Особливості художньо-мовленнєвої організації трилогії "Жменяки" М. Томчанія

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Особливості художньо-мовленнєвої організації трилогії "Жменяки" М. Томчанія

Юлія Бродюк

м. Переяслав-Хмельницький, Україна

Анотація

антропонімія лексичний томчаній діалектизм

У пропонованій статті автор розглядає особливості художньо-мовленнєвої організації трилогії «Жменяки» М. Томчанія на рівні лексики та своєрідної літературно-художньої антропонімії. Означені виміри актуалізуються на мовному матеріалі романістики письменника через історизми, архаїзми, лексичні й граматичні діалектизми, лексичні мадяризми, іншомовні слова та власні назви персонажів - імена, прізвища й прізвиська. Завдяки їм митцю вдалося правдиво передати історичні та соціальні особливості розвитку Закарпаття середини ХХ ст.

Ключові слова: М. Томчаній, трилогія «Жменяки», лексика, історизми, архаїзми, лексичні діалектизми, граматичні діалектизми, лексичні мадяризми, іншомовні слова, літературно-художня антропонімія.

Аннотация

В предложенной статье автор рассматривает особенности художественно-речевой организации трилогии «Жменяки» М. Томчания на уровне лексики и своеобразной литературно-художественной антропонимии. Указанные измерения актуализируются на языковом материале романистики писателя через историзмы, архаизмы, лексические и грамматические диалектизмы, лексические мадяризмы, иноязычные слова и имена персонажей - имена, фамилии и прозвища. Благодаря им художнику удалось правдиво передать исторические и социальные особенности развития Закарпатья середины ХХ в.

Ключевые слова: М. Томчаний, трилогия «Жменяки», лексика, историзм, архаизмы, лексические диалектизмы, грамматические диалектизмы, лексические мадяризмы, иноязычные слова, литературнохудожественная антропонимия

Annotatіon

In this paper the author examines peculiarities of art-speech of the trilogy «Zhmenyaky» by M. Tomchaniy on the lexical level and original literary and artistic anthroponymy. The mentioned dimensions are updated in romance philology language material through the writer's historicism, archaisms, lexical and grammatical dialect, lexical madiaryzms, foreign words and proper names of the characters - the names and nicknames. Thanks them artist managed truly transfer the historical and social peculiarities of Transcarpathia development in the mid-twentieth century.

Key words: M. Tomchaniy, trilogy «Zhmenyaky», lexics, historicism, archaisms, lexical dialect, grammar dialect, lexical madiaryzms, foreign words, literary and artistic anthroponymy.

Осмислення художнього мовомислення письменника сприяє глибшому розумінню твору, проникненню в його складний духовний світ. Мовлення виступає тією неповторною «конкретно- чуттєвою словесною оболонкою, у якій втілюється зміст твору, за допомогою якої відтворюються образи й події, про які йдеться у творі, та передається авторське до них ставлення [1, с. 169]». Аналізуючи романістику М. Томчанія з мовного погляду, пересвідчуємося в наполегливій творчій праці автора над відточуванням власного стилю. Письму митця властива лаконічність та образність фрази, живе інтонаційне звучання різних мовних партій. Прозаїк уникає нарочитої велемовності; не знайдемо на сторінках трилогії зайвої патетики - усі засоби мовного вираження посилюють ефект розкриття складної психології селянина.

У сучасній літературознавчій думці відсутній цілісний об'єктивний аналіз творчого доробку М. Томчанія. Поетикальним особливостям трилогії «Жменяки» присвячено наукові розвідки Ю. Бадзьо, Ю. Балеги, І. Вишневського, В. Дончика, О. Мишанича, М. Наєнка, Л. Новиченка, В. Попа та ін. Мовний аспект роману «Жменяки» був предметом вивчення низки мовознавців: П. Лизанця, В. Папіш, О. Чижмар. Однак системного цілісного осмислення лексичного складу романів «Тихе містечко» та «Брати», які входять до складу трилогії, не проведено. Зважаючи на це, мета нашої статті полягає у з'ясуванні особливостей художньо-мовленнєвої організації трилогії «Жменяки», зокрема на рівні лексики та літературно-художньої антропонімії. Досягнення поставленої мети передбачає розв' язання наступних завдань: проаналізувати найбільш колоритні, прикметні групи лексики, що відіграють важливу роль в мовній картині прози М. Томчанія; з'ясувати роль власних назв персонажів-українців.

