Особливості тлумачення історії української та російської лінгвістики в румунських підручниках з історії мовознавства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості тлумачення історії української та російської лінгвістики в румунських підручниках з історії мовознавства

У статті розглядаються питання особливостей опису й розуміння українського та російського мовознавства в підручниках з історії лінгвістичних учень, опублікованих у Румунії протягом другої половини ХХ - початку ХХІ ст. З вітчизняних мовознавців найбільше зацікавлювали румунських істориків лінгвісти М. Смотрицький, О. О. Потебня, П. Ф. Фортунатов, І. О. Бодуен де Куртене, лінгвістична дискусія 1950 р. на сторінках "Правди", сучасні вчені, що торкалися питань румунської філології. Відзначається, що на сприйняття румунською лінгвоісторіографією українського і російського мовознавства іноді впливала політична кон'юнктура.

Історія мовознавства - традиційний і вагомий інгредієнт загального мовознавства: "Уведення історії мовознавства до структури курсу загального мовознавства зумовлене тим, що історія мовознавства - це нагромадження знань про мову, розвиток внутрішньої логіки науки, поглиблення лінгвістичної теорії і вдосконалення методології мовознавства. Мовознавство розвивається спіралеподібно, спираючись на знання, здобуті людством на всіх попередніх етапах його розвитку" [Кочерган 2010, 9]. У другій половині ХХ ст. суттєво зросла зацікавленість проблемами історії науки, у тому числі й історії лінгвістики. "По суті, - писав С. Д. Кацнельсон, - теорія мови - це та сама історія мовознавства, але очищена від виявів суб'єктивного фактору й систематизована за об'єктивними підґрунтями; з іншого боку, історія мовознавства - це персоніфікована й драматизована теорія мови, у якій кожне наукове поняття й теоретичне положення оснащено ярликом із зазначенням осіб, дат і конкретних обставин, пов'язаних із їхнім виявом у науці" [История лингв. ун-ний 1980, 5]. В Україні та в Росії було опубліковано кілька підручників і посібників з історії мовознавства Б. В. Кобилянського (1964), Г. М. Удовиченка (1980), В. І. Ковалика та С. П. Самійленка (1985), А. С. Зеленька (2002, 2010), М. П. Кочергана "Загальне мовознавство" (2003-2010; 1-а частина - це історія мовознавства), данського представника порівняльно-історичного мовознавства В. Томсена (1938), К. Є. Гагкаєва (1957), Я. В. Лоя (1968), В. І. Кодухова (1974), Р. М. Венцковича та А. Я. Шайкевича (1974), Т. А. Амирової, Б. А. Ольховікова, Ю. В. Рождественського (1975), М. А. Кондрашова (1979), Ф. М. Березіна (два видання 1975 і 1984 рр.), Ф. М. Березіна та Б. М. Головіна (1979), Л. Г. Зубкової (починаючи з 1989), І. П. Сусова (1999), В. М. Алпатова (1998), Ю. А. Левицького та Н. В. Бороннікової (2005), С. Г. Шулежкової (2007); чимало з них мали по кілька перевидань. Не можна оминути увагою й відомі хрестоматії В. А. Звегінцева "История языкознания ХІХ-ХХ вв. в очерках и извлечениях", яка витримала три видання (1956, 1960, 1964-1965), білоруськомовного видання "Практыкум па гісторьіі агульнага мовазнауства" В. І. Роговцова (2001). Погляд на історію науки як на історію проблемних ситуацій, що змінюють одна одну в процесі розвитку мовознавства, а також глибокий внутрішній зв'язок історії мовознавства з теорією мови - вихідні теоретичні положення чотирьох колективних монографій під загальною назвою "История лингвистических учений", що побачили світ протягом 1980-1991 рр. у Санкт-Петербурзі (Ленінграді).

