Із спостережень над лексикою власне весільного обряду в українських закарпатських говірках

Размещено на http://www.allbest.ru/

із спостережень над лексикою власне весільного обряду в українських закарпатських говірках

Ольга Миголинець

Анотація

У статті наводиться лексико-семантичний та етимологічний аналіз лексики власне весільної обрядовості в українських закарпатських говірках. У цій тематичній групі виділено 11 семантичних мікрогруп. Простежуємо наявність чи відсутність зібраних назв в українській літературній мові та українських говорах.

Ключові слова: лексико-семантична група, лексика весільного обряду, лексема, мотивація, українські закарпатські говірки.

Olha Myholynets

Summary. The article considers lexico-semantic and etymological analysis of the proper wedding rituals in Ukrainian Transcarpathian patois. 11 semantic micro-groups have been singled out within the limits of this thematic group. The presence or absence of collective names in Ukrainian literary language and patois has been traced as well.

Key words: lexico-semantic group, the vocabulary of wedding ritual, lexeme, motivation, Ukrainian, Trans- carpathian patois.

Лексика весільного обряду українських закарпатських говірок ще не була предметом спеціального дослідження, незважаючи на те, що цей регіон характеризується значною внутрішньою диференціацією, належить до системи говірок давньої формації, отже, зберігає реліктові явища, архаїчні риси, але водночас містить і нові нашарування, зумовлені географічним розташуванням говіркового масиву та іншими позалінгвальними мотивами.

Обряд одруження, а також святкування з цієї нагоди за звичаєм представлений назвами: свал'ба, свад'ба, вес'іл':а. Лексема свал'ба, свад 'ба праслов'янського походження. Псл. *svatbba є пізнім віддієслівним утворенням від псл. *svatati(sq) “просити руки”, *svatiti(sq) “т.с.”, яке розвинуло своє значення з більш давнього “ріднитися, поріднитися” (пор. друс. свататися “ріднитися внаслідок одруження дітей або родичів; домовлятися”, сватитися “т.с.”). Більшість дослідників слова *svatbba і *svatati(sq) пов'язують з псл. *svatb “свій, родич”, яке сягає індоєвропейського займенникового кореня *sva- “свій” [24: 36]. Пор. поліс. свад'ба [1, ІІ: 135], бук. свадьба, сватьба [20: 478], бойк. свад'ба, свадьбини [15, ІІ: 204], наддністр. свайба, свадьбини, свайбини “т.с.” [25: 234], східнослобож. свад'ба, сваїба, свал'ба [13: 130-131]. Назва свальба фіксується також у говірці с. Сокирниця Хустського р-ну [18: 327]. Вес 'іл ':а - з псл. * veselbje, утворене від veselb “веселий” [9, І: 363]. На думку багатьох учених (Миколи Сумцова, Якова Головацького, Неоніли Здо- ровеги), слово весілля походить від назви сонячного свята “веселія”, яке відзначалося у кожну фазу сонцестояння відповідними обрядами [11: 393]. Назва є літературною нормою української мови [6: 124]. Пор. наддністр., надс. веис 'іл 'е, веис 'іл 'а та ін. [7: 122], бойк. вес'іл'а [22: 510], східнослобож. вес'іл':а 1. “весілля”; 2. “дівич-вечір”; 3. “вечірнє зібрання молоді, що влаштовує гуляння передвесільного дня”; 4. “бенкет із нагоди одруження в домі молодого” [13: 25-26]. На думку мовознавців, більш давньою назвою на позначення обряду одруження є *свадьба, а назва весілля в обрядовому значенні стала вживатися не пізніше ХУ ст. і є українською, а можливо, й українсько- білоруською інновацією [24: 36].

Прозорою є мотивація назв на означення заведення молодих на почесне місце за столом: заводити за ст 'іл, саджати (садити) за ст 'іл (стул), с 'ідати за стул, класти за стул, заводини, садовини. Суфіксальними утвореннями від дієслів садити (псл. *saditi [21, ІІІ: 544]) та заводити (від вести < псл. vesti [9, І: 364]) є лексеми садовини, заводини. Пор. східнослобож. садити, садовити за с'т'іл (поміст) [12: 187], заводити за с'т'іл [13: 56], бук. садити “пити” [20:473], заводини, заводити си (са), заводити на посаг, завод [17: 10], гуц. заводини [3: 128].