Диференціюючи лексику художнього мовлення, І. Качуровський застосовував до неї три виміри: темпоральний, територіальний і соціально-культурний [3, с. 233]. Перший включає в себе архаїзми, історизми та неологізми; другий - діалектизми, а до третього, на думку дослідника, належать соціолекти. Означені виміри актуалізуються на мовному матеріалі романістики М. Томчанія.

На сторінках трилогії «Жменяки» обмаль архаїзмів та історизмів. Низька частотність уживання автором означених груп лексики видається нам цілком закономірною, адже часова відстань від подій, описаних у творах, до сьогодення, незначна (йдеться про середину ХХ ст.). В основному митець вживає історизми на позначення речей і предметів праці, які нині вже не використовуються в сільськогосподарських роботах, наприклад мотика, молотарка (для снопів), ткацькі кросна, мотовило, снувалка, тріпальниця, чмовхальниця, «залізний гребінь прочісувати конопляну волоку [4, с. 35]» тощо. Побут жителів закарпатського селища між двома світовими війнами митець передає, використовуючи історизми на кшталт долівка, праник (для прання білизни). На наш погляд, лексему банківки на позначення грошових купюр варто вважати архаїзмом. Ощадливо вживаючи історизми та архаїзми в мові героїв та власній, автор увиразнює дух часу в творі, передає особливості життя та побуту селян Закарпаття у міжвоєнний період.

Оскільки географічний локус романістики М. Томчанія зосереджений переважно на закарпатському селищі Горбки, відповідно його тексти насичені діалектизмами південно-західної групи. Найчастіше в трилогії «Жменяки» функціонують лексичні діалектизми. Письменник використовує їх насамперед з метою надання художньому мовленню персонажів місцевого колориту, індивідуалізації мовних партій героїв. Означені лексеми вживаються переважно на позначення назви страв (бейчіселет, бобальки, гурка, кнедлі, крачунник, комоня, кочонятина, лебенч, леквар, лібамай, паприкаш, паприкована гурка, поливка, різанки, солонина, стиранка, токан, фанки, цібаки, чіркепапрікаш); родового зв'язку (андя, вуйко, вуйчина, вуйна, нейні, няньо, отець, родак, старшина, стрийна, стрийко, стрий, татайко-батечко, тештвир, файта, шовгор); військогового звання (вояк- обшитош, годнодь, гонведи, катуни, легіонери, надпоручик, підпоручик, четарж); елементів побуту та сільськогосподарського реманенту (бесаги, валів, гарадичі, гелетка, геренда, довжанка, жупа, зварка, канта, кербач, купачка, пивник, погар); форм і частин одягу та взуття (баканчі, батівки, бочкори, гаті, гуня, зап 'ятки, ногавиці, пантлики, топанки), грошових купюр (геллери, дутка, золотівка, коруна, купило, пенгів, філери).

Рідше, художнє мовлення персонажів містить граматичні діалектизми на зразок «А чом ся звідаєш?... [4, с. 579]». Загалом, свідоме уникнення митцем (або ж редакторами видання) уживання означеної групи діалектизмів, на наш погляд, пояснюється ідеологічною забороною тогочасної цензури щодо «регіоналізації» художньої літератури. Тому, якщо лексичні діалектизми певним чином «розсіюються» на сторінках значної за обсягом трилогії, то граматичні конструкції в стилістичному плані структурно виокремлюються. Через це, гадаємо, їх значна кількість могла б стати на перешкоді у видавництві трилогії.