У Румунії нещодавно було перекладено румунською мовою й опубліковано фундаментальні західні підручники з історії мовознавства французького мовознавця Джорджа Мунена "Histoire de la linguistique. Des origines au XX-eme siecle" ("Історія мовознавства. Від початків до ХХ ст.", Париж, 1967), "La linguistique du XX-eme siecle" ("Мовознавство ХХ ст.", Париж, 1972) й англійського лінгвіста Р. Робінса "A Short History of Linguistics" ("Коротка історія мовознавства", Нью-Йорк 1967 і 1997), а протягом другої половини ХХ - початку ХХІ ст. побачили світ румунськомовні підручники "Scurta istorie a lingvisticii" (Короткий огляд історії мовознавства") А. Граура та Л. Валд (три видання - 1961, 1965 і 1977, як побачимо далі, усі різні), також окреме видання Лучії Валд (1998), "Istoria lingvisticii romane§ti" ("Історія румунського мовознавства") (1978) та двотомний підручник Константина Фринку "Evolutia reflectiilor privind limbajul din Antichitate pina la Saussure" ("Еволюція мовознавчих ідей від античності до Соссюра") (Ясси, 2005) і "Curente §i tendinte in lingvistica secolului nostru" ("Напрями і течії в мовознавстві нашого століття") (Ясси, 1997; 2-е вид. 1999).

Для української лінгвістики актуальним є історіографічне вивчення розвитку науки про мову як в Україні й в усьому східнослов'янському світі, так і в Румунії - нашому південно-західному сусідові. Румунська лінгвоісторіографія у другій половині ХХ - початку ХХІ ст. звернулася до вивчення й осмислення історії українського та російського мовознавства, його місця в європейській лінгвістичній традиції, його ролі в історії румунської лінгвістики. Предметом нашого дослідження виступає саме особливість розуміння українського та російського мовознавства представниками румунської лінгвоісторіографії, а об'єктом - підручники і навчальні посібники, монографії з історії мовознавства, опубліковані в Румунії протягом другої половини ХХ - початку ХХІ ст., у яких міститься опис історії української та російської лінгвістики (від "Граматики слов'янської" Мелетія Смотрицького й до особливостей розвитку радянського мовознавства), викладаються загальнолінгвістичні концепції видатних українських і російських мовознавців (О. О. Потебня, І. О. Бодуен де Куртене, П. Ф. Фортунатов). Наголосимо, що особливості опису й аналізу вітчи-зняного мовознавства в румунській лінгвоісторіографії зовсім невідомі, а, між тим, в Україні, скажімо, в Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича, викладається курс з історії румунського мовознавства, в Клузькому університеті імені Бабеша-Боляй (Румунія) - спецкурс з історії радянського мовознавства.

Українсько-російсько-румунські контакти мовознавців сягають глибокої давнини. До середини XVII ст. літературною мовою двох середньовічних румунських феодальних держав - Молдови і Валахії - була старослов'янська, "що використовувалася лише в писемних пам'ятках" [Семчинський 1996, 287], ці князівства входили до країн греко-православного кола разом з більшою частиною України, Болгарією та Сербією. Першу рукописну граматику румунської мови - "Gramatica ruma- neasca" ("Румунська граматика") Дімітріє Євстатієвича Брашов'яну (1730-1796) - написано в місті Брашові в період 1755-1757 рр. значною мірою за зразком "Граматики слов'янської" (1619) Мелетія Смотрицького, її автор на початку 1750-х рр. навчався в Києво-Могилянській академії. Сама "Граматика слов'янська" Мелетія Смотрицького мала надзвичайно широке розповсюдження в румунських землях у XVII-XVIII ст., як безпосереднє, так і в перекладах румунською мовою (1697, 1755); щоправда, про цей факт стисло мовиться лише у вузькоспеціальній "Історї румунського мовознавства" [Istoria ling. rom. 1978,15], а також одним рядком - у К. Фринку, який, до того ж, М. Смотрицького називає "росіянином" [Francu 2005, 162-163], у румунськомовних підручниках з історії загальної лінгвістики А. Граура та Л. Валд це оминається, хоча й наявні короткі відомості з давнього румунського мовознавства [Graur 1965, 66-67]. Першим румунським мовознавцем, який активно зацікавився сучасною індоєвропейською лінгвістикою, був Богдан Петрічейку Хашдеу (1836-1907), який навчався в гімназіях і ліцеях Вінниці, Рівного, Кам'янця-Подільського, Кишинева та в Харківському університеті у 1852-1856 разом з

0. О. Потебнею, який був студентом спершу юридичного, а потім історико-філологічного факультету Харківського університету в 1850-1856 рр. Однак відомості про українське і російське мовознавство потрапляють у румунські підручники з історії лінгвістики лише з 1950-х рр., причому відразу відчутно ідеологічний наліт щодо оцінки передусім російського і радянського мовознавства.

