Ознаки акцентної нестабільності дієслів на –ати на тлі формування ними видових пар

Размещено на http://www.allbest.ru/

ознаки акцентної нестабільності дієслів на -ати на тлі формування ними видових пар

канд. філол. наук, ст. наук. Працівник

Стаття присвячена дослідженню помітного в сучасному українському літературному мовленні явища хитання наголосу в дієсловах на -ати типу скубати, сьорбати, штурхати тощо, що відображає й сучасна лексикографія. Яка його природа, напрям та історична перспектива? На переконання автора, такого роду акцентна нестабільність відображає перехідний стан акцентних характеристик дієслів цього типу, зумовлений змінами в граматичній системі сучасної української мови внаслідок розвитку в ній категорії дієслівного виду.

Ключові слова: доконаний / недоконаний вид; кореневий, суфіксальний наголос; первісне, вторинне наголошення.

український мовлення акцентний дієслівний

Задорожный В. Б., канд. филол. наук, ст. науч. сотрудник

Институт языкознания имени А. А. Потебни НАН Украины

Признаки акцентной нестабильности глаголов на -ати на фоне формирования видовых пар

Статья посвящена исследованию заметного в современной украинской литературной речи явления колебания ударения в глаголах на -ати типа скубати, сьорбати, штурхати и под., что отражает и современная лексикография. Какова его природа, направление эволюции и историческая перспектива? По убеждению автора, такого рода акцентная нестабильность отражает переходное состояние акцентных характеристик глаголов этого типа, обусловленное изменениями в грамматической системе современного украинского языка в результате развития в нем категории глагольного вида.

Ключевые слова: совершенный / несовершенный вид; корневое, суффиксальное ударение; первичное, вторичное ударение.

Zadorozhnyi V. B., Ph. D., Senior Scientist

Institute of Linguistics named by A. A. Potebnya, The National Academy of Sciences of Ukraine

Features of Accent Instability of Verbs ending in -ати on the Background of Aspect Pairs' Formation

The article is devoted to the investigation of the notable in modern Ukrainian literary speech phenomenon of accent variation in verbs on -ати such as скубати, сьорбати, штурхати, etc., as modern lexicography reflects. What kind of its nature, evolution direction and historical perspective? In author's opinion such kind of accent instability reflects the transition state of accent characteristics of verbs of such type, conditioned by the changes in grammatical system of modern Ukrainian language determined by the development of category of verbal aspect.

Key words: perfective / imperfective aspect; root, suffixal accent; primary, secondary accent.

У сучасній українській мові досить помітним є явище хитання наголосу в дієсловах на -ати типу скубати і скубати, сьорбати і сьорбати, штурхати і штурхати тощо. Можна припустити, що це явище в них є наслідком якихось процесів, про характер і напрям яких із певністю можна буде говорити лише після виявлення внутрішнього механізму, що його породжує. Ми піднімаємо проблему, що досі не була предметом аналізу в українському мовознавстві; скажемо більше: навряд чи вона була навіть помічена й усвідомлена як власне проблема. Звичайно, тут не йдеться про часткову проблему з'ясування характеру наголосу в кількох проблемних щодо наголошення дієсловах; на прикладі тих утворень, у яких ми можемо спостерігати еволюційні зміни в наголошенні безпосередньо на сучасному етапі розвитку мовної системи за даними сучасної української лексикографії: саме тут ми можемо з' ясувати природу еволюційних змін в акцентній системі сучасної мови та виявити той чинник, що спричинився до них і який, безперечно, слід шукати в самій граматичній системі мови. Спробуємо його встановити на підставі аналізу акцентної еволюції всередині групи утворень одного словотвірного гнізда, що може, на нашу думку, слугувати свого роду моделлю для розуміння цього явища серед дієслів цього класу взагалі.

