Лексико-семантичне поле "Природні явища” в давньогрецькій мові

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНЕ ПОЛЕ "ПРИРОДНІ ЯВИЩА” В ДАВНЬОГРЕЦЬКІЙ МОВІ

Дослідження лексико-семантичних полів певної мови дозволяє визначити особливості вербалізації світогляду її носія. Актуальність даного дослідження зумовлюється необхідністю висвітлити особливості мовної репрезентації уявлень давніх греків про природу та навколишній світ, що їх оточував. Мета даної статті - визначити структуру та склад лексико-семантичного поля "Природні явища". Об'єкт дослідження - давньогрецька лексика на позначення природних явищ, а предмет дослідження - семантика та функціонування компонентів лексико-семантичного поля "Природні явища". Наукова новизна даного дослідження полягає в тому, що вперше у вітчизняній класичній філології було проаналізовано лексико-семантичне поле "Природні явища" у давньогрецькій мові та визначено його структуру.

У сучасній лінгвістиці лексико-семантичне поле визначається як ієрархічна структура, яка складається з великої кількості лексичних одиниць, що об'єднані спільним інваріантним значенням [Вердиева 1981, 5]. Основою для об'єднання слів в лексико-семантичні поля служать словесні асоціації, які відображають зв'язки між предметами в навколишньому світі. Об'єднані у такий спосіб слова мають що- найменш одну спільну семантичну ознаку, спільну сему, яку прийнято називати інтегральною ознакою [Кузнецов 1980, 75]. На думку А. М. Кузнєцова, інтегральна ознака повинна: 1) об'єднувати однорідні лексичні одиниці; 2) задавати певну орієнтацію лексико-семантичного поля, яке базується на ній; 3) мати обмежену семантику, щоб лексико-семантичне поле, ядром якого вона стане, мало доступну для розгляду кількість одиниць [Кузнецов 1980, 78].

Щодо структури лексико-семантичного поля, то на це питання у мовознавців існує декілька поглядів. Так, А. А. Уфімцева вважає, що семантична структура поля складається з ядра, центра і периферії [Уфимцева 1962, 139]. Ядро поля представлене спільною семою (гіперсемою), тобто семантичним компонентом вищого ладу, що організовує навколо себе семантичне розгортання поля. Центр поля складається з одиниць, які мають інтегральне, спільне з ядром диференційне значення, натомість периферія поля включає одиниці, які найбільш віддалені від ядра [Уфимцева 1962, 141]. Периферійні одиниці можуть мати контекстуальні значення і зазвичай вступають у контакт з іншими семантичними полями, утворюючи лексико- семантичну безперервність мовної системи.

На думку З. Д. Попової, структура лексико-семантичного поля складається з ядра, ближньої та дальньої периферії [Полевые структуры 1989, 162]. До ядра лексико-семантичного поля зазвичай належать високочастотні, стилістичні та функціонально-нейтральні одиниці, а до ближньої периферії - менш частотні, однозначні, конкретні за значенням лексеми, які, як правило, майже не залежать від контексту. Дальню периферію утворюють низькочастотні, багатозначні лексеми, що мають яскраву семантику, можуть належати до інших лексико-семантичних полів, мають зазвичай одну функціональну сему, яка семантично залежить від контексту [Полевые структуры 1989, 162].

Методом суцільної вибірки нами було вибрано зі словника А. Д. Вейсмана понад 180 лексем, які позначають природні явища в давньогрецькій мові. У результаті аналізу було встановлено, що центральною лексико-семантичною групою досліджуваного лексико-семантичного поля є група "Пори року", яка нараховує 5 ядерних лексичних одиниць: ?бс "весна", иЭспт "літо", меф?рщспн "рання осінь", цийн?рщспн "пізня осінь", чеймюн "зима".

Рік у давніх греків починався весною, на що вказує Діоген Лаертський, порівнюючи вік людини з порами року: A? д? ?лйк?бй рс?т ф?т ?сбт ?де у?ммефспй? рб?т ?бс, незн?укпт иЭспт, незн?зт цийн?рщспн, гЭсщн чеймюн "Людський вік схожий на пори року: дитинство - це весна, юність - це літо, зрілість - це осінь, а старість - це зима" (Diog. Laert. V. ph. 8, 10, 3). Весна вважалась теплою та квітучою порою року, але вже в травні з'являлися перші ознаки наближення спеки.

