Художні означення в епосі Гомера (на матеріалі похідних прикметників)

Kuibida Kh.I. Poetic Definitions in the Epos of Homer (on the material of derivative adjectives)

The most characteristic stylistic feature of derivative adjectives within Homer's pieces is being examined in the article. Homer's poetic definitions are divided into two groups: permanent and metaphorical epithets. Permanent epithets' group of external sign appears to be the most numerous. As to metaphorical epithets' group (the main decoration of poetic language), the largest one taxon within it is the group of epithets for the denotion of senses. Derivative adjectives, as the present research shows, are able to express vividly their poetic features thanks to their complex structure

Key words: poetic definition, derivative adjective, epithet, metaphorical epithet, sign.

Художнє слово - це своєрідний інструмент, яким автор створює справжній образний мікросвіт з метою певного естетичного впливу на читача. У стилістиці поетичного мовлення Гомера важливу роль відіграють прикметники. Найяскравіше роль прикметника як художнього засобу виявляється в означальних відношеннях [Беценко 1999, 10]. Це зумовлено двома чинниками:

а) його семантикою статичної ознаки (якостей, властивостей, відношень);

б) його зв'язками з іменником, предметність якого він конкретизує через свою ознакову (атрибутивну) семантику [Сидоренко 1994, 11].

Для створення цікавих та яскравих поетичних образів, Гомер часто використовує похідні прикметники у функції художніх означень. До художніх означень (використовуємо також термін "епітет" у широкому значенні) відносимо різні види прикметників як "емоційно-оцінні експресивні атрибути, які служать для створення художніх образів" [Селіванова 2006, 716], так і означення, що "не обов'язково вирізняються переносним характером слова" [Арнольд 1981, 87].

Дослідження епітетів у художньому тексті поем Гомера є актуальним, оскільки допомагає створити уявлення як про епічний стиль, так і про розвиток тогочасної лексичної системи, мовних традицій, відображає особливості розвитку суспільства відповідного періоду.

Метою роботи є дослідження семантико-стилістичних особливостей художніх означень, виражених похідними прикметниками, у словесно-образній системі епічних поем Гомера.

Об'єктом дослідження є похідні (це здебільшого складні прикметники, тобто композити, а також одиниці утворені афіксальними способами) прикметники-епітети поем Гомера.

Предметом дослідження є основна стилістична функція похідних прикметників у гомерівському епосі - роль художніх означень.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше здійснено аналіз художніх означень поетичної мови Гомера, виражених лише похідними прикметниками, визначено сутність і роль похідних ад'єктивів як засобу смислового збагачення поетичного мовлення.

Перші згадки про епітет траплялися ще в працях античних теоретиків: Аристотеля, Гермогена, Квінтиліана. Вони трактували епітет як засіб прикрашання мови та сформулювали основну умову вживання епітета - щоб він підходив слову [АТЯС 1996, 188, 237]. М.Є. Грабар-Пассек, Н. Інк, О.Ф. Лосєв, А.А. Тахо-Годі, І.В. Шталь досліджували епітети поетичної мови Гомера.

Існують різні класифікації епітетів. Враховуючи особливості художніх означень гомерівського епосу, поділяємо їх на дві групи:

1) без порушення семантичного узгодження;

2) з порушенням семантичного узгодження. До першої групи зараховуємо постійні епітети. Вони виділяють постійну ознаку об'єкта. До другої групи відносимо метафоричні епітети, які характеризують переносно об'єкт та яскравіше передають естетичну інформацію.

Постійний епітет відзначається здатністю позначати певну ознаку чи властивість, яка неодмінно наявна в об'єкті. Серед гомерівських постійних епітетів знаходимо їх два різновиди: тавтологічний та пояснювальний (чи описовий).

