Антитетичні відношення у тексті роману Лонга

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Антитетичні відношення у тексті роману Лонга

Макар Інеса Степанівна,

канд. філол. наук, доц.

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

У статті охарактеризовано стилістичну фігуру антитези в тексті пасторального роману давньогрецького письменника ІІ ст. н. е. Лонга "Дафніс і Хлоя". З'ясовано роль антонімії у творенні антитез. Виокремлено декілька типів антитетичних структур: прості, складносурядні, складнопідрядні та безсполучникові речення. Незважаючи на те, що антитеза не є домінантною рисою ідіостилю Лонга, уступаючи за частотністю іншим стилістичним фігурам, тропам, вона є яскравим виразним засобом, здатним брати участь у формуванні ідіостилю автора.

Ключові слова: антоніми, антитеза, антитетичні відношення, ідіостиль, давньогрецький роман, Лонг.

В статье охарактеризована стилистическая фигура антитезы в тексте пасторального романа древнегреческого писателя ІІ в. н.э. Лонга "Дафнис и Хлоя". Истолкована роль антонимии в создании антитез. Выделены несколько типов антитетических структур: простые, сложносочиненные, сложноподчиненные, бессоюзные предложения. Несмотря на то, что антитеза не является доминантной чертой идиостиля Лонга, уступая по частотности другим стилистическим фигурам, тропам, она проявляет себя как яркое выразительное средство, способное принимать активное участие в формировании индивидуального стиля писателя.

Ключевые слова: антонимы, антитеза, антитетические отношения, идиостиль, древнегреческий роман, Лонг.

In the article the stylistic figure of antithesis is described in the text of the pastoral novel of ancient Greek writer Longus (2nd century A.D.) "Daphnis and Chloe". The role of antonyms in creation of antitheses is defined. Taking into consideration that antithesis is not the dominant feature of Longus' style, it shows itself as a striking expressive mean, capable of taking part in the formation of author's idiostyle. антитеза лонг антонімія ідіостиль

Key words: antonyms, antithesis, antithetical relations, idiostyle, ancient Greek novel, Longus.

Протиставлення відіграє надзвичайно важливу роль у пізнанні людиною навколишнього світу. Воно є предметом зацікавлення філософів, логіків, літературознавців та мовознавців. Вважають, що найкращим способом дати вичерпну характеристику явищам дійсності є зіставлення і протиставлення.

Процес пізнання через зіставлення і протиставлення відображає особливість людського мислення. У людській свідомості дуже часто існують парні абстрактні поняття. Зіставлення протилежних понять найбільш зручне й дохідливе, оскільки слова протилежної семантики набувають особливої виразності, чіткості. Причини частих протиставлень надзвичайно різні, проте однією з найголовніших з них є та, що за допомогою контрастного зіставлення фактів, як зазначає Л. М. Полюга, "найяскравіше вимальовується їх глибина, бо на темному фоні найчіткіше видніється ясне, звучання чудово сприймається в тиші, знайшовши кінець чогось, підсвідомо шукаємо його початку. Зіставляємо ці ситуації внаслідок індуктивності людського мислення, здатності розвивати власну думку" [Полюга 1999, 6].

Антонімія простежується на всіх рівнях мови лексичному, словотворчому, граматичному. "Антонімічні відношення буквально пронизують мову", зазначає Л. О. Новіков [Новиков 1973, 12]. У відношення зіставлення та протиставлення вступають слова різних частин мови, утворюючи антонімічні пари, в яких значення слів протиставляються предметно-понятійним ядром. Слушним зауваженням щодо лінгвістичної суті антонімії є те, що протиставлення значень слів може виявлятися лише у співвідносних поняттях, які перебувають у взаємній залежності і можуть характеризувати явище одного плану [Полюга 1999, 5]. Крім того, у результаті антонімічних протиставлень слів з'являється нове значення: "розвиток кожного нового антонімічного протиставлення є разом з тим розвитком нового значення в словах, що протиставляються" [Русанівський 1983, 82-85].

Загалом у лінгвістиці проблема антонімії розробляється дуже активно. Зокрема, українському мовознавстві проблемі антонімії присвячені праці О. О. Тараненка "Полісемантичний паралелізм і явище семантичної аналогії" [Тараненко 1980] та "Розвиток антонімічних відношень у багатозначних словах" [Тараненко 1977]. Зі стилістичного погляду антоніми це слова, що "мають діаметрально протилежне значення як результат стилістично відміченого протиставлення пари слів у межах тієї ж самої граматичної категорії" [СУЛМ 1973, 103].

