3, с. 406]; хотеть - мусити [3, с. 406]. Проте в текстах аналізованих творів трапляються й спільнокореневі антонімічні пари: счасте - нещастье [3, с. 417]; віра - безвіріе, зловіріє, невіріє, невірство [3, с. 393], [4, с. 66]; видимый - невидимый [4, с. 108]; закон - беззако- ніе [4, с. 126]; вірній - невіруючий [3, с. 397].

Спільнокореневі антоніми виникають внаслідок приєднання до однакових основ різноманітних антонімічних префіксів або як результат приєднання префіксів із заперечним значенням не-, без-: воля - неволя; віра - безвіріе; закон - без- законіе [4, с. 126]. У досліджуваних текстах серед однокореневих нами було зафіксовано антоніми із заперечною часткою не-: воля - неволя; трьпеніе - нетрьпьніе; щастье - нещастье; видимый - невидимый. Ці пари вважаються повноцінними, бо частка не- виступає тут не простим запереченням, а префіксом, що творить нове слово з новою семантикою.

Особливістю стилістичних параметрів вико-ристання антонімії є розширення її меж в індивідуально-авторському контексті. Було виявлено випадки вживання Петром Могилою контекстуальних антонімів, протиставлення яких обмежено ситуацією й контекстом: солнеч-ная светлость - скверны очерненіе [4, с. 58]; паденіе - исправленіе [4, с. 59]; вічная мука - царство небесное [3, с. 407]; свой крестъ - чужой крестъ [3, с. 411]; доброволная хоть - неволя вечного послушаніа [3, с. 413]; живот - сон [3, с. 419]; тогосв^тние марности, земные марности - небесные и духовные речи [3, с. 418]; земные марности - небесное розмишля- ніе [3, с. 418]; скарбить - быть у Бога богатыми [3, с. 420]; хотеть - могти [3, с. 408]; злое дерево - добрий плід [4, с. 116]; злих отверне- нье - добр давца [3, с. 405].

У ролі контекстуальних антонімів найчастіше виступають слова, вжиті в переносному, образному значенні, наприклад: земные марности - небесноерозмишляніе [3, с. 418]. У цьому випадку небесное розмишляніе вжито в значенні «духовні роздуми». В антонімічній парі, яка складається з двох синонімічних рядів: тогосв^тние марности, земные марности - небесные и духовные речи [3, с. 418], компонент небесные речи вжито в значенні «духовні сутності», а в антонімічному відношенні: солнечная светлость - скверны очерненіе [4, с. 58], лексема солнечная означає найвищий ступінь вияву ознаки.

У контексті наступного речення від конкретних дієслів вставати та падати утворюються іменники встаня та упаданя, які набувають абстрактно-образного значення: ...пред- уставленіе Божіе многымъ естъ причиною встаня, а жадному не естъ причиною упаданя [3, с. 407].

Деякі з таких антонімів, що утворені зі слів, ужитих у переносному значенні, уже настільки закріпилися в мові, що вживаються подібно до сталих словосполучень: вічная мука - царство небесное [3, с. 407]; живот - сон [3, с. 419]; злое дерево - добрий плід [4, с. 116].

Заслуговують на увагу антоніми, у яких одна з частин є фразеологізмами. Наприклад, вечная погибель - навики царствовать с Богом [3, с. 407] - друга частина антонімічної пари має значення «отримати життя вічне»; скар- бить - быть у Бога богатыми [3, с. 420] - другий складник антонімічної пари означає «бути духовно багатим».

У тексті казання «Крестъ Христа Спасителя и кождого человека» виявлена антонімічна пара, у якій обидва компоненти є фразеологізмами: свой крестъ - чужой крестъ. У наступному контексті кресть вжито у значенні доля: - Нехай теды кождый з насъ себе пилно стережет, абы, свой крестъ опустивши, чужого не носилъ [3, с. 411]. У реченні Петро Могила застерігає людей від можливості зробити неправильний крок, здійснити хибний вибір.

У цьому ж творі зафіксовано прислів'я, зміст якого сформульовано за допомогою антонімічної пари: руки порожнии -- руки пльныи: Хочешъ знайти што въ рукахъ твоихъ напотым, не погоржай теперь рукою убогого и везри на руки порожнии, если хочешъ мЪти руки пльныи [3, с. 419].