Тавтологічний епітет - це семантично узгоджений епітет, який підкреслює якусь основну властивість означуваного [Арнольд 1981, 90]. Вказаний епітет виділяє таку ознаку, яка є найсуттєвішою для певного предмета чи явища. Таким означенням автор наче повторює зміст сказаного, привертаючи до цього увагу читача. Гомер у своїх поемах використовує такі тавтологічні епітети: гучноголосим вісникам, "oeida pТnton (O 11, 107) - темно-синє море, ceimоnoj dusqalpoj (I 17, 549) - холодної зими, baqurrТou 'Wkeanovo (I 7, 422) - глибокого Океану, kЪknwn doulicode?rwn (I 2, 460) - довгошиїх лебедів.

Пояснювальні (описові) епітети вказують на якусь важливу рису означуваного, не обов'язково властиву цілому класу предметів, до якого він належить [Арнольд 1981, 90]. Такі епітети виділяють лише одну з притаманних явищу чи предмету ознак: ndrоn calkeoqwr"kwn (I 8, 62) - мужів, одягнених у мідний панцир, "Hfaiston kullopТdion (I 21, 331) - кривоногого Гефеста, Elnhj гkТmoio (I 3, 329) - Єлени прекрасноволосої, ptwcoЭj kakoe?monaj (O 18, 41) - погано одягнених жебраків, "Amfioj linoqиrhx (I 2, 830) - Амфій, одягнений у лляний панцир.

На основі аналізу гомерівських епітетів, виражених похідними прикметниками, виділено найбільш уживані групи епітетів: епітети сенсорні, епітети зовнішньої ознаки, внутрішньої ознаки, оцінні епітети. Епітети, які описують зовнішній вигляд осіб, предметів чи явищ створюють відповідні візуальні картини в нашій уяві. Епітети, які позначають слухове, дотикове, одоративне, густативне сприймання додають епічним картинам деякої "об'ємності". Вони стають більш реальними, навіть "живими".

Читаючи поеми Гомера, наприклад, можемо "почути" деяких героїв: ZeЭj Шyibrem?thj (I 3 54) - Зевс, який гримить звисока; gЈstonoj 'Amfitr?th (O 12, 97) - Амфітріта, яка оглушливо завиває; Trоej Ґbromoi (I 13, 41) - шумні троянці; S?ntiaj griofиnouj (O 8, 294) - сінтіїв, які говорять грубою мовою; rpV ligufиnJ (I 19, 350) - дзвінкоголосому соколу.

З допомогою епітетів тактильного відчуття, автор дає можливість уявити тогочасну зброю, ніби відчути її дотик, та навіть певний страх перед нею: СistХj Сxubelj (I 4, 126) - гостра стріла; "Хjcalkobar"j (I 15, 465) - тяжка від міді стріла; gcesin mfigЪoisin (І 17, 731) - загостреними з обох кінців списами; bloj oecepeuk j (І 1, 51) - гострий спис.

Різноманітними та влучними є зображення зовнішніх ознак тварин, риб та птахів: oРiej dasЪmalloi (I 9, 425) - густорунні вівці, lрjгgneioj (I 15, 275) - пишноривий лев, palotrefoj siЈloio (I 21, 363) - відгодованої (жирної) свині, delfnojmegak teoj (I 21, 22) - величезного дельфіна, a"gupioр gkulocelai (I 16, 428) - криводзьобі шуліки.

Гомерівські епітети, які характеризують краї, рельєфи, ландшафти, дають нам уявлення про їх великі простори: `EllЈdoj eЩrucТroio (I 9, 478) - просторої Еллади, oep' ўkropТloisin Фressin (I 5, 523) - на високих горах, про їх природні особливості: Agupton oeгrre?thn (O 14, 257) - рясно зрошуваний Єгипет, про чудові родючі землі та природні багатства: polЪkarpojlJ (I 7, 122) - плодоносний сад, mhlai glaТkarpoi (I 7, 115) - яблуні, які дають розкішні плоди, oeleТqreptТn slinon (I 2, 776) - селера, яка росте на болоті, age?rwn Шdatotrefwn (O 17, 208) - тополь, які ростуть біля води, про особливості водних просторів: gcibaqj qЈlassa (O 5, 413) - море, глибоке біля берегів, kalarre?tao 'Wkeanoo (O 19, 434) - Океану, який спокійно тече. Широкою гамою кольоропозначень Гомер характеризує зовнішній вигляд людей, міфічних істот, тварин, детально зображає колір моря: "oeida pТnton (O 11, 107) - темно-синє море, onopa pТnton (I 2, 613) - море кольору вина, mesaipТlij 'IdomeneЪj (I 13, 361) - наполовину сивий Ідоменей, Hлj krokТpeploj (I 8, 1) - Еос, одягнена в покривало шафраново-жовтого кольору, dafoinХn drma lontoj (I 10, 23) - руда шкіра лева.