Поза стилістичними функціями антонімів не можна зрозуміти всіх особливостей загальномовної та контекстуальної антонімії. Спостереження показують, що характерною рисою антонімів є їх стилістична одноплановість, приналежність певної корелятивної пари до того чи іншого стилю. Антоніми служать основою для різних стилістичних фігур, зокрема таких, як оксиморон, антитеза, прихована іронія, акротеза, діатеза, амфітеза та ін. Дослідження антонімів дає змогу виділити різні стилістичні фігури, побудовані на протиставленні, визначити специфіку цих фігур і показати, як вони допомагають письменникові створити художні образи, передати ідейний зміст твору.

Актуальність теми дослідження зумовлена увагою лінгвістів до проблем сучасної лінгвостилістики, де простежуємо новий погляд на природу стилістичних фігур, які активно використовуються у різних мовах. Метою нашого дослідження є спроба проаналізувати стилістичну природу антитези, в основі якої лежать антитетичні відношення, що забезпечують змістову єдність конструкції на основі протиставлення, контрасту та невідповідності двох явищ, ознак, дій чи картин об'єктивної дійсності. Об'єктом нашого дослідження є текст давньогрецького роману кінця ІІ ст. "Дафніс і Хлоя" Лонга. Предметом обрано різновиди значень, які найчастіше виражають антитези як стилістичні фігури (зіставності і протиставності, невідповідності, несумісності, суперечності, контрасту тощо) у системі простих та складних речень. Саме такі відтінки значень ми вважаємо антитетичними.

Наукова новизна дослідження зумовлена відсутністю спеціальних праць, присвячених стилістичній природі антитези, яка є досить поширеною фігурою мови, на матеріалі давньогрецької мови.

Антонімія надзвичайно поширена в мові роману Лонга "Дафніс і Хлоя". У контексті художнього твору слово-антонім набуває особливого звучання, розкривається в усій своїй повноті при зіткненні з іншими словами, протилежними за значенням.

Лонг досить часто використовує такий стилістичний прийом, як антитеза (avTi0Eois, contentio, contrapositum), який відомий ще з античності. На думку Феофраста (ІУ-ІІІ ст. до н.е.), грецького ученого доби еллінізму, учня і послідовника Аристотеля, антитеза може бути троякою: "або одному явищу приписуються протилежні властивості, або протилежним явищам одні і ті ж властивості, або ж протилежним явищам протилежні властивості" [Античные теории языка и стиля 1996, 290]. В енциклопедії "Українська мова" подано таке визначення антитези: "Антитеза (від гр. dvTi0EGi$ протиставлення) фігура мови, що полягає в протиставленні або зіставленні порівнюваних понять, явищ, ситуацій шляхом поєднання їх позначень в одному контексті для досягнення певного виражально-зображального ефекту" [Українська мова 2007, 27].

В. Домбровський антитезу, оксиморон, парадокс, ступенювання, епексегезу і дієрезу вважає емфатичними фігурами, тобто такими, що, на його думку, мають на меті передусім емфатичне призначення (грец. Epq>aGi$ пересада [перебільшення] в бесіді) [Домбровський 2008, 13]. Проте у визначенні антитези він звертає увагу на характерні особливості синтаксичної природи цієї фігури: це "розміщення поруч двох речень, що висловлюють протилежні або суперечливі думки" [Домбровський 2008, 136]. Основою антитези є контраст, який, на думку В. Домбровського, може бути зовнішній або внутрішній. Перший "оживляє образ для уяви, другий для почуття" [Домбровський 2008, 136].

Антитеза звичайно будується на антонімах, загальних чи контекстуальних. В образній системі художнього твору вони займають одне з провідних місць, збагачують мову, роблять її точною, яскравою. Протиставляючи два явища, дві дії чи якості, письменник тим самим підкреслює, виділяє їх, вказує, на що саме потрібно звернути увагу.