У лексикографічних джерелах української літературної мови останнього часу префіксальні утворення одного кореня відскіпатися [ОС94, 107; ОС99, 122], доскіпатися [ОС94, 195; ОС99, 223], наскіпатися [ОС94, 408; ОС99, 464], прискіпатися [ОС94, 602; ОС99, 687] самі по собі не виявляють хитання в наголошенні, проте різний характер його в цих словотвірно тотожних утвореннях, гадаємо, таїть у собі небезпеку цього. Скажемо більше: періодично воно навіть виявляється в лексикографії, напр.: доскіпатися і доскіпатися [ОС77, 190], - це в джерелі, що в усіх інших випадках трактує наголошення утворень цього кореня тотожно з наведеними вище характеристиками, див.: відскіпатися [ОС77, 105], але наскіпатися [ОС77, 402] і прискіпатися [ОС77, 604]. Додамо також, що в усіх названих джерелах суфіксальнонаголошеними також є спільнокореневі вивідне скіпати [ОС77, 698; ОС94, 697; ОС99, 798] і похідне поскіпати [ОС77, 578; ОС94, 577; ОС99, 657]. Числом своїм суфіксальнонаголошені словоформи явно переважають, однак сам характер як кореневого наголошення, так і суфіксального залишається при цьому нез'ясованим: яке з них первісне, а яке вторинне?

Спираючись на дані "Словаря української мови", з'ясовуємо, що вивідним для цих утворень є суфіксальнонаголошене зворотне дієслово скіпатися - скіпаюся, скіпаєшся "придираться, привязываться, приставать" [Грінч. ІУ, 135], див. також: скіпатися - скіпаюся, скіпаєшся. "Чіплятися, приставати до кого-небудь" [СУМ ІХ, 270], що само походить від такого ж суфіксальнонаголошеного, природно, дієслова з конкретно-предметим значенням скіпати - скіпаю, скіпаєш. 1) "колоть, раскалывать, щипать (лучину)", 2) "роздроблять в щепки" [Грінч. ІУ, 135], див. також: скіпати - скіпаю, скіпаєш. "Відколювати скіпки від чого-небудь; дробити на скіпки що-небудь" [СУМ ІХ, 270]. Характером свого наголошення йому в сучасній мові відповідають префіксальні похідні наскіпати - наскіпаю, наскіпаєш. "Скіпаючи, наготувати певну кількість" [СУМ У, 190] і поскіпати - поскіпаю, поскіпаєш. 1. "Поколоти на скіпки". 2. "Порозбивати" [СУМ УІІ, 332], а також зворотне поскіпатися - поскіпається. "Поколотися на скіпки" [Там само].

Зрозуміти природу акцентних характеристик усіх утворень цього кореня і разом із цим характер акцентних відношень між ними можна, лише взявши до уваги їхні видові значення. Якщо твірне суфіксальнонаголошене скіпати є дієсловом недоконаного виду, то такі ж суфіксальнонаголошені префіксальні похідні від нього наскіпати і поскіпати набувають значення дієслів доконаного виду, - це якщо розглядати їхню видову роль у сучасній українській мові. Однак з історичного погляду, у дієсловах на -ати було інакше. Оскільки дієслівний суфікс -а- був основним словотвірним засобом творення т. зв. реімперфективів, тобто словоформ недоконаного виду другого ступеня, то префіксальні утворення цього типу ставали двозначними з погляду означення ними характеру дієслівної дії, див.: поскіпати (що робити?) - скіпати якийсь час; (що зробити?) - закінчити скіпати. Тому характерним є те, що дієслова наскіпати [див.: СУМ У, 190] і поскіпати [див.: СУМ УІІ, 332], а також зворотне поскіпатися [Там само], зберігши акцентну характеристику твірного і закріпивши за собою значення доконаного виду, стали одновидовими дієсловами доконаного виду, виключившись тим самим із подальших еволюційних процесів дієслів цього кореня.