Літо у Стародавній Греції відзначалось надзвичайною спекою та задухою, на що вказує первісне значення слова ? иЭспт - "спека". Серед лексем на позначення тепла найбільш вживана ? иесм?фзт "тепло", "жар". Також існує велика кількість споріднених лексем, серед яких иесйн?т "літній", иесмб?нщ "нагрівати", ? иЭсмз "жар". До ядерних лексем на позначення спеки належать ? е?лзуйт "спека", ф? кб?мб "спека", ф? рн?гпт "задуха", "спека", а до периферійних - ? ?ыфмЮ "подув", "чад", "жар", ? кб?ущн "жар", "спека" (вживається у Новому Завіті), ? б?пнЮ "засуха".

Ставлення до спеки у стародавніх греків було негативне, тому серед прикметників, якими давньогрецькі автори її описують, переважають слова з пейоративною семантикою, наприклад, кб?мбфб озс? "посушлива спека" (Plut. Alex. 66, 5, 2), ксбфбй?н кб?мб "нестерпна спека" (Athen. Deipn. 3, 99, 16), кб?мб ресйцлегЭт "спопеляюча спека" (Xen. Hel. 5, 3, 19, 2). На позначення осені існувало дві ядерні лексеми: ф? меф?рщспн "рання осінь" (досл. "те, що після теплої пори року") і ф? цийн?рщспн "пізня осінь" (від ци?нщ "закінчуватись", "помирати").

Початок осені вважався надзвичайно приємним періодом. Так, наприклад, Плутарх пише: ф? меф?рщспн кбл?н ?уфйн "початок осені - прекрасний" (Plut. Alcib. 34b, 9). Вже з середини вересня південні вітри, які приносили дощі, починали чергуватися з холодними північними вітрами, що знаменувало собою початок цийн?рщспн "пізньої осені". Автор ІІ ст. Галлен зазначає: ?лл? кб? ф? цийн?рщспн ?ффпн м?н ? ф? иЭспт иесм?н, ?ффпн д' ? ? чейм?н шхчс?н "

Але ж і пізня осінь зла в такій же мірі, як літо - спекотливе, а зима - холодна" (Galen. De temp. 1, 527, 7). Окрім ядерних лексем, на позначення осені вживалися периферійні лексеми: 1) ? ?рюсб "осінь", "час від сходу Сіріуса до сходу Арктура" (ця лексема також вживалася як ім'я богині Опори, покровительки плодів та врожаю); 2) ? ?скфп?спт букв. "Арктур, охоронець Великої Ведмедиці, зірка в сузір'ї Боота", а в переносному значенні "осінь"; 3) ? фс?гзфпт "збирання плодів", "осінь".

Найбільш поширена лексема на позначення зими - ? чеймюн "зима", "буря", "негода". В давньогрецькій літературі знаходимо докази того, що давні греки ставилися дуже неприязно до зими, асоціювали її зі смертю, загибеллю. Так, Еврипід називає зиму ?гсйпт "дикою" (Eur. Andr. 748), Есхіл - рйкс?т "прикрою" (Aesch. Agam. 198).