В епічних поемах епітети внутрішньої ознаки є менш численними та різноманітними, ніж епітети зовнішньої ознаки. Їх одноманітність проявляється в тому, що один і той самий прикметник може характеризувати за внутрішніми ознаками низку епічних героїв, наприклад: megЈqumoi 'Acaio? (I 1, 123) - мужні ахейці, Aantoj megaqЪmou (I 4, 479) - мужнього Еанта, Trоej megЈqumoi (I 5, 27) - мужні троянці, 'AcillБoj megaqЪmou (О 3, 189) - мужнього Ахілла, ThlemЈcou megaqЪmou (О 3, 423) - мужнього Телемаха. семантичний стилістичний похідний прикметник гомер

Вказані епітети виражають психологічні характеристики, риси характеру, вдачі живих істот (переважно героїв поем, етнонімів чи загальних назв людей, рідше - міфічних істот): nr ganТfrwn (I 20, 467) - привітний (ласкавий) муж, nra СbrimoergТn (I 22, 418) - злочинного мужа, megЈqumoi Acaio? (I 1, 123) - мужні ахейці, glukЪqumoj nr (I 20, 467) - добродушний муж, C?mairan maimakthn (I 6, 179) - неприборканої Химери.

Серед "оцінних" характеристик знаходимо велику кількість епітетів-композитів, які описують жінок: oeгzиnoio gunaikХj (І 1, 429) - красиво підперезаної жінки, AcaiЈdwn eЩpplwn (O 21, 160) - красиво одягнених ахеянок, Ґlocoi kallikr"demnoi (O 4, 623) - жінки з красивими головними пов'язками. Композити, які оцінюють жінок за певною частиною тіла, набувають символічного значення, позначаючи красу жінки взагалі: Brish j kallipЈrVoj (І 24, 676) - Брісеїда з красивими щоками, `Elnhj kallikТmoio (O 15, 58) - прекрасноволосої Єлени, eЩиpida koЪrhn (O 6, 113) - доньки з красивими очима чи з прекрасною зовнішністю.

Серед гомерівських постійних епітетів дослідник Н.Л. Сахарний виділяє особисто-постійні [Сахарный 1957]. Вони закріплені за певною особою, предметом чи явищем та виділяють притаманну лише їм ознаку: тільки Одіссей є polvmhti~ (дотепний), а Нестор Уduep ~ (солодкомовний); чи glaukpi~Aqnh - світлоока Афіна, ododktulo~ H9~ - розоперста Еос, rgur3peza Q1ti~ - срібнонога Фетіда, Уppoi зkЪpodej - прудконогі коні

І.В. Шталь уводить також поняття "закам'янілий" епітет, який характеризує логічно невідповідний йому іменник або утворює змістово суперечну формулу [Шталь 1975, 348]. Наприклад, характеристика женихів як богоподібних (dvriOeoi livrstfjpeg), яким належить негативна роль у поемі, суперечить змістові "Одіссеї".

Головною прикрасою епітета, за словами Квінтиліана, є переносне значення [АТЯС 1996, 237], яке додає нових якостей об'єктові. Перенесення, за Аристотелем - це У metafor: metafor d oestin СnТmatoj llotr?ou oepifor А pХtoа gnouj oepрe doj А pХ toа eРdouj oepр tХ gnoj А pХ toа eРdouj oepр e doj А kat tХ nЈlogon (Poetica, 6-9) [Aristotelis 1965] - метафора - це перенесення незвичайного імені з роду на вид, з виду на рід або з виду на вид чи за аналогією. В нашому розумінні - це явище перенесення ознаки одного об'єкта на інший.