Антоніми, засвідчені у творах Петра Могили, можуть бути виражені також словосполученнями: скарбить - не быть у Бога богатыми [3, с. 420]; солнечная светлость - скверны очерненіе [4, с. 58]; мудрость св'Ьцка - мудрость Божія [3, с. 393]; прирожоная мудрость - мудрость Божія [3, с. 393]; живот в'кчный - вечная погибель [3, с. 417]; власная воля - воля Божія [3, с. 408]; доброволная хоть - неволя вечного послушаніа [3, с. 413]; тогосв^тние марности, земные марности - небесне, духовные речи [3, с. 418]; земные марности - небесное розмишляніе [3, с. 407]; вечная мука - царство небесное [3, с. 407]; доброволное истъе - мус, гвалт [3, с. 407]; власная воля - воля Самого Бога [3, с. 408]; свой крестъ - чужой крестъ [3, с. 411]; живот - смерть суща [4, с. 120].

Під час дослідження цих словосполучень у тек-стах зафіксовано ще один спосіб семантичної опо-зиції, який спостерігається за наявності в самому слові енантіосемічних відношень, тобто розвиток у семантичній одиниці протилежних значень, коли під час тлумачення слова виходимо з поляризації значень у ньому самому або коли ця поляризація виявляється при сполучуваності слів: тогосєктние марности - небесные речи [3, с. 418]; тогосвктние марности - духовные речи [3, с. 418]; мудрость свЪцкая - мудрость Божія [3, с. 393]; прирожоная мудрость - мудрость Божія [3, с. 393]; власная воля - воля Божія [3, с. 408]; власная воля - воля Самого Бога [3, с. 408]; свой крестъ - чужой крестъ [3, с. 411]; живот вечный - вечная погибель [3, с. 417]; доброволное истъе - мус [3, с. 407]; доброволное истъе - гвалт [3, с. 407].

Петро Могила застосовував прийом стиліс-тичної інтенсифікації, який здійснюється за допомогою антонімічної ампліфікації: Вс^х зась воли его противячихъся и зле чинячыхъ на вечную муку предъуставилъ; оттоль теды и щегулное предъуставлете кождому, не хотя- чому ведлугъ приказаня Божого жити, конечне на погибель, а в приказаняхъ Его, от злости навернувшися, моцне трвати хотячому, на спасение бывает, яко мовитъ Августинъ: «двои суть людей товариства, с которыхъ едно пред- уставлено естъ на вкки царствовати з Богомъ, а другое вечное однести каране [3, с. 407]. Для підсилення антонімічних пар Петро Могила вживає в межах одного речення синонімічний ряд: вечная мука -- погибель -- вечное каране [3, с. 407], який вступає в опозицію з іншим синонімічним рядом: спасение -- на вкки царствовать с Богом. Ці ряди одночасно виступають як контекстуальні антоніми, які підсилюються ще й синонімами. Накопичення антонімів сприяє увиразненню думки, інтенси-фікації семантичного аспекту слова й вислов-лювання в цілому.

Явище антонімічної ампліфікації засвідчено ще в кількох місцях досліджуваного тексту казання: Пятое небезпеченство, ижъ тяжаръ стараня ся о маетностяхъ и о богатствахъ, такъ мысли до землк притягнувши, оныи згорблеными чинитъ, ижъ жадною мкрою от земныхъ марностей къ небесному розмышляню подноситися не допускает [3, с. 418]; Жаденъ не можетъ з тых которыи в тогосвктних марностяхъ кохаются, о небесныхъ речахъ и духовныхъ мыслити и розбирати... [3, с. 418]. У цих реченнях антонімами виступають такі пари: земные марности - небесное розмишля- ніе [3, с. 418]; тогосвктние марности -- небесные речи [3, с. 418]; тогосвктние марности -- духовные речи [3, с. 418].

Антонімічну ампліфікацію хотеть -- мусити [3, с. 406]; хотеть -- не хотеть [3, с. 406]; не хотеть -- самохотне зезволяетъ [3, с. 406] зафіксовано також у наступних реченнях: ... гдыжъ не мовитъ: хотяй хочете, хотяй не хочете, мусите то учинити, бо Я васъ ити въ слкд Мене примушаю; але, «кто хочетъ», мовитъ, кто самохотне зезволяетъ, той нехай «въ слкд Мене идет» [3, с. 406]. Використання великої кількості антонімів у межах одного речення сприяє експресивності висловлювання, увиразненню тексту.