Серед діалектизмів частотно вагому групу в трилогії «Жменяки» утворюють лексичні мадяризми (П. Лизанець). Вони слугують засобом відтворення етнографічних особливостей Закарпаття. І це закономірно, адже протягом довгого часу мешканці краю перебували у тісних економічних, мовних взаємозв'язках з угорським населенням [2, с. 107]. Переважна кількість лексичних мадяризмів узята письменником з побуту. Йдеться, приміром, про військові звання, назви страв, родової належності, форм і частин одягу: бегівов, годнодь, гурка, ермештер, нейні, сокозвезетев, тештвир. Частина з них, як слушно відзначає П. Лизанець, уже архаїзувалася, але письменник не міг уникати їх, описуючи життя закарпатців у минулому, коли ці лексичні мадяризми були широко відомі серед українського населення [2, с. 110].

Вельми важливими епізодами у творчій біографії М. Томчанія стали служба в чехословацькій армії, пізніше - вимушена робота поштовим службовцем в Угорщині. Мовний досвід, набутий у цих країнах, принагідно знадобився письменнику. Зокрема, найбільш цікавим для нас у цьому сенсі видається роман «Тихе містечко», у якому змальовано життя закарпатського юнака в провінційному угорському місті.

Іншомовну лексику митець передає українською мовою, наприклад: «По доріжці йде легкою ходою дівчина, немов русалка, по-угорськи - «шеллев», яка щойно скупалася в Тисі [4, с. 267]»; інколи авторського пояснення потребують цілі речення: «Він їх (карти) постійно перекладав, а вуста невгаваючи мололи: «Карта вігра, карта прегра... Некдо мусі віграт, некдо мусі преграт... А кто вігра, а кто прегра?..» (Карта виграє, карта програє. Хтось мусить виграти, хтось мусить програти... А хто виграє, а хто програє?...) [4, с. 296]; «Вігейтесінен, вігейтесінен, Марішко?» (пер. з нім.: «Як живете, як живете, Марішко?»); уривок з угорської пісні: «Шнайдер Фані азт мондта - щем кел некіпірош сокня...» (пер.зугор. «Шнайдер Фані казала, що не потрібна їй червона сукня») [4, с. 442] тощо.

Найбільш прикметну групу іншомовної лексики складають слова і вислови, через які митець відтворює згубну для закарпатців асиміляцію та винародовлення з боку угорської влади. За роки праці в Угорщині (1941-1944 рр.), коли Закарпаття входило до її складу, М. Томчаній на собі відчув зневагу до русинів-українців. У своїх роздумах він з болем згадує про те, як закарпатці «билися пліч-о-пліч з угорцями проти австріяків [4, с. 272]». Після того ж як «угорці добились куцої волі... Нас поплескували, як доброго коня, і нагадували нам, що ми є народом «генсфіделісіма» (з лат. «народ, якому можна вірити» - авт.). Вірний, але не раб. І замість нашої мови - дали свою, угорську. Така була платня за вірність [4, с. 272]». Бажання Угорщини приєднати назад закарпатські землі, М. Томчаній передає через цікаву художню деталь. Угорець Замборі відпустив собі чорну бороду, яку заприсягся носити, доки Угорщина не поверне собі ті землі, які загубила у світовій війні. До його бороди кожний «добрий мадяр» ставився як до патріотичного жесту. Вона цілому містечку служила за прапор «Міндентвісса» (прим. авт. «Все назад!» - це був клич угорських шовіністів після Тріанонського договору, за яким Угорщина втратила чужі землі) [4, с. 362].

З поміж іншомовної лексики маємо змогу спостерігати навіть елементи угорської лайки, на зразок «бідеш русін» (пер. з угор. смердючий русин); «Бочкораш, тетвеш русін» (пер. з угор. постоляшник, вошивий русин) [4, с. 419]. Означені вульгаризми працюють на відтворення ницості, духовної обмеженості. Разом з тим, лайливі, брутальні слова, митець використовує надзвичайно обережно, в основному для відтворення найвищої точки емоційного напруження в тексті, приміром: «Оглядала кожне обличчя, ніби шукала винуватцяМишковоїсмерті. Зупинилася наМальвіні та злісно мовила: - Суко, уже можеш оддаватися! Уже мою дитину нещасну загребуть у землю [4, с. 502]».