Обряд церковного шлюбу репрезентований назвами: вінчан':а, вінчатис'а, божитис'а, стойати під вінком. Більшість назв споріднені із псл. *уёпьсь, vёnbkb, які є суфіксальними утвореннями від vёnь, що пов'язане з дієсловом viti “вити” [9, І: 400]. Назви мотивовані тим, що під час здійснення церковного обряду на голови молодих кладуть вінці, тобто “вінчають” їх [3: 129]. Пор. гуц. вінч'ін'і (е) [3: там само], вінчатис'а [16: 25], бук. вінчатиси, звінчетиси [17: 10], надсян., наддністр.в'інчан'е [7: 122], східнослобож. в'енчан':а, в'інчан':а, в'інчан'ійе [13: 33-34].

Божйтис'а - споріднене з іменником Бог < псл. bogъ [9, І: 219].

Пор. гуц. божйтис'и “присягати, клястися, відмовлятися”, поліс. божйтис'а “присягатися іменем Бога” [1, І: 26]. Назва є літературною нормою української мови [6: 147].

Як зазначає Г.Лозко, “в Україні дуже довго переважали традиції народної весільної обрядовості, церковне вінчання стало обов'язковим лише в ХІХ ст. Збереглося чимало церковних приписів про обов' язковість церковного вінчання, які постійно ігнорувалися народом. Так, у “Заповіді” митрополита Георгія в ХІ ст. записано: “без венчания жон не поимати никому же, ни богату, ни убогу, ни нищему, ни работну”. Тільки швидке засвоєння українською шляхтою польських норм моралі, звичаїв і родинних відносин прискорило впровадження церковного вінчання у побут українців. Тому в 1774 р. священний синод видав “височай- ший указ”, що вводив церковне вінчання як обов'язковий акт і приписував накладання анафеми на тих, хто порушуватиме церковний звичай. Лише в ХІХ ст. церква поступилася народному Звичаєвому праву тим, що дозволила вінчатися у день весілля, таким чином, були об' єднані народний і церковний шлюб” [11: 395].

Обряд реєстрації громадянського шлюбу представляють назви роспйсоватис 'а, рос- писатис'а. Пор. бук. роспйсуватиси [17: 10], східнослобож. розпйсуван':а “т.с.” [13: 127].

Росписатис'а - похідне від дієслова писати (< псл. pbsati [9, ІУ: 376]). Ізоглоса цієї назви продовжується у бук. говірках [17: 10]. Назва є літературною нормою української мови [6: 1256].

Перегородження дороги весільному поїздові молодого мають назви загородйти дорогу, спирати (перестати) свал'бу, загородйти (пере- городйти) пут ' (дорогу), покласти тйчку (ланц), перекрйти нйткоу, просйти вйкуп. Як зазначає Г.Лозко, “на дорозі часом хлопці влаштовують “перейму”: ставлять стіл із хлібом-сіллю і, зупинивши весільний поїзд, вимагають у молодого викуп. Він повинен був пригостити парубоцьку громаду. Такий звичай - дуже давнього походження - це своєрідний торг за дівчину, право, на яку мали всі молоді члени громади” [11: 398].

Дієслова, що входять до складу словосполучення загородйти (перегородйти) пут '- префіксальні утворення від городйти. Іменник путь - з псл. pqtb [9, ІУ: 642]. Імен. дорога < псл. *dorga “заглиблення, борозна, рівчак”, вважається спорідненим з *drgati “дергати, тягти, рвати”, звідки й укр. дергати; у такому разі первісне знач. було “розчищене в лісі місце” [9, ІІ: 112]. Пор. гуц. ставити ст'іу (браму), класти ст'іу “т.с.” [3: 130].

Дієслово, що входить до складу словосполучення спирати свал'бу споріднене з дієсл. перти “іти, швидко просуватися” (псл. * perti “т.с.” [9, ІУ: 355]). Див. ще статтю свал'ба (свад'ба).