Антонімії властива однакова взаємо- пов'язаність антонімічних компонентів. Між абстрактними словами, які вступають в антонімічні відношення, існує єдність і взаємозумовленість абстрактів. У таких випадках виникає ситуація, коли один із складників антонімічної пари вимагає іншого компонента пари. Усвідомлення такої взаємодії допомагає краще визначити взаємозв'язки слів, а під час їхнього поєднання -- глибше розкрити думку, окреслити зв'язок слова з іншими словами в загальній лексичній системі.

Варто зазначити, що стилістичні параметри абстрактної антонімії в досліджуваних текстах Петра Могили репрезентовані особливим порядком слововживання в антонімічних парах. Якщо в контексті антоніми виступають поряд, то першим, звичайно, йде позначення не тільки початку, а й більш важливого, того, що видається помітнішим, яке вказує на позитивну оцінку: любить Бога -- ненавидеть мирь [4, с. 124]; праведный -- гркшный [4, с. 56]; праведный -- нечестивый [4, с. 105]; видимый -- невидимий [4, с. 108]; благочестивый -- нечестивый [4, с. 105]. Наприклад: Сей преподобный отецъ нашъ Аввакумъ, измлада Бога възлюбивъ, миръ възненавидк, и шедъ въ святую гору афонскую бысть мнихъ, и велми во подвигь себе великій вдаде [4, с. 124]; Во имя Отца и Сына, и святаго Духа, Бога единаго, во святкй Троицк слави- маго, Творца и Създателя всея видимыя и невидимыя твари, запрещаю ти, глаголавшему нынк, да речеши ми, аще ты еси душа свята, или бксъ проклятый, прелщаяй люди [4, с. 108]; Вксть бо благочестивыя отъ смерти избав- ляти, нечестивыя же въ день гнива своего мучити [4, с. 105].

Водночас було виявлено, що ця особливість не притаманна антонімам, які вживаються в переносному значенні, оскільки автор, створюючи узагальнений образ, ставить на перше місце те слово, яке, на його думку, варто більше підкреслити й на ньому закцентувати увагу, причому, це слово частіше вказує на негативну оцінку, наприклад, антоніми злое дерево -- добрий плід [4, с. 116] у реченні: По глаголу Господню, не можетъ древо злое творити плодъ добръ [4, с. 116].

В антонімічній парі злыхъ отверненье -- добръ давца [3, с. 405] також на першому місці стоїть слово з негативною оцінкою: . крестъ Хрттовъ ключъ естъ райскій, подпора недолужнымь, пастыремъ жезлъ, наворочаю- чимся проважене, поступуючим досконалость, души и ткла збавене, вскхъ злыхъ отверненье, вскхъ добръ давца [3, с. 405].

У наступному реченні за допомогою першого слова в антонімічній парі гркшныхъ -- праведныхъ теж акцентується увага на негативній оцінці: И тако Божіи раби и служителіе тайнамъ Его отъ узилища, добраго ради тръпкта и твръдаго въ вкрк стояніа, пречудно свободишась: не оставляетъ бо Богъ жезла гркшныхъ на жребіи праведныхъ [4, с. 105].

Під час дослідження було звернуто увагу на речення, в якому автор протиставляє пари абстрактних іменників: Сей преподобный отецъ нашъ Аввакумъ, измладаБога възлюбивъ, миръ възненавид/h, и шедъ въ святую гору афонскую бысть мнихъ, и велми во подвигь себе великій вдаде [4, с. 124]. У цьому випадку протилежними є не тільки абстрактні значення словосполучень любить Бога - ненавидеть мирь, а й компоненти словосполучень: любить - ненавидеть, Бог - мир. Така подвійна контрастна характеристика надає виразності висловленій думці, допомагає читачеві глибше зрозуміти суть сказаного. У реченні антонімічні пари за допомогою контрастних характеристик демонструють ставлення автора до висловленого.

Подібну картину зафіксовано і в реченні: ... крестъ Хрістовъ ключъ естъ райскій, подпора недолужнымь, пастыремъ жезлъ, наворочаю- чимся проважене, поступуючим досконалость, души и т'Ъла збавене, всЬхъ злыхъ отверненье, всЬъ добръ давца [3, с. 405]. Тут також протиставляються не тільки абстрактні значення словосполучень злых отверненье - добр давца, а й компоненти словосполучень злый -- добрый, отверненье -- давца.