Щоб уникнути двозначності з погляду видової характеристики суфіксальнонаголошених словоформ на -ати, дієслова з суфіксом -а- беруть на себе значення доконаного виду, а для утворення словоформ недоконаного виду в українській мові з кінця ХУІІІ ст. активізується суфікс -ува-. Саме цей процес відбиває видова пара "Словаря української мови" доскіпуватися - доскіпуюся, доскіпуєшся, док. в. доскіпатися - доскіпаюся, доскіпаєшся [Грінч. І, 429], що, безперечно, потребує докладного коментаря. Саме тут ми бачимо весь вузол проблем, що їх успадкувала сучасна українська лексикографія. Насамперед звернемо увагу, що словоформа доконаного виду саме в цьому авторитетному для лексикографів наступних поколінь уперше схарактеризована як двонаголошена. Безперечно, що регулярною видовою парою тут буде доскіпуватися (недок. вид) - доскіпатися (док. вид). Наголошення ж доскіпатися тут є явно вторинним. Характерним щодо цього моменту є відсилання в цьому джерелі: доскіпатися. Див. доскіпуватися [Грінч. І, 429], тобто упорядник наводить тут лише суфіксальнонаголошену словоформу, яку мислить як словоформу доконаного виду, і відсилає до початкової словоформи недоконаного виду. Таким чином, кореневонаголошена словоформа доскіпатися з'являється в мовленні як результат взаємодії словоформ доскіпуватися і доскіпатися. Але тоді знову постає проблема розмежування доскіпатися і доскіпатися з погляду їхнього видового значення. Як бачимо, упорядник тут трактує двонаголошене доскіпатися як словоформу доконаного виду. Зазначимо, що в академічному "Словнику української мови" ці характеристики повторені повністю, див.: доскіпуватися - доскіпуюся, доскіпуєшся, недок., доскіпатися - доскіпаюся, доскіпаєшся, док. [СУМ ІІ, 384]. Однак в іншому префіксальному утворенні цього кореня ми бачимо картину майже цілком протилежну, див.: наскіпатися - наскіпаюся, наскіпаєшся і наскіпуватися - наскіпуюся, наскіпуєшся, док. в. наскіпатися - наскіпаюся, наскіпаєшся [Грінч. ІІ, 520]. Тут уже суфіксальнонаголошене наскіпатися потрактоване як аналог словоформі недоконаного виду наскіпуватися, після чого неминучим стало трактування вже кореневонаголошеного наскіпатися (пор. з твірним скіпатися) як словоформи доконаного виду. Зрозуміло, що за цими складниками акцентуаційними процесами стояли непрості проблеми моворозвитку, зокрема розвиток дієслівної категорії виду, однак розв'язання їх у "Словарі української мови" навряд чи можна визнати задовільним. Проте "Словник української мови" й тут дублює попереднє джерело, див.: наскіпуватися - наскіпуюся, наскіпуєшся і рідко наскіпатися - наскіпаюся, наскіпаєшся, недок., наскіпатися - наскіпаюся, наскіпаєшся, док. [СУМ V, 190]. Після чого бачимо вже цілком нову щодо акцентних характеристик її членів видову пару прискіпуватися - прискіпуюся, прискіпуєшся, недок., прискіпатися - прискіпаюся, прискіпаєшся, док. [СУМ Vm, 22], пор. з потрактованим як одновидове прискіпатися - прискіпаюся, прискіпаєшся [Грінч. ІІІ, 438].