Головною прикрасою епітета, за словами Квінтиліана, є переносне значення [АТЯС 1996, 237], яке додає нових якостей об'єктові. Перенесення, за Аристотелем - це (Ґpteroj mаqoj (O17, 57) - безкриле (Poetica, 6-9) [Aristotelis 1965] - метафора - це перенесення незвичайного імені з роду на вид, з виду на рід або з виду на вид чи за аналогією. В нашому розумінні - це явище перенесення ознаки одного об'єкта на інший.

Перенесення значення слова-прикметника має дві сторони, які переважно відповідають розрізненню відносних і якісних прикметників [Шамота 1967, 59]. Перенесення в семантиці відносних прикметників відбувається внаслідок наділення предмета невластивою йому якістю (Ґpteroj mаqoj (O17, 57) - безкриле слово в значенні невимовлене). Така переносність значення пояснюється порушенням традиційного семантичного відношення прикметника з іменником. У якісних прикметників - це явище віднесення певної якості до сфери іншого виду відчуття, що називається синестезією (cТlon qumalga (I 4, 513) - вражаючий, болісний гнів).

Метафоричні епітети поем Гомера найперше поділяємо на анімістичні та антропоморфні (за О.М. Веселовським [Веселовский 1989] та І.В. Арнольд [Арнольд 1981]).

Анімістичні метафоричні епітети - це ті, які приписують властивості істоти неживому предмету: Ґpteroj mаqoj (O 17, 57) - безкриле слово, mnoj Ґtromon (I 5, 126) - безстрашний гнів, qumalga mаqon (O 8, 272) - болюче слово, pofиlioi eЩna (O 11, 249) - безплідні ложа та ін. Антропоморфні - які приписують людські властивості і дії тварині чи предметові. В поемах: qumofqТra fЈrmaka (O 2, 329) - згубні ліки, kunХj kakomhcЈnou (I 6, 344) - підступного собаки, laqikhda mazn (I 22, 83) - заспокійливі груди та ін.

Наприклад, прикметник Ґspetoj - невимовний, який початково позначає ознаки, які можна почути, в контексті набуває переносного значення і вживається для характеристики міри, величини, кількості, інтенсивності: Ґspeton Ыlhn (I 2, 455) - невимовний, тобто величезний ліс, Ґspeton kаdoj (I 3, 373) - невимовна слава, sptJ ФmbrJ (I 13, 139) - сильному дощу, Ґspeta dоra (O 20, 342) - безмірно великі дарунки. Переносне вживання епітета зорового сприймання mfimlaj - затьмарений в "Іліаді" Гомера пов'язуємо з тими психічними асоціаціями, що викликає цей прикметник: frnej mfimlainai (I 1, 103) - затьмарені (тобто негативні) думки (так зване оцінно-пластичне вживання [Шамота 1967, 73]).

У випадку словосполучення qumalga lиbhn (I 9, 387) - болючу образу й синонімічних між собою словосполучень qumalga mаqon (O 8, 272), poj qumalgj (O 16, 69) - болюче слово, спостерігаємо перенесення ознаки "болісний" зі сфери дотикової у психічну. В "Іліаді" читаємо слова Ахілла: oЩd ken пj ti qumХn oemХn pe?sei' Agammnwn pr?n g' pХ psan oemoр dТmenai qumalga lиbhn. (І 9, 385-387) - нічим мого серця Агамемнон не зворушить, бо перед тим причинив мені болючу образу.

За семантикою первісно позначуваної ознаки серед метафоричних епітетів гомерівського епосу виділяються: сенсорні метафоричні епітети, епітети зовнішньої та внутрішньої ознаки. Наприклад, прикметник aspetog- невимовний, який початково позначає ознаки, які можна почути, в контексті набуває переносного значення і вживається для характеристики міри, величини, кількості, інтенсивності: aspetov Hrv (1 2, 455) - невимовний, тобто величезний ліс, aspetov kvSog (1 3, 373) - невимовна слава, dsTveta opbpcp (113, 139) - сильному дощу, dspeta SOpa (O 20, 342) - безмірно великі дарунки. Переносне вживання епітета зорового сприймання dpcpipelag- затьмарений в "Іліаді" Гомера пов'язуємо з тими психічними асоціаціями, що викликає цей прикметник: cppdveg dpcpifidlaivai (1 1, 103) - затьмарені (тобто негативні) думки (так зване оцінно-пластичне вживання [Шамота 1967, 73]).