У 1-му виданні підручника з історії мовознавства А. Граура та Л. Валд багато говориться про лінгвістичну концепцію О. О. Потебні, окремі розділи присвячено

1. О. Бодуену де Куртене та П. Ф. Фортунатову, його учням, особливо акцентується, що "наукове мовознавство постало в нас під впливом російської науки. Нашим першим лінгвістом у повному значенні слова був Б. П. Хашдеу. Він навчався в Харкові, приятелював із Потебнею... Хоча Хашдеу зазнав впливу молодограматиків, однак його наукові ідеї мали давнішній зв'язок із концепціями російських лінгвістів" [Graur 1961, 62]. У 2-му виданні, через чотири роки, політичний пафос уже зникає, хоча й згадується про російське мовознавство: "Хашдеу з успіхом використовував знання, набуті в Харківському університеті, де вивчення мови загалом пов'язувалося з історичними студіями [Graur 1965, 67]. І далі: "Поруч із російськими лінгвістами, під впливом яких він сформувався і з якими підтримував постійний зв'язок, а також і завдяки молодограматикам Хашдеу обстоював історичне мовознавство" [Ibid., 68].

У 3-му, останньому виданні підручника з історії мовознавства А. Граура та Л. Валд (1977) загалом не згадується про навчання Хашдеу в Харківському університеті, його стосунки з О. О. Потебнею, лінгвістичну концепцію якого, доволі широко висвітлену в 2-му виданні [Graur 1965, 55-57], в заключному зведено переважно до запозичень із В. фон Гумбольдта [Graur 1977, 113-114]. Про значний вплив лінгвістичних ідей В. Гумбольдта на О. О. Потебню говорить і ясський професор Константин Фринку в новому підручнику з історії мовознавства: це - запозичена українським ученим ідея про мову як формуючий орган думки, як діяльність, поняття внутрішньої форми [Francu 2005, 150-151], хоча вітчизняна лінгвоісторіографія не поділяє твердження про надмірний вплив Гумбольдта і Штейнталя на Потебню. "Іноді говорять, - відзначає Ф. М. Березін, - що Потебня розвиває гумбольдтівські ідеї на російському ґрунті. Спадковість між поглядами Потебні та ідеями Гумбольдта не викликає сумнівів, але твердженням Гумбольдта Потебня надає інше лінгвістичне витлумачення, вкладає в них інший зміст" [Березин 1984, 70].

Як відомо, Потебня надав "духові народу" німецького лінгвіста інше тлумачення - свідомої розумової діяльності. Оригінальні як для румунської історії лінгвістики знаходимо твердження щодо Потебні в Еміля Йонеску, який наголошує на таких ідеях Потебні як лінгвістична єдність колективу, безперервна боротьба думки зі словом як засобом її об'єктивації, цитує висловлювання Потебні про те, що говоріння - це не передавання своєї думки іншому, а лише поштовх до його власної думки [Ionescu 1997, 56].

У 1-му виданні підручника А. Граура та Л. Валд детально говориться про лінгві-стичну концепцію П. Ф. Фортунатова - засновника Московської лінгвістичної школи, проаналізовано його погляди на мову і мислення, форму слова і словосполучення, що не можна вважати актуальним для румунського мовознавства. Починаючи з 2-го видання, автори вже вилучили будь-які згадки про П. Ф. Фортунатова. Доречно зазначити, що одним із його учнів був засновник наукової славістики в Румунії, філолог та історик Йон Богдан (Ion Bogdan, 1864-1919), як і відомі російські лінгвісти О. О. Шахматов, В. К. Порзежинський, М. М. Дурново, Д. М. Ушаков, О. М. Пєшковський, М.М. Покровський, М.М. Петерсон, норвежець О. Брок, данець Х. Петерсен, німець Е. Бернекер, швед Т. Торнб'єрнсон, француз П. Буайе, серб О. Бєлих та ін. [див.: Березин 1984, 115; Кочерган 2010, 68]; прикро, що М. А. Кондрашов, пе-рераховуючи всіх учнів П. Ф. Фортунатова, про Й. Богдана не згадує [Кондрашов 1979, 95], так само як і Ю. А. Левицький та Н. В. Боронникова, які зовсім не говорять про зарубіжних учнів засновника Московської лінгвістиної школи [Левицкий 2005, 143], а Т. О. Амирова, Б. А. Ольховиков, Ю. В. Рождественський обмежуються загальною констатацією, що "коло учнів і послідовників П. Ф. Фортунатова охоплює багатьох зарубіжних мовознавців" [Амирова 1975, 440].