Як бачимо, в утвореннях цього кореня, як і в багатьох інших дієслівних утвореннях цього словотвірного типу, перетнулося кілька способів формування ними видових відношень і, відповідно до цього, вибору ними того чи того акцентного типу. Гадаємо, що для літературно-нормативної мови може бути прийнятним будь- який із них, однак неодмінною вимогою при цьому має бути усвідомлення нормативістами самого характеру цього процесу і місця тієї чи іншої словоформи в граматичній системі сучасної української мови. Скажімо, якщо в сучасній мові серед словоформ доконаного виду ми бачимо кореневонаголошені наскіпатися і прискіпатися, то, очевидно, що можливим це може бути тільки при такому ж кореневонаголошеному твірному скіпатися. До речі, це вже було відображено українською лексикографією 1920-1930-х років, див.: скіпатися - скіпаюся, скіпаєшся [Голоск. 368], однак після цього, природно, постане проблема акцентуаційної узгодженості цього зворотного дієслова з його вивідним, що продемонструвало те саме джерело, див.: скіпати - скіпаю, скіпаєш [Там само]. Зрештою, остання обставина, гадаємо, не обов'язково є визначальною через помітне семантичне розходження цих дієслів та їхніх похідних, а також через їхню різну активність у сучасній мові. Тим часом сучасна лексикографія "розв'язує" цю проблему інакше: вона просто не фіксує зворотного дієслова скіпатися, обмежуючись фіксацією суфіксальнонаголошеного скіпати (див. вище), проте див.: скіпатися - скіпаюся, скіпаєшся [СУМ ІХ, 270].

З огляду на все вище сказане, ми можемо ствердити, що дієслова на -ати аналізованого нами тут словотвірного гнізда в сучасній українській мові характеризуються крайньою нестабільністю свого наголошення, незважаючи на те що лексикографічні джерела останнього часу цього прямо, у вигляді їхньої двонаголошеності не позначають. Щоб у цьому остаточно переконатися, наведемо тепер всі утворення цього кореня за одним із уже вище цитованим джерелом, див.: відскіпатися [ОС99, 122] (якого виду?); доскіпуватися [ОС99, 223] і доскіпатися [Там само] (очевидно, доконаного виду), однак див.: наскіпуватися [ОС99, 464] і наскіпатися [Там само]; прискіпуватися [ОС99, 687] і прискіпатися [Там само]. Безперечно, що ці утворення насамперед потребують оцінки з погляду їхнього видового значення. Порівняймо для цього такі його тлумачення: доскіпуватися, недок., доскіпатися, док. [СУМ ІІ, 384], але вже з цілком протилежним розумінням видового значення суфіксальнонаголошеної словоформи доскіпуватися [Голов.03, 79] (зрозуміло, що недок. виду) і доскіпатися, док. [Там само], але доскіпатися, недок. (sic!) [Там само]. Цікаво, що той же автор в іншому виданні обмежується лише словоформами нового складу видової пари, див.: доскіпатися, док. [Голов.95, 52] і доскіпуватися [Там само]. У ряді лексикографічних джерел такий підхід до цієї проблеми реалізувався ще раніше, див.: доскіпуватися і доскіпатися [УЛВН, 176; Погр. 177; Бур.02, 126]. Це ставить видову пару доскіпуватися - доскіпатися в один ряд з такими ж щодо їхнього морфонологічного складу й акцентних характеристик видових пар наскіпуватися - наскіпатися, прискіпуватися - прискіпатися.

Це словотвірне гніздо було обране нами як модель для аналізу акцентуаційних процесів серед дієслів на -ати не випадково, а саме через те, що вони приховано містять у собі небезпеку хаотизації їхніх акцентних характеристик, - явища, що ми його в сучасній українській літературній мові можемо спостерігати досить часто. Схематично розглянемо один такий випадок теж у цілому словотвірному гнізді. Насамперед зазначимо, що в сучасній українській літературній мові маємо двонаголошене кореневе скубати - скубаю, скубаєш [ОС99, 8 03] з такими ж двонаголошеними (що є в цьому разі цілком закономірним) префіксальними похідними наскубати [ОС99, 464], перескубати [ОС99, 570], підскубати [ОС99, 5 93], поскубати [ОС99, 65 8]. Але як тоді пояснити, що тільки суфіксальнонаголошени- ми є такі ж префіксальні похідні доскубати [ОС99, 223] і обскубати [ОС99, 516], тим більше що ще одне префіксальне є тільки кореневонаголошеним, див.: розскубати [ОС99, 760]? Безперечно, що тут ми маємо справу з таким крайнім ступенем хитання наголосу, який ми називаємо хаотизацією акцентних характеристик усіх утворень цього словотвірного гнізда.