Дієслово, що входить до складу словосполучення покласти тйчку (ланц), - префіксальне утворення від класти (псл. klasti [9, ІІ: 455]). Лексема ланц не зовсім ясна; найімовірніше, виникла в результаті ускладнення суфіксом -ць, -ець запозиченого свн. lanne “ланцюг”; висловлювалося припущення про запозичення ще в праслов' янську мову; могло виникнути також внаслідок осмислення складного за походженням слова ланцюг (із свн. *lannzug “т.с.”) як суфіксального з суфіксом згрубілості -юг і усунення цієї частини слова (пор., можливо, подібне і в словацькій мові: lanc - lan- cuch, lancek, lancik); вважається також зворотним запозиченням у слов'янських мовах з угорської (угор. Unc “ланцюг”) або румунської (рум. lant “т.с.”) [9, ІІІ: 192].

Дієслово, що входить до складу словосполучення перекрйти нйткоу, - префіксальне утворення від крйти (псл. kryti [9, ІІІ: 95]). Імен. нйтка - з псл. nitb [9, ІУ: 91].

Дієслово, що входить до складу словосполучення просйти викуп - з псл. prositi (9, ІУ: 602). Імен. вйкуп споріднений з дієсл. купйти (псл. kupiti [9, ІІІ: 148]). Пор. східнослобож. просйти вйкуп “виконувати обряд весільного викупу”[13: 122].

Обряд розплітання коси має назви: роспл 'іт 'ан ':а (росплетен ':а) косй, розбирати молоду, роспл 'ітан 'а, зн 'ат ':а фатй, знимати фату. Як зазначає Г.Лозко, цей обряд відбувається перед весіллям або в день весілля. “Розплітають молоду всі члени материного роду по черзі. Потім на голову молодій кладуть вінок. Цей звичай символізує дівочу чистоту: розплітають косу рідні, а не чужі руки” [11: 398].

Суфіксальним утворенням від дієсл. розплітати є лексема роспл 'ітан 'а. Імен. коса - з псл. kosa, пов'язане чергуванням голосних із cesati [9, ІІІ: 48]; фата - запозичення з турецької мови, тур. /Ша “фартух”, fotа “т.с.” через ар. futa “т.с.” зводиться до дінд. patah “одяг, тканина” [9, УІ: 78]. Пор. східнослобож. розплетини, розпл'ітати молоду “обряд розплітання коси молодої перед надіванням жіночого головного убору” [13: 127-128], гуц. розпл 'тати косу [4: 110].

Обряд надягання на голову молодої убору заміжньої жінки представлений назвами: завивати, завивати у платйну (платок), завивати ширінку, завйван 'а, завйазовати (завивати) молоду, завйазати хус 'т 'а, покривати, чіпчати. Дієслово, що входить до складу словосполучення завивати голову, - преф.-суф. утворення від дієсл. вити (псл. viti). Суфіксальним утворенням від завивати є лексема завйван 'а. Дієсл. завйазовати, завивати, покривати є преф.-суф. утворенням від в'язати (псл. vqzati), вйти (псл. viti [9, І: 384, 442]) та крити (псл. kryti [9, ІІІ: 95]). Імен. голова < псл. golva “т.с.” [9, І: 551], хус'т'а - з псл. xusta [9, VI: 224]. Пор. гуц. зауййзувати молоду, завивати молоду [2: 23], бойк. завйти, завйти молодйц'у, завивати платину, зауйазувати, уберати (од 'агати, завивати) у хустку, завивати молоду, зат 'агати молоду, закручувати молоду, зауезувати у хустину (хустйнку), покривати, покривати хустйнойу [23: 509], бук. завивати “запинати, закутувати хустку, шаль” [20: 124], поліс. завиваце “т.с.” [10: 75], завивати “т.с.” [1, І: 162], східнослобож. покривати молоду, молодйх “виконувати обряд покривання” [13: 114].

