Лінгвістична репрезентація кольору в латинській мові

Колірний лексикон кожної мови - неповторний, містить неоднакову кількість кольоропозначень та може бути класифікованим у різний спосіб. Саме тому особливості функціонування кольоропозначень та питання кількості колірних лексем у різних мовах актуальні для сучасного мовознавства.

Історіографію даного дослідження окреслює низка праць вітчизняних та зарубіжних лінгвістів, у яких представлена колірна лексика в різних аспектах. Ґрунтовно досліджувалася вербалізація кольору в діахронному ракурсі, характеризуючи кольороназви, що домінували у певні історико-культурні періоди; простежувалась еволюція їх виникнення в різних мовах світу; здійснювалося порівняння та можливості адекватного перекладу колоративів з однієї мови на іншу; визначались лексико-семантичні функції кольорономінацій; описувалось лексико-семантичне поле кольору, поняття кольору в аспектах його концептуалізації в англійській, німецькій та інших мовах, аналізувалась участь кольоропозначень у фразеологічних конструкціях тощо.

Історії та аналізу латинських кольоропозначень присвячені праці Ж. Андре, Т. Корихалової, Н. Малінаускене, М. Бородіної та В. Гак, Ю. Норманської, О. Солопова.

Незважаючи на численні наукові напрацювання, проведені в різний час на матеріалі різних мов у рамках даної проблематики, колоративи латинської мови, їх формальні та функціональні характеристики залишаються маловивченими, а в активі сучасного дослідницького пошуку українських лінгвістів питання кольорономіна- цій в античних мовах є надзвичайно актуальним.

Метою дослідження стало виокремлення колоративної лексики латинської мови з лексикографічних джерел та її цілісне представлення.

Вирішення проблеми лінгвістичного опису колоративів латинської мови окреслило низку завдань:

1) виокремлення колірної лексики з латинсько-російського та латинсько-українських лексикографічних джерел за допомогою методу суцільної вибірки;

2) інвентаризація кольоропозначень латинської мови за морфологічною ознакою;

3) аналіз кількісних параметрів латинської колористики;

4) групування кольорів у рамках лексико-семантичного поля кольору латинської мови;

5) виокремлення та обґрунтування базових колірних номінації латинської мови;

6) здійснення комплексного опису лексико-семантичних варіантів основних кольоропозначень у межах пропонованої класифікації.

Об'єктом дослідження обрано кольоропозначення латинської мови, предметом - особливості семантичної та структурної організації лексико-семантичного поля кольору в латинській мові.

Підґрунтям дослідження стали найповніші лексикографічні матеріали з латинської мови - латинсько-російський словник Дворецького [Дворецкий 1986], латинсько-український словник Ю. Кобилянського [Кобилянський 1912], а також тлумачний словник латинської мови Е. Форцеліні [Forcellini 1831-1835].

До лексико-семантичного поля кольору тієї чи іншої мови науковці здебільшого зараховують лише прикметники, як граматично та семантично найвідповідні- шу форму. Проте, на нашу думку, нівелювати такий вагомий пласт лексики зі семою кольору, яка граматично належить до інших частин мови (іменник, дієслово, прислівник, дієприкметник), - це позбавляти лексико-семантичне поле кольору його багатогранності. Тому у даному дослідженні розглядаються прикметники, іменники, дієслова та прислівники латинської мови, що містять у своїй семантиці колірну ознаку.

У теорії загального мовознавства прийнято вважати, що лексика на позначення кольору в різних мовах виявляє лексико-семантичні універсалії та легко виокремлюється в організовану групу. Класифікація кольорономінацій в лінгвістиці на основі семантичних та прагматичних ознак розрізняє: ахроматичні та хроматичні кольорономінації; основні та змішані кольорономінації; кольорономінації без явно відслідкованої етимології; кольрономінації з обмеженою сполучуваністю; запозичені кольорономінації; прості та складні кольорономінації тощо.

Достосування загальноприйнятих постулатів до латинської мови не є простим, зважаючи на розлогі хронологічні рамки виокремленого пласту лексики, неоднозначне трактування кольоролексем, розмитість меж того чи іншого кольору та невизначеність диференційних ознак лексико-семантичних підгруп. Однак, недостатність лексем, що виражають загальні колірні поняття, при багатому різноманітті відтінків, не є результатом нерозвиненості словникового складу та словотворчих засобів класичних мов, а засвідчує нерівномірність розвитку пізнавальної діяльності античної людини, яка пов'язана з загальними умовами розвитку тогочасної науки, передовсім фізики [Корыхалова 1966, 117].