Серед ядерних лексем, що асоціативно пов'язані із зимою, слід назвати наступні: ? чйюн "сніг", ф? ш?чпт "холод", "мороз", ? ?мвспт "дощ", "злива", ? ?еф?т "дощ". До периферійних лексем, що асоціативно пов'язані зі снігом, належать такі: ? нйцеф?т "сніг", "хуртовина", "завірюха", ? нйц?т "лапатий сніг", нйцефюдзт "сніжний", н?цщ "сніжити". На позначення дощу існували також периферійні лексеми: ? вспчЮ "дощ" (вжив. у Новому Завіті), ? ?рпмвс?б "сильний дощ", "злива", "повінь", ? нпф?з "волога", "дощ", ф? ?дщс "вода", "дощ" (зазвичай у словосполученнях: ?дщс ?о п?сбнп? "вода з неба", ?дщс ?к Дй?т "вода від Зевса"), ? ч?лбжб "град", ? шбк?т "крапля", "дрібний дощ". Аполлоній Родоський називає дощ мел?нфбфпн "найчорнішим" (Apoll. Rhod. Arg. 3, 1267), Плутарх вживає словосполучення ?бгдб?пт ?мвспт "заливний дощ" (Plut. Dion 25, 6, 3), ?мвспй мег?лпй "сильні дощі" (Plut. Numa 22, 4, 20). Слово ?еф?т "дощ" сполучається з прикметниками ?об?уйпт "небувалий" (Plut. Mar. 21, 8, 2), влзчс?т "слабкий" (Plut. Sert. 8, 4, 5), дйбскЮт "тривалий" (Plut. Alex. 27, 2, 2). Спираючись на вище наведені мовні факти, можна припустити, що лексема ?мвспт використовувалась для позначення короткого, але сильного дощу, а лексема ?еф?т - довготривалого, проте слабкого дощу. Окрім лексем на позначення дощу, до лексико-семантичної групи "Опади" належать також лексеми, що характеризують вологу погоду загалом: ? ?Юс "повітря", "туман", ? дс?упт "роса", ? ?м?члз еп. іон. "імла", "туман", "хмара".

З приходом зими в Стародавній Греції починався період безперервних вітрів, який закінчувався тільки в середині квітня. На важливе місце вітрів у світогляді давніх греків вказує велика кількість лексем на позначення вітрів в давньогрецькій мові. Ядерною лексемою ЛСГ "Вітер" є ? ?немпт "вітер" (близько 10500 випадків вживання). Хоча й ? ?немпт позначає вітер у загальному сенсі, проте часто використовується зі значенням "різкий вітер". Натомість лексема ? п?спт теж позначає вітер, але має контекстуальне значення "попутний вітер", "сприятливий вітер", наприклад: рлехуфйк?т п?спт "попутний вітер під час плавання" (Theocr. Idyl. 13, 53), к?ллймпт п?спт "сприятливий вітер" (Hom. Od. 3, 176; Hom. Od. 11, 640).

У давньогрецькій міфології існували боги різних вітрів: Борей - бог північного, Нот - південного, Зефір - західного і Евр - східного вітру. Вони вважалися синами Астрея, бога зоряного неба, і Еос, богині ранкової зорі. Борей був найдужчий і найгрізніший серед них, він здіймав хвилі, приносив бурю й мороз, сковував ріки кригою [Парандовський 1977, 71]. Гомер називає його ксбйрн?т "буремним" (Hom. Od. 5, 385).

Існує ще низка периферійних лексем на позначення північного вітру: ? Уфсхмпн?бт ?немпт "північний вітер, що віє від Стримона", ? ?рбскф?бт "північний вітер", п? ?феу?бй "північний вітер", ? л?ш "північно-західний вітер", ? е?спкл?дщн "північносхідний вітер" (вжив. у Новому Завіті), ? Ч?спт "північно-західний вітер" (вжив. У Новому Завіті). Нот, південний вітер, вважався відносно спокійним і теплим вітром, який приносив дощі і тумани. Про це свідчить Оппіан, який називає південний вітер ?гс?т "дощовитим" (Oppian. Hal. 3, 67). Евр, східний вітер, належав до холодних вітрів. Так, в Паллатинській антології Евр отримує епітети мЭлбт "чорний" (Anth. Gr. 9, 36, 3), кбк?т "поганий" (Anth. Gr. 7, 500, 4).

Стосовно західного вітру Зефіру (? жЭцхспт) зазначається, що він віяв із заходу та був найлагіднішим [Парандовський 1977, 71]. Проте в Гомерівських гімнах Зефір описується як мЭгбт б?исйпт "великий та холодний" (Hym. Hom. In Apoll. 433). Окрім лексем на позначення чотирьох основних вітрів периферію ЛСГ "Вітер" складають інші лексеми, які можна розподілити на дві підгрупи: лексеми на позначення сильних буремних вітрів і лексеми на позначення попутних легких вітрів. Так, до першої підгрупи належать наступні: 1) іменники: ? рсзуфЮс "сильний вітер", "вихор", "буря", "буревій", ? уейумбф?бт "вихор, що супроводжує землетрус", ? уфспц?лйго "вихор"; 2) прикметники: дхурЭмцелпт "буремний" (вітер), жбЮт "той, що сильно віє"; 3) дієслова: ?рбйг?жщ "буянити" (про вітер).