У структуруванні антитез беруть участь лексичні (словникові) антонімічні пари, наприклад: початок і кінець, багатство бідність, радіти сумувати. Наприклад: лрод ойу лбп тЁХл ка'і 0єрои$ архл (1,23,1) отже, був кінець весни і початок літа; Дікаїа поіеіте тойд уе^оуад протіцшутед xuv ^Evwv ка'і *п'ЄУІад ауа0лд пХоитоу цл уоц^оутед креіттоуа (3,31,1) справедливо чините, шануючи сусідів більше, ніж чужинців і не вважаєте кращим багатство від чесної бідності; мате ай паЛіу л Цеу л8єто, ДафУїд 5є єХилєГто (2,2,2) тому знову зі свого боку вона раділа, а Дафніс сумував.

Проте досить часто в антитезах спостерігаємо використання і контекстуальних антонімічних пар, як-от: ^оєу л ХХоп, ДафУїд Еайріаєу (2,31,3) Хлоя співала, а Дафніс грав на сирінзі; о цеу Ї5(юкє ка'і еп' акр^у тш^ ovOywv етрєхє тад хпЛад ціцойцеуод, л бЕ ЕуЕфаіУЄ тлу кбцуоиаау Ev тл фиул (2,37,2) він переслідував і бігав на кінчиках пальців, зображаючи ратиці, а вона вдавала, ніби втомилась утечею.

За структурою можна виділити такі типи антитез: 1) прості речення; 2) складносурядні речення з зіставно-протиставними сполучниками; 3) складнопідрядні речення; 4) складні безсполучникові речення.

Антитези Лонга за структурою бувають простими та складними реченнями. У простих реченнях протиставляються іменникові поняття, що утворюють пари однорідних членів речення, іноді об'єднаних сполучником аЛЛа (а). Порівняймо: ой пбХіУ opav, аЛЛа улооу (1,1,2) бачиш не місто, а острів; ЁцоО цеу фіЛеїд то атбца, тойтои 5е тад Em той уЕУЕюи тріуад (1,16,5) мене цілуватимеш у вуста, а його у щетину бороди; л бЕ ХХоп ДафУїбі тад Nйцфaд/ ЕЇаЕЛ0ойаа еід то аутроу, тоу айтоу атЕр^Еіу ка'і Вауатоу ка'і ріоу (2,39,2) Хлоя [поклялася] німфами, увійшовши до ґроту, що буде любити його [Дафніса]у житті й до смерті.

Порівняно часто спостерігаємо антитези, в яких протиставляються ознаки, виражені прикметниками, тобто означеннями, як-от: л бЕ айтф штеЛе^е паута, ...та аиріацата ацфотера, то поХєцікбу ка'і то єірлУїкбу (2,30,3) вона [Хлоя] все йому [Дафнісу]розповіла, ...про звуки сирінги, і військові, і мирні. Описуючи печеру Лонг зазначає, що вона всередині випукла, а зовні кручена: та еу5о0еу ко(Хл, та e^w0ev тсріфєр^д (1,4,2). Лонг широко використовує антонімічні протиставлення, характеризуючи зовнішність чи риси характеру персонажів, наділяючи їх певними оцінками. Ось яким зобразив Лонг Дафніса, який терпів любовні переживання: aiwrcnX6s лу о протероу тши акріб^у ХаХіатєрод (1,17,4) мовчазний став, хоч раніше був балакучіший від цвіркунів.

Ще рідше відбувається протиставлення на рівні обставинних членів речення, наприклад, протиставляються обставини місця: Епеїта ХХоп цеу єід тлу ОХлУ Фд єід eXos криптЕтаї (2,37,2) потім Хлоя заховалась у лісі, як [Сирінга] у болоті; або обставини часу: тбтЕ eaovTai avpp каі yuvpvOv 5E фlAE^тwaav aAApAous абЕАфоі (3,31,4) тоді вони [Дафніс і Хлоя] будуть чоловіком і жінкою, а зараз нехай любляться один з одним, як брат і сестра.

У ряди протиставних пар найчастіше об'єднуються дієслова, утворюючи складні речення. Антитетичні відношення знаходять широке використання в системі складних речень, що виражають зіставно-протиставні відношення. Велика кількість дієслівних антонімічних протиставлень, що утворюють антитези, засвідчує одну зі специфічних рис індивідуального художнього стилю Лонга. Він ставить дієслово в центр фрази і виділяє дієслівне протиставлення як основне в цій фразі. Наприклад: ai pEv еі$ пЕтрад avESpapov. ai 5E pEypi каі трд 0аАаттр$ аитрд KaT&papov (1,22,2) одні [вівці] на скелі вискочили, а інші збігли аж до моря. Оригінальні структури антитез становлять речення з наказовими формами дієслів. Волопас Доркон, помираючи благав Хлою: au 5E ^ті ro^^v каі Ј^та Е'тї 9(Xpaov каі aпo0av6vтa кXaOaov (1,29,3) ти поцілуй мене за це ще живого, і за мертвим заплач.