Зміст цього обряду О.Потебня пояснював символікою здоров'я, краси, багатства, родючості і пов'язував його з ім'ям язичницької богині Покрови - покровительки шлюбів, яка, покриваючи землю снігом, разом із тим покриває дівчат шлюбною фатою [12: 187-188].

Як зазначає В.Васильченко, “після ритуалів роз- плетення (відтинання) коси та покривання нареченої вона набувала статусу жінки, відповідно до якого починала жити за належними нормами поведінки, про що свідчило, зокрема, і її вбрання: волосся одруженої жінки повинне було бути зібраним у жмут, а голова - запнута хусткою або одягнена в очіпок. З'являтися на людях без них вважалося непристойним. Згідно з народними віруваннями, жінка не повинна світити волоссям проти праведного сонця, тому навіть пізніше (вже у християнські часи) у церкві вона завжди стояла з покритою головою”. Коли дієслово у фразеологізмі покривати / покрити косу виступає у формі тільки доконаного виду, він має значення “стати покриткою” [5: 76]. Як засвідчено у словнику за ред. Б.Грінченка, “покривають, скривають также девушку, лишившуюся невинности” [19, ІІІ: 277]. Звідси і назва для такої дівчини - покритка: “девушка, лишившаяся невинности, родившая ребенка”. За свідченнями Олекси Воропая, для дівчат усіх слов'янських народів ходити з непокритою головою було ознакою честі. Коли ж якась дівчина втрачала честь, вона мусила покривати голову хусткою (звідси “покритка”).

Обряд дарування подарунків має назви вітати, поздороул 'ати, даровати, дарован 'а(е), дарованка, склатка, зміткьі.

Дарован 'а, дарованка - суфіксальні утворення від дієсл. дарувати (похідне від дар < псл. dan [9, ІІ: 12]). Дієсл. вітати - результат видозміни давнішої форми витати під впливом спорідненої основи -віт-, зокрема форм привіт, привітний [9, І: 406]. Дієсл. поздороул'ати - запозичення з рос. поздравлять “т.с.”. Пор. наддністр., надс. дарован'е “т.с.” [7: 123], бойк. даро(у)ван':а, гуц. дарй [3: 129], дарувати дарй, даруваті молоду [8: 55; 22: 702], східнослобож. дары, обдар'уван':а [23: 701], даруван':а [13: 45], поліс. дароване “придане” [10: 64]. Пор. також біл. дарыць, да- роваць “обдаровувати молоду”, пол. діал. darowac “дарувати подарунки молодій парі, вітальна промова під час весілля” [23: 701].

Склатка - суфіксальне утворення від дієсл. складати (подарунок, на який складалися). Пор. гуц. складтка “т.с.” [3: 129], східнослобож. складка “внесення грошей і продуктів для продовження гуляння після власне весілля” [13: 137], бук. склатка “продаж (м'яса) людям, що заздалегідь погодились купити його частину” [20: 494].

Та ж мотивація і у лексеми змітка (від діал. дієсл. зметатис 'а “скластися”).

Обряд викупу молодої на весіллі представлений назвами: выкупити (купйти, куповати, укупити) молоду, вй (ы)куп, давати выкуп.

Дієслова, що входять до складу словосполучення выкупити (укупити) молоду, - префіксальні утворення від купйти (< псл. kupiti [9, ІІІ: 148]), давати - з псл. davati [9, ІІ: 15]. Пор. бук. купувати молоду, вйкуп, вікуповувати браму [17: 10], бойк. викуповувати, в 'ідкупйти, викупуйе молоду, класти вйкуп, заплатйти, мус 'іу платйти, грош 'і платйти, східнополіс. одкупне, одкуп, відступне, відкупне “т.с.”, лемк. викуплене “придане” [23: 698699], східнослобож. вйкуп молодойі, нев'їстки:

1. обряд передвесільного виторговування дівчини- нареченої представниками роду жениха; 2. викуп молодої у дружок [13: 29]. У словнику за ред. Б. Грінченка зафіксоване фразеологічне сполучення викупати поясй “весільний обряд, який виконує наречена у вівторок: дає подарунок (хустку) і пригощає горілкою дружбу і піддружного, які в цей момент сидять на подушках” [19, І: 166]. Пор. ще рос. вывод, выводное, выкуп за девку (жениха), выкуп приданого, выкупать косу (место, рубаху, постель, ворота), пол. okup, wykupiny, odkupiny, мак. откуп [23: 699].