Тим часом у "Словарі української мови" кореневе дієслово схарактеризоване як стабільно суфіксальнонаголошене, див.: скубати - скубаю, скубаєш [Грінч.ІУ, 145]. Специфічною для цього випадку обставиною було те, що суфіксальне утворення скубати семантично дорівнювало безсуфіксному скубти [див.: Грінч.ІУ, 145, 146]. Через це похідні утворення від них утворювали видові пари такого типу: заскубати - заскубаю, заскубаєш, док. в. заскубти - заскубу, заскубеш [Грінч.ІІ, 96], наскубати - наскубаю, наскубаєш, док. в. наскубти - наскубу, наскубеш [Грінч.ІІ, 520], розскубати - розскубаю, розскубаєш, док. в. розскубти - розскубу, розскубеш [Грінч. IV, 57] тощо. Відзначимо, що всі префіксальні утворення, які виступають тут у ролі словоформ недоконаного виду, мають суфіксальне наголошення, у чому вони закономірно повторюють акцентну характеристику свого кореневого твірного. Однак насправді ці утворення в живій українській мові з погляду їхнього видового значення були двозначними, див.: обскубати (що робити?) - обскубувати; (що зробити?) - обскубти. Згодом у мові з'являються словоформи з суфіксом -ува-, що мають виразне видове значення недоконаного виду, див.: заскубувати - заскубую, заскубуєш = заскубати [Грінч. ІІ, 96], обскубувати - обскубую, обскубуєш [Грінч. ІІІ, 27]. Коли словоформи на -увати стали панівними в мові в ролі словоформ недоконаного виду, значення доконаного виду словоформ на -ати стало проявлятися виразніше, оскільки в мові на той час послабла роль омонімічних словоформ зі значенням не- доконаного виду; підкреслимо, проте, що саме послабла, а не зникла цілком.

Оскільки українська лексикографія свої проблеми часто розв'язує тим способом, що проблемних мовних явище просто не фіксує, то ми не можемо простежити за процесом подальших акцентних змін у цих утвореннях на підставі лексикографічно зафіксованих даних у їхній хронологічній послідовності. Виділимо лише кілька характеристичних моментів. Це, по-перше, такий розподіл словоформ з погляду їхніх видових характеристик: наскубувати - наскубую, наскубуєш, недок., наскубти - наскубу, наскубеш і наскубати - наскубаю, наскубаєш, док. [СУМ V, 191]. Однак в іншому префіксальному утворенні бачимо вже зовсім іншу картину, див.: розскубувати - розскубую, розскубуєш і розскубати - розскубаю, розскубаєш, недок., розскубти - розскубу, розскубеш і розскубати - розскубаю, розскубаєш, док. [СУМ Vm, 809] (відзначимо появу тут кореневого наголошення в утворенні на -ати). У результаті сучасна українська мова має аж три словоформи доконаного виду, див.: поскубти - поскубу, поскубеш і поскубати - поскубаю, поскубаєш і поскубати - поскубаю, поскубаєш [СУМ VH, 335]. Зрозуміло, що в цих умовах і саме твірне стає двонаголошеним, див.: скубати - скубаю, скубаєш [СУМ ІХ, 331], - з наслідками, про які вже сказано вище.