У контексті художнього твору найчастіше використовуються протиставлення на рівні дієслів. Наприклад: aAAd та pEv їа каі о йакш0о$ av0sT. Дафvls 5E цара^Етаї (1,18,2) і розцвіли фіалки та гіацинти, а Дафніс в'яне. Дієслова, що вступають в антонімічні протиставлення, підсилюють ствердження чи заперечення.

Особливо виразні антитези, в яких протиставляються не суміжні поняття, а побудовані на паралельних асоціаціях світу природи та людини. Порівняймо: oTov aSouaiv аі apSovEs. р 5E Epp aupiyp aiwnaoTov акірт&аш oi Е'ріфої. каум ка0рраї^ oTov акра^Еї та av0p. каум aтEфаvous ou пАЕки (1,18,2) ось солов'ї виспівують, а моя сирінга мовчить; ось козенята стрибають, а я сиджу; а як цвітуть квіти, а я ж не плету віночки. Антитеза як одна з найбільш риторичних фігур трапляється у романі здебільшого в монологах і надає їм насичений декламаторський характер, посилений ще й тим, що антитези Лонг конструює правильними періодами, в наведеному контексті тричленними.

В антитезах складних реченнях відбувається протиставлення граматичних основ. Наприклад, назви дійових осіб виражають займенникові форми о pEv (один), о 5E (інший), як-от: о pEv Apvous Ema^^^, о 5E m0ou$ EpEкa0alpEv. о 5E appiyous EhAe^v (2,1,1) один рихтував чавильні преси, інший чистив бочки, ще інший плів кошики; та pEv ф^Еид Е'руа, та 5E av0pwnwv TExval (2,12,2) одні [рослини] витвір природи, а інші мистецтва людей.

Особливо поширені в романі Лонга антитези, оформлені як безсполучникові зіставно-протиставні речення, як-от: каі Eyw pEv Po^CAo^. о 5' aiп6Aos (16,1,1) я волопас, а він козопас. Як бачимо, протиставлення відбувається як на рівні присудкових форм та підметів, так і на рівні форм додатків: т6v pEv то aiп6Aюv, тpv 5E то noipviov (1,7,2) він [пас] кози, а вона вівці. Антитеза складне безсполучникове речення містить протиставлення на рівні дієслівних та дієприкметникових форм, що становить характерну рису ідіостилю Лонга, як-от Еxalpov i56vтEs, iXunouvro dпaAAayEvтEs (1,22,4) побачившись раділи, віддалившись сумували.

Більш виразно передається протиставлення у складносурядному реченні зі сполучником каї (у значенні але): аЛу&, каі є'Лкод оик єаті цоі (1,14,1) я відчуваю біль, але рани немає на мені. Наприклад, у реченні Фхріа то проаипоу, єрибгщаті аи0і$ єфЛєуєто (1,13,6) блідне обличчя, то знову вкривається рум'янцем антитеза побудована на розділових відношеннях. Повторюваний розділовий сполучник ЕТта... еТта передає протиставлення на основі чергування дій, як-от: еТта єка0єи5єу, еТта ауєпр5а (1,13,6) то засинала, то зривалася зі сну (прокидалася).

Характерною особливістю антитез складних речень у романі Лонга є упущення присудка в другій частині речення. Наприклад: каі Е0ре^Е цртгір, ои 0rip(ov (1,16,1) мати вигодувала [мене], а не звір; аЛЛа ката хаацатод ацфи тптоиаіу, о трауод протерод, о ДафУїд 5еитЕро$ (1,12,2) і обидва попадали до ями: перший цап, а за ним Дафніс; о ДафУїд Пауа ЁцщеТто, тру 2иріууа ХЛор (2,37,1) Дафніс наслідував Пана, а Хлоя Сирінгу; і'0і 5р, Ла^оОаа тру аиріууа таитру єцпуеиаоу аитр цєЛод ekeivo, о ДафУїУ цёу Еуф поте Е5і5а^ацру, ае 5Ё ДафУїд (1,29,2) іди, взявши цю сирінгу, заграй на ній ту пісню, яку я навчив Дафніса, а Дафніс тебе. Пропуск спостерігаємо і в тих випадках, коли протиставлення стосується не самої дії, а об'єкта, з яким вона пов'язана. Наприклад: тоито цоуоу р5еаау, оті тоу цёу фїЛрца, тру 5е Лоитроу апФЛеаеу (1,22,4) вони знали тільки те, що його [Дафніса] згубив поцілунок, а її [Хлою] купання; таита хєщ^иод, оик аіу&у Еатіу єруа (2,16,3) це є справа бурі, а не кіз.