Обряд прощання молодої з подругами (весільний танець) представлений назвами: відгул 'увати (вігул 'увати), танец ' з друшками, танец ' молодойі, золотый (шаровйй) танец ', хустковый, зн 'іман 'а фатй.

Прикметник, що входить до складу словосполучення шаровиі танец ', походить, очевидно, від діал. шор “ланцюг”; псл. іменник танец ' через пол. taniec, род. в. -nca із с.-в.-н. tanz “танець” + суфікс -ець у плані народної етимології [21, !V: 1819]. Відносний прикм. золотый (від золото < псл. *zolto [9, ІІ: 276]) мотивований тим, що танець молодої є дуже прибутковим, а прикм. хустковый вказує на те, що під час цього танцю знімається хустка нареченої і відповідно змінюється її соціальний статус.

Обряд нарізання короваю має назви: відгостини, відгосткьі, відгошчуван 'а, латкан 'а, латканкы, колач, вечйр'а молодойі.

Латканкы, латкан'а - суфіксальні утворення від дієсл. ладкати “співати”. Пор. бук. ладкати, латкати “співати весільних пісень” [20: 249], бойк. латканка “весільна пісня, що супроводжує більшість обрядодій весільного дійства”. Обрядове значення слова ладканка " весільна пісня” свого часу зафіксував Б.Грінченко [19, ІІ, 340]. Уважають, що слово походить від псл. lada "жінка, дружина”, пов'язано з давніми *ladb, *lada "порядок, згода, заручини”, які є, можливо, віддієслівними утвореннями від *laditi "домовлятися, ладити” [22: 138].

Результатом перенесення атрибуту весілля на сам обряд лежить в основі назви колач (псл. kolacb "печений хліб круглої форми”, похідне утворення від kolo "коло” [9, ІІ: 348].

Лексеми відгостини, відгосткьі, відгошчуван 'а споріднені з іменником гість (< псл. gostb < іє. *ghostis [9, І: 517]).

На споживання їжі під час цього обряду вказує словосполучення вечир'а молодойі; імен. вечир'а споріднений з вечір (псл. vecen [9, І: 367]); молода є субстантивованим прикметником. У східнослобож. гов. назва вечер 'а вживається із знач.: 1. святкування сватання неодруженою молоддю; 2. дівич-вечір; 3. вечірнє зібрання молоді, що влаштовує гуляння передвесільного дня; 4. частування молодої з подругами в домі молодого передвесільного дня; 5. частування молодого з товаришами в домі молодої передвесільного дня; 6. вечірка з частуванням у домі молодого, що завершує обряд прощання молодого з парубкуванням [13: 27].

семантичний весільний закарпатський говірка

Список використаної літератури

1. Аркушин Г. Словник західнополіських говірок: У 2 т. / Г.Аркушин. - Луцьк: Вежа, 2000.

2. Бігусяк М. Гуцульсько-покутське суміжжя у світлі лексичних ізоглос / М.Бігусяк // Науковий часопис національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова. - Серія 10: Проблеми граматики і лексикології української мови. Збірник наукових праць. - К.: КНУ ім. М.П.Драгоманова, 2007. - Вип. 3. - Кн. 2. - С. 21-26.

3. Бігусяк М. Із спостережень над весільною лексикою гуцульського говору / М. Бігусяк // Гуцульські говірки: Лінгвістичні та етнолінгвістичні дослідження. - Львів, 2000. - С. 125-148.

4. Бігусяк М. Із спостережень над обрядовою фразеологією гуцульських говірок / М. Бігусяк // Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства: Українське і слов'янське мовознавство. Міжнародна конференція на честь 80-річчя проф. Й.Дзендзелівського. - Ужгород, 2001. - С. 109-111.

5. Васильченко В. Відображення українськими обрядовими фразеологізмами статусної зміни зовнішності людини / В.Васильченко // Українська мова. - 2010. - № 1. - С. 67-81.

6. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [уклад. і голов. ред. В.Т.Бусел]. - К.; Ірпінь: ВТФ "Перун”, 2001.

7. Глібчук Н. Із спостережень над весільною лексикою у наддністрянських та надсянських говірках / Глібчук // Вісник Львівського університету. - Серія філологічна. - Вип. 34. - Ч. ІІ. - Львів, 2004. - С. 120-126.

8. Гуцульські говірки: Короткий словник / [відп. ред. Я.Закревська]. - Львів, 1997. - 232 с.

9. Етимологічний словник української мови: В 7 т. / [за ред. О.С. Мельничука]. - К.: Наукова думка, 1982-2012. - Т. 1-6.

10. Лисенко П.С. Словник поліських говорів / П.С.Лисенко. - Київ: Наукова думка, 1974. - 260 с.

11. Лозко Г. Українське народознавство / Г.Лозко. - [2-е вид., доп. і переробл.]. - Харків, 2005. - 470 с.

12. Магрицька І. Семантична структура і культурна мотивація весільних фразеологізмів у східносло- божанських говірках / І.Магрицька // Діалектологічні студії. 2: Мова і культура. - Львів, 2003. - С. 182193.

13. Магрицька І. Словник весільної лексики українських східнослобожанських говірок (Луганська область) / І.Магрицька. - Луганськ: Знання, 2003. - 171 с.

14. Нібак І.А. Зі спостережень над весільною лексикою закарпатських говорів (весільні чини) / А.Нібак // Науковий часопис національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова. - Серія 10: Проблеми граматики і лексикології української мови. Збірник наукових праць. - К.: КНУ ім. М.П.Драгоманова, 2007. - Вип. 3. - Кн.. 2. - С. 120-125.

15. Онишкевич М.Й. Словник бойківських говірок: У 2 ч. / М.Й.Онишкевич. - Київ: Наукова думка, 1984.

16. Піпаш Ю., Галас Б. Матеріали до словника гуцульських говірок (Косівська Поляна і Росішка Ра- хівського району Закарпатської області) / Ю.Піпаш, Б.Галас. - Ужгород, 2005.

17. Руснак Ю.М. Лексика родинних обрядів у буковинському діалекті: автореф. дис. ... канд. філол. наук / Ю.М.Руснак. - Чернівці, 2010. - 20 с.

18. Сабадош І.В. Словник закарпатської говірки села Сокирниця Хустського району / І.В.Сабадош. - Ужгород: Ліра, 2008. - 480 с.

19. Словарь української мови: В 4-ох т. / [за ред. Б.Грінченка]. - Київ: Наукова думка, 1996-1997.

20. Словник буковинських говірок / [за заг. ред. Н.В.Гуйванюк]. -Чернівці: Рута, 2005. - 688 с.

21. Фасмер М. Этимологический словарь русского языка: В 4 т. / М.Фасмер. - Москва: Прогресс, 1964-1973. - Т. 1-4.

22. Хібеба Н.В. Номінація музичного оформлення весільного обряду в бойківських говірках / Н.Хібеба // Науковий часопис національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова. - Серія 10: Проблеми граматики і лексикології української мови: Збірник наукових праць. - К.: КНУ ім. М.П.Драгоманова, 2007. - Вип. 3. - Кн. 2. - С. 136-145.

23. Хібеба Н. Реалізація семантичних рядів “викуп” та “подарунки” у весільній лексиці бойківських говірок / Н.Хібеба // Вісник Прикарпатського національного університету ім. В.Стефаника. - Серія: Філологія. - Івано-Франківськ: Видавничо-дизайнерський відділ ЦІТ, 2007. - Вип. ХУ-ХУШ. - С. 698704.

24. Шевченко В.Т. Назви весільного обряду та деяких його елементів / В.Т.Шевченко // Мовознавство. - 1996. - № 6. - С. 30-38.

25. Шило Г. Наддністрянський регіональний словник / Г.Шило. - Львів-Нью-Йорк, 2008. - 288 с.