Томчаніївським вираженням колоритності мовної картини світу закарпатців можна вважати і своєрідну літературно-художню антропонімію. Йдеться про власну назву людини: особове ім'я, ім'я по батькові, прізвище, прізвисько, псевдонім. Власні назви персонажів-українців в романах М. Томчанія правдиво відтворюють реалії доби, місцевості; їх введення в текст сприяє достеменнішому структуруванню характерів героїв.

Серед літературно-художніх антропонімів роману «Жменяки» О. Чижмар [5] виокремлює декілька основних груп. У першому випадку мова йде про власні імена людей та їхні варіанти, які мають як загальноукраїнське поширення (наприклад, Іван, Михайло, Юрко, Павло, Петро, Степан, Ілько, Василь, Варка, Марія, Олена) так і суто закарпатське, на зразок Йожка, Верона, Юлка, Йолана. У другому - дослідниця структурує літературно-художні антропоніми прізвищ, зазначаючи, що вони запозичені автором з реального антропонімікону Ужгорода та його околиць. Наприклад, Бодор, Дюриняк, Дзвонарик, Галайда, Гоблик, Головка, Горняк, Гримайло, Гриць, Гусинка, Гуслярик, Логовник, Колесар, Коник, Крижаник, Микула, Млинар, Набиваник, Петричко, Роля, Романюк, Синиця, Сивуляк, Скиба, Стрипський, Четвертак, Чоботар, Шипош та ін. У своєму дослідженні

О. Чижмар відзначає низьку щільність уживання М. Томчанієм прізвиськ. У романі «Жменяки» дослідниця виокремлює лише один літературно-художній антропонім прізвиська - Шепелявий, а також двох персонажів, емігранта в США та його дружину письменник називає номенами «американтош» та «американтошка». Однак, судячи з написання слів з малої літери, сам автор не кваліфікував їх власними назвами [5, с. 224].

Національну специфіку Закарпаття, як слушно зауважує О. Чижмар, М. Томчаній відтворює через єврейські, угорські, чеські, циганські літературно-художні антропоніми. Найчисленнішу групу в романі «Жменяки» складають єврейські прізвища та імена на зразок Дувид Мерменштейн, Нейман, Лейба, Гланц, Зісель, Янкель та ін. Чисельно меншу групу становлять інші чужомовні літературно-художні антропоніми: Йожка Бесермені, Палфій, Бейла, Шоні (угорці), Берці, Марцін (цигани), Вінер, Шлангер, Гутман (німці), Вавро, Кріжанік, Франтішек Копржіва (чехи), Ашот Евтісян (вірменин). Слушною видається заувага дослідниці щодо цілковитої відсутності в тексті роману «Жменяки» російських імен чи прізвищ. Такий факт викликає подив, адже за тогочасними канонами соцреалізму будь-який художній твір мав містити образи позитивних персонажів-росіян [5, с. 225].

Безперечно, центральною постаттю, яка об'єднує трилогію в єдине смислове ціле, виступає Іван Жменяк. Літературно-художній антропонім-прізвище означеного героя, на думку О. Чижмар, можна зарахувати до числа інформаційно-оцінних, семантика якого була створена автором під конкретного персонажа [5, с. 225]. Патріархальна позиція Жменяка в сім'ї, його внутрішня стійкість та сила духу справді дають підстави пов'язувати апелятив жменя з якостями характеру персонажа.