До другої підгрупи належать такі: 1) іменники: ? б?сб "подув", "вітерець", ф? ?змб "повів"; 2) прикметники: ?ксбЮт "той, що віє згори", "ходовий", "попутний" (про вітер), е?бЮт "попутний", "тихий" (про вітер), е?цпспт "легкий", "попутний" (про вітер), ?кменпт "попутний" (про вітер, вжив. тільки з п?спт). ЛСГ "Буря" можна розділити на дві підгрупи: "Буря на суші" і "Морська буря". Ядерними лексемами першої підгрупи є ? ?еллб "буря", "вихор" (близько 500 випадків вживання у давньогрецькій літературі) та ? и?еллб "буря" (близько 300 випадків вживання). Серед прикметників, які визначають характер бурі, вживаються такі: ?дехкЮт "важка", "жахлива", иЭурйт "жахлива", "надзвичайна", дсйме?б "жорстока", "гнівна".

Окрім ядерних, існують ще кілька периферійних лексем на позначення суходільної бурі: ? фхцют "ураган", "буревій", "вихор", "гроза", ? лб?лбш "вихор", "буря", "ураган", ф? ц?узмб "храп", "буревій". Ядерною лексемою підгрупи "Морська буря" є ? ж?лз "морська буря", "ураган" (близько 700 випадків вживання у давньогрецькій літературі). До периферійних належать такі лексеми: ? д?нз "водоверть", "вихор", всЭмщ "шуміти" (про хвилі, вітер), и?щ "бушувати", "шуміти", "лютувати" (про вітер та хвилі). До ЛСГ "Природні катастрофи" належать лексеми, які можна розділити на дві підгрупи: 1) лексеми на позначення водних катастроф; 2) лексеми на позначення наземних катастроф.

До першої підгрупи належить невелике коло лексем: 1) ядерні: ? ?р?клхуйт "повінь"; 2) периферійні: ?рйлймн?жщ "наводнювати", "затоплювати", ? рлЮммхсб "приплив", "повінь" (вжив. у Новому Завіті), ? ?рпмвс?б "злива", "повінь". Стародавня Греція була сейсмічно-активною зоною, тому лексем на позначення землетрусу значно більше. Найбільш широко використовувана з них - ? уейум?т "землетрус". До цієї підгрупи також належать декілька периферійних лек-

У результаті дослідження встановлено, що лексико-семантичне поле "Природні явища" складається з таких лексико-семантичних груп: 1) "Пори року", 2) "Тепла і холодна погода", 3) "Опади"; 4) "Вітер"; 5) "Буря"; 6) "Природні катастрофи". Кожна з ЛСГ містить ядерні та периферійні лексеми, більшість яких має пейоративну семантику, що підкреслює особливості вербалізації давніми греками знань про природу як могутню та не підвладну людині стихію.

давньогрецький мова семантичний природний

Література

1. Вейсман, А. Д. Греческо-русский словарь / Александр Давидович Вейсман. - [репр. V-го изд. 1899 г.]. - М.: Греко-латинский кабинет Ю. А. Шичалина, 1991. - 1370 с.

2. Вердиева, З. Н. Семантические поля в современном английском языке [Текст] / Земфира Нади- евна Вердиева. - М.: Высшая школа, 1986. - 120 с.

3. Кузнецов, А. М. Структурно-семантические параметры в лексике: на материале английского языка / Анатолий Михайлович Кузнецов. - М.: Наука, 1980. - 160 с.

4. Парандовський, Я. Міфологія / Ян Парандовський. - К.: Вид-во ЦК ЛКСМУ "Молодь", 1977. - 230 с.

5. Полевые структуры в системе языка: коллективная монография / Под. ред. проф. З. Д. Поповой. - Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1989. - 200 с.

6. Уфимцева, А. А. Опыт изучения лексики как системы (на материале английского языка) / Анна Анфилофьевна Уфимцева. - М.: Изд-во Академии наук СССР, 1962. - 287 с.

Размещено на Allbest.ru