Труднощі моворозвитку такого роду серед дієслів на -ати з'являються здебільшого в тих утвореннях, вивідні яких були первісно суфіксальнонаголошеними. Якщо ж кореневе твірне було кореневонаголошеним, то похідні від нього префіксальні утворення, пройшовши той же словотвірний цикл, загалом легко стабілізують у собі акцентні характеристики. До речі, це є ще одним доказом того, що здобувачем спокою в дієсловах цього класу є видотворча діяльність граматичної системи мови, зокрема проблема видового значення суфіксальнонаголошених словоформ на -ати. Так, первісно кореневонаголошеним в українській мові є дієслово дмухати - дмухаю, дмухаєш [Грінч. І, 393], що, природно, має значення недоконаного виду. Префіксальні похідні від нього набувають уже видового значення доконаного виду, напр.: додмухатися - додмухаюся, додмухаєшся [Грінч. І, 409], задмухати - задмухаю, задмухаєш [Грінч. ІІ, 35] тощо. Однак ці нові для мови префіксальні утворення поривають здебільшого свій зв'язок із кореневим твірним, шукаючи собі видову пару серед утворень, близьких до них словотвірно і, значить, семантично. Серед дієслів на -ати такі словоформи в українській мові раніше поставали переважно шляхом перенесення наголосу з кореня на суфікс, напр.: продмухати - продмухаю, продмухаєш, док. в. продмухати - продмухаю, продмухаєш [Грінч. ІІІ, 465], роздмухати - роздмухаю, роздмухаєш, док. в. роздмухати - роздмухаю, роздмухаєш [Грінч. ГУ, 42]. Так з'являється підстава для виникнення суфіксальнонаголошених словоформ серед префіксальних утворень первісно кореневонаголошеного твірного, а разом із тим і певна підстава для виникнення тут загальної акцентної. Однак у сучасній мові кореневе залишається акцентуаційно стабільним, див.: дмухати - дмухаю, дмухаєш [ОС99, 210]; природно, що префіксальні похідні теж мають стабільне кореневе наголошення, напр.: задмухати [ОС99, 262], подмухати [ОС99, 618], роздмухати [ОС99, 746] тощо. Це сталося тому, що словоформи недоконаного виду з наголошеним суфіксом -а- в цих утвореннях були заступлені словоформами з суфіксом -ува-, що мали те ж саме видове значення, див.: роздмухувати - роздмухую, роздмухуєш = роздмухати [Грінч. IV, 42]. Через це в сучасній мові видові пари тут мають такий вигляд, див.: продмухувати - продмухую, продмухуєш, недок., продмухати - продмухаю, продмухаєш, док. [СУМ VIII, 170]; роздмухувати - роздмухую, роздмухуєш і рідко роздмухати - роздмухаю, роздмухаєш, недок., роздмухати - роздмухаю, роздмухаєш, док. [СУМ VIII, 660]. Скажемо наприкінці, що у випадку зі словоформою недоконаного виду роздмухати маємо справу з тією милою нашому серцю мовною старовиною, що, зберігшись у мові сучасній, допомагає нам розуміти її сучасний стан і його граматичну природу.

1. Бур.02 - Бурячок, А. А. Орфографічний словник української мови / Андрій Андрійович Бурячок. К. : Наук. думка, 2002. - 460 с.

2. Голов.95 - Головащук, С. І. Складні випадки наголошення. Словник-довідник / Сергій Іванович Головащук. - К. : Либідь, 1995. - 191 с.

3. Голов.03 - Головащук, С. І. Словник наголосів / Сергій Іванович Головащук. - К. : Наук. думка, 2003. - 319 с.

4. Голоск. - Голоскевич, Г. Правописний словник / Григорій Голоскевич. - Нью-Йорк - Париж - Сидней - Торонто - Львів, 1994 - 460 с.

5. Грінч. - Словарь української мови : В 4-х т. / За ред. Б. Грінченка. - К., 1907-1909.

6. ОС77 - Орфографічний словник української мови. - К. : Наук. думка, 1977. - 856 с.

7. ОС94 - Орфографічний словник української мови. - К. : Довіра, 1994. - 864 с.

8. ОС99 - Орфографічний словник української мови. - К. : Довіра, 1999. - 989 с.

9. Погр. - Погрібний, М. І. Орфоепічний словник / Микола Іванович Погрібний. - К. : Рад. школа, 1984. - 629 с.

10. СУМ - Словник української мови : В 11-х т. - К. : Наук. думка, 1970 - 1980.

11. УЛВН - Українська літературна вимова і наголос : Словник-довідник. - К.: Наук. думка, 1973. 724 с.

Размещено на Allbest.ru