Потужний смисловий потенціал означеного літературно-художнього антропоніму засвідчує і той факт, що саме на його основі створена назва роману «Жменяки». Лише для старшого сина Івана - Михайла, вважає О. Чижмар, прізвище Жменяк стає характеристичним, тоді як для решти синів - Юрка та Степана, навпаки. Вони м'якші натурою від батька та старшого брата. На наш погляд, таке трактування особливостей вдачі молодших синів цілком слушне, однак неповне. За задумом автора молодший син успадкував від батька любов до творчої праці. Його жменя символічно розкривається через колективну працю в колгоспі, а тому втрачає той інформаційно-оцінний потенціал, який означений апелятив має, приміром, для Михайла: «За довгим столом він побачив Юрка. Брат стояв і тримав на долоні велике синювате гроно винограду... Михайло не розібрав Юркових слів, тільки бачив його зосереджене і натхненне обличчя, яке зараз так нагадало йому няня - старого Івана Жменяка, коли той в полі на самоті гладив достигаючі колоски. А розкрита долоня і гроно начебто почали рости, наближатися до Михайла. Він уже нічого не бачив, тільки простягнуту руку, розкриту жменю, а на ній - гроно винограду [4, с. 264]».

Використовуючи засоби літературно-художньої антропонімії, митець правдиво відтворює історичне тло Закарпаття у міжвоєнний період. У своїх романах М. Томчаній торкається складних націєтворчих проблем, пов'язаних з чехізацією українців Закарпаття 1920-30 рр. та мадяризацією поч.1940 -х рр. ХХ ст. У статті «Сучасні процеси у класі прізвищ» П. Чучка відзначає: «За окупації ряду родин було поміняно українські прізвища на угорські: Гусинка, Коник, Матійко, Жецик на Гаршфолвої, Кіралі, Мезеї, Жолної [6, с. 221]». Саме такий факт описано М. Томчанієм у романі «Тихе містечко». Урядник, побачивши в хаті українця багато дітей, записав його прізвище як Телегазі, що з угорського означає Повнохата. Проте деякі закарпатці змінювали прізвища з українських на угорські добровільно, наприклад Коник - Кекенєші [4, с. 206], Порохнавець - Папаї [4, с. 566]. Письменник засуджує такі дії, вважаючи їх зрадою. Такими вчинками людина, на думку митця, відрікається від самої себе. М. Томчаній слушно застерігає: «якщо ти полюбив сусідську дочку, то ще не значить, що ти маєш плюнути матері в обличчя! [4, с. 566]».

Отже, особливості художньо-мовленнєвої організації трилогії «Жменяки» знаходять свій вияв насамперед на рівні лексики та своєрідної літературно-художньої антропонімії. Відтворення місцевої антропонімійної традиції збагачує мовну картину художнього світу М. Томчанія. Таким чином, митцю вдалося правдиво передати історичні та соціальні особливості розвитку Закарпаття середини ХХ ст.

Література

1. Галич О. Теорія літератури / Галич О., Назарець В., Васильєв Є. - К. : Либідь, 2001. - 488 с.

2. Лизанець П. Лексичні мадьяризми та їх стилістичні функції у новелах М.І. Томчанія / П. Лизанець // Розвиток української радянської новели : тези доповідей до міжвузівської наук. конференції (трав., 1966). - Ужгород, 1966. - С. 106-111.

3. Ткаченко А. Мистецтво слова. Вступ до літературознавства : [підручник для студентів гуманітарних спеціальностей вищих навчальних закладів]. / Ткаченко А. - К. : ВПЦ «Київський університет», 2003. - 448 с.

4. Томчаній М. Жменяки : [трилогія] / Михайло Томчаній. - К. : Дніпро, 1989. - 682 с.

5. Чижмар О. Специфіка літературно-художньої антропонімії роману М. Томчанія «Жменяки» / О. Чижмар // Науковий вісник Чернівецького університету. - Серія : Слов'янська філологія. - Чернівці, 2007. - Вип. 356-359. - С. 22 -226.

6. Чучка П. Сучасні процеси у класі прізвищ / П. Чучка // Spolocenske fungovanie vlastnychmien. VII Slovenska onomasticka konferencia. - Bratislava, 1980. - Р. 219-227.

Размещено на Allbest.ru