Пропуск присудка підсилює експресивність антитези, адже сам по собі є окремим стилістичним прийомом, що має назву еліпсис. Короткість висловлення у результаті пропуску окремих членів речення впливає на його стилістичний характер. На цій підставі будуються такі стилістичні фігури, як еліпсис та апосіопеза (замовчування).

Антитези складні речення містять повтори присудкових форм, як-от: каі оаа 5Ё це0' рцєрау оик є'пра^ау, таита оуар є'пра^ау (2,10,1) і чого вдень не робили, те робили вві сні. У реченні тоу є'ріфоу апоЛіпоиаа тф (Зрєфєі парєцЕУЕ (1,2,1) залишивши козеня, залишалась при дитині спостерігаємо протиставлення з синонімічним повтором відмінюваної форми дієслова та дієприслівника.

Отже, у мові роману Лонга ми зафіксували велику кількість антитез, що ґрунтуються на використанні антитетичних кореляцій, антонімічних пар тощо. Письменник використовує різні типи антитез: прості, складносурядні, складнопідрядні речення, складні безсполучникові речення. У конструкціях з використанням антонімічних протиставлень використано слова і словосполучення, що утворюють антитези, в яких спостерігаємо протиставлення не лише за лексичним значенням, але й за змістом усього висловленого тексту. Поряд з загальномовними (словниковими) антонімами, що беруть активну участь у структуруванні антитез, у мові роману Лонга вживається значна кількість так званих контекстуальних, індивідуально-авторських антонімів, які називають предмети, поняття, ознаки, дії тощо. Письменник використовує антонімічні пари не лише за загальномовною схемою протиставлення, але й залежно від особливостей власного, індивідуального світосприймання.

Література

Античные теории языка и стиля (антология текстов) / под общ. ред. О. М. Фрейденберг. СПб. : АЛЕТЕЙЯ, 1996. 362 с.

Домбровський, В. Українська стилістика і ритміка. Українська поетика / Володимир Домбровський. Дрогобич : Видавнича фірма "Відродження", 2008. 488 с. (Cogito : навчальна класика).

Новиков, Л. А. Антонимия в русском языке: семантический анализ противоположности в лексике / Лев Алексеевич Новиков. М. : Изд-во Московск. универ-та, 1973. 290 с.

Полюга, Л. М. Словник антонімів української мови / Лев Михайлович Полюга / За ред. Л. С. Паламарчука. вид. 2-е, доп. і випр. К. : Довіра, 1999. 275 с.

Русанівський, В. М. Семантичні процеси розвитку української лексики / Віталій Макарович Русанівський // Історія української мови: Лексика і фразеологія. К. : Наукова думка, 1983. 677 с.

Сучасна українська літературна мова: Стилістика / За заг. ред. акад. І. М. Білодіда. К. : Наук. думка, 1973. 587 с.

Тараненко, О. О. Полісемантичний паралелізм і явище семантичної аналогії / Олександр Онисимович Тараненко. К. : Наукова думка, 1980. 116 с.

Тараненко, О. О. Розвиток антонімічних відношень у багатозначних словах / О. О. Тараненко // Укр. мова і літ. в школі. 1977. № 1 .С. 32-39.

Українська мова : енциклопедія / Редкол.: Русанівський В. М., Тараненко О. О. (співголови), Зяблюк М. П. та ін. 3-є вид., зі змінами і доп. К. : Вид-во "Укр. енцикл." ім. М. П. Бажана, 2007. 856 с.

Schonberger, O. Longos. Hirtengeschichten von Daphnis und Chloe. Griechisch und deutsch / Otto Schonberger. Berlin : Akademie-Verlag, 1973. 215 s.

Размещено на Allbest.ru