Своєрідну форму виявлення антонімії вба-чаємо в реченні, де виділяються антонімічні пари, виражені словосполученнями ті, що можуть бачити - не хочуть бачити; ті, що можуть розуміти - не хочуть вникати: Оле окамененіа и слепоты волныя видяще не хотятъ видати, и разумкти могуще, не хотятъ вникати» [4, с. 117].

Отже, антонімам належить важлива стилістична роль у досліджуваних текстах Петра Могили. Протилежні за значенням слова створюють так звані опозиції, відображають протилежні сторони якоїсь реальності, наприклад, у реченнях: По глаголу Господню, не можетъ древо зло творити плодъ добръ [4, с. 116]; Отколь ясне даетъ ся видати, же не з предъуставлены Божого воля челов^чая на доброе албо на злое скланятися муситъ [3, 406]. Антоніми доброе -- злое вказують на протилежні ознаки існування добра і зла, необхідність кожного з нас робити правильний вибір у житті.

Антонімічні відношення в казанні та щоденнику Петра Могили пов'язуються зі стилістичними функціями, що їх виконують слова-анто- німи в певному контексті. Наприклад: ..двои суть людей товариства, с которыхъ едно пред- уставлено естъ на вгкки царствовати з Богомъ, а другое вечное однести каране [3, с. 407]. Антоніми на в'Ьки царствовать с Богом - вгкчное каране виконують функцію протиставлення, яка полягає в розмежуванні понять і реалій за семантичними ознаками. Крім того, між цими антонімами стоїть протиставний сполучник а, який ще більше підкреслює протилежну семантику згаданих лексем.

Аналіз мовного матеріалу засвідчив, що Петро Могила використовує абстрактні антоніми як художній прийом зіткнення контрастних понять. Лексико-семантичну протилежність у досліджуваних текстах представлено переважно комплементарними та контрарними антонімами. Засвідчено також явище антонімічної ампліфікації та контекстуальної антонімії, коли антоніми розширюють своє значення в межах авторського контексту.

Стилістичні параметри явища антонімії в системі абстрактної лексики характеризують і засвідчують значні виражальні можливості мови творів Петра Могили.

Список літератури

1. Булаховський Л. А. Вибрані праці в 5 т. / Л. А. Булаховський. - К. : Наук. думка, 1977. - Т. 2. Українська мова. - 1977. - 632 с.

2. Лисиченко Л. А. Лексико-семантична система української мови / Л. А. Лисиченко. - Х. : Харківський нац. пед. ун-т ім. Г С. Сковороди, 2006. - 150 с.

3. Могила П. «Крестъ Христа Спасителя и кождого человека», проповедь, произнесенная 4 марта 1632 г. / П. Могила // Архив Юго-Западной России. - Ч. 1. - Т.УШ. - Вып. 1. - Киев, 1914. - С. 386-421.

4. Могила П. Собственноручныя записки Петра Могилы / П. Могила // Архив Юго-Западной России. - Ч. 1. - Т. 7. - Киев, 1887. - С. 49-132.

5. Могила П. Требник / Петро Могила. - Канберра ; Мюнхен ; Париж, 1988. - Ч. І. - 424 с.

6. Німчук В. В. Давньоруська спадщина в лексиці української мови / В. В. Німчук. - К. : Наукова думка, 1992. - 414 с.

7. Нічик В. М. Петро Могила в духовній історії України / В. М. Нічик. - К. : Український Центр духовної культури, 1997. - 328 с.

8. Новиков Л. А. Антонимия в русском языке (Семантический анализ противоположности в лексике) / Л. А. Новиков. - М. : Изд-во Московского ун-та, 1973. - 290 с.

9. Полюга Л. М. Повний словник антонімів української мови / Л. М. Полюга. - [4-те вид.]. - К. : Довіра, 2008. - 509 с.

10. Полюга Л. М. Українська абстрактна лексика XIV - першої половини XVII ст. / Л. М. Полюга. - К. : Наук. думка, 1991. - 240 с.

11. Русанівський В. М. Структура лексичної і граматичної се-мантики / В. М. Русанівський. - К. : Наукова думка, 1988. - 236 с.

12. Тараненко А. А. Языковая семантика в ее динамических аспектах / А. А. Тараненко. - К. : Наук. думка, 1989. - 254 с.

13. Українська мова : енциклопедія / [редкол. В. М. Русанів- ський, О. О. Тараненко, М. П. Зяблюк та ін.] - К. : Вид-во «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 2004. - 824 с.

Размещено на Allbest.ru