За даними лексикографічного аналізу система латинських кольоропозначень налічує 447 лексем. Групування даних лексем здійснено за основними закономірностями, які притаманні кольору та його сприйняттю людиною.

Група білого кольору

У даній групі яскраво виокремлюється ядро, яке формують дві лексеми - albus та candidus. У підгрупі albus налічуємо 29 лексем, у підгрупі candidus - 20. Опозиція цих прикметників за наявністю та відсутністю блиску - найбільш відома та поширена в системі латинських кольорів. Обидві лексеми та їх похідні вживалися та взаємо замінювали одна одну впродовж різних періодів функціонування латинської мови, в тому числі й в народній латині. До групи білого залучаємо також такі прикметники та похідні від них: cereus, creteus, eburneus, gypseus, lacteus, marcidus, niveus, pallidus.

У словниках зафіксовано близько 30 кольорономінацій на позначення сірого або ж срібного кольору, серед яких можна виділити центральну лексему - canus з доволі значною кількістю похідних - 13. Семантична близькість цієї барви до білої та її невіддільне розуміння античними людьми дає нам право зарахувати її до групи білого як окрему підгрупу. Загалом методом суцільної вибірки з лексикографічних джерел було виокремлено 112 лексем, з яких з семантикою чисто білого - 83.

Група чорного кольору

У цій групі, подібно до попередньої, виділяється центр, що також складається з двох кольоропозначень - ater та niger. Проте, на відміну від пари albus-candidus, кількісна перевага прикметника niger є значною: підгрупа niger налічує 16 лексем, в той час як підгрупа ater - лише 7. Деякий час обидва прикметники взаємодоповнювали один одного, однак вже в класичний період починається "абсорбація" прикметника ater прикметником niger, яка повністю завершилась в пізньолатинський час [Бородина, Гак 1979, 135]. До групи чорного також відносимо такі прикметники та їх похідні: fulgineus, furvus, morulus, nocticolor, piceus, picinus, pullus, pullejaceus. У даній групі виділяється підгрупа кольоролексем, прототипом кольору яких послугували птахи: coracinus (кольору воронового крила), meruleus (чорний як дрізд), subvulturius (такого кольору як коршун).

Роль світла у кольоробаченні античних людей відігравала дуже важливу роль. Саме тому закономірно виділити в окрему підгрупу лексеми з семантикою темний (смуглий, коричневий). Сюди належать такі прикметники як fuscus, pullatus, aquilus, badius, castaneus, decolor, furfurosus, melichrus, murteus, pressus tristis та похідні від них. Загальна кількість кольорономінацій групи чорного кольору - 59 лексем.

Група червоного кольору.

Червоний колір в латинській мові представлений найбільшою кількістю кольо- ропозначень, має розгалужену систему синонімів, яка покликана передати різноманітні відтінки цієї барви, а також наділений емоційними та символічними характеристиками. Складність включення кольоропозначень у дану групу полягає в тому, що римляни сприймали як один колір значнго ширшу гаму кольорів: в діапазоні від червоного, оранжевого, жовтого - до деяких відтінків фіолетового [Солопов 2007, 73]. Дані лексикографічного аналізу дають нам підставу погодитися з думкою Олексія Солопова про значно ширші, аніж в сучасності, межі даної кольорової категорії. Для ілюстрації цього явища наведемо приклад з тлумачного словника [Forcelli- ni 1831-1835] - Fulvius et flavus et rubidus et phoeniceus et rutilus et luteus et spadix apellatidues sunt rufi coloris, aut accentes eum, qualique incendentes, aut cum colore viridi miscentes, aut nigro infuscantes.

Для чіткішої систематизації у групі червоного кольору виділено чотири підгрупи: власне червоного, пурпурового, змішано червоно-жовтого та жовто-золотого. Варто зауважити, що такий поділ є неоднозначним та передбачає глибше опрацювання.

На переконання більшості лінгвістів, група слів, що позначають відтінки червоного, є найчисельнішою у будь якій мові. Цей факт пояснюється тим, що червоний для людини - це, перш за все, колір крові, яка, своєю чергою, символізує життя. Таку тенденцію прослідковуємо і в латинській мові, де група червоного кольору представлена доволі кількісно та багатогранно щодо синонімів, форм та відтінків.