В усіх румунських підручниках з історії мовознавства значної уваги приділено викладові лінгвістичної концепції І. О. Бодуена де Куртене (1845-1929), проаналі-зовано погляди вченого на проблему мови і мовлення, статики і динаміки мови, мову як систему, знаковий характер мови, учення про фонему [Graur 1965, 73-80; Graur 1977, 132-137; Francu 1999, 28-30], на відміну від вітчизняних видань з історії лінгвістичних учень, І. О. Бодуена де Куртене подано як одного з передвісників застосування математичних методів у вивченні мови [Graur 1965, 78], що також було даниною тодішній моді на структурно-математичну лінгвістику. Окремий розділ про мовну економію в лінгвістичній концепції Бодуена де Куртене подає Л. Валд у власних нарисах з історії лінгвістики 1998 р. [Wald 1998, 199-202].

Як відомо, Румунія протягом другої половини 1940-х-1989 входила до складу країн так званої "соціалістичної співдружності", тому не дивно, що 1-е і 2-е видання підручника А. Граура та Л. Валд містять розділ "Марксистська лінгвістика" [див., зокрема: Graur 1965, 174-178], де, передусім, подаються відомості про питання мови в працях К. Маркса і Ф. Енгельса (у 1-му виданні - і В. І. Леніна), і, що вже зовсім виглядає несподіваним, піднесено говориться про "Марксизм і питання мовознавства" Сталіна. Румунський партійний лідер Г. Георгіу-Деж (1945-1965) не прийняв курсу Микити Хрущова на десталінізацію, заявивши після ХХ з'їзду КПРС: Nu avem pe nimeni de reabilitat post-mortem ("У нас немає нікого, щоб реабілітувати посмертно") [§perlea 2001, 155]. Якщо в радянській лінгвістиці посилання на праці

Сталіна з мовознавства (датовані, як відомо, 20 червня-2 серпня 1950) зменшуються вже з 1954-1955 рр. (у "Вступі до мовознавства" Р. О. Будагова 1958 р. згадок Сталіна немає, на відміну від попереднього видання 1953 р.), чи не востаннє вони наявні в третьому виданні класичного підручника "Введение в языкознание" О. О. Ре-форматського 1960 року (аж у 4-му виданні 1967 р. згадки про Сталіна зникають), то в "Короткій історії мовознавства" А. Граура та Л. Валд перших двох видань 1961 і 1965 рр. уславлюються "заслуги" Сталіна у викритті марризму. Цитуємо видання 1965 р.: "У подібних умовах [марризму - С. Л.] марксистське мовознавство не могло рухатися вперед. Щоб покласти край незадовільній ситуації, "Правда", центральний орган КПРС, відкрила 9 травня 1950 р. дискусію з лінгвістичних проблем, у якій взяв участь Й. В. Сталін, опублікувавши три статті (перша побачила світ 20 червня 1950). Ці роботи потім опублікували окремою брошурою під назвою "Марксизм і питання мовознавства". Цей виступ спричинив до цілковитого знищення марризму й розчищення місця для побудови справді марксистського мовознавства" [Gra- ur 1965, 175]. В "Очерках по общему языкознанию" (1962) В. А. Звегінцева лінгвістична дискусія травня-серпня 1950 р. на сторінках "Правди" оцінюється набагато об'єктивніше [Звегинцев 1962, 85-86]. У 3-му виданні підручника А. Граура та Л. Валд уже 1977 р. відсутні будь-які посилання на радянську лінгвістику, оскільки новий комуністичний керманич Румунії Ніколає Чаушеску (1965-1989) проводив політику "націонал-комунізму" й дозволяв собі "єретичні відхилення" від офіційно прийнятої ідеологічної доктрини СРСР; зауважимо, що в 1-му виданні автори згадують навіть В. В. Виноградова [Graur 1961, 141]. Оминає історію радянського мовознавства й К. Фринку в підручнику "Напрямки й тенденції в лінгвістиці ХХ ст.", хоча про К. Маркса одного разу згадано, коли говориться про роль мови в соціальному поділі праці [Francu 2005, 73]. Між іншим, у підручниках з історії мовознавства таких знаних західних лінгвістів як Ж. Мунен та Р. Робінс відведено місце лінгвістичній дискусії 1950 р. у СРСР [Mounin 1999, 314-315; Robins 2003, 279], на неупередженій її оцінці наголошував ще 1989 р. С. В. Семчинський [Семчинский 1989].