До метафоричних епітетів зовнішньої ознаки відносимо, наприклад, calkpou~ - міцноногий. Епітет вказує на матеріал виготовлення, проте у словосполученні calkТpod' Уppw (I 8, 41) - мідноногому коню набуває переносного значення - міцноногий. В основі такого переносу - вираження ознаки, пов'язаної з властивостями певного матеріалу. Знаходимо кілька інших прикладів: nr pЈlamnoj (I 5, 597) - безрукий муж, тобто невмілий, безпорадний, Ґpteroj mаqoj (O 17, 57) - безкриле слово: мj Ґr oefиnhsen, tН d Ґpteroj pleto mаqoj, (О 21, 386) - так він сказав, у неї ж безкрилим виявилося слово.

Серед метафоричних епітетів внутрішньої ознаки зафіксовані такі: Ґcoj qumofqТron (O 4, 716) - згубне горе, kunХj kakomhcЈnou (I 6, 344) - підступного собаки, n"keston Ґlgoj (I 5, 394) - невгамовний біль, mnoj oЩk oepieiktТn (I 5, 892) - нездоланний (нестримний) гнів, mnoj Јsceton (I 5, 892) - нестримний, неприборканий гнів. У метафоричному сполученні kЈmaton qumofqТron (O 10, 363) - згубну втому, епітет "згубний" має відтінок інтенсивності, тобто позначає "сильну втому".

Виявлено один "антонімічний" [Базилина 1974, 17] метафоричний епітет (qЇmoraьst~ - згубний для душі), що реалізується при особливому типі словосполучення на основі поєднання лексичних одиниць, які взаємовиключають одна одну: qumofqТra fЈrmaka (O 2, 329) - згубні ліки.

Слід зазначити, що при аналізі естетично-образних можливостей похідних прикметників Гомера треба звернути увагу також на формульний стиль деяких епітетних словосполучень, що вважається традицією усної поезії. Гомерівські формули - це традиційні сполучення слів, які регулярно вживаються в однакових ритмічних повтореннях (наприклад, епітетна формула - patrХj DiХj a"giТcoio "батька Зевса щитотримача" - повторюється у 7 книзі "Іліади" та в 11 книзі "Одіссеї").

Такі сполучення трапляються здебільшого в портретних характеристиках основних героїв і не завжди пов'язані з описуваними подіями.

Дослідження стилістичних особливостей похідних прикметників епічних поем Гомера дає можливість зробити такі висновки.

Поетична мова - це мова художнього мислення та світобачення автора, мова з особливою організацією лексичного складу, емоційно-образна, естетично маркована. Характерною ознакою мови Гомера є широке використання похідних прикметників як художніх означень. Завдяки складній структурі та відповідно складнішому семантичному змісту, вони допомогли авторові досягти необхідної образності й емоційної виразності у змалюванні поетичних картин. Більшість гомерівських похідних ад'єктивів є постійними епітетами, слугує загальною і водночас індивідуальною характеристикою означуваних об'єктів. Кількісні підрахунки засвідчили, що найчисленніша є група епітетів зовнішньої ознаки, що становить ~50% від усієї кількості аналізованих постійних епітетів. Серед об'єктів, які характеризуються за зовнішністю, найбільшу кількість означень об'єднують номінації людей та ландшафту. Чудовими засобами створення емоційної атмосфери в поетичному контексті є гомерівські метафоричні епітети. Вони є словесними прикрасами, які збагачують мову, вносячи в неї певну семантичну новизну. Кількісний аналіз свідчить про те, що найбільша є група сенсорних епітетів, що становить ~40% від загальної кількості гомерівських метафоричних епітетів. Серед зображуваних об'єктів метафоричними епітетами автор поем здебільшого характеризує абстрактні поняття.