Центром підгрупи власне червоного кольору виступає прикметник ruber, який вживався на позначення червоного кольору і не вимагав певних уточнень щодо відтінків. Підтвердженням фундаментальності даного кольоропозначення слугує його розгалужена система похідних - 22 лексеми: іменники (rubor, rubedo, rubrica), прикметники (ruber, rubeus), дієслова (rubeo, rubesco), дієприкметник (rubens), зменшувальні форми (rubellus, rubellianus, rubicundulus), суфіксацію (rubicundus, rubidus, rubricatus, rubricosus), префіксацію (subruber, erubesco, irrubesco, obrubesco, subrubeo), суфіксально-префіксальний спосіб (subrubicundus), а також складені слова (rubefacio).

На підставі інвентаризації лексем, виокремлених з лексикографічних джерел, до підгрупи власне червоного, окрім зазначених, відносимо такі прикметники та похідні від них: carbunculosus, carnosus, cerasinus, coccineus, cruentus, decoloro, mineus, mulleus, punicans, robiginosus, roseus, rufus, russus, rutilus sandaracinus, sanguineus, sanguinolentus, spadix, temero, tepefacio, testaceus. У підгрупі також яскраво виражений вплив на латинську мову грецької, що відображено у запозиченнях: ceraunius, cinnabari, erythraeus, rhodinus, sandaracinus, xerampelinae та похідних від них. Загальна кількість лексем - 79.

Пропонуємо виокремити лексеми з семантикою пурпурового кольору як самостійну підгрупу, а не відтінок в складі власне червоного. Аргументом слугує той факт, що в античності та в Середньовіччі словом "пурпур" називали не конкретний відтінок, а гаму відтінків, яку отримували в результаті певних технологічних процесів з різних видів молюсків. Ще одним показником окремішності даної барви слугує кількісний та якісний параметри підгрупи, що складає 48 кольоропозначень з центральною лексемою - прикметником purpureus.

Асоціативне поле пурпурового кольору містило в собі дві складові, виступаючи символом влади та вищості, обраності. Представники влади старанно пильнували, щоб пурпур не з'являвся на одязі простих людей, а чорнилом, виготовленим з пурпуру, користувалися лише найвищі посадові особи. Характерно, що й в латинській мові віднаходимо багато номінацій пурпурового кольору на позначення саме одягу чи його елементів (amethystinatus, angusticlavius, circumtextum, clavus, conchyliati, dibaphus, encaustum, limus, monoloris, praetexta, purpuratus, sericoblattea, trabea, tyrianthina).

До складу підгрупи пурпурового вважаємо за доцільне віднести також прикметники hyacinthinus, ianthinus, socos та violaceus (а також їх похідні), які в сучасному розумінні позначають фіолетовий колір, однак, в античні часи фіолетова барва не розрізнялася мовцями та не мала власних кольоропозначень [Price 1883, 19]. Обгрунтуванням зачислення даних прикметників саме до підгрупи пурпурового, а не синього кольору стало визначення цих прикметників у тлумачному словнику [Forcellini 1831-1835]:

2) група синього кольору на чверть складається з грецизмів: aeroides, cumatile, cyaneus, glaucus, thalassicus;

3) кольорономінації синього спектру опираються на прототипи-еталони з навколишньої дійсності - води та неба - за відсутності єдиного узагальненого кольоропозначення.

Загальна кількість кольоролексем групи синього - 23.

Викладений матеріал слугує підставою для наступних висновків. У результаті суцільної вибірки з найповніших лексикографічних джерел латинської мови зафіксовано 447 лексем на позначення кольору та його відтінків. Систематизація за морфологічною ознакою засвідчила беззаперечну та закономірну перевагу кольропоз- начень, виражених прикметником, чисельно меншою кількістю представлені кольори, виражені іменником, дієсловом, прислівником та дієприкметником.

Цифрова інвентаризація та запропонована семантична систематизація кольоро-номінацій дає можливість представити колірну картину латинської мови як множинність лексичних мікросистем, згрупованих за основними закономірностями, які притаманними кольору та його рецепції в античному суспільстві.

Дослідження лексичного складу мови шляхом виокремлення з лексикографічних джерел та всебічне вивчення окремих лексичних одиниць є надзвичайно важливим для подальшої систематизації лексики в цілому.

лексика колір латинський мова

Література