Відзначимо, що на сьогодні спецкурс із історії радянського мовознавства славістам Клузького університету імені Бабеша-Боляй викладає О. Вінцелер, автор книжок "Трагедія радянського мовознавства" (2006), де говориться про репресованих сталінським режимом лінгвістів Є. Тимченка, О. Синявського, П. Бузука (мав румунські коріння), Г. Ільїнського, Є. Поліванова та ін. [Vinteler 2007]. У праці О. Вінцелера "Портрети і книжки" подано нариси про кількох українських та російських лінгвістів ХХ ст. - В. Абаєва, С. Б. Бернштейна, Р. О. Будагова, Р. Піотровського, Т. О. Рєпіну, С. В. Семчинського, передусім наголошується на їхніх роботах із ру- муністики [Vinteler 2005].

Висновки: Дана стаття дозволяє поглянути "зі сторони" на складний і суперечли-вий розвиток українського і російського загального мовознавства, усвідомити, які вітчизняні постаті (О. О. Потебня, І. О. Бодуен де Куртене) найбільш видавалися значними для румунських істориків загальної лінгвістики, побачити "політичний чинник" у дескрипції російського і радянського мовознавства румунськими вченими, які змушені були дотримуватися панівних на той чи інший момент ідеологічних постулатів. Сучасне звернення до українського і російського мовознавства О. Вінцелера надає нового позитивного імпульсу українсько-румунським контактам лінгвістів.

Література

логіка мовознавство лінгвістика

1.Амирова, Т. А. Очерки по истории лингвистики / Т. А. Амирова, Б. А. Ольховиков, Ю. В. Рождественский. - М. : Главная редакция восточной литературы издательства "Наука", 1975. - 559 с.

2.Березин, Ф. М. История лингвистических учений : учебник для филол. спец. вузов / Фёдор Ми-хайлович Березин. - 2-е изд., испр. и доп. - М. : Высш. шк., 1984. - 319 с.

3.Звегинцев, В. А. Очерки по общему языкознанию / Владимир Андреевич Звегинцев. - М. : Изд-во Московского ун-та, 1962. - 384 с.

4.История лингвистических учений. Древний мир / [Отв. ред. А. В. Десницкая, С. Д. Кацнельсон]. - Л. : Наука, 1980. - 258 с.

5.Кондрашов, Н. А. История лингвистических учений : учеб. пособие / Николай Андреевич Кон-драшов. - М. : Просвещение, 1979. - 224 с.

6.Кочерган, М. П. Загальне мовознавство: підручник / Михайло Петрович Кочерган. - К. : Вида-вничий центр "Академія", 2010. - 464 с.

7.Левицкий, Ю. А. История лингвистических учений : учеб. пособие / Ю. А. Левицкий, Н. В. Боронникова. - М. : Высш. шк., 2005. - 302 с.

8.Семчинський, С. В. Загальне мовознавство. - 2-е вид., перероб. і доп. / Станіслав Володимирович Семчинський - К. : АТ "ОКО", 1996. - 416 с.

Размещено